Особливості міжнародно-правового захисту прав осіб, що страждають психічними розладами

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ ОСІБ, ЩО СТРАЖДАЮТЬ ПСИХІЧНИМИ РОЗЛАДАМИ

PECULIARITIES OF INTERNATIONAL LEGAL PROTECTION OF THE RIGHTS OF PERSONS SUFFERING FROM MENTAL DISORDERS

хвороба психічний законодавство міжнародний

Лук'янова Ю.О., студентка

Інституту прокуратури та кримінальної

юстиції Національного юридичного

університету імені ЯрослаеаМудрого

Стаття присвячена міжнародно-правовому захисту осіб, що страждають психічними розладами. У роботі проводиться порівняння стандартів міжнародного рівня зі стандартами, що закріплені в національному законодавстві. Автор висвітлює недоліки законодавства в згаданій сфері та визначає можливі шляхи покращення правового і фактичного становища осіб, які мають психічні хвороби. Дослідження проводяться на основі останніх звітів Всесвітньої організації охорони здоров'я.

Ключові слова: міжнародно-правовий захист, особи, що страждають психічними розладами, міжнародні стандарти, психічні хвороби, психічне здоров'я, пацієнти.

Статья посвящена международно-правовой защите лиц, страдающих психическими расстройствами. В работе проводится сравнение стандартов международного уровня со стандартами, закрепленными в национальном законодательстве. Автор освещает недостатки законодательства в этой сфере и определяет возможные пути улучшения правового и фактического положения лиц, имеющих психические болезни. Исследования проводятся на основе последних отчетов Всемирной организации здравоохранения.

Ключевые слова: международно-правовая защита, лица, страдающие психическими расстройствами, международные стандарты, психические болезни, психическое здоровье, пациенты.

The article is devoted to the international legal protection of persons suffering from mental disorders. The work compares international standards with the standards laid down in national legislation. The author highlights the shortcomings of legislation in this area and identifies possible ways to improve the legal and factual situation of persons with mental illness. Studies are based on recent reports from the World Health Organization.

Key words: international legal protection, persons suffering from mental disorders, international standards, mental illness, mental health, patients.

Постановка проблеми. Психічне здоров'я є однією з найважливіших цінностей у людському житті, у сучасному світі через невпинне прискорення темпу життя й частоти стресових ситуацій жодна країна не захищена від проблем, пов'язаних із психічними хворобами населення. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (далі - ВООЗ), психічні та поведінкові розлади є надзвичайно розповсюдженими і вражають до 25% усіх людей у певні періоди їхнього життя. У країнах Європи до 30% усіх звернень громадян до лікарів загальної практики пов'язано із психічним неблагополуччям. Як показує статистика, щороку самогубство вчиняють понад 800 000 осіб у світі, однією з підстав чого є недосконалість системи охорони здоров'я. Отже, спостерігається великий розрив між потребами в лікуванні та допомогою, що надається. Проблема ускладнюється і тим, що пропонований догляд часто виявляється недостатньо профінансованим, а тому і неякісним. У країнах із низьким і середнім рівнем доходу від 76% до 85% пацієнтів із психічними розладами не отримують лікування взагалі. У країнах із високим рівнем доходу в такому становищі перебувають від 35% до 50% осіб. Отже, актуальності набуває проблема відповідності національних норм, що захищають права та свободи осіб, які страждають психічними розладами, нормам міжнародного права і стандартам цієї галузі. Важливим є дотримання основних положень про рівність прав і свобод усіх громадян і відсутність дискримінації щодо осіб, які мають психічні хвороби.

Стан опрацювання. Питання міжнародно-правового захисту осіб, що страждають психічними розладами, не є новою темою дослідження. Чимало вчених у різні часи досліджували питання такого захисту як на міжнародно-правовому рівні, так і порівняно з національним законодавством своїх країн. Варто згадати таких іноземних науковців, як: Б. Келлі, С. Хоффман, Д. Суоззі, А. Тейлор, С. Вайлдмен, Л. Срізеран, А. Тейпар та ін. Серед українських вчених, які досліджували проблеми захисту прав осіб із психічними розладами, варто зазначити таких: М. Ясинок, А. Мезенцев, Н. Шахман, О. Шершель, М. Кравчук, О. Скакун. Однак у згаданих роботах увага, здебільшого, приділялась окремим питанням процедури надання особі психіатричної допомоги примусовим порядком, і нерозкритими залишились питання щодо повноти охоплення міжнародними актами прав осіб із психічними розладами, відповідності національного законодавства міжнародним стандартам.

Метою статті є з'ясування місця і ролі захисту прав осіб, що страждають на психічні розлади в міжнародних нормативно-правових актах, дослідження відповідності таких норм нормам національного законодавства, визначення способів поліпшення їхнього правового і фактичного становища шляхом правотворчої та правозастосовної діяльності органів державної влади.

Виклад основного матеріалу. 10 грудня 1948 р. Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) ухвалена Загальна декларація прав людини (далі - ЗДПЛ), яка закріпила невід'ємні права кожного. Вона містить ЗО статей, яким передує коротка преамбула, що зазначає: «Гідність, яка властива всім членам людської сім'ї, і рівні та невід'ємні їхні права є основою свободи, справедливості та загального миру»; «необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії та гноблення» [1].

Ст. 1 декларації свідчить, що «всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти стосовно один до одного в дусі братерства». У ст. 2 підкреслюється універсальний характер прав: «Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища». Хоча психічні захворювання прямо і не закріплені в цьому переліку, проте логічно їх віднести до терміна «іншого становища».

Генеральною асамблеєю Всесвітньої психіатричної асоціації у Відні 1983 р. була переглянута й ухвалена Га- вайська декларація, яка закріпила принципи і стандарти, яких мають дотримуватися лікарі-психіатри у своїй роботі з особами, що мають певні психічні хвороби. П. 1 визначається ціль психіатрії - «лікування психічних захворювань і покращення психічного здоров'я». «Психіатр повинен служити вищим інтересам пацієнта, а також піклуватися про загальне благо і справедливе розміщення ресурсів охорони здоров'я» [2]. Психічно хворі мають право на професійну, гуманітарну допомогу. Вони повинні бути захищеними від експлуатації, поганого ставлення і приниження, відповідно до етичних стандартів згаданої декларації.

На VIII Всесвітньому конгресі із психіатрії в Афінах 17 жовтня 1989 р. Виконавчий комітет Всесвітньої психіатричної асоціації подав на розгляд Генеральної асамблеї Хартію прав психічно хворих пацієнтів. Ця Хартія продовжує і доповнює Гавайську декларацію. У ній зазначено, що люди, які страждають на психічні захворювання, мають ті самі права людини й основні свободи, що й усі інші громадяни. Вони не повинні бути об'єктом дискримінації на ґрунті психічного захворювання.

Законодавство з охорони здоров'я мусить забезпечувати адекватне й ефективне лікування всіх пацієнтів, зокрема і психічно хворих, і захищати їхнє право на лікування на рівні прийнятих стандартів у лікувальних установах або поза ними. Не повинно бути жодної дискримінації психіатричних пацієнтів у такому сенсі. Де тільки можливо, психіатричні служби мають бути інтегровані в систему медичної та соціальної допомоги. Всі пацієнти повинні лікуватися й отримувати допомогу, наскільки це можливо, у середовищі, в якому вони живуть. Як принцип, психічні хворі пацієнти повинні лікуватися згідно з тими ж правилами, що й інші пацієнти, користуючись тим, що значна більшість їх може лікуватися неформально і добровільно в амбулаторних умовах без госпіталізації. Пацієнти, які прийняті в психіатричні заклади або звертаються за допомогою добровільно, повинні бути захищені тими ж юридичними й етичними правилами, що і пацієнти з будь- якими іншими видами захворювань.

Гавайська декларація зазначає, що національне законодавство повинно містити вказівки, щодо яких осіб можні вимагати примусового лікування й які органи уповноважені застосовувати фізичну силу, необхідну для примусового втручання. Остаточне рішення про прийом або поміщення пацієнта в психіатричний лікувальний заклад на примусовій основі може бути ухвалено тільки судом або компетентним незалежним органом, обумовленим у законі, і тільки після відповідних і належних слухань.

Генеральною Асамблеєю ООН 20 грудня 1971 р. було прийнято Декларацію про права розумово відсталих осіб, яка проголошує права осіб з інтелектуальною недостатністю. Цей документ розроблений із метою визначення рівних і особливих прав осіб із розумовою відсталістю. Окрім уже згаданих прав, такі особи мають право на матеріальне забезпечення та на задовільний рівень життя. Вони мають право продуктивно трудитися або займатися якою-небудь іншою корисною справою повного мірою своїх можливостей. У тих випадках, коли це можливо, розумово відстала особа повинна жити в колі своєї родини або із прийомними батьками та брати участь у різних формах суспільного життя. Сім'ї таких осіб мають отримувати допомогу. У разі переміщення такої людини в спеціальний заклад мають бути дотримані умови, щоб нове середовище й умови життя якомога менше відрізнялися від умов звичайного життя [3]. Отже, дотримання прав людини щодо таких осіб вимагає особливої уваги й організації належної системи допомоги та захисту.

Основні вимоги до забезпечення прав осіб із психіатричними діагнозами викладено в Принципах ООН захисту осіб, які страждають на психічні розлади і покращення охорони здоров'я в психіатрії, які були ухвалені в 1991 р. У них зазначається:

- усі люди мають право на отримання найкращої доступної психіатричної допомоги і на гуманне ставлення до себе;

- не повинно бути жодної дискримінації через психічні захворювання. Усі люди із психічними захворюваннями мають ті ж права на медичну та соціальну допомогу, як інші;

- усі люди із психічними розладами мають право жити, працювати й отримувати лікування в суспільстві, наскільки це можливо;

- охорона психічного здоров'я має бути заснована на міжнародно визнаних етичних стандартах;

- план лікування кожного пацієнта треба регулярно переглядати з ним;

- не повинно бути неправильного використання навичок і знань в області психічного здоров'я;

- ліки мають задовольняти потреби здоров'я пацієнта та не повинні бути введені для зручності інших або як покарання;

- фізичне упокорення або примусова ізоляція повинні використовуватися тільки відповідно до офіційних принципів;

- психічні медичні установи повинні бути належним чином структуровані та ресурсозабезпечені [4].

У 2005 р. були розроблені конкретні аспекти застосування цих принципів у книзі ВООЗ ресурсів з охорони психічного здоров'я, прав людини і законодавства, яка представляє собою докладний виклад питань, що стосуються прав людини, які, на думку ВООЗ, необхідно вирішувати на національному рівні [5]. Ця книга містить докладний «Перелік питань законодавства про психічне здоров'я», який Грунтується, переважно, на попередніх публікаціях ООН і ВООЗ. Даний перелік є доповненням до книги ВООЗ, що заначалася вище, і його завданнями є: (а) надання країнам допомоги в перевірці адекватності та повноти чинного законодавства у сфері психічного здоров'я; (б) допомога країнам у процесі розроблення нового закону. Згаданий перелік має допомогти країнам оцінити чи включено основні компоненти в законодавство чи політику, а також забезпечити ретельне вивчення рекомендацій, що містяться в книзі ресурсів. «Перелік питань законодавства про психічне здоров'я» не є набором абсолютних правил і не є юридично обов'язковим. Він не містить санкцій щодо держав, які не можуть дотримуватися стандартів, проте слугує показником, якого повинні досягти країни у своїй правотворчій і правозастосовній діяльності з метою охорони здоров'я населення.

Значний інтерес викликає регіональна Європейська конвенція про захист прав людини та її основних свобод. Конвенція разом з Європейським судом із прав людини забезпечує захист прав осіб із психічними розладами. Відповідно до Конвенції, нікого не може бути позбавлено волі інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в разі «е) законого затримання психічно хворих». П. 4 Конвенції закріплює, що кожний, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або затримання, має право на судовий розгляд, під час якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним [6]. Зрозуміло, що не є законним затримання особи лише тому, що її погляди або поведінка відхиляються від норм, які переважають у конкретному суспільстві [7]. У Конвенції не вказано, що саме треба розуміти під словом «психічно хворі». Цьому терміну не можна дати чіткого тлумачення, як зазначалося Комісією Європейського Суду із прав людини. Значення цього терміна постійно розширюється разом із новими досягненнями в галузі психіатрії, появою більш гнучких методик лікування, змінами в ставленні суспільства до психічних захворювань, зокрема, дедалі більше зростає розуміння проблем психічно хворих пацієнтів. Сьогодні у світі найбільше вживають терміни «розумова відсталість» (Mental Retardation) чи «інтелектуальна недостатність» (Mental Disability), і можна зауважити, що такі визначення викликають певні асоціації, що несуть негативний відтінок. Щодо законності, то природа такого позбавлення волі вимагає перегляду його через визначені проміжки часу. Однак важливо, щоб дана особа мала доступ до суду та можливість бути вислуханою особисто або через будь-яку форму представництва, інакше це означатиме, що особі не було надано можливості скористатися основними процесуальними гарантіями, що мають застосовуватися в справах щодо позбавлення свободи [8].

У 2005 р. в м. Гельсінки (Фінляндія) відбулася Міжнародна конференція ВООЗ, де була ухвалена «Європейська декларація з охорони психічного здоров'я. Проблеми та шляхи їх вирішення» та «Європейський план дій з охорони психічного здоров'я. Проблеми та шляхи їх вирішення». Конференція закликала державні структури, відповідальні за питання охорони здоров'я, прийняти науково обгрунтовані комплексні стратегії охорони психічного здоров'я і розглянути шляхи і способи розроблення, здійснення і подальшого розвитку таких стратегій з урахуванням наявних в окремих державах конституційних структур і обов'язків [9, с. 4-9].

Окрім вище зазначених нормативно-правових актів, також існує низка рекомендацій, що регулюють питання даного змісту. До них належать: Рекомендація 1235 по психіатрії і правам людини від 1994 р.; Рекомендація 818 про ситуацію із психічними захворюваннями від 1977 р.; Рекомендація Комітету міністрів [Ради Європи] державам- учасницям стосовно правового захисту осіб, які страждають на психічні розлади, які примусово утримуються як пацієнти NR (83) 2 від 1983 р. та ін.

Отже, у наш час існує значна кількість правових актів, в яких закріплюються основоположні права і свободи осіб із психічними хворобами на міжнародному рівні. Проте основні проблеми полягають в узгодженні національного законодавства з відповідними загальновизнаними принципами для забезпечення ефективного правового захисту згаданої категорії осіб.

Досліджуючи законодавство у сфері охорони прав такої категорії осіб на прикладі України, можна дійти висновку, що основні стандарти дотримано та закріплено в нормах різної юридичної сили, починаючи з Конституції України, Основ законодавства України про охорону здоров'я та закінчуючи підзаконними нормативно-правовими актами, як-от укази президента України, постанови, розпорядження Кабінету Міністрів України, накази Міністерства охорони здоров'я тощо.

Основним нормативно-правовим актом, що захищає права і визначає статус осіб, які страждають психічними захворюваннями, є Закон України «Про психіатричну допомогу» від 9 грудня 2003 р. «Цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою, виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює обов'язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права й обов'язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги» [10]. Ст. 4 закріплює принципи надання психіатричної допомоги. До них належать: законність, гуманність, додержання прав людини і громадянина, добровільність, доступність і, відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідність і достатність заходів лікування з мінімальними соціально-правовими обмеженнями. Гарантії, які надає держава щодо забезпечення психіатричною допомогою та соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, передбачаються ст. 5 цього закону. Вона гарантує фінансування надання допомоги належного рівня, її безоплатність, грошову допомогу особі, що проживає із хворим, соціально-побутове влаштування, безоплатне навчання тощо.

На думку автора, порівняно з міжнародними стандартами досліджуваної галузі недоліками національного законодавства є:

1) відсутність у нормативно-правових актах, як і загалом у законодавстві з охорони прав осіб, що хворіють психічними розладами, преамбули, в якій приділялася б особлива увага правам таких осіб;

2) невизначеність цілей, завдань, додаткових мір захисту психічно хворих;

3) невживання в законодавстві термінів «дискримінація» або «недискримінація»;

4) відсутність у Законі Україні «Про психіатричну допомогу» окремих норм, що визначають мету та завдання законодавства у сфері забезпечення психіатричного здоров'я населення;

5) невизначеність на правовому рівні понять «психічна неправоздатність» і «психічна недієздатність», їх відсутність у спеціалізованому законодавчому акті;

6) відсутність на нормативному рівні термінів «розумова відсталість» і «розлад особистості»;

7) вимоги, що висуваються до психіатричних лікарень, прив'язані до фінансування, а не до стандартів;

8) невизначеність у законодавстві мінімальних критеріїв усамітненості, дотримання яких є обов'язковим;

9) здебільшого декларативний характер прав пацієнтів, відсутність їх дотримання на практиці.

Отже, варто зазначити, що законодавство не є досконалим, проте залишається динамічним. 19 жовтня 2017 р. був ухвалений Верховною Радою України Закон «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення». Цей нормативно-правовий акт визначає державні фінансові гарантії надання необхідних пацієнтам послуг із медичного обслуговування та лікарських засобів належної якості коштом Державного бюджету України за програмою медичних гарантій. Права і гарантії у сфері охорони здоров'я, що стосуються медичного обслуговування, забезпечення лікарськими засобами, передбачені іншими законами України для певних категорій осіб, будуть фінансуватися за окремими програмами за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, цільових страхових фондів та інших джерел, не заборонених законодавством. Медичні послуги та лікарські засоби, що не включені до програми медичних гарантій, не будуть підлягати оплаті за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на реалізацію програми медичних гарантій, але можуть покриватися за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на реалізацію відповідних державних програм і заходів, місцевих бюджетів, медичного страхування, юридичних і фізичних осіб і з інших джерел, не заборонених законодавством. Отже, на думку автора, ухвалення такого закону розпочинає медичну реформу в Україні, у процесі якої становище хворих, зокрема й осіб, що страждають на психічні розлади, буде покращено.

Досліджуючи висновки Всесвітньої статистики здоров'я 2017 р., План дій ВООЗ по психічному здоров'ю на 2013-2020 рр., аналізуючи прогалини, що існують у сфері захисту прав хворих і безпосередньо пацієнтів, можна виокремити такі шляхи покращення фактичного становища осіб, які страждають психічними розладами [11]:

- підвищити ефективність управління та керівництва у сфері психічного здоров'я;

- спрямувати сили на надання всеохоплюючих і комплексних послуг із піклування та соціального захисту пацієнтів, що мають психічні розлади;

- реалізувати стратегії підвищення ефективності та профілактики;

- зміцнити інформаційні системи по збору даних і наукових досліджень;

- покращити взаємодію між лікувальними та реабілітаційними закладами охорони психічного здоров'я;

- запровадити цільові програми відповідно до конкретних захворювань або груп пацієнтів;

- перевести хворих, які живуть у стаціонарах, на обслуговування за місцем проживання, тобто їх амбулаторне спостереження;

- запобігати випадкам госпіталізації в стаціонари за допомогою альтернативних служб;

- розвивати альтернативні служби для осіб психіатричного спрямування поза межами стаціонару;

- активно наполегливо допомогати в суспільстві, здійснювати асертивну суспільну терапію.

Висновки. Отже, питання захисту та дотримання прав психічно хворих осіб сьогодні є досить актуальним. Значна кількість міжнародних актів закріплюють положення, де зазначаються основні стандарти та принципи забезпечення прав даної категорії осіб. Метою кожної держави є узгодження власного законодавства з міжнародними вимогами в даній сфері. Проте усталеною є практика порушення прав психічно хворих осіб через економічні, соціальні чи культурні чинники. Автор пропонує свої шляхи покращення становища таких осіб, Грунтуючись на останніх дослідженнях ВООЗ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/995_015.

2. Гавайська декларація II від 10 липня 1983 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_872.

3. Декларація про права розумово відсталих осіб від 20 грудня 1971 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_119.

4. Принципи захисту психічно хворих осіб і поліпшення психіатричної допомоги від 17 грудня 1991 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_905.

5. WHO Resource Book on Mental Health, Human Rights and Legislation of 2005 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : https://ec.europa.eu/health/sites/health/files/mental_health/docs/who_resource_book_en.pdf.

6. Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_004.

7. Кравчук І. Гармонізація національних правових систем з правом ЄС/1. Кравчук, М. Парапан. - К. : Слово, 2004. -320 с.

8. Бущенко А. Стаття 5 Конвенції про захист прав людини і осново-положних свобод. Систематизований дайджест рішень Європейського Суду з прав людини / А. Бущенко. -X. : Права людини, 1998. -432 с.

9. Європейська декларація з охорони психічного здоров'я. Проблеми та шляхи їх вирішення (Гельсінкі, 2005 р.) II Психічне здоров'я. - 2004-№4(5).-С.4-9.

10. Закон України : Про психіатричну допомогу від 22 лютого 2000 р. № 1489-111 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1489-14.

11. World Health Statistics 2017: Monitoring health for the SDGs [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://apps.who.int/iris/bitstre am/10665/255336/1/9789241565486-eng.pdf?ua=1

Размещено на Allbest.ru