Досвід суміжних країн із надання адміністративних послуг у сфері інтелектуальної власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

ДОСВІД СУМІЖНИХ КРАЇН ІЗ НАДАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ У СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Саєнко А.І., к. ю. н., доцент кафедри загальноправових

дисциплін і адміністрування

Анотація

Стаття присвячена дослідженню закордонного досвіду суміжних з Україною країн (російської Федерації, республіки Білорусь і Польщі) із метою встановлення ступеня їхнього впливу на формування вітчизняного інституту адміністративних послуг у цілому й у сфері інтелектуальної власності зокрема.

Ключові слова: адміністративна послуга, зарубіжний досвід, інтелектуальна власність, адміністративна процедура.

Аннотация

Статья посвящена исследованию зарубежного опыта смежных с Украиной стран (российской Федерации, республики Беларусь и Польши) с целью установления степени их влияния на формирование отечественного института административных услуг в целом и в сфере интеллектуальной собственности в частности.

Ключевые слова: административная услуга, зарубежный опыт, интеллектуальная собственность, административная процедура.

Annotation

Sayenko A.I. EXPERIENCE OF ADJACENT COUNTRIES IN PROVIDING ADMINISTRATIVE SERVICES IN THE FIELD OF INTELLECTUAL PROPERTY

The article is devoted to the study of foreign experience of countries adjacent to Ukraine: the Russian Federation, the Republic of Belarus and Poland in order to determine the degree of their influence on the formation of the domestic institute of administrative services in general and in particular in the field of intellectual property.

Key words: administrative service, foreign experience, result of administrative service, intellectual property, administrative procedure.

Постановка проблеми

Від самого початку формування інституту адміністративних послуг в Україні науковці неодноразово зазначали, що їх упровадження та подальший розвиток ґрунтується на позитивному зарубіжному досвіді розвинених країн, в яких подібні правові інститути вже діють не одне десятиліття. Проте, як це притаманно запозиченню позитивного зарубіжного досвіду у вітчизняну доктрину, інститут послуг у державному секторі був утілений лише частково. Як наслідок, українське суспільство отримало таке поняття послуг у системі адміністративно-процедурного права, якого немає в розвинених країнах світу, оскільки, приміром, у Великій Британії, США та Канаді поняття «послуги» вживається виключно в словосполученні «публічні послуги», під якими слід розуміти форму відносин між владою та суспільством. А в країнах романо-германської сім'ї такі відносини взагалі функціонують у значенні таких категорій, як повноваження адміністративних органів або їх функції чи завдання [1, с. 120-121]. У деяких країнах, наприклад, у Польщі та Республіці Білорусь, такі відносини визначають як адміністративні процедури. Отже, актуальним стає питання, з яких країн був реально запозичений досвід інституту адміністративних послуг.

Ступінь розробленості проблеми

адміністративний послуга інтелектуальний власність

Правовий інститут адміністративних послуг, зокрема й аналіз зарубіжного досвіду, неодноразово досліджувався в працях таких учених, як В.Б. Авер'янов, О.Ф. Андрійко, О.О. Бандурка, В.М. Бевзенко, А.І. Берлач, Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, І.П. Голосніченко, С.В. Ківалов, І.Б. Коліушко, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, О.В. Кузьменко, Р.О. Куйбіда, М.П. Кучерявенко, В.М. Попович, Л.А. Савченко, В.П. Тимощук, В.К. Шкарупа й ін. Дослідженням безпосередньо адміністративних послуг й окремих їхніх аспектів (в окремих галузях також) займалися О.М. Буханевич, Д.О. Власенко, Л.М. Давиденко, С.Л. Дембі- цька, І.В. Дроздова, О.Ю. Іващенко, О.В. Клим, М.О. Колесников, О.Ю. Костін, Є.О. Легеза, А.В. Міськевич, Г.М. Писаренко, Д.І. Сирота, О.О. Сосновик, К.А. Фуглевич та інші. Проте дослідження зарубіжного досвіду з надання адміністративних послуг у сфері інтелектуальної власності практично відсутнє, тому ці послуги потребують подальшого вивчення для поліпшення практики їхнього надання. Звісно, у межах цього наукового дослідження важко охарактеризувати всі питання, пов'язані із зарубіжним досвідом надання адміністративних послуг у цій сфері, і навести практику їхнього надання в найрозвинутіших країнах світу.

Метою статті є дослідження зарубіжного досвіду найближчих країн, які межують з нашою державою (Російської Федерації, Республіки Білорусь та Польщі), задля розуміння ступеня їхнього впливу на формування вітчизняного інституту адміністративних послуг.

Виклад основного матеріалу

Під час дослідження зарубіжного досвіду адміністративних послуг і його співставлення з українськими реаліями завжди виникає закономірне запитання, що саме слід вважати зарубіжним досвідом надання адміністративних послуг, зокрема у сфері інтелектуальної власності: процедуру з надання охоронних документів на об'єкти інтелектуальної власності та спеціальних прав, пов'язаних із використанням таких об'єктів; повноваження, функції та завдання центральних органів, котрі забезпечують державну політику у сфері інтелектуальної власності, чи систему нормативно-правового забезпечення всієї сфери, адже всі ці питання стосуються вітчизняного розуміння інституту адміністративних послуг.

Зарубіжний досвід розвинених країн щодо надання адміністративних послуг уже неодноразово досліджувався за останнє десятиліття, проте чомусь в Україні цей правовий інститут ніяк не почне нормально функціонувати. Тому ми вважаємо, що найдоречніше розпочати дослідження зарубіжного досвіду надання адміністративних послуг у сфері інтелектуальної власності з найближчих до нашої держави країн (Російської Федерації, Республіки Білорусь і Польщі), оскільки ці країни на момент отримання нашою державою незалежності знаходилися приблизно в однаковому економічному, соціальному та політичному становищі з Україною.

У Російській Федерації найбільш подібним до інституту адміністративних послуг є інститут державних і муніципальних послуг. Відповідно до Федерального закону Російської Федерації «Про організацію надання державних і муніципальних послуг» державна послуга надається федеральним органом виконавчої влади, органом державного позабюджетного фонду, виконавчим органом державної влади, а також органами місцевого самоврядування під час здійснення окремих державних повноважень, котрі були передані їм згідно з федеральними законами (діяльність із реалізації функцій відповідного федерального органу, яка здійснюється за запитом заявника в межах, визначених нормативно-правовими актами Російської Федерації й актами суб'єктів, котрі надають державні послуги).

На кожну державну чи муніципальну послугу затверджується адміністративний регламент, під яким розуміється нормативно-правовий акт, котрий установлює порядок надання державної чи муніципальної послуги та стандарт їхнього надання. За своєю сутністю він схожий на сукупність вітчизняних інформаційної та технологічної картки адміністративної послуги, котра також вміщує в собі стандарт надання послуги. Таким чином, адміністративний регламент є нормативно-правовим документом, котрий акумулює в собі всі вихідні дані щодо надання конкретної державної послуги, переважно це норми Цивільного Кодексу Російської Федерації, який містить у собі як матеріальні, так і процесуальні норми щодо отримання охоронних документів на певні об'єкти прав інтелектуальної власності. Проте в адміністративному регламенті присутня ціла низка аспектів, котрі не визначені в спеціалізованих нормативно-правових документах, приміром, максимальний строк виконання певних етапів послуги, можливі варіанти результату надання державної послуги та ін. [2].

Аналогом українського Єдиного порталу адміністративних послуг виступає Єдиний портал державних послуг (функцій), котрий розподіляє всі державні послуги за конкретними життєвими ситуаціями й за суб'єктами їх надання. Захист інтелектуальної власності та видання патентів виділені в окремий розділ як окремий вид життєвих ситуацій. Щоправда, послуги, котрі в ньому зазначені, стосуються тільки діяльності Федеральної служби з інтелектуальної власності, котра діє через Міністерство економічного розвитку Російської Федерації. Єдиний портал державних послуг (функцій) визначає дев'ятнадцять державних послуг, які надає вказаний орган, проте на офіційній сторінці зазначеного органу представлений двадцять один адміністративний регламент державних послуг [3]. Практично всі ці послуги стосуються сфери промислової власності, оскільки авторське право, згідно зі ст. 1259 Цивільного Кодексу Російської Федерації, не потребує для свого захисту реєстрації та здійснення інших формальностей, щоправда, за бажанням правовласників можлива реєстрація програм для ЕОМ і баз даних [4]. Ця реєстрація також належить до компетенції Федеральної служби з інтелектуальної власності.

Більшість наведених послуг є аналогічними до українських адміністративних послуг у сфері промислової власності, але в Російській Федерації окремо виділено в державні послуги правовідносини щодо продовження строку дії певних об'єктів промислової власності, а також дострокове припинення правової охорони за ініціативою власника.

На Єдиному порталі державних послуг (функцій) також є низка інших послуг, котрі належать до сфери інтелектуальної власності. Приміром, Міністерство оборони вповноважене надавати державну послугу з видачі патенту на секретний винахід, Міністерство сільського господарства здійснює державну реєстрацію селекційних досягнень, видає патенти, свідоцтва та їхні дублікати на селекційні досягнення, а також достроково припиняє їхню дію; Міністерство культури наділене повноваженнями з видачі прокатних посвідчень на демонстрування фільмів; Федеральна митна служба веде митний реєстр об'єктів інтелектуальної власності та надає державні послуги, пов'язані з ним [3].

Варто зауважити, що нині в теорії та практиці державних послуг Російської Федерації ведуться жваві дискусії з приводу того, чи не слід їх вважати та називати державними функціями [5, с. 239]. Зокрема, термін «функція» вживається як синонім у назві Єдиного порталу державних послуг, тому у Федеральному реєстрі державних послуг є послуги, котрі за своєю сутністю є окремими повноваженнями, функціями та завданнями конкретних уповноважених органів, а інколи й обов'язками громадян, наприклад, сплата штрафів або подання декларації та сплата податків. Приміром, серед державних послуг Міністерства культури Російської Федерації є послуга зі здійснення державного контролю та нагляду за дотриманням законодавства Російської Федерації про авторське право й суміжні права в установлених сферах діяльності, причому здійснення цієї послуги планово, позапланово або за зверненням виділене в окремі послуги, хоча діяльність щодо ведення контролю в принципі не може бути послугою, до того ж, у самому законодавчому визначенні державної послуги зазначено, що це діяльність, котра здійснюється за запитом заявника.

Безперечними перевагами надання державних послуг у Російській Федерації є такі: можливість отримання більшості послуг в електронному вигляді, чітка регламентація використання цифрового підпису під час отримання електронних державних послуг, можливість оплати певних державних послуг без комісії за допомогою платежів через сервіс електронних грошей «Яндекс.Деньги» та ін. [3].

У Республіці Білорусь відсутні такі поняття, як «державна послуга», «адміністративна послуга» чи «управлінська послуга». Проте в Республіці Білорусь є Закон «Про основи адміністративних процедур» від 28.10.2008 р. № 433-3, в якому наведене визначення адміністративної процедури - це дія вповноваженого органу, котра здійснюється за заявою зацікавленої особи щодо встановлення (надання, посвідчення, підтвердження, реєстрації, забезпечення), зміни, призупинення, збереження, переходу та припинення прав і/або обов'язків, зокрема тих, що закінчуються видачею довідок або іншого документа (його прийняття, погодження, затвердження), реєстрацією чи обліком зацікавленої особи, її майна чи надання грошових коштів, іншого майна та/ або послуг за рахунок коштів республіканського чи місцевого бюджетів, державних позабюджетних фондів із майна, котре знаходиться в республіканській або комунальній власності [6].

Це визначення досить схоже на вітчизняне законодавче визначення терміна «адміністративні послуги». Узагалі структура вищезазначеного Закону Республіки Білорусь дуже подібна до структури Закону України «Про адміністративні послуги», щоправда, у білоруському законі, окрім матеріальних норм, добре прописаний процедурний аспект. Здійснення адміністративних процедур покладається на державні органи й інші організації за заявою громадян, а також відносно юридичних осіб та індивідуальних підприємців. Тому є два переліки адміністративних процедур, а саме: «Перелік адміністративних процедур, здійснюваних державними органами й іншими організаціями за заявою громадян», затверджений Указом Президента Республіки Білорусь 26.04.2010 р. № 200, і «Єдиний перелік адміністративних процедур, здійснюваних державними органами й іншими організаціями щодо юридичних осіб та індивідуальних підприємців», затверджений постановою Ради Міністрів Республіки Білорусь від 17.02.2012 р. № 156. Обидва Переліки містять найменування адміністративної процедури, перелік документів і відомостей, котрі надаються громадянами й необхідні для здійснення процедури, максимальний строк виконання, розмір оплати та строк дії довідки, іншого документа (рішення), що видається (приймається) під час здійснення адміністративної процедури [7; 8].

Головна відмінність обох Переліків полягає в розмірі оплати адміністративної процедури. Слід зауважити, що в більшості процедур передбачена оплата окремих стадій, етапів і дій, котрі містяться в їхній структурі.

Сферою інтелектуальної власності в Республіці Білорусь займається Національний центр інтелектуальної власності, котрий підпорядкований Державному комітету з науки й технологій. Зазначений Національний центр є організацією, котра безпосередньо забезпечує охорону прав об'єктів інтелектуальної власності й виконує визначені законодавством функції патентного органу Республіки Білорусь [9].

Виникнення авторського права, згідно із Законом Республіки Білорусь «Про авторське право й суміжні права», відбувається в силу факту його створення та не потребує для цього дотримання будь-яких формальностей. Подібне трактування присутнє й у Законі України «Про авторське право й суміжні права», проте в Республіці Білорусь відсутня державна реєстрація авторського права, адже тут діє презумпція авторства, тобто автором автоматично визнається особа, котра вказана на оригіналі чи екземплярі твору [10]. Захист авторського права та вирішення різноманітних спорів щодо авторського та суміжних прав, зокрема щодо їх порушення, покладається на Судову колегію зі справ інтелектуальної власності Верховного суду Республіки Білорусь [11]. Таким чином, адміністративні процедури розповсюджуються лише на сферу промислової власності.

Досить подібною до білоруських адміністративних процедур у сфері інтелектуальної власності є адміністративні процедури Польщі, котрі, очевидно, і були запозичені Республікою Білорусь, адже в Польщі інститут адміністративних процедур розпочав свою діяльність разом із прийняттям «Кодексу адміністративних процедур» у 1960 р. Саме цей документ донині регламентує здійснення одноманітних адміністративних процедур [12].

У Польщі також відсутня державна реєстрація авторського права, вона діє відповідно до презумпції авторства, проте глава 12 польського Закону «Про авторське право й суміжні права» від 4.02.1994 р. регламентує питання діяльності Організацій колективного управління авторським правом і суміжних прав як асоціації авторів, виконавців, виробників і організацій мовлення, діяльність яких полягає в колективному управлінні та захисті авторських прав, пов'язаних зі здійсненням їхніх повноважень. Крім того, п. 3. ч. 2. ст. 104 вказаного Закону визначає, що нагляд за такими організаціями покладається на Міністра культури та національної спадщини [13]. Відповідно до постанови Міністра культури та національної спадщини від 26.03.2009 р. було прийняте рішення, що цей міністр має право на надання та відкликання ліцензії організацій колективного управління й суміжних прав [14]. Сама ж процедура видачі такої ліцензії та її відкликання регламентується «Кодексом адміністративних процедур», зокрема ст. 61 «Ініціювання», під яким розуміється подання зацікавленою особою запиту до вповноваженого органу, що призводить до початку адміністративної процедури, і ст. 163, котра визначає повноваження вповноважених органів щодо скасування чи внесення змін до раніше прийнятих рішень [12].

Кодексом адміністративних процедур регламентується здійснення й інших відповідних процедур у сфері інтелектуальної власності. Приміром, усі адміністративні процедури Патентного відомства Польщі поділені на такі, котрі здійснюються відповідно до спеціальних нормативно-правових документів (надання патенту на винахід, надання правової охорони на знак товарів, реєстрація промислового зразка, реєстрація пріоритету документів на винахід, корисну модель або промисловий зразок, унесення до списку патентних повірених, надання дозволу на використання запатентованого винаходу іншою особою (примусова ліцензія), додаткова правова охорона захисту лікарських засобів і засобів захисту рослин, на які було надано патент, та ін..), і такі адміністративні процедури, здійснення яких регламентується Кодексом адміністративних процедур. До останніх належить запит про відновлення провадження в справі; запит про відновлення терміну, заява про визнання недійсним рішення (розпорядження), заява про скасування чи зміну остаточного рішення, прохання про припинення розгляду; відновлення провадження в справі, призупинення чи зупинення провадження, подання скарги та видача сертифікатів. Із назв указаних процедур вбачається, що всі вони, за виключенням видачі сертифіката, не є самостійно виокремленими процедурами, більшою мірою вони виступають як факультативна стадія в здійсненні адміністративних процедур, які виконуються відповідно до спеціальних законів. Проте адміністративні процедури у сфері інтелектуальної власності здійснюються не тільки Патентним відомством, наприклад, його процедура з унесення до списку патентних повірених надає право особі займатися цією професійною діяльністю, проте процедура щодо визнання кваліфікації патентного повіреного здійснюється Міністерством Розвитку, діяльність якого спрямована на реалізацію соціально-економічного розвитку Польщі. Крім того, Національна рада патентних повірених Польщі здійснює специфічну адміністративну процедуру щодо надання можливостей на здійснення транскордонних послуг у межах професії патентного повіреного. Згідно з польським Законом «Про патентних повірених» від 11.04.2001 р. під транскордонними послугами слід розуміти здійснення повноважень патентного повіреного особами, котрі отримали це право в інших країнах, як у межах своєї країни, стосовно допомоги з питань промислової власності для заявників із Польщі, так і на території самої Польщі [15]. Здійснення цих процедур передбачене декількома нормативно-правовими актами, серед яких чільне місце займає зазначений вище Закон, а також Закон «Про визнання професійної кваліфікації, отриманої в державах - членах ЄС» від 22.12.2015 р. [16].

Адміністративна процедура з надання виключних прав на сорти рослин регламентується Законом Польщі «Про правову охорону сортів рослин» від 26.06.2003 р. Відповідно до нього обов'язок виконання цієї процедури покладений на Центральний науково-дослідний центр культур рослин, котрий є державною юридичною особою в системі органів виконавчої влади [17; 18].

Усі адміністративні процедури з видачі охоронних документів на об'єкти промислової власності дуже схожі на вітчизняний порядок їх одержання, тобто вони розпочинаються з моменту подання всіх необхідних документів для їх отримання, а не з моменту, коли вповноважений орган виносить рішення про їх видачу, як це розуміється в процедурі надання українських адміністративних послуг. Відповідно загальний термін виконання процедури не передбачений, є лише вказівки на максимальний строк виконання певних її стадій. Варто зауважити, що польська нормативно-правова база щодо здійснення процедур у сфері промислової власності, подібно до української, не обмежується якимось одним актом. Основні аспекти здійснення процедур, незалежно від об'єкта промислової власності, регламентуються Законом «Про промислову власність» від 30.06.2000 р., а окремі процедурні моменти, наприклад, порядок подачі заявки, зокрема в електронному вигляді, їхнє оброблення та ведення відповідних реєстрів визначається на рівні підзаконних нормативно-правових актів.

Висновки

За останні роки в правовій науковій спільноті досить розповсюдженим стало негласне правило щодо небажаності дослідження й аналізу зарубіжного досвіду Російської Федерації й інших країн колишнього Радянського Союзу у зв'язку з набуттям Російською Федерацією статусу агресора та євроінтеграційним шляхом України. Але ми вважаємо, що така «небажаність» зумовлює низку негативних явищ, зокрема, українській спільноті щодня розповідають про запозичення позитивного зарубіжного досвіду розвинених країн світу, тоді як власні нормативно-правові акти та практика запровадження певних правових інститутів практично повністю повторюють досвід країн колишнього Радянського Союзу, в яких ці інститути були запровадженні на декілька років раніше, ніж в Україні. З проведеного дослідження вбачається, що, на жаль, під час запозичення інституту адміністративних послуг у цілому та зокрема у сфері інтелектуальної власності в Україні за основу було взято ідею державних і муніципальних послуг Російської Федерації й адміністративних процедур Республіки Білорусь. Проте ми маємо надію, що інститут адміністративних послуг продовжить свій подальший розвиток, беручи за основу досвід провідних країн світу, котрий неодмінно стане предметом наших майбутніх наукових досліджень.

Література

1. Адміністративна процедура й адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / Автор-упорядник В.П. Тимощук. К.: Факт, 2003. 496 с.

2. Об организации предоставления государственных и муниципальных услуг: Федеральный закон Российской Федерации от 27.07.2010 г № 210-ФЗ [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.consultant.ru/ document/cons_doc_LAW_103023/.

3. Портал государственных услуг российской Федерации [Електронний ресурс]. Режим доступу: https:// www.gosuslugi.ru/.

4. Гражданский кодекс Российской Федерации (часть 4): Федеральный закон РФ от 18.12.2006 г. № 230-Ф3 (в ред. от 23.07.2013 г.) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_64629/.

5. Шулакова А.А. Проблемные аспекты разграничения государственных услуг с государственными функциями / А.А. Шулакова // Известия ОГАУ. 2015. №1 (51). С. 239-241.

6. Об основах административных процедур: Закон Республики Беларусь от 28.10.2008 г № 433-З [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://pravo.by/main. aspx?guid=3871&p0=H10800433.

7. Об административных процедурах, осуществляемых государственными органами и иными организациями по заявлениям граждан: Указ Президента Республики Беларусь от 26.04.2010 г № 200 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.pravo.by/main.aspx?guid=3961&p0=P31000200.

8. Об утверждении единого перечня административных процедур, осуществляемых государственными органами и иными организациями в отношении юридических лиц и индивидуальных предпринимателей, внесении дополнения в постановление Совета Министров Республики Беларусь от 14.02.2009 г. № 193 и признании утратившими силу некоторых постановлений Совета Министров Республики Беларусь: постановление Совета Министров Республики Беларусь от 17.02.2012 г № 156 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.pravo.by/pdf/2012-35/2012-35%28010-398%29.pdf.

9. Об утверждении Положения о Национальном центре интеллектуальной собственности: постановление Совета Министров Республики Беларусь от 31.05.2004 г № 641 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://normativka.by/lib/ document/500050950/.

10. Об авторском праве и смежных правах: Закон Республики Беларусь от 17.05.2011 г. № 262-З [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://kodeksy-by.com/zakon_rb_ ob_avtorskom_prave_i_smezhnyh_pravah.htm.

11. Судебная коллегия по делам интеллектуальной собственности Верховного суда Республики Беларусь [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.belgospatent.org.by/index. php?option=com_content&view=artide&id=134&Itemid=55#2.

12. Kodeks post^powania administracyjnego: Ustawa z dnia 14.06.1960 r. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// isap.sejm.gov.pl/Download?id=WDU19600300168&type=3.

13. O prawie autorskim i prawach pokrewnych: Ustawa z dnia 4.02.1994 r. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// isap.sejm.gov.pl/Download?id=WDU19940240083&type=3.

14. Obwieszczenie Ministra Kultury i Dziedzictwa Narodowego z dnia 26.03.2009 r. w sprawie ogloszenia decyzji Ministra Kultury i Dziedzictwa Narodowego o udzieleniu i o cofni^ciu zezwolen na podj^cie dzialalnosci organizacji zbiorowego zarzqdzania prawami autorskimi lub prawami pokrewnymi [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// isap.sejm.gov.pl/Download?id=WMP20090210270&type=2.

15. O rzecznikach patentowych: Ustawa z dnia 11.04.2001 r. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://isap.sejm.gov.pl/ Download?id=WDU20010490509&type=3.

16. O zasadach uznawania kwalifikacji zawodowych nabytych w panstwach czlonkowskich Unii Europejskiej: Ustawa z dnia 22.12.2015 r. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// isap.sejm.gov.pl/Download?id=WDU20160000065&type=1.

17. O ochronie prawnej odmian roslin: Ustawa z dnia 26.06.2003 r. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:// isap.sejm.gov.pl/Download?id=WDU20031371300&type=3.

· Centralnym Osrodku Badania Odmian Roslin Uprawnych: Ustawa z dnia 25.11.2010 r. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://isap.sejm.gov.pl/Download?id =WDU20102391591&type=3.

Размещено на Allbest.ru