Про головну функцію державних органів, що здійснюють кримінальне провадження

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРО ГОЛОВНУ ФУНКЦІЮ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Черненко А.П.,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінально-правових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Шиян А.Г.,

доцент кафедри кримінально-правових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

У статті на основі аналізу норм чинного Кримінального процесуального кодексу України та думок вчених зроблено висновок, що забезпечення прав учасників кримінального провадження є головною функцією державних органів, що здійснюють таке провадження, а також запропоновано авторське визначення поняття «забезпечення прав учасників кримінального провадження».

Ключові слова: кримінальне провадження, учасники кримінального провадження, державні органи, що здійснюють кримінальне провадження, забезпечення прав учасників кримінального провадження, кримінальні процесуальні функції.

В статье на основе анализа норм действующего Уголовного процессуального кодекса Украины и мнений ученых сделан вывод, что обеспечение прав участников уголовного производства является главной функцией государственных органов, осуществляющих такое производство, а также предложено авторское определение понятия «обеспечение прав участников уголовного судопроизводства».

Ключевые слова: уголовное производство, участники уголовного производства, государственные органы, осуществляющие уголовное производство, обеспечения прав участников уголовного судопроизводства, уголовные процессуальные функции.

On the basis of analysis of the norms of the Code of Criminal Procedure and the views of the scientists concluded that the maintenance of rights of participants in criminal proceedings is the main function of government agencies engaged in such production, and also suggested that the author's definition of»ensuring the rights of participants in criminal proceedings».

Key words: criminal proceedings, participants in criminal proceedings, state authorities conducting criminal proceedings, ensure rights of participants in criminal proceedings, criminal procedural functions.

Постановка проблеми. О. Федосова, досліджуючи стан наукового розроблення проблеми забезпечення прав і свобод людини в діяльності оперативних підрозділів органів внутрішніх справ (далі - ОВС), зауважує: «Не випадково сучасна юридична наука і практика приділяють максимальну увагу забезпеченню прав і свобод людини на всіх рівнях і за допомогою різноманітних засобів. На нашу думку, вирішення теоретичних і практичних проблем забезпечення прав і свобод людини потребує комплексного, міждисциплінарного дослідження» [1,с. 915].

Треба констатувати той факт, що завдяки саме таким дослідженням права людини в кримінальному процесі значно розширилися, що оцінюється позитивно, але водночас інколи виникає ситуація, коли розширення прав учасників кримінального процесу дещо відстає від їх забезпечення, від створення реальних умов для їх реалізації, і в такому разі вони залишаються лише декларативними, а це вже заслуговує на негативну оцінку, визнається проблемним та спонукає до вирішення цієї проблеми. Такий стан цієї сфери людської діяльності й обумовлює актуальність дослідження питань забезпечення прав учасників кримінального провадження.

Стан опрацювання. З огляду на актуальність, зазначений напрям не залишився поза увагою громадськості та науковців, саме тому різні аспекти проблем забезпечення прав людини досліджували такі вчені, як: С. Альперт, В. Гончаренко, Ю. Грошевий, Я. Зейкан, Л. Лобойко, О. Михайленко, М. Михеєнко, О. Негодченко, В. Нор, В. Попелюшко, О. Пушкіна, О. Яновська та багато інших науковців.

Метою статті є визначення суті й оцінювання місця діяльності державних органів у забезпеченні прав учасників кримінального провадження серед функцій цих органів. Завданнями дослідження є:

- визначення поняття «забезпечення прав учасників кримінального провадження»;

- визначення місця діяльності державних органів, що здійснюють кримінальне провадження по забезпеченню прав учасників кримінального провадження серед функцій цих органів.

Виклад основного матеріалу. Говорячи про забезпечення прав і свобод людини, І. Бондаренко зазначає: «Одне із центральних місць у різноманітній і багатогранній діяльності держави посідає виконання завдань із захисту прав і свобод людини, охорони прав та законних інтересів державних і недержавних організацій, боротьби зі злочинами та іншими правопорушеннями. Деякі фахівці, зокрема й Р. Лівшиць, таку функцію держави відносять до головної в цивілізованому суспільстві. Цей різновид державної діяльності в юридичному аспекті дістав назву «правоохоронна діяльність», а установи, що її здійснюють - «правоохоронні органи» [2, с. 53].

У цитованому висновку є посилання на термін «правоохоронна діяльність», тому для розуміння суті поняття «правоохоронна діяльність» звернемося до його визначення.

На думку К. Волинки, «правоохоронна діяльність - це форма здійснення функцій держави за допомогою владної оперативної роботи державних органів з охорони норм права від порушень, захисту прав і свобод, із забезпечення виконання юридичних обов'язків, із притягнення осіб, що скоїли правопорушення, до юридичної відповідальності, з охорони правопорядку, попередження правопорушень» [3,с. 49].

Як видно з наведеного визначення К. Волинки, вчений, передусім, пов'язує поняття «правоохоронна діяльність» із формою здійснення функцій держави, тоді як І. Бондаренко і Р. Лівшиць називають цей вид державної діяльності функцією, що вказує на певне протиріччя в поглядах учених на те саме поняття. Для вирішення суперечностей необхідно з'ясувати значення понять «функція держави» та «форми здійснення функції держави».

За визначенням К. Волинки, «функції держави - це взяті в комплексі головні напрями її внутрішньої і зовнішньої діяльності, що виражають і конкретизують класову і загальнолюдську сутність і призначення держави в суспільстві, цілі й завдання держави по управлінню суспільством у властивих їй формах і властивими їй методами» [3,с. 43].

Що стосується визначення форми здійснення функції держави, то К. Волинка зазначає: «Держава повинна виконувати свої функції в притаманних їй формах, застосовувати у своїй діяльності різні методи. У правовій літературі під формами здійснення функцій держави розуміють, по- перше, специфічні види державної діяльності; по-друге, однорідну за своїми зовнішніми ознаками діяльність органів держави, за допомогою якої реалізуються її функції» [3,с. 49.].

На відміну від К. Волинки, М. Кельман і О. Мурашин наводять таке визначення поняття функції держави: «Це основні (головні) напрями (сторони, види) діяльності держави, у яких відображаються та конкретизуються її завдання і мета, виявляється її сутність, зміст та соціальне призначення» [4, с. 120-121]. Також ці вчені підкреслюють: «У сучасний період Українській державі властиві такі головні внутрішні функції: економічна; соціальна; розвитку культури, науки й освіти; оподатковування і стягування податків; екологічна; охорони прав і свобод громадян, усіх форм власності, правопорядку» [4, с. 125]. У цій системі головних внутрішніх функцій держави науковці правоохоронну діяльність називають охороною прав і свобод громадян, усіх форм власності, правопорядку. І хоч вчені дещо по-іншому називають правоохоронну діяльність, вони все ж таки аналогічно думці І. Бондаренка та Р. Лівшиця вважають її функцією, а не формою її здійснення, як стверджує К. Волинка. Окрім того, М. Кельман і О. Мурашин надають цій функції статусу головної серед інших внутрішніх функцій держави.

У наведених поглядах на поняття функцій держави спостерігаються явні розбіжності, водночас треба констатувати, що вчені не приховують цього факту і роблять висновок, що на сучасному етапі розвитку теорії держави ще немає єдності думок у цьому питанні, проте через аналіз певних ознак функцій наполягають на правильності своїх суджень [4, с. 118-121]. Ми не беремося виступати арбітром у цьому спорі науковців (різні думки вчених ми умовно називаємо спором), а лише зазначимо, що доводи кожної зі сторін спору є доволі переконливими, але все ж для запобігання різного тлумачення того самого явища, будемо називати правоохоронну діяльність головною внутрішньою функцією держави.

На наш погляд, названі вчені не просто надали цій функції статусу головної, вони своє рішення досить переконливо обґрунтували: «Виділення основних (головних) напрямів діяльності держави - це «подрібнення» діяльності держави загалом, яке, однак, не означає роздрібнення діяльності державних органів. Головні напрями - це соціально значущі сторони діяльності держави, до реалізації яких підключені всі її органи, а не окремі ланки. У протилежному випадку сутність та соціальне призначення держави не отримають виразу у функціях, і сама категорія «функція держави» втратить теоретичний та практичний сенс і буде суто спекулятивною» [4, с. 119.].

Ми погоджуємося з наведеною думкою вчених щодо правоохоронної діяльності, яку вони «підняли» до статусу головної внутрішньої функції держави, правда, їхній варіант назви цієї функції - «охорони прав і свобод громадян, усіх форм власності, правопорядку», на наш погляд, дещо не узгоджується з уже сталою назвою цієї функції та є доволі «громіздким», проте така назва певною мірою розкриває її зміст. Навіть більше, на нашу думку, до її змісту можна було б додати ще й діяльність із забезпечення прав особи. Підставою для такого додавання є норми ст. З Конституції України: «Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави» [5]. Правда, на нашу думку, тут треба дещо уточнити, головною внутрішньою функцією держави є правоохоронна діяльність, а до її змісту входить діяльність із забезпечення прав і свобод людини, яка може претендувати лише на головну функцію державних органів, бо ця діяльність є частиною, структурним елементом головної внутрішньої функції держави, яка й здійснюється державними органами.

Правоохоронна діяльність як головна внутрішня функція держави не є монолітною, а охоплює декілька напрямів. На думку В. Маляренка, структурно до системи правоохоронної діяльності належать такі напрями:

а) діяльність із забезпечення охорони учасників кримінального судочинства;

б) діяльність органів прокуратури;

в) діяльність із виявлення, запобігання та розслідування злочинів;

г) діяльність із захисту державної (національної) безпеки, державного кордону й охорони правопорядку [6, с. 12]. Отже, структурно до правоохоронної діяльності належить діяльність із виявлення, запобігання та розслідування злочинів, яка здійснюється в межах кримінального процесу, тобто ми можемо стверджувати, що кримінальний процес структурно входить до головної внутрішньої функції нашої держави і по суті, за твердженням вченого, є її частиною.

Водночас кримінальний процес або кримінальне провадження по своїй суті є діяльністю, яка, своєю чергою, поділяється на певні напрями, які також називають функціями, але вже не функціями держави, а кримінальними процесуальними функціями правоохоронної діяльності. Треба також сказати, що, аналогічно теорії держави, у теорії кримінального процесу вченими також не досягнуто єдності думок щодо поняття кримінальних процесуальних функцій та їх системи. Такий стан теорії кримінального процесу щодо поняття кримінальних процесуальних функцій констатують автори підручника «Кримінальний процес» [7, с. 17].

О. Чепурний під час дисертаційного дослідження на тему: «Кримінально-процесуальні функції на стадії досудового розслідування» у підр. 1.1. «Поняття та сутність кримінально-процесуальних функцій», розглядаючи різні аспекти проблеми функцій у теорії кримінального процесу, зазначив, що «система кримінально-процесуальних функцій зводиться до тріади: 1) кримінальне переслідування; 2) захист; 3) вирішення справи по суті» [8, с. 6-8].

Що стосується поняття кримінальних процесуальних функцій, то Ю. Грошевий, В. Тацій, А. Туманянц та інші автори підручника «Кримінальний процес» висловлюють власну думку. Вони наводять таке визначення поняття «кримінальні процесуальні функції» - «це виражені в законі основні напрями процесуальної діяльності, що здійснюються з метою реалізації завдань кримінального провадження суб'єктами, уповноваженими на ведення процесу або наділеними правами для активної участі в кримінальному провадженні для захисту своїх прав та законних інтересів. З урахуванням такого розуміння суті процесуальних функцій, до їх числа в юридичній літературі найчастіше відносять як головні три функції - обвинувачення, захисту і судового розгляду та вирішення справи (правосуддя)» [7, с. 17]. До того ж учені зазначають, що «до кола кримінальних процесуальних функцій, окрім основних, відносять і функцію досудового розслідування, судового контролю, нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, а також при виконанні судових рішень у кримінальних справах (прокурорський нагляд), підтримання цивільного позову, заперечення проти цивільного позову» [7, с. 18].

Дещо інший погляд на систему кримінальних процесуальних функцій має Л. Карабут. На її думку, «система і зміст кримінальних процесуальних функцій залежить не від кількості учасників кримінальної процесуальної діяльності і їхніх інтересів, а від необхідності здійснювати діяльність у певних напрямах, без яких вона не може існувати. Відсутність хоча б однієї з таких функцій робить неможливим існування кримінальної процесуальної діяльності. Підхід до розуміння поняття кримінальних процесуальних функцій, заснований на поділі їх за напрямами, виконуваними в кримінальному процесі окремими учасниками, є необгрунтованим. Бо за такого підходу втрачається сенс функцій як основного напряму кримінальної процесуальної діяльності, а засада змагальності, на якій будується ця діяльність у розвинених демократіях, залишається без свого підґрунтя - поділу на функції, що потенційно чи реально протистоять одна одній» [9, с. 46]. Вчений робить такий висновок: «<...> кримінальна процесуальна діяльність може «розпадатися» лише на ті напрями, які в літературі отримали назву «основні кримінальні процесуальні функції» - обвинувачення (кримінальне переслідування), захист і правосуддя» [9, с. 46-47].

Ми цілком погоджуємося з висновками науковця. На наш погляд, її доводи є обґрунтованими і переконують в тому, що кримінальними процесуальними функціями, якщо говорити про кримінальну процесуальну діяльність загалом, можуть бути лише такі функції: обвинувачення (кримінальне переслідування), захист і правосуддя. Під час здійсненні кримінальної процесуальної діяльності учасники кримінального провадження можуть виконувати притаманні лише їм види своєї діяльності, які можуть називатися кримінальними процесуальними функціями конкретного учасника чи учасників такої діяльності. До функцій таких учасників можна справедливо віднести функції досудового розслідування, судового контролю, відомчий контроль за досудовим розслідуванням, прокурорський нагляд за досудовим розслідуванням, процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, підтримання цивільного позову, заперечення проти цивільного позову, допоміжну тощо. Інакше кажучи, вся кримінальна процесуальна діяльність як різновид правоохоронної діяльності поділяється лише на три вищеназвані функції (обвинувачення, захисту і правосуддя), а діяльність окремих учасників кримінального провадження в межах кримінальної процесуальної діяльності являє собою їхні конкретні функції, залежно від специфіки їхніх окремих напрямів діяльності.

А щодо прокурорськеє онагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, то, на наш погляд, ця функція прокурора перебуває поза кримінальним провадженням, бо оперативно-роз- шукова діяльність оперативних підрозділів, хоч і проводиться з метою виявлення кримінальних правопорушень, встановлення осіб, які їх вчинили тощо, все ж не є кримінальною процесуальною діяльністю.

Як бачимо з наведеного, забезпечення прав особи, на перший погляд, не охоплюється поняттям кримінальних процесуальних функцій, проте, на нашу думку, треба з'ясувати, а що ж являє собою забезпечення прав учасників кримінального провадження?

Для вирішення цього питання звернемося до законодавства та думок вчених. кримінальний провадження право учасник

Результати вивчення законодавства України щодо з'ясування законодавчого визначення поняття «забезпечення прав учасників кримінального процесу» були дещо несподіваним, бо чіткого визначення цього поняття у КПК України ми не знайшли, хоча термін «забезпечення права» в Кримінальному процессуальному кодексі (далі - КПК) вживається 11 разів (4 рази в ч. 1 ст. 7 та ще 7 разів, по одному в ст. ст. 12,17,20,24, 47, у ч. З ст. 255, у ч. 2 ст. 567) [10].

І. Хорт конкретизує позитивні риси чинного КПК України: «Насамперед слід констатувати, що новий КПК України є демократичним та прогресивним, адже він, закріплюючи принцип змагальності, тим самим покликаний забезпечити права громадян у кримінальному провадженні, надає сторонам рівні можливості щодо збирання та подання до суду доказів» [11, с. 157]. Водночас І. Хорт забезпечення прав учасників кримінального провадження пов'язує з демократією: «У сучасному розмінні демократією є одна з форм юридичного забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Саме за цією ознакою нині демократія відрізняється від історичних попередниць, будучи більш виваженою та гуманістичною. Демократія в суспільстві тримається на двох засадах: принципі верховенства закону та забезпеченні прав людини. Проте навіть проголошення людини найвищою соціальною цінністю та закріплення в Конституції її основних прав та свобод не може мати жодного значення без реальних гарантій здійснення цих прав». Вчений також наголошує на низці чинників у забезпеченні прав особи: «Роль чинників, що забезпечують їх реалізацію, виконує система законодавчо закріплених положень (норм, принципів, вимог тощо), завдяки яким у кримінальному процесі має бути забезпечений перехід від передбачених законом можливостей до реальної дійсності. До того ж гарантії прав особи виконують роль засобів, завдяки яким забезпечується можливість виключення чи принаймні мінімізації професійних помилок з боку органів розслідування та правосуддя щодо громадянина» [11, с. 156]. Науковець також констатує, що рівень забезпечення прав людини залежить: «<...> від рівня розвитку загальноправових принципів, стану економіки, рівня розвитку демократичних інститутів, реальності політичної системи суспільства, наявності системи досконалих законів у державі, ефективності механізмів реалізації положень законів, ступеня правової свідомості, правової культури населення, узгодженості інтересів населення та суспільства в цілому і наявності високоефективних органів контролю» [11, с. 157].

Як і в КПК України, у Законі України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» також не має визначення поняття «забезпечення прав громадян» [12].

Натомість у ст. 1 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» дається визначення «поняття забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Відповідно до цієї статті, «забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, тобто у виявленні, попередженні, припиненні, розкритті або розслідуванні кримінальних правопорушень, а також у судовому розгляді кримінальних проваджень, - це здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, житла, здоров'я та майна цих осіб від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя» [13].

Окрім законодавства, вчені також висловлюють свої думки із зазначеного питання.

Так, Е. Червякова «під забезпеченням основних прав розуміє, з одного боку, систему їх гарантій, а з другого - діяльність органів держави з створення умов для реалізації прав громадян, їх охорони, захисту і відновлення порушеного права» [14, с. 24].

На думку Ю. Загуменної, поняття «забезпечення прав і свобод» «охоплює собою здійснення певних коригуючих дій, спрямованих на: а) удосконалення національного законодавства країни і приведення його до міжнародних стандартів у галузі прав людини; б) реалізацію громадянами своїх прав і свобод; в) охорону прав і свобод людини та громадянина; г) захист прав і свобод людини та громадянина» [15,с. 377].

Г. Шмельова в загальнотеоретичній характеристиці юридичного механізму забезпечення прав людини зазначає, що «це є система ефективних юридичних засобів реалізації, охорони й захисту прав людини» і називає такі елементи згаданого механізму: «1) національне законодавство, що є основою всього цього механізму; 2) юридичні процедури реалізації прав людини; 3) юридичні засоби охорони прав людини; 4) юридичні засоби захисту прав людини» [16, с. 50-51].

Висновки. У підсумку проведеному дослідження можна зробити такі висновки:

1. На нашу думку, забезпечення прав учасників кримінального провадження - це здійснення державними органами, які ведуть таке провадження, правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, житла, здоров'я та майна цих осіб від протиправних посягань, а також створення необхідних умов для реалізації учасниками своїх прав, передбачених Конституцією, Кримінальним процесуальним кодексом та іншими законами України.

2. Забезпечення прав учасників кримінального провадження - це головна функція державних органів, що здійснюють таке провадження.

У подальших наукових дослідженнях варто зосередити увагу на розгляді структури діяльності із забезпечення прав учасників кримінального провадження та детальному аналізі кожного елемента такої структури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Федосова О. Стан наукової розробки проблеми забезпечення прав і свобод людини в діяльності оперативних підрозділів ОВС /

О. Федосов II Форум права. -2011. -№2,- С. 914-920.

2. Бондаренко І. Правоохоронні органи Україні та їх функції /1. Бондаренко II Право України. - 2005. -№7,- С. 53-56.

3. Волинка К. Теорія держави і права : [навч. посібник] / К. Волинка. - К. : МАУП, 2003. - 240 с.

4. Кельман М., Мурашин О. Загальна теорія держави та права : [підручник] / М. Кельман, О. Мурашин. - К.: Кондор, 2005. - 609 с.

5. Конституція України II Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. - Ст. 141 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.

6. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України : [підручник] / В. Білоус, О. Захарова, В. Ковальський та ін.; відп. ред. В. Маляренко. - Київ : Юрінком-Інтер, 2007. - 352 с.

7. Кримінальний процес : [підручник] / Ю. Грошевий, В. Тацій, А. Туманянц та ін. ; за ред. В. Тація, Ю. Грошевого, О. Капліної,

О. Шило. - X. : Право, 2013. - 824 с.

8. Чепурний О. Кримінально-процесуальні функції на стадії досудового розслідування : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец.

12.0. 09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність» / О. Чепурний. - К., 2005. -19с.

9. Карабут Л. Система кримінальних процесуальних функцій/Л. Карабут// Национальный юридический журнал: теория и практика. -

2013. -№2.-С. 44-47.

10. Кримінальний процесуальний кодекс України [Електронний ресурс]. -Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ 4651-17/раде.

11. Хорт І. Гарантії забезпечення прав учасників кримінального провадження : сучасний стан і перспективи /1. Хорт II Юридичний вісник. - № 2(27). -2013. - С. 156-160.

12. Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України : Закон України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1207-18/page.

13. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві : Закон України [Електронний ресурс]. - Режимдоступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3782-12

14. Червякова Е. Защита конституционных прав граждан средствами прокурорского надзора (проблема общенадзорной деятельности) : дисс. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.10 «Международное право; Европейское право» / Е. Червякова. -X., 1992. - 219 с.

15. Загуменна Ю. Основні напрямки забезпечення прав і свобод людини в діяльності органів внутрішніх справ України / Ю Загумен- на II Форум права . - 2010. -№4,- С. 376-382.

16. Шмельова Г. Юридичний механізм забезпечення прав людини (загальнотеоретична характеристика) / Г. Шмельова II Право України. - 1994. - № 10. - С. 50-51.

Размещено на Allbest.ru