Нормативно-правове регулювання інтересу в цивільному праві України

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Конституція України проголосила пріоритет інтересів особи, поставивши її на перше місце. Інтерес виступає рушійною силою активності учасників правовідносин, визначаючи їх права та обумовлені ними юридичні обов'язки.

Встановлення та реалізація інтересів у цивільно-правовій системі України обумовлена необхідністю підвищення ефективності механізму правового регулювання охорони та захисту прав людини.

В основу цього дослідження покладені наукові обґрунтування інтересів таких вчених, як: Р. Ієринг, Й. Покровський, Г. Шершеневич, Д. Мейєр, В. Грибанов, В. Попов, С. Братусь, М. Вітрук, Р. Гукасян, М. Єгоров, О. Іоффе, О. Красавчиков, С. Алексєєв, М. Баринов, М. Мотузов, М. Малеїн, Д. Чечот, Ю. Зав'ялов, В. Рясінцев, М. Шайкенов, О. Малько, В. Субочев, В. Сіренко, Ю. Тихонравов, 3. Ромовська, Є. Вавілін, Г. Мальцев, Р. Стефанчук, І. Бірюков, М. Перший, О. Власова, Ф. Богатирьов, О. Чепис, А. Кубко, Т. Підлубна О. Чепис, О. Первомайський, І. Венедіктова та інші. Проте, незважаючи на кількість наукових праць, в яких розглядалась категорія інтересів, детального дослідження нормативно-правового регулювання не здійснено. Не було розкрито природи цього явища, а деякі вчені продовжують ототожнювати охоронювані законом інтереси з мотивами, правами або свободами.

Г. Гегель у «Філософії духу» пише про те, що «нічого не здійснюється ... без інтересу. Найближчий погляд в історію переконує нас у тому, що дії людей випливають з їх потреб, їх пристрастей, їх інтересів...і лише вони відіграють головну роль... Вимога, щоб людина була позбавлена інтересу, позбавлена можливості задоволення. ... Людині слід реалізовувати свою свободу, в цьому полягає її діяльність» [13, с. 121, 124, 143].

Аналізу місця та ролі категорії «інтерес» приділяють увагу в різних напрямках правової думки, слід відзначити широкий діапазон ціннісного ставлення до неї. У ряді правових вчень інтерес розглядається детермінуючим правовим чинником. В окремих концепціях його використовують як сутнісну характеристику права [11].

Особливо актуальне значення реалізації таких інтересів виявляється в цивільних правовідносинах, адже інтереси виступають основним чинником, що впливає на приватноправові відносини і становлять сутність предмету цивільно-правового регулювання.

Роль інтересу в побудові як цивільних правовідносин, так і об'єктивного права загалом яскраво описав Г. Мальцев: «У них свідомо чи несвідомо юристи бачать справжній, первинний соціальний матеріал, який більшою мірою, ніж нормативні ідеї, принципи і високі цінності, придатний для побудови реальних правових відносин» [14, с. 306].

Незважаючи на все розмаїття використання поняття «інтересу», відсутні єдині підходи до його вживання, адже поряд із цією категорією вживаються різні види цього поняття, зокрема «законний інтерес», «охоронюваний законом інтерес», «приватний інтерес», «публічний інтерес», «суспільний інтерес», «державний інтерес» та інші.

Конституція України вказує на існування категорії «інтерес» як явища, що має правове значення. Зокрема, стаття 41 Конституції України вказує, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Ст. 54 Конституції України наголошує на положенні, що громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів. Таким чином, інтереси визначаються у вигляді приватних та публічних, а також у матеріальній та моральній формі, багатьох інших видах. Наприклад, ст. 18 Конституції України проголошує існування національних інтересів, ст. 32, 34, 36, 39 Конституції зазначає існування інтересів національної безпеки, ст. 36, 121 Конституції охороняє приватні інтереси (інтереси громадянина), ст. 41 Конституції говорить про інтереси суспільства, а ст. 54 Конституції взагалі наводить класифікацію на моральні і матеріальні інтереси [2].

Варто зазначити, що 19.03.2015 року до Верховної Ради України було подано на розгляд проект ЗУ «Про медіацію». Медіація є позасудовим способом захисту цивільних інтересів і прав суб'єктів цивільного права, спрямованих на те, щоб інтереси їх носіїв задовольнятися найкращим чином. Саме тому тема співвідношення інтересів, правових інтересів, прав стає актуальною для розуміння і її застосування в правовому полі [1].

У зв'язку з необхідною трансформацією цивільного права України до світових тенденцій розвинутих країн потрібно здійснити вивчення діючого національного законодавства, норм цивільного права та законодавства, проаналізувати та систематизувати інтереси суб'єктів цивільного права та практику їх застосування.

Категорія «інтерес» є однією із системоутворюючих у сфері приватного права та базовою категорією в науці приватного права.

Інтерес являється категорією, що набула свідомого мотиву і виявляється в житті у вигляді побажань, намірів, прагнень. Інтерес являє соціальний характер, формується на підставі потреб. На сьогодні поняття «інтерес» не має свого закріплення ні в доктрині, ні на законодавчому рівні, що дає підстави для його різного тлумачення.

Правова регламентація інтересу в цивільному праві міститься в нормах національних (Конституції України [2], ЦК України [3], ЦПК України [4], спеціальні закони і т.д.) та міжнародно-правових актів (Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Конвенція про захист прав людини та основних свобод, Конвенція про права дитини і т.д.).

При цьому слід зазначити, що не лише Конституція України, а й ЦК України містить кілька варіантів термінологічного позначення інтересу. Зокрема, вч.1 ст. 103 ЦК вказується на суспільні інтереси, вч. 2 ст. 122 ЦК на спільні інтереси, вч. 1 ст. 203 ЦК та ч. З ст. 228 ЦК на інтереси держави Україна, а в ч. 7 ст. 376 ЦК на суспільні інтереси [5].

Поняття інтересу було предметом розгляду Конституційного Суду України в справі від 1 грудня 2004 р. № 18рп/2004 щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес). Інтерес, відповідно до Рішення Конституційного суду України, є прямо не опосередкованим у суб'єктивному праві простим легітимним дозволом із метою задоволення індивідуальних і колективних потреб. У вказаному рішенні Конституційного Суду України зазначено, що інтерес може бути як охоронюваним законом, правоохоронюваним, законним, так і незаконним, тобто таким, що не захищається ні законом, ні правом, не повинен задовольнятися чи забезпечуватися ними, оскільки такий інтерес спрямований на ущемлення прав і свобод інших фізичних і юридичних осіб, обмежує захищені Конституцією та законами України інтереси суспільства, держави чи «всіх співвітчизників» або не відповідає Конституції чи законам України, загальновизнаним принципам права. Наголос на «охоронюваності законом» чи законності того чи іншого інтересу законодавець робить не завжди, зважаючи на те, що згадувані в законах інтереси не суперечать Конституції України або випливають з її змісту [6].

Розвиток поняття інтересу саме в цивільному праві відіграє важливу роль. Категорія «інтерес» вживається в кількох статтях Загальної і Особливої частин ЦК України для позначення об'єкта цивільно-правової охорони (15, 16, 17, 25, 64, 203,224, 237 ЦК України та ін.).

Перша згадка інтересу як правової категорії в ЦК України міститься вст. З, де однією із загальних засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу. Зокрема, ч. 2 ст. 15 ЦК України вказує, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Термін «інтерес» вживається для позначення мотивів чи мети вчинення дій, відповідальність за які передбачена статями ЦК та ЦПК України.

Зокрема, статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 цієї статті передбачає коло способів захисту цивільних прав та інтересів. Варто зазначити, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом, Президентом України, органами державної влади, органами влади АРК та органами місцевого самоврядування. Однак незрозумілим є той факт, що ЦК України не встановлює можливість самозахисту цивільних інтересів.

Стаття 19 ЦК України зазначає, що особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать загальним моральним засадам суспільства.

Вказується про інтерес й в інших розділах, главах та статтях ЦК. Так, у статтях 41 та 44 ЦК зазначається, що опікун має вчиняти правочин та іншим чином діяти в інтересах особи, яку він опікує. У ст. 48 ЦК говориться про існування заінтересованої особи, тобто особи, яка має інтерес у відносинах про скасування рішення суду про оголошення фізичної особи померлою.

Згадується про поняття інтересу, а також про близьке за походженням поняття, в: ч. 2 ст. 54, ч. 2 ст. 56, п. 2ч. 1 ст. 64, ч. 3-4 ст. 67, ч. З ст. 69, ч. 1-2 ст. 72, ч. З ст. 78, ч. З ст. 228, ч. 2 ст. 237, ч. З ст. 238, ч. 2 ст. 277, ч. З ст. 376, ч. 1 ст. 400 ЦК України [5].

Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 54 ЦК України під час здійснення повноважень щодо управління майном управитель діє від свого імені в інтересах особи, яка є власником майна. Таким чином, інтереси особи, яка є власником майна, визнаються як соціально значущі, що відповідають ознакам об'єкту охорони та наголошується на його соціальній корисності, яка полягає в корисному володінні таким благом із боку суб'єкта для себе самого та корисності способу і засобів набуття цього блага.

Наприклад, публічне обмеження свободи договору містить ст. 228 Цивільного кодексу України, визнаючи нікчемним правочин, який порушує публічний порядок. Відповідно до ч. 2 ст. 228 ЦК України в разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності умислу в обох сторін у разі виконання правочину обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності із чинним законодавством [4].

Відповідно до ст. 9 Господарського кодексу України у сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому [10].

Таким чином, цивільне законодавство України регламентує різноманітні термінологічні види інтересу, механізми їх реалізації, охорони та захисту, однак не містить саме визначення категорії «інтерес». Звісно, вказівка на застосування в ЦК категорії інтересу говорить про характеристику його як об'єкту правового захисту та мету закріплення законодавцем такого терміну. Тому ми можемо визначити категорію «інтерес» як явище, яке має спільні ознаки із суб'єктивним правом особи (два види об'єкту захисту), а також як першопочаток цього ж суб'єктивного права, яке закріплене в цивільному законодавстві.

В юридичній цивільній літературі також наводяться різні класифікації поняття інтересів. Зазвичай їхніми критеріями є регламентація інтересу правом або згадування інтересу в тексті юридичних норм.

Слово «інтерес» походить від латинського «interest», що українською мовою перекладається як «має значення, є важливим» і в словниках трактується по-різному:

1) як користь, вигода, прибуток; вигода чи користь окремої особи або певної групи осіб;

2) як психологічна риса особистості, що виявляється в скерованості людини на задоволення певних потреб (надбання певних знань, на виконання певної діяльності тощо), в основі якої лежать матеріальні та духовні потреби;

3) як спосіб відношення соціального суб'єкта до необхідних умов існування і розвитку, що виражається в прагненні створювати і використовувати ці умови;

4) як вираження соціальних потреб суб'єкта (індивіда, групи, класу, нації, народу) шляхом визначення його місця в системі соціальних відносин та ін. [11].

Давньоримський юрист Ульпіан першим запропонував розглядати інтерес як основний критерій розподілу права на публічне і приватне. Публічне право належить до становища держави; приватне корисне окремим особам. У даному перекладі, на відміну від багатьох інших, термін «інтерес» не використовується, він мається на увазі під словом «користь». Згодом інтерес почали закріплювати в стандартних формулах як безперечну підставу того або іншого становища, наприклад «Inter est rei publicae quod homines conserventur (на користь держави, щоб людям був забезпечений захист») і т.д. [12, с. 136].

Об'єктом публічних інтересів є ті потреби соціального характеру, від яких залежить існування та розвиток суспільства в цілому. Об'єктом приватних інтересів індивідуальні соціальні потреби окремо взятого суб'єкта.

Інтерес є завжди індивідуальним, спеціальним. І навіть якщо він певним чином зачіпає інші інтереси, співпадає з ними, вони не ототожнюються між собою, оскільки завжди окреслюється суб'єктивним станом окремої особи і йде далі від схожого інтересу іншої особи. Суб'єктивне право в особи є, але якщо вона не має інтересу в його реалізації, особа ніколи не здійснить своє суб'єктивне право, навіть якщо такому праву притаманні ознаки універсальності [15].

Відповідно до критерію регламентації інтересів правом поняття інтересів (законних інтересів) прийнято поділяти на дві великі групи:

1) перша група законні інтереси, реалізація яких урегульована нормами права. Реалізація цих інтересів досягається за допомогою наданих об'єктивним правом правових засобів: за допомогою норм об'єктивного права й суб'єктивних прав, що виникають на їх основі. Наприклад, стаття 825 Цивільного кодексу України передбачає охорону інтересів сусідів, якщо наймач житла або інші особи, за дії яких він відповідає, після попередження продовжують використовувати житло не за призначенням [7];

2) друга група законні інтереси, які не опосередковані правовими нормами. Виходить, що в цьому випадку мова йде про звичайні фактичні (соціально-економічні) інтереси, які не набули «правову оболонку» у вигляді норм права й виникаючих на їхній основі суб'єктивних прав та обов'язків [8].

Адже не всі інтереси можуть бути опосередковані юридичними нормами. Пояснюється це різноманіттям і широтою суспільних відносин, а отже, і неможливістю охопити всі інтереси юридичною регламентацією, через це правове опосередкування одержують найбільш істотні, суспільно значимі, типові інтереси [9, с. 55].

Справді, будучи категорією доправовою, правовою і позаправовою, інтереси є обов'язковим чинником виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин. Як не всі суспільні відносини підлягають правовій регламентації, так і не кожен інтерес буде регламентуватися законом. Для юриспруденції мають значення лише охоронювані законом інтереси, тобто ті, які підвладні регулюванню механізмами права і не суперечать нормам законодавства. Таким чином, пріоритет регламентації й правового регулювання (охорони) інтересу залежить від регламентації й охорони суспільних відносин [15].

Інтерес є рушійною силою будь-якої діяльності, в т. ч. правотворчої і правозастосовчої. Частина дослідників навіть право визначає через категорію інтересу: право як захищений (законний) інтерес, як сукупність загальних та індивідуальних інтересів, результат боротьби інтересів індивідів, груп і станів суспільства (Р. Ієрінг); право як розмежування інтересів (М. Коркунов); право в його соціологічному виразі як форма здійснення соціальних інтересів за принципом формальної рівності (В. Лапаєва); «право ... як результат справедливої оцінки інтересів» (О. Екімов), І. Тарасов відносить його до правового статусу акціонера, Ю. Тихомиров дає визначення права як своєрідного виразника соціальних інтересів [11].

С. Братусь визначає інтерес доправовою категорією як передумову для набуття суб'єктивних прав [16, с. 177]. Будучи солідарним із зазначеним автором, Є. Лукашев вказує, що інтерес передує правам і обов'язкам незалежно від того, чи знаходить він пряме закріплення в законодавстві чи просто підлягає правовому захисту з боку держави [17, с. 452].

Інтереси є спонукальною силою для встановлення, зміни та припинення правових зв'язків. Вони створюють умови для їх виникнення.

І. Венедіктова вказує, що водночас категорія інтересу є правовою, оскільки тією чи іншою мірою віддзеркалюється в праві (в загальних принципах права) і гарантується державою, а також виконує важливі функції: спонукальну (щодо встановлення правовідносин, їх зміни та припинення), регулюючу (визначаючи можливість діяти для досягнення інтересу), гарантійну (щодо правового захисту у разі порушення з боку інших осіб). Охоронюваний законом інтерес у цивільному праві слід розуміти як усвідомлене суб'єктом права домагання отримати певне матеріальне (нематеріальне) благо або змінити правовий статус, що спонукає суб'єктів права вчиняти конкретні дії чи, навпаки, утримуватися від них; цей інтерес перебуває в правовому полі та забезпечується в реалізації підтримкою держави, здійснюється у формі дозволу і відбивається в конкретних правовідносинах [15].

Підсумовуючи вищесказане, можна стверджувати, що в даний час відсутній механізм оптимального єдиного визначення інтересу як на державному, так і на міжнародному рівнях. На нашу думку, в Україні на сьогодні ще недостатньо забезпечується баланс норм щодо правового регулювання інтересу через недосконалість законодавства і наявність суперечностей у нормативно-правових документах цивільного права. Варто дослідити причини закріплення поняття інтересу в цивільному законодавстві та визначити певне коло її основних (конститутивних) ознак, завдяки яким визначити існування окремо визначеного певного явища інтересу, та дати йому визначення.

Тому нашим завданням на майбутнє є визначення ознак та поняття інтересу як правового явища, виявлення і усунення суперечностей і досягнення консенсусу між окремими видами інтересу, зокрема приватними і публічними інтересами у випадках, що потребують правового регулювання.

Література

цивільний юридичний інтерес

1. Єрьоменко Г. Сутність інтересу у цивільно-правовому контексті.

2. Конституція України від 28.06.1996 року.

3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року.

4. Цивільний процесуальний кодекс від 18.03.2004 року.

5. Первомайський О. Поняття інтересу в цивільному праві та законодавстві.

6. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) № 18-рп/2004 від 01.12.2004 року.

7. Общая теория права и государства / Под ред. В.В. Лазарева. М.: Юристъ, 2005. С. 43.

8. Чепис О.І. Об'єктивне та суб'єктивне в категорії «інтерес» / О.І. Чепис II Актуальні проблеми держави і права. 2012. Вип. 66.

9. Ромовская З.В. Судебная защита охраняемого законом интереса. XXVI съезд КПСС и проблемы реализации советского права.

10. Господарський кодекс України від 16.01.2003 року.

11. Чепис О.І. Інтереси в цивільному праві: сутність, місце та особливості захисту.

12. Латинский словарь юридических терминов и выражений / сост. В.А. Минасова, И.Ю. Губина. Ростов н/Д: Феникс, 2000. 320 с.

13. Гегель В. Ф. Философия права: пер с нем. / В.Ф. Гегель; ред. и сост. Д.А. Керимов. М.: Мысль, 1990. 524 с.

14. Мальцев Г.В. Социальные основания права / Г.В. Мальцев. М., 2007. 800 с.

15. Венедіктова І.В. Категорія охоронюваного законом інтересу у цивільному праві України.

16. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права /С.Н. Братусь. М.: Гос. изд-во юрид. лит, 1950. 364 с.

17. Права человека: учебникдля вузов / отв. ред. Е.А. Лукашева. М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999. - 573 с.

Размещено на Allbest.ru