Методологія дослідження соціального контролю та правового порядку

Размещено на http://www.allbest.ru

МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО КОНТРОЛЮ ТА ПРАВОВОГО ПОРЯДКУ

Налуцишин В.В., к. ю. н., доцент,

доцент кафедри кримінального права

та процесу Хмельницький університет

управління та права

Стаття присвячена з'ясуванню методології дослідження соціального контролю та правового порядку в соціальних системах. З'ясовано, що методологію дослідження соціального контролю як засобу забезпечення правового порядку можна охарактеризувати такими ознаками: вона забезпечує отримання всебічного правового знання про соціальний контроль та правопорядок; визначає місце та значення соціального контролю та правопорядку у філософії права; координує дослідження соціального контролю та правопорядку у векторі поставленої мети та завдань; оновлює правову науку шляхом вдосконалення старих термінів і понять та введення нових; забезпечує унікальним набором методів, які найбільш дозволяють широко розкрити суть соціального контролю та правопорядку; дозволяє узагальнити та систематизувати всі відомі раніше правові знання, що стосуються соціального контролю та правопорядку.

Ключові слова: методологія, право, дослідження, соціальний контроль, правовий порядок.

методологія соціальний контроль правовий порядок

Статья посвящена выяснению методологии исследования общественного контроля и правового порядка в социальных системах. Выяснено, что методологию исследования социального контроля как средства обеспечения правового порядка можно охарактеризовать следующими признаками: она обеспечивает получение всестороннего правового знания о социальном контроле и правопорядке; определяет место и значение социального контроля и правопорядка в философии права; координирует исследования социального контроля и правопорядка в векторе поставленных целей и задач; обновляет правовую науку путем совершенствования старых терминов и понятий и введения новых; обеспечивает уникальным набором методов, которые позволяют широко раскрыть суть социального контроля и правопорядка; позволяет обобщить и систематизировать все известные ранее правовые знания, касающиеся социального контроля и правопорядка.

Ключевые слова: методология, право, исследование, социальный контроль, правовой порядок.

The article is devoted to the elucidation of the methodology of the study of social control and legal order in social systems. It is revealed that the methodology of research of social control as a means of securing legal order can be characterized by the following features: it provides obtaining comprehensive legal knowledge about social control and law and order; Defines the place and significance of social control and law and order in the philosophy of law; Coordinates the research of social control and law and order in the vector of the set goals and objectives; Updates the legal science by improving the old terms and concepts and introducing new ones; Provides a unique set of methods that most widely allow to reveal the essence of social control and law and order; Allows us to generalize and systematize all previously known legal knowledge relating to social control and law and order.

Key words: methodology, law, research, social control, legal order.

Постановка проблеми

Філософсько-правове дослідження соціального контролю як засобу забезпечення правового порядку вимагає грунтовного методологічного підгрунтя, оскільки від вірного вибору методології залежить науково-теоретичний фон та результати дослідження. Лише завдяки використанню відповідної методології будь-які інтелектуальні розвідки та наукові дослідження можуть бути ефективними.

Ступінь розробленості проблеми. Питаннями методології права займалися Варламова Н.В., Мокін Б.І., Колесников О.В., Кустовська О.В., Чернілевський Д.В., Юринець В.Є. та ін. Концептуальні засади, напрями і тенденції формування соціального контролю та правового порядку в Україні стали об'єктом дослідження таких вчених як: Л.С. Васильєв, Д.В. Качаєва, С.В. Клевцов, А.Ф. Крижановський, Е.М. Кузнецова, 1.1. Левчук, Н.В. Панаріна, В.М. Пальченкова, С.Ю. Риков, П.В. Сорокун, 1.1. Севрук , С.С. Сенчук та ін.

Однак, незважаючи на значний обсяг літератури, явно недостатньо спеціальних робіт, присвячених методології дослідження соціального контролю та правового порядку.

Метою статті є з'ясування методології дослідження соціального контролю та правового порядку.

Виклад основного матеріалу

Метод у широкому розумінні розглядається як шлях до мети, істини, орієнтир до вирішення конкретного завдання, який регулює пізнавальну та іншу діяльність людини. У вузькому розумінні метод - це систематизований спосіб досягнення теоретичного результату, розв'язання проблем чи одержання нової інформації за допомогою регулятивних принципів пізнання та дії, усвідомлення специфіки досліджуваної предметної галузі і законів функціонування її об'єктів [1, с. 26].

Методологія дослідження філософсько-правової парадигми соціального контролю як засобу забезпечення правового порядку, як видається, повинна забезпечити досягнення таких результатів: розкрити історичну взаємозалежність соціального контролю та правопорядку; достовірно розкривати сутність правоворядку та значення соціального контролю у його формуванні; всебічно дослідити соціалізацію та нормативне регулювання як чинники формування правопорядку; розкрити систему соціального контролю та правового порядку; простежити взаємозв'язки між соціальним контролем та правовим порядком; розкрити філософсько-правову парадигму правового порядку; виділити сутнісні характеристики соціального контролю, соціального порядку та правопорядку.

Кожне нове наукове дослідження, яке ставить за мету здійснити зміну фокусу, наприклад зміщення поля теоретизування правопорядку на осмислення даного правового явища через соціальний контроль, вимагає не лише традиційного арсеналу методів, але й пошуку нової методології дослідження та нового ключового методу. Однак перш ніж визначитися з методологічною оптикою дослідження та ключовим методом, необхідно розглянути загальнонаукові методи, без яких також не відбувається жодна наукова експлікація.

До загальнонаукових методів дослідження соціального контролю як засобу забезпечення правового порядку слід віднести: аналіз, синтез, абстрагування, ідеалізація, узагальнення, індукція, дедукція, аналогія, системний метод.

Аналіз - це поділ об'єкта дослідження на складові частини з метою їх самостійного вивчення. Видами аналізу є класифікація та періодизація. Щоб глибоко вивчити правопорядок, недостатньо знати тільки окремі його частини, а необхідно, окрім того, проаналізувати взаємозв'язок та взаємозалежність цих частин у правопорядку, розглянути їх у сукупності та нерозривності одне від одного [2, с. 43]. Аналіз слід застосовувати при дослідженні правоворядку як частини соціального порядку. У свою чергу, класифікація як вид аналізу застосовується при розгляді видів соціального контролю та соціального порядку. Періодизація як вид аналізу використовується при розгляді в історичній ретроспективі правопорядку та соціального контролю.

Синтез - це об'єднання в одне ціле різних частин, сторін предмета. На синтезі побудована вся концепція дослідження правовопоряд- ку, задля того щоб був досягнутий правопорядок у суспільстві, необхідна дія всіх елементів соціального контролю. Соціалізація та нормативне регулювання повинні діяти як одне ціле. У ході синтезування встановлюється роль і місце соціалізації та нормативного регулювання в єдиному цілому - правопорядку.

Абстрагування - це процес мисленнєвого відволікання від одних властивостей явища до інших, що більш цікаві досліднику та, на його думку, є важливішими. Метод абстрагування виражається в меті дослідженні, а саме: формування правопорядку як результату соціального контролю. Попри численні властивості правопорядку як правового я вища, цікавить той спектр дослідження, що стосується досягнення правопорядку не через будь-які інші детермінанти його формування, які мають на нього вплив як з мікро- так і з макросередовища, а саме через соціальний контроль.

Ідеалізація - це мисленнєвий процес, який полягає в тому, що створюються абстрактні, ідеалізовані об'єкти, які реально є нездійсненними, але є такими, для яких існують прообрази в реальному світі. Здебільшого всі ідеї, що стосуються порядку та втілювались згодом у реальному житті, спочатку мали ідеалізований характер. У різних часових епохах ця ідеалізація простежувалась у різних формах. Так, в епоху Античності ідеї порядку були міфологізовані, у Середньовіччі правовий порядок тлумачився теологічними засобами. Також ідеалізація застосовувана при розгляді таких елементів соціального контролю, як соціалізація та нормативне регулювання, розглядаючи які, видавалось за можливе відштовхуватись від утворення ідеальної соціалізації та ідеального нормативного регулювання.

Індукція - рух думки від одиничного до загального, що пов'язаний з узагальненням результатів спостереження та експеременту. Дедукція - це вираження одиничного від загального з використанням загальних наукових положень для дослідження конрет- них явищ. «Діалектичний взаємозв'язок індукції й дедукції в процесі дослідження означає, що узагальнення досвіду, фактів повинне супроводжуватися загальними положеннями, загальними законами. Не тільки від часткового до загального, але й від загального до частки - така діалектична формула пізнання. У теоретичних дослідженнях використовують як індукцію, так і дедукцію. Науковець, обґрунтовуючи гіпотезу наукового дослідження, установлює її відповідність загальним законам діалектики й природознавства (дедукції). У той же час гіпотезу формулює на основі приватних фактів (індукція)» [3, с. 54]. Методи індукції та дедукції можна простежити при характеристиці правоворядку як частини соціального порядку і навпаки.

Аналогія - встановлення схожості в деяких властивостях і відносинах між нетотожними явищами. Для підвищення вірогідності висновків за аналогією слід дотримуватись таких правил: виявляти не лише зовнішні властивості об'єктів або явищ, а й внутрішні; щоб об'єкти були подібні за найважливішими та суттєвими ознаками, а не за другорядними й несуттєвими; коло ознак, які співпадають, має бути якомога ширшим; враховувати не лише схожість, а й відмінність, для того, щоб остання не була перенесена на інший об'єкт [4, с. 84]. Аналогія простежується в способах формування правопорядку та інших правових явищах, таких як: культура, свідомість, правомірна поведінка.

Системний підхід - це сукупність загально-наукових методологічних принципів, які розгляджають об'єкт як систему та виявляють: залежність кожного елемента системи від його місця і функцій у цій системі; взаємодію системи і середовища; ієрархічність в даній системі; опис системи як органічної динамічності [3, с. 30]. Системний аналіз складається з певних етапів. Серед них: визначити мету, об'єкт і завдання дослідження; окреслити границі досліджуваної системи і визначити її структуру [2, с. 48]. Системний підхід був застосований при розгляді правопорядку та соціального контролю як системних явищ. Так, було встановлено, що система соціального контролю складається з таких компонентів: соціалізаційного, суб'єктивно-об'єктивного, нормативного.

Окрім того, знання можуть переходити зі старого у нове, при цьому залишаючи за собою історичний досвід. З огляду на це важливе значення має встановлення історичних фактів, аналіз історичних подій, теорій у контексті їх встановлення та розвитку. Отже, важливим для дослідження є історичний підхід, за допомогою якого вивчаються суперечності, закономірності та інші зв'язки правових явищ [5, с. 8]. Для з'ясування причин того чи іншого правового явища, умов їх розвитку в минулому і сьогоденні, основних перспектив і тенденцій їх еволюції в майбутньому слід використовувати історико-правовий метод пізнання [6, с. 42]. Історичний підхід у дослідженні допоміг встановити еволюцію розвитку поглядів на значення правоворядку в суспільстві та роль різних засобів його досягнення. Зокрема, було встановлено, що порядок мав місце з утворенням найменшого суспільного інституту - сім'ї. У різний час порядок встановлювався різними методами, однак всі ці методи були елементами соціального контролю.

З історичним методом тісно пов'язаний логічний метод, під яким слід розуміти відтворення історичного розвитку правопорядку як результату певного процесу, в ході якого сформувалися необхідні умови його подальшого існування і розвитку як стійкого системного утворення. Інакше кажучи, це метод теоретичного відтворення правопорядку в усіх його суттєвих властивостях, закономірних зв'язках і відношеннях. При цьому дослідник повинен абстрагуватися від випадкових подій, окремих фактів тощо, виокремлюючи найголовніше, визначальне. Принцип діалектичної єдності історичного та логічного методів пізнання полягає в логічності відтворення історії, звільненої від усього несуттєвого та випадкового [4, с. 88].

Методологія юриспруденції має свою специфіку, що визначається її завданнями та сферою застосування, тобто сферою права. Процеси в царині правової реальності зумовлюють необхідність розробки відповідних пізнавальних стратегій. Поряд із тим право є складовою частиною гуманітарної сфери, а тому царина методів, прийомів, підходів, парадигм та інших засобів пізнання є завжди сферою філософії, а відповідно до пізнавальних потреб юриспруденції - складовою частиною філософії права [7, с. 55].

Пошуки методології дослідження соціального контролю та правового порядку здійснюватиметься за такими напрямами: вивчення наукових праць відомих учених, які застосовували загальнонаукову методологію для вивчення філософії права; аналіз наукових праць провідних учених, які одночасно із загальними проблемами своєї галузі досліджували питання філософії права; узагальнення ідей науковців, які безпосередньо вивчали правопорядок; проведення досліджень специфічних підходів для вирішення проблеми правопорядку професіоналами-практиками, які не лише розробили, а й реалізували на практиці свої ідеї; аналіз концепцій у даній сфері наукової і практичної діяльності українських учених і практиків; вивчення наукових праць зарубіжних учених і практиків [8, с. 172].

Серед найбільш застосованих методологічних установок у теорії права виділяють: класику та посткласику (некласику). Такої позиції дотримуються багато дослідників методології права. Наприклад, Н. Варламова стверджує, що сучасна методологія права зазнає фундаментальних змін, що приводить до зміни парадигми або, щонайменше, до формування двох напрямів - класичного і некласичного (посткласичного, постнекласичного тощо) [9, с. 69].

Застосовуючи класичну методологію в праві, дослідники насамперед зверталися до аналізу суб'єктивного акту, в якому індивід сприймає правові цінності та принципи права в якості незмінного набору істин розуму. Натомість некласична модель, на відмінно від класичної, що будується на раціоналістичному світогляді, грунтується на уявленнях про визначальну роль суб'єкта і його індивідуальні характеристики у формуванні певного погляду на юридичні цінності. Така зміна орієнтацій лежить в антропологічній площині [10, с. 22].

Основним класичним методом, який слід застосувати в дослідженні, є соціологічний. Аналізуючи соціальну сутність права як регулятора суспільних відносин, В.М. Андріїв обґрунтовано доводить наявність нерозривного зв'язку права з існуванням людського суспільства, що підкреслює його соціальний характер, нерозривний зв'язок з існуючою системою цінностей [11, с. 44].

Суть соціологічного підходу в юриспруденції полягає в розумінні права як такого, що спрямоване на забезпечення і задоволення суспільних інтересів. Важливість права як соціального регулятора, насамперед як регулятора поведінки, зумовлено:

1) існуванням суспільства і включенням окремого індивідуума в дане суспільство, яке породжує велику кількість відносин і зв'язків індивідуума з іншими членами суспільства;

2) відносинами, в які вступає окремий індивідуум, що мають на меті задоволення останнім свого інтересу (суб'єктивного) і не завжди задоволення такого інтересу, наприклад корисливого інтересу [12, с. 15].

Отже, соціологічний підхід розглядає право в нерозривному зв'язку із суспільними відносинами, які є об'єктом правового регулювання. Право аналізується спільно з усією системою економічних, політичних і соціальних умов, що склалися і в яких діє та чи інша правова система, а також пов'язується з правосвідомістю, правовими уявленнями, різними соціальними нормами [13, с. 235]. Дослідники соціологічного підходу права змінюють вектор у дослідженні сутності права, переносячи основний наголос на його вивчення як на сферу правовідносин, які зумовлюються потребами й інтересами членів соціуму, а не звужують його сутність до державної нормативної формально визначеної системи [14, с. 14].

Соціальна цінність права передбачає: по-перше, втілення правом індивідуальної, групової та загальної волі (інтересів) абсолютно всіх учасників всієї сукупності суспільних відносин, по-друге, закріплення за правом можливості бути ефективним засобом забезпечення та існування стабільності і порядку різноманітних відносин, по-третє, надання особливого значення праву в сприянні розвитку тих відносин, в яких зацікавлені як суспільство загалом, так і окремі індивіди зокрема [12, с. 15].

На думку О.В. Петришина, соціальне призначення права полягає не в регламентації суспільних відносин, що не залишає простору для автономного регулюванння, ініціативної діяльності громадян, а в нормативності соціальної реальності, яка виводиться з фактичних відносин, заснованих на еквівалентності обміну діяльністю, взаємних прав та обов'язків учасників суоціального спілкування, що складаються на основі взаємного визнання їх значимості. Тобто сутність права повинна розглядатись безпосередньо у зв'язку із соціалізацією індивідів, їх участю в правотворенні, обговоренні та оцінці законів, правовою культурою та демократизацією суспільства [15, с. 73, 79, 81].

Таким чином, згідно із соціологічним напрямом право є явищем динамічного життя, яке покликане забезпечити правопорядок. Такий правопорядок можливий завдяки, по-перше, задоволенню інтересів як суспільства загалом, так і окремого індивіда, по-друге, ефективному соціальному регулюванню суспільних відносин. Даний підхід було застосовувано, зокрема, при розгляді соціального контролю як найефективнішого засобу соціального регулювання, який здатний забезпечити основну функцію права, згідно із соцілогічним підходом, - управлінську (право, відображаючи інтереси людей та суспільства, прагне стабілізувати, організувати та упорядкувати суспільні відносини).

Поняття постнекласичної методології перетворилося на одне з найбільш знакових та означає сучасний етап розвитку наукового пізнання та якісно нового типу наукової раціональності. Це зумовлено вивченням, насамперед, складних і «людиномірних» систем [16, с. 68], які пов'язані, зокрема, з такими методами посткласичної методології, як антропологічний та аксіологічний, що були застосовані в даному дослідженні.

У некласичному аксіологічному підході ціннісний зміст визначається в безпосередній залежності від соціокультурного контексту. Згідно із цим підходом не заперечується, що цінностями права є свобода, рівність і справедливість, а також стверджується визначення їхнього реального змісту історичними, релігійними, культурними та іншими важливими чинниками, які створює сам феномен права, надає йому легітимності. Некласичний аксіологічний підхід у методології права визначається ствердженням релятивізму в ціннісному наповненні права, а тому істина, відокремлена від ціннісної інтерпретації, є безглуздям [17, с. 75].

Ціннісний (аксіологічний) підхід ґрунтується на ряді філософсько-соціологічних концепцій, згідно з якими людські діяння можуть бути осмислені лише в співвіднесенні з цінностями (благами), якими визначаються норми і цілі поведінки людей [18, с. 76]. Важливість аксіологічного методу полягає в тому, що необхідно враховувати морально-етичні, духовні та інші чинники, які впливають на державно-правову сферу [19, с. 5]. Аксіологічний (ціннісний) підхід в дослідженнях правопорядку - це загальна стратегія дослідження, що визначає розгляд правопорядку крізь призму його відповідності певним цінностям, що можуть забезпечуватись правом та бути його основою [20, с. 10].

Отже, розкриття сутності правопорядку невіддільне від розуміння його ціннісного змісту. Осягнення ціннісного змісту правопорядку передбачає знаходження та застосування відповідного методологічного інструментарію [17, с. 73]. Аксіологічний метод пізнання полягає у відборі дослідником тих фактів минулого, які зв'язані з культурними цінностями, що їх сприймає дослідник [21, с. 167]. Було встановлено наступні історичні етапи, в яких виділено ті цінності, які були притаманні правопорядку та соціальному контролю у даний історичний період:

1) Стародавній Схід - правопорядок та соціальний контроль грунтувались на таких цінностях, як справедливість та рівність;

2) Античність - концептуальними ціннісними основами соціального контролю та правового порядку в Стародавньому Римі, як і в Стародавній Греції, було визначено: свободу, рівність та справедливість;

3) Середньовіччя - християнство запропонувало цінності, які стали основоположними для організації соціального контролю та правового порядку;

4) Відродження - в розвиток взаємозв'язку соціального контролю та правого порядку внесено ідеї антропоцентризму та гуманізму;

5) Реформація - характеризувалася такими цінностями, як рівність та свобода людини;

6) Новий час - в основі розкриття соціального контролю та правового порядку лежало природне право та ідеї рівності, справедливості, свободи;

7) Німецька класична філософія - свобода стала ключовою цінністю. Це виражалось у тому, що соціальний контроль розглядався як такий, що повинен здійснюватися в межах права, а також застосовуватися лише щодо зовнішньої, а не внутрішньої сфери людини;

8) Філософія права ХІХ-ХХ ст. У цілому представники філософії права ХІХ-ХХ ст.ст. розглядали соціальний контроль та правовий порядок у взаємозв'язку. Основна мета соціального контролю полягала у створенні та збереженні соціального порядку, який можливий лише тоді, коли поведінка людини стане типовою та схвалюваною для суспільства. При цьому основний акцент робився на індивідуальній свободі як цінності, завдяки якій людина здатна здійснити вільний вибір на користь суспільних норм та цінностей.

Зростання уваги до людини як особистості, індивіда, здатної впливати на соцікультурні явища, приводить до формування антропологічно орієнтованого вектора наукових досліджень, частину з яких можна спрямувати як вивчення ролі людини у формуванні правопорядку. Антропологічний метод у вивченні правопорядку базується на таких принципах, як:

1) інваріантість, сталість фундаментальних родових якостей людини як істоти біологічної, соціальної і розумової (духовної), що споконвічно володіє волею;

2) універсальність людини, єдність людського роду і, незалежно від етнічних, соціальних, расових, географічних і інших відмінностей, рівноправність всіх людей;

3) невід'ємність природних прав людини, їх пріоритету стосовно законів і діяльності держави, принципів устрою [22].

Дослідження правопорядку та соціального контролю дозволяє конкретизувати питання щодо визначення співвідношення впливу окремих осіб та великих соціальних груп на формування стабільності в суспільстві та подолання кризових явищ. Відомо, що суспільне життя являє собою цілісний процес існування, розвитку і взаємодії соціальних суб'єктів (осіб, соціальних спільнот, суспільства в цілому), що відбувається в конкретно-історичних умовах. Відповідно, правопорядок, що створений у даний конкретно-історичний період, характеризується системою форм діяльності, відносин, спілкування і духовного освоєння та перетворення дійсності людиною [23, с. 45].

Висновки

Отже, важливість антропологічного методу полягає в тому, що формування правопорядку напряму залежить від людини, її правосвідомості, готовності діяти правомірно та в інтересах (принаймі не порушуючи інтереси) інших членів суспільства. Тому важливо акцентувати увагу на людиноцентризмі як напрямі, який у центр права та будь-якого правового явища, в тому числі правовопорядку, ставить людину як головного чинника стабільності в суспільстві. Саме від людини залежить ефективність правопорядку, додержання норм та ступінь соціального контролю.

Таким чином, методологію дослідження соціального контролю як засобу забезпечення правового порядку можна охарактеризувати такими ознаками:

1) вона забезпечує отримання всебічного правового знання про соціальний контроль та правопорядок;

2) визначає місце та значення соціального контролю та правопорядку у філософії права;

3) координує дослідження соціального контролю та правопорядку у векторі поставленої мети та завдань;

4) оновлює правову науку шляхом вдосконалення старих термінів і понять та введення нових;

5) забезпечує унікальним набором методів, які найбільш дозволяють широко розкрити суть соціального контролю та правопорядку;

6) дозволяє узагальнити та систематизувати всі відомі раніше правові знання, що стосуються соціального контролю та правопорядку.

Література:

1. Мокін Б.І. Методологія та організація наукових досліджень : навчальний посібник / Б.І. Мокін, О.Б. Мокін. - Вінниця : ВНТУ 2014. - 180 с.

2. Колесников О.В. Основи наукових досліджень / О.В. Колесников. - 2-ге вид. випр. та доп. - К. : Центр учбової літератури, 2011. - 144 с.

3. Основи методології та організації наукових досліджень: Навч. посібник для студентів, курсантів, аспірантів і ад'юн- тів / за ред. А.Є. Конверського. - К. : Центр учбової літератури, 2010. - 352 с.

4. Кустовська О.В. Методологія системного підходу та наукових досліджень: Курс лекцій / О.В. Кустовська. - Тернопіль : Економічна думка, 2005. - 124 с.

5. Чмиленко Ф.О. Посібник до вивчення дисципліни «Методологія та організація наукових досліджень» / Ф.О. Чмиленко, Л.П. Жук. - Д. : РВВ ДНУ, 2014. - 48 с.

6. Мецаев Б.К. Юридическая природа контрольной деятельности (теоретико-правовой аспект) : диссертация ... кандидата юридических наук : 12.00.01: защищена 28. 4.2004 / Б.К. Мецаев ; ГОУВПО «Московская государственная юридическая академія». - Москва, 2004. - 194 с.

7. Фальковський А.О. Підходи в сфері посткласичної методології юриспруденції / А.О. Фальковський // Право і суспільство. - 2015. - № 5. - С. 54-59.

8. Чернілевський Д.В. Методологія наукової діяльності: Навчальний посібник / За ред. професора Д.В. Чернілевського. - Вид. 2-ге, допов. - Вінниця: Вид-во АМСКП, 2010. - 484 с.

9. Варламова Н. Методологія юридичної науки: спокуса постмодерном / Н. Варламова // Право України - 2014. - № 1. - С. 69-77. - С. 69.

10. Романовская В.Б. Неклассическая рациональность и проблема ценностей в праве / В.Б. Романовская, П.С. Жданов // Российский журнал правовых исследований. - 2015. - № 3(4). - С. 18-23.

11. Андріїв В.М. Соціальна сутність права як регулятора суспільних відносин / В.М. Андріїв // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 10 (142). - С. 44-47.

12. Ковальчук О.М. Цінність права в соціологічному підході до праворозуміння / О.М. Ковальчук, В. Хаврук // Часопис Київського університету права. - 2012. - № 2. - С. 15-18.

13. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / [А.М. Колодій, В.В. Копейчиков та ін.] ; за ред. В.В. Копейчикова. - Стер. вид. - К. : Юрінком Інтер, 2000. - 320 с.

14. Іваненко О.В. Теоретико-правовий аналіз доктринальних типів праворозуміння: сучасний погляд / О.В. Іваненко // Науковий вісник Херсонського державного університету. - Серія Юридичні науки. - Випуск 3. - Том 1. - 2015. - С. 11-15.

15. Петришин О.В. Право як соціальне явище: особливості юридичного підходу / О.В. Петришин // Проблеми філософії права. - 2006-2007. - Т. ГУ-У - С. 73-83.

16. Мєлков Ю. Людиномірність як характерна риса постне- класичної науки / Ю. Мєлков // Науковий вісник Чернівецького університету. Філософія. - 2014. - Вип. 706-707. - С. 68.

17. Фальковський А.О. Різноманітність аксіологічних підходів у методології права / А.О. Фальковський // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць. - О. : Юрид. л-ра, 2009. - Вип. 50. - С. 73-79.

18. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): Навч. посіб. / С.Д. Гусарєв, О.Д. Тихомиров. - К: ВПА-Р, 2002. - 506 с.

19. Веклич. В. Методи дослідження прав і свобод людини та громадянина / В. Веклич // Віче. - 2009. - № 22. - С. 4.

20. Геня Б.О. Аксіологічний підхід як основа деонтологічних досліджень / Б.О. Геня // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Юриспруденція. - 2013. - Вип. 6-1(1). - С. 9.

21. Удод О.А. Аксіологічний (ціннісний) підхід у методології та методиці історії / О.А. Удод // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Вип. XI. - 2000. - С. 164-173.

22. Управління людськими ресурсами: філософські засади: навч. посібник / В.Г Воронкова [та ін.] ; ред. В.Г. Воронкова ; Запорізька держ. інженерна академія. - К. : Професіонал, 2006. - 567 с. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://westudents.com.ua/knigi/335-upravlnnya-lyudskimi- resursami-voronkova-vg.html.

23. Ніколаєць К.М. Методи визначення стану дослідження суспільно-політичних процесів / К.М. Ніколаєць // Наука. Релігія. Суспільство. - 2011. - № 3. - С. 45.

Размещено на Allbest.ru