Міжнародні договори і угоди у сфері інтелектуальної власності як джерела права інтелектуальної власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародні договори і угоди у сфері інтелектуальної власності як джерела права інтелектуальної власності

Нечипорук М.Ю.,

студентка

Навчально-наукового юридичного інституту Національного авіаційногоуніверситету

Філик Н.В.,

кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри цивільного права і процесу Навчально-наукового юридичного інституту Національного авіаційногоуніверситету

У статті досліджуються питання міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної власності, а також укладання багатосторонніх та двосторонніх міжнародних угод, що є джерелами права інтелектуальної власності.

Автори аналізують національне законодавство та визначають роль міжнародних стандартів у системі захисту прав інтелектуальної власності як невід'ємних складових національної правової системи України. В дослідженні акцентується увага на тих проблемах, які перешкоджають розвитку, та шляхах і напрямках їх усунення.

Ключові слова: право інтелектуальної власності, міжнародні договори, міжнародні угоди, джерела права інтелектуальної власності.

В статье исследуются вопросы международного сотрудничества в сфере интеллектуальной собственности, а также заключения многосторонних и двусторонних международных соглашений, являющихся источниками права интеллектуальной собственности.

Авторы анализируют национальное законодательство и определяют роль международных стандартов в системе защиты прав интеллектуальной собственности как неотъемлемых составляющих национальной правовой системы Украины. В исследовании акцентируется внимание на тех проблемах, которые препятствуют развитию и путях их устранения.

Ключевые слова: право интеллектуальной собственности, международные договоры, международные соглашения, источники права интеллектуальной собственности.

The article explores the issues of international cooperation in the field of intellectual property, as well as the conclusion of multilateral and bilateral international agreements that are sources of intellectual property rights. The authors analyze the national legislation and determine the role of international standards in the system of intellectual property rights protection as integral parts of the national legal system of Ukraine.

The paper focuses on those problems that interfere development and ways and direction of their elimination.

Key words: intellectual property law, international treaties, international agreements, sources of intellectual property rights.

інтелектуальний власність міжнародний угода

Постановка проблеми. Проблема правового регулювання та охорони права інтелектуальної власності актуалізувалася наприкінці XX - на початку XXI століття й загострилася з появою нових цифрових технологій, із можливістю швидкого тиражування, відтворення і використання інтелектуальної власності, зміни її носія і засобів поширення (кабельний розподіл, супутникове мовлення тощо), зі зміною акцентів із промислової власності на авторське й суміжне право, з появою програмних засобів забезпечення прав, появою нових об'єктів інтелектуальної власності.

Майже до середини XIX століття одержати охорону інтелектуальної власності у різних державах світу було досить важко, оскільки закони в цих державах дуже відрізнялися один від одного. Більше того, патентні заявки доводилося подавати в усіх державах, у яких здійснювалося патентування, в один і той же час з метою уникнення передчасної публікації заявок в одних державах, що позбавляло новизни об'єкта в інших. Крім того, у міру того, як дедалі більше держав водночас створювали свої системи захисту об'єктів інтелектуальної власності, виникло загальне бажання гармонізувати відповідні закони на міжнародному рівні [5].

В Україні лише останні десятиріччя встановлюється система охорони об'єктів інтелектуальної власності, а система захисту інтелектуальної власності є ще далекою від досконалості, проте роль інтелектуальної власності в сучасних умовах не варто недооцінювати, адже в недалекому майбутньому виробництво стане лише засобом реалізації досягнень інтелектуальної діяльності. Проте міжнародний досвід охорони інтелектуальної власності є значним та уможливлює вдосконалення національного законодавства.

Стан опрацювання. Варто зазначити, що достатньо значущими в цій галузі слід визнати дослідження І.І. Дах- но, Ю.С. Шемшученко, Р.Б. Шишка, Ю.Л. Бошицького, І.О. Мікульонка та інших. Разом із тим, окремі проблеми міжнародно-правової охорони в контексті євроінтеграції здобули особливої актуальності і потребують нових наукових напрацювань.

Метою статті є аналіз позицій науковців та фахівців у сфері інтелектуальної власності щодо особливостей юридичної сили джерел права інтелектуальної власності та окреслення проблем співвідношення норм національного та міжнародно-правового законодавства.

Виклад основного матеріалу. З метою вдосконалення та вироблення єдиних стандартів правової охорони інтелектуальної власності функціонують відповідні міжнародні інституції та укладаються багатосторонні та двосторонні міжнародні угоди, які належать до джерел права інтелектуальної власності. Доцільність міжнародно-правових норм обумовлюється членством у відповідних міжнародних інституціях та потребою вироблення єдиних стандартів охорони в світі. У такому разі правовласник може розраховувати на застосування норм міжнародної конвенції, або, за принципом національного режиму, положень законодавства країни, де потрібен захист. Головною умовою для цього є участь держави й використання об'єкта у міжнародному договорі з питань охорони даних об'єктів інтелектуальної власності. Колізійні норми, що визначають право якої держави має застосовуватись до конкретних відносин, містяться, як правило, у самих міжнародних договорах.

Міжнародні договори можуть містити також умови про співробітництво у діяльності з виявлення та усунення порушень інтелектуальних прав громадян країн-учасниць, про взаємне визнання охоронних документів, про взаємодію організацій, що управляють майновими правами на колективній основі, про співробітництво у сфері оформлення інтелектуальних прав іноземців в уповноважених органах держави тощо.

Україна приєдналася до багатьох міжнародних конвенцій та уклала двосторонні угоди як з питань авторського та патентного права, так і питань що стосуються торговельних марок тощо. Серед них: Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів, Всесвітня конвенція про авторське право, Паризька конвенція про охорону промислової власності, Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків, Договори ВОІВ про авторське право та про виконання і фонограми. Крім того, частиною національного законодавства України стали Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм, Гаазький Акт Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків, Договір про патентну кооперацію.

Україна є учасницею більш як 50-и багатосторонніх та двосторонніх міжнародних договорів із питань інтелектуальної власності, які суттєво вдосконалили національне законодавство. Загалом, правова система в Україні базується на принципі верховенства права, а тому найвищу юридичну силу в державі має Конституція України. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України й повинні відповідати їй (стаття 8 Конституції). Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, визнані Конституцією України частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції [1]. Разом із тим, оскільки Конституція України визначає лише загальні засади регулювання відносин у галузі інтелектуальної власності, важливе місце відводиться актам спеціального законодавства, що поділяються на кодифіковані акти та поточне законодавство.

Основним кодифікованим актом у сфері права інтелектуальної власності є ЦК України, книга четверта «Право інтелектуальної власності», що закріплює об'єкти права інтелектуальної власності, суб'єкти права інтелектуальної власності, їх права, основні засади охорони та захисту прав інтелектуальної власності. Крім того, глава 75 «Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності» визначено систему цивільно-правових договорів, які можуть укладатись суб'єктами відносин інтелектуальної власності з метою реалізації належних їм прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності [2]. Крім спеціальних положень ЦК України, які присвячені праву інтелектуальної власності, до таких відносин з урахуванням їх особливостей можуть застосовуватись загальні положення кодексу про договори, захист прав тощо. Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення встановлюють відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності. Митний кодекс визначає загальні засади переміщення через державний кордон товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності тощо.

Значну за обсягом групу правових актів у сфері регулювання відносин інтелектуальної власності складають, так звані, «підзаконні» нормативно-правові акти. Оскільки нормативних актів такого роду дуже багато, то тут наводити повний їх перелік недоцільно. Скласти уяву про стан справ у цій сфері дає змогу, наприклад, Перелік нормативно-правових актів, наведений у інформаційному листі Вищого господарського суду «Про нормативно-правові акти, що регулюють питання, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності» від 20 лютого 2007 року [6].

Конституція України не встановлює співвідношення юридичної сили міжнародних договорів України, законів та інших національних актів законодавства України. Однак Цивільним кодексом України, що є основним актом цивільного законодавства України, передбачено надання переваги застосуванню правил міжнародних договорів України в разі невідповідності їм правил законів України та інших національних актів цивільного законодавства. За таких обставин обов'язковими для виконання в Україні є всі стандарти чинних на її території міжнародних договорів. Отже, правова система України, в основі якої лежить Конституція, є монолітною системою національного законодавства, до складу якої входять також міжнародні договори України, закони України та інші національні нормативно-правові акти [7].

У науці існують кілька різних позицій щодо співвідношення міжнародно-правових актів і актів національного законодавства. Так, наприклад, деякі фахівці вважають, що повинні діяти саме норми угоди а не законів, якщо є колізії. Інші навпаки стверджують, що в даному випадку мова йде про специфічний випадок, і неможливо застосовувати положення міжнародного документа без їх дублювання в національному законодавстві. Треті додають, що навіть якщо б і хотілося, то багато чого з таких норм просто неможливо буде застосувати завдяки відсутності в наших законах процедур їх реалізації [9].

Враховуючи, що учасниками відносин інтелектуальної власності виступають не лише громадяни України, а й іноземні громадяни, актуального значення набуває визначення права, яке має застосовуватись у разі порушення їх прав відповідно до ст. 37 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року до правовідносин у сфері захисту прав інтелектуальної власності застосовується право держави, у якій вимагається захист цих прав [4].

Відповідно до ст. 7 ЦК України цивільні відносини можуть регулюватись звичаєм, зокрема, звичаєм ділового обороту, під яким розуміється правило поведінки, яке не встановлено актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується. Звичаї можуть бути класифіковані за декількома критеріями. Так, залежно від форми фіксації, звичаї можуть бути поділені на: зафіксовані у відповідних документах (ч. 1 ст. 7 ЦК України) (наприклад, Правила ІНКОТЕРМС) та не зафіксовані у документах (наприклад, звичай, згідно із яким спеціальний закон має перевагу над загальним законом).

За сферою застосування звичаї поділяються на: а) міжнародні звичаї; б) норми звичаєвого права; в) судовий звичай; г) звичаї ділового обороту.

Не є джерелом правового регулювання відносин інтелектуальної власності в Україні судовий прецедент. Разом із тим, слід зазначити, що питання визначення місця та ролі судової практики в регулюванні договірних відносин набуває нового змісту в сучасних умовах, та все частіше наголошується на тому, що застосування прецеденту в правовій діяльності нашої країни є нагальною потребою, для реалізації якої створені як правові, так і політичні передумови. Причиною цього є велика кількість прогалин у законодавстві, а також наявність у законодавстві формулювань, що дають підстави по-різному тлумачити їх зміст [6].

Сьогодні Україна стоїть на шляху реформування своєї власної системи права інтелектуальної власності (інтелектуального права). З одного боку Україна бере участь у всіх основних (базових) загальновизнаних міжнародних договорах у сфері охорони інтелектуальної власності, з іншого - українське законодавство сформоване не остаточно. На необхідність оновлення існуючої системи інтелектуального законодавства звертається увага в наукових статтях, а також у багатьох документах як дослідницького, так і політичного змісту.

З 1 вересня в повному обсязі вступила в силу дія Угоди про асоціацію між Євросоюзом та Україною, а більше півтора року діє економічна частина Угоди - щодо зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом. Глава 9 Угоди передбачає низку важливих положень у сфері інтелектуальної власності. Проте, спеціалістів у сфері інтелектуальної власності непокоїть питання імплементації положень угоди в національне законодавство. Відповідно до ст. 9 Конституції міжнародні договори є частиною національного законодавства. Тобто норми угоди мають пряму дію, однак подекуди вони суперечать нашим законам. Тому незрозуміло, які саме положення слід застосовувати.

І. Шагова зазначила, що проект угоди писали багато років, змінювалася позиція влади, потім сама влада. І в результаті отримали нинішню ситуацію. Натомість у схожих угодах з ЄС, підписаних раніше Грузією та Молдовою, чітко передбачено час на імплементацію окремих положень і визначено, що всі інші є нормами прямої дії. Втім, згадані країни готувалися до підписання міжнародного документа й узгодили своє законодавство з європейськими правилами заздалегідь. У нашому ж випадку є суттєві суперечності. І якщо певними нормами угоди щодо торгових марок можна керуватися сьогодні, то стосовно промислових зразків - ні. У нас не визначені процедури їх використання [10] та ряд інших недоліків. Тому, на даний час йде широка дискусія про подальші шляхи розвитку системи законодавства щодо інтелектуальної власності. Все більша увага приділяється державній політиці у сфері регулювання суспільних відносин з приводу інтелектуальної власності щодо відповідності світовим стандартам. Про невідповідність деяких положень внутрішнього законодавства нормам конвенцій і міжнародних договорів, до яких приєдналася Україна, йдеться в багатьох дослідницьких роботах, присвячених проблемам регулювання інтелектуально-правових відносин. Розробляються і обговорюються проекти змін до спеціальних законів у зв'язку з появою нових результатів інтелектуальної діяльності, а також нових способів фіксації і розповсюдження інтелектуальних продуктів. Так, останні досягнення в області цифрової технології, мовного зв'язку тощо, обумовлені інтенсивним технологічним розвитком, породили багато питань щодо охорони прав мовних організацій, глобальної мережі Інтернет. Також сьогодні існують закони, які не приведені у відповідність із Цивільним кодексом України, не врегульовано належним чином питання охорони комп'ютерних програм, баз даних, промислових зразків і корисних моделей, «ноу-хау», раціоналізаторських пропозицій, існує неоднозначність термінології в різних нормативно-правових актах.

Тому заслуговує уваги пропозиція І. Шагової щодо ухвалення імплементаційних законів для вирішення подібних колізій. Ідеться про проекти щодо вдосконалення правової охорони інтелектуальної (промислової) власності, щодо вдосконалення правової охорони географічних значень та щодо вдосконалення охорони прав на компонування напівпровідникових виробів [10].

Особливої уваги в контексті вдосконалення правової охорони інтелектуальної власності заслуговує створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності. Так, 29.09.2017 р. президент України видав Указ «Про утворення Вищого суду з питань інтелектуальної власності» (ВСІВ), а 30.09.2017 р. Вища кваліфікаційна комісія суддів України оголосила конкурс на зайняття в ньому 21 вакантної посади, а вже сьогодні маємо можливість спостерігати активну участь більше 50 учасників у конкурсі на заявлені вакансії. У цілому ж, спеціалісти у сфері інтелектуальної власності схвально поставилися до ВСІВ. Вони зауважують, що створення такої установи сьогодні є надзвичайно актуальним. Адже, по-перше, Україна має чимало винаходів, необхідність захисту прав на які може виникнути в будь-який момент.

По-друге, належний захист прав інтелектуальної власності сприятиме залученню іноземних партнерів. І по-третє, створення ВСІВ дозволить Україні ввійти до кола країн, в яких подібні установи діють [11].

Проте серед науковців і практиків в сфері інтелектуальної власності щодо створення подібної інституції існують і ряд зауважень і пропозицій стосовно функціонування подібного суду. Серед них, наприклад, законодавець передбачає створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності за відсутності судів нижчих інстанцій із розгляду цієї ж категорії справ. Більше того, за Законом України «Про судоустрій і статус суддів» саме Вищий суд із питань інтелектуальної власності буде судом нижчої інстанції, адже діятиме як суд першої інстанції. Наразі незрозуміло, чим керувався законодавець при виборі для суду саме такої назви, оскільки пояснювальна записка до вищезазначеного Закону жодних мотивів із цього приводу не містить. Разом із тим, вже сьогодні можна стверджувати, що в Україні функціонуватиме суд, назва якого не відповідає його «інстанційним» повноваженням.

Суперечливими видаються і положення проекту Господарського процесуального кодексу України, які передбачають повноваження Вищого суду переглядати прийняті ним же рішення в апеляційному порядку. Так, за статтею 26 вказаного проекту у складі Вищого суду з питань інтелектуальної власності буде створена Апеляційна палата, яка переглядатиме його рішення в апеляційному порядку [12].

З одного боку, маємо новий Господарський процесуальний кодекс, який прив'язує ВСІВ до відповідної юрисдикції. Ця ж позиція підтверджується вказівкою створити палату, що розглядатиме такі спори у Касаційному господарському суді в складі Верховного Суду. З другого боку, поза увагою залишаються спори між фізичними особами, які не мають статусу підприємця, а також справи за участю державних органів (коли, скажімо, йдеться про відмову в реєстрації торгової марки). І якщо цивільний та господарський процеси схожі, то адміністративний втілює зовсім іншу філософію. Щодо продуктивності роботи ВСІВ думки фахівців також різняться. Одні побоюються, що 21 суддя не встигатиме розглядати справи, які надходитимуть з усієї країни. Інші переконані, що такої кількості володарів мантій цілком достатньо [11].

Однією з тенденцій розвитку законодавства про інтелектуальну власність є думка про те, що вирішення існуючих законодавчих проблем можливе з прийняттям єдиного закону, який би визначав систему норм інтелектуального права в цілому.

Прикладом може слугувати практика Франції, де Кодекс інтелектуальної власності складає основи охорони і правового регулювання інтелектуальної власності.

Заслуговують уваги і здобутки вчених-цивілістів і спеціалістів з інтелектуальної власності, які стверджують, що правова природа інтелектуальної власності більш ніж специфічна в порівнянні з природою об'єктів цивільного права і, за таких умов, включення нормативно-правової бази інтелектуального права до Цивільний кодексу приводить до порушення зв'язку елементів загальної частини ЦК з елементами інших його складових частин. Саме тому вони наголошують на необхідності підготовки і прийняття Кодексу інтелектуальної власності [8].

Безумовно, ідея з'єднання в одному систематизованому нормативно-правовому акті загальних умов регулювання суспільних відносин, що є цілісним утворенням, яке складається з елементів, що трансформуються один в одного в процесі взаємодії, заслуговує уваги. Узагальнення розрізнених елементів у загальну для них логічно структуровану систему норм права значно полегшить їх правозастосування.

Проте сьогодні ні законодавець, ні науковці не змогли запропонувати законопроекту, який відповідав би реаліям сьогодення. Напевно, це справа часу і законодавець прийде до прийняття відповідного кодифікованого нормативно-правового акту, а поки здійснюватиме приведення законодавчого масиву у відповідність із Цивільним кодексом України і гармонізуватиме українське законодавство з нормативно-правовими актами Європейського Союзу у сфері інтелектуальної власності [8].

Ми погоджуємося з думками багатьох вчених, практиків та дослідників, які вважають за необхідне провести кодифікацію у сфері права інтелектуальної власності та прийняття кодифікованого акта, який буде регулювати відносини в даній сфері.

Поряд із позитивними тенденціями щодо вдосконалення системи охорони інтелектуальної власності існують і відповідні загрози і виклики в системі охорони. Так, наприклад, Адміністрація президента Сполучених Штатів Америки Дональда Трампа призупинить дію низки переваг для України, які функціонують за Генеральною системою преференцій. Виключення Києва з переліку учасників програми відбудеться за чотири місяці, якщо українська влада не покращить захист прав власності, повідомляється у заяві Офісу торгового представника США - відомства, відповідального за розробку рекомендацій щодо торгової політики. Призупинення преференцій для України «викликане її неспроможністю гарантувати належний та ефективний захист попри роки заохочення та підтримки з боку уряду США».

На думку відомства, у Києва є всі шанси виправити ситуацію, зокрема щодо «регулювання ліцензійних платежів на користь правовласників» [13]. Усі ці виклики будуть предметом вдосконалення, в тому числі і міжнародно-правової охорони інтелектуальної власності.

Висновки

Резюмуючи вищевказане, варто зазначити, що процес погодження законодавства ще далекий від завершення. Стримуючими факторами є недосконалість національного законодавства та відсутність кваліфікованих спеціалістів із питань інтелектуальної власності, які б досконало знали іноземні мови, неоднозначність у діях різних структур, які забезпечують вищевказані процеси, приведення чинного законодавства у сфері інтелектуальної власності у відповідність до міжнародно-правових норм.

Для вирішення колізій, які виникатимуть при застосуванні норм міжнародно-правових актів і національного законодавства необхідно враховувати кожну конкретну ситуацію і формувати відповідну судову практику, а створення спеціалізованого ІР-суду, який сьогодні активно формується, дасть можливість вдосконалити правове регулювання охорони та захисту інтелектуальної власності.

У сучасних українських реаліях важко однозначно спрогнозувати, як формуватиметься судова практика з інтелектуальної власності, проте її майбутня діяльність - це новий крок по вдосконаленню системи охорони інтелектуальної власності відповідно до міжнародно-правових стандартів у зазначеній сфері.

Список використаних джерел

Конституція України [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.

Цивільний кодекс №435-15 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15.

Проект Господарського процесуального кодексу України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zib.com.ua/files/ Proekt_GPK_100317.pdf.

Про міжнародне приватне право: Закон України №2709-15 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakonO.rada.gov.ua/laws/ show/2709-15.

Ляшенко О. А. Щодо проблем прийняття та застосування міжнародних договорі, конвенцій та угод у сфері інтелектуальної власності / О.А. Ляшенко II Форум права. - 2009. -№1.-С. 343-349.

Харитонова О. І. Деякі проблеми визначення співвідношення цивільного законодавства і законодавства про інтелектуальну влас- ність/О. І.Харитонова, Г. О.Ульянова//Часопис цивілістики.-2013.-№14.-С. 109-115.

Горнісевич А. М. Міжнародні стандарти захист прав інтелектуальної власності / А. М. Горнісевич II Наука та інновації. - 2011. - Т. 7. -№3,- С. 49-53.

Головкова О.М. Генезис правової охорони інтелектуальної власності / О. М. Головкова II Форум права. - 2008. -№1.-С. 92-98.

Соглашение с ЕС может существенно увеличить нагрузку на суды II Закон и бизнес. - 2017. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zib.com.ua/ru/130811soglashenie_s_es_mozhet_suschestvenno_uvelichit_nagruzku_na_.html.

Григорьев И. Могут ли нормы относительно интеллектуальной собственности в соглашении с ЕС применяться без имплементации в законы / И. Григорьев II Закон и бизнес. - 2017. - Выпуск 44(1342) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zib.com.ua/ ги/130863-тодиуі_погті_оІпо5ІІеІпо_іп(еІІеІФиаІпоу_5оЬ5ІУеппо5Ь_у_5.ІтІтІ.

Беляева Е. Перевесит ли значение интеллектуального суда законодательные недостатки / Е. Беляева II Закон и бизнес. -

-Выпуск39(1337) [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://zib.com.ua/ru/130454-perevesit_li_znachenie_intellektualnogo_suda_ zakonodatelnie_.html.

Кучерук Н. В чому проблема Вищого суду з інтелектуальної власності. Думка юриста / Н. Кучерук [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://espreso.tv/news/2017/10/05/v_chomu_problema_vyschogo_sudu_z_intelektualnoyi_vlasnosti_dumka_yurysta.

США позбавлять Україну низки торговельних преференцій [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dw.com/uk/B9/a- 41915096.

Про утворення Вищого суду з питань інтелектуальної власності: Указ Президента України від 29.09.2017 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/299/2017.

Размещено на Allbest.ru