Особливості механізму віктимізації жертв етнорелігійного тероризму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький юридичний інститут МВС України

Особливості механізму віктимізації жертв етнорелігійного тероризму

Степанченко О.О.,

кандидат юридичних наук, докторант

У статті досліджений механізм віктимізації жертв етнорелігійного тероризму. Визначено особливості механізмів прямої та непрямої віктимізації жертв етнорелігійного тероризму. Робиться висновок про те, що механізм непрямої, широкомасштабної віктимізації жертв етнорелігійного тероризму безпосередньо пов'язаний із проникненням інформаційних технологій у всі сфери людського життя та залежністю людської цивілізації від цих процесів.

Ключові слова: етнорелігійний тероризм, жертва, віктимізація, механізм віктимізації, протидія.

В статье исследован механизм виктимизации жертв этнорелигиозного терроризма. Определены особенности механизмов прямой и непрямой виктимизации жертв этнорелигиозного терроризма. Сделан вывод, что механизм непрямой, широкомасштабной виктимизации жертв этнорелигиозного терроризма непосредственно связан с проникновением информационных потоков во все сферы человеческой жизни и зависимостью человеческой цивилизации от этих процессов.

Кпючевыеслова: этнорелигиозный терроризм, жертва, виктимизация, механизм виктимизации, противодействие.

The article examines the mechanism of victimization of ethnoreligious terrorism victims. It defines peculiarities of the mechanisms of direct and indirect victimization of ethnoreligious terrorism victims. The conclusion is drawn that the mechanism of indirect victimization of ethnoreligious terrorism victims is immediately connected with penetration of informational technologies into all spheres of human life and dependence of human civilization from these processes.

Key words: ethnoreligious terrorism, victim, victimization, mechanism of victimization, counteracting.

Постановка проблеми. Етнорелігійний тероризм є одним із найскладніших феноменів сучасності, на осмислення дискурсивно-психологічної природи й змісту якого спрямовані інтелектуальні зусилля багатьох науковців різних країн світу. Загальноусвідомленим є також той факт, що етнорелігійний тероризм у його найвищий формі набув зараз міжнародного характеру. Його поширення не стримується державними кордонами, залучає до географії свого впливу цілі народи та навіть цивілізації. Це приводить до висновку про необхідність дослідження феномена етнорелігійного тероризму саме крізь призму міжнародних відносин і міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю. Незважаючи на наявність значної кількості робіт, що досліджують тероризм та етнорелігійний тероризм як один із найбільш небезпечних його різновидів, недостатньо дослідженим залишається питання віктимізації жертв етнорелігійного тероризму, що часто призводить до неправильної оцінки суспільної небезпечності цього явища.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. На території пострадянських країн проблематика жертв тероризму почала розроблятися лише із середини 1990-х рр. Вивчення наукових проблем жертв терористичних актів, у тому числі етнорелігійного тероризму, здійснювалось як у межах кримінологічних досліджень, так і в ракурсі психології, філософської антропології, етнополітичної конфліктології та інших наук. На пострадянському просторі наукові дослідження жертв етнорелігійного тероризму активно розвиваються й нині. Серед них варто згадати праці таких учених-криміналістів, як Ю.М. Антонян, О.М. Бандурка, В.О. Василишин, К.В. Вишневецький, О.М. Джужа, А.Ф. Зелінський, Р.Ю. Казаков, Н.Ф. Кузнєцова, Б.Д. Леонов, Т.В. Макарова, С.В. Пиріг, В.І. Полу бинський, В.О. Туляков та багатьох інших. Водночас варто зазначити певне відставання та обмеженість вітчизняних досліджень в аналізованому питанні від західної наукової думки. Перші наукові дослідження жертв тероризму з'явились у західній віктимології вже в середині 1970-х рр., зараз вони посідають одне із центральних місць у роботах, присвячених протидії цьому суспільно небезпечному явищу. Водночас вбачається, що механізм віктимізації жертв етнорелігійного тероризму потребує переосмислення та детального дослідження в сучасних умовах глобалізації всіх суспільних процесів і з урахуванням розвитку сучасних інформаційних технологій.

Метою статті є визначення особливостей механізму віктимізації жертв етнорелігійного тероризму.

Виклад основного матеріалу. Сучасні дослідження жертв етнорелігійного тероризму здійснюються різними галузями науки та фокусуються на досить широкому спектрі питань, що дають змогу визначити осіб (групи осіб) з підвищеною віктимністю, виробити найбільш ефективні шляхи віктимологічної профілактики, рекомендації щодо порядку дій осіб в екстремальних ситуаціях терористичної атаки, надати всебічну допомогу жертвам цього злочину. Найбільш актуальними напрямами віктимологічного дослідження етнорелігійного тероризму на сьогодні є такі:

- визначення змісту та поняття жертви етнорелігійних терористичних атак;

- економічні, соціальні й політичні наслідки етнорелігійного тероризму в умовах глобалізованого світу;

- проблеми та перспективи гарантування прав і доступу до правосуддя для жертв етнорелігійного тероризму;

- розширення міжнародної та національних систем реституційного правосуддя для жертв етнорелігійного тероризму;

- удосконалення соціальної допомоги та правових основ компенсації жертвам етнорелігійних терористичних атак;

- психологічна допомога та реабілітація жертв етнорелігійного тероризму;

- мінімізація факторів вторинної віктимізації жертв етнорелігійного тероризму тощо.

Б.Д. Леонов, В.О. Василишин і С.В. Пиріг вказують на те, що у віктимологічному аспекті поняття жертви охоплює два основні питання: жертва як можливий чинник, що впливає на хід подій у вчиненні злочину, та жертва як певна сукупність унаслідок спричинення злочином шкоди. Як зазначають дослідники, ці два аспекти поняття «жертва» отримали втілення в двох найбільш важливих специфічних для віктимології термінах - «віктимність» (розуміється підвищена вірогідність з огляду на суб'єктивні й об'єктивні чинники стати мішенню злочинних посягань) і «вікгимізація» (описує процес перетворення потенційної жертви на реальну, його кінцевий результат) [1,с. 118].

У найбільш загальному розумінні під віктимізацією розуміють соціальний процес перетворення особи або соціальної спільності на жертву злочину чи результат такого процесу [2, с. 221]. Під час характеристики механізму віктимізації жертв етнорелігійного тероризму необхідно враховувати особливості його мотивації та стратегічну мету, тобто її суб'єктивну сторону. Як відомо, етнорелігійний тероризм відрізняється від інших видів терористичних актів тим, що його мотиваційним, стимулюючим складником є забезпечення переваги власних релігійних або націоналістичних поглядів [3, с. 15]. Шляхи досягнення таких цілей є протиправними й суспільно небезпечними: здійснення різноманітних агресивних дій щодо певних осіб або невизначеної кількості осіб, спричинення значної матеріальної шкоди об'єктам інфраструктури, довкіллю або погроза вчинення зазначених дій. Терористичні акти ставляться під загрозу матеріальні та втілені в них духовні цінності, що належать пересічним фізичним і юридичним особам, які зазвичай не беруть безпосередню участь у протистоянні терористичних угруповань та спричинення шкоди яким не є безпосередньою метою тероризму. У науковій літературі зазначені особи отримали назву «невинні жертви» [4, с. 4; 5, с. 80].

Охарактеризований вид злочинної мотивації називають інструментальною. Як зазначають дослідники, інструментальна агресія спрямована на досягнення мети, причому спричинення шкоди не є цією метою, хоча й не обов'язково уникається [6, с. 18]. Під час вчинення актів етнорелігійного тероризму спричинення якомога більшої шкоди є настільки бажаним, наскільки це може сприяти приверненню уваги до терористичного акту та наданню йому масштабного розголосу. Як зазначають О.М. Бандурка та А.Ф. Зелінський, терористи не відчувають ворожих почуттів до фактично порушуваного об'єкта або його володільця, однак і про доброзичливість до невинно постраждалих із їх боку не йдеться [7, с. 139]. Таким чином, спричинення шкоди фізичним і юридичним особам є лише способом досягнення терористами своїх злочинних цілей, тому «правильний» вибір жертви та способу вчинення терористичної атаки є ключовим складником діяльності терористичних угруповань.

Дослідники визначають два види терористичних атак залежно від їх спрямованості: тероризм, спрямований на конкретний об'єкт, найчастіше фізичну особу (державні чиновники високого рангу, громадські й політичні діячі, підприємці), та розсіяний тероризм, жертвами якого є випадкові особи [8, с. 182]. Причому варто зазначити, що чим серйозніші заходи вживаються владою для захисту потенційних об'єктів терористичних нападів, тим ширше терористи використовують випадковий вибір безвинних жертв [9, с. 23]. Загалом вибір терористами безпосередніх жертв злочину є лише способом досягнення своїх протиправних цілей (у разі етнорелігійного тероризму - привернення уваги до певних релігійних поглядів або етнічних конфліктів). Тому ефективність будь-якого акту етнорелігійного тероризму оцінюється злочинцями через його резонансність і масштаб висвітлення. Як зазначають дослідники, фактична кількість жертв тероризму є значно меншою порівняно з кількістю постраждалих у результаті дорожньо-транспортних пригод або від умисних убивств. За даними Глобального індексу тероризму, у 2015 р. від умисних убивств загинуло в 15 разів більше осіб, ніж від тероризму [10, с. 3]. Проте терористи, використовуючи стародавню китайську максиму «вб'єш одного - залякаєш десять тисяч», здійснюють значний вплив на життя суспільства загалом. Тому вбачається, що під час дослідження механізму віктимізації жертв етнорелігійного тероризму мова має йти саме про широкомасштабну віктимізацію всього суспільства, яка лежить в основі терору як способу досягнення злочинної мети. Таким чином, етнорелігійний тероризм на сьогодні не обмежується географічними кордонами між державами та спрямований на спричинення знаної фізичної, матеріальної й моральної шкоди особам, які належать до інших релігій, народів, цивілізацій, що уособлюють для терористів образ ворога.

Яскравим прикладом геополітизацїі релігійного тероризму є боротьба ісламу із західними державами. Як зазначають дослідники, ісламські ідеологи вбачають загрозу не в самій християнській релігії, а намагаються протистояти західній цивілізації як способу життя. Ісламісти відчувають глибоке розчарування в сучасному етапі глобалізації та намагаються відновити велич ісламу, застосовуючи терор [11].

Протистояння ісламу й західного світу має чітке історичне підґрунтя. Упродовж 400 років відносини між цивілізаціями складалися шляхом підкорення інших суспільств західною цивілізацією [12, с. 66]. Технологічна та військова перевага західного суспільства дала йому змогу отримати міцні позиції на сучасній політичній мапі світу. Наприкінці XX ст. Захід перейшов у своїй стратегії від фази воюючої держави до фази універсальної держави [12, с. 70], відповідним чином змінивши військово-колонізаційну доктрину на більш м'які й пристосовані до сучасного світу методи, що забезпечують перевагу в глобальному економічному та інформаційному просторі. Як влучно визначив В.О. Соснін, західні демократії використовують глобалізацію для «зламування» всіх охоронних бар'єрів (фінансово-економічних, територіальних, національно- культурних) більш слабких країн [13, с. 41-43]. Отже, явна перевага рівня економічного розвитку країн Заходу над африканськими та азійськими державами змусила останні обирати власні шляхи зайняття більш вагомого місця на тлі глобалізованого світу. Вказані методи нерідко пов'язані із застосуванням етнорелігійних терористичних атак як способу отримання переваги над більш сильним супротивником.

З огляду на викладене очевидним стає те, що вікги- мологічний аспект етнорелігійного тероризму не можна розглядати без хоча б загального розуміння міжнародних, національних і релігійних конфліктів у контексті глобалізації й інституціоналізації проявів етнорелігійного тероризму. Так, наприклад, дослідники прямо пов'язують радикалізацію ісламу з колонізацією ісламських територій європейськими державами в попередні історичні періоди та з військовим втручанням США і Європи в їх внутрішні справи нині. Багато ісламських сайтів відкрито представляють матеріали не тільки несумісної поведінки щодо ісламських святинь, а й проявів жорстокості на завойованих територіях. У зв'язку із цим значна кількість ідеологів тероризму розглядають його як закономірне протестне явище [14, с. 33], яке щорічно призводить до десятків терактів у країнах західної демократії. З іншого боку, під час аналізу географічного поширення етнорелігійного тероризму варто також враховувати моделі поширення терористичних практик, які, на переконання фахівців, пов'язані не тільки з подібністю етнічного й ідеологічного коріння терористів або їх територіальним знаходженням. Вивчаючи шляхи поширення тероризму, С. Поло зазначила, що недавні «домашні» терористичні атаки в січні 2015 р. проти співробітників французького сатиричного журналу «Charlie Hebdo», у яких місце вчинення злочину, жертви та нападники належали до однієї країни, не можуть бути пояснені суто внутрішньодержавним невдоволенням безправних громадян. Науковець доводить, що подібні терористичні атаки не можуть бути повністю зрозумілі без урахування транснаціональних джерел ради- калізації й вербовки терористів, а також того, як тривалі конфлікти в інших частинах світу, особливо в Середній Азії та Північній Африці, призводять до зростання співчуття до тероризму як альтернативного політичного проекту або легкого шляху помсти, що застосовується терористичними групами, які беруть участь у цих конфліктах [15, с. 1]. Таким чином, навіть із першого погляду суто локальні прояви етнорелігійного тероризму не можуть бути пояснені тільки місцевими чинниками, а мають бути проаналізовані в контексті тенденцій міжнародної терористичної діяльності та як новітній засіб вирішення цивілізаційних конфліктів сучасності.

Водночас варто зазначити, що жертвами тероризму необхідно вважати не лише осіб, які безпосередньо зазнали фізичної шкоди від терористичних інцидентів, а й інших осіб, які також зазнають негативного впливу від подібних злочинних діянь. До таких жертв відносять насамперед найближчих членів сім'ї постраждалих або їхніх утриманців, які в результаті вчинення актів етнорелігійного тероризму зазнають тяжких моральних страждань і значної матеріальної шкоди. Цих осіб В.О. Туляков називає рикошетними жертвами злочинів. Дослідник цілком справедливо наголошує на тому, що рикошетні жертви відчувають такі ж симптоми й психологічні проблеми, як і прямі жертви, тому було б ненауковим і просто аморальним не включати їх до поняття жертви злочину [2, с. 116].

Дослідники тероризму також визначають різні види жертв залежно від характеру завданої шкоди. Наприклад, А. Шмід визначає первинних (прямих) жертв терористичних атак і вторинних (непрямих) жертв терористичних атак. До перших він відносить такі категорії осіб: 1) убитих терористами, які застосовують взяття заручників, стрілянину чи бомбування; 2) поранених, знівечених або психічно закатованих терористами осіб, які в підсумку були відпущені чи звільнені; 3) поранених або вбитих під час антитерористичних операцій безпосередньо терористами або тих, хто став випадковою жертвою; 4) осіб, які отримали психічну чи фізичну інвалідність або вчинили самогубство в результаті того, що вони стали мимовільними учасниками або свідками одного чи декількох терористичних актів. До вторинних (непрямих) жертв тероризму дослідник відносить таких осіб: 1) осіб, наближених до чотирьох категорій первинних жертв (сім'я, утриманці, друзі, колеги); 2) осіб, імена яких потрапляють у «списки смертників»; 3) осіб, які мають інші добре обґрунтовані побоювання стати жертвою тероризму в майбутньому; 4) осіб, які психічно травмовані або переживають синдром «вигорання» в результаті залучення до терористичних актів; 5) осіб, які зазнали втрати власності чи матеріальної шкоди в результаті актів тероризму; 6) осіб, стиль життя яких змінився в результаті терористичних погроз або антитерористичних заходів [16, с. 5].

Докладний аналіз позицій науковців, які займаються вивченням наслідків тероризму, та фактичних даних щодо його впливу на життя й свідомість широкого кола осіб підтверджує правильність такого досить широкого підходу до тлумачення поняття «жертва терористичних атак». Д.К. Хілл у зв'язку із цим зазначає, що терористи мало переймаються індивідуальними жертвами, тому він пропонує розглядати жертв тероризму не як значну кількість осіб, а як континуум віктимізації, тобто певний діапазон осіб, визначених за ступенем впливу на них терористичних атак. До континууму жертв тероризму він включає прямих жертв тероризму, прямих професійних жертв або волонтерів, непрямих (вторинних) жертв, суспільство, або жертв третинного характеру, ревікгимізованих жертв [17, с. 123-124]. Розширене розуміння поняття жертви тероризму трапляється також в інших вітчизняних і зарубіжних дослідженнях. Наприклад, В.О. Туляков також ставив питання щодо необхідності визнання соціальних спільностей жертвами злочинів [2, с. 142-144]. Вважаємо, що подібний підхід до розуміння жертв етнорелігійного тероризму має бути покладений в основу аналізу механізму віктимізації жертв етнорелігійного тероризму.

Інформатизація суспільства, проникнення засобів масової комунікації майже в усі галузі громадського й приватного життя стали основоположними факторами розвитку сучасного світу. Саме цими особливостями сучасного суспільства користуються терористи для збільшення власних важелів впливу в протистоянні офіційним урядовим та міжнародним установам. Н.С. Седих зазначає, що лідери терористичних угруповань умисно режисують акції терору таким чином, щоб вони отримали всесвітнє висвітлення та здійснили інформаційно-психологічний влив, який полягає в зміні чи укріпленні поглядів, думок, відношень або інших психологічних явищ [18]. Здебільшого дослідники солідарні в тому, що метою сучасного етнорелігійного тероризму стає створення в суспільстві ситуації гнітючого неспокою та постійного страху стати жертвою терору. І.В. Лисак підкреслює, що, вчиняючи руйнівні дії, терористи не лише намагаються позбутися своїх супротивників або досягти бажаної мети, а й прагнуть дестабілізувати ситуацію в суспільстві загалом і викликати тотальний страх [19, с. 124]. І.В. Боєв влучно визначає такий психологічний стан суспільства, як соціальне заручництво. Приклади соціального заручництва дослідник вважає наслідком впливу опосередкованого соціально-психологічного тероризму, коли цілі соціальні групи людей (сотні, тисячі), які проживають у певних територіальних регіонах, перетворюються на заручників, у яких формується специфічна психологія, видозмінюючи біологічну, психологічну й духовну сферу особистості [20, с. 4].

Таким чином, непряма віктимізація жертв етнорелігійного тероризму відбувається за допомогою специфічного інформаційно-психологічного впливу на суспільство з метою формування або закріплення певних свідомих чи навіть несвідомих установок у поведінці якомога більшої кількості його членів. Нагнітання обстановки страху стати жертвою етнорелігійного тероризму відбувається такими шляхами:

- широке медіависвітлення новин щодо наслідків терористичних атак;

- проникнення вказаних відомостей у всі регіони світу, які споживають інформаційний продукт, нівелюючи таким чином географічні кордони;

- висока швидкість і деталізація передачі інформації щодо вчинених терористичних атак;

- передача аудіо- й відеоінформації без належного редагування, що підсилює ефект безпосереднього співпереживання емоцій жертв тероризму;

- інтенсивність і циклічність інформаційного впливу щодо вчинених терористичних актів, що підсилює атмосферу відчаю та безвиході;

- використання інтернет-ресурсів приватними особами для поширення інформації про вчиненні терористичні акти через соціальні мережі й подібні сервіси;

- проникнення широкомасштабних антитерористичних заходів у буденне життя громадян, що постійно нагадує про наявні та потенційні терористичні загрози, тощо.

Наведені фактори підсилюють ефект постійної присутності терористичних загроз та сприяють поширенню специфічних соціально-психологічних установок і па- тернів серед непрямих жертв етнорелігійного тероризму. Причому посередником у цьому процесі часто стають самі засоби масової інформації, які свідомо чи несвідомо піднімають градус соціальної напруги стосовно небезпек тероризму. Як влучно зазначають дослідники психології тероризму М. Слоун та А. Шошані, сьогодні новий кордон війни з тероризмом із публічного простору перенесений у життя окремих особистостей. Таке зміщення відбувається як за рахунок прямої вікгимізації, втрати чи знайомства з потерпілими, так і опосередковано через медіа. Автори доводять, що новим ворогом суспільства стають не тільки терористичні групи, а й їх проникнення та поширення впливу на саму тканину суспільства й територію особис- тісного простору [21, с. 256]. Зазначені висновки психологів підтверджують дані психіатрії. Збільшення кількості посттравматичних стресових захворювань, рівня зловживання алкоголем і наркотичними речовинами відмічається не лише серед осіб, які безпосередньо зазнали тяжкої шкоди від тероризму, а й серед його непрямих жертв, які зазнали стресу в результаті інформаційних терористичних атак [20; 21].

Зіставлення даних щодо географічного поширення й механізму вікгимізації жертв етнорелігійного тероризму дає змогу зробити висновок, що більшість прямих жертв тероризму перебувають у країнах Центральної

Азії, що переконливо підтверджується вже цитованими статистичними даними. Фахівці Національного центру США з боротьби з тероризмом також зазначають, що в період 2007-2011 рр. більшість жертв тероризму за релігійною залежністю складали саме мусульмани (82-97%). Мусульмани ставали жертвами нападів Аль- Каїди в 7 разів частіше, ніж немусульмани. Більшість із них є громадянами мусульманських країн та районів Іраку, Афганістану, Пакистану, Нігерії, Ємену, Сирії й Сомалі [22]. У країнах Заходу кількість прямих жертв тероризму є невеликою порівняно з аналогічними даними в менш розвинених країнах Азії та Африки. Більше того, кількість убитих у терористичних атаках у країнах західної демократії за останні роки навіть зменшилась [23]. Проте рівень непрямої вікгимізації в цих регіонах є чи не найвищим у світі. Це пояснюється значною залежністю громадян розвинених країн від інформаційних потоків та постійною занепокоєністю щодо можливості вчинення нових терористичних атак. П. Уїлкінсон, директор Центру вивчення тероризму й політичного насильства Університету Сент-Ендрюс у Великій Британії, влучно порівнює ситуацію боротьби з тероризмом із роботою воротаря: він може блискуче захищати ворота команди сотні разів, проте люди все ж запам'ятають той єдиний гол, який буде пропущений [24, с. 98]. Відповідно, рівень прямої вікгимізації жертв етнорелігійного тероризму вищий у країнах Центральної Азії та Африки, у яких розміщені постійні осередки терористів та в яких вони ведуть активну боротьбу, проте від широкомасштабної непрямої (інформаційної) вікгимізації страждає населення майже в усіх регіонах планети, причому її рівень є вищим в економічно розвинених країнах, де вища залежність її населення від інформаційних потоків і засобів масової комунікації.

Механізми прямої вікгимізації жертв етнорелігійного тероризму та непрямої вікгимізації осіб від актів етнорелігійного тероризму (так званої широкомасштабної віктимізації від цього виду злочинів) мають низку суттєвих відмінностей. Особливості прямої вікгимізації безпосередньо пов'язані з категорією віктимності (індивідуальної, групової, видової) осіб, які є потенційними, а згодом і реальними жертвами етнорелігійного тероризму. Механізм непрямої, широкомасштабної вікгимізації жертв етнорелігійного тероризму пов'язаний із проникненням інформаційних технологій у всі сфери людського життя та залежністю людської цивілізації від цих процесів. Непряма, широкомасштабна віктимізація жертв етнорелігійного тероризму є найвищою метою терористів. Її механізм потребує подальших досліджень та обов'язкового врахування під час розроблення комплексних заходів протидії актам етнорелігійного тероризму.

етнорелігійний тероризм жертва, віктимізація

Список використаних джерел

1. Леонов Б.Д., Василишин В.О., Пиріг С.В. Жертви тероризму: віктимологічний аспект. - Інформація і право. - 2016. - № 1(16). - С. 117-123.

2. Туляков В.А. Виктимология (социальные и криминологические проблемы). - Одесса, 2000. - 336 с.

3. Антонян Ю.М. Этнорелигиозный терроризм. - М., 2006. -318 с.

4. Антипенко В.Ф. Сучасний тероризм: стан і шляхи його запобігання в Україні: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.08. - К., 1999. - 20 с.

5. Кубальський В.Н. Кримінально-правові проблеми протидії тероризму в Україні: дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.08. - К., 2007. -199 с.

6. Ильин Е.П. Психология агрессивного поведения. СПб., 2014. 368 с.

7. Бандурка А.М., Зелинский А.Ф. Вандализм. - Харьков: Ун-т внутр. дел, 1996. -198 с.

8. Селезнева И.Г. Основные тенденции развития современного терроризма и пути его преодоления. - Вестник Московского университета. Серия 18 «Социология и политология». - 2011. -№1.-С. 178-184.

9. Рибачук М.В. Запобігання тероризму органами внутрішніх справ України: дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.08. - К., 2010.-241 с.

10. Global Terrorism Index 2016. URL: http://visionofhumanity.org/app/uploads/2017/02/Global-Terrorism-lndex-2016.pdf (дата звернення: 01.10.2017).

11. Леонова О.Г. Терроризм как глобальная деструктивная технология. Выступление на II всероссийской научно-практической конференции в МГУ им. М.В. Ломоносова (Москва, 13--14 октября 2010 г.). URL: http://nac.gov.ru/publikacii/vystupleniya-i-intervyu/leonova- og-terrorizm-kak-globalnaya.html (дата звернення: 01.10.2017).

12. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. - М., 2003. - 603 с.

13. СоснинВ.А.Психологиясовременноготерроризма. -М.,2010. -160 с.

14. Агеенкова Е.К. Радикализация идеи салафизма и современное общество. Религия и/или повседневность: материалы IV Международной научно-практической конференции (Минск, 16-18 апреля 2015 г.). - Минск: РИВШ, 2015. - С. 24-33.

15. Polo S. How Terrorism Spreads: Information, Emulation, and the Spatial Diffusion of Ethnic and Ethnoreligious Terrorism. URL: http://sites.psu.edu/pssi/wp-content/uploads/sites/12816/2015/11/Polo-OPSC-0325.pdf (дата звернення: 01.10.2017).

16. Schmid A. Magnitudes and Focus of Terrorist Victimization. Large-scale Victimisation as a Potential Source of Terrorist Activities. Importance of Regaining Security in Post-Conflict Societies. - Amsterdam, 2006. - P. 3-19.

17. Hill J.K. Working with victims of crime: A manual applying research to clinical practice. - Ottawa: Department of Justice Canada, 2004.-157p.

18. Седых H.C. Терроризм в контексте информационно-психологических угроз современности. URL: http://e-notabene.ru/nb/ article_163.html (дата звернення: 01.10.2017).

19. Лысак И.В. Философско-антропологический анализ деструктивной деятельности современного человека. - Ростов-на-Дону; 2004.-160 с.

20. Боев И.В. Жертвы терроризма (психология, психопатология и терапия). - Ставрополь, 2003. - 89 с.

21. loana I. The Terrorism and Its Psychological Effects. - Scientific Research & Education in the Air Force. -2015. -Vol. 1. - P.219.

22. Мусульмане - главные жертвы терроризма в мире. URL: http://parstoday.com/ru/radio/world-i36814 (дата звернення: 01.10.2017).

23. Кровавые цифры: статистика терактов в Европе и России. URL: https://mir24.tv/news/14115656/krovavye-cifry-statistika-teraktov- v-evrope-i-rossii (дата звернення: 01.10.2017).

24. Мансуров Т.З. Конфликтология международных отношений: конспект лекций. - Казань, 2014. - 126 с.

Размещено на Allbest.ru