Питання поняття, функцій та ролі засобів законодавчої техніки у працях західноєвропейських вчених-правознавців кінця XIX - початку XX століття

It is substantiated that the level of legislative technique largely determines the quality of laws, as well as the state of law in the country, the effectiveness of the law, the degree of guarantee of rights and freedoms of citizens, is a reliable guarantor of the perfection of legislation, the availability of content of laws and other legal acts, the precise application and full compliance with their will legislator. This article gives an analysis of

Scientific novelty of the article is to consider those aspects of increasing the efficiency of lawmaking activities, which are not sufficiently analyzed in legal science. From the standpoint of the modern scientific approach, the study of the factors of increasing the efficiency of the law-making process in accordance with the current conditions of democratic transformation in Ukraine has been studied. Conclusions are made on the need to strengthen the authority of the law, the coordination of lawmaking in the public life of Ukrainian citizens

Keywords: legal advice, legal advice, tools and ways of legislative technique, the principles of legislative technique.

Постановка проблеми

Будь-яка розвинена правова держава висуває особливі вимоги до ефективності законодавчої діяльності, якості прийнятих законів. Необхідність детального вивчення законодавчої техніки та її засобів як найважливішого інструменту правотворчості зумовлена зростаючою роллю законодавства у житті суспільства.

Аналіз останніх досліджень та публікацій, невирішені раніше проблеми

Новий етап підвищеного інтересу до юридичної та законодавчої техніки виникає в 90-ті роки XX ст. Це обумовлено активним розвитком законодавства. Серед вчених, які досліджували поняття законодавчої техніки в даний період, можна віднести В.Н. Карташова, Ю.А. Тихомирова, А.Р. Парамонова, М.Ф. Казанцева. Досить довгий час законодавчу техніку ототожнювали з юридичною технікою, тобто малося на увазі, що до результатів роботи суб'єктів застосування законодавчої техніки відносили також і підзаконні нормативно-правові акти органів державної влади. Однак, чисельні дослідження показали, що законодавча техніка все ж таки є особливим, своєрідним елементом юридичної техніки та представляє собою систему науково обґрунтованих і практично сформованих засобів і способів, що використовуються під час створення (підготовки та оформлення) законів. У свою чергу, юридична техніка в правотворчості охоплює нормативні акти, тобто техніко-юридичні прийоми і правила при виробленні законів і підзаконних нормативно-правових актів, а в правозастосовній діяльності - індивідуальні акти, тобто техніко- юридичні прийоми і правила при виробленні судових актів, договорів тощо. Від юридичної техніки значною мірою залежать правильне розуміння законодавства, його використання суб'єктами правозастосування, належний вид, систематизація тощо.

Метою даної статті є розгляд особливостей становлення поняття, функцій та ролі засобів законодавчої техніки у працях західноєвропейських вчених-правознавців кінця XIX початку XX століття та їх значення для законотворчого процесу сучасності.

Виклад основного матеріалу

Починаючи досліджувати законодавчу техніку та її основні засоби, слід зауважити, що в загальній теорії права існують різні підходи щодо розуміння даного терміну.

Актуальність дослідження етапів розвитку законодавчої техніки та її засобів зумовлена, перш за все, потребою розв'язання таких наукових і практичних завдань як розширення та поглиблення наукових доробків із проблем законодавчої техніки.

Проблематиці законодавчої техніки присвячена низка досліджень вітчизняних та зарубіжних науковців - як в історичному минулому, так і в сучасний період.

Першовідкривачами в дослідженні цієї проблематики були західноєвропейські вчені - правознавці.

Деякі аспекти законодавчої техніки досліджені у європейській, у тому числі дореволюційній юридичній літературі в XIX на початку XX століття, про що свідчать праці Р. Ієрінга, К. Ільберта, Ф.Жені та інших науковців. Варто зазначити, що кожен із перелічених вчених є науковцями з європейським ім'ям. Цілеспрямоване формування законодавства характерно для європейської правової традиції.

Видатною є юридична спадщина одного з найпомітніших представників європейської юриспруденції другої половини XIX століття німецького юриста Рудольфа фон Ієрінга. У багатьох університетах він очолював кафедри римського права, як відомий професор того часу, лектор та керівник. Популярність Р. Ієрінгу принесли такі роботи: «Дух римського права на різних ступенях його розвитку» (1865 р.), «Боротьба за працю» (1872 р.) і особливо книга «Ціль у праві» (1883 р.).

У своїх працях він сформулював низку правил щодо того, як писати закони. Ці правила він поділив на такі дві частини: правила кількісного спрощення законів та правила якісного спрощення законів [1, с. 365-386]

Р. Ієрінга можна назвати родоначальником вчення про законодавчу техніку як окремої гілки юридичної науки. Він вважав, що формальна, технічна сторона права є не менш важливою, ніж сторона змістовна. На його думку, «технічна недосконалість являє собою недосконалість усього права, недолік, що гальмує право й спричиняє йому шкоду» [2, с. 9]. На його думку, юридична методологія, запропонована Ф. Савіньї, теоретико-правовою основою якої є положення про те, що «застосування права обмежене змістом закону» [2, с. 3-11] є важливою для тлумачення норм права, що здійснюються у процесі законотворчої діяльності, а також на стадії підготовки проекту закону. Втім, це твердження викликає і певні зауваження, а саме щодо обмеження застосування права змістом лише закону, а не змістом права. Свої правові погляди Фрідріх Карл Савіньї (1779-1861) виклав у книзі «Право володіння» та у шеститомному творів «Система сучасного римського права». Дискутуючи з історичною школою права, Р. Ієрінг стверджує про наявність дієвого, усвідомленого впливу людей на процес створення права через боротьбу інтересів [3, 51-148].

Важливе значення для розуміння юридичної і законодавчої видів техніки має й те, що Р. Ієрінг розглядав юридичний метод як єдиний спосіб належного втілення права у життя, встановлений самим правом, унаслідок його внутрішньої необхідності. Адже під поняттям техніки Р. Ієрінг розуміє саме механізм реалізації права, завдяки якому здійснюється запровадження права у життя [3, с. 52-53]. Так, технічній стороні приділялася велика увага у більшості його праць. Однак як самостійна наукова проблема законодавча техніка та її засоби стали вивчатися правознавцями лише в минулому сторіччі. Вчення Р. Ієрінга справило значний вплив на розвиток буржуазної та правової думки. Разом з тим, воно з самого початку породило ряд сумнівів і резонних заперечень.

На відміну від попередніх вчених- правознавців Ф.Жені акцентує увагу на питанні необхідності створення закону, який би відповідав вимогам практики.

Ф. Жені виділяє дві стадії законотворчості: пошук рішення правового регулювання по суті та технічна побудова законів. Остання стадія на його думку, і відноситься до законодавчої техніки [4, с.122- 166].

З цим категорично не згоден Ж. Дабен. Зміст законодавчої техніки він ділить на наступні дві частини: матеріальна законодавча техніка (використовувана для підготовки законодавчих рішень по суті); формальна законодавча техніка (забезпечує практичне втілення рішення в законах).

Інший вчений, А.С. Анджелеску, звернув увагу на те, що в законотворчості велике значення має процедура прийняття законів. На його думку, є особливі правила, яких потрібно неухильно дотримуватися, якщо є бажання отримати якісний результат. Відповідно до цього він виділив: зовнішню законодавчу техніку (законодавчу процедуру); внутрішню законодавчу техніку (прийоми власне законодавчої техніки). Пропозиції А.С. Анджелеску, без сумніву, просунули науку законодавчої техніки на крок вперед.

А. Нашиц використовує дещо інші терміни. У широкому розумінні законодавчу техніку вона розуміє як науку законотворчості, а у вузькому - як технічні засоби і прийоми побудови правових норм.

Не менш видатним дослідником законодавчої техніки, її засобів та способів є Д. Керімов. Почавши вивчати цю проблематику ще 1950-х рр., автор свої погляди практично не змінив і досі. Його розуміння законодавчої техніки відрізняється своєю широтою: до неї він відносить правила конструювання та систематизації законів [5, с.115]. Однак систематизація нормативних актів, яких стало набагато більше претендує на виділення в особливий вид юридичної діяльності, виконуваної за своїми досить розгалуженими правилами. Зокрема, з'явився новий її вид - консолідація нормативних актів, який ще вимагає подальшої спеціальної наукової розробки і накопичення практичного досвіду проведення.

І. Фіхте запропонував способи формулювання норм права залежно від об'єкта, на який «вільна діяльність громадян» поширюється [6, с. 120-123]. Г. Кельзен дослідив питання конструювання норм в аспекті правотворення [7, с.14-20], що може сприяти логічному, системному викладу норм права в законах. Певна увага науковцями була приділена правилам і засобам конструювання структури законів. І. Бентам наголошує на необхідності збереження «цілісності законів» та їх сутності і форми при внесенні змін до них, про нумерацію статей [8, с. 520,527]. Саме в І. Бентама вперше можна знайти наукове обгрунтування законодавчої техніки. Його праця «Номографія», написана між 1811 і 1831 роками та опублікована лише після його смерті Дж. Боурінгом (у 1843 р.), дає ряд вказівок, на які абсолютно не було звернуто уваги в літературі. Номографією І. Бентам називає ту частину законодавчої техніки, що стосується її структури. Основним завданням номографії є таке формулювання та застосування закону, що в результаті приводить до поставленої мети. Сукупність усіх діючих в країні законів І. Бентам називав панноміон. Вивчення форми цих законів має на меті охарактеризувати засоби законодавчої техніки, за допомогою яких вони створюються. Основною вимогою до структури закону є його доступність для розуміння кожної особи.

На думку англійського правознавця ХІХ століття К. Ільберта, важливіші положення закону потрібно відокремлювати від другорядних; норми, що встановлюють винятки з загальних правил, тимчасові норми і положення про скасування певних законів повинні бути відокремлені від інших положень закону [9, с. 57120]. К. Ільберт розглядав техніку як елемент законотворчості, що характеризує проходження закону в парламенті. На жаль, у сучасній правовій науці мало уваги приділяється засобам та способам законодавчої техніки та окремих її елементів. Глибоке і грунтовне їх вивчення, безумовно, створило б необхідні теоретичні та науково-методичні передумови для оптимального використання засобів законодавчої техніки і прийняття ефективних і якісних законів.

Зазначені розробки вчених є важливими для конструювання законів, у тому числі їх структури. Проблеми мовних вимог до закону не знайшли достатнього опрацювання у літературі досліджуваного у цій роботі періоду. Ф. Жені лише звертає увагу на те, що воля законодавця виявляється через мову закону [10, с. 137-138].

Наукові дослідження, які б сприяли подальшому розвитку законодавчої техніки, повинні інтенсивно розвиватися і при цьому ґрунтуватися на принципах верховенства закону та закону, закріплених у Конституції України.

Законодавча техніка є фактором оптимізації та ефективності законодавства, а також критерієм визначення сутності права. Законодавча техніка як складова юридичної техніки включає власні правила, засоби, способи і прийоми її здійснення. Якщо засоби законодавчої техніки - це інструментарій юридичного виразу та зовнішнього викладення волі законодавця, то прийоми законодавчої техніки - це певний порядок, способи раціонального використання зазначених засобів при формулюванні у тексті проекту закону необхідних для регулювання відповідних питань норм права.

Серед основних прийомів законодавчої техніки слід виокремити ті, що характеризують ступінь узагальнення конкретних показників норми і спосіб викладення її елементів - способи формулювання норм права у законах (або прийоми законодавчої техніки). Для з'ясування сутності законодавчої техніки необхідно проаналізувати зміст основних принципів законодавчої діяльності, якими є: прозорість, відповідальність, цілеспрямованість, послідовність та прогнозованість, пропорційність.

Основна риса законодавчої техніки - історична сформованість її засобів та способів. Аналіз історії становлення та розвитку засобів законодавчої техніки переконливо доводить, що сучасні засоби і способи законодавчої техніки в значній мірі базуються на досягненнях техніки законотворення минулих років.

При визначенні законодавчої техніки основна увага приділяється практичному застосуванню її основних засобів. У зв'язку з цим, слід зазначити таку особливість правової системи, що більшість засобів і способів законодавчої техніки виробляється саме вченими-правознавцями. Частково це обумовлено тим, що інструментарій законодавчої техніки практично не отримав закріплення в законі. Законодавчо також не закріплені поняття ні законодавчої, ні юридичної техніки, що викликає складності при застосуванні на практиці їх засобів і способів, при здійсненні юридичної експертизи законів. Вимоги законодавчої техніки в даний час закріплюються трьома способами: в нормативних правових актах, в правових звичаях, містяться в науково-методичних рекомендаціях, працях вчених та інше. При цьому питома вага юридично закріплених вимог законодавчої техніки невеликий.

Засоби законодавчої техніки використовуються, насамперед, у практичній роботі з підготовки та оформлення законів. Вирішальна роль у застосуванні засобів законодавчої техніки належить правовій науці.

Високий технічний рівень законодавства та індивідуальних актів може бути досягнутий тільки на основі перевірених життям і теоретично відпрацьованих наукових рекомендацій. Рівень законодавчої техніки залежить і від даних неюридичних наук (зокрема, прийоми викладу нормативних актів у письмових документах побудовані значною мірою на науці, що займається законами мови і стилю викладу). Таким чином, законодавча техніка є одним з тих юридичних актів у всьому їх різноманітті.

Аналіз думок вчених показує, що наукові погляди з питання про поняття засобів законодавчої техніки досить сильно еволюціонували. Тепер не тільки відводять юристам технічну роль щодо формування нормативних актів, а й вимагають від них виконання куди більш інтелектуальних функцій: визначення змісту законів. Прийшло розуміння того, що досягти адекватності відображення суспільного життя в нормативних актах - завдання куди складніше. Як це зробити? Потрібно поряд із загальними правилами юридичної техніки виробляти і застосовувати особливі правила законодавчої техніки. Оскільки загальні правила створення правових документів були розглянуті раніше, зосередимо свою увагу на специфічні правила створення нормативних актів.

законодавча техніка правотворчість

Висновки

Враховуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що актуальність дослідження розвитку законодавчої техніки та її засобів зумовлена, перш за все, потребою розв'язання наукових і практичних завдань, пов'язаних із створенням якісного закону.

У даній статті дається аналіз наукових досліджень західноєвропейських вчених-правознавців, що сприяли становленню законотворчого процесу таких як Р. Ієрінга, К. Ільберта, Ф. Жені, Ф. Савіньї, Ж. Дабена, І. Бентама та інших.

Проаналізовано збільшення динаміки законодавчої діяльності в Україні, зроблено висновок про необхідність розвитку механізму послідовного вдосконалення законодавства, а також зазначено важливість дослідження ролі засобів законодавчої техніки у працях західноєвропейських вчених-правознавців кінця XIX початку XX століття.

Список використаних джерел