За своєю природою і соціальним призначенням трудове право має гуманістичний характер. У своїй основі воно спрямоване на захист інтересів осіб, змушених в силу об'єктивних обставин продавати свою робочу силу. Більше того, вважається, що трудове право належить до сфери так званого соціального права. Тобто це таке право, яке встановлює соціальні гарантії для певної частини суспільства з метою надання громадянам рівних можливостей участі у суспільно-трудових відносинах та має забезпечувати дотримання соціальної злагоди і благополуччя у суспільстві.

Трудове право розвивалося протягом майже двох століть разом з формуванням капіталістичних суспільних відносин і склалося у самостійну галузь права після Другої світової війни. Вся історія трудового права - це, по суті, історія соціального законодавства.

Формування капіталістичного ладу і його зміцнення в усіх країнах проходило майже однаково. Держава, звільнивши працівника від кріпосницької залежності, одночасно звільнила його і від засобів виробництва, внаслідок чого утворилась вільна робоча сила. Крім того, виникло правове становище, за якого працівник змушений був, але "вільно" і "на власний розсуд", продавати власнику засобів виробництва єдиний належний йому товар - робочу силу.

Наприкінці XVIII ст. буржуазна революція у Франції проголосила свободу праці, чим було забезпечено свободу попиту і продажу робочої сили. З моменту проголошення свободи праці трудові відносини складались без порушення інтересів буржуазії, оскільки, залишившись без засобів виробництва, працівник змушений був погоджуватись на запропоновані йому умови. При цьому формально "права і обов'язки" визначались угодою сторін, тому державу трудові відносини в той час не цікавили.

У цих умовах трудові відносини регулювались лише за допомогою цивільного права. Робоча сила, яка була прирівнена до товару, не знаходила попиту. З'явилися перші безробітні. Нелегально стали створюватися робітничі організації, виникають страйки, які спочатку були спрямовані проти машин, а не підприємців. У цих умовах буржуазна держава змушена була зробити деякі поступки робітничому рухові. Приймається низка законів, спрямованих на регулювання трудових відносин. Спочатку система нових норм спрямовувалась на регулювання праці фабричних робітників, у першу чергу жінок і дітей. Тому ці норми одержали назву "фабричне законодавство". Пізніше почав застосовуватись термін "промислове законодавство", хоча приписи цих норм охоплювали значно ширше коло відносин, аніж регулювання трудових відносин робітників у промисловості. В 20-х роках XX ст. Джордж Шелл застосував термін "робітниче право", термін більш широкий, тому що він охоплював працю не тільки робітників, але й людей розумової праці.

В середині XX ст. значного поширення набуває термін "соціальне право", що пов'язувалось з проблемою "економічно слабких громадян". До нього спочатку відносилось законодавство про соціальне страхування та забезпечення. Поступово це законодавство поширилося й на інші категорії громадян, економічне становище яких наближалося до становища робітників, почало охоплювати всю сукупність правових норм, що регулюють трудові відносини в суспільному виробництві.

Після Другової світової війни міцно закріплюється термін "трудове право". Воно регулює використання особою своєї здатності до праці, незалежно від того, в якій галузі господарства ця особа погодилася виконувати роботу і яку саме роботу: службовця чи робітника (за неформальною класифікацією законодавства розвинутих країн - "білі" та "сині комірці"). Термін "трудове право" виявився досить вдалим, бо в ньому чітко і точно відбивається основний зміст регламентованих ним відносин - відносин у сфері праці.

Змістом цього регулювання є сукупність реальних витрат працівником при виконанні ним трудової функції розумової та фізичної енергії, які створюють спрямований до певної мети виробничий процес.

2. Сучасний стан та перспективи розвитку

Аналіз норм трудового законодавства в їх історичному розвитку дозволяє зробити висновок не тільки про доцільність, правильність чи необхідність їх прийняття на тому або іншому етапі суспільного розвитку, але і довести правомірність існування деяких з них до теперішнього часу. Одночасно законодавець на сьогодні повинен враховувати і ті допущені раніше історичні нормотворчі помилки та законодавчі обмеження конституційних прав працівників та не допускати їх в майбутньому. У наш час для подальшого розвитку трудового законодавства дуже актуальним є накопичений як вітчизняний, так і зарубіжний досвід формування трудового законодавства, наукове осмислення економічних змін у внутрішньому житті країни та за рубежем, змін у відносинах між роботодавцем та працівником, оскільки це дає можливість точніше і конкретніше визначити перспективи розвитку трудового права в Україні, що є складовою формування та удосконалення системи права держави та визначення шляхів і засобів досягнення кінцевої мети - побудови в Україні демократичної правової держави. Саме накопичений історичний досвід в регулюванні трудових відносин і його наукова оцінка дозволяють не тільки ставити і вирішувати в законодавчому порядку актуальні проблеми трудового права, але і намітити перспективи розвитку трудового законодавства.

Особливу роль в удосконаленні системи трудового права на сучасному етапі має відіграти кодифікація законодавства про працю, яка повинна стати не тільки якісним кроком у розвитку та становленні цієї галузі права, а й дозволить усунути суперечності, що виникають у процесі розвитку системи права, з одного боку, і системи законодавства - з іншого та при колізії різних нормативних актів.

У період формування та стабілізації економіки, розвитку ринкових відносин іде процес напрацювання і прийняття нових законів, що регулюють трудові відносини. При завершенні цього процесу і врегулюванні всіх сторін трудових правовідносин, будучи об'єднаними, ці закони стануть основою для Трудового кодексу.

Зрозуміло, що із зміною соціально-економічних умов потребує змін і правове регулювання трудових відносин. Зокрема, розвал СРСР, проголошення і зміцнення суверенітету республік як самостійних держав, поява різних форм власності, ринкові відносини обумовили процес удосконалення трудового права і трудового законодавства, викликали необхідність створення нової моделі системи юридичних джерел. При намаганні пронести в Україні правову реформу виникає складна система цих джерел, що притаманна різним правовим системам: зберігається спадковість романо-германської та специфіка "радянської" правових систем, впроваджуються риси англійської та американської (англо-саксонської) правової системи.

Сучасний стан українського трудового права пов'язаний не лише з рівнем розвитку законодавства про працю, з практичною реалізацією положень законодавства про працю, а й з тим, наскільки практика трудових відносин відповідає чинному законодавству та навпаки. Норми чинного трудового законодавства складні та неоднорідні. Його основою залишається КЗпП, прийнятий ще у 1971 р., в іншому суспільстві та в інших історичних умовах. І хоча в Кодекс внесено багато змін та доповнень, сама його структура та багато положень значно застаріли (наприклад, зміст статей 1, 24 та ін). Багато його положень суперечать нинішнім життєвим ситуаціям та фактично втратили юридичну силу.

трудове право норма законодавство

З розпадом СРСР, появою підприємств різних форм власності, початком переходу на ринкові основи регулювання економіки починається наступний етап розвитку трудового законодавства в Україні.

Звичайно, на сьогодні прийнято низку законів, які враховують нові потреби життя. Серед змін у трудовому законодавстві слід назвати також скасування ряду обмежень роботи за сумісництвом, розширення пільг для жінок, неповнолітніх тощо. Так, Закон Верховної Ради УРСР "Про економічну самостійність Української РСР" від 3 серпня 1990 р. передбачив реформування трудового законодавства республіки і приведення його у відповідність з новими формами господарювання. Проте половинчастість економічних реформ, які проводяться, орієнтація на виробництво та отримання надприбутків, а не на соціальний захист працівника, низький рівень умов праці, слабкість інституту колективного договору та законодавча невизначеність до кінця правового статусу трудового колективу, заниження його ролі в захисті працівників, гальмували та й часто продовжують гальмувати розвиток трудового права.

Перехід до ринкових відносин змусив законодавця звернути увагу на захист трудових прав працівників. Чотирнадцятого жовтня 1992 р. було прийнято Закон "Про охорону праці". Законом від 19 грудня 1993 р. до Кодексу законів про працю України були внесені зміни і доповнення, які стосувалися охорони праці. На соціальний захист населення, в тому числі трудових прав, спрямований Закон України "Про основні принципи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку" від 16 грудня 1993 р. В розвиток положень Конституції України прийнято низку нормативних актів про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Дістало подальшого розвитку договірне регулювання праці шляхом введення правової основи для застосування контракту. Так, у березні 1993 р. КМУ затвердив Положення про порядок укладення контрактів керівником підприємства, що є у загальнодержавній власності, при наймі на роботу, а 19 березня 1994 р. - Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівника. Державні гарантії права на відпустку закріплено в Законі України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. Важливе значення для врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів) має Закон України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" від 3 березня 1998 р. Встановлені ним норми поширюються на всіх суб'єктів трудового права та мають за мету захист інтересів працівників та власників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності. На нинішній стан трудового права має значний вплив судова практика щодо застосування положень трудового законодавства. В останні роки судова юрисдикція з трудових справ значно розширилась. Загальна тенденція судової практики - вирішення спорів на користь працівників, будь-який сумнів трактується на їх користь. На жаль, не всі працівники звертаються за захистом до суду. Для розвитку та удосконалення законодавства про працю України сучасний період ствердження самостійності держави є дуже відповідальним. На сьогодні постає проблема прогнозування розвитку законодавства і підготовка до проведення кодифікації законодавства про працю. Зростає потреба в розробленні методології вивчення законодавства про працю як самостійного правового явища, чому в юридичній літературі України приділялось відносно мало уваги. У чинному трудовому законодавстві є значна частина не-урегульованостей, що часто призводить до порушень трудових прав працівників. Тому при кодифікації трудового законодавства обов'язково в новому Трудовому кодексі повинні бути збережені всі наявні гарантії та нормативні досягнення соціального захисту працівників, які закріплені в чинному законодавстві, та враховані ті, які пропонуються сьогодні науковцями та практиками. При кодифікації повинно відбутись поглинання дієвих норм всього трудового законодавства колишніх СРСР та УРСР та переважної більшості чинного законодавства України (краще хай буде це декілька книг), для того, щоб уникнути колізій серед норм трудового права та зробити трудове законодавство доступним та дохідливим як для практиків, так і для пересічних громадян. У цілому, як уявляється, трудове законодавство в перспективі повинно відповідати таким напрямам, як:

збереження існуючих та встановлення додаткових мінімальних гарантій працівникам, які перебувають в трудових відносинах на державному рівні;

розширення договірних засад у сфері регулювання трудових відносин, підтримання паритету між працівником та роботодавцем;

підвищення рівня соціального захисту працівників у нормах трудового права, зокрема при реорганізації, перепрофілюванні, ліквідації та банкрутстві підприємств, при вирішенні трудових спорів.

Окрім того, потребують законодавчого уточнення: предмет, суб'єкти трудового права, удосконалення інституту соціального партнерства з одночасним підвищенням та визначенням статусу трудових колективів, підвищення ролі договірного регулювання трудових відносин через контракт (в тому числі безстроковий) з посиленням соціальних гарантій, або ліквідація його в нинішньому змісті та застосуванні (часто погіршує становище працівників), законодавче підвищення та закріплення соціальних гарантій у кожному з інститутів трудового права. Виникає нагальна потреба виведення із тіні заробітної плати, законодавчої заборони заміни трудових договорів цивільно-правовими угодами і укладення строкових трудових договорів (крім випадків

тимчасової заміни іншого працівника або тимчасового характеру праці) та ін.

У цілому у трудовому праві України дедалі чіткіше прослідковується тенденція переходу від жорсткого (імперативного) до договірного (диспозитивного) регулювання правовідносин, які входять в предмет даної галузі права.

3. Роль праці у житті суспільства