Таким чином, завданням даної наукової статті є висвітлення проблемних питань процедури встановлення особи правопорушника при адміністративному затриманні в практичній діяльності уповноважених суб'єктів та шляхи вирішення даного питання на законодавчому рівні.

Виклад основного матеріалу

Завданням будь-якої держави є (принаймні повинна бути) діяльність, спрямована на покращення умов життя громадян, їх всебічного розвитку, забезпечення прав і свобод останніх, охорона життя, здоров'я, честі, гідності й безпеки кожного, без винятків, громадянина. Україна також у своєму основному законі визначає, що людина, її життя й здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Україна відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження й забезпечення прав і свобод людини є її головним обов'язком. Кожна стаття Конституції України - це основоположні, незаперечні, загальноприйняті положення, а закони, кодекси, підзаконні та інші нормативно-правові акти можна назвати засобами реалізації даних положень, які на них ґрунтуються й відповідно не повинні їм суперечити [1]. Вищезазначені нормативно-правові акти, як правило, вже більш процесуально забезпечені самостійно, але все одно більшість з них працює в супроводі з іншими. Тобто відбувається постійна взаємодія матеріального й процесуального права. Процесуальне право за своєю суттю є більш об'ємним і тому потребує більшої уваги з боку законодавця. Як приклад, розглянемо процедуру встановлення особи правопорушника при адміністративному затриманні, яку регламентовано в Кодексі України про адміністративні правопорушення.

Стаття 1 КУпАП одним із завдань визначає виховання громадян в дусі відповідальності перед суспільством. Це означає, що кожна особа має понести об'єктивне покарання за скоєне нею правопорушення, а інакше, як відомо, безкарність породжує беззаконня. Але притягнення особи до відповідальності з моменту виявлення скоєння нею правопорушення - це досить непростий процес, який потребує дотримання багатьох умов (суб'єкти, строки, право на захист затриманої особи) і має певний алгоритм, тому він повинен бути чітко, детально регламентований на законодавчому рівні, без прогалин, щоб жоден правопорушник не уник відповідальності. На жаль, чинний Кодекс України про адміністративні правопорушення допускає такий факт, наприклад, в частині процедури встановлення особи.

Законодавець не надає нам конкретного визначення поняття адміністративного затримання, тому, проаналізувавши наукову літературу за даною тематикою, візьмемо за основу формулювання, запропоноване М.І. Курочкою, яке, на нашу думку, є досить точним, повним і лаконічним, а саме: адміністративне затримання - це захід адміністративного примусу, який полягає в тимчасовому обмеженні волі особи правопорушника в установленому законом порядку з метою припинення адміністративного правопорушення й забезпечення адміністративного провадження [3].

Стаття 260 КУпАП визначає підстави застосування адміністративного затримання разом з іншими заходами забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення:

• припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу;

• встановлення особи;

• складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим;

• забезпечення своєчасного й правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення.

І тут постає питання процедури встановлення особи, адже прямого обов'язку завжди носити із собою документи законодавство не передбачає, так само як не передбачає і відповідальності за не носіння документів. При цьому стаття 263 КУпАП обмежує в часі уповноважених суб'єктів, що здійснили адміністративне затримання, встановлюючи максимальний загальний строк адміністративного затримання - три години із врахуванням часу, витраченого на доставлення правопорушника до поліції або інших підрозділів, визначених законодавством. Тобто фактично на встановлення особи правопорушника у працівників поліції або інших співробітників, уповноважених на адміністративне затримання, залишається дві-дві з половиною години, що, на нашу думку, є абсолютним абсурдом і створює вагому прогалину в законодавстві, надаючи можливість правопорушнику без особливих зусиль уникнути відповідальності.

Так, чинний Наказ МВС № 320 від 13.04.2012 р. затверджує Порядок оформлення й видачі паспорта громадянина України [5], восьмий розділ якого описує процедуру встановлення особи, яка втратила паспорт, в адміністративно-регулятивному порядку, тобто в умовах, коли особа особисто зацікавлена в її офіційній ідентифікації, всіляко сприяє відповідним органам державної влади, а не навпаки - перешкоджає даній процедурі. За таких умов строк встановлення особи, згідно вищезазначеного документа, становить місяць, а в разі необхідності проведення додаткових перевірок - до двох місяців. Відповідно якщо у затриманої особи правопорушника при собі не виявлено документа, що посвідчує його особу, а надавати свої анкетні дані вона, як правило, не бажає, ситуація й процедура встановлення особи стає подібною до вищевказаної, але адміністративно-регулятивне право, як вже було зазначено вище, встановлює загальний строк даної процедури - один місяць, при умові співпраці з особою, особистість якої встановлюється, а адміністративно-деліктне - три години, та ще й, як правило, при умові перешкоджанні особою, анкетні дані якої встановлюються, органам державної влади. Таким чином, затриманий правопорушник може просто не надавати своїх анкетних даних, посилаючись на статтю 63 Конституції України, яка проголошує відсутність відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом [5], назватися іншим ім'ям або взагалі без будь - яких пояснень мовчки відсидіти у відділенні поліції чи іншому приміщенні, перелік яких визначено законодавством, до якого було доставлено затриману особу, максимум три години (окрім осіб, які порушили прикордонний режим або правила обігу наркотичних засобів і психотропних речовин) і, відносно кажучи, йти далі вчиняти правопорушення. Тобто, на фоні даного контрасту ми розуміємо, що встановити особу затриманого правопорушника в строк, визначений статтею 263 КУпАП, а саме 3 години, фактично неможливо.

Варто зауважити, що проблема встановлення особи через призму??? стосується й окремої категорії суб'єктів, які притягуються до відповідальності за порушення норм податкового законодавства, щодо яких органи Національної поліції мають право реалізовувати провадження та можуть притягувати суб'єктів за порушення податкового законодавства до адміністративної та кримінальної відповідальності.

Адміністративно-деліктне провадження в частині порушення податкового законодавства передбачене такими статтями КУпАП:

- стаття 156 - Порушення правил торгівлі пивом, алкогольними, слабоалкогольними напоями і тютюновими виробами (щодо відповідальності за торгівлю спиртом етиловим, коньячним або плодовим, алкогольними напоями чи тютюновими виробами без марок акцизного збору чи з підробленими марками цього збору);

- стаття 163-1 - Порушення порядку ведення податкового обліку, надання аудиторських висновків;

- стаття 163-2 - Не подання або несвоєчасне подання платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов'язкових платежів);

- стаття - 164-5 - Зберігання або транспортування алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, на яких немає марок акцизного збору встановленого зразка та інші.

Тому необхідною умовою притягнення до адміністративної відповідальності є наявність протоколу про адміністративне правопорушення (стаття 255 КУпАП). В чому і постає питання встановлення особи та притягнення до відповідальності.

встановлення особа правопорушник адміністративне затримання

Висновки