Регулювання суспільних відносин: нормативний і індивідуальний аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Регулювання суспільних відносин: нормативний і індивідуальний аспекти

Regulation of social relations: normative and individual aspects

Мухін В.В., кандидат юридичних наук, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук, кафедра теорії держави і права

Анотації

У статті наведено огляд теорій регулювання суспільних відносин відповідно до розмежування публічних і приватних суб'єктів, публічних і приватних інституцій з погляду їх значення для цілей регулювання. Усі названі групи звертають увагу на відповідний регулятивний режим, який зумовлює (і пояснює) зміст і характер регулювання соціальних відносин. Сучасні концепції правового регулювання справедливо підкреслюють роль недержавних інституцій. Водночас, вони можуть використовуватися різні засоби правового впливу - нормативні й індивідуальні.

Ключові слова: регулювання, теорії регулювання суспільних відносин, правове регулювання, нормативне регулювання, індивідуальне регулювання, способи регулювання, інституційна теорія регулювання, теорія приватного інтересу, теорія публічного інтересу.

В статье приведен обзор теорий регулирования общественных отношений в зависимости от того, разграничивают они публичных и частных субъектов, публичные и частные институты с точки зрения их значения для целей регулирования. Все названные группы обращают внимание на соответствующий регулятивный режим, обуславливающий (и объясняющий) содержание и характер регулирования социальных отношений. Современные концепции правового регулирования справедливо подчеркивают роль негосударственных институтов. При этом могут использоваться различные средства правового воздействия - нормативные и индивидуальные.

Ключевые слова: регулирование, теории регулирования общественных отношений, правовое регулирование, нормативное регулирование, индивидуальное регулирование, способы регулирования, институциональная теория регулирования, теория частного интереса, теория публичного интереса.

The article gives an overview of the theories of regulation of social relations, depending on whether they differentiate between public and private actors, public and private institutions in terms of their significance for regulatory purposes. According to this criterion, a division is proposed on the theory of public interest, the theory of private interest, and the institutional theory. Contemporary concepts of legal regulation rightly emphasiz role of non-state institutions. In this case, different means of legal influence can be used - normative and individual.

Key words: regulation, theory of regulation of social relations, legal regulation, normative regulation, individual regulation, methods of regulation, institutional theory of regulation, theory of private interest, theory of public interest.

Вступ

Постановка проблеми. Останнім часом регулювання стало однією з найбільш затребуваних сфер досліджень у соціальних науках в цілому і в юриспруденції зокрема [10, р. 67]. При цьому право визнається найбільш ефективним регулятором суспільних відносин, принаймні на сучасному етапі розвитку людства. Це додатково підкреслює важливість необхідності не тільки вдосконалювати юридичні засоби регулювання суспільних відносин, але й вивчати весь потенціал й можливості права щодо встановлення правопорядку. Тому виникає необхідність у дослідженні правового регулювання як комплексного соціального феномена, який включає як нормативні, так і індивідуальні елементи.

Стан дослідження питання. Як справедливо підкреслюють сучасні дослідники права, під регулюванням людської діяльності в суспільстві правом розуміється її впорядкування за допомогою системи юридичних засобів (норм права, нормативно-правових актів, актів застосування права тощо). Категорія правового регулювання посідає важливе місце у правознавстві, оскільки дає можливість розглянути право у динаміці, вийти за межі суто юридичної догматики [14, с. 6-7]. С. Алексєєв підкреслював, що регулювати - це визначати поведінку людей та їх колективів, спрямовувати його функціонування та розвиток, надавати йому певних меж, цілеспрямовано його впорядковувати [13, с. 31].

Виклад основних результатів дослідження

Регулювання є процесом, що передбачає наявність засобів регулювання, суб'єкта, який має можливості та наділений відповідними повноваженнями зі здійснення регулювання, а також обставини, що зумовлюють здійснення діяльності, пов'язаної з регулюванням. До зазначеної структури регулювання можна також віднести предмет регулювання (економічні, політичні, соціальні, культурні відносини тощо, які потребують регулятивного впливу), ціль, завдання та результат, на який спрямовані дії суб'єкта регулятивного впливу і юридичні факти, які зумовлюють процес регулювання. правовий суспільний публічний

Теорії регулювання можуть бути поділені на такі групи: теорії публічного інтересу, теорії приватного інтересу, інституційні теорії. Усі названі групи звертають увагу на відповідний регулятивний режим, який зумовлює (і пояснює) зміст і характер регулювання соціальних відносин. Розглянемо кожну групу теорій окремо. Теорії публічного інтересу виходять із того, що регулювання являє собою державне втручання до суспільних відносин шляхом встановлення нормативних приписів і їх індивідуального застосування. Відповідно, такі теорії можуть бути використані для пояснення того, як і навіщо з'являються ті інші нормативні й індивідуальні юридичні приписи. їх вихідною тезою стає прагнення законодавця й інших уповноважених суб'єктів створити і забезпечити реалізацію нормативних та індивідуальних приписів, спрямованих на досягнення колективного блага (загальносоціальних цілей, суспільного благополуччя). Теорії публічного інтересу, у свою чергу, можуть бути розподілені на: 1) наукові підходи, в основі яких досягнення економічної доцільності; 2) наукові підходи, у центрі уваги яких - змістовні політичні задачі; 3) процедурні політичні підходи.

Теорії, засновані на приватному інтересі, презю- мують, що регулювання походить від дій індивідів або їх груп, які спрямовані на максимізацію їх власних інтересів. З цього погляду регулювання може сприяти досягненню публічних інтересів, а може й не робити цього, однак якщо робить, то це є просто збіг. Ця теза відображає визначальну ідею теорій регулювання, заснованих на приватному інтересі. Відповідно, якщо теорії публічного інтересу виражають оптимізм з приводу здатності регулювання сприяти досягненню певних загальних інтересів, реалізації загально-соціальних благ, то теорії приватного інтересу, навпаки, вкрай скептично ставляться до припущення щодо такої здатності регулювання. Економічні версії теорій приватного інтересу особливо різко заперечують можливість розгляду публічних інтересів як підстави регулювання суспільних відносин. Інші підходи, особливо політичні, допускають можливість впливу загальних (публічних) інтересів на регулювання, але ступінь такого впливу буде різним залежно від пропонованого підходу дослідження.

Таким чином, в основі теорій приватного і публічного інтересу в регулюванні лежать дзеркально протилежні припущення. Якщо теорії публічного інтересу підкреслюють нездатність індивідуального підходу подолати виклики, які стоять перед індивідуальним регулюванням, то теорії приватного інтересу, у свою чергу, вказують на ігнорування теоріями публічного інтересу важливих соціальних потреб.

Приватне право об'єднує норми, які регулюють відносини, не пов'язані зі здійсненням функцій публічної влади у сфері реалізації приватних інтересів, за допомогою диспозитивного методу. Іншими словами, сфера приватного права - відносини, пов'язані з реалізацією приватних інтересів, - зумовлює необхідність надання учасникам таких відносин свободи вибору варіанта поведінки: вони можуть використовувати встановлені законодавством моделі поведінки або створювати власні правила; визнання автономії волі і правової ініціативи суб'єктів; гарантування юридичної рівності суб'єктів приватного права.

У теоріях як приватного, так і публічного інтересу визнається інструментальна роль права: представники цих теорій визнають, що право як система оприлюднених демократично встановлених правил сприяє забезпеченню визначеності і стабільності суспільних відносин. Однак теорії приватного інтересу, на відміну від теорій публічного інтересу, ставлять під сумнів здатність права сприяти забезпеченню так званого «загального блага». Одним з головних предметів спору між прибічниками вказаних концепцій стає питання щодо монополії держави на встановлення загальнообов'язкових правил поведінки. Якщо прибічники публічного регулювання сприймають як незаперечний факт монополію держави на нормотворчість, як мінімум, на національному рівні, то прибічники приватного регулювання підкреслюють, що «правове регулювання - це не тільки державне регулювання. Є багато недержавних акторів, які створюють і забезпечують дію відповідних правил поведінки. Це громадські організації, політичні партії, торгові об'єднання, релігійні організації, бізнес-асоціації, інтернет-провайдери тощо» [9, р. 439]. Отже, вони вказують на зіткнення різних нормативних спільнот в сучасному світі, внаслідок чого соціальна система зазнає як державного, так і недержавного впливу, як нормативного, так і індивідуального, але жоден із них не є монопольним [2, р. 25].

Але так чи інакше, обидві теорії - і теорія приватного регулювання, і теорія публічного регулювання - розглядають право як пасивний об'єкт, щодо якого реалізують свій вплив регулятивні актори - публічні чи приватні. Відмінність між двома розглядуваними концепціями регулювання суспільних відносин полягає також у тому, що їх прибічники виходять із діаметрально протилежних уявлень про внутрішню природу людини. Концепція приватного інтересу в правовому регулюванні суспільних відносин забезпечила необхідну корекцію надмірному оптимізму або навіть наївності теорії суспільного інтересу, вказавши на бажаність розумного поєднання цих двох концепцій.

Такого поєднання намагаються досягти інституційні теорії регулювання. До цієї категорії входять різні теорії, об'єднані тим, що вони описують засновану на правилах сферу відносин (rnlebased sphere) або взаємозв'язок чи взаємодію декількох таких сфер, ставлячи за мету пояснити, чому або яким чином таке регулювання здійснюється. Під заснованими на правилах сферами відносин розуміються формальні організації - корпорації, держави та ін., встановлені норми - наприклад, прецедент, приписи закону, правила адвокатської етики тощо, системи у розумінні теорії систем - правові системи, економічні системи, політичні системи та ін.

У цій групі об'єднано теорії, які звертають увагу на зростаючу роль організацій, інституцій і систем у регуляторній динаміці. Спільним для таких теорій, які є відмінними в багатьох аспектах, є те, що вони вважають інституційну динаміку такою, що має в певному сенсі «своє власне життя» у регулятивних режимах, а тому результат регулювання часто визначається з урахуванням інтересів учасників такого регулювання. Друга характеристика, яка об'єднує названі підходи, полягає в тому, що всі вони нівелюють різницю між державними і приватними суб'єктами, а також між державними і приватними інтересами, які є визначальними для виокремлення двох попередніх теорій.

Право в таких інституційних теоріях відіграє сприяючу роль, яка, здебільшого, здобуває процедурний вимір. Окремі автори, зокрема, вказують, що головне призначення права як регулятора створити і забезпечити функціонування системи, яка об'єднує разом публічних і приватних акторів, зокрема, створює умови для їх участі у нормотворчому процесі [4, р. 91]. Інші вчені зауважують, що значною мірою від правової культури і правової традиції залежить, якою є сфера регулятивного простору, якими є її межі, хто має доступ до неї, на яких умовах. Також можна зустріти погляд, що головним призначенням права є вирішення міжсистемних конфліктів за допомогою процедурного регулювання. Вказана мета досягається не тільки шляхом налагодження діалогу між регулюючими суб'єктами, але й розуміння того, що регулюючі суб'єкти діють у напівавтономних соціальних підсистемах [5, р. 11].

Взаємозв'язок трьох наведених широких категорій теорій регулювання може набувати різних форм. Зокрема, можна стверджувати, що теорії суспільного інтересу роблять акцент на цілі, функції й цінності, на реалізацію яких спрямовано регулювання; теорії приватного інтересу пов'язано із поясненням причин виникнення регулювання, й того, чому воно набуває відповідних форм - нормативних або індивідуальних; інституційні теорії зосереджені на процесі роботи регулятивних інститутів, заснованих на розумінні забезпечення динамічності цього процесу. Кожною з цих теорій роль права розглядається по-різному. Праву як авторитетним правилам, підкріпленим примусовою силою легітимно діючої (демократичної) держави, відводиться роль інструменту щодо досягнення колективних суспільних цілей. Теорії і публічного, і приватного регулювання відводять праву функцію встановлення меж, в яких має реалізовуватися відповідний інтерес. Але при цьому теорії приватного інтересу демонструють значний ступінь скептицизму з приводу того, що право може бути ефективним інструментом, якщо воно буде виходити за межі регулятора, який конституює ринок. Деякі теорії публічного інтересу є більш оптимістичними щодо регулятивної здатності сприяти колективному благу. Інтитуційні підходи, як правило, не вважають роль права вирішальною у досягненні цілей регулювання, підкреслюючи, що вирішальний вплив буде мати позаправова організаційна й системна динаміка, яка визначає регулятивні траєкторії. У світлі того, що публічні й приватні актори є тісно взаємопов'язаними один із одним, роль держави вже не може полягати у втручанні інтервенціоналістського контролера (незалежно від того, якими методами це робиться), вона змінюється на роль «модератора публічних і приватних інтересів». Завдання права в такому контексті полягає в тому, щоб структурувати взаємодію між учасниками регулювання, а не напряму визначати суть проблеми регулювання. Право виконує координаційну функцію як один з елементів у рефлексивному процесі впливу й змін у нормативному просторі, системі або мережі. Право - це, передусім, регулятивні інструменти й техніки.

Висновки

Фактично, три розглянутих вище підхода до розкриття природи правового регулювання не заперечують, а доповнюють один одного, звертаючи увагу на різні аспекти такого регулювання. У протилежному випадку розкриття природи права буде неминуче одностороннім. Варто визнати, що в цілому юриспруденція часто тяжіє до найбільш вузьких визначень права, зосереджуючи увагу, як було зазначено вище, на намаганнях держави впливати на соціально-цінну поведінку шляхом встановлення правових норм і контролю за їх дотриманням. За найбільш широким підходом регулювання охоплює усі форми соціального контролю, як з боку держави, так і з боку інших соціальних інституцій. Юристи, як правило, зосереджені на більш вузьких визначеннях здебільшого через державну монополію на примусову силу закону. За традиційною юридичною перспективою, йдеться про нормативний акт, прийнятий і оприлюднений суверенним законодавцем, як про визначальну форму регулювання. Однак сучасна концепція регулювання висуває три заперечення на адресу такого підходу.

Перше заперечення висувається щодо загальновизнаної у вітчизняній юридичній науці тези, відповідно до якої держава володіє монополією на правове регулювання, оскільки є інституцією, яка виступає від імені суспільства, артикулює загальні інтереси суспільства.

Друга теза полягає в ієрархічному характері державного впливу. Вона також дедалі частіше піддається запереченню з боку сучасної теорії права, яка звертає увагу, що правовий вплив на суспільні відносини є багаторівневим й походить від різних центрів управління, які діють одночасно або почергово, але не вертикально.

Зрештою, третя теза, яку заперечує сучасна теорія права, стосується сприйняття правових норм як команд, останні, в свою чергу, більше не сприймаються як основний спосіб формування поведінки. Теорія права, зокрема під значним впливом практики, визнає зростаюче значення альтернативних способів правового регулювання.

Поєднання трьох названих вище моментів змушує відмовитися від державно-центричного й нормативно-центричного розуміння правового регулювання, внаслідок чого формується концепція так званого «децентралізованого й позанормативного регулювання». Однак це не означає, що таке розуміння правового регулювання витісняє державу, заперечує її роль у регулюванні суспільних відносин або ж применшує роль нормативної складової в праві.

Список використаних джерел

1. Alstott A. Private Tragedies? Family Law as Social Insurance / Anne Alstott. - Harvard Law and Policy Review. - 2009. - Vol. 3. - P 9-64.

2. Berman P Global Legal Pluralism. A Jurisprudence of Law beyond Borders / P Berman. - Cambridge University Press, 2012. - 358 p.

3. Black J. Decentring regulation: The role of regulation and self regulation in a Post Regulatory world / J. Black // Current Legal Problems. -Vol. 54. - P 103-146.

4. Braithwaite J. Responsive Regulation: Transcending the Deregulation Debate / J. Braithwaite, І. Ayres // Oxford SocioLegal Studies. - Oxford University Press. - 1995. - February 16. - 216 p.

5. Dilemmas of Law in the Welfare State (European University Institute - Series a) / Ed. by Gunther Teubner. - De Gruyter, 2011. - 352 p.

6. Galligan D. Law in Modern Society / D. Galligan. - Oxford: Oxford University Press, 2007. - 400 p.

7. Griffiths A. Legal Pluralism / А. Griffiths // in R. Banakar and M. Travers (eds). An Introduction to Law and Social Theory. - Oxford: Hart Publishing, 2002. - P 289-310.

8. Griffiths J. What is Legal Pluralism? / А. Griffiths // Journal of Legal Pluralism. - 1978. - Nr. 24. - P 1-55.

9. Hirsch D. The Law and Policy of Online Privacy: Regulation, Self-Regulation, or Co-Regulation? / D. Hirsch // Seattle University Law Review. - 2011. - Vol. 34. - P 435-449.

10. Morgan B. An Introduction to Law and Regulation. Text and Materials / В. Morgan. - Cambridge University Press, 2003. - 372 p.

11. Twining W. Globalisation and legal scholarship / W. Twining. - Montesquieu Lecture, 2011. - 80 p.

12. Wardle Lynn D. Reconciling Private Autonomy and Public Interests in Family Law / Lynn D. Wardle // Confronting the Frontiers of Family Succession Law, Liber Amicorum Walter Pintens. - 2012. - P 1747-1761.

13. Алексеев С. Теория права / С. Алексеев. - М.: БЄК, 1995. - 320 с.

14. Мальцев Г. Социальные основания права / Г. Мальцев. - М.: Норма, 2007. - 800 с.

Размещено на Allbest.ru