Щодо визначення об’єкта злочину, передбаченого ст.367 Кримінального кодексу України

Размещено на http://allbest.ru

Полтавський юридичний інститут

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

УДК 343.353(477)

Щодо визначення об'єкта злочину, передбаченого ст.367 Кримінального кодексу України

С.В. Рак

Сьогодні особлива увага звертається на правильне функціонування державного апарату, апарату управління місцевого самоврядування, громадських об'єднань. Невиконання чи неналежне виконання службовими особами своїх обов'язків, за яке, у разі настання істотної шкоди передбачена відповідальність ст.367 Кримінального кодексу України (далі - КК), загострює економічні, політичні, соціальні проблеми, породжує недовіру громадян до державних інститутів.

Тому метою нашого дослідження є визначення об'єкта злочину «службова недбалість». Адже, як переконливо стверджує В. Я. Тацій, з'ясування сутності об'єкта дозволяє зрозуміти природу злочину, розв'язати багато проблем кримінально-правової охорони [1, с.5].

Серед радянських дослідників проблематикою об'єкта службових злочинів займалися О.Я. Асніс, А.К. Квіцинія, В.Ф. Кириченко, О.Я. Свєтлов, Б.В. Здравомислов. Сучасні українські науковці П.П. Андрушко, О.О. Ду- доров, К.П. Задоя, О.В. Кришевич, Д.Г. Михайленко, А.В. Савченко, В.І. Тютюгін, Т. І. Слуцька, В.Г. Хашев розробляють уже концепцію об'єкта злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг.

Сьогодні існує ряд поглядів щодо розуміння об'єкта злочину. Ми не будемо зупинятися на цьому питанні, оскільки воно не є предметом нашого дослідження. На нашу думку, домінуючим був і залишається підхід щодо розкриття сутності об'єкта злочину через призму суспільних відносин. В.Я. Тацій цілком слушно зазначає, що якщо розглядати блага і цінності через структуру суспільних відносин, то «можна встановити, що вони переважно зводяться до якогось структурного елементу суспільних відносин - їх предмета, суб'єктів або ж соціального зв'язку [1, с.37].

Отже й об'єкт такого злочину, як службова недбалість, розглядатимемо у контексті теорії суспільних відносин. Класичною для науки кримінального права є класифікація об'єктів злочину залежно від ступеня узагальнення суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом, на загальний, родовий та безпосередній об'єкти. Дана класифікація знайшла своє наукове обґрунтування, є логічною, відповідає потребам практики [2, c.124-125; 1, с.135; 3, с.145].

Як відомо, загальним об'єктом злочинів, згідно зі статтею 1 КК, виступає комплекс найбільш важливих, істотних суспільних відносин, які перебувають під охороною КК: права і свободи людини та громадянина, власність, громадський порядок і громадська безпека, навколишнє середовище, конституційний лад України [4, с. 114].

Під родовим об'єктом розуміється об'єкт, яким охоплюється певне коло тотожних або однорідних за своєю соціально-політичною й економічною сутністю суспільних відносин, які в силу цього повинні охоронятися єдиним комплексом взаємопов'язаних кримінально-правових норм [1, с.142].

Проблема об'єкту службової недбалості тісно пов'язана із проблемою встановлення об'єкту злочинів у сфері службової та професійної діяльності пов'язаної з наданням публічних послуг. На важливості правильного визначення родового об'єкта злочинів у цій сфері наголошував О.Я. Свєтлов. Дослідник зазначав, що це допоможе систематизувати злочини, правильно їх кваліфікувати та відмежувати від інших суміжних злочинів [5, с.27].

Радянські дослідники, у переважній своїй більшості, схилялися до думки, що родовим об'єктом злочинів у сфері службової діяльності є правильна, тобто така, що відповідає інтересам комуністичного будівництва, діяльність державного радянського апарату [6, с.15].

З прийняттям Кримінального кодексу України від 05.04.2001 року усі службові злочини були охоплені розділом XVII, який отримав назву «Злочини у сфері службової діяльності». У контексті таких змін (адже відповідальність за службові злочини за КК УРСР від I960 року передбачалася главою VII, яка мала назву «Посадові злочини») науковці розгорнули дискусії з приводу визначення родового об'єкта злочинів у сфері службової діяльності.

Н.О. Гуторова, реагуючи на тогочасні зміни, визначала об'єктом цих злочинів суспільні відносини, які забезпечують нормальне функціонування державних або саморегулівних органів, підприємств, установ чи організацій незалежно від форм власності [7, с.127]. П.П. Андрушко, будучи прихильником теорії, відповідно до якої об'єктом злочину є соціальні цінності, зазначає, що визначення родового об'єкта злочинів у сфері службової діяльності, як і їх безпосередніх об'єктів, можливе за різними критеріями, залежно від того, якому різновиду цінностей, як об'єкту кримінально-правової охорони, надається перевага [8, с.54].

О.О. Дудоров стверджує, що нормальна (правильна) робота державного апарату згідно з функціонуванням державної управлінської сфери як сфери діяльності публічних службових осіб виступає тією соціальною цінністю, яка потребує з боку держави особливого правового захисту, у тому числі за допомогою кримінально-правових норм про службові злочини [9, с.15].

Аналіз теорії показує, що позиція щодо визначення родовим об'єктом злочинів у сфері службової діяльності правильної роботи державного апарату (курсив наш. - С.Р.), з деякими уточненнями, залишилася провідною у перші роки ХХІ ст. З нею конкурувала лише гіпотеза, прихильники якої розуміли об'єкт злочинів у сфері службової діяльності як «порядок здійснення посадовими і службовими особами органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх апарату, об'єднань громадян, підприємств, установ, організації незалежно від форм власності своїх повноважень» [10, с.1050].

Д.Г. Михайленко вважає, що «порядок здійснення повноважень» є термін дещо вужчий, ніж «правильна робота апарату», оскільки акцентується лише одна ознака державного (муніципального) апарату - виконання визначених функцій держави (місцевого самоврядування). Впливаючи на зазначений апарат саме через порядок здійснення його функцій, службові особи порушують правильну його роботу [11, с.367]. Згідно зі змінами до КК від 11.06.2009 року були чинними два розділи, які передбачали кримінальну відповідальність за злочини у сфері службової діяльності: розділ VII-А «Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг» та розділ XVII «Злочини у сфері службової діяльності». Відразу виникли складнощі у розмежуванні родових об'єктів у злочинах, передбачених вказаними вище розділами.

Проте, розділи VII-А та XVII існували окремо протягом короткого проміжку часу (5 днів). Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 07.04.2011 року [12] істотно змінилася модель правової охорони службової діяльності. До розділу XVII Особливої частини КК були включені ті склади злочину, які раніше планувалися охопити розділом VII-А КК «Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг», відповідно змінилася і назва - «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної із наданням публічних послуг».

Можна беззаперечно констатувати, що розмежування кримінальної відповідальності за злочини проти інтересів публічної та приватної служби було логічним кроком законодавця. Однак суспільні відносини, котрим заподіюється шкода, а також механізм заподіяння шкоди по суті залишилися подібними. управлінський суспільний кримінальний службовий

Аналіз поглядів науковців у контексті останніх реформувань Закону свідчить, що розділом XVII Особливої частини КК встановлена відповідальність за злочини, родовим об'єктом яких є суспільні відносини, що забезпечують нормальну (правильну), тобто таку, зміст і порядок здійснення якої визначені законодавством, роботу (діяльність) державного апарату, апарату управління органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, інших юридичних осіб як публічного, так й приватного права, а також суспільні відносини, що забезпечують здійснення регламентованої законодавством професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг [13, с.6; 14, с. 12--13].

Загалом, ми підтримуємо думку вітчизняних науковців-криміналістів щодо визначення родового об'єкта злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг. Вбачається, що при формулюванні поняття більш доцільною є конструкція «суспільні відносини, що регулюють правильну діяльність...» (курсив наш. - С.Р.). Хоча це не підстава для дискусії, оскільки тлумачні словники української мови визначають поняття «діяльність» як роботу, функціонування якоїсь організації, установи [15].

При кваліфікації злочину суттєве значення має правильне визначення безпосереднього об'єкта. Теорія кримінального права безпосереднім об'єктом злочину визнає ті конкретні суспільні відносини, які поставлені законодавцем під охорону певної статті Особливої частини КК, на які посягає злочин і яким він заподіює шкоду [1, с.147].

М.І. Мельник вважає, що при визначенні будь-якого безпосереднього об'єкта злочинів у сфері службової та професійної діяльності пов'язаної з наданням публічних послуг, виходячи з розподілу управлінської праці взаємопов'язаних і взаємодіючих ланок апарату управління, кожна з яких має відносну самостійність і виконує чітко визначені функції, за основу слід брати функціональну ознаку [10, с. 1051 ].

Безперечно визначення безпосереднього об'єкта злочину лежить у площині родового об'єкту. Провідні наковці-криміналісти висловлюють позицію, що безпосереднім об'єктом кожного зі злочинів, передбаченого розділом XVII КК, є суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках апарату управління органів державної влади, місцевого самоврядування, в окремих юридичних особах публічного чи приватного права, а також суспільні відносини, які забезпечують нормальне здійснення тих конкретних видів професійної діяльності, які пов'язані з наданням публічних послуг [16, с.783].

А.В. Савченко, О.В. Кришевич, у цілому підтримуючи наведене вище визначення безпосереднього об'єкта злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг, вважають за доцільне включити до нього авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб приватного чи публічного права [14, с. 13].

Натомість, В. Г. Хашев вважає, що «авторитет» має бути частиною родового об'єкту злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг [17, с.8]. Доцільним включення авторитету саме до родового об'єкту злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг, вважає і П.С. Матишевський. Дослідник акцентує увагу на тому, що об'єктом злочинних посягань є авторитет не лише відповідних органів публічної влади, але й загалом підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності [18, с.559].

Отже, дискусійними є питання:

1) щодо необхідності включення авторитету до визначення об'єкта злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг;

2) у межах родового чи безпосереднього об'єкту цих злочинів має розкриватися поняття «авторитету».

Уявляється, що для початку необхідно з'ясувати зміст поняття «авторитет». У широкому значенні цей термін вживається як загальновизнаний вплив, що його справляють на переконання і поведінку людей, життя і діяльність суспільства певна особа, група людей чи соціальний інститут завдяки їхнім особливостям чи заслугам [19, с.86]. Вузьке значення поняття «авторитет» - це одна з форм реалізації влади [20]. Виходячи із етимологічного розуміння терміна «авторитет», В.І. Осадчий вважає, що це таке явище, котре складається (виникає) у діяльності державних органів чи громадських організацій [21, с.47].

На нашу думку, розглядаючи авторитет як складову безпосереднього чи родового об'єкта необхідно зважати, яким саме суб'єктом вчинено злочин. Суб'єктами злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності пов'язаної з наданням публічних послуг виступають службові особи юридичних осіб публічного права, службові особи юридичних осіб приватного права, особи, які здійснюють професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг та, у деяких випадках, будь- які особи, які досягли 16 років.

Безумовно, діяльність службових осіб публічного права, які представляють інтереси держави повинна базуватися на авторитеті владних структур. У пунктах1-2 примітки до ст.364 КК наведено визначення службової особи публічного права. Відповідно до п.1 примітки до категорії спеціальних суб'єктів належать, зокрема, і представники влади та місцевого самоврядування.

Представники влади та місцевого самоврядування - це працівники державних органів, органів місцевого самоврядування та їх апарату (наприклад, народні депутати України, депутати місцевих рад, керівники державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад органів МВС і Служби безпеки, державні інспектори та контролери тощо), які діють від імені цих органів (за їх дорученням) і у межах своєї компетенції здійснюють їх функції [13, с.14]. Безперечно, вчинення злочину таким спеціальним суб'єктом підвищує суспільну небезпечність діяння і, на нашу думку, підриває авторитет держави.

Звернемося до аналізованої нами судової практики. Відповідно до вироку Печерського районного суду м. Києва від 04.11.2014 р., дії громадянина К. кваліфіковано за ч.1 ст.367 КК. За обставинами справи громадянин К. займав посаду начальника спортивної команди внутрішніх військ МВС України, мав військове звання «полковник». 22.01.2014 р. військовослужбовці спортивної команди внутрішніх військ МВС України, у тому числі начальник спортивної команди громадянин К., виконували свої обов'язків щодо охорони громадського порядку у м. Києві. Ними було помічено та затримано активного учасника акцій протесту. Коли затриманий наблизився до устрою правоохоронців, то працівники спецпідрозділу міліції «Беркут» оточили даного затриманого та почали наносити йому удари руками та ногами в різні частини тіла, зняли з затриманого одяг. При цьому у місті Києві впродовж дня була зафіксована температура від -9 С до -10 С.

Громадянин К., безпосередньо спостерігаючи вказані протиправні дії, будучи наділеним владою представника державного органу виконавчої влади - працівника правоохоронного органу під час виконання службових обов'язків з охорони громадського порядку, який має діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, не вжив ніяких заходів щодо припинення протиправної поведінки правоохоронців, супроводжуючих військовослужбовця, які дозволили відеозйомку затриманого після побиття і оголення [22].

Дані події отримали широкий резонанс у засобах масової інформації, соціальних мережах. Події викликали обурення не лише української громадськості, але й за кордоном. Безумовно, крім шкоди здоров'ю затриманого, порушенні його конституційних прав, що су- дом зазначається у першу чергу, відбувся підрив авторитету та престижу усієї системи правоохоронних органів України.

Наведемо ще приклад із судової практики. Каховський міськрайонний суд Херсонської області встановив, що громадянин О., перебуваючи на посаді начальника конвойної групи Каховського РВ УМВС України, неналежно виконуючи свої службові обов'язки, залишив поза своїм візуальним спостереженням двох засуджених осіб. Останні, скориставшись ситуацією, вчинили втечу з-під варти [23]. Безумовно, і у даній ситуації також спостерігаємо підрив авторитету та престижу держави, зокрема системи Міністерства внутрішніх справ України, як належного виконавця покладеного на нього державою обов'язку щодо охорони, тримання та конвоювання затриманих та взятих під варту осіб.

Аналіз судової практики свідчить, що такі випадки не поодинокі. То ж на підставі вищезазначених фактів можемо констатувати, що авторитет держави необхідно розглядати як складову об'єкта, якщо злочин було вчинено представниками влади та місцевого самоврядування. Необхідно тільки вирішити питання: авторитет - це складова безпосереднього чи родового об'єкта?

С.Я. Лихова зазначає, що слід розглядати дві характеристики родового об'єкту - назву і зміст. На її думку, більшість назв родового об'єкта, що містяться в назвах розділів Особливої частини КК, потребують розкриття їх змісту: у назві розділу фіксується те, що є загальним, родовим саме для цієї групи злочинів, адже кожен конкретний злочин завдає шкоди конкретному безпосередньому об'єкту, а з ознак безпосередніх об'єктів і складається зміст родового об'єкта [24, с.32]. Погоджуючись із дослідницею, вважаємо цілком логічним кроком включення авторитету до безпосереднього об'єкта злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг. Однак, з деяким уточненням. Видається, що авторитет має виступати додатковим факультативним об'єктом при вчиненні злочинів службовими особами публічного права, а зокрема представниками влади та органів місцевого самоврядування

Тепер щодо визначення безпосереднього об'єкта аналізованого нами складу злочину - службової недбалості. М.І. Панов зазначає, що «часто суспільні відносини, які виступають як безпосередній об'єкт, мають складну структуру», тому у даному випадку має місце складний (комплексний) об'єкт, який є видом безпосереднього. Суть складного об'єкта полягає у тому, що суспільні відносини, які його утворюють, знаходяться у підпорядкуванні стосовно одне одного. Тобто, суспільні відносини, котрі формують додатковий чи факультативний об'єкт, є складовими інших відносин, що формують безпосередній об'єкт. Таке співвідношення характерне, на думку М.І. Панова і для посадових злочинів (сьогодні злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг) (курсив наш. - С.Р.) [25, с. 109-110].

Ми погоджуємося з дослідником, що при визначенні об'єкта службової недбалості необхідно враховувати специфіку злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг. Це діяння, які часто посягають відразу на кілька суспільних відносин. Багатооб'єктність цих злочинів знаходить своє відображення у різному характері спричиненої ними шкоди.

Мабуть тому російський науковець-криміналіст М.О. Тиняна, котра досліджувала склад злочину службова недбалість на дисертаційному рівні, вважає, що безпосередній і родовий об'єкт службової недбалості співпадає. Дослідниця зазначає, що кримінальний закон не диференціює відповідальність за недбалість залежно від сфери діяльності органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, у якій вчинено цей злочин. Тому, на її думку, відокремлення безпосередньо об'єкту службової недбалості від родового не має практичного і теоретичного значення [26, с.92].

Ми не погоджуємося з даним поглядом. Українське законодавство, криміналісти-теоретики відстоюють позицію, що родовий та безпосередній об'єкт злочинів потребують розмежування. Єдиним виключенням є злочини проти власності, які, в силу своєї специфіки, мають ідентичний і родовий, і безпосередній об'єкт. Вважаємо цю позицію цілком слушною і надалі у нашому дослідження виходимо з неї.

Отже, щодо визначення безпосереднього об'єкта службової недбалості, то його необхідно здійснювати виходячи із законодавчого визначення складу злочину, закріпленого у диспозиції ст.367 КК. Основною ознакою даного складу злочину є невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх обов'язків. Особа недобросовісно ставиться до своєї діяльності і це є причиною невиконання чи неналежного виконання обов'язків.

Виходячи із вищевказаного, можна констатувати, що безпосереднім об'єктом службової недбалості є комплекс взаємопов'язаних суспільних відносин, які забезпечують виконання службовою особою своїх обов'язків відповідно до приписів нормативно-правових актів, до основних завдань службової діяльності та професійної діяльності.

Особливістю досліджуваного нами злочину є те, що він водночас із основним безпосереднім об'єктом завдає шкоди й іншим суспільним відносинам, які виступають додатковим об'єктом досліджуваного складу злочину. Додатковий безпосередній об'єкт - це конкретні охоронювані відповідною статтею кримінального закону суспільні відносини, які в інших випадках є самостійним об'єктом кримінально-правової охорони, а в разі вчинення даного злочину їм обов'язково заподіюється істотна шкода або створюється загроза її заподіяння [1, с.72].

Додатковим безпосереднім об'єктом службової недбалості Н.О. Гуторова називає права і законні інтереси фізичних і юридичних осіб чи громадян і організацій, інтереси суспільства і держави в цілому [7, с.135].

Ми підтримуємо цю позицію, адже при службовій недбалості суб'єкт завжди посягає також і на законні права та інтереси окремих громадян, або державні чи громадські інтереси, або інтереси юридичних осіб, які разом з основним безпосереднім об'єктом в складі зазначеної норми нерозривно пов'язані між собою і відсутність одного з них виключає склад злочину, передбаченого ст.367 КК.

Крім того, на нашу думку, додатковим факультативним об'єктом службової недбалості має бути авторитет держави, якщо злочин вчиняється службовою особою публічного права, зокрема представниками влади та місцевого самоврядування. Обґрунтування даної позиції ми зробили вище в контексті розгляду безпосереднього об'єкту злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг.

У структурі злочинного посягання до сфери об'єкту злочину належить предмет злочину. Останній вказує, на зв'язок об'єкта з об'єктивною стороною та іншими елементами складу злочину, визначає фактичні ознаки злочину, характер та ступінь його суспільної небезпеки [27, с.292]. Аналізуючи диспозицію ст.367 КК, можна зробити висновок, що законодавець не виділяє в цій нормі предмет як обов'язкову ознаку даного злочину.

Отже, у контексті нашого дослідження було проаналізовано коло суспільних відносин, що становлять родовий та безпосередній об'єкт складу злочину службова недбалість. На основі диспозиції ст.367 КК було сформульовано визначення безпосереднього об'єкту даного злочину, встановлено додатковий основний та додатковий факультативний об'єкти. Останнім пропонується визначати авторитет держави у випадках, коли злочин вчинено службовими особами публічного права, а зокрема представниками влади та органів місцевого самоврядування.

Література

1. Тацій В. Я. Об'єкт і предмет злочину в кримінальному праві : монографія. Харків : Право, 2016. 256 с.

2. Курс советского уголовного права: у 6 т. / под ред. А. А. Пионтковского. Москва : Наука, 1970. Т. 2. 516 с.

3. Энциклопедия уголовного права: в 35 т. / Изд-во проф. Малинина. Санкт-Петербург, 2005. Т. 4: Состав преступления. 797 с.

4. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник / за ред. В. Я. Тація,

B. І. Борисова, В. І. Тютюгіна. 5-те вид., перероб. і допов. Харків : Право, 2015. 528 с.

5. Светлов А. Я. Ответственность за должностные преступления / отв. ред. И. П. Лановенко. Киев : Наукова думка, 1978. 303 с.

6. Кириченко В. Ф. Ответственность за должностные преступления по советскому уголовному праву. Москва : Академия наук СССР, 1956. 132 с.

7. Гуторова Н. А. Уголовное право Украины. Особенная часть : конспект лекций. Харьков : Одиссей, 2003. 320 с.

8. Андрушко П. П. Стрижевська А. А. Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика : навч. посіб. Київ : Юрисконсульт, 2006. 342 с.

9. Дудоров О. О. Проблемні питання кримінальної відповідальності за одержання хабара : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Київ, 1994. 24 с.

10. Науково-практичний коментар нального кодексу України / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. 7-ме вид., перероб. і доп. Київ: Юридична думка, 2010. 1288 с.

11. Михайленко Д. Г. Поняття об'єкта злочинів у сфері службової діяльності // Актуальні проблеми держави і права. 2013. Вип. 67.

C. 521-331.

12. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення : Закон України від 07.04.2011 № 3207-17. URL: http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/3207-17 (дата звернення: 09.09.2017).

13. Тютюгін В. І., Гродецький Ю. В., Гі- зимчук С. В. Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг : навч.-практ. посіб. / за ред. В. Я. Тація, В. І. Тютюгіна. Харків : Право, 2014. 232 с.

14. Савченко А. В., Кришевич О. В. Злочини у сфері службової діяльності та профе

15. сійної діяльності, пов'язаної з наданням професійних послуг. Науково-практичний коментар до розділу XVII Особливої частини Кримінального кодексу України / за ред. В. І. Шакуна. Київ: Алерта, 2012. 160 с.

16. Словник української мови: у 11 т. / АН УРСР. Інститут мовознавства / за ред. І. К. Білодіда. Київ: Наукова думка, 19701980. Т. 2.

17. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. / за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, 4В. і. Борисова, В. І. Тютюгіна. 5-те вид. допов. Харків: Право, 2013. Т. 2: Особлива частина / [В. Ю. Бау- лін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.]. 1040 с.

18. Хашев В. Г. Кримінальна відповідальність за зловживання владою або службовим становищем : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Дніпропетровськ, 2007. 20 с.

19. Кримінальне право України. Особлива частина : підручник / за ред. П. С. Мати- шевського, С. С. Яценка, П. П. Андрушка. Київ : Юрінком Інтер, 1999. 891 с.

20. Українська радянська енциклопедія: у 12 т. / за ред. М. Бажана. Київ : Поліграфкни- га, 1977. Т. 1. 624 с.

21. Большой энциклопедический словарь / под ред. А. Прохорова. 2-е изд. перераб. и доп. Санкт-Петербург : НоринтМ, 1993. 1632 с.

22. Осадчий В. І. Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності. Київ : Аті- ка, 2004. 336 с.

23. Вирок Печерського районного суду м. Києва від 04.03.2015 № 757/273/15-к. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/42955990 (дата звернення: 10.09.2017).

24. Ухвала Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 07.05.2015 № 658/1358/15-к. URL: http://www.reyestr.court. gov.ua/Review/45071343 (дата звернення: 10.09.2017).

25. Лихова С. Я. Кримінально-правова охорона трудових прав // Прокуратура. Людина. Держава. 2004. № 1 (31). С. 30-36.

26. Панов Н. И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. Харьков : Вища школа, 1982. 161 с.

27. Тыняная М. А. Объект халатности // Сибирский юридический вестник 2011. № 3 (54). С. 88-94. URL: https://cyberleninka.ru/ article/n/obekt-halatnosti (дата звернення: 11.09.2017).

28. Панов М. І. Вибрані наукові праці з проблем правознавства. Київ : Ін Юре, 2010. 812 с.

Анотація

Рак С. В. Щодо визначення об'єкта злочину, передбаченого ст.367 Кримінального кодексу України // Форум права: електрон. наук. фахове вид. 2017. № 4. С. 219--226. URL: http://nbuv.gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2017_4_36. pdf

Аннотация

Рак С.В. К определению объекта преступления, предусмотренного ст.367 Уголовного кодекса Украины

Исследуются взгляды ученых-криминалистов на вопрос определения родового и непосредственного объекта преступлений в среде служебной деятельности и профессиональной деятельности, связанной с предоставлением публичных услуг.

Автор раскрывает понятия непосредственного объекта преступления, предусмотренного ст.367 УК Украины, а также основного дополнительного объекта. Предлагается в случаях, когда преступление совершается представителями власти или местного самоуправления, определять дополнительным факультативным объектом служебной халатности авторитет государства.

Annotation

The author discloses the concepts of “the direct object of the crime under the Article 367 of the Criminal Code of Ukraine» and «the additional primary object of the crime under the Article 367 of the Criminal Code of Ukraine». In cases when the crime is committed by representatives of the authorities or local self-government it is suggested to define the authority of the state as optional object of the official negligence.

Размещено на Allbest.ru