Щодо поняття медіації як альтернативного способу вирішення господарських спорів

Размещено на http://allbest.ru

2

ПАТ «Меридіан» ім. С.П. Корольова

УДК 351.824.11

Щодо поняття медіації як альтернативного способу вирішення господарських спорів

І.О. Переверзєв

Останнім часом дедалі частіше можна зустріти практику альтернативного вирішення правових конфліктів без звернення до класичних судових процедур. Широкого застосування у європейських країнах набула медіація як альтернатива вирішення спору в суді. Медіація розглядається як один із альтернативних способів вирішення економічних конфліктів, який дедалі більше привертає до себе увагу в Україні, та як особлива форма посередництва при врегулюванні господарських спорів, що виникають між учасниками господарських відносин.

Проблемою запровадження інституту медіації в Україні є відсутність нормативно-правової бази щодо її регулювання та низький рівень обізнаності населення щодо можливості позасудового порядку вирішення господарських спорів. Отже, можна констатувати, що в Україні запровадження інституту медіації дозволить розвантажити суди загальної юрисдикції, господарські та третейські суди. Тому важливе значення має розробка наукового та законодавчого забезпечення розвитку медіації в Україні.

Окремі питання визначення поняття, ознак медіації практичних аспектів її застосування як альтернативного способу захисту прав учасників різних категорій спорів досліджувались, зокрема, у працях: Н. Бондаренко-Зелінської, Г. Єрьоменко, К. Канішевої, Л. Момот, Ю. Притики, Д. Проценко, Ю. Сліпченко, Г. Ульянової та інших. У той же час, актуальні питання впровадження практики вирішення господарських спорів у позасудовому порядку, зокрема за участю медіатора, не зазнали достатньо широкого висвітлення у вітчизняних наукових дослідженнях. Разом із тим, визначення правових засад запровадження медіації, визначення категорій господарських спорів, вирішення яких можливе за участі медіатора, має не лише теоретичне, а й практичне значення, оскільки має сприяти більш ефективному захисту прав та інтересів суб'єкта господарювання. Та щонайперше постає питання визначення поняття медіації як альтернативного способу вирішення господарських спорів в Україні. Метою цієї статті є окреслення основних тенденцій, що існують в питанні визначення поняття медіації як альтернативного способу вирішення господарських спорів, надання авторських пропозицій щодо їх узгодження. Чинне процесуальне законодавство України відносить посередництво до альтернативних способів вирішення спорів, і передбачає можливість застосування примирної процедури до, під час або замість звернення до суду.

Відповідно до ст.124 Конституції України, судочинство в Україні здійснюється виключно судами. Згідно з ст.55 Конституції України гарантується судовий захист та забезпечується право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ст.22, 64 Конституції України). Не існує виключного переліку можливих та допустимих засобів захисту прав та інтересів осіб, вони лише не повинні суперечити закону. Отже, право на звернення до альтернативних методів забезпечується законом.

Альтернативне вирішення спорів (далі - АВС) має основною метою подолання конфлікту між сторонами із збереженням їх подальшого співробітництва. Основою всіх методів АВС є з'ясування та задоволення інтересів конфліктуючих сторін на основі компромісу. Інша позиція виходить із вузького тлумачення АВС. Наприклад, на думку М. Хантера, Дж. Паулсона АВС базується на тому, що всі методи вирішення спорів поділяються на 4 категорії: прямі перемови між сторонами, перемови за участю нейтральної особи (медіатора), арбітраж, судочинство. При цьому до АВС, на думку авторів, відноситься лише друга категорія [1, с.1, 6-7, 63]. У цьому випадку альтернативні процедури протиставляються не тільки судовому розгляду, але й арбітражному, а також безпосередньому врегулюванню розбіжностей самими сторонами.

Розділ ІІ Господарського процесуального кодексу України «Досудове врегулювання господарських спорів» передбачає, що сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою. Порядок досудового врегулювання спорів визначається ГПК, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин. Таким документом, що визначає правила досудового вирішення спорів, є Господарський кодекс України. Зокрема, стаття 222 «Досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності» встановлює правила досудового вирішення спорів. Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій, суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів, має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом. законодавчий правовий спор медіація

У закордонній літературі, зокрема такі вчені, як Л. Боуль та М. Несик [2, с.4-5], виокремлюють два підходи до визначення поняття медіація: концептуальний та описовий. Відповідно до концептуального підходу медіація - це добровільна конфіденційна процедура врегулювання спору, в ході якої нейтральна особа (медіатор) сприяє сторонам в проведенні переговорів з метою укладення взаємоприйнятної угоди. Відповідно до описового підходу медіація - це процедура врегулювання конфлікту, при якій конфліктуючі сторони зустрічаються з медіатором і проводять бесіду, після чого роблять спробу вирішити протиріччя. Таким чином, концептуальний підхід передбачає визначення поняття через основні принципи, цілі та завдання примирної процедури за участю посередника.

Вихідні і визначальні правової ідеї, положення та засади, які становлять процедурне та організаційне підґрунтя здійснення процедури медіації і спрямовані на ефективне, взаємоприйнятне, законне розв'язання конфлікту між учасниками спору, іменуються в юридичній літературі принципами медіації [3, с.23-237]. До найбільш розповсюджених принципів медіації у законодавстві зарубіжних країн про медіацію і визначених в основних рамкових міжнародних документах, відносяться:

- добровільність, тобто прийняття усвідомленого рішення учасниками господарських відносин - сторонами процесу про застосування такої альтернативної процедури розв'язання спору, можливість відмовитися від участі на будь-якому етапі, причому будь-який тиск на сторони заборонений (слово «добровільність» акцентує, що рішення не може бути результатом зовнішнього примусу чи активного переконання будь-кого у необхідності певного спрямування дій, - воно не повинно бути результатом активного впливу волі іншої особи, а лише результатом вибору господарюючого суб'єкта, що ґрунтується на повній інформації про ситуацію);

- рівність сторін - сторони мають рівні права під час медіації, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;

- нейтральність медіатора - медіатор повинен виконувати свої обов'язки неупере- джено, ґрунтуючись на обставинах справи, беручи до уваги думку сторін та не нав'язуючи сторонам певного рішення, яке приймається винятково за взаємною згодою сторін;

- конфіденційність - інформація, отримана медіатором під час проведення медіації, є конфіденційною і не може бути розголошена ним без попередньої згоди сторін (учасники процесу повинні бути впевненими, що інформація, яку вони повідомили, потім не буде використана проти них у інших випадках). Дуже важливим у контексті цього принципу є закріплення на рівні закону «імунітету» для медіатора, а це, в свою чергу, означає, що медіатор не може бути допитаний щодо інформації, яка стала йому відома під час проведення медіації або стосується безпосередньо суті медіації, крім випадків, коли сторони не заперечують проти розголошення такої інформації.

Медіація, як техніка ведення переговорів між сторонами правового конфлікту, популярна в США та країнах ЄС, оскільки має багато переваг у порівнянні з судовим вирішенням спорів [4, с. 159-160].

Поняття медіації у законодавствах зарубіжних країн визначається по-різному. Наприклад, у ст.2 Акта медіації Республіки Мальта зазначено, що медіація - це процес, у якому медіатор сприяє переговорам між сторонами, щоб допомогти їм достягнути мирової угоди щодо спору. Статтею 1 Закону Румунії «Про медіацію та організацію професії медіатора» встановлено, що медіація є додатковим способом урегулювання конфліктів шляхом примирення за допомогою третьої особи, яка має спеціалізацію медіатора, в умовах нейтральності, справедливості та конфіденційності. Відповідно до розділу 2(1) Єдиного закону про медіацію США, медіація - це процес, у якому посередник полегшує спілкування та переговори між сторонами, щоб допомогти досягти добровільної згоди щодо їх спору.

Медіація, або посередництво, як вже згадувалось, може використовуватись також як інструмент вирішення спорів, що застосовується державним судом. Вперше на теренах СНД цей інститут було запроваджено в законодавстві Республіки Білорусь, а саме, в Господарському процесуальному кодексі. В загальних рисах механізм інституту посередництва виглядає наступним чином. Згідно положень господарсько-процесуального законодавства Білорусі, посередництво буде застосовуватись господарськими судами за заявою обох сторін спорів для надання допомоги сторонам у встановленні фактичних обставин конфлікту, що виник між ними; досягнення розуміння сторонами реалістичності і юридичної обґрунтованості їх позицій в конфлікті, у вимогах та запереченнях, що висуваються, з'ясування, співставлення та наближення їх точок зору про шляхи вирішення спору; пошуку і рекомендацій щодо порядку вирішення конфлікту, який задовольнив би обидві сторони. В якості посередника призначається особа з числа посадових осіб господарського суду, які мають кваліфікацію, що відповідає суті спору, що виник. Законодавство передбачає можливість врегулювання спору за допомогою посередника лише після надходження до суду належним чином оформленої позовної заяви. Процедура посередництва може бути застосована господарським судом як за клопотанням однієї чи обох сторін, так і за власною ініціативою суду зі згоди сторін. При врегулюванні спору посередник наділений наступними правами - вивчати надані сторонами документи, отримувати у зв'язку з врегулюванням спору в порядку посередництва необхідні консультації у спеціалістів; знайомитись з матеріалами справи, висловлювати сторонам свою думку про правомірність їх вимог та заперечень; давати рекомендації про якнайшвидше врегулювання всіх спірних питань та збереження ділових стосунків між сторонами.

Згідно зі ст.2 Проекту закону України, медіація - альтернативний (позасудовий) метод вирішення спорів, за допомогою якого дві чи більше сторони спору намагаються в межах структурованого процесу за участю медіатора досягти згоди для вирішення їхнього спору.

Тобто, медіація є альтернативним способом урегулювання спорів (англ. Alternative Dispute Resolution) із залученням медіатора. Її завданням є встановлення та сприяння веден- ню конструктивного діалогу між сторонами конфлікту (спору) з метою знайти взаємовигідне рішення для сторін конфлікту. На відміну від формального юридичного процесу сторони медіації самостійно приймають рішення щодо спору (конфлікту).

Розвиток медіації у сучасному світі обумовлюється тими реальними викликами, з якими зіштовхуються, але не завжди справляються судові системи. До таких проблем можна віднести - тривалість судових процесів, великі витрати на ведення справ у судах, надмірна заформалізованість процедури, складнощі у правовому регулюванні. Саме тому на сучасному етапі розвитку українського суспільства медіація з повним правом може розглядатися як один з перспективних та ефективних способів альтернативного вирішення конфліктів [5, с.26-29].

Варто зазначити, що у всіх трактуваннях поняття медіації підкреслюється участь третьої сторони (медіатора), яка здійснює певну допомогу у налагодженні взаєморозуміння, інтереси якої не пов'язані безпосередньо з предметом непорозумінь. Активна третя сторона контролює процес, сприяє реалістичній оцінці ситуації сторонами, прийняттю адекватного рішення, зменшує емоційне напруження та інше. До компетенції медіатора не входить прийняття рішення, він лише допомагає сторонам у вирішенні конфлікту. Медіація можлива саме в комплексних провадженнях, коли сторони сперечаються щодо тривалих стосунків, а предмет спору є лише наявною причиною конфлікту. Адже головним для сторін повинно бути бажання вирішити непорозуміння [4, c. 158-160].

Серед науковців панують різні погляди на медіацію. І.В. Решетникова [6, с.53] пропонує розглядати медіацію як форму примирення сторін, в ході якої нейтральна особа, добровільно обрана сторонами (виходячи з її компетенції та авторитету), проводить переговори. О.В. Авімська [7, с.155] під медіацією розуміє такий спосіб врегулювання конфліктів, при якому сторона конфлікту на основі добровільного волевиявлення за участі третьої неупередженої сторони намагаються знайти взаємоприйнятне вирішення конфлікту на основі дотримання принципів конфіденційності, рівності сторін та співробітництва. В.Ф. Яковлев [8, с.13] медіацію розглядає як діяльність фахівця з урегулювання суперечок у рамках переговорів сторін спору з метою укладення між ними мирової угоди. М.В. Гвоз- дарева [9, с.16] розглядає посередництво (медіацію) як процедуру, спрямовану на мирне вирішення конфлікту, усунення його причин і наслідків, яка може бути завершена досягненням угоди.

Отже, позиції вчених суттєво різняться: медіацію розглядають як форму примирення сторін, спосіб врегулювання конфліктів, діяльність фахівця, процедуру. На етапі становлення медіації як інституту різноманітність підходів та наукових поглядів є цілком справедливою. За умов формування меж інституту медіації, випрацьовується єдиний підхід до цього правового явища, його елементів (суб'єкта, об'єкта), методу впровадження в реальне правове життя.

На сучасному етапі розвитку української держави та права запровадження альтернативних позасудових методів вирішення господарських спорів сприятиме зменшенню навантаження на судову систему, значній економії коштів на веденні судового процесу, позитивно вплине на правову культуру та свідомість, пришвидшить вирішення спорів, надасть можливість вимірювати справедливість самостійно, створить можливість зберегти позитивні відносини з контрагентом в майбутньому. Для легалізації медіації необхідне прийняття нормативно-правового акту, який забезпечить належне врегулювання її процедури, дієвість, права та відповідальність учасників, способи захисту прав та інтересів у разі невиконання досягнутих домовленостей, неналежного виконання або відсутності таких домовленостей взагалі тощо.

Комітет Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя розглянув на своєму засіданні 02.09.2015 р. (протокол № 31) проекти Законів України про медіацію № 2480-1 від 09.04.2015 р. та № 2480 від 27.03.2015 р [10]. Комітет вирішив рекомендувати Верховній Раді України повернути зазначені законопроекти суб'єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання.

Проект Закону України «Про медіацію» (№ 2480 від 27.03.2015 р) визначає правове регулювання медіації, наводить основні терміни, сферу застосування, принципи (зокрема, добровільність участі, рівність сторін, активність і самовизначення сторін медіації, конфіденційність інформації), статус медіатора тощо. Також, закон передбачає внесення змін до ст.79 Господарського процесуального кодексу України щодо зупинення провадження у справі у разі проведення медіації.

Комітет з питань правової політики та правосуддя підкреслив, що недоліком проекту є відсутність чіткої правової регламентації порядку доступу до професії медіатора та припинення статусу медіатора. Крім того, не вирішується належним чином питання правового статусу медіатора як суб'єкта підприємницької діяльності або незалежної професійної діяльності (за аналогією зі статусом адвоката, арбітражного керуючого, нотаріуса).

На нашу думку, на законодавчому рівні необхідно, шляхом внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, наділити посередника правом знайомитись із матеріалами справи, щодо якої розпочата процедура медіації.

На основі зібраної інформації медіатор може здійснити аналіз конфлікту щодо сторін, предмета та підстав спору, передбачити специфічні інтереси сторін, ступінь важливості спірних питань для кожної із них, позиції та інтереси сторін, їх зацікавленість у співпраці з опонентом, когнітивні, мотиваційні та емоційні чинники виникнення конфлікту тощо.

В Україні варто також розробити і прийняти кодекс етики медіатора та забезпечити його виконання. Потрібно передбачити відповідальність медіатора за порушення конфіденційності. У разі грубого порушення кодексу етики медіатора слід передбачити можливість сторонам отримати компенсацію збитків шляхом подання позову до суду та ініціювати заборону медіаторові займатись медіацією у майбутньому. Окрім того, в українському процесуальному праві слід передбачити механізм зобов'язання судів надавати сили обов'язкового виконання угодам, прийнятих внаслідок проведення медіації [11].

Медіація є альтернативним способом вирішення господарських спорів. Метою медіації є неупереджене вирішення спору між учасниками господарських відносин в короткий термін часу. В Україні інститут медіації знаходиться на стадії зародження. Зазначений чинник обумовлює і пояснює наявність численних наукових підходів до визначення поняття «медіація» та законодавчі ініціативи щодо прийняття нормативно-правового акту на врегулювання цього правового явища.

Серед підходів до визначення поняття медіації можна виокремити концептуальний та описовий, або змістовний і формальний чи праворегулюючий і процедурний. у І той, і інший аспекти у багатогранному понятті медіації мають незамінне значення, тому формулювати поняття медіації у законодавстві України потрібно, відштовхуючись від необхідності врахувати це та вдало сполучити у наданому законодавцем визначенні, аби врахувати, що медіація, це процес, націлений на досягнення результату - прийняття компромісного рішення.

Лід врахувати, що таким результатом, на який націлена медіація, є не просто примирення сторін, досягнення згоди сторін для вирішення спору між ними, а прийняття компромісного рішення. Примирення сторін, досягнення згоди сторін для вирішення спору між ними за переліком питань, що потребують врегулювання, є лише стадіями на шляху до досягнення кінцевого результату, яким є прийняття компромісного рішення.

Слід враховувати, що поняття медіації у завершеному вигляді має включати в себе прийняте компромісне рішення, виконання якого може забезпечуватися державним примусом.

Література

1. Hunter M., Paulsson J. et al. The Freshfield Guide to Arbitration and ADR. Kluwer Law and Taxation Publishers 1993. P. 1, 6-7, 63.

2. Boulle L., Nesic M. Mediation: principles, process, practice. London, Dublin, Edinburg, 2001. P. 4-5.

3. Притика Ю. Д. Посередництво як нова форма вирішення приватноправових спорів // Вісн. Господ. судочинства. 2005. № 1. С. 231-237.

4. Белінська О. В. Медіація - Альтернативне вирішення спорів // Вісник Вищої ради юстиції. 2011. № 1 (5). С. 158-160.

5. Подковенко Т. О. Інститут медіації: зарубіжний досвід та українські перспективи // Актуальні проблеми правознавства. 2016. Вип. 1. С. 26-29.

6. Решетникова И. В. Право встречного движения. Посреднич. и рос. арбітр. процесс // Медиация и право. Посреднич. и примир.. 2007. № 2 (4). С. 53.

7. Авимская О. В. Принципы медиации (посредничества) // Медиация и право. Посредничество и примирение. 2009. № 5. С. 155.

8. Яковлев В. Ф. Закон свободного применения // Медиация и право. Посредничество и примирение. 2006. № 1. С. 13.

9. Гвоздарева М. В. Посредничество как метод альтерн. разрешения корпоратив. конфл. : автореф. дис. ... канд. соц. наук : 22.08.08. М., 2006. 16 с.

10. Висновок Комітету з питань правової політики та правосуддя від 02.09.2015 щодо проекту Закону України про медіацію від 27.03.2015. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/ pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=54558.

11. Бучко В. Б. Доцільність та перспективи запровадження інституту медіації в цивільному та господарському процесі України // Актуальна юриспруденція:науково-практична Інтернет-конференція (10.12.2015). URL:http://legalactivity.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1112%3 A021215-19&catid=137%3A3-1215&Itemid= 169&lang=ru.

Анотація

Переверзєв І. О. Щодо поняття медіації як альтернативного способу вирішення господарських спорів // Форум права: електрон. наук. фахове вид. 2017. № 4. С. 171--176. URL: http://nbuv.gov. ua/j-pdf/FP_index. htm_2017_4_29.pdf

Определены основные тенденции, существующие в вопросе определения понятия медиации как альтернативного способа разрешения хозяйственных споров, даны авторские предложения по их согласованию.

Annotation

Pereverziev I.O. On the Concept of Mediation as an Alternative Way to Resolve Economic Disputes

The basic tendencies existing in a question of definition of concept of mediation as alternative method of the permission of economic disputes are defined, author's offers on their coordination are given.

Размещено на Allbest.ru