Історія промислового шпигунства, під яким розуміється таємний, зазвичай незаконний вид діяльності, не лише нараховує багато століть впродовж існування людства, але й продовжує поповнювати свої сторінки у сучасному світі.

Потужна конкурентна боротьба обумовлює активізацію промислового шпигунства в різних формах його прояву, оскільки головним його мотивом є прибуток конкуруючих фірм. При цьому необхідно зазначити, що до промислового шпигунства може бути залучений хто завгодно. Навіть відомий усьому світу автомобільний магнат Г. Форд, який тривалий час не міг винайти більш простий і дешевий спосіб збирання автомобілів, запозичив принцип побудови конвеєрної лінії для збирання своїх автомобілів у м'ясообробному цеху, коли брав участь у відкритті м'ясопереробного комбінату [8, с.14].

Промислові шпигуни займаються шантажем службовців, які контролюють конфіденційну інформацію або мають доступ до неї. Вони можуть проникати в корпорацію таємним шляхом з метою викрадення, перезнімання (фотографування) певних даних або встановлення пристроїв для підслуховування [12, с.380].

Агенти шпигунства в корпораціях або в масштабах країни, насамперед, намагаються скомпрометувати потрібних осіб, використовуючи звичайні людські слабкості такі, наприклад, як жадібність і секс. При цьому секс уважається найбільш швидким способом компрометації службовця. Компрометуючий матеріал може мати форму відеозапису або знімків. Показуючи такі записи та знімки службовцю, його залякують юридичними і соціальними наслідками й труднощами на роботі у випадку розголошення цих матеріалів. Якщо службовець одружений, його залякують викриттям перед дружиною.

промислове шпигунство злочин

Послуги зрадництва службовців можуть оплачуватися грошима, улаштуванням канікул і іншими матеріальними благами. У разі, коли така тактика не спрацьовує, застосовується впровадження таємних агентів або нелегальне проникнення в потрібне приміщення (офіс).

Історія шпигунства має багато прикладів у різних сферах промисловості, починаючи із давніх часів і закінчуючи сучасним періодом.

У стародавньому світі вельми високо цінувався шовк, єдиною країною, звідки його привозили, був Китай. Природно, що монополія на виробництво шовку суворо охоронялася. Це дозволяло Китаю залишатися протягом тривалого періоду не лише монополістом на ринку, але й утримувати високі ціни при його обмеженому продажу.

Проте положення на ринку шовку згодом почало змінюватися. Початок цьому поклав візит перських ченців до римського імператора Юстиніана: вони розкрили секрет виробництва шовку. Ченці не лише переконали Юстиніана, що клімат деяких частин Греції підходить для вирощування необхідної шовковиці, але й за щедру винагороду успішно вивезли контрабандою з Китаю в Рим у порожніх посохах шовковичних хробаків. Завдяки цьому Юстиніану вдалося примножити свої багатства, а Китай втратив величезні прибутки у своїй зовнішній торгівлі [9, с.24].

Іншим, не менш цікавим прикладом, є випадок з історії текстильної промисловості. Перші американські колоністи залежали від Англії в отриманні фабричних товарів, у тому числі й текстилю. Ціни на імпортовані товари, особливо текстильні вироби були, на думку американців, вельми високими. Англія контролювала ринок і наклала заборону на еміграцію фахівців з виробництва текстилю у Новий Світ, а також заборонила експорт фабричного обладнання і його креслень у колонії.

Положення здавалося безнадійним, поки за справу не взявся С. Слейтер, який заснував текстильну фабрику, котра носить його ім'я, у Потакеті, штат Род-Айленд. Саме з ним пов'язують американську промислову революцію, датуючи її з 1789 р. Будучи підмайстром в Англії, він запам'ятав креслення ткацьких верстатів і зумів вислизнути з Англії та добратися до колоній, де використав свої знання для створення фабрик, що призвело до руйнування монополії і дало можливість одержувати прибутки [8, с.14].

Захоплююча історія пов'язана з каучуком, монополією на виробництво якого до початку ХХ ст. володіла Бразилія. Економіка цієї країни залежала переважно від каучукової промисловості, що забезпечувала певний рівень національного процвітання й повну зайнятість населення. Природно, що багато країн не могли з цим змиритися й були зацікавлені в ліквідації бразильської монополії. Вони прагнули отримати в перспективі свої економічні вигоди, оскільки застосування каучуку безперервно зростало. Завдяки шпигунським діям однієї з англійських фірм, кілька рослин вдалося нелегально вивезти з Бразилії в Англію, незважаючи на сувору заборону бразильського уряду на експорт каучуконосів.

Після вивчення можливостей вирощування каучуку в різних умовах англійські садівники порекомендували клімат Малайї, що входила до складу Британської імперії. Малайський каучук незабаром значно потіснив бразильський на світовому ринку, у результаті чого економіка Бразилії стала занепадати. Велика Британія успішно користувалася плодами продажу каучуку аж до Другої світової війни, поки Японія не захопила Малайю й не були знайдені замінники каучуку [9, с.25].

Довгу історію використання шпигунства з метою забезпечення захисту своїх позик і фінансових резервів мають європейські банкірські доми. Уважається, що банкірський дім Ротшильдів з відділеннями в різних європейських країнах розробив одну з надвеликих систем розвідки й шпигунства свого часу. Під час Першої світової війни секретна система зв'язку Ротшильдів працювала швидше, ніж зв'язок держав і учасників військових дій. Банк Ротшильда в Лондоні, наприклад, одержував доповіді з полів боїв раніше, ніж вони надходили прем'єр-міністрові з офіційних каналів [8, с.14].

Варто також зазначити, що Ротшильди вели ретельне спостереження за урядовою та діловою активністю із застосуванням як відкритих методів, так і шпигунства. Одним з улюблених способів спостереження за рухом банківських рахунків було використання на них спеціальних зашифрованих позначок, у яких містилися доручення про подання певного сигналу якійсь особі, що часто перебуває в іншій країні, про рух капіталу. Власник рахунку, як правило, нічого не підозрював про існування таких позначок, які, по суті, відіграли роль сучасних електронних передавачів, таємно встановлених на певному автомобілі.

Історія протистояння двох світових систем - капіталізму і соціалізму, наповнена різними фактами промислового шпигунства як з однієї, так і з іншої сторони.

Відповідно до доповідей ФБР, у 70-ті - на початку 80-х р. р. ХХ ст. значна кількість технологічних секретів американських корпорацій надходила по нелегальних каналах у Радянський Союз. Керівництво ЦРУ охарактеризувало згодом цю проблему як "різкий витік американських технологічних секретів".

Дійсно, існує інформація про те, що з кінця 70-х р. р. Радянський Союз одержав на Заході більше 30 тис. од. модернізованого обладнання і близько 400 тис. документів. За оцінками західних спеціалістів, лише два міністерства - Міністерство оборонної промисловості та Міністерство авіапромисловості - завдяки інформації, отриманої розвідкою, змогли заощадити з 1976 до 1980 р.6,5 млрд. франків, що було еквівалентним річній віддачі від роботи 100 тис. наукових співробітників [9, с.26].

Прикладом шпигунства є справа представника польської торговельної компанії, який проживав у Каліфорнії. У грудні 1981 р. він був засуджений до довічного ув'язнення за скупку секретної оборонної інформації. Цей глибоко замаскований агент використовував торговельну компанію "Поламко" як ширму для своєї шпигунської діяльності. Йому вдалося завербувати одного з інженерів фірми "Х'юз", використовуючи жадібність останнього. Цей інженер, Уїльям Белл, передав ряд воєнних секретів вартістю у мільйони доларів, включаючи такі системи зброї, як протитанкові ракети, радіолокаційна станція винищувача F-15, технологія "стелс" бомбардувальника B-1 [8, с.14].

Швейцарське федеральне міністерство юстиції заявило в 1982 р., що, починаючи з 1948 р., було зареєстровано 240 випадків шпигунства, у тому числі й промислового. У двох третинах випадків були замішані агенти Радянського Союзу або його союзників.

Дії американських та інших іноземних спецслужб на території СРСР були значно утруднені, тому збір відомостей, як правило, проводився з використанням відкритих джерел, у тому числі й преси, а також спеціальних технічних пристроїв. Так, у середині 60-х р. р. XX ст. шляхом аналізу періодичної радянської печатної продукції, і, насамперед, московської, американські спецслужби намагалися одержати відомості про розробку радянськими науково-дослідними інститутами фунгіцидів і препаратів, що додаються в авіаційне й ракетне паливо для знищення бактерій, що викликають засмічення приладів і корозію ємностей. Тоді ж їх увагу привернула печатна продукція, у якій висвітлювалися питання сучасної системи цивільної оборони СРСР [9, с.27].

Наприкінці 70-х, на початку 80-х р. р. помітно підсилився інтерес американських воєнних розвідників, що перебували в Москві, до вивчення певних відкритих джерел. Це було пов'язано з відродженням у США програми будівництва спроектованого компанією "Рокуелл інтернешнл" бомбардувальника В-1, здатного нести водневі бомби. Таким шляхом вони розраховували одержати відомості про засоби протиповітряної оборони СРСР, які могли бути використані як надійний заслін від удару цих літаків по об'єктах у радянському тилу.

Одного часу увагу американської розвідки привернули статистичні дані, що публікувалися в радянській пресі, про населення 95 міст СРСР. На підставі цих даних фахівцями Принстонського університету було проведено спеціальне дослідження з метою оцінки ефективності дій атомних підводних човнів з ракетами типу "Поларіс" на борту. Найбільші міста Радянського Союзу були поділені на дев'ять груп залежно від воєнно-економічної важливості й географічного розташування. Головним параметром воєнно-економічних можливостей для дослідників була обрана чисельність населення кожного міста, оскільки, на думку американських фахівців, вона характеризувала собою наявність у ньому стратегічних запасів, значення його як транспортного вузлу, кількість промислових підприємств і робочої сили в ньому тощо [9, с.27].

Промислове шпигунство процвітало не лише на рубежі протистояння різних політичних систем. Воно мало місце як у капіталістичному світі взагалі, так і усередині самих держав. Так, наприклад, агенти ФБР провели у 1982 р. таємну операцію, результатом якої стало обвинувачення ряду японських бізнесменів, які, нібито, платили за передання їм секретних відомостей компанії ІBM. Декількома роками раніше було виявлено, що представники японського бізнесу здійснювали шпигунську діяльність у штаті Північна Кароліна з метою отримання секретів виробництва тканини для одягу. Історія японського копіювання або піратського викрадення американської технології починається, принаймні, з 30-х р. р. ХХ ст.

У цьому плані доволі показовим став великий міжнародний скандал, який виник у березні 1993 р. Приводом для нього став отриманий посольством США в Парижі пакет із секретними документами, у яких містився стратегічний план торговельних війн початку 90-х р. р. Щодо цього чітко визначалися завдання французької розвідки з одержання конфіденційної інформації про діяльність американських фірм, банків і брокерських домів. У сферу інтересів були включені маркетингова стратегія, тактика укладення угод, плани інвестицій і багато іншого. Коментуючи цю скандальну інформацію, один з колишніх шефів французької розвідки П. Мар'ей заявив, що економічна розвідка є "нормальною діяльністю розвідувального агентства", коли протистояння держав переходить із воєнно-політичного на економіко-технологічний рівень [9, с.28].

У 1995 р. в пресу просочилася інформація про те, що АНБ з допомогою системи "Ешелон" перехоплювало всі факси і телефонні дзвінки між європейським консорціумом "Aіrbus" і Саудівською національною авіакомпанією. Як наслідок, були отримані відомості про те, що співробітники "Aіrbus" пропонували за укладення 6-мільярдного контракту значні суми як хабар. АНБ передало дану інформацію урядовим чиновникам США, які зуміли переконати своїх колег у Саудівській Аравії віддати 6-мільярдний контракт компаніям "Боїнг" і "МакДоннел Дуглас".

Історія шпигунства триває й у наші дні. Озброєння та фармацевтика, транспорт, зв'язок і сільське господарство, харчова промисловість і вища освіта. Практично всі сфери економіки страждають від шпигунства. Від нього неможливо заховатися. Навіть стратегічні компанії, діяльність яких має змішаний (подвійний), воєнно-цивільний характер, недостатньо захищені від такого роду загроз.

У розвинених країнах сьогодні промислове шпигунство значно поширилось.

Так, наприклад, у США легально існує "Товариство фахівців із добування відомостей про конкурентів", яке налічує майже 1500 постійних членів.

У Японії лише в Токіо діє близько 400 відомств і бюро, які так чи інакше займаються промисловим шпигунством.

"Недостатньо сказати, що розвідувальні служби потрібні. Ми повинні знати один про одного, повинні бути здатними спостерігати один за одним. Ці організації - форми вираження необхідної недовіри, яка існуватиме завжди", - зазначав Д. Корнуелл, розвідник і відомий письменник [12, с.381].

З ним не можна не погодитись. Ринкова економіка породжує конкуренцію. Остання потребує знань, інформації про ринок і його суб'єктів. Тому необхідно добре усвідомлювати, що з переходом до ринкових відносин Україна одночасно отримала недобросовісну конкуренцію і промислове шпигунство, які неможливо повністю усунути. Їх треба враховувати у підприємницькій діяльності, запобігати їм, виявляти факти й нейтралізовувати наслідки.

2. Поняття, форми, методи і джерела промислового шпигунства