Правовий режим інформації як об’єкта цивільного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правовий режим інформації як об'єкта цивільного права

А.Г. Дідук, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільного права та процесу Університету державної фіскальної служби України

Стаття присвячена розгляду питання про теоретичний рівень розробки категорії «правовий режим» у науці цивільного права. Зокрема, було розглянуто, що слід розуміти під правовим режимом інформації як об 'єкта цивільного права.

Ключові слова: правовий режим, інформація, конфіденційна інформація, комерційна таємниця, ноу-хау.

Статья посвящена рассмотрению вопроса о теоретическом уровне разработки категории «правовой режим» в науке гражданского права. В частности, было рассмотрено, что следует понимать под правовым режимом информации как объекта гражданского права.

Ключевые слова: правовой режим, информация, конфиденциальная информация, коммерческая тайна, ноу-хау.

The article deals with the question of the theoretical level of development of the category of “legal regime " in the science of civil law. In particular, it was considered that should be understood by the legal regime of information as an object of civil law.

Keywords: legal regime restricted access information, confidential information, trade secrets, know-how.

У зв'язку з відсутністю в науці цивільного права поняття терміна «правовий режим», необхідно визначити, що слід розуміти під правовим режимом такого нетипового об'єкта цивільного права, як інформація. При цьому слід враховувати, що відкрита (загальновідома) інформація не може мати чітко визначеного правового режиму. Правовий режим конфіденційної інформації (у вигляді комерційної таємниці та ноу-хау) визначається внаслідок її незагальновідомості та нелегкодоступності, шляхом фактичного надання або обмеження до неї доступу третіх осіб (встановлення так званого режиму «доступності-недоступності»).

Питанню щодо теоретичного рівня розробки категорії «правовий режим» у науці цивільного права приділяли увагу ряд науковців. Зокрема, дослідження терміна «правовий режим», окремих аспектів правового режиму інформації та конфіденційної інформації (зокрема, комерційної таємниці та ноу-хау) висвітлені у наукових працях С. С. Алексєєва, І. Л. Бачило, А. Б. Венгерова, В. А. Дозорцева, О. А. Єфремова, І. В. Жилінкової, В. І. Жукова, О. С. Іоффе, В. Б. Ісакова, В. А. Копилова, О. В. Кохановської, О. О. Красавчикова, Д. В. Огородова, О. А. Підопригори, О. О. Підопригори, Є. О. Петрова, Д. А. Савельєва, В.І. Сенчищева, О. А. Чобота, Г Ф. Шершеневича, Р. Б. Шишки та ін.

Правовий режим інформації як об'єкта цивільного права наразі є досить актуальним питанням. У доктрині цивільного права існують різні позиції щодо цього. Тому метою цієї статті є визначення базових посилок підходу щодо розуміння терміна «правовий режим» у науці цивільного права.

Для досягнення поставленої мети вирішуються такі завдання: дослідити теоретичний рівень розробки категорії «правовий режим» у науці цивільного права та визначити, що слід розуміти під правовим режимом інформації як об'єкта цивільного права.

Легального визначення терміна «правовий режим» у цивільному праві не існує, як немає і самого поняття правового режиму об'єктів цивільного права. Питання щодо теоретичного рівня розробки категорії правового режиму в науці цивільного права піднімав у свій час ще О.О. Красавчиков, який вказував на те, що загального поняття правового режиму об'єктів цивільно-правових зв'язків не сформульовано, а практично, і більше того, - їх немає взагалі. А коли і йдеться про правовий режим того чи іншого різновиду об'єктів цивільного права, то під цим завжди розуміють речі. Якщо при дослідженні проблем правового режиму, наприклад, винахідницького права у деяких авторів (до того ж не багатьох) іноді й зустрічається термін «правовий режим», то яке реальне явище відображає цей термін у тих випадках, коли він застосовується в логічному зв'язку з винаходами, зрозуміти практично неможливо [8, с. 14-41].

В.І. Жуков при дослідженні поняття «правового режиму» стосовно нетілесних об'єктів цивільного права підходив із позиції «об'єкта-дії» («чужого»), поділяючи відомі погляди щодо цієї проблеми О. С. Іоффе та В. Я. Магазінера [5, с. 78]. Автор статті повністю поділяє цю концепцію та бере її як більшу посилку при дослідженні правового режиму інформації як об'єкта цивільного права. Поділяє автор статті й позицію науковців про те, що ніякого правового режиму речей насправді немає і бути не може. У дійсності правовий режим встановлюється не для речей, а для пов'язаної з ними поведінки людей. Але оскільки речі є матеріальним об'єктом цивільного права, а дії зобов'язаних осіб (в абсолютних правовідносинах) чи зобов'язаної особи (у відносних правовідносинах) - юридичним об'єктом, то законодавець, приймаючи закон, пов'язує із властивостями, які об'єктивно притаманні матеріальному об'єкту, певні правові наслідки. Саме в цьому розумінні слід «читати» словосполучення «правовий режим» речей, але «інформація, як така» - не є річчю. Взагалі інформація є досить нетиповим об'єктом для науки цивільного права.

Визначення правового режиму нетипових об'єктів цивільного права, як зазначає В. І. Жуков, має певні складності. Науковець це показує на прикладі об'єктів інформатики, більшість яких розміщені за ланцюгом «знання-сила» і не мають чітко визначеного правового режиму. Можливо, тому до цього часу немає досить чіткої, сприйнятої науковим співтовариством вчених-цивілістів «технології» дослідження нетипових об'єктів цивільного права, як немає і універсальної «моделі» правового режиму цих об'єктів [6, с. 191-197]. Це певною мірою можна віднести й до інформації, правовий режим якої визначити досить складно, а іноді практично неможливо, як, наприклад, для відкритої (загальновідомої) інформації.

Однак відсутність чіткого уявлення про правовий режим нетипових об'єктів не можна пояснити одним тільки небажанням законодавця внести відповідні зміни та доповнення до чинного законодавства України. Очевидно, існує й ряд інших проблем, без вирішення яких неможливо сформувати правовий режим нетипових об'єктів, у нашому випадку - інформації (а також конфіденційної інформації). Так, уже досить довгий час у всіх країнах світу, здійснюються зусилля щодо формування правового режиму об'єктів інформатики. Вважається, що якщо ця проблема не вирішується, то, мабуть, слід шукати нові напрями або шляхи формування правового режиму нетипових об'єктів, зокрема й інформації (конфіденційної інформації). Отже, в рамках цієї наукової публікації необхідно з'ясувати: по-перше, що ж слід розуміти під правовим режимом інформації взагалі та конфіденційної інформації (у вигляді комерційної таємниці, ноу-хау) зокрема; по-друге, чи може бути єдиний правовий режим для всіх видів інформації.

Для вирішення першого питання розглянемо позицію В. І. Жукова, який, досліджуючи нетипові об'єкти права інтелектуальної власності, зазначав, що термін «правовий режим» слід використовувати тоді, коли йдеться про властивості матеріальних чи духовних об'єктів права, які детермінують поведінку особи - суб'єкта права. Де невід'ємні властивості, наприклад, об'єкта інформатики (відчутний та невідчутний людиною) належить іменувати атрибутами (від лат. attribuo - придаю, наділяю). Від'ємні властивості, які притаманні йому тільки в певних станах, що особливо важливо мати на увазі при «русі знань» від одного об'єкта інформатики до іншого (фазовий перехід), на далі слід іменувати модусами (від лат. modus - міра, спосіб). У кожному об'єкті інформатики три грані, три об'єкти цивільного права, які умовно позначаються літерами «А», «В» і «С». Під літерою «А» мається на увазі матеріальний об'єкт інформатики або, іншими словами, його матеріальний носій, наприклад диск. Під літерою «В» слід розуміти грань, яка представляє собою форму «знань» або форму змісту «знань». А під літерою «С», відповідно, об'єктивне вираження цієї форми - твір. Модусні властивості цієї грані проявляються в трьох видах інформації: соціальній (людина-людина), соціально-технічній (людина-машина) і машинний (машина-машина). При такій моделі правового режиму нетипових об'єктів права інтелектуальної власності об'єкт «А» може бути захищено шляхом подання віндикаційного позову; об'єкт «В» потребує нового інституту права; об'єкт «С» може бути захищено на основі принципів авторського права [4, с. 79-83].

Якщо ж перенести виказані судження на об'єкт нашого дослідження - інформацію чи конфіденційну інформацію (у вигляді комерційної таємниці та ноу-хау), вони, як і об'єкти групи «В», для захисту потребують нового інституту права, який відрізняється від вказаних вище. Оскільки інформація та конфіденційна інформація (комерційна таємниця і ноу-хау) відрізняються як від речей, так і від об'єктів права інтелектуальної власності, відповідно, ні за допомогою віндикаційного позову, ні одним із законів про право інтелектуальної власності їх захистити буде неможливо. Про це свідчить і судова практика України та країн континентальної (пандектної) системи права.

Виходячи із вищевказаного під правовим режимом інформації, а також конфіденційної інформації (у вигляді комерційної таємниці та ноу-хау) слід розуміти «врахування» законодавцем природних властивостей і ознак, які їм притаманні. Саме з цими властивостями чинне цивільне законодавство й пов'язує певні правові наслідки. Однак проблема полягає ще й у тому, що, по-перше, термін «інформація» не є винятково юридичним терміном і їй (інформації) притаманні такі властивості-ознаки, які визначають її правовий режим і вони цивільному праву взагалі невідомі. По-друге, різним видам інформації притаманні свої особливі ознаки, відмінні від ознак «інформації, як такої».

Отже, підійшли до вирішення другого питання, чи може бути єдиний правовий режим для такого складного, багатогранного об'єкта, яким є інформація. Вважається, що це неможливо.

Згідно з чинним законодавством за порядком доступу інформація поділяється на: 1) відкриту інформацію та 2) інформацію з обмеженим доступом (ч. 1 ст. 20 Закону України «Про інформацію»). Інформація з обмеженим доступом, у свою чергу, поділяється на: а) конфіденційну; б) таємну та в) службову (ч. 1 ст. 21 Закону України «Про інформацію») [10]. При цьому конфіденційна інформацію включає в себе комерційну таємницю та ноу-хау, а таємна у вигляді державної таємниці регулюється відповідним законодавством [11]. Що ж стосується службової інформації, то не так давно вона виділена окремо, хоча за своєю суттю також є різновидом конфіденційної інформації, яка має специфічні ознаки-властивості.

Закон України «Про інформацію» не містить визначення поняття «правового режиму» інформації, але закріпив термін «порядок доступу» до інформації (ч. 1 ст. 20). Як зазначають окремі науковці, визначити правовий режим інформації досить складно, а іноді й зовсім неможливо [3, с. 19] у зв'язку з тим, що не може існувати єдиного правового режиму для різних видів інформації [12, с. 32]. Це правильно, оскільки щодо відкритої інформації діють принципи відкритості, доступності, свободи обміну інформацією (ст. 2 Закону України «Про інформацію») [10], що ускладнює визначення правового режиму такої інформації.

З цього приводу В.А. Дозорцев справедливо зазначає, що правовий режим можна визначити тільки для інформації з обмеженим доступом, а загальновідома інформація не має чітко визначеного правового режиму [2, с. 306]. Що ж стосується конфіденційної інформації (у вигляді комерційної таємниці та ноу-хау), вона характеризується незагальновідомістю та нелегкодоступністю, комерційною цінністю або значущістю тощо, а як наслідок, необхідністю збереження в секреті. Відповідно, особа, яка законно контролює таку інформацію, може надати до неї доступ або обмежити доступ третіх осіб. З цими та іншими притаманними їм ознаками закон і пов'язує певні правові наслідки.

Інші науковці зазначають, що, розглядаючи інформацію в юридичному аспекті, необхідно виділити дві групи правових режимів, якими наділена інформація: 1) правовий режим інформації (наприклад, природно-масова інформація, таємниця та ін.), у таких випадках юридична та природно-наукова характеристики інформації співпадають; 2) правовий режим, який виражають інші об'єкти, наприклад невідчужувані нематеріальні блага, безготівкові гроші, бездокументарні цінні папери, докази в юридичному процесі та ін. У таких випадках для законодавця має значення не сама інформація, а інше соціальне благо, що визначає (виражає) інформація. Тут інформація виступає свого роду головною частотою для інших об'єктів правової охорони. З правової точки зору це можливо завдяки наділенню інформації різноманітними правовими режимами. Образно кажучи, інформації притаманна свого роду «юридична пластичність», тобто підвищена, порівняно з іншими явищами (наприклад, з речами), здатність сприймати зовсім різні правові режими [9, с. 18].

З цією позицію важко погодитися, оскільки не може існувати єдиного правового режиму для різних видів інформації, та й правовий режим «інформації, як такої» може змінюватися, не винятково, що і в рамках різних галузей права. Очевидно, тут справа не тільки у здатності інформації сприймати різні правові режими (так звана «юридична пластичність»), а й у тому, що сам термін «правовий режим» не є однозначним (однорідним), сформованим явищем у рамках одного правового інституту. Деякі об'єкти (наприклад, «інформація, як така») здатні виступати як носії правового режиму в різних галузях права. Оскільки щодо них можуть виникати різні правовідносини, зокрема й у різних галузях права, і у кожного правовідношення буде свій об'єкт у вигляді інформації, то, очевидно, кожна галузь права може мати «свій» специфічний «правовий режим інформації».

Так, наприклад, цивільно-правовий режим інформації вичерпуватиметься лише цивільно-правовим регулюванням, направленим на неї. При цьому деякі цивільно-правові можливості (які надаються суб'єкту цивільним правом) можуть бути поглинуті відповідними заборонами, які встановлені, наприклад, засобами адміністративного або кримінального права. Таким чином, можливою є ситуація застосування цивільно-правових способів захисту проти необґрунтовано (з точки зору цивільного права) встановлених адміністративних заборон, кримінально-правових обмежень та ін.

Виходячи з цього слід зрозуміти, що означає сам термін «правовий режим» і чи можна його застосовувати до нетипових об'єктів цивільного права таких, наприклад, як інформація. Досліджуючи поняття правового режиму, В. І. Сенчищев стверджує, що правовий режим є сукупністю всіх позитивно-правових приписів, які містяться в імперативних та диспозитивних нормах, заснованих на них (або які їм не суперечать) суб'єктивно-правових домагань, існуючих та дійсних з точки зору права і які у відповідних випадках визначають права, обов'язки, дозволи, заборони та приписи абсолютно всіх осіб (або щодо абсолютно всіх осіб) з приводу того предмета (явища), щодо якого вони встановлені [13, с. 140]. Таким чином, правовий режим об'єднує всю сукупність прав, обов'язків, дозволів та заборон безвідносно до особистості суб'єктів, яким вони належать або адресовані.

В юридичній літературі спробу загальнотеоретичного осмислення категорії «правовий режим» свого часу здійснив відомий теоретик В. Б. Ісаков. Він у загальних рисах визначив правовий режим як порядок регулювання, виражений у багатообразному комплексі правових засобів, які характеризують особливе поєднання взаємодіючих між собою дозволів, заборон, а також позитивних зобов'язань, які створюють особливий напрям регулювання [7, с. 34-39]. Виходячи із виказаної позиції правовий режим можна розглядати як один із елементів правового інструменту, який об'єднує певний комплекс правових засобів. І з цієї точки зору ефективне використання правових засобів при вирішенні тих або інших поставлених спеціальних завдань значною мірою полягає в тому, щоб обрати оптимальний для вирішення відповідного завдання правовий режим, належно обробити його відповідно до специфіки поставленого завдання та змісту відносин, які регулюються.

Причому, як відмічає С. С. Алексєєв, питання про правові режими (за винятком питання про режими галузей) виникає, як правило, не до всіх складових правового регулювання, а основним чином щодо суб ' єктивних прав. Щоправда, сама характеристика правових режимів нерідко надається щодо певних об'єктів, але «режим об'єкта» - тільки скорочене словесне позначення порядку регулювання, вираженого в характері та об'ємі прав щодо об'єкта. Як правило, в основі юридичних режимів лежить той або інший спосіб правового регулювання. Стосовно кожного юридичного режиму можна з достатньою чіткістю визначити, що лежить у його основі - заборона, дозвіл або позитивне зобов'язання (з урахуванням деяких винятків).

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що в межах поставленого завдання необхідно обрати і дослідити оптимальний правовий режим інформації (конфіденційної інформації), з урахуванням її природних властивостей. Однак це неможливо з ряду причин, по-перше, щодо «інформації, як такої» не може існувати єдиного правового режиму; по-друге, «інформація, як така» є багатогранним об'єктом, здатним перехрещуватися в різних правовідносинах і не тільки в цивільному праві; по-третє, механізм правового регулювання інформації (конфіденційної інформації) буде іншим - відмінним від речей і від об'єктів права інтелектуальної власності, оскільки ні за допомогою віндикаційного позову, ні одним із законів про право інтелектуальної власності їх захистити не можна.

Виходячи з цього термін «правовий режим інформації» є тільки умовним терміном. Насправді ж під правовим режимом інформації (конфіденційної інформації) слід розуміти «урахування» законодавцем природних властивостей і ознак, які їм притаманні та з якими цивільне законодавство може пов'язувати певні правові наслідки.

правовий режим інформація конфіденційний

Список використаних джерел

1. Алексеев С. С. Право: азбука - теория - философия / С. С. Алексеев / Опыт комплексного исследования. - М., 1999. - 460 с.

2. Дозорцев В. А. Понятие «исключительных прав» как особой категории / В. А. Дозорцев // Проблемы современного гражданского права / под ред. В. А. Литовкина. - М. : Городец, 2000. - 384 с.

3. Жуков В. И. Некоторые аспекты охраны математического обеспечения ЭВМ нормами авторского права / В. И. Жуков // Проблемы социалистической законности. - 1987. - Вып. 20. -С. 79-83.

4. Жуков В. И. Методология подхода к объектам информатики как к объектам гражданского правоотношения / В. И. Жуков // Правовое государство. Проблемы правотворчества. - Тарту, 1988. - 260 с.

5. Жуков В. И. Правовой режим нетипичных объектов интеллектуальной собственности / В. И. Жуков // Правовое государство. Проблемы правотворчества. - Тарту, 1989. - 256 с.

6. Исаков В. Б. Правовые режимы и их совершенствование / В. Б. Исаков. - Свердловск, 1982. - 280 с.

7. Красавчиков О. А. Правовой режим изобретений: постановка вопроса / О. А.Красавчиков // Проблемы советского изобретательского права. - Свердловск, 1983. - 350 с.

8. Огородов Д. В. Правовое регулирование отношений в информационной сфере: автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юр. наук: спец. 12.00.03 «Гражданское право и гражданский процесс, семейное право, международное частное право» / Д. В. Огородов / Академия РАН. - Москва, 2002. - 21 с.

9. Про інформацію : Закон України : від 02.10.1992 N° 2657-12 // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.

Размещено на Allbest.ur