Соціальний захист одиноких матерів: аналіз основних положень законодавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальний захист одиноких матерів: аналіз основних положень законодавства

І.В. Чеховська, доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, завідувач кафедри цивільного права та процесу

Університету державної фіскальної служби України

У статті здійснено аналіз законодавства України щодо надання державних соціальних виплат, пільг та інших гарантій одиноким матерям, виявлено недоліки його правозастосування. Виокремлено напрями удосконалення законодавства України щодо надання державних соціальних виплат, пільг та інших гарантій одиноким матерям з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду. Доведено доцільність застосування концептуального підходу до формування системи державних соціальних виплат і пільг.

Ключові слова: одинокі матері, соціальний захист, соціальна допомога, соціальні послуги, пільги.

В статье проведен анализ законодательства Украины о предоставлении государственных социальных выплат, льгот и других гарантий одиноким матерям, выявлены недостатки его правоприменения. Выделены направления совершенствования законодательства Украины о предоставлении государственных социальных выплат, льгот и других гарантий одиноким матерям с учетом положительного зарубежного опыта. Доказана целесообразность применения концептуального подхода к формированию системы государственных социальных выплат и льгот.

Ключевые слова: одинокие матери, социальная защита, социальная помощь, социальные услуги, льготы.

The article presents the analysis of the legislation of Ukraine concerning the provision of state social payments, benefits and other guarantees for single mothers identified deficiencies in its enforcement. Highlighted areas of improvement of legislation of Ukraine concerning the provision of state social payments, benefits and other guarantees to single mothers taking into account positive foreign experience. Proved the feasibility of the conceptual approach to formation of system of state social benefits and benefits.

Key words: lonely mothers, social defense, social help, social services, privileges.

Сьогодні інститут сім'ї в Україні переживає складні трансформаційні процеси, які більшість дослідників вважають руйнівними для українських родин. Однозначно з іншими руйнівними чинниками, що негативно впливають на інститут сім'ї в Україні, фахівці відзначають високий рівень бідності населення насамперед серед сімей з дітьми, родин, в яких є непрацездатні або непрацюючі особи працездатного віку, і неефективність державних заходів з матеріальної підтримки сімей в Україні. Щорічно державну матеріальну допомогу отримують понад 4 млн сімей, а бюджетні видатки на ці цілі у 2015 році становили близько 70 млрд гривень [1], у 2016 році - понад 70 млрд гривень [2]. Крім специфічної матеріальної допомоги, окремі категорії сімей користуються рядом соціальних пільг, зокрема стосовно оплати комунальних послуг, вартості палива, газу, проїзду дітей тощо. Законодавство України передбачає велике число пільг за різними ознаками, виходячи з цього можна зробити висновок, що сьогодні держава виконує роль утримувача, ототожнюючи соціальну допомогу сім'ям з дітьми з підтримкою непрацездатних груп населення, тим самим сприяючи маргіналізації більшості таких сімей.

Наслідком такого підходу є щорічні збільшення бюджетних видатків. Слід зазначити і те, що сформована система державної матеріальної підтримки сімей в Україні є недосконалою, оскільки: 1) встановлені розміри державної соціальної допомоги окремим категоріям громадян не завжди відповідають фактичним потребам у соціальній підтримці більшості сімей; 2) окремі види соціальної допомоги надаються без урахування доходів отримувачів; 3) відсутні системи оцінювання впливу надання державної соціальної допомоги населенню на подолання бідності та інформаційна база даних про потенційних отримувачів такої допомоги; 4) процедура призначення окремих видів державної соціальної допомоги є невиправдано складною, потребує від громадян значних втрат часу та енергії на збирання і подання численних довідок і документів; 5) рівень поінформованості населення щодо можливості отримання державної соціальної допомоги є недостатнім тощо [3-4].

Очевидним є також і те, що вона була сформована без узгоджень із чинним законодавством, що, безумовно, ускладнює правозастосовну діяльність, та без урахування особливостей економічних процесів, що викликає соціальну і політичну напругу [5, с. 477-487].

У зв'язку з цим виникає питання щодо актуальності перегляду змісту діючої системи державної матеріальної допомоги сім'ям в Україні, виокремлення її недоліків та окреслення концептуальних орієнтирів і конкретних напрямів її реформування у розрізі соціальних виплат і пільг.

Державні заходи із соціальної підтримки окремих категорій населення були предметом спеціальних досліджень таких учених, як: А. В. Артюхов, Н. Н. Грищенко, Т. А. Васильева, С. В. ДармодехінЛ. Ф. Неботова, О. В. Кайлова, Т. С. Карабчук, М. А. Карцева, А. Д Плотніков, Ж. В. Чернова, Д. Дж. Ван де Реа, М. Джексон, Х. Джоши, Ш. Камерман, Д. Колеман, Дж. Єспинг-Андерсен та інших. Рівень соціального забезпечення і вплив соціальних виплат на матеріальне становище окремих категорій населення в Україні досліджували: Я. І. Безугла, М. Д. Бойко, В. Я. Буряк, І. В. Зуб, Л. М. Мартинчук, П. І. Мінюкова, А. П. Мінюков, Н. О. Рязанова, С. М. Синчук, В. С. Стичинський та ін. Питанням правового регулювання окремих видів соціальних виплат присвячено праці: Н. П. Борецької, О. Л. Вірич, М. Ганслі Теренса, Л. Капської, С. Приходько, І. М. Сироти та інших. Аналіз останніх досліджень і публікацій у сфері права соціального забезпечення свідчить про те, що різним аспектам забезпечення права на достатній життєвий рівень присвячено чимало праць провідних фахівців цієї галузі. Свого часу до означеної проблематики звертались І. С. Андрієнко, Н. Б. Болотіна, Е. С. Бондарева, П. Д. Пилипенко, С. М. Прилипко, С. М. Синчук і ряд інших. У наукову розробку дослідження проблеми фінансування соціального захисту населення внесли такі вчені: О. О. Бендесюк, П. Т Бубенко, К. В. Павлюк, В. В. Ротару, О. Б. Снісаренко та ін. У своїх роботах вони вивчали різні аспекти проблем соціального захисту та управління ним.

Система державної матеріальної допомоги сім'ям в Україні досліджувалась нами у монографії «Бюджетна підтримка та податкове стимулювання національної економіки України» [6], а також її правове регулювання у монографії «Реформування податкової системи України: сучасні виклики та орієнтири» [7, с. 346-356]. На підставі проведеного дослідження були розроблені конкретні пропозиції з її реформування. Проте політичні, соціально- економічні зміни, а також певні зміни, що були внесені у законодавство України з метою «оптимізації» окремих виплат і пільг, що відбулися протягом 2015-2016 рр., потребують подальших досліджень у цьому напрямі.

Необхідно також зазначити, що сьогодні немає комплексного підходу до аналізу законодавства, що регулює процес надання державних соціальних виплат і пільг. Учені здебільшого досліджують окремі види матеріальної підтримки сімей, проте не розглядали їх вплив у розрізі конкретних видів допомоги і пільг на різні категорії сімей в Україні, доцільність і сам механізм цих виплат. Звертаємо також увагу і на те, що публікації, присвячені дослідженню правового регулювання сучасного стану державних соціальних виплат, пільг та інших гарантій одиноким матерям, практично відсутні.

Відтак, метою статті є здійснення аналізу законодавства України щодо надання державних соціальних виплат, пільг та інших гарантій одиноким матерям, виявлення недоліків його правозастосування, виокремлення напрямів удосконалення законодавства України щодо надання державних соціальних виплат, пільг та інших гарантій одиноким матерям з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду та доведення доцільності застосування концептуального підходу до формування системи державних соціальних виплат і пільг.

Основним нормативним актом, що встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сім'ям з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей, є Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» [8]. Слід зазначити, що у 2002 році, згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань надання допомоги малозабезпеченим сім'ям» [9], до нього було внесено істотні зміни, що передбачали скорочення видів допомоги з 11 до 5. Серед цих видів допомоги законодавець залишив і такий вид, як державна соціальна допомога на дітей одиноким матерям.

Законодавче визначення одинокої матері надано в п. 5 ч. 13 ст. 10 Закону України «Про відпустки» [10]: це мати, яка виховує дитину без батька. Варто зазначити, що визначення поняття «одинока мати» застосовується лише для надання пільг і гарантій, встановлених трудовим законодавством щодо відпусток. Згідно ж із ст. 18-1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» [8] право на допомогу на дітей мають одинокі матері, які не перебувають у шлюбі, одинокі усиновителі, якщо у свідоцтві про народження дитини (рішенні про усиновлення дитини) відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матері) проведено в установленому порядку державним органом реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновителя) дитини. До одиноких матерів також відносяться вдови, жінки, які виховують дитину без батька. До останніх відносяться розлучені жінки, які виховують дітей самостійно, навіть якщо вони отримують аліменти. Самотньою матір'ю вважається і жінка, яка вийшла заміж, але її новий чоловік дитини не всиновив (курсив наш і далі за текстом).

Наведене вище дозволяє виокремити п'ять груп споживачів такого виду державної соціальної допомоги, як допомога на дітей одиноким матерям. Виокремленні законодавцем групи, а точніше критерії, за якими було їх виокремлено, потребують дослідження, адже, на нашу думку і думку окремих учених і практиків [3, с. 259; 11; 12], не всі виокремленні групи повинні бути споживачами такої соціальної послуги. Розглянемо критерії, які законодавець застосував для визначення осіб, які мають право на отримання соціальної допомоги як одинока мати.

У преамбулі Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» [8] зазначено, що «Закон відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім 'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення». Отже, законодавець гарантує, згідно із Законом України [8], певний рівень матеріальної забезпеченості й апелює до норми ст. 48 Конституції України [13]. У ст. 4 Закону України [8] зазначено, що виплата державної допомоги сім'ям з дітьми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів. Крім того, законодавець передбачив і можливість запроваджувати додаткові види допомоги та встановлювати доплати до державної допомоги сім'ям з дітьми за рахунок власних коштів місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій та об'єднань громадян (ст. 3). Отже, виходячи з положень вищезгаданого закону основними критеріями для отримання соціальної допомоги на дітей одиноким матерям є: склад сім'ї, рівень її доходів (не достатній життєвий рівень), вік дітей.

У Законі України «Про державну допомогу малозабезпеченим сім'ям» [14], який було прийнято у червні 2000 року, зазначено, що «Закон спрямований на реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист - забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям». У ст. 1 цього закону зазначено, що державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям... .надається.. .у грошовій формі у розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім'ї, і далі у ч. 3 цієї ж статті законодавець пояснює, що «малозабезпечена сім'я - сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід нижчий від прожиткового мінімуму сім'ї». У ч. 4 цієї статті йдеться про те, що прожитковий мінімум розраховується для «осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення». Згідно із ст. 11 закону «покриття витрат на виплату державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям здійснюється за рахунок субвенцій з державного бюджету до місцевих бюджетів. За рахунок місцевих бюджетів та спеціально створених регіональних фондів соціальної допомоги органи місцевого самоврядування можуть проводити доплати до встановлених, відповідно до цього закону, розмірів державної соціальної допомоги виходячи із затвердженого регіонального прожиткового мінімуму.

Наведене вище дозволяє виокремити критерії, за якими надається допомога малозабезпеченим сім'ям - це: склад сім'ї, рівень її доходів (нижчий від прожиткового мінімуму), вік членів сім'ї. Тобто джерела фінансування соціальних виплат і визначені нами критерії, які взяті за основу законодавцем для надання соціальної допомоги у згадуваних вище законах, співпадають, за винятком таких, як «достатній життєвий рівень» і «прожитковий мінімум». Очевидною є потреба у з'ясуванні різниці між цими двома поняттями.

Так, Загальна декларація прав людини [15] (ст. 25) проголошує: кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та членів її сім'ї. Отже, у цьому міжнародному акті сформульовано найперше і найширше поняття «життєвого рівня». Сюди включено не тільки їжу, одяг і житло, а й такі блага, як медичне і соціальне обслуговування. Виходячи з положень Загальної декларації прав людини і була сформована норма ст. 48 Конституції України. Проте й досі держава в особі законодавчої і виконавчої влади, зокрема й Президент України як гарант Конституції України, не визначили, яким має бути «достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї». Аналіз положень Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» [8] дозволяє зробити висновок, що «достатнім життєвим рівнем» законодавець вважає допомогу на дітей одиноким матерям, яка, наприклад, у 2006 році визначалась як різниця між 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї у розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менш ніж 10 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та становила на дитину до 6 років 209 грн, на дитину від 6 до 18 років - 268 грн; у 2008 році максимальний розмір такої допомоги було підвищено до 30 % прожиткового мінімуму і становив, відповідно, 426 грн на дитину до 6 років і на дитину від 6 до 18 років - 511 грн [3, с. 259]. З 1 січня 2016 р. така допомога дорівнює різниці між 100 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї у розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, тобто максимальний розмір допомоги на дітей до 6 років становив з 1 січня 1 167 грн, з 1 травня - 1 228 грн, з 1 грудня - 1 313 грн; дітей віком від 6 до 18 років - 1 455 грн, 1 531 грн, 1 637 грн [16]. Згідно із ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» [17] у 2017 році така допомога становитиме з 1 січня для дітей віком до 6 років - 1 355 грн, з 1 травня - 1 426 грн, з 1 грудня - 1 492 грн; для дітей від 6 до 18 років, відповідно, - 1 689 грн, 1 777 грн, 1 860 грн [18].

Аналіз наведених вище законів [8; 14] дозволяє зробити висновок про те, що законодавець практично ідентифікує поняття «достатній життєвий рівень» і «прожитковий мінімум». Хоча ці поняття не є тотожними і мають суттєву різницю у змістовному наповненні [19; 20]. У зв'язку з цим виникає питання, яку мету переслідував законодавець, виокремлюючи такий вид державної соціальної допомоги, як допомога на дітей одиноким матерям, і чим вона відрізняється від допомоги малозабезпеченим сім'ям з дітьми? На нашу думку, предметно наявна дихотомічна дія цих двох законів, які спрямовані на врегулювання подібних за змістом правовідносин. Також не зрозумілим є об'єднання в одному законі соціальних виплат, що фінансуються з різних джерел: вагітності та пологах, при народжені дитини, з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (загальнообов'язкове державне соціальне страхування) і допомога на дітей одиноким матерям (з державного бюджету шляхом надання субвенцій місцевим органам). Крім того, багато нарікань викликають групи споживачів таких послуг і критерії, що визначені законодавцем для їх отримання. Аналіз нормативних положень законів [8; 14] надає можливість зробити висновок, що чинні закони спрямовані на подолання «бідності» окремих категорій сімей за фактом (за наслідками), а не на стимулювання до виходу з цієї ситуації. Така «не досить вдала» юридична конструкція законів на практиці призводить до зловживань і необгрунтованих витрат бюджетних коштів і сприяє формуванню неоднозначної точки зору щодо доцільності виокремлення такої категорії одержувачів соціальної допомоги, як одинокі матері. Усе частіше з'являються публікації про недоцільність збереження державної соціальної допомоги одиноким матерям [3; 4; 11; 12], кількість яких за 15 років з моменту введення виросла в 22 рази [21]. Тобто, за статистикою, кожна п'ята дитина сьогодні офіційно не має батька. Багато нарікань викликає і сам механізм цих виплат, який стимулює небезпечні для українського суспільства процеси, - появу так званих «тіньових сімей». Сьогодні мати статус одинокої матері є вигідним, оскільки: 1. Допомога на дітей одиноким матерям призначається незалежно від одержання на дітей інших видів допомоги (ч. 2 ст. 18-2 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» [8]). 2. Крім державної соціальної допомоги у зв'язку з вагітністю і пологами, при народжені дитини, з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є можливість отримувати ще й допомогу на дітей як одинока мати і навіть за умови народження й виховання п 'яти дітей до 8 -и річного віку звання «Мати-героїня» з відповідними виплатами. 3. Відсутній нагляд і контроль з боку соціальних інспекторів щодо факту спільного проживання та ведення господарства матері з батьком дітей при призначенні допомоги на дітей одиноким матерям, що створює можливості для зловживань і «незаконного» отримання цієї державної соціальної допомоги.

Слід також зазначити, що соціальний захист одиноких матерів включає не лише державну соціальну допомогу у грошовій формі. Крім матеріальної допомоги, матері-одиночки мають також право на додаткову відпустку. Відповідно до ст. 182-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) [22] і ст. 19 Закону України «Про відпустки» [10] додаткову оплачувану відпустку надається одинокій матері (батьку), яка (який) виховує дитину без батька (матері), щорічно тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст. 7 3 КЗпП). У разі наявності декількох підстав для надання такої відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів. Якщо одинока мати з будь-яких причин не скористалася своїм правом на таку відпустку в році досягнення дитиною певного віку або ж за кілька попередніх років, то за нею зберігається право використовувати його в будь-який інший час. У разі звільнення, незалежно від підстав, таким працівникам може бути виплачена компенсація за всі невикористані дні відпусток. До речі, на відміну від основного і ряду видів додаткових відпусток, термін давності, після якого втрачається право на додаткову відпустку працівникам, які мають дітей, не передбачений. Також, згідно з трудовим законодавством, забороняється відмовляти таким жінкам (за наявності дитини віком до 14 років) у прийнятті на роботу й знижувати їм заробітну плату. Відмову в прийнятті на роботу можна оскаржити в судовому порядку. Також не допускається звільнення одиноких матерів з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи чи організації, коли допускається звільнення з обов'язковим подальшим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування таких жінок здійснюється при їхньому звільненні після закінчення строкового трудового договору На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців із дня закінчення строкового трудового договору.

Пільги одинокі матері мають і при оподаткуванні. Так, відповідно до ст. 169 Податкового кодексу України одинока мати має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 150 % суми пільги у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років [23]. Одинокі матері також мають право на безготівкову субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, якщо плата за житлово-комунальні послуги перевищує 15 % середньомісячного сукупного доходу родини та інші [24]. Пільги одиноким матерям передбачені і в Житловому кодексі Української РСР (ст. 12, 45) (за яким і донині живе Україна), проте вони не «працюють» [25].

Отже, виходячи з наведеного вище можна зробити висновок, що відсутність концептуального підходу до побудови системи соціального захисту окремих категорій сімей в Україні стимулювала появу так званих «тіньових сімей», збільшення щорічних бюджетних витрат, що в сучасних умовах є неприпустимим. Вважаємо, що слід сформувати таку систему державних соціальних виплат, в основу якої, на нашу думку, має бути закладена ідея, висловлена ще у 1874 році професором Віденського університету Лоренцом Штейном у праці «Учение оъ управленіи и право управленія» [26]. Учений висловлював думку, що «всякая помощь ... должна начаться только тамъ, гд№ для индивидуума является невозможность помочь себ № собственною силою; она должна идти лишь такъ далеко, какъ далеко идетъ эта невозможность, и останавливаться съ появленшемъ способности самопомощи» [26, с. 539]. Тобто, на думку ученого, державна допомога повинна надаватися тим, хто не може собі допомогти (працювати), а основною причиною надання державної допомоги повинно бути прагнення держави не допустити «нужди». Вчений визначив види нужденності та категорії, що можуть претендувати на державну допомогу, надаючи переважне право щодо визначення осіб, які потребують такої допомоги, органам місцевого самоврядування. Водночас зауважимо, що витрати на таку допомогу повинні покладалися на місцеві бюджети. До суб'єктів - отримувачів такої допомоги вчений відніс дітей-сиріт, інвалідів. Вивчаючи види нужденності, Л. Штейн зауважував, що, крім дороговизни життя, яка, на його думку, сприяє появі «бідних», нужденність може виникати і внаслідок схильності до ліні та споживацтва. Допомогу для цієї категорії осіб, що мають таку схильність, він пропонував надавати у вигляді робочих місць.

Вважаємо також, що сформована система державних соціальних виплат має бути орієнтована на мінімізацію малозабезпечених, неповних сімей, стимулювання сімей, здатних до саморозвитку і самозабезпечення. Як позитивний приклад, варто навести досвід США у реалізації системи соціального захисту. Основи сучасної системи соціального захисту сім'ї у США були закладені за адміністрацією «Нового курсу» президента Ф. Рузвельта і пов'язані із прийняттям Закону про соціальний захист («Social Security Act») [20] в 1935 році. У 1937 році була законодавчо закріплена програма допомоги у вигляді допомоги сім'ям з дітьми (AFDC), згодом була розроблена програма TANF, основними цілями якої є:

Сприяння нужденним сім'ям, щоб діти могли жити у власному будинку або у своїх родичів.

Ліквідація залежності малозабезпечених батьків від державної допомоги за рахунок сприяння у професійній підготовці.

Скорочення випадків позашлюбної вагітності та визначення річних показників недопущення та скорочення таких випадків.

Створення стимулів до освіти та збереження повних сімей.

Слід звернути увагу на те, що рішення щодо права на участь у програмі TANF приймають штати, однак федеральні нормативи встановлюють певні обмеження на право участі в програмі. Так, брати участь у програмі мають право лише сім'ї, де є неповнолітня дитина та вагітна жінка. Такі сім'ї повинні передати штату право на надання допомоги дитині/подружжю, щоб штат міг збирати платежі, необхідні для надання допомоги дитині, компенсуючи тим самим державну соціальну допомогу, яка надається сім'ї. Незаміжні матері до 18 років або їхні діти не мають права на участь у програмі, крім тих випадків, коли вони живуть під наглядом дорослих і повернулись до школи (якщо вони пішли зі старших класів середньої школи) після того, як їхній молодшій дитині виповнилось 12 тижнів. Крім того, отримувачів допомоги усіляко підштовхують до участі у трудовій діяльності і виходу із цієї програми [27].

На підставі проведеного нами дослідження сформулюємо окремі висновки:

Закони України [8; 14] слід уніфікувати шляхом приведення їхнього єдиного знаменника - подолання «бідності сімей з дітьми», чіткого визначення критеріїв бідності, категорій споживачів соціальної допомоги, джерел їхнього фінансування. Метою такого законопроекту має бути «прагнення держави не допустити «нужди» малозабезпечених сімей і орієнтація таких сімей на мінімізацію (а згодом ліквідацію) залежності від державної допомоги. Слід також узгодити «новий» законопроект із Стратегією подолання бідності [28].

Розробити концептуальні основи системи державних соціальних виплат і здійснити реформування діючих нормативно-правових актів щодо соціальних виплат відповідно до розроблених концептуальних основ. Проблема соціального захисту повинна вирішуватися шляхом трансформації політики доходів населення, а не через збільшення їхнього фінансування за рахунок державних коштів. Від політики встановлення системи державного захисту необхідно поступово переходити до політики, спрямованої на зростання індивідуальних доходів населення, щоб кожна працююча людина могла за рахунок власних коштів забезпечити себе необхідними соціальними послугами.

В Україні у сфері соціального захисту в цілому правове регулювання здійснюється з порушенням принципу системності, особливо цей недолік стосується державної соціальної допомоги як однієї з організаційно-правових форм соціального захисту. У зв'язку з цим вважаємо, що слід розробити єдиний законодавчий акт, який врегулював би загальні засади здійснення людиною права на державну соціальну допомогу, встановив підстави та умови її надання, єдиний порядок обчислення доходу особи, види такої допомоги. Очевидно, необхідно визначити як загальну підставу для надання соціальної допомоги - малозабезпеченість, тобто такий стан особи, за якого вона з незалежних від неї причин має дохід, менший за прожитковий мінімум.

Слід сприяти створенню умов в для реалізації економічного і духовного потенціалу сім'ї і кожного її члена. Тобто повинні бути створені сприятливі умови для використання трудового потенціалу родини, підтримка активності працездатних членів родини, допомога в адаптації до ринкових відносин шляхом економічного стимулювання сімей, зокрема за допомогою кредитних і податкових інструментів, державної підтримки сімейного підприємництва, фермерства, розвитку житлового кредитування, іпотеки, активізації участі у пайовому будівництві і житлово-накопичувальних програмах, законодавчого забезпечення формування фондів соціального житла, створення умов для розвитку духовного потенціалу сім'ї тощо. Крім того, повинна бути сформована доступна і якісна інфраструктура сервісних послуг, орієнтованих на різні категорії та потреби сімей [7, с. 346-3 56].

Крім грошової допомоги одиноким матерям, зокрема, державна соціальна допомога включає також забезпечення натуральною допомогою і соціальне обслуговування, здійснення яких регулюється значним числом нормативно-правових актів, що призводить до дублювання й складності у правозастосуванні. Прийнятий ще у 2003 році Закон України «Про соціальні послуги» [29] поліпшив правове регулювання у цій сфері. На нашу думку, цей закон є недосконалим, і в основі цього лежить суперечність між широким розумінням соціальних послуг (їхнім переліком) і вузькою сферою їх застосування (соціальним захистом). Крім того, закон не містить універсального механізму надання усіх видів соціальної допомоги, зокрема соціального обслуговування, і не розв'язав проблеми уніфікації правового регулювання у цій сфері. У зв'язку з цим є нагальна потреба в доопрацюванні окремих положень цього закону.

Слід розробити єдину методику обчислення середньодушового сукупного доходу сім'ї, оскільки сучасний юридичний механізм визначення рівня бідності є недосконалим і не узгоджений з іншими правилами обчислення у системі соціального захисту. Так, згідно з Методикою комплексної оцінки бідності [30] для визначення рівня бідності застосовується не показник доходів, а показник витрат. Інша методика обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги [31] виходить з урахування не витрат, а доходів сім'ї. Отже, в одній сфері застосовуються два механізми. Це призводить до того, що, з одного боку, виникає сумнів в об'єктивності показників бідності. З іншого, власне, юридичного, - в законодавстві не узгоджені поняття малозабезпеченості та бідності, критерії їх встановлення, що позбавляє дієвості всю систему юридичних заходів у цій сфері.

законодавство одинокий соціальний захист

Список використаних джерел

1. Чеховська І. В. Державна соціальна допомога сім'ям в Україні: аналіз правозастосовної практики / І. В. Чеховська // Університетські наукові записки. - 2011. - № 4. - С. 255-261.

2. Чеховська І. В. Державна матеріальна підтримка сімей в Україні: проблеми та напрями реформування / І. В. Чеховська // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. - 2012. - Т. 25 (64), № 1. - С. 342-352. - (Серия «Юридические науки»).

3. Чеховська І. В. Державна сімейна політика в Україні: теорія та практика реалізації : монографія / І. В. Чеховська. - Кам'янець-Подільський : ТОВ «Друкарня «Рута», 2013. - 736 с.

4. Бюджетна підтримка та податкове стимулювання національної економіки України / за заг. ред. Л. Л. Тарагнул. - Ірпінь : Національний університет ДПС України, 2012. - 532 с.

5. Реформування податкової системи України: сучасні виклики та орієнтири / за заг. ред. П. В. Пашка, Л. Л. Тарагнул. - К. : ТОВ «Новий друк», 2015 570 с.

6. Штейн Л. Ученіе объ управленіи и право управленія съ сравнешемъ литературы и законодательствъ Франціи, Англіи и Германіи / репринт. изд; переводъ съ нимецкаго подъ редакціею И. Е. Андреевскаго. - С.-Петербургъ : Изд. А.С. Гіероглифова, 1874. - 604 с.

7. Социальное обеспечение в странах запада: США, Канада и Великобритания : сб. обзоров / ред. сост. С. Л. Зарецкая, Л. Д. Капранова. - М. : ИНИОН, 1994. - 180 с. - (Серия : Социально-экономические проблемы развитых стран).

Размещено на Allbest.ur