Детермінанти адміністративно-деліктної поведінки медичних працівників

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 342.9

ДЕТЕРМІНАНТИ АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТНОЇ ПОВЕДІНКИ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

К.К. П'яткова,

аспірант

Університету державної фіскальної служби України

У статті аналізуються причини деліктної поведінки медичних працівників при здійсненні ними своїх професійних обов'язків. Пропонуються шляхи зниження рівня правопорушень шляхом проведення комплексних профілактичних заходів та внесення змін до законодавства.

Ключові слова: деліктна поведінка, адміністративне правопорушення.

деліктний медичний професійний правопорушення

В статье анализируются причины деликтного поведения медицинских работников при осуществлении ими своих профессиональных обязанностей. Предлагаются пути снижения уровня правонарушений путем проведения комплексных профилактических мероприятий и внесения изменений в законодательство.

Ключевые слова: деликтное поведение, административное правонарушение.

The article analyzes the causes tortious conduct medical staffin carrying out their professional duties. Ways of reducing crime through comprehensive prevention measures and amendments to legislation.

Keywords: tortious behavior, administrative offense.

Система охорони здоров'я в Україні сьогодні залишається однією із найбільш проблемних у майже всіх її складових. Задекларована псевдо безкоштовна медицина створює псевдо уявлення про якісну системну організацію в цій сфері, що породжує надзвичайно велику кількість проблемних питань, одним з яких є широка деліктна поведінка медичних працівників. Така поведінка медичних працівників знижує в цілому невисокий рівень довіри до системи охорони здоров'я, призводить до негативних наслідків у вигляді завдання шкоди здоров'ю чи життю пацієнтів.

У рамках підвищення рівня довіри громадян до системи охорони здоров'я основним завданням є якщо не суцільне викоренення, то хоча б мінімізація таких негативних тенденцій шляхом проведення різноманітних заходів наслідкового чи превентивного характеру. Вчасне виявлення таких протиправних діянь, їхня правильна кваліфікація дозволяє вдало реагувати на таку ситуацію і притягати до відповідальності осіб, винних у вчиненні адміністративних правопорушень у сфері охорони здоров'я. Проте одним із основних завдання має залишатися запобігання адміністративним правопорушенням, як це визначається у ст. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) [3].

Якісна превенція повинна здійснюватися на основі положень ст. 6 КУпАП, в якій зазначається, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, громадські організації, трудові колективи розробляють і здійснюють заходи, спрямовані на запобігання адміністративним правопорушенням, виявлення й усунення причин та умов, які сприяють їхньому вчиненню, на виховання громадян у дусі високої свідомості і дисципліни, суворого додержання законів України. Органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, забезпечуючи, відповідно до Конституції України, додержання законів, охорону державного і громадського порядку, прав громадян, координують на своїй території роботу всіх державних і громадських органів щодо запобігання адміністративним правопорушенням, керують діяльністю адміністративних комісій та інших підзвітних їм органів, покликаних вести боротьбу з адміністративними правопорушеннями.

У сфері охорони здоров'я досі відсутні комплексні програмні документи, направлені на встановлення системи превенції протиправних діянь медичних працівників, що не сприяє ефективності превентивної роботи у цій сфері. А тому виявлення причин протиправної поведінки, їхнє усунення має неабияке значення для побудови превентивної системи.

Мета наукової статті полягає в детальному аналізі детермінуючих ознак, що спричиняють вчинення адміністративних правопорушень медичними працівниками та вироблення в результаті такого аналізу пропозицій до їхнього усунення.

Проблемами запобігання вчиненню адміністративних правопорушень приділялась увага у працях В. Б. Аверянова, В. К. Колпакова, Т О. Коломоєць, Д. М. Лук'янця, О. І. Миколенка та інших. У сфері охорони здоров'я ці питання досліджувалися у працях О. М. Алієвої, С. Б. Булеци, З. С. Гладуна, Л. К. Карпенко, Ю. А. Козаченко, Б. О. Логвиненка, І. Я. Синюти, С. М. Співак, С. Г Стеценка, Г В. Чеботарьової та ін. Проте проблема виокремлення причин деліктної поведінки медичних працівників залишається відкритою.

Сьогодні основною причиною вчинення правопорушень медичними працівниками залишається складна систем правового регулювання цих правовідносин. Сфера охорони здоров'я потребує якісного та ефективного правового регулювання. Рівень нормативного забезпечення є абсолютно недостатнім, на що наголошувалось на Парламентських слуханнях «Про реформу охорони здоров'я в Україні», які відбулися 16 грудня 2015 року. У результаті обговорення учасники прийшли до висновку про негайну необхідність прийняття цілого ряду законопроектів, зокрема: про засади державної політики охорони здоров'я; про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров'я (запровадження автономізації закладів охорони здоров'я); про організацію медичного обслуговування населення в Україні (запровадження контрактної моделі медичного обслуговування та врегулювання питання збалансування державних зобов'язань щодо медичного обслуговування населення, залучення надавачів медичних послуг усіх форм власності і форм господарювання до надання послуг у межах державного замовлення та їхні координації, системи управління якістю медичного обслуговування); про лікарське самоврядування (врегулювання питань внутрішніх і зовнішніх (регуляторних) функцій лікарського професійного самоврядування, зокрема створення реєстру лікарів, запровадження ліцензування професійної діяльності та індивідуальної професійної відповідальності, залучення професійних асоціацій до формування кадрової політики, організації безперервного професійного удосконалення, впровадження інструментів дотримання етичних принципів професійної діяльності); про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування (створення законодавчих засад перспективної моделі державного соціального медичного страхування для планування підготовки його запровадження); про систему громадського здоров'я в Україні (законодавче врегулювання реалізації операційних функцій громадського здоров'я на основі дотримання принципу «охорона здоров'я - в усіх політиках держави»); про особливості діяльності університетських клінік (законодавче врегулювання питань створення та функціонування університетських клінік в Україні); про внесення змін до Закону України «Про екстрену медичну допомогу» (комплексне врегулювання питань організації домедичної допомоги (парамедицини) та відповідної підготовки залучених до її надання осіб) [7].

Залишається відкритим питання щодо кодифікації медичного законодавства і прийняття Медичного кодексу України.

Ще однією причиною вчинення адміністративних правопорушень медичними працівниками є відсутність належних спеціалізованих знань та низький рівень фахової підготовки.

Незаперечним є той факт, що від якості підготовки лікарів часто залежить не тільки здоров'я, а й життя людей. Підготовка кадрів для медичної галузі складається з декількох стратегічних етапів, першим з яких є навчання у ВНЗ. На тлі загальної соціально-демографічної кризи суспільства проблеми вищої медичної освіти в Україні є надзвичайно гострими і болючими. В Україні, на жаль, освітня доктрина немає достатньо високого професійного розвитку, що, у свою чергу, призводить до таких небажаних наслідків:

низька конкурентна спроможність випускників вищих медичних навчальних закладів України;

погіршення якості підготовки лікарів за останні 10-15 років;

підготовка лікаря-професіонала передбачає навчання не лише в медичному університеті, але й післядипломне навчання за фахом (проходження інтернатури). Інтернатура включає очний (навчання в медуніверситеті) і заочний цикли (практична робота в лікарні);

вищі навчальні заклади на факультетах післядипломної освіти надають первинну післядипломну спеціалізацію (проходження інтернатури) та здійснюють підвищення кваліфікації кадрів, без проходження яких лікар не має права здійснювати медичну практику [6].

Здавалося б при такому складному процесі підготовки фахівця у сфері охорони здоров'я в результаті маємо отримувати одного з найкращих спеціалістів у галузях народного господарства з рівня знань, вмінь та навичок, але насправді, як свідчить практика, у більшості випускників медичних навчальних закладів недостатній обсяг спеціальних професійних знань.

Одним із основних завдань, направлених на усунення цієї проблеми, є сформовані пропозиції в результаті зазначених Парламентських слухань, зокрема розроблення стратегії реформування системи медичної освіти та науки, передбачивши приведення у відповідність з європейською практикою:

програм до- і післядипломної підготовки лікарів, насамперед первинної ланки медичної допомоги;

системи безперервного професійного розвитку медичних працівників;

програм підготовки медичних сестер;

програм підготовки менеджерів у системі охорони здоров'я [7].

Окремої уваги заслуговує аналіз причин деліктної поведінки медичних працівників при вчинені ними адміністративних корупційних правопорушень.

Проводячи детальний розгляд детермінантних обставин, І. Кирилюк виводить декілька, зокрема однією з основних причин корумпованості сфери охорони здоров'я, поза сумнівом, є мізерні зарплати медичних працівників. Він наголошує на тому, що рівень зарплат лікарів є тим більше сміхотворним, якщо взяти до уваги той факт, що медична освіта - одна з найдорожчих і найтриваліших (через 7 років навчання у медичному виші молодий спеціаліст тільки здобуває право набути фах лікаря). Закінчивши навчання у медичному університеті й витративши за освіту великі гроші, учорашні студенти намагаються не лише їх повернути, а й добре заробити [2, с. 304]. Причину низького матеріального забезпечення медичних працівників, що сприяє вчиненню і адміністративних корупційних правопорушень, називають основною і деякі соціологічні дослідження [1, с. 74 ]. Це ж саме стверджує і О. В. Худоба, вказуючи, що найвагомішим чинником «виштовхування» кадрів з медичної галузі є низький рівень оплати праці медичних працівників. Медична галузь на сьогодні є однією з найменш оплачуваних. Іншими словами, зберігається постійне відставання оплати праці медиків. На основі вищевикладеного можна стверджувати, що реформа в охороні здоров'я не може бути повноцінною без кардинальних змін у системі оплати праці медичного персоналу. Ці зміни повинні бути спрямовані на вирішення двох складних завдань:

підвищення рівня і вдосконалення системи оплати праці лікарів та іншого медичного персоналу з тим, щоб підняти рівень престижу медичної професії, а відтак, зменшити відтік кадрів з галузі;

створення стимулів до підвищення професійної підготовки медичних кадрів, що впливатиме на збільшення ефективності надання послуг у системі охорони здоров'я [8].

Комплексно також на цій проблемі наголошується в програмному документі - Концепції управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров'я в Україні на період до 2020 року. Зокрема, одним із основних проблем низької якості надання медичної допомоги вважається відсутність зв'язку між якістю медичних послуг і видатками на їхнє фінансування, а також відсутність мотивації медичних кадрів до якісної праці, і звідси одне із основних завдань концепції - це створення економічної мотивації для покращення якості медичних послуг, зокрема шляхом зміни оплати праці працівників галузі охорони здоров'я за рахунок виділення двох складових: постійної (на основі єдиної тарифної сітки), змінної - залежно від обсягу і якості наданої медичної допомоги, а також розроблення та внесення проекту акта щодо вдосконалення умов оплати праці працівників галузі охорони здоров'я [5].

Таким чином, основними причинами вчинення адміністративних правопорушень медичними працівниками слід вважати:

причини економічного характеру, пов'язані із недостатнім матеріальним забезпеченням медичних працівників, через що відбувається найбільша кількість адміністративних правопорушень, зокрема у сфері корупційних правовідносин;

причини суб'єктивно-освітнього характеру. Значна кількість адміністративних правопорушень відбувається через низький рівень професійних знань медичних працівників, наприклад щодо порядку поводження з наркотичними та іншими препаратами, порядку зберігання донорської крові тощо;

причини об'єктивного характеру, пов'язані із нестабільністю медичного законодавства, його складністю та несистемністю, що призводить до неможливості вдалого застосування його норм у тій чи іншій конкретній медичній ситуації.

Профілактика адміністративних правопорушень, що учиняються медичними працівниками, повинна будуватися саме на виявленні та нівелюванні причин їхнього вчинення. Завдання держави в цілому та Міністерства охорони здоров'я України зокрема у цьому контексті найперше полягатиме в розробці комплексної програми профілактики правопорушень у закладах охорони здоров'я, на кшталт існування таких програм для певних верств населення, зокрема неповнолітніх. З іншого боку, є нагальна проблема внесення змін і до законодавства, направлених на нівелювання зазначених вищедетермінуючих ознак. Зокрема, необхідно переглянути підходи до формування системи оплати праці в закладах охорони здоров'я і на цій підставі внести відповідні зміни до законодавства про оплату праці та загального трудового законодавства.

При розробці такої програми профілактики значна увага повинна приділятися розробці системи підвищення рівня профільних спеціалізованих знань медичних працівників, що можливо через оновлення змісту освітніх програм у навчальних медичних закладах, функціонування системи підвищення кваліфікації медичних працівників, удосконалення механізмів проходження усіх видів інструктажів з охорони праці тощо.

Необхідно продовжити розробку окремого Закону України «Про профілактику правопорушень». Про це в науковій літературі йдеться давно. Зокрема, С. В. Миловидова стверджує, що доцільно викласти систему адміністративно-запобіжних заходів та суб'єктів їхнього застосування в перспективному Законі України «Про профілактику правопорушень». Прийняття означеного закону визначить систему заходів профілактики правопорушень, порядок їхнього здійснення державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян, окремими громадянами, а також права й обов'язки суб'єктів, що проводять роботу з профілактики правопорушень. Такий комплексний нормативно-правовий акт сприятиме однозначному розумінню системи суб'єктів запобігання адміністративним правопорушенням, чіткому розподілу прав та обов'язків названих суб'єктів і налагодженню ефективного механізму взаємодії між ними [4, с. 99].

Особливої уваги потребує питання удосконалення і системи внутрішнього контролю, яка полягає в оцінці роботи медичного персоналу особами, які залучені до процесу надання медичної допомоги - колеги/медичні асоціації або адміністрація закладу охорони здоров'я. Основним завданням внутрішнього контролю якості є визначення ступеня відповідності діяльності і конкретних результатів роботи закладу охорони здоров'я прийнятим стандартам з подальшою корекцією механізму забезпечення якості надання медичної допомоги. Система внутрішнього контролю повинна включати не лише експертизу процесу надання медичної допомоги, а й ряд інших компонентів, а саме: вивчення задоволення пацієнтів, їхню взаємодією із системою охорони здоров'я; самоконтроль - як метод клінічного аудиту, що включає розрахунок і аналіз показників, які характеризують якість і ефективність медичної допомоги, виявлення й аналіз недоліків, лікарських помилок та інших факторів, що спричиняють негативний вплив і призводять до зниження якості й ефективності медичної допомоги; підготовку рекомендацій щодо попередження лікарських помилок і недоліків у роботі та поліпшення якості й ефективності медичної допомоги; вибір найраціональніших управлінських рішень і проведення оперативних корегуючих заходів, контроль за їхньою реалізацією [5].

Список використаних джерел

1. Бусол О. Стан та причини корупційних правопорушень у галузі охорони здоров'я України: заданими соціологічних досліджень / О. Бусел // Jurnalul juridic national: teoria si practica. - 2014. - J№ 3. - С. 71-75.

2. Кирилюк І. Корупція у сфері охорони здоров'я: особливості, детермінанти та шляхи запобігання / І. Кирилюк // Право та управління. - 2012. - № 1. - С. 293-310.

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення : від 07.12.1984 № 8073.

4. Миловидова С. В. Правові засади запобігання адміністративним правопорушенням в Україні: сучасний стан і перспективи вдосконалення / С. В. Миловидова // Право і суспільство. - 2013. - № 4. - С. 94-100.

5. Про затвердження Концепції управління якістю медичної допомоги у галузі охорони здоров'я в Україні на період до 2020 року : наказ МОЗ України : від 01.08.2011 № 454 [Електронний ресурс] / Сайт Міністерства охорони здоров'я України. - Режим доступу : http:/ /www.moz.gov.ua/ua/portal/dn_20110801_454.html

6. Поліщук М. Підготовка висококваліфікованих фахівців - першочергове завдання медичної галузі / М. Поліщук // Ваше здоров'я - 12 (789) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : www.vz.kiev.ua/med/12-05/5.shtm

7. Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Про реформу охорони здоров'я в Україні» : Постанова ВРУ : від 21 квітня 2016 року № 1338 // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2016. - № 21. - Ст. 450.

8. Худоба О. В. Оцінка кадрового потенціалу системи охорони здоров'я [Електронний ресурс] / О. В. Худоба // Теорія та практика державного управління. - 2010. - № 4. - Режим доступу : http://www.kbuapa.kharkov.Ua/e-book/tpdu/2010-4/doc/4/06.pdf

Размещено на Allbest.ru