Розслідування корупційних кримінальних правопорушень в аспекті дотримання прав людини і громадянина

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет державної фіскальної служби України

Розслідування корупційних кримінальних правопорушень в аспекті дотримання прав людини і громадянина

Н.В. Кимлик,

кандидат юридичних наук

У статті розглядаються аспекти дотримання прав людини, які можуть бути застосовані під час розслідування злочинних корупційних діянь. Опрацьовано основні ситуації, які створюють загрозу порушення чи обмеження прав людини та способи їх уникнення з урахуванням положень нового КПК України.

Ключові слова: права людини, досудове розслідування, негласні слідчі (розшукові) дії, корупційний злочин, розслідування корупційних діянь.

В статье рассматриваются аспекты соблюдения прав человека, которые могут быть применены при расследовании преступных коррупционных деяний. Обработано основные ситуации, которые создают угрозу нарушения или ограничения прав человека и способы их избежания с учетом положений нового УПК Украины.

Ключевые слова: права человека, досудебное расследование, негласные следственные (розыскные) действия, коррупционное преступление, расследование коррупционных деяний.

In the article substantiated the necessity of observance of human rights during the investigation of corruption crimes, in accordance with the requirements of the new Code of Criminal Procedure of Ukraine. Processed main situations that threaten the violation or restriction of human rights and ways to avoid them subject to the provisions of the new Code of Ukraine.

Keywords: human rights, prejudicial inquiry, secret investigative procedures, corruption crime, investigation of corruption crimes.

На сьогодні досить широких обертів набирає корупційна діяльність, яка залишає погані наслідки на державотворенні. Недосконалість існуючої системи антикорупційних органів, а також відсутність чіткої державної антикорупційної політики та державних органів, відповідальних за її реалізацію, є одним із найважливіших чинників складної ситуації з корупцією в Україні. Особливе місце в протидії цьому негативному явищу посідає розслідування корупційних злочинів, їхня методика і тактика. Тактичні прийоми розслідування допомагають оцінити та використати кращі прийоми боротьби з кримінально караною корупцією. Тактичний прийом може виступати не будь-який, а лише найбільш раціональний і ефективний спосіб здійснення процесуальної дії у певних обставинах його реалізації. Однак застосування будь-яких тактичних прийомів має мінімально обмежувати права осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Особливо це стосується розслідування злочинних корупційних діянь, зокрема щодо застосування таємних способів збору інформації.

Ратифікація Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод стала відправною точкою в запровадженні практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) в кримінальну процесуальну діяльність. Це зумовило необхідність ретельного перегляду порядку проведення оперативно-розшукових заходів. У більшості європейських держав законом передбачено подібні до вітчизняних негласних слідчих (розшукових) дій заходи, що застосовуються тривалий час.

Практика ЄСПЛ щодо перевірки законності їхнього проведення свідчить про те, що держава може негласно (таємно) втручатися в права громадян тільки за таких умов: втручання відбувається винятково в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб, що визначено ч. 2 ст. 8 конвенції; якщо втручання відбувається згідно із законом, тобто способом, передбаченим нормативно-правовим актом невідомчого характеру.

Ці вимоги спрямовані на визначення чітких меж утручання держави в особисте життя громадян для, з одного боку, унеможливлення зловживань, а з іншого - забезпечення дієвих засобів захисту громадян, права яких обмежувались.

Саме тому ст. 253 КПК України установлює обов'язок відповідних уповноважених органів повідомити особу, конституційні права якої тимчасово обмежувалися під час проведення НСРД, про такі заходи. Це стає додатковою гарантією забезпечення ефективного контролю та правового захисту громадян.

Для вітчизняного кримінального процесуального права зазначена норма є новою. Попри те, що впродовж тривалого часу Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» визначалися й визначаються межі втручання в конституційні права громадян, обов'язку повідомляти особу про обмеження її прав ним не передбачено. Ця норма з'явилася в новому КПК України [8].

Важливого тактичного значення набуває співпраця слідчого та оперативних працівників одразу після отримання інформації про кримінальне корупційне правопорушення. У цій ситуації слідчий не має повного доступу до здобутої оперативної інформації, оскільки більшість даних на цьому етапі є інформацією з обмеженим доступом.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство містить гарантії дотримання прав особи, які в такій ситуації виражаються у здійсненні нагляду та процесуального керівництва слідством з боку прокурора та судового контролю з боку слідчого-судді. Однак правильна правова позиція слідчого в більшості випадків дозволяє ефективно розпочати досудове розслідування корупційного злочину і без порушень законодавства довести його до логічного завершення.

Застосування оперативно-розшукових заходів у ході досудового розслідування прямо закріплено в главі 21 КПК України, що стосується негласних слідчих (розшукових) дій. Законодавець визначив їх як різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню. Право проводити негласні слідчі (розшукові) дії надано слідчому, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням - уповноважені оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України [3].

Основною відмінністю негласних слідчих (розшукових) дій від оперативно-розшукових заходів є те, що рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий, прокурор або слідчий суддя за клопотанням прокурора чи за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором. Також відмінним є те, що про прийняття рішення щодо проведення певних негласних слідчих (розшукових) дій та отримані результати слідчий зобов'язаний повідомити прокурора, який фактично вирішує долю отриманої інформації.

Недостатньо «ефективне» застосування негласних заходів виникає під час фіксування більшості корупційних правопорушень, передбачених чч. 1, 2 ст. 368; чч. 1, 2 ст. 368-2; чч. 1-3 ст. 368-3; чч. 1-3 ст. 368-4; чч. 1, 2 ст. 369; ч. 1, 2 ст. 369-2 КК України. Це створює значні перешкоди для їхнього виявлення та документування. Адже у випадках кваліфікації правопорушення за статтею про злочин невеликої чи середньої тяжкості слідчий обмежений вибором НСРД - зняття даних з електронної інформаційної системи або її частини, доступ до якої не обмежується її власником, володільцем або утримувачем чи не пов'язаний з подоланням системи логічного захисту, та установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу.

Як свідчить практика, для вказаної категорії проваджень потреби в знятті інформації не виникає, а встановлення місцезнаходження радіоелектронного засобу може сприяти тільки розшуку підозрюваного. Без проведення таких НСРД, як контроль за скоєнням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, виготовлення, створення несправжніх імітаційних засобів для проведення спеціального слідчого експерименту, зібрати докази про злочин, передбачений ч. 1 ст. 368 КК України, неможливо.

Досвід застосування КПК України при розслідуванні корупційних злочинів зумовлює необхідність перегляду підходів проведення НСРД лише щодо деяких тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень. Адже в окремих випадках належне розслідування практично неможливе. Тим самим порушується визначений ст. 2 КПК України принцип невідворотності та відповідності покарання.

Як свідчить практика, непоодинокими є випадки, коли судді не беруть до уваги докази, отримані в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Суд правильно мотивує це тим, що на початковому етапі розслідування вбачались ознаки тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України («Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою»), а після розсекречення результатів НСРД правопорушення було перекваліфіковане на ч. 1 ст. 368 КК України - злочин середньої тяжкості,при розслідуванні якого негласні слідчі дії проводити неправомірно з огляду на ст. 89 КПК України.

Ця ситуація свідчить про необхідність унесення змін до КПК України щодо розширення переліку проваджень, під час розслідування яких допускається проведення НСРД, зокрема, незалежно від ступеня тяжкості корупційних злочинів, перелік яких наведено у примітці до ст. 45 КК України.

Ще одне складне питання, яке потребує негайного вирішення, - відсутність чіткого механізму ознайомлення сторони захисту з матеріалами щодо НСРД, включаючи ухвали слідчого судді та постанови прокурора про їхнє проведення. Як позитив, зазначимо скасування вироків у зв'язку з неможливістю дослідження всіх матеріалів провадження [8].

Законодавець, визначаючи у КПК України як критерій допустимості обмеження конституційних прав та свобод громадян скоєння тяжкого чи особливо тяжкого злочину, очевидно, керувався вердиктами ЄСПЛ, пов'язаними із забезпеченням дотримання прав та свобод людини, закріплених у стст. 2, 6, 8, 13 конвенції (зокрема, рішення «Делькур проти Бельгії» від 17.01.70, «Клаас та інші проти Німеччини» від 06.09.78, «Тейсера де Кастро проти Португалії» від 09.06.98, «Сейкера проти Португалії» від 06.05.2003, «Нарінен проти Фінляндії» від 01.06.2004, «Ванян проти Росії» від 15.12.2005, «Шеннон проти Сполученого Королівства» від 06.04.2006, «Худобін проти Росії» від 26.10.2006, «Волохи проти України» від 02.11.2006, «Раманаускас проти Литви» від 05.02.2008, «Михайлюк та Петров проти України» від 15.01.2010) [7].

Також брався до уваги досвід нормативно-правової регламентації в кримінальному процесуальному законодавстві Франції, Німеччини, Болгарії, Латвії, Грузії, Молдови, Австрії, Польщі та інших європейських країн. У більшості з них проведення негласних дій можливе у кримінальних провадженнях щодо тяжких чи особливо тяжких злочинів (наприклад, Франції, ФРН, Польщі, Молдові, Болгарії).

Водночас в Австрії, Грузії, Латвії вжиття негласних заходів розслідування не пов'язане зі ступенем тяжкості злочину. Основною гарантією дотримання прав громадян уважаються належний прокурорський нагляд та судовий контроль.

Побутує думка, що досвід окремих держав стосовно проведення НСРД у всіх без винятку кримінальних провадженнях, незалежно від ступеня тяжкості, є неприйнятним в умовах функціонування вітчизняної правоохоронної системи. Адже на етапі реформування органів кримінальної юстиції в Україні забезпечити належний прокурорський нагляд та судовий контроль за негласними заходами розслідування, щоб унеможливити безпідставне проведення НСРД, повною мірою не вдасться. Це призведе до зловживань та використання НСРД як засобу задоволення особистих інтересів [8].

З огляду на тактичні особливості розслідування корупційних злочинів, на початковій стадії слідчому необхідно аналізувати і приймати рішення лише на підставі наданих йому матеріалів чи досліджених особисто обставин. Це правило обумовлюється тим, що оперативні працівники можуть ввести слідчого в оману щодо певних обставин вчинення злочину, зокрема, шляхом нібито «неофіційного» повідомлення оперативної інформації, яка буде в подальшому «легалізована» та визнана доказом. Наприклад, при наданні слідчому матеріалів про конкретний корупційний злочин працівники спецпідрозділів можуть повідомити слідчому про наявність відео- чи звукозаписів інших корупційних дій особи чи її спільників, які на цей час не можуть бути надані на ознайомлення (технічні проблеми, брак часу на виготовлення роздруківок тощо). Слідчий під впливом цієї інформації може прийняти рішення про необґрунтоване затримання особи чи застосування до неї інших заходів, що обмежують її права.

Особливо важливим у цьому аспекті є питання недопущення випадків провокації злочину. Відповідно до ч. 3 ст. 271 КПК України під час підготовки та проведення заходів з контролю за скоєння злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу, допомагаючи їй скоїти злочин, який вона не скоїла б, якби слідчий цьому не сприяв. Також неприпустимо із цією самою метою впливати на її поведінку насильством, погрозами, шантажем. Отримані в такий спосіб речі та документи не можуть бути використані в кримінальному провадженні.

Міжнародний досвід та практика ЄСПЛ показують, що питання провокації злочину неодноразово ставало предметом судового розгляду. Склалася відповідна практика щодо визнання допустимим утручання в процес скоєння злочину відповідними органами. Наприклад, у п. 55 рішення у справі «Раманаускас проти Литви» (заява N° 74420/01) [5].

ЄСПЛ дійшов висновку, що підбурювання з боку поліції має місце тоді, коли працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою документування злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб'єкта, схиляючи його до скоєння злочину, який в іншому випадку не був би скоєний.

Критерієм розмежування провокації (підбурювання) суд вважає початок здійснення працівниками поліції відповідного заходу - приєднання до вже вчинюваного злочину чи провокація особи до його скоєння.

Наведені рішення надають підстави для такого висновку: якщо правоохоронні органи спеціально залучають підготовлених осіб, які своїми активними діями підбурюють «злочинця» до вчинення правопорушення, то докази на підтвердження винуватості, отримані під час такої провокації, суд зобов'язаний визнати недопустимими, а обвинуваченого - виправдати. Разом з тим якщо представники правоохоронних органів обмежилися пасивним спостереженням і під час проведення негласних слідчих дій мав місце судовий контроль за дотриманням прав та свобод особи, зібрані докази відповідатимуть усім критеріям належності, допустимості та достовірності [8].

Важливе значення для подальшого досудового розслідування має ефективне проведення слідчим огляду місця події та затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, пов'язаного з корупцією.

Під час затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, пов'язаних з корупцією, необхідно також враховувати особливості цієї процесуальної дії щодо окремої категорії осіб, до яких належать: народні депутати України; судді Конституційного Суду України, професійні судді, а також присяжні і народні засідателі на час здійснення ними правосуддя; кандидати у Президенти України; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Голова Рахункової палати, його перший заступник, заступник головного контролера та секретаря Рахункової палати; депутати місцевої ради; адвокати; Генеральний прокурор України, його заступник. Усі вище перелічені особи належать до суб'єктів корупційних злочинів, які зазначені чинним законодавством України.

Складність такої процесуальної дії, як затримання підозрюваної у вчиненні злочину особи, обумовлена здебільшого особливостями суб'єкта корупційного злочину. Слідчому та прокурору слід бути готовими до спроб впливу на них з метою прийняття чи не прийняття певних процесуальних рішень, зокрема й щодо затримання. Цей вплив може виражатись у проханнях вчинити чи не вчинити певні дії з обіцянкою подальшого отримання матеріальної вигоди, у погрозах щодо настання негативних наслідків у разі проведення слідчих дій тощо. Спроби тиску та протидії слідству можуть виходити як від самого підозрюваного, так і від людей з його оточення (керівництво, родичі, близькі особи та ін.) [1, с. 18; 2, с. 239; 4, с. 54; 6, с. 142].

При цьому необхідно мінімізувати цей захід кримінально-правової репресії для уникнення безпідставного обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Забезпечення дотримання прав людини у ході слідства у справах про корупційні злочини є важливим фактором гарантування рівності процесуального статусу сторін та сприятиме належному розгляду справи і, відповідно, винесення обґрунтованого і справедливого рішення в суді.

право розслідування корупційний

Список використаних джерел

1. Карагодин В. Н. Преодоление противодействия предварительному расследованию / В. Н. Карагодин. - Свердловск : Изд-во Урал. ун-та, 1992. - 176 с.

2. Криминалистика : учебник для вузов / А. Ф. Волынский, Т. В. Аверьянова, И. Л. Александрова и др.; под ред. проф. А. Ф. Волынского. - М. : Закон и право, ЮНИТИ- ДАНА, 1999. - 615 с.

3. Кримінальний процесуальний кодекс України [текст]. - К. : Центр учбової літератури, 2012. - 254 с.

4. Кустов А. В. Механизм деятельности по противодействию расследованию / А. М. Кустов // Актуальные проблемы криминалистического обеспечения расследования преступлений: Труды Академии МВД РФ. - М., 1996. - С. 54-55.

5. Макбрайд Джеремі. Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес [Електронний ресурс] / Макбрайд Джеремі. - Режим доступу : http://nsj.gov.ua/files/ documents/ECHR%20and%20Criminal%20procedure%20Mc%20Bride%20ukr.pdf

6. Москвин Е. О. Противодействие предварительному расследованию: понятие и классификация / Е. О.Москвин // Воронежские криминалистические чтения. - Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 2002. - Вып. 3. - С. 137-145.

7. Решения европейского суда по правам человека [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://europeancourt.ru/resheniya-evropejskogo-suda-na-russkom-yazyke/

8. Татаров О. Як удосконалити правову регламентацію негласної слідчої діяльності задля

9. ефективної боротьби з корупцією та кіберзлочинністю [Електронний ресурс] / О. Татаров. - Режим доступу : http://zib.com.ua/ua/print/119240-yak_udoskonaliti_pravovu_reglamentaciyu_neglasnoi_slidchoi_d.html.

Размещено на Allbest.ru