Кримінально-правова характеристика злочинів, пов’язаних із незаконною трансплантацією органів та інших анатомічних матеріалів людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 343.618

Кримінально-правова характеристика злочинів, пов'язаних із незаконною трансплантацією органів та інших анатомічних матеріалів людини

Н. А. Жерж, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права та кримінології,

Ключевые слова: незаконная трансплантация органов, анатомические материалы, уголовная ответственность.

Annotation

Keywords: illegal transplantation of organs, anatomical materials criminal responsibility.

Здійснення правильної та детальної кримінально-правової характеристики злочинних діянь має важливе значення для висвітлення повної та об'єктивної картини злочинів, а також визначення меж та сфери дії кримінального права. Відповідно до Основного Закону держави людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю [1]. Держава гарантує, що жодна людина не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам без її вільної згоди. Проте тенденція минулих років, зокрема і сьогодення, характеризується зростанням різного роду злочинів, об'єктом посягання яких є безпосередньо життя та здоров'я людини. Серед таких злочинних діянь, кримінально-правову характеристику яких потрібно здійснити, є злочини у сфері незаконної трансплантації.

З метою захисту життя та здоров'я кожної особи законодавцем було встановлено кримінальну відповідальність за вчинення суспільно-небезпечних діянь, що посягають на такі об'єкти. Так, ст. 143 Кримінального кодексу України (далі - КК України) передбачає відповідальність за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини [2].

Актуальність цієї теми обумовлена тим, що проведення детальної кримінально-правової характеристики злочинів у сфері незаконної трансплантації є необхідною умовою для забезпечення здійснення правильної кваліфікації зазначеного суспільно-небезпечного діяння та відмежування від інших суміжних складів злочинів. Адже протягом останніх років гостро постала проблема поширення незаконної трансплантації органів та анатомічних матеріалів людини не лише в Україні, але й у всьому світі. Водночас однією із проблем є високий рівень латентності, що ускладнює порядок їхнього виявлення, а в подальшому - проведення заходів, спрямованих на боротьбу з незаконною трансплантацією. Разом з тим кримінально-правова характеристика необхідна для повного та всебічного вивчення злочину, вдосконалення підстав кримінальної відповідальності за його вчинення, а також правильного тлумачення ознак складу злочину, призначення покарання, застосування заохочувальних кримінально-правових норм [3, с. 158].

Проблематикою питань, що стосуються окремих аспектів незаконної трансплантації, займались такі відомі науковці, як: С. Гринчак, О. Ілляшенко, І. Кирилюк, Ю. Лісіцина, О.Мичко, Н. Мелещук, А. Пустовіт, О. Мичко, А. Мусієнко, Г. Чеботарьова та інші. Проте, незважаючи на значний науковий і практичний інтерес до проблеми незаконної трансплантації в цілому, питання кримінально-правової характеристики складу злочину, передбаченого ст. 143 КК України, досліджено недостатньо, в результаті чого виникає ряд проблем у сфері правозастосування.

Метою цієї статті є здійснення кримінально-правової характеристики злочинів у сфері незаконної трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини (ст. 143 КК України), розгляд об'єктивних та суб'єктивних ознак складу злочину, а також висвітлення причин та умов, що сприяють незаконній трансплантації органів.

Трансплантація як спеціальний метод лікування є надзвичайно важливим напрямом розвитку медицини для кожної держави, адже надає можливість врятувати життя однієї особи за рахунок використання органів чи анатомічних матеріалів іншої особи (близьких родичів) у випадках наявності медичних показань та її добровільної згоди або посмертно, якщо є письмова згода рідних потенційного донора. Як зазначає І. Кирилюк, трансплантація органів і тканин людини є ефективною та перспективною галуззю медицини, що дозволяє рятувати життя людей, які раніше вважалися безнадійно хворими [4, с. 257]. Проте в сучасному світі, все частіше можна почути про незаконну трансплантацію. В Україні трансплантація органів може здійснюватися лише акредитованими закладами охорони здоров'я за наявності виняткових підстав, передбачених законодавством. Нині у світі незаконно функціонує так званий «чорний ринок людських органів» [4, с. 254]. В Україні він існує, та й існував завжди, незважаючи на те, що це є незаконно. Як зазначає Н. Мелещук, основна причина продажу органів та анатомічних матеріалів - необхідність швидко заробити великі гроші. Збільшення випадків продажу внутрішніх органів спостерігалося у кризові 20082009 роки. Тенденцію пояснювали неможливістю розрахуватися із кредитами у зв'язку із втратою роботи [5]. Крім того, за законодавством України, особа, яка рекламує або пропонує на продаж людські органи, не несе ніякої відповідальності. На нашу думку, це є, безумовно, негативним моментом - прогалиною в законодавстві України, адже у багатьох випадках такі особи стають жертвами, їх викрадають або ж вилучають інші органи та тканини без згоди.

Для того щоб здійснювати ефективну боротьбу із будь-якими злочинними проявами, особливо у сфері незаконної трансплантації, виникає необхідність у наявності досконалої правової бази, на основі якої відбуватиметься протидія таким суспільно-небезпечним діянням. З урахуванням міжнародного правового досвіду було прийнято Закон України від 16.07.1999 «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині», який визначає умови і порядок застосування трансплантації як спеціального методу лікування, покликаного забезпечувати дотримання в Україні прав людини та захисту людської гідності при застосуванні трансплантації. Відповідно до ст. 1 закону трансплантація - спеціальний метод лікування, що полягає в пересадці реципієнту органа або іншого анатомічного матеріалу, взятого у людини чи тварини [6].

Разом з тим у цілях встановлення відповідальності КК України було доповнено статтею 143 «Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини» [2]. Після криміналізації зазначеного суспільно-небезпечного діяння в Україні активізувалася розробка кримінально-правових проблем і пошук методів протидії та боротьби з незаконною трансплантацією.

За офіційною статистикою, наданою Генеральною прокуратурою України, протягом 20142016 років було зареєстровано вісім кримінальних правопорушень за ст. 143 КК України, пов'язаних із незаконним вилученням органів та тканин людини. З них у 2014 році обліковано три кримінальні правопорушення, у 2015 році - п'ять, а в 2016 році - одне кримінальне правопорушення [7]. Протягом січня 2017 року не виявлено жодного злочину у зв'язку з незаконними діями щодо органів та тканин людини.

Міжнародна організація з міграції в Україні, яка почала надавати допомогу українцям, що постраждали від торгівлі людьми з 2000 року, зафіксувала протягом 2004-2016 років двадцять випадків незаконного вилучення органів та одну спробу здійснити таке вилучення [8].

З 2016 року вперше почали корелювати статистичні дані Міністерства соціальної політики України і Міністерства внутрішніх справ України стосовно кримінальних справ з торгівлі людьми. Так, станом на 22.07.2015 Міністерством соціальної політики України 94 громадянам встановлено статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, серед яких 88 - громадяни України і 6 іноземців (громадяни Пакистану, Молдови та Російської Федерації) [9].

Кількість таких випадків злочинної діяльності останнім часом в Україні збільшується. Проблема полягає в тому, що офіційна статистика не надає чіткого уявлення про масштаби цього явища і точну кількість жертв, оскільки торгівля людьми з метою вилучення у них органів або тканин для трансплантації є злочином, який досить складно відслідкувати, тому що злочинці використовують безліч форм і методів; крім того, більшість постраждалих не звертається за допомогою через страх покарання, осуд або просто не мають можливості це зробити. Тому до офіційних зведень потрапляє лише один із сотень таких випадків.

Причини високої латентності незаконної трансплантації, на нашу думку, ґрунтовно визначив О. Ілляшенко: «Як виявилося під час опитування практичних оперативних працівників, основними причинами, за якими інформація про окремі факти незаконної торгівлі органами і тканинами людини не надходить до правоохоронних органів та не враховується офіційною статистикою, є: 50,3 % - приховування потерпілим; 38,5 % - особам було важко відповісти на це запитання; 5,6 % - приховування самими правоохоронними органами; 2,9 % - не розглядаються самими правоохоронними органами як злочини; 2,7 % - розглядаються правоохоронними органами як злочини інших видів» [10, с. 147].

Для того щоб більш детально дослідити питання незаконної трансплантації, потрібно здійснити кримінально-правову характеристику діяння, передбаченого ст. 143 КК України «Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини».

Родовим об'єктом злочину законодавець визначив суспільні відносини у сфері життя та здоров'я особи. Це є очевидним, адже при вчиненні зазначеного злочину шкода може бути завдана як здоров'ю особи (вона позбавляється можливості нормального функціонування у випадку позбавлення її окремих органів чи тканин), так і безпосередньо життю (проведення різноманітних операцій може призвести до летальних випадків як під здійснення операції, так і після неї - в результаті ускладнення).

Виходячи із змісту статті основним безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я особи, а його додатковим обов'язковим об'єктом, залежно від конкретної форми цього злочину, - порядок проведення трансплантації щодо людини або торгівлі органами чи тканинами людини.

Виходячи із змісту ст. 143 Кримінального кодексу України предметом злочину є лише такі анатомічні матеріали людини, як органи і тканини, зокрема взяті у мертвої людини.

Відповідно до Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» такі органи мають назву гомотрансплантанти - анатомічні матеріали людини, призначені для трансплантації [6]. Слід враховувати, що відповідальність, передбачена ст. 143 Кримінального кодексу України, не застосовується у випадках, якщо предметом злочину є кров людини, взята у неї з метою використання її як донора шляхом обману або насильства. Адже зазначена ознака характеризує інший склад злочину, що передбачений ст. 144 Кримінального кодексу України «Насильницьке донорство» [2].

Об'єктивну сторону злочину утворюють його зовнішні ознаки, в яких безпосередньо проявляється процес вчинення суспільно-небезпечного діяння. Стаття, яка передбачає відповідальність за незаконну трансплантацію, складається із п'яти частин, тому об'єктивна сторона може проявлятися в різних формах: 1) порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини; 2) вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин; 3) незаконна торгівля органами або тканинами людини; 4) участь у транснаціональних організаціях, які займаються вилученням у людини шляхом примушування або обману її органів чи тканин з метою їхньої трансплантації; 5) участь у транснаціональних організаціях, які займаються незаконною торгівлею органами або тканинами людини. Таким чином, можемо прослідкувати, що незаконна трансплантація може бути вчинена винятково шляхом дії, а не бездіяльності, та характеризується наявністю корисливої мети. Також необхідно зауважити, що такі елементи об'єктивної сторони, як час, місце, засоби, знаряддя вчинення злочину, не належать до обов'язкових елементів складу злочину, що міститься у ст. 143 КК України. Разом з тим чітко виділено спосіб вчинення злочинного діяння - обман або примушування (ч. 2 ст. 143 КК України), а також незаконна торгівля органами або тканинами людини (ч. 4 ст. 143 КК України).

Трансплантація визнається незаконною у випадку, якщо при її проведенні не дотримано хоча б однієї з таких умов: 1) існує письмова згода об'єктивно проінформованих донора і реципієнта та батьків чи інших законних представників реципієнта, якщо ним є особа віком від 15 до 18 років чи визнана судом обмежено дієздатною (за винятком невідкладних випадків, коли є реальна загроза життю реципієнта) [11]; 2) наявні медичні показання (зокрема, висновок консиліуму лікарів відповідного закладу охорони здоров'я чи наукової установи після всебічного медичного обстеження донора); 3) завдана здоров'ю донора шкода буде меншою, ніж небезпека для життя, що загрожує реципієнту. Законодавством України передбачено й інші підстави визнання трансплантації незаконною.

Наприклад, незаконна трансплантація має місце у разі порушення основного принципу трансплантації, а саме платності або безоплатності за проведення цього методу лікування, а також криміналізації деяких умов його здійснення [12].

Усі основоположні міжнародні акти, які регламентують питання трансплантації органів і тканин, передбачають заборону комерціалізації таких дій. У ст. 18 Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» передбачено норму, яка забороняє укладання угод, що передбачають купівлю-продаж органів або інших анатомічних матеріалів людини, за винятком кісткового мозку [6]. Зазначена вище норма є гарантією дотримання міжнародно-правового стандарту в національному законодавстві.

Незважаючи на це, Інтернет переповнений оголошеннями про терміновий продаж нирки, печінки чи інших органів. Журналісти газети «Сегодня.иа» провели розслідування за такими оголошеннями і поспілкувалися з покупцями органів. Як виявилося, оперувати мають професійні хірурги за вибором місця проведення медичного втручання: в Києві, Запоріжжі, Мюнхені чи в одній із турецьких клінік. Суттєво відрізняється лише оплата: якщо в Німеччині за нирку обіцяють заплатити 490 000 євро, то тим, хто хоче позбутися нирки в Україні, заплатять 40 000 євро [13].

Багато вчених зазначає, що недоліком чинного законодавства є наявність вичерпного переліку осіб, що можуть бути живими донорами органів і тканин - це близькі родичі реципієнта або у випадку шлюбу між донором і реципієнтом (чоловік та дружина). Така правова регламентація суттєво обмежує можливості трансплантологи і реципієнтів, які роками стоять у черзі очікування донорського органа [14, с. 262]. Зазначена причина є однією із умов швидкого поширення незаконної трансплантації.

Важливим питанням кримінально-правової характеристики незаконної трансплантації є з'ясування поняття транснаціональної організації. Якщо узагальнити основні кримінальні ознаки злочинної організації, яка діє на теренах декількох держав, можна дати загальне визначення. Під транснаціональною організацією розуміють сукупність професійно підготовлених осіб, що об'єднані у стійке угрупування, яке систематично займається вилученням органів чи тканин у людей з використанням обману або ж примушування для їхньої трансплантації (пересадки) реципієнтам, які перебувають в інших країнах.

Наступною складовою кримінально-правової характеристики є визначення суб'єкта злочину. Це питання є спірним, адже думки вчених розділилися: одні вважають, що це є загальний суб'єкт, інші - спеціальний. Так, А. Мусієнко зазначає, що суб'єкт злочину за частинами 1, 2 та 3 ст. 143 КК України спеціальний - лікар, оскільки вилучення органів та тканин з метою їхньої трансплантації, як обов'язкова ознака цього злочину, може здійснюватися лише цією категорією осіб. Суб'єкт злочину за частинами 4 та 5 ст. 143 КК України - загальний [15, с. 7]. Підтримуємо позицію науковця, адже для проведення операцій потрібні медичні знання, особливо у напрямі хірургії. Це можуть бути медичні працівники - лікарі, які всупереч закону виконують такі операції. Виходячи з цього, якщо особа не матиме необхідних знань, це здебільшого може стати причиною смерті донора та недосягнення при цьому основної корисливої мети.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 143 КК України, характеризується наявністю вини винятково у формі прямого умислу. Крім того, для дій, спрямованих на вилучення у людини шляхом примушування чи обману її органів або тканин, обов'язковою є наявність мети - трансплантації.

Слід зазначити, що поширення незаконної трансплантації в Україні обумовлено рядом причин та умов як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. Так, серед основних можна виділити: високий рівень бідності населення, які в пошуках коштів для вирішення різного роду проблем наважуються на незаконну трансплантологічну операцію; недосконалість національного законодавства щодо закріплення вузького кола осіб, які можуть бути донорами; недостатня поінформованість населення про шкоду для здоров'я особи, яка продає свої органи чи тканини; відсутність державних програм, які б забезпечували підтримку медицини у сфері трансплантації; відсутність єдиного реєстру пацієнтів, які потребують трансплантації; прогалина в законодавстві, яка стосується відсутності відповідальності за рекламування або пропонування своїх органів у засобах масової інформації, особливо в мережі Інтернет.

На підставі викладеного матеріалу слід зазначити, що криміналізація діяння у сфері незаконної трансплантації обумовлена високим ступенем суспільної небезпеки, значним поширенням у світі, а також об'єктивною необхідністю захисту прав пацієнтів, донорів та лікарів.

Отже, правильна і детальна кримінально-правова характеристика складу злочину, передбаченого ст. 143 КК України «Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини», є необхідною умовою для забезпечення здійснення правильної кваліфікації зазначеного суспільно-небезпечного діяння, відмежування його від інших суміжних складів злочинів та призначення справедливого покарання.

Список використаних джерел

1. Конституція України : від 28.06.1996 N° 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України : від 05.04.2001 №2341-Ш // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2001. - № 25-26. - Ст. 131 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:// zakon3 .rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Вознюк А. А. Поняття та елементи кримінально-правової характеристики злочинів / А. А. Вознюк // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. - 2013. - № 1. - С. 154-160.

3. Кирилюк І. В. Кримінологічні проблеми трансплантологи / І. В. Кирилюк // Митна справа. - Частина 2. - 2011. - № 4(76). - С. 250-258.

4. Мелещук Н. А. Українці заради великих грошей розпродають себе по шматках [Електронний ресурс]. - 2012. - 12 березня. - Режим доступу : https://tsn.ua/ukrayina/ samorozprodazh-yaki-vnutrishnosti-ukrayincyam-ne-potribni.html

5. Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині : Закон України : від 16.07.1999 №1007-XIV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1999. - № 41. - Ст. 377 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1007-14

6. Генеральна прокуратура України : статистична інформація про зареєстровані кримінальні правопорушення та результати їх досудового розслідування [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.gp.gov.ua/ua/stat.html

7. Міжнародна організація з міграції : протидія торгівлі людьми Україна (на грудень 2016 р.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://iom.org.ua/ua/protidiya-torgivli-lyudmi

8. Сайт Міністерства соціальної політики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/index

9. Ілляшенко О. В. Стан та тенденції незаконної торгівлі органами та тканинами людини в Україні / О. В. Ілляшенко // Юридична наука. - 2014. - № 11. - С. 146-155.

10. Коментар до Кримінального кодексу України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://yurist-online.com/ukr/uslugi/yuristam/kodeks/024/141 .php

11. Пустовіт А. Л. Трансплантологія в Україні: недоліки законодавства та рекомендації з його розвитку / А. Л. Пустовіт // Юридична газета [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http ://www. e-lawyer, com.ua/transplantolog-ya-v-ukra-n-nedol-ki-zakonodavstva-ta-rekomendats- z-iogo-rozvitku-yuridichna-gazeta

12. Литвин О. «Чорний ринок»: українці продають власні органи в Інтернеті [Електронний ресурс]. - 2015. - 19 вересня. - Режим доступу : http://ukr.segodnya.ua/ukraine/chernyy-iynok- ukraincy-prodayut-sobstvennye-organy-v-internete--650102.html

13. Мичко О. В. Деякі правові та медичні аспекти реформування законодавства України у сфері трансплантологи з використанням зарубіжного досвіду / О. В. Мичко // Порівняльно- аналітичне право. - 2016. - № 5. - С. 261-264.

14. Мусієнко А. В. Запобігання злочинам у сфері трансплантації органів та тканин людини : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / А. В. Мусієнко. - Київ, 2010. - 17 с.

Размещено на Allbest.ru