Ефективність кримінально-правової регламентації протидії торгівлі людьми в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 343.431

Ефективність кримінально-правової регламентації протидії торгівлі людьми в Україні

І. В. Грицюк,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального процесу та криміналістики,

Д. К. Ковальова, здобувач вищої освіти Університету державної фіскальної служби України

Анотація

злочин протидія торгівля людина

Ключові слова: кримінально-правова регламентація, нормативно-правовий акт, кримінальна відповідальність, права людини, торгівля людьми, протидія торгівлі людьми.

Аннотация

В статье анализируется действующее отечественное криминально-правовое законодательство в сфере противодействия торговли людьми. Ретроспективный анализ нормативной базы соответствующего направления проведён с целью конкретизации объективных причин возникновения данного преступления и разработка национального механизма взаимодействия в сфере противодействия торговли людьми, включая зарубежный опыт. Акцентировано внимание на судебной практике по привлечению виновных к криминальной ответственности за совершение данного вида преступление.

Ключевые слова: криминально-правовая регламентация, нормативно-правовой акт, криминальная ответственность, права человека, торговля людьми, противодействие торговли людьми.

Annotation

Keywords: legal criminal regulation, legal act, criminal responsibility, human rights, human trafficking, human trafficking resistance.

В умовах сьогодення проблема протидії торгівлі людьми є винятково актуальною для кожної суверенної держави, зокрема і для України, яка є країною походження, транзиту і призначення для чоловіків, жінок і дітей, що піддаються торгівлі з метою примусової праці і сексуальної експлуатації. Українські жертви піддаються цьому з метою сексуальної експлуатації та примусової праці в Україні, а також у Росії, Польщі та інших частинах Європи, Туреччині, США, Центральній Азії та на Близькому Сході.

Неспростовним доказом твердження «торгівля людьми - глобальна проблема сучасності» є статистичні дані, що підтверджують наявність мільйонів жертв цього злочину в усьому світі. Відтак, у регіональному розрізі статистика має такий вигляд. У 2016 році статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, Міністерством соціальної політики України встановлено 73 громадянам. Станом на серпень 2016 року статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми, встановлено 237 особам, серед яких у 2015 році - 83 особам. Також, за інформацією Національної поліції України, у І півріччі 2016 року правоохоронними органами встановлено 44 потерпілих від торгівлі людьми, яким надано кваліфіковану юридичну та соціальну допомогу [1].

Окреслюючи загальні риси рівня протидії цьому злочину, варто сказати, що доволі ефективним заходом протидії торгівлі людьми є підписання договорів про двостороннє та багатостороннє співробітництво між правоохоронними органами із забезпечення обміну інформацією [2]. Так, в Україні функції Національного центрального бюро (НЦБ) Інтерполу покладені на Міністерство внутрішніх справ України, у структурі якого створений робочий апарат, що, власне, і відповідає за реалізацію державної політики у сфері протидії торгівлі людьми.

У вітчизняній юридичній науці проблему боротьби з торгівлею обґрунтовували О. Бандурка, Н. Гуторова, І. Карпець, Г Кохан, В. Куц, К. Левченко, Я. Лизогуб, А. Орлеан, В. Панов та інші. Боротьбі з торгівлею людьми як транснаціональному злочину присвячено наукові праці С. Бородіна, Л. Галенської, С. Гогель, В. Кудрявцева, І. Лукашука, Є. Ляхова, А. Наумова, В. Панова, Ю. Решетова та інших, проте у зазначених наукових працях не було акцентовано уваги на ролі національного механізму у цій сфері. Що ж стосується характеристики кримінально-правової регламентації у сфері протидії торгівлі людьми в Україні, то вивченням цієї проблеми займалися такі вчені, як: В. Весельський, В. Іващенко, В. Борисова, Н. Гуторова, В. Козак, Л. Кохан, Я. Лизогуб, А. Орлеан та інші. Однак у сучасній науковій доктрині відсутнє глибинне дослідження визначеної проблематики у вигляді кримінально-правової характеристики та ретроспективного аналізу, що пояснює актуальність обраної теми.

Метою цієї роботи є аналіз чинної кримінально-правової бази України у сфері протидії торгівлі людьми з метою визначення рівня ефективності законодавства та реалізації його на практиці.

Відтак, вважаємо за необхідне розпочати з дослідження теоретичної частини контекстуального напряму.

Торгівля людьми є одним із найбільш тяжких злочинів, що є грубим порушенням основоположних прав людини. Поняття торгівлі людьми визначено рядом нормативно-правових актів. Першим сучасним міжнародно-визнаним тлумаченням терміна «торгівля людьми» є визначення, що міститься у Протоколі про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, прийнятий резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 року [3]. Подібні визначення містяться і в інших міжнародних документах, зокрема Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, підписаної 16 травня 2005 року (набула чинності для України 1 березня 2011 року) [4]. Так, Глосарій термінів, що використовуються у Конвенції Організацій Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності та Протоколі до неї (Protocol to Prevent, Suppress and Punish Trafficking Persons, Especially Women and Children, supplementing the United Nations Convention against Transnational Organized Crime), використовується термін «human trafficking», що відповідає буквальному перекладу українською мовою - «торгівля людьми» [3].

Відповідно до Закону України від 20 вересня 2011 року N° 3739-VI «Про протидію торгівлі людьми» під «торгівлею людьми» розуміється «здійснення незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, у тому числі сексуальної, з використанням обману, шахрайства, шантажу, уразливого стану людини або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, з використанням службового становища або матеріальної чи іншої залежності від іншої особи, що відповідно до Кримінального кодексу України визнаються злочином» [5].

Поняття «протидія торгівлі людьми» зазначений закон тлумачить «як систему заходів, спрямованих на подолання торгівлі людьми шляхом її попередження і боротьби з нею та надання допомоги і захисту особам, які постраждали від торгівлі людьми» [5].

Закон розмежовує поняття «протидія торгівлі людьми» та «боротьба з торгівлею людьми», що, в свою чергу, також є «системою заходів, які здійснюються в рамках протидії торгівлі людьми, спрямованих на виявлення злочину торгівлі людьми, у тому числі незакінченого, осіб, які від цього постраждали, встановлення фізичних та/чи юридичних осіб - торгівців людьми та притягнення їх до відповідальності» [5].

Виходячи з визначення поняття «торгівля людьми» можна погодитися з О. В. Полуляховим, який узагальнює, що «характерним для терміна «торгівля людьми» є неоднозначне його розуміння. Під торгівлею людьми розуміють:

- работоргівлю;

- вивезення на продаж тільки за кордон;

- продаж людини з метою незаконного вилучення її органів [6, с. 52-57].

Стосовно сучасного стану наукового дослідження обраної нами тематики слід зазначити, що для України, як і для інших країн пострадянського простору, означена загроза стала актуальною лише на початку 90-х років ХХ століття, що є наслідком соціально-економічних та політичних причин. Вивчаючи доробок А. С. Політової [7], можна з упевненістю стверджувати про різкий дисонанс між рівнем злочинності та рівнем її подолання компетентними органами. Так, аналіз вітчизняної судової практики виявив низький рівень боротьби зі злочинністю та протидії торгівлі людьми.

Ми поставили перед собою завдання здійснити аналіз чинної вітчизняної нормативно-правової бази, зокрема кримінальної, у сфері протидії торгівлі людьми з метою конкретизації об'єктивних причин виникнення цього злочину та вироблення національного механізму взаємодії у сфері протидії торгівлі людьми з поєднанням зарубіжного досвіду.

Так, основним нормативно-правовим актом у сфері протидії торгівлі людьми є Закон України від 20 вересня 2011 року № 3739-VI «Про протидію торгівлі людьми» [5]. До числа відповідних законодавчих актів також належать:

- Державна соціальна програма протидії торгівлі людьми на період до 2020 року, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2016 року № 111 [8];

- прийняті на виконання Закону України «Про протидію торгівлі людьми» соціальні стандарти у сфері протидії торгівлі людьми;

- окремі статті Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України стосовно питань протидії торгівлі людьми.

Вважаємо за необхідне приділити окрему увагу соціальним стандартам у сфері протидії торгівлі людьми. Так, аналізуючи соціальні стандарти, варто зазначити, що такими вважають встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їхній комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Сучасна система державних стандартів у сфері протидії торгівлі людьми, яка затверджена Наказом Міністерства соціальної політики України від 30 липня 2013 року № 458 [9], представлена у такому вигляді:

- Стандарт надання послуг із соціальної профілактики торгівлі людьми;

- Стандарт надання послуг із соціальної інтеграції та реінтеграції осіб, які постраждали від торгівлі людьми;

- Стандарт надання соціальних послуг із соціальної інтеграції та реінтеграції дітей, які постраждали від торгівлі людьми.

У контексті проведеного нами дослідження винятково важливим є кримінально-правовий аналіз та характеристика законодавства у сфері протидії торгівлі людьми. Ефективність дії вищезазначених законодавчих актів, відповідно до очікуваних результатів Державної соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2020 року, визначається з урахуванням таких завдань:

1) удосконалення нормативно-правової бази у сфері протидії торгівлі людьми, тобто прийняття відповідних нормативно-правових актів;

2) запобігання торгівлі людьми, її первинна профілактика, що визначається задекларованою кількістю розповсюдженої інформаційної продукції;

3) боротьба зі злочинністю, пов'язаною з торгівлею людьми, кримінальне розслідування та переслідування. Це завдання передбачає проведення фахових навчань державними посадовцями, які можуть контактувати з особами, що постраждали від торгівлі людьми;

4) моніторинг у сфері протидії торгівлі людьми.

Стосовно характеристики кримінально-правової бази України як у цілому, так і у сфері протидії торгівлі людьми необхідно досліджувати проблему ефективності законодавства. У загальних рисах рівень результативності законодавства розглядається в різних площинах: внутрішній, національній та зовнішній, більше того, - зовнішньоінтеграційній, пов'язаній з імплементацією в законодавство України міжнародних стандартів.

Визначення рівня ефективності кримінально-правової регламентації протидії торгівлі людьми можливе лише шляхом детального аналізу статті Кримінального кодексу України, яка містить вичерпне поняття «торгівля людьми». У ч. 1 ст. 149 «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини» Кримінального кодексу України законодавець стверджує, що «продаж, інша сплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення узлочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації її праці, караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років» [10]. Аналізуючи цю статтю, варто зазначити, що основним безпосереднім об'єктом цього злочину є воля та гідність людини. Відповідно, цей злочин віднесено до злочинів проти волі, честі та гідності особи як один з найбільш антигуманних злочинів.

У примітці 1 до статті 149 КК України під експлуатацією людини розуміються всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо [10].

На думку О. М. Костенка, причинами цього негативного діяння є, по-перше, загальний комплекс сваволі та ілюзій, а по-друге, - комплекс сваволі та ілюзій щодо цього (конкретного) злочину [11]. Власне, звідси - загальновідомі загальні та спеціальні причини злочинного діяння.

Природа злочинної поведінки у разі вчинення торгівлі людьми, на думку О. М. Костенко, складається з таких етапів:

1) під дією причин злочинності у людини утворюється комплекс сваволі й ілюзій;

2) під впливом комплексу сваволі й ілюзій людина обирає саме злочинний спосіб задоволення своїх потреб, у результаті чого в неї виникає мотив, що спонукає до злочинного діяння (злочинний мотив);

3) під впливом комплексу сваволі й ілюзій людина ставить собі ціль створити злочинним способом такий стан речей, який необхідний для задоволення її потреб (злочинна ціль);

4) під впливом злочинного мотиву і злочинної цілі людина за наявності певних умов, що сприяють прояву комплексу сваволі й ілюзій, вчиняє злочин [11].

Крім того, варто звернути увагу на положення міжнародних нормативно-правових актів щодо протидії торгівлі людьми, зокрема Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми від 16 травня 2005 року. Відповідно до статті 4 (а) Конвенції торгівля людьми включає три компоненти: дію («найм, перевезення, передачу, приховування або одержання осіб»); використання певних засобів («погроза або застосування сили чи інших форм примусу, насильницького викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або безпорадним станом або наданням чи отриманням плати чи вигоди для досягнення згоди особи, яка має владу над іншою»); та з метою експлуатації [12].

Відтак, відповідно до поставленої мети нами було проаналізовано чинне законодавство у сфері протидії людьми, деталізовано поняття «торгівля людьми» та «протидія торгівлі людьми» й охарактеризовано основні завдання правоохоронних органів у сфері протидії цьому злочину.

У результаті аналізу національного та міжнародного законодавства, а також порівняння правових позицій науковців щодо визначення поняття «торгівля людьми» нами було з'ясовано таке: а) відсутня єдність щодо розуміння сенсу поняття «торгівля людьми» на рівні міжнародного законодавства; б) основною ознакою цього виду злочину є продаж людини або інша оплатна передача людини; в) відсутній акцент щодо обмеження свободи особи у результаті злочинного посягання.Аналіз положень статті 149 Кримінального кодексу України надає можливість стверджувати, що вони викладені у недосконалій формі, що пояснюється розбіжністю конкретизації мети злочину у самій статті та примітці до неї.

Щодо міжнародного законодавства, Г Жуковська у своїй роботі «Протидія торгівлі людьми як державно-управлінська проблема» переконує, що «згідно із нормами міжнародного права, держави зобов'язані з належною обачністю проводити заходи для запобігання торгівлі людьми, розслідування та судового переслідування торговців людьми та надання допомоги і захисту жертвам торгівлі людьми. Такий принцип кореспондує з нормами міжнародної відповідальності держав за порушення міжнародних зобов'язань у результаті їх дій або в певних випадках і дій інших суб ' єктів» [13].

Зауважимо, що на момент 2017 року відсутні законодавчі ініціативи щодо вдосконалення поняття «торгівля людьми», впровадження національного механізму у сфері протидії торгівлі людьми тощо, що підсилює нагальність нормативно-правових змін на рівні національного законодавства.

Список використаних джерел

1. В Україні активно реалізується Державна програма протидії торгівлі людьми на період до 2020 року [Електронний ресурс] / Міністерство соціальної політики України. - Київ, 2016. - Режим доступу :http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/article;jsessionid=E78CBA81ADDE95105EA9667DD176B283.app1?art_id=193302&cat_id=160722

2. Протидія торгівлі людьми : посібник для дільничних інспекторів міліції. - Київ : ТОВ «Компанія ВАТТЕ», 2012. - 40 с.

3. Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, прийнятий резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 року [Електронний ресурс] // База даних «Законодавство України» / ВР України. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_791/ print1382539821519683/

4. Топчій А. О. Висвітлення в засобах масової інформації проблеми торгівлі людьми : посіб. для журналістів / А. О. Топчій, Т С. Шевченко ; Координатор проектів ОБСЄ в Україні. - К. : Видавництво СПД Купріянова О.О., 2007. - 157 с.

5. Про протидію торгівлі людьми : Закон України : від 20.09.2011 № 3739-VI [Електронний ресурс] // База даних «Законодавство України» / ВР України. - Режим доступу : http:// zakon3. rada. gov.ua/laws/show/373 9-17

6. Полуляхов О. В. Проблеми вдосконалення протидії злочинним угрупованням, пов'язаних з торгівлею людьми / О. В. Полуляхов // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2003. - № 23. - С. 52-57.

7. Політова А. С. Практика притягнення до кримінальної відповідальності за статтею 149 КК та шляхи підвищення її ефективності / А. С. Політова // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. - 2013. - Вип. 2. - С. 306-314. - (Серія юридична).

8. Державна соціальна програма протидії торгівлі людьми на період до 2020 року, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України : від 2 лютого 2016 року № 111 [Електронний ресурс] // База даних «Законодавство України» / ВР України. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/111-2016-%D0%BF

9. Про затвердження стандартів надання соціальних послуг особам, які постраждали від торгівлі людьми : наказ Міністерства соціальної політики України : від 30 липня 2013 року № 458 [Електронний ресурс] // База даних «Законодавство України» / ВР України. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1327-13.

10. Кримінальний кодекс України : прийнятий 5 квітня 2001 р. [Електронний ресурс] // База даних «Законодавство України» / ВР України. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/2341-14

11. Костенко О. М. Культура і закон у протидії злу : монографія / О. М. Костенко. - К. : Атіка, 2008. - 352 с.

12. Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми, вчинена 16 травня 2005 року у м. Варшава та ратифікована Законом України від 21 вересня 2010 року № 2530-VI [Електронний ресурс] // База даних «Законодавство України» / ВР України. - Режим доступу : http ://zakon2. rada. gov.ua/laws/show/994_8 5 8

13. Жуковська Г. Г. Протидія торгівлі людьми як державно-управлінська проблема [Електронний ресурс] / Г Г. Жуковська // Демократичне врядування. - 2015. - Вип. 15. - Режим доступу : http://www.lvivacademy.com/vidavnitstvo_1/visnyk15/fail/Zhukovska.pdf.

Размещено на Allbest.ru