Доцільність вищої міри покарання за вчинення вбивств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 343.2./7

Доцільність вищої міри покарання за вчинення вбивств

ІВ. П. Бахіні. доктор юридичних наук, професор,

В статье исследуется вопрос целесообразности и эффективности функционирования смертной казни. Приведен анализ опыта ряда зарубежных стран по применению наказания в виде смертной казни.

Ключевые слова: наказание, смертная казнь, убийство, мораторий.

Annotation

Keywords: punishment, the death penalty, murder moratorium.

Життя людини є основною соціальною цінністю, але, на превеликий жаль, нині воно вкрай незадовільно захищається та забезпечується державою, його відповідними правоохоронними органами не лише в Україні, але й і в інших багатьох країнах світу. Необхідно звернути увагу, що в будь-якій державі одним із важливих криміногенних показників є рівень злочинності взагалі і вчинених вбивств зокрема та оперативне розкриття, розслідування і притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили такі злочини.

За даними Бюро ООН по боротьбі зі злочинністю, які були опубліковані в 2010 році, в цілому світі від вбивств загинуло 468 тис. осіб.

Мабуть, ці цифри не повною мірою відображають реальну картину щодо позбавлення самого цінного у кожної людини - її життя шляхом вбивства.

Найбільш складна криміногенна обстановка спостерігається в Латинській Америці. Так, лише в США на 100 000 населення коефіцієнт вбивств становить до 5 %. На 100 000 населення в Європі коефіцієнт вбивств за рік становить від 0,5 до 1,3 %. У Росії на аналогічну кількість населення коефіцієнт становить 11,2 %. В Україні цей показник коливається від 4,8 до 5,5 %. Водночас на 100 000 населення в Азербайджані коефіцієнт вбивств становить лише 2,1 % [1].

У різних країнах різний соціальний рівень, різні умови життя, які по-різному впливають на збільшення чи зменшення злочинності, особливо таких злочинів, як вбивство.

Показники злочинності по Україні на поч. ХХІ століття дещо зменшився, порівняно з 1992 роком, але після 2011 року ці показники стали знову зростати.

Усі цифри, які наглядно показують статистику про кількість вбитих людей, не завжди відповідають реальній картині, яка відбувається у світі.

Про латентність вбивств свідчать: а) дані про безвісти пропавших; б) виявленні невстановлені трупи; в) трупи, за якими встановити причину смерті неможливо; г) трупи без ознак насильницької смерті; д) самовбивці; е) утаювання вчинених злочинів від постановки на облік [2, с. 75-83].

Ще в середині ХІХ століття Ф. Захаревич зазначав, що «кількість арештантів, переданих у руки правосуддя, не є ще засобом доволі достатнім для кількості злочинів, істинно вчинених. Статистичні цифри, які взяті із загальної маси, скоріше повинні вважатися мірилом поліцейської діяльності, ніж станом злочинності [3, с. 258].

Багаторічна історія виявлення та розслідування вчених вбивств свідчить про те, що існує велика кількість вбивств, які не обмежуються одним фактом його вчинення. Так, Жіль де Лаваль (1404-1440) був звинувачений у вбивстві більше ніж 700 хлопчиків і дівчаток, «Салтичиха» (Дарья Салтыкова 1730-1801) була засуджена за вбивство 139 кріпаків. Згідно із Книгою Рекордів Гінеса головним сексуальним маніяком ХХ століття вважався колумбієць П. А. Лопес, який у період з 1973 по 1980 роки здійснив вбивство 300 дівчаток у віці до 10 років. Під час розслідування цих особливо тяжких злочинів поліція знайшла трупи лише 163 жертв. За ним слідує німецький маніяк Б. Людкс, який за період з 1928 по 1943 роки вбив 85 жінок [4, с. 57-58]. Третє місце посідає норвезький терорист А. Брейвик, який за один день вбив 77 осіб.

Серед маніяків-вбивць на друге місце за Книгою Рекордів Гінеса претендує С. Ткач, який стверджував, що здійснив вбивство біля сотні дівчат і жінок. До цього часу за 60 вбивствами ще не закінчено слідство.

Велику небезпеку для людей усього світу мають теракти, які вміло плануються, зухвало вчиняються терористами. Мабуть, не існує жодної періодичної преси, передачі по телеканалу, де б не згадувалися злочини, вчинені шляхом теракту в тій чи іншій країні. На превеликий жаль, теракти відбувалися і в нашій країні, які тісно були пов'язані з військовими подіями на сході. Наймасштабнішим за кількістю жертв вважається теракт, вчинений за допомогою літаків, які свідомо були направлені на башні Всесвітньо відомого торгового центру в Нью-Йорку 11 вересня 2001 року, коли загинуло понад 3 тис. людей.

Як терористи, так і маніяки-вбивці несуть загрозу для суспільства в цілому і для громадян зокрема. А тому на державному законодавчому рівні повинні існувати такі норми закону, які б не дозволяли в майбутньому здійснення будь-яких подібних злочинів повторно.

З цього приводу слушно висловився адвокат Карефалов, який зазначав: «Я не прихильник вбивства людини, бо в ім'я чого б воно не було - воно вбивство. Ну, або візьмемо особу, яка вбила 30 осіб чи зґвалтувала 30 дітей, чи вбиває іншу націю шляхом продажі наркотиків, я б цю особу уже не назвав людиною... вона скажений звір, угамовуючий свої тілесні потреби та задовольняючи їх у спотвореній формі. Як будь-який скажений звір, така особа підлягає виключення його із суспільства, нехай навіть шляхом його умертвіння» [5].

А ось і ще подібні випадки, позбавлення життя шляхом вбивства. У Дніпропетровській і Запорізькій областях троє 19-річних юнаків із благополучних сімей навмисно вбили 19 осіб не за для збагачення, а заради охоти і забави. Зрозуміло, що при цьому виникає запитання: чи можуть залишатися живими такі нелюди-вбивці, які позбавили життя багатьох людей шляхом катувань та жорстоких знущань? [6].

Один з працівників Генеральної прокуратури Росії наводить приклад того, як раніше судимий за зґвалтування і вбивство, знаходячись в колонії повторно там вбив двох людей і був засуджений до посмертної кари, але пізніше його помилували і замінили смертну кару на позбавлення волі. Потім за поданням адміністрації колонії був достроково звільнений, але незабаром повторно втретє вчинив вбивство і крадіжку, за що був засуджений на 15 років позбавлення волі. Виникає запитання: скільки ще потрібно часу, коли саме ця особа вчинить наступне вбивство чи інший тяжкий злочин.

Ще в одній колонії тієї ж Росії за клопотанням адміністрації 40 засуджених осіб за вбивство були подані до умовно дострокового звільнення, а пізніше взагалі звільнені судом [7, с. 112].

Можна лише передбачити та прогнозувати, які наслідки в подальшому можуть бути, коли подібні «нелюди» знову будуть на волі.

Доцільно було б на глибокому науковому та практичному аналізі виявляти таких осіб, які неодноразово вчиняли вбивства, і вирішувати питання про їхню гарантовану ізоляцію від суспільства шляхом їх страти або застосування довічного ув'язнення, але таке положення можливо вирішувати чітко закріпленим законодавством.

Це надало б можливість суспільству постійно очищатися від подібних злочинів, залишалися б живими ті люди, які гинули від рук вбивць, а правоохоронні органи та суди неодноразово відволікатися на розкриття, розслідування та засудження осіб, які неодноразово або серійно садистськими способами позбавляли життя громадян.

Нині все більше відбувається невмотивованих вбивств випадкових громадян на вулицях, у парках, магазинах тощо такими, наприклад, як норвежець А. Брейвік, москвич Д. Виноградов, які звільнилися з колонії, де відбували покарання, і знову вчиняли вбивства.

На суді Брейвік просив вибачення не у родичів загиблих, а в націоналістів, при цьому жалкуючи, що ще мало вбив людей, а Д. Виноградов жалів, що вбив мало «генетичного мусору».

Що це? Як це зрозуміти? Ні каяття за вчинене, ні інших мотивів, які б давали привід для позитивних роздумів. Мабуть, не лише правники, криміналісти, процесуалісти, але й фахівці- психіатри повинні з цього приводу сказати своє слово. Чи мають право подібні «нелюди» жити? Відповідь - ні.

Наряду із вбивцями потребує ізоляції від суспільства така категорія злочинців, які «ґвалтівники». На превеликий жаль, велика кількість злочинців не відбувають повний термін ув'язнення за вироком суду і досить часто поновлюють свою злочинну діяльність. Прикладом цього є випадок, коли в Маріуполі ґвалтівник, зґвалтувавши ученицю, був засуджений до позбавлення волі терміном на 6 років. Після звільнення з місць позбавлення волі він прийшов до потерпілої додому і знову зґвалтував її і її матір, після чого обох вбив.

Е. Озерян з цього приводу зазначав, що особа, яка вчинила квартирну крадіжку, була засуджена на 6 років; наркоман, що торгував зіллям, отримав такий же термін, а злочинець раптово обірвав життя трьох людей - матері і її двох маленьких дітей, теж був позбавлений волі терміном на 6 років [9]. Де тут логіка, не зрозуміло.

Професор В. Е. Кващис підкреслював, що дискусія прибічників і противників смертної кари нагадує розмову двох глухих: одні говорять про жах очікування страти, а інші про горе родичів жертви вбивства. Слід пам'ятати про найвищу соціальну цінність - життя кожної конкретної людини, але не забувати про тих, хто патологічно, агресивно, неодноразово шляхом вбивства позбавляють життя людей, перетворюючись у знаряддя їхнього знищення.

Американські кримінологи І. Ерліх, С. Лейсон, Х. Джебах, використовуючи методи регресивного аналізу, різні економічні і демографічні показники, розрахували загальнопревентивний потенціал вищої міри покарання. За їхніми розрахунками, виконання одного смертного вироку потенційно (залежно від різних умов) врятовує життя від 8 до 28 осіб [10].

На жаль, не існує абсолютно конкретних статистичних даних у всьому світі про вплив на кількість вбивств залежно від відміни або запровадження смертної кари, але є стовідсоткова гарантія, що при застосуванні її буде виключено повторно вчинення вбивства чи іншого тяжкого злочину [11].

Наглядним прикладом цього випадку є введення в Камбоджі, Лаосі, Тайланді смертної кари для наркокур'єрів. Як результат, при цьому трафік впав в 4 рази,а це десятки тисяч спасенних людських життів.

У 2011 році Н. А. Лопашенко за грантом ВГНФ № 11-03-00584а провела опитування громадян щодо їхнього відношення до смертної кари. 67,4 % опитаних респондентів висловилися за смертну кару, 5 % з філософських, релігійних та інших міркувань висловилися категорично проти неї.

Разом з тим соціологічні опитування свідчать, що від 75 до 85 % населення висловлювалися за введення чи збереження смертної кари. Ще в 2008 році 95 % опитуваних британців висловлювалися за відновлення смертної кари за вбивство [12, с. 31-32].

В Європі відновлюється рух за відновлення вищої міри покарання. Так, у Швейцарії почався збір голосів за проведення референдуму про застосування смертної кари для злочинців, які вчинили сексуальні наруги над дітьми та їхнім зґвалтуванням.

Проте негативно відносяться до мораторію про смертну кару не тільки громадяни багатьох країн, але й окремі вчені та політики [13, 14].

Нині більшість вчених зазначають, що правоохоронці не мають спеціальної освіти і професійних навичок, а відповідно, вкрай незадовільно ведуть боротьбу як зі злочинністю взагалі, так і з вбивствами зокрема [16, с. 113]. Не секрет, що століттями бажання не вміти «працювати», притаманні окремим представникам правоохоронних органів, залишаються незмінними і сьогодні.

Усі нормальні люди не можуть жити спокійно, коли злочинці не відмовляються від своїх жорстоких злочинних планів - позбавлення життя людей.

Але разом з тим історія свідчить про допущення багатьох помилок, можливо, фальсифікацій, поверхового розслідування, коли до смертної кари притягували невинуватих [17]. Так, за вчинені вбивства С. Ткачом і Г Михасевичем незаконно були засуджені 14 невинних осіб, а за вчинені вбивства А. Чикоптилом засудили і розстріляли одну невинну особу.

Мораторій (від лат. moratorius - відстрочений, уповільнений) - відстрочення виконання відповідних обставин, встановлення на конкретний термін або до закінчення надзвичайних подій, тобто тимчасовий акт. Наприклад, мораторій на смертну кару, тобто обмеження на певний термін, заборона її виконання або відновлення виконання.

На нашу думку, вища міра покарання - смертна кара повинна бути встановлена за:

а)вбивства двох і більше осіб; б) повторне вбивство; в) терористичний акт, що потягнув за собою загибель людей.

За вчинення інших тяжких злочинів особи, що їх вчинили, повинні каратись довічним позбавленням волі та іншими значними термінами ув'язнення.

Крім вчинених вбивств, зґвалтувань, небезпеку для суспільства носять педофіли. Педофілія - статеве тяготіння до дітей, що часто призводить наругу над ними до зґвалтувань та вбивств. Це психічна і невиліковна хвороба.

Наприклад, у свій час у Бельгії педофіл М. Дютру здійснив насильство і вбивство п'ятьох дітей. У 1985 році він був засуджений до позбавлення волі на 12 років (!?), але через 6 років «за зразкову поведінку» бельгійський міністр юстиції достроково звільнив його з місць позбавлення волі. Знаходячись на волі, М. Дютру повторно вчинив аналогічні вбивства. Коли його судили, бельгійці вимагали смертної кари педофілам [18].

Особи, які мають такі вади, повинні бути на постійному контролі як у лікувальних закладах, так і в правоохоронних органах.

Таким чином, необхідно чітко розмежовувати як злочини, так і злочинців. Таких вбивць, ґвалтівників, збоченців слід розділити на три групи: а) тих, хто неодноразово вчиняв такі злочини;

б)інші тяжкі злочини; в) нетяжкі злочини, що не є суспільно небезпечними. До осіб, які вчинили злочини, що віднесені до першої групи, обов'язково за вироком суду доцільно було б встановити вищу міру покарання.

До осіб, які вчинили інші тяжкі злочини, які нами віднесені до другої групи, повинні застосовуватися жорсткі терміни ув'язнення, включаючи довічне позбавлення волі. Щодо осіб, які вчинили нетяжкі злочини, які нами віднесені до третьої групи, терміни покарання можливі без позбавлення волі.

Наглядним прикладом диференціації покарання за скоєні злочини є існуюча у США за вчинення злочину вперше, особа карається за діючим законодавством; за вчинення злочину повторно - застосовується збільшене більш суворе покарання; за вчинення злочину втретє застосовується вища міра покарання.

В окремих штатах США за вчинення вбивства передбачено: в першому випадку покарання встановлено законодавством відповідного штату; за друге вбивство - довічне позбавлення волі; за третє - смертна кара.

Список використаних джерел

1. 2011 Global Study on Homiside: tends, contexts, data. United Nations on Drugs and Crime (UNODC), Vienna 2011.

2. Игнатов А. Н. Убийство: криминолого-статистическое исследование : монография / А. Н. Игнатов. - Симферополь : КРП «Издательство «Крымучпедгиз», 2012.

3. Захаревич Ф. Опыт юридической статистики / Ф. Захаревич // Журнал Министерства Внутренних Дел, 1853. - 4.4.

4. Раззаков Ф. И. Бандиты времен капитализма (Хроника российской преступности 19921995 гг.) / Ф. И. Раззаков. - М. : ЭКСМО, I997.

5. Смертная казнь в России может так и не появиться [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http: //smertnaya.kazn.com

6. Убийства были похожи на забавы и охоту // Факты. - 2007. - 25 июля.

7. Скобликов П. А. Актуальные проблемы борьбы с коррупцией и организованной преступностью в современной России / П. А. Скобликов. - М. : Норма, 2007.

8. Давыдов А. Неоднократность преступлений и ее уголовно-правовое значение / А. Давыдов, B. Малков // Рос. юстиция. - 2000. - N° 1.

9. Факты. - Киев, 2011. - 1 квітня.

10. Ehrlich I. the Deterrent Effect of Capital Punishment: A Question of Life and Death, American Economic Review. - 1975. - Vol. 65. - №. 3. - June. - P. 397-417; Layson S. Homiside and Deterrence: a Reexamination of the United States Time - series Evidence, Southern Economic Journal. - 1985. - Vol. 52. - №. 1. - July P. 68-89; Hashem Dezhbakhsh, Paul H. Rubin, Joanna Mehlhop Shepherd «Does Capital Punishment Have a Deterrent Effect? New Evidence from Post - moratorium Panel Data». Department of Economic Emory University Atlanta Ga. - 2001. - P. 25.

11. Сауляк О. Нужна ли России смертная казнь? / О. Сауляк // Законность. - 2009. - № 9(899).

12. Нагорный Р. С. Смертная казнь: превентивная роль. Ужесточение наказания против неотвратимости наказания / Р. С. Нагорный // Рос. следователь. - 2006. - № 2.

13. Даньшин І. М. До питання про тимчасове збереження смертної кари в кримінальному законодавстві України / І. М. Даньшин // Вісн. Акад. правових наук України. - Х., 1996. - № 6.

14. Маркин А. В. Стратегия сдерживания преступности / А. В. Маркин, В. В. Яковлев // Вест. Моск. Ун-та МВД России. - 2006. - № 1.

15. Достоевский Ф. М. Записки из мертвого дома / Ф. М. Достоевский. - М., 1989.

16. Бандурка О. М. Теорія та методи роботи з персоналом в органах внутрішніх справ : підручник / О. М. Бандурка. - Х. : Вид-во ун-ту внут. справ, 2000.

17. Чурилов Ю. Ю. Всемирная история неправосудия / Ю. Ю. Чурилов. - Ростов-на Дону : Феникс, 2012.

18. Являнский И. Бельгийцы пожалели, что отменили смертную казнь / И. Являнский // Комсомольская правда, 1996. - 3 сентября.

Размещено на Allbest.ru