Соціально-економічні права суб’єкта: до проблеми формування інституту приватної власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 340.2

Соціально-економічні права суб'єкта: до проблеми формування інституту приватної власності

А. С. Захарчук,

доктор юридичних наук, професор, професор кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України

Анотація

приватний власність економічний індивід

Ключові слова: економічна діяльність, власність, права людини, приватна власність.

Аннотация

Статья посвящена проблемам эволюции института частной собственности, его места и роли в системе социально-экономических отношений. Автор приходит к выводу о том, что реализация основных положений концепции частной собственности является основным условием реализации свободы индивида.

Ключевые слова: экономическая деятельность, собственность, права человека, частная собственность.

Annotation

Keywords: economic activities, property, human rights, private property.

Сьогодні Україна перебуває у стані становлення правової держави й громадянського суспільства. Успішне вирішення означених проблем поряд з чинниками політичного, правового, духовного характеру зумовлене характером економічних процесів.

Необхідною умовою подолання Україною протиріч суспільного розвитку є широкомасштабне входження до світової і насамперед європейської спільноти. Активна співпраця з різноманітними міжнародними організаціями має сприяти реформуванню національної правової системи. Не випадково питання конституційного процесу в цілому й змісту Конституції України зокрема стали предметом розгляду Венеціанської комісії «За демократію через право». А це, у свою чергу, вимагає подальшого дослідження таких проблем, як роль держави в реалізації прав людини, формування інституту приватної власності.

Права людини як один із феноменів суспільного розвитку становлять складну систему філософських, світоглядних підходів, які набули свого концептуального вираження після Другої світової війни, завершивши конституювання сучасної концепції прав людини, що прийшла на зміну доктрині природного права [2, с. 23], основний зміст якої полягає в тому, що людина від народження наділена певним об'ємом невідчужуваних прав, тобто таких, які ніким не надаються і ніким не позбавляються.

Доктрина природного права знаходить свій розвиток у поглядах Г Гроція, Б. Спінози, Т Гоббса, Ж.-Ж. Руссо та інших і відображає й захищає суспільні (економічні, політичні, культурні) потреби буржуазного суспільства і, в першу чергу, його провідної верстви - буржуазії. На думку Дж. Локка, будь-яка людина від народження є суб'єктом права на особисту свободу. Аналіз поглядів і висновків мислителя, викладених ним у праці під назвою «Два трактати про правління», свідчить про те, що приватна власність, виступаючи як атрибут природного права, робить її власників повноправними [7, с. 61].

Осмислення концепції прав людини як фундаментального політико-правового феномена неможливе без розуміння сутності суб'єкта, «людини культурної» [6, с. 15], який відображає її онтологічну основу і передумову. Версія «людини культури» сприяє розумінню системи суспільних відносин і соціальної нормативності. Досліджуючи процес життєдіяльності «людини культури», маємо враховувати той факт, що вона не ізольована від реальних державно-правових, соціально-економічних, політичних, національно-релігійних і міжособистісних відносин. Доходячи висновку про те, що специфіка правової системи зумовлена різноманітними аспектами життя суспільства, погодимося з тим, що соціальний устрій вписано у більш широку систему світобачення, яка відображає глибинні соціокультурні засади буття індивідів [6, с. 14].

Соціальні виміри економічних явищ рельєфно проступають завдяки, зокрема, проведенню економіко-правових досліджень, коли значно помітнішими стають причинно-наслідкові зв'язки, доцільність прийняття й ефективність реалізації певного нормативно-правового акта. Дослідження соціально-економічних процесів у їхньому взаємозв'язку при збереженні сутнісної єдності правових явищ та економічних інститутів в історичному вимірі дає багатий матеріал для узагальнень щодо оцінки соціальної ефективності окремих правових норм, ролі права в суспільному житті, його взаємодії з такими сферами, як економіка, політика, культура тощо. У цьому випадку проблематика пов'язана з розвитком прав людини, конкретизованому в такому специфічному інституті, як приватна власність.

Дослідження інституту власності як категорії, що характеризує економічні та правові аспекти суспільних відносин, можна розглядати крізь призму економіки, юриспруденції та інших соціальних наук. Поставимо завдання розглянути еволюцію зазначеного феномена в контексті економіко-правового дискурсу як сферу соціально-економічних прав суб'єкта.

Сприйняття науковцями сутності інституту власності зумовлене взаємодією категорій «загальне» й «специфічне». Оперуючи поняттям «власність», науковці, що представляють різні галузі знань, по своєму визначають її зміст.

З точки зору економічної науки, власність стає предметом наукових досліджень завдяки працям Карла Маркса. Саме він звернув увагу на дихтомію понять «приватна власність -суспільна власність» і надав їй ідеологічного забарвлення. При цьому «суспільна власність» у Маркса висвітлюється в позитивному аспекті, а «приватна власність» - в негативному.

У подальшому в неокласичній економічній науці поняття інституту власності ніби «розчинилося» в інших економічних категоріях (праця, гроші, капітал та ін.).

У 60-70-х рр. ХХ ст. завдяки так званій «теорії прав власності», яку розробляли відомі економісти Р. Коуз, Д. Норт, А. Алчіан та ін., зазначений феномен повертається в науковий обіг.

Натомість юридична наука на відміну від помилкового погляду про те, що правознавці досліджують власність, в особі своїх представників досліджує право власності, тобто сукупність юридичних норм, що регулюють відносини власності.

Серед багатоманіття підходів, пов'язаних з осмисленням процесу становлення прав людини, визначимо ряд факторів, які впливають на становлення інституту приватної власності в Україні; наявність у традиційному компоненті українського суспільства впливів інших культур у царині звичаїв, господарського механізму, побуту.

Тому в контексті дослідження поставленої проблеми певний інтерес становлять праці М. Новицької [8] та Г Федущак-Паславської [10].

Крім того, в розвідках вітчизняних дослідників правова свідомість селянства ХІХ ст. розглядається крізь призму архаїчної правової культури [1, 3].

Окремі аспекти формування та сприйняття інституту приватної власності в Україні розглядаються у працях А. С. Захарчука [4, 5].

Конституційному закріпленню права приватної власності в його сучасному розумінні передував розвиток на певних етапах суспільства різноманітних уявлень про сутність, зміст, роль та функцій приватної власності. Ґенеза уявлень про приватну власність зумовлена етапами розвитку людства, серед яких ми виокремлюємо первісне (архаїчне) суспільство (400 тис. р. до н.е. - ІІІ тис. до н.е.), аграрне суспільство (ІІІ тис. до н.е. - ХУШ ст. н.е.), індустріальне суспільство (ХУІІІ ст. - 70-ті рр. ХХ ст.).

Проблему ґенези інституту приватної власності аналізуватимемо в контексті еволюції від первісного до індустріального суспільства.

Ґенеза ідеї приватної власності пов'язана з історією людської цивілізації та особливостями її розвитку. Варто зазначити, що в архаїчних, патріархальних суспільствах уявлення про владу та власність не диференціювалося. В архаїчних культурах людина та її майно-поле, будинок, реманент тощо пов'язані глибокими, особистісними відносинами. Соціальний зв'язок сприймався архаїчною свідомістю як «квазібіологічний», і відношення до майна, по суті, було схоже з відношенням до потомства як родова властивість особистості. Тому мотиви індивідуальної поведінки були зумовлені, як правило, неекономічними факторами: сімейними, релігійними. Праця як форма прояву навичок та здібностей індивіда носила абстрактний характер. На відміну від родинних зв'язків, магії чи етикету, що несли в собі певні слова-символи, економіка як явище не мала назви, залишалась безіменною. Приналежність до клану і тотему, вікової чи статевої групи, ідейне лідерство й церемоніальні порядки, звичаї й ритуали були інституційовані через складну систему символів. Тому відносини, пов'язані з добуванням засобів до існування, привертали менше уваги, ніж інші форми діяльності. Водночас економіці як способу добування засобів, необхідних для виживання людини, не було присвоєно слова-знака. Однією з причин того, що в архаїчних суспільствах економічна діяльність не сприймалась як єдиний, неподільний процес, була відсутність поняття власності як права розпоряджатися певними предметами та результатами праці. Відповідно, неможливо було встановити облік цих предметів. Унаслідок такої фрагментації порушується єдність предмета з точки зору права власності. Зміна в праві власності поширюється, як правило, не на предмет в цілому, наприклад на ділянку землі, а лише на окремі форми користування нею, що позбавляє сенсу поняття власності щодо предмета в цілому [9, с. 24].

Завершального вигляду проблема еволюції інституту приватної власності набуває в римському праві. У законах ХІІ таблиць власність позначається терміном «dominium». Крім того, і для характеристики відносин власності вживався термін possessio (володіння) і ніс подвійне смислове навантаження: розглядався в контексті безпосереднього володіння з правом розпоряджатися предметом (possessio, posessio civilis) та права користування (detentio, posessio naturalis). Ці категорії фіксували різний зміст відносин між суб'єктами стосовно один одного і їхніх прав на один і той же предмет. Пізніше широкого поширення набув термін «dominus proprietatis». Термін «proprietatis» характеризує не об'єкт власності, а право окремих осіб на те, що їм належить. Цей термін був запозичений для характеристики поняття «власність» у європейських мовах (фр. propriete, англ. property). Як наслідок, неподільність і практична необмеженість користування державною чи общинною землями поширюється на володіння рабами та іншим рухомим майном, а потім на землю та інше нерухоме майно. Володіння полягало в тому, що власник отримував право безпосереднього й необмеженого впливу на річ, усвідомлюючи таке ж право інших осіб. Приватні речі, ті що належать приватним особам, протиставлялися речам публічним, тим, що належать народу. Наприкінці ІІ ст. до н.е. сформувалося право приватної власності на землю [8, с. 68-69].

Починаючи з ХІІ ст. по всій Європі розпочався процес рецепції римського та церковного права. Як наслідок, відбулася класифікація та кодифікація збірників звичаєвого права, зокрема «Саксонське зерцало», та збірників магдебурзького права, до яких увійшла значна кількість норм римсько-канонічної правової системи. 1325 р. земське право «Саксонського зерцала» було доповнене системою глос. Глоси включають у себе велику кількість посилань на «Corpus iuris civilis» (Звід цивільних законів) та «Corpus iuris canonici» (Звід канонічного права).

При феодалізмі не сформувалося поняття абсолютної приватної власності. Станово-ієрархічна структура суспільства супроводжувалась ієрархічною побудовою системи майнових форм та відносин. Поняття «власність» у феодальному суспільстві відображало не абсолютне, неподільне право на предмет власності, що мало місце в римському праві, а, навпаки, обмеження, певним чином розділене. Незважаючи на жорстку станову ієрархію, мінімальну можливість соціальної мобільності, феодальне суспільство було недостатньо диференційоване в політичному та економічному контексті. Володіння та влада не були відділені одне від одного. Політична влада власника була зумовлена масштабом його економічної могутності. Сеньйор щодо васала набуває прав «dominus» як в економічному, так і в політичному плані. Особливий характер феодальної власності полягає в тому, що держава в образі монарха виступає власником землі. На думку Г Дж. Бермана, характерною рисою феодальної системи землеволодіння стало поєднання у феодальному праві політичних та економічних аспектів - права управління та права розпорядження землею за допомогою терміна «dominium», запозиченого з латинської [8, с. 334].Наприкінці XVIII століття стався революційний злам у загальносвітовому вимірі вчення про право. Раціоналістична традиція поступилась принципові історизму, тобто підходу до права як субстанції, що постійно змінюється в часі, перманентно, безперервно еволюціонує у вигляді права позитивного. Позитивістський підхід до права характеризується домінантним становищем держави, перетворенням права в інструмент держави. Концептуального завершення протиріччя, пов'язане зі співвідношенням природно-правової й позитивістської доктрини, полягає в тому, що гуманістичні, морально-етичні аспекти природного права мають стати складовою позитивного права, наповнити його своєрідним морально-етичним змістом.

Відповідно, право власності виконує моральну функцію. Вона полягає в тому, що інститут власності впливає на формування особливої ментальності суб'єкта-власника, направленої на бережливе й заощадливе ставлення до ресурсів і засобів виробництва. У свою чергу, він вимагатиме такої ж поведінки від інших. Моральна функція власності зумовлена й релігійними чинниками. Зокрема, у християнстві серед протестантів панує переконання про те, що власність виступає не лише засобом елементарного накопичення майна, але й ознакою особливого ставлення Бога до індивіда. Власність у такому випадку ототожнюється з абсолютним благом, її економічні функції одночасно виступають як моральні: чим більшою власністю володіє індивід, тим він більше досконалий морально й наближений до Бога.

Розвиток відносин власності в Європі був зумовлений двома моделями землеволодіння. В Англії утверджується інститут майорату, тобто виняткове право старшого сина на спадок, що зумовило високу концентрацію земельної власності. Наслідком таких відносин став договір оренди та наймана праця. На материку, зокрема у Франції, відбувається процес роздроблення власності, проте її приватний характер при цьому не змінюється. Водночас із занепадом феодалізму відбувається процес розмежування родової приватної власності монарха та державної власності.

Формування концепту державної власності сприяли процеси, пов'язані з індустріалізацією суспільства, а також подальшою його диференціацією. Економічна роль держави відокремлюється (хоч і не повністю) від політичної ролі. За умов ринкової економіки держава як власник і суб'єкт господарювання виходить на ринок як рівноправний учасник економічної взаємодії. У цілому можна констатувати, що в Європі утвердився інститут приватної власності, а за державою залишилося право поземельного податку, що сплачується на потребу суспільства. Як наслідок, у ХІХ ст. відбувся процес переходу від безособистісних відносин до автономного індивідуального існування, що, в свою чергу, зумовило відокремлення економіки від політичної системи суспільства і формування ринкових відносин.

У ринковій економіці виробництво і розподіл матеріальних благ відбувається шляхом саморегульованої системи ціноутворення. Ця система керується власними законами, так званими законами попиту й пропозиції. Вона приводиться в рух страхом перед голодом і прагненням прибутку. Не родинні зв'язки, не правовий примус, не релігійні норми, не вірність васала сеньйору, не магія, а специфічні економічні інститути, такі як підприємницька діяльність, заснована на приватній власності, та вільна робоча сила змушують індивіда реалізувати власні здібності.

В умовах ринкової економіки існування індивіда забезпечується інститутами, діяльність яких зумовлена економічними мотивами та регулюється законами специфічного економічного характеру. Цей економічний механізм функціонує без зовнішнього втручання особи або держави. Він не потребує ніяких стимулів, крім страху перед бідністю й прагнення до легітимного прибутку, не потребує особливих юридичних механізмів, крім захисту власності й виконання контракту.

У силу своєї природи процес розвитку економіки від стану інтегрованості в суспільство до відокремлення з нього - процес поступовий та тривалий.

Список використаних джерел

1. Гримич М. Інститут власності у звичаєво-правовій культурі українців ХІХ - початку ХХ ст. / М. Гримич. - М.; Київ : Інтертехнодрук, 2004. - 587с.

2. Добрянський С. Права людини як певним чином внормована свобода (до характеристики поняття прав людини) / С. Добрянський // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні : матеріали ХІІ регіональної науково-практичної конференції, 9-10 лютого 2006 р. - Львів : Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2006. - 512 с.

3. Захарченко П. П. Розвиток права власності на землю в Україні (середина ХІХ - перша чверть ХХ ст.) / П. П. Захарченко. - К. : Атіка, 2008. - 295 с.

4. Захарчук А. С. Права людини в контексті доктрини природного права періоду Української Народної Республіки й Української держави / А. С. Захарчук // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2012. - №> 1. - С. 5-13.

5. Захарчук А. С. Інститут приватної власності в Росії та Європі: конституціоналізація феномена через призму мультикультурного дискурсу / А. С. Захарчук // Мультикультуризм як соціально-культурне явище: виклики глобалізованого світу / за редакцією доктора юридичних наук, професора А. М. Подоляки. - Київ : Арт-технологія, 2015. - С. 66-74.

6. Колодій А. М. Права людини і громадянина в Україні : навч. посіб. / А. М. Колодій, А. Ю. Олійник. - К. : Юрінком Інтер, 2003. - 336 с.

7. Локк Джон. Два трактата о правлении. Соч. : в 3-х т. / Локк Джон; ред. и авт. вступ. ст. И. С. Нарский. - Москва : Мысль, 1985. - Т. 1. - 621 с.

8. Новицька М. Становлення поняття «власність» в історичній ретроспективі / М. Новицька // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць. - 2003. - Вип. 21. -С. 331-336.

9. Поланьи К. Аристотель открывает экономику / К. Поланьи // Истоки: экономика в контексте истории и культуры / редкол. : О. И. Кузьминов (гл. ред.), В. С. Автономов (зам. глав. ред.), О. И. Ананьин и др. - М. : ГУ ВШЭ, 2004. - 584 с.

10. Федущак-Паславська Г. Суб'єкти права у правовій доктрині та кодифікація приватного права ХУІІІ-ХІХ стст. у країнах романо-германського типу правової системи / Г. Федущак- Паславська // Вісник Львівського університету. - 2009. - Вип. 49. - С. 60- 67. - (Серія юридична).

Размещено на Allbest.ru