Становлення інформаційного суспільства та інформаційні загрози в мережі Інтернет

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Необхідність становлення інформаційного суспільства та повноцінного входження у світовий інформаційний простір визнана на державному рівні і є пріоритетом державної інформаційної політики України на сучасному етапі державотворення. Інтерес до тематики обумовлюється зростанням можливостей інформаційних мереж впливати на базові інститути держави і суспільства, такі як суверенітет, безпека, права людини, інтелектуальна власність, тощо.

Розвиток інформаційного суспільства не тільки відкриває величезні можливості, але водночас породжує дуже серйозні проблеми, зокрема «свого вирішення потребують такі проблеми в сфері створення, поширення та використання інформації як: формування правових умов для забезпечення плюралізму, прозорості та неупередженості діяльності ЗМІ; унормування діяльності з поширення інформації в мережі Інтернет; вдосконалення захисту інтелектуальної власності в умовах поширення Інтернет-технологій; вдосконалення правових вимог щодо дотримання журналістами професійних етичних стандартів; узгодженість термінології в інформаційному законодавстві тощо» [2].

Особливість сучасного розвитку суспільних відносин в Україні полягає в тому, що становлення української державності відбувається паралельно, в умовах проголошення курсу на інтеграцію до Європейського Союзу, що сприяє системному реформуванню всіх галузей права відповідно до законодавства ЄС. Проте, при реалізації європейських планів виникає ряд питань щодо вдосконалення правового регулювання інформаційних відносин, серед них, наприклад, існують питання розвитку масивів відкритих даних органів державної влади, адже відкриття даних змінює підходи до державного управління та стратегічного розвитку України, питання щодо системи відкритих даних органів місцевого самоврядування, питання колізій щодо захисту даних від протиправних посягань, питання електронного врядування, інше.

Права людини лежать в основі всіх суспільних трансформацій, а не є чимось похідним чи другорядним при здійсненні відповідних перетворень. Особливе місце в системі цих реформ належить праву на інформацію, оскільки саме його реальне втілення та забезпечення в державі сприяє принциповому перегляду відносин між органами державної влади з конкретною людиною. Особливо гостро стоїть питання реалізації та захисту персональних даних та інших інформаційних прав людини, що здійснюються в Інтернеті, та їх дотриманням. Слід визнати, що з'явилася нова група прав, пов'язаних із їх використанням в мережі Інтернет. Відповідно, нова категорія ще потребує як наукових обґрунтувань, так і правового регулювання зазначених прав і закріплення відповідного статусу. Тому, серед фахівців у сфері інформаційного права за останні роки активно виріс інтерес до тематики інформаційного суспільства, інформаційних мереж, інформаційних прав та, відповідно, основних напрямків становлення інформаційного суспільства в Україні та подолання інформаційних загроз, які пов'язані із Інтернетом, соціальними мережами, використанням інших ресурсів.

Сучасний світ зазнає докорінних змін, що стосуються не лише трансформації парадигмальних наукових постулатів, а й онтологічної структурації за новими аксіологічними критеріями. Онтологічність інформатизації вже не вимагає свого аксіоматичного доведення і сприймається як даність, але питання гносеології й аксіології у своїй органічній єдності доволі рідко стають об'єктом наукового аналізу. У зв'язку з цим концепції інформаційного суспільства та, відповідно, електронного врядування, становлення мережевих просторів, оформлення державно-владного впливу через механізм правового регулювання не досліджуються системно, що позбавляє можливості цілісно усвідомити цей феномен, оскільки основним і визначальним у даному випадку є дослідження зв'язків та генези розвитку.

Проте, поза увагою дослідників залишаються питання інформаційних загроз та шляхів їх протидії, пов'язаних із використанням мережі Інтернет в умовах становлення інформаційного суспільства, адже розвиток інформаційного суспільства не тільки відкриває величезні можливості, але водночас породжує дуже серйозні виклики і загрози, на які необхідно належно реагувати.

Слід зазначити, що процеси інформаційної глобалізації, транспарентності та подальшого розвитку громадянського й інформаційного суспільства несуть різнорівневе навантаження на систему державного управління. У вирії як наукових досліджень, так численних законодавчих актів чимало зусиль слід докласти для оформлення цілісного уявлення про державну інформаційну політику сучасної української держави, становлення механізмів її кореляції із засадами зовнішньої та внутрішньої політики та у зв'язку із виникненням нових викликів, пов'язаних із Інтернетом.

Певним явищам негативного характеру, які мають бути враховані при виробленні засад державної інформаційної політики, слід приділити особливу увагу. Завдання полягає не лише у тому, щоб перелічити відомі істини, а й у тому щоб достеменно віднайти коріння формування даних чинників, скласти так званий філософський профіль картини. Адже за деякими проявами в інформаційній політиці насправді стоїть неправильне тлумачення їх природи, плутанина у поняттях форми та змісту динамічних і статичних складових. Без цього правильне сприйняття інформаційної політики не є повним, не може бути адекватно презентовано в рамках концептуального законодавчого акта, в якому і має бути вона оформлена.

Ще буквально недавно багато дослідників звертали увагу на девальвацію традиційних уявлень про державний суверенітет, адже фактично держава не завжди абсолютно самостійна у прийнятті тих чи інших важливих для неї рішень. Існування наднаціональних органів зумовлює формування наднаціональної юрисдикції. Так, при вступі до ЄС держави, передаючи деякі повноваження до ЄС, фактично частково втрачають власний суверенітет за рахунок утворення наддержавних інституцій. Довгий час не лише активно просувались теоретичні конструкції, але і створювались відповідні міжнародні інституції. Проте ці об'єднавчі європейські процеси сьогодні знаходяться під загрозою, і на передній план дискусій повертається ідея національного суверенітету. Серед передумов щодо виникнення нових інформаційних загроз у сучасному світі є триваючі військові дії на Сході України, в країнах Близького Сходу, наступ ІГІЛ на окремі об'єкти інфраструктури та місць великого перебування людей по усьому світі та, як наслідок, емігрантська криза та її дезорганізуючі наслідки вибори із використанням технологій «великих даних». Відповідно, сьогодні під загрозою розпаду стали міждержавні утворення та міжнародні міждержавні інституції, питання їх дієвості, життєздатності та можливості швидко реагувати на поставлені виклики та загрози. В контексті зазначеного, ми звернемось до історії проведення Brexit як правового явища. Так, ще 9 лютого 2016 року лідери країн ЄС задовольнили більшість пропозицій щодо посилення спеціального статусу Британії в об'єднанні, висунутих в листопаді. Британський уряд пропонувало закріпити право країни не брати участь у політичному інтеграції та розширити права національних парламентів в ЄС, обмежити отримання посібників мігрантами з інших країн Євросоюзу, усунути ряд бюрократичних обмежень в рамках єдиного ринку, а також закріпити права дев'яти країн ЄС, які не входять до євро зони. По-перше, лідери ЄС підтвердили, що Британія не повинна прагнути до більшої політичної інтеграції або брати участь у проекті європейської армії. Було погоджено введення правила «червоної картки», згідно з яким 55 % складу національних парламентів отримають право вето на будь-який законопроект ЄС та інші поступки щодо мігрантів [3]. Проте, навіть такі важливі поступки не дали можливості призупинити процес виходу Британії із ЄС. Так, 24 червня 2016 року був проведений референдум щодо питання виходу країни зі складу Європейського Союзу. Згідно з остаточними результатами референдуму у Великобританії 51,9 % жителів країни проголосували за Brexit, тоді як 48 % побажали залишитись у складі Євросоюзу.

Важливою передумовою для такого рішення було «вдале» використання інформаційних загроз економічного, політичного, а основне міграційного характеру, а також слабкість відповідних державних інституцій при проведенні агітаційних компаній за ЄС серед усіх верств населення, адже лише держава виступає непорушною та найбільш ефективною формою організації інформаційного суспільства. Для успішного її розвитку як системи постає потреба в реалізації державної політики, у тому числі державної інформаційної політики, виступає змістом державоі правотворчих процесів всередині та ззовні держави. Держава, не змінюючись за формою, змінюється змістовно: концепції лібералізму та людино центризму змінюють вектор державної політики, спрямованість діяльності її інститутів, у тому числі громадянських. Саме тому, в європейських країнах держав ЄС спрямована на реалізацію інформаційних прав і свобод конкретної людини. Це впливає і на інформаційну політику, яка здебільшого покликана створювати умови для вільного та безпечного інформаційного розвитку людини, доручення її до найновіших здобутків глобальної інформаційної цивілізації.

Зміст концепції держави й іманентність її ознак як цілісного утворення не змінюються залежно від змісту її наповнення. Можемо сповідувати різні політичні погляди від анархічних та охлократичних до шовіністичних чи демократичних, але ці погляди лише характеризуватимуть різні змістовні елементи, тобто, наповнення цілісного утворення, яким виступає держава.

Аналогічні міркування можемо будувати і щодо втрати самоідентифікації народами й етносами, штучного насадження зневаги та маніпулювання ставленням до націоналізму та патріотизму, просування ідеї неспроможності держави щодо регулювання нинішніх суспільних відносин в епоху глобалізації, втрати національної ідентичності через агресивну транскультурацію, запровадження інформаційних моделей системних і структурнофункціональних трансформацій, спрямованих на формування керованої ззовні інформаційної політики тощо.

Як ніколи раніше, Інтернет став революцією у комп'ютерному та комунікаційному світі. Винайдення телеграфу, телефону, радіо і комп'ютера підготували підґрунтя для цього безпрецедентного впровадження можливостей. Інтернет одночасно виступає можливістю всесвітнього мовлення, механізмом поширення інформації, а також середовищем співпраці та взаємодії між окремими суб'єктами та їх комп'ютерами без урахування географічного розташування. Інтернет являє собою один з найбільш успішних прикладів переваги стійких інвестицій та підтримки вивчення і розвитку інформаційної інфраструктури. На початку ранніх досліджень пакетних комунікацій, уряд, а також представники промислових та наукових кіл були партнерами у розробці та удосконаленні цієї захоплюючої нової технології. Сьогодні такі терміни як «bleiner@computer.org» та «http://www.acm.org» є звичними у мові пересічної людини [4].

Зокрема, на думку фахівців «свого вирішення потребують такі проблеми в сфері створення, поширення та використання інформації як: формування правових умов для забезпечення плюралізму, прозорості та неупередженості діяльності ЗМІ; унормування діяльності з поширення інформації в мережі Інтернет; вдосконалення захисту інтелектуальної власності в умовах поширення Інтернет-технологій; вдосконалення правових вимог щодо дотримання журналістами професійних етичних стандартів; узгодженість термінології в інформаційному законодавстві тощо» [1].

Хоча в Україні є певні перепони щодо широкого використання Інтернету: низький рівень покриття, низький рівень медіа грамотності населення, фінансовий стан споживачів, ментальність окремих груп населення, тощо, але однозначно можна вести мову, що з кожним роком використання Інтернету стане більш охоплюючим як в Україні, так і в світі. Разом з тим виникає ряд нових загроз, які ще буквально недавно не стояли на повістці дня світових організацій, державних інституцій, громадянського суспільства.

Сучасний світ, як і Україна, з розвитком інформаційних технологій вступили в еру інформаційних загроз, кібератак та, відповідно, інформаційних воєн. Окремі інформаційні війни можуть бути значно результативніші, ніж звичайні наземні із використанням людей, території і зброї, так як несуть ураження на невизначені території шляхом використання інформаційних можливостей. Крім того питання протидії ускладнюється тим, що фактично відсутнє правове регулювання функціонування в Україні міжнародних інформаційних обмінів та інформаційних систем, найяскравішим прикладом яких є Інтернет та відсутність поняття засобу масової інформації в мережі Інтернет, що в свою унеможливлює здійснення перевірки інформації, яка там поширюється та створює передумови для використання Інтернет-ЗМІ у деструктивних цілях [2].

Інформаційні виклики гібридної війни є доволі різними за своєю природою і мають як локальний/короткостроковий вимір, наприклад, інформаційна окупація окремих регіонів, поширення безпрецедентних обсягів дезінформації та пропаганди, так і більш абстрактний / довгостроковий вимір, як приміром зневіра у ЗМК міжнародної громадськості. Таким чином і відповідь на названі виклики має бути різною [5]. Починаючи з 80 років минулого століття Рада Європи активно протидії подібним злочинам і сьогодні є певний масив законодавства в зазначеній сфері. Найбільш значним кроком є прийняття Конвенції «Про кіберзлочинність», яка містить норми матеріального права, щодо поняття та видів злочинів в інформаційній сфері та особливості співробітництва держав які до неї приєдналися. До Конвенції було прийнято Додатковий протокол щодо заборони проявів у висловлюваннях щодо расизму та ксенофобії та відповідальності за такі висловлювання, до якого приєдналась і Україна.

Іншим не менш важливим питанням порушень в Інтернеті є питання використання дитячої порнографії, яке потребує вирішення на рівні світових співтовариств та міжнародноправових актів. Проблематика вирішення цього питання на рівні міжнародної спільноти в основному полягає в тому, що не має прийнятих вікових стандартів до розуміння дитини та інших складових цього явища, таких як, що таке порнографії, межі розуміння в різних типах правових систем і культур, інше. Тому, так важливо є прийняття законодавчих актів щодо блокування та фільтрування незаконного контенту в Інтернеті, що стосується захисту прав дітей, персональних даних, боротьби з тероризмом. інформаційний правовий плюралізм

Поряд з вищевказаною проблемою є питання встановлення відповідних програм батьківського контролю в Інтернеті. Вважаємо, що до реалізації подібних програм слід долучитися і бізнес структурам, які працюють із інформаційними технологіями, і державі. І одні і другі повинні нести соціальну відповідальність за подолання подібних порушень щодо майбутньої генерації держави суспільства.

Сьогодні однозначно можна констатувати, що дедалі більше розвиток українського законодавства повинен усвідомлювати необхідність розвитку кібернетичних стратегій, що повинні відігравати ключову роль у захисті комп'ютерних систем. Треба розуміти той факт, що тепер ураження комп'ютерних систем вірусними технологіями можна очікувати не тільки від країн із сильним військовим потенціалом, а також від менших країн, що поставлять собі за мету активно розвивати кібернетичні системи.

Важливою тенденцією світового розвитку є зростання ролі гуманітарної безпеки, оскільки вона є складовою національної та міжнародної безпеки й охоплює інтелектуальну, освітньо-виховну, психічну, фізичну, моральну, репродуктивну, духовну, генетичну, майнову, міграційну та культурно-етнічну безпеки. Усі ці загрози сьогодні стали не лише предметом наукових дискусій, але й елементом нашого інформаційного простору. Проте, факт існування цих загроз не ставить питання про доцільність чи недоцільність використання Інтернету. Так, на думку дослідників «Сьогодні Інтернет є розповсюдженою інформаційною інфраструктурою, початковий прообраз того, що часто називають Національною (Глобальною чи Галактичною) Інформаційною Інфраструктурою. Його історія складна і включає безліч аспектів технологічних, організаційних та суспільних. Його вплив досягає не тільки технічних областей комп'ютерних комунікацій, але й масштабів всього суспільства, оскільки ми рухаємось у бік збільшення використання онлайнінструментів для досягнення електронної комерції, збору інформації та суспільних дій [4].

Окремий аспект проблеми це стрімкий розвиток штучного інтелекту, як одна із характеристик «четвертої індустріальної революції», який в перспективі може нести певну загрозу людству. Цікаво про це було описано в праці Юваля Ноя Харари «Sapiens: Краткая история человечества», що « штучний інтелект починає перевершувати людський, і хоча в майбутньому напевно з'являться нові професії, твердої впевненості, що людина впорається з ними краще, ніж комп'ютер, немає. «Нове покоління зіткнеться з наслідками цієї технологічної еволюції. Велика частина знань, які діти зараз отримують в школі, швидше за все, стане марною, коли їм буде 40-50. Якщо вони захочуть продовжувати працювати, їм доведеться весь час заново пізнавати світ, відкривати в собі все нові й нові можливості, реагувати на зміни все швидше і швидше».

Усе вищевикладене свідчить, що назріла потреба прийняття інформаційного кодексу України, в якому було б систематизовано законодавство, врегульовані окремі інститути інформаційного права, процедури та механізми, розділені адміністративні функції та технічні стосовно інформаційного забезпечення, тощо.

Інше питання, яке існує це право людини «бути забутим в системі Інтернет». Право бути забутим» уперше було визначено Судом Справедливості Європейського Союзу у справі «Google Spain SL, Google Inc. v Agencia Espanola de Proteccion de Datos, Mario Costeja Gonzalez» (2014 рік). Воно означає, що особа має право подати до оператора пошукової системи мережі Інтернет та/або до вищого органу влади чи суду скаргу/позов про видалення або зміну посилань на певні інтернет-сторінки, які містяться в списку результатів пошуку, що з'являється після введення імені такої особи до пошукового рядка.

Пошукові гіганти від правової новації були не в захваті: голова ради директорів компанії Google Ерік Шмідт зазначив, що «залишається багато відкритих питань». Простіше кажучи, відбулося зіткнення між правом бути забутим і правом на доступ до інформації. З погляду Google, тут мусить бути баланс», сказав Шмідт після винесення рішення Судом Європейського Союзу. Сьогодні пошукові системи мінімально дотримуються питання що реалізації цього права.

Пошукові системи повинні розглядати всі клопотання, але вони зовсім не зобов'язані задовольняти кожне з них. Остання статистика, зокрема надана компанією Google, показала, що було подано 350 тисяч заявок, і що лише половину з них задовольнили. Google визнав, що «в суспільстві справді є запит на усунення застарілих, неточних даних або релевантні результати пошуку за їхнім ім'ям».

Інший аспект проблеми, щодо питання бути забутим це питання як пов'язати фізичну смерть людини із смертю в кіберпросторі поки що однозначної відповіді на питання не знайшла.

Термін «четверта індустріальна революція» виник завдяки відомому швейцарському економісту Клаусу Мартіну Швабу після його публікації в журналі Foreign Affairs (її ще називають сучасним «Капіталістичним маніфестом»). Четверту індустріальну революцію він пропонує називати цифровою, бо її особливою характеристикою є стирання відмінностей між фізичною, цифровою та біологічною сферами.

Проте, в результаті подібних змін постало ряд викликів, які потребують негайно реагування із врахуванням основних стандартів Ради Європи і практики Європейського Суду з прав людини, які мають стати в законотворчій роботі напрямком щодо реформування законодавства в аудіовізуальному секторі, у сфері електронних комунікацій, при реформуванні законодавства щодо захисту інтелектуальної власності онлайн, захисту приватності і персональних даних, з дотриманням стандартів свободи вираження поглядів як оффлайн, так і онлайн. Особливої актуальності заслуговує питання вдосконалення програмного забезпечення діяльності основних державних інституцій, організацій та підприємств. З метою подолання подібних негативних явищ потрібно, як відзначено в резолюції 7-го Українського Форуму з управління Інтернетом від 14 жовтня 2016 року, впроваджувати програми з підвищення медіаграмотності населення, професійних стандартів онлайнової журналістики, продовження реформ щодо прозорості власності, недопущення концентрації на медійному ринку і незалежності редакційної політики ЗМІ від впливу політично фінансових олігархічних кіл. Паралельно, усе вищевикладене свідчить про потребу прийняття нормативно-правових актів в яких був би передбачений механізм захисту інформаційних прав громадян від протиправних дій третіх осіб щодо інформації та обмеження її впливу на особу, в тому числі і в мережі Інтернет.

Інше питання, яке потребує відповідного реагування, це наявні виклики, пов'язані із виникненням Інтернет речей та їх регулюванні. Кінець 20 століття заклав основи виникнення концепції Інтернет речей, та виникли наслідки від їх використання з позиції захисту персональних даних. Згідно загальноприйнятого підходу до виникнення Інтернет речей призвело повсюдне поширення інтернету, мобільних технологій та соціальних медіа, з метою спростити доступ до цих об'єктів та зробити умови користування здобутками цивілізації простішими та зручнішими, ефективнішими і безпечнішими. Так, до Інтернет речей відносять планшети, смартфони, електронні годинники, розумні будильники, усі об'єкти, що мають зв'язок через мережу Інтернет, що призводить до обміну та синхронізації даних, їх захисту. На Міжнародній виставці споживчої електроніки (CES-2015) Едіт Рамірес, голова Федеральної торгової комісії США, заявила, що поширення.

Інтернету речей пов'язане з високим ризиком для безпеки. І цей аспект, на її думку, необхідно враховувати як великим компаніям, так і стартапам, оскільки будь-який пристрій, пов'язаний з Інтернетом, може піддатися злому.

Особливої актуальності це питання має в контексті запровадження електронної медицини, яка планується розвиватись за принципом: дані сервер аналіз прогноз. На кожному з етапів є ризики порушення прав на конфіденційність не лише через суб'єктивний чинник, але у зв'язку із розвитком електронних програм, які мають здатність до порушення прав на конфіденційність.

У певній мірі можна сказати, що інформаційний прогрес перетворився на інструмент поневолення людини інформаційними технологіями. Насправді в інформаційному суспільстві відбувається поглинання особистості інформаційними технологіями, в якому люди заради матеріальних благ, отриманих від участі у різних мережевих системах, втрачають духовну свободу та взагалі особистість. Більше того, за такого прискореного інформаційного прогресу, людина може перетворитися на придаток до інформаційних технологій та інформаційних ресурсів. Сьогодні однозначно можна сказати, що ні держави, ні інші світові професійні інституції не можуть самостійно боротися в повній мірі із тими викликами, які постали у зв'язку із розширенням Інтернету. До них слід віднести наступні: виклики щодо кіберзлочинності, захист авторського права в мережі, поширення дитячої порнографії, хакерство в економічній та політичних сферах, що є свідченням потреби консолідації держав і громадянського суспільства в пошуку вирішення даних викликів та вироблення міжнародних стандартів в зазначеній сфері. Тому так важливо налагодити систему обміну інформацією щодо питань кібербезпеки між інституціями та національними та міжнародними органами в питанні протидії та попередженню вчиненню злочинів в мережі Інтернет, що посягають на права і свободи людини і громадянина із залученням можливостей держави, суспільства, бізнесу та громадян.

Література

1. Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Реформи галузі інформаційно-комунікаційних технологій та розвиток інформаційного простору України»: Постанова Верховної Ради України від 31 березня 2016 р. № 1073-Vin.

2. Проблеми інформаційного законодавства України в сфері створення, поширення та використання інформації та шляхи їх вирішення: аналітична записка.

3. Баровська А. Інформаційні виклики гібридної війни: контент, канали, механізми протидії: аналітична записка.

4. Новицкий Г.В. Проблемы обеспечения национальной безопасности в условиях глобализации / Г.В. Новицкий // Геополитика безопасность терроризм: сб. ст.; под. ред. Е.А. Вертлиба, Л.М. Бонданца. Бишкек: Издво Бийиктик, 2006. С. 123-128.

5. Золотухін Д. Контрабанда постінформаційних підходів у інформаційне суспільство.

6. Руденко А. Бесполезные люди будущего.

7. Гордієнко Т. «Право на забуття» що це таке й чому про нього варто знати?

8. Пенцак Є. Четверта індустріальна революція і освіта.

Размещено на Allbest.ru