Відповідність приписів ст. 66 та ч. 1 ст. 68 Конституції України теорії реалізації норм права: аргументи "за" і "проти"

3) forbidding legal norms containing prohibitions are put into practice by a person in the form of their abidance by means of passive lawful behavior (inaction).

Considering these theoretical provisions the author came to the following conclusion: judgments of Rabinovich as to that that any forbidding norm can be formulated as a binding norm and contrariwise any legal duty may be reformulated as a prohibition and also the conclusion of the scientist as to spreading of the commented breve not only to forbidding but also to binding legal norms witnesses about at least insufficient technical and legal perfection of normative and legal breves, fixed in art. 66 and p. 1 of art. 68 of the Constitution of Ukraine and also about the necessity to correct them basing on aforementioned provisions of the theory of legal norms implementation.

With this aim the following changes and amendments to articles 66 and 68 of the Constitution of Ukraine are suggested:

“Article 66. Infliction of harm to nature and cultural heritage is prohibited.

Each person in case of infliction harm to nature or cultural heritage must repay inflicted harm”;

“Article 68. Everyone must fulfill duties, entrusted by the Constitution of Ukraine and laws of Ukraine.

Encroachment on rights and freedoms, honor and dignity of other people is prohibited.

Ignorance of laws does not release from legal liability”.

Keywords: Constitution of Ukraine, legal norms implementation, forms of direct implementation of legal norms, use, fulfillment, abidance.

Постановка проблеми

Метою загальнотеоретичної юридичної науки є не лише пояснення явищ правової дійсності, а також загальних закономірностей їх виникнення, функціонування та розвитку на основі обґрунтованих принципів і теорій, але й втілення наукових досягнень у правотворчу та правореалізаційну діяльність. Досягнення цієї мети вимагає, в тому числі, й оцінки окремих положень чинного законодавства на предмет їх відповідності перевіреним юридичною практикою теоретичним положенням, а також подальшого корегування приписів норм права шляхом внесення до них необхідних змін.

Аналіз публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми

Поняття реалізації норм права, його класифікація, характеристика її форм є традиційними питаннями, що комплексно розглядаються в межах як наукових монографій, так і підручників та навчальних посібників з теорії держави і права.

Вагомий внесок у розробку окреслених вище питань належить таким фахівцям у галузі теорії права, як С. Алексєєв, Д. Бочаров, В. Горшеньов, М. Вопленко, І. Дюрягін, В. Карташов, В. Лазарєв, П. Недбайло, М. Орзіх, А. Піголкін, П. Рабінович, Ю. Решетов, Ю. Ткаченко та ін.

Водночас, питання відповідності приписів ст. 66 і ч. 1 ст. 68 Конституції України постулатам теорії реалізації норм права лише фрагментарно торкався П. Рабінович, здійснюючи доктринальне тлумачення останнього з вищезгаданих правил поведінки.

Метою статті є оцінка аргументів і контраргументів щодо відповідності нормативно-правових приписів ст. 66 та ч. 1 ст. 68 Конституції України загальновизнаним у вітчизняній правовій доктрині положенням теорії реалізації норм права, а також підготовка пропозицій щодо внесення змін і доповнень до цих статей Основного Закону нашої держави.

Виклад основного матеріалу

Досягнення визначеної дослідницької мети вимагає, перш за все, розкриття змісту категорії «реалізація норм права», що є первинною та системоутворюючою в понятійному ряді однойменної теорії. Огляд спеціальної юридичної літератури з досліджуваної проблеми свідчить про те, що вчені, хоча й враховують смислове навантаження слова «реалізація», однак інтерпретують досліджуване нами поняття порізному. На підтвердження цієї тези наведемо окремі судження правників, які мають відношення до предмету розгляду.

Російський правник М. Вопленко відзначає, що сам термін «реалізація» в юридичній науці розуміється як практичне здійснення, впровадження або втілення права в суспільну практику [1, с. 4]. У самому ж понятті вчений виокремлює три основні моменти або три суттєві ознаки: а) правомірність; б) спрямованість на досягнення цілей правових норм; в) здатність породжувати юридичні наслідки [1, с. 5].

М. Вороніна вважає, що реалізацію правових норм можна визначити як зумовлену правовими приписами правомірну поведінку учасників суспільних відносин [2, с. 405].

П. Рабінович під реалізацією правових норм розуміє здійснення їх приписів у практичних діях (бездіяльності) суб'єктів [4, с. 129].

Категорію «реалізація норм права» А. Колодій інтерпретує як втілення положень правових норм у фактичній поведінці (діяльності) суб'єктів права [5, с. 210].

Аналіз вищенаведених суджень учених про явище правової дійсності, яке складає предмет наукового пошуку, свідчить про те, що його розуміють то як практичне здійснення, впровадження або втілення права (чи норм права) в суспільну практику, то як правомірну поведінку учасників суспільних відносин. Такі підходи взаємодоповнюють один одного і враховують суттєві ознаки поняття «реалізація норм права», що їх виокремив М. Вопленко.

Оскільки норми права, що складають предмет нашого дослідження, розміщені в розділі 2 Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», логічно обґрунтованим вважаємо умовивід про те, що їх дія поширюється на всіх право-дієздатних фізичних осіб, які безпосередньо, тобто без участі держави, здатні реалізувати приписи цих правил поведінки.

Тому наступним кроком на шляху досягнення задекларованої нами дослідницької мети має стати загальнотеоретична характеристика форм безпосередньої реалізації норм права.

За характером поведінки суб'єктів, ступенем їх активності традиційно розрізняють такі три форми безпосередньої реалізації норм права:

1) використання - форма безпосередньої реалізації уповноважуючих норм права, що полягає в активній поведінці суб'єктів, вчинюваній за власним бажанням;

2) виконання - форма безпосередньої реалізації зобов'язуючих норм права, що полягає в активній поведінці суб'єктів, вчинюваній незалежно від їх власного бажання;

3) дотримання (або додержання) - форма безпосередньої реалізації забороняючих норм права, що полягає в пасивній поведінці суб'єктів, вчинюваній незалежно від їх власного бажання.

З огляду на аналіз наведених вище дефініцій загальнотеоретичних категорій «реалізація норм права», «використання норм права», «виконання норм права» та «дотримання норм права», можна зробити такі проміжні висновки, що слугуватимуть своєрідною парадигмою для інтерпретації норм права, закріплених у ст. 66 та ч. 1 ст. 68 Конституції України:

по-перше, для реалізації норм права характерним є діалектичний взаємозв'язок як із приписами правових норм, так і з правомірною поведінкою суб'єктів права, адже у інший спосіб втілити в життя ці приписи, а отже, досягти мети правового регулювання суспільних відносин, неможливо;

по-друге, приписи правових норм є різноманітними за своїм характером (уповноважуючими, зобов'язуючими та забороняючими), тож реалізація норм права, з огляду на такий критерій для класифікації правомірної поведінки, як спосіб її об' єктивації у зовнішньому світі, може здійснюватися як шляхом активних дій, так і бездіяльності;

по-третє, для таких форм безпосередньої реалізації норм права, як використання та виконання характерною є активна правомірна поведінка суб'єктів права, а для дотримання норм права - пасивна поведінка.

Вищевикладене дозволяє виокремити загальну функціональну закономірність, тобто зв'язок, що об'єктивно існує між різними за характером приписів нормами права, формами їх безпосередньої реалізації та різновидами правомірної поведінки суб'єктів за характером їх діяння. Зазначена закономірність може бути відображена у вигляді таких суджень:

1) уповноважуючі норми права, що закріплюють суб'єктивні юридичні права, втілюються в життя у формі використання людиною своїх можливостей шляхом її активної правомірної поведінки (діяльності);