Механізм держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

Міністерство освіти і науки України

Запорізька державна інженерна академія

Кафедра українознавства

Контрольна робота

З дисципліни «Правознавство»

на тему «Механізм держави»

Вступ

Актуальність теми дослідження полягає у значенні, яке надається механізму держави у державному будівництві в умовах розбудови демократичної,соціальної, правової держави, ознаками якої є пріоритет прав і свобод людини і громадянина, підпорядкованість інтересів держави інтересам людини й суспільства, соціально орієнтована ринкова економіка, політичний і економічний плюралізм, демократія і соціальна справедливість.

Державним органам належить провідна роль у створенні і функціонуванні механізму держави, і перш за все, законодавчій владі, яка покликана підготувати досконалу законодавчу базу реформування українського суспільства і держави у відповідності із загальнолюдськими цінностями, з урахуванням історичної та національної самобутності. Верховна Рада України здійснила в цьому напрями вельми значну роль, ухваливши після прийняття Конституції України близько двох тисяч законів, створивши цим самим нормативну базу ефективного функціонування всієї системи державних організацій з метою здійснення завдань і функцій держави.

Соціальна спрямованість держави передбачає розширення сфери її впливу на суспільні відносини для вирішення питань розвитку системи освіти, культури, медицини тощо. Проте з іншого боку, розширення впливу держави на суспільні відносини не повинно приводити до тоталітарних зазіхань державної влади, до систематичного порушення прав і свобод людини і громадянина. Розмежування пріоритетів громадянського суспільства і державної влади повинно вирішуватись на конституційному рівні.

Огляд літератури. У зарубіжній та вітчизняній правничій літературі починаючи із 20-30-х років ХХ ст. неодноразово приверталась увага до проблеми полісемантичності термінів та підходів, що використовуються фахівцями з юриспруденції для характеристики публічно-правового механізму, за допомогою якого реалізуються завдання та функції держави. Найбільш ґрунтовні доробки, присвячені досліджуваному правовому явищу, розроблялись у період - середина ХХ ст. - початок ХХІ ст. Теоретичною основою нашого дослідження стали ті з них, авторами яких є: М.І. Байтін [14], В.А. Власов [30], Е.П. Григоніс [43], Л.Л. Григорян [45], Ю.М. Козлов [78], В.В. Копєйчиков [84], А.Г. Лашин [90],Г.О. Мурашин [106], Л. Наливайко [109], С.В. Соловйова [156], Ю.А. Тихомиров[181], Л.П. Юзьков [208] та ін. Кожне із названих джерел є самостійною авторською роботою, що відрізняється професійним баченням у сієї глибини та складності досліджуваної теми і, безперечно, містить у своєму змісті слушні узагальнення та пропозиції. Разом з тим загальновідомим є факт, що кожна творча робота має певну долю суб'єктивізму, бо є наслідком інтелектуального розвитку особистості, її фаховості, а також результатом ідеологічних уподобань автора та наукових підходів (методів), які їм використовувалися в процесі дослідження. У сучасній вітчизняній літературі, починаючи з 2000-го року, крім зазначеного загальновизнаного розуміння механізму держави (як системи державних організацій - державних органів, державних підприємств та установ), має місце наукова думка відповідно до якої, структуру механізму держави складає система органів державної влади (апарат держави) та інші основні інститути держави, а саме: елементи економічної інфраструктури (грошова система, фінансова система, податкова система, митна система, банківська система тощо); політична система (система органів державної влади, виборча система, система оборони і національної безпеки, система законодавства, правова система тощо); організаційно-культурна (духовна) основа держави (система освіти та виховання, система науки і культури тощо);соціальна система (система охорони здоров'я, система соціального захисту тощо), а також охоронна система, яка забезпечує безпеку функціонування усіх вищезгаданих соціальних систем, спрямована на захист від злочинних зазіхань та на відновлення порушених прав різних суб'єктів права

1. Поняття і призначення механізму держави, його співвідношення з апаратом держави

Виконання функцій держави забезпечується механізмом держави.

Механізм держави - це певна, що функціонує на основі єдиних принципів, система всіх носіїв владних державних повноважень і забезпечують реалізацію цих повноважень установ і структур, створених для вирішення поставлених перед державою управлінських завдань і здійснення його функцій.

Елементами механізму держави є: носії державної влади; органи державної влади; державні установи та державні підприємства; силові структури; апарат органів державної влади, державних установ та силових структур, державні службовці.[1, с.134 ]

Залежно від форми правління і політичного режиму суверенними носіями (власниками) державної влади були окремі особи, економічно панівні класи, елітарні групи, народ в цілому. Іноді юридично це були одні суб'єкти, а фактично влада належала іншим.

Державні органи - законодавчі, виконавчі, судові (див. Нижче), органи прокуратури, контрольні органи, виборчі комісії. Крім того, слід мати на увазі і низові ланки органів управління, які розташовуються в державних установах і силових структурах. Органи держави, таким чином, відрізняються за назвою, значенням, компетенції. Всі разом вони утворюють певну систему, яка функціонує на основі єдиних принципів.[2, с.126-127]

Система державних органів, принципи їх організації та діяльності постійно розвивалися в міру ускладнення суспільства. У традиційних державах механізм щодо нескладний. Створюються різні за назвою, компетенції, термінів повноважень органи, проте вся повнота влади знаходиться, як правило, у монарха - саме цей державний орган є основним. Від монарха залежить остаточне рішення практично будь-якого питання, в тому числі входить в компетенцію інших державних органів, а також їх створення або скасування. У конституційних державах державний апарат більш складний, він базується на зовсім інших принципах організації і діяльності, причому один з основних - поділ влади.

Державні установи різняться за своїм профілем: наукові, навчальні, лікувальні, виправні, виховні та ін. Всі вони в сукупності і кожне окремо покликані забезпечувати реалізацію відповідних функцій державних органів, підкріплювати її матеріальним, кадровим, інтелектуальним і іншим ресурсом. Державні підприємства мають різний цивільно-правовий статус, але так чи інакше вони сприяють ефективній реалізації економічної функції держави, підтримують матеріальну базу державних органів.[3]

Силові структури - армія, поліція, спецпідрозділи МНС та ін. - Головна опора в механізмі держави. Найбільше ці сили виявляють себе в умовах надзвичайного або воєнного стану; і в мирний час саме вони, в кінцевому рахунку, забезпечують спокій громадян.

Яким чином державним механізмом здійснюється управління суспільством? Спочатку відбувається регулювання суспільних відносин за допомогою права: видаються нормативні акти, в яких містяться норми права. Всі громадяни, їх організації, посадові особи і державні органи мають підпорядковуватися нормам права, реалізовувати їх у своєму правовому поведінці. Необхідно стежити також за тим, щоб ці правила не порушувалися. Таким чином, виділяють три основні форми діяльності державних органів: правотворчу,спрямовану на розробку і видання нормативних правових актів; правоісполнітельного - як форму владної діяльності органів держави по реалізації норм права; правоохоронну - форму правової діяльності держави, яка забезпечує дотримання правових норм.

Здійснюючи функції держави, державні органи використовують як методи переконання, розраховані на свідоме виконання приписів державної влади, так і методи примусу, що передбачають у разі потреби можливість застосування насильства.

У навчальній і науковій літературі нерідко використовується термін "апарат держави", міститься аналіз співвідношення понять "апарат держави" і "механізм держави". Досить поширена наступна точка зору: механізм держави складається з апарату держави, куди входять органи державної влади (законодавчі, виконавчі, судові, контрольно-наглядові), а також державних організацій (навчальних, наукових, лікувальних та ін.) І так званих матеріальних придатків ( армія, органи охорони правопорядку, виправно трудові установи та ін.).

Існує також наукова позиція, відповідно до якої під апаратом держави розуміються всі органи держави в статиці, а під механізмом держави - ті ж органи, але в динаміці. Вивчаючи апарат держави, говорять перш за все про призначення, порядок утворення, компетенції того чи іншого державного органу, а вивчаючи механізм держави - безпосередньо про діяльність державних органів, про їх взаємодію між собою.[3, с.87]

Окремі автори вважають поняття "апарат держави" і "механізм держави" приблизно рівнозначними, не вдаючись у термінологічні суперечки. Інші в апарат держави включають тільки ті структурні підрозділи, які обслуговують роботу державних органів.

2. Апарат соціально-демократично орієнтованої держави, принципи його організації та діяльності

держава апарат правоохоронний орган

Для забезпечення ефективної діяльності державного апарату, його підпорядкування інтересам суспільства важливого значення набувають принципи, які лежать в основі його організації і функціонування.[2] Ідеться про основні ідеї та відповідні вимоги, котрі визначають як структуру державного апарату, так і порядок взаємовідносин у ньому, а також основні риси управлінської діяльності.

Принципи організації діяльності державного апарату - це законодавчо визначені відправні засади і вимоги щодо його організації та функціонування.

Їх можна поділити на загальні принципи, що стосуються державного апарату в цілому, і спеціальні принципи, дія котрих поширюється на деякі ланки державного апарату.

До загальних принципів організації і діяльності державного апарату належать:

1) пріоритет прав людини. Конституція України в ст. З проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави;

2) поділ державної влади, який передбачає розмежування повноважень між трьома її гілками - законодавчою, виконавчою та судовою і функціонування механізму взаємних стримувань та противаг. Кожна гілка влади представлена окремим органом або групою органів, що наділені певним функціональним спрямуванням. Вона є відокремленою і відносно самостійною в межах своїх повноважень;

3) служіння народові. Цей принцип обумовлений визнанням народу носієм суверенітету та єдиним джерелом влади, а також службовим призначенням органів державної влади бути засобом здійснення народовладдя;

4) верховенство права, яке вимагає забезпечення панування права в суспільстві, унеможливлює свавілля органів державної влади. Визначальною для верховенства права є вимога законності: органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами. Верховенство права передбачає також існування чітких стандартів правової діяльності органів державної влади, зумовлених основоположними принципами права, спрямованими на забезпечення та захист прав людини;

5) відкритість та прозорість, які передбачають: право осіб на одержання публічної інформації; обов'язок державних органів інформувати населення про свою роботу; оприлюднення нормативно-правових актів та інших рішень державної влади; гласність та відкритість при здійсненні судочинства;

6) підконтрольність та відповідальність є важливими чинниками забезпечення ефективності та легітимності діяльності державного апарату. Контроль за діяльністю останнього здійснюється як самою державою через спеціальні органи (рахункова палата, омбудсмен, органи прокуратури), так і інститутами громадянського суспільства.

За результати своєї діяльності державні органи та їх посадові особи несуть як політичну, так і юридичну відповідальність;

7) професіоналізм, який передбачає наявність спеціальних знань державних службовців, необхідних для ефективної реалізації ними владних повноважень. Професіоналізм зумовлює необхідність кадрового підходу до підготовки державних службовців - наявність чітких професійних вимог до осіб, які обіймають посади в органах державної влади, та постійне підвищення їх кваліфікації;

8) рівне право громадян на доступ до державної служби, яке означає заборону привілеїв чи обмежень на доступ до державної служби за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання.[4, с.66]

Спеціальними принципами можна, зокрема, назвати передбачені Конституцією і закріплені відповідними законами України принципи територіальності, спеціалізації та інстанційності в організації системи органів судової влади. Діяльність Кабінету Міністрів України, наприклад, ґрунтується на таких спеціальних принципах, як безперервність, колегіальність, солідарна відповідальність та ін.

3. Правоохоронні органи у механізмі української держави

В Україні триває реформування життєдіяльності суспільства та державних інституцій. Одним із його завдань є удосконалення системи правоохоронних органів держави. Але усталених критеріїв, за якими той чи інший державний орган можна вважати правоохоронним, в правовій доктрині сьогодні не існує. Отже, визначення місця і ролі правоохоронних органів в механізмі забезпечення прав, свобод та законних громадян в правовідносинах є нагальною потребою.

Сучасна модель демократичної держави потребує нових концептуальних підходів до розв'язання проблем реалізації правоохоронної функції. Адже існування демократії без ефективної системи захисту й охорони прав людини та громадянина є неможливим.

У Конституції України поняття «правоохоронні органи» вживається один раз, у ч. 3 ст. 17, де завдання щодо забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону покладається на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом [6].

Як зазначено в Концепції першочергових заходів реформування системи Міністерства внутрішніх справ, яка була схвалена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2014 р. № 1118-р, авторитет влади у сфері протидії злочинності залежить не стільки від показників розкриття кримінальних правопорушень, скільки від довіри населення до правоохоронних органів як до захисників індивідуальних та суспільних інтересів та додержання силовими структурами принципу верховенства права. Діяльність правоохоронних органів повинна спиратися на зв'язок та підтримку населення [4]. Тобто мова йде не тільки про реформування МВС України, а про всі правоохоронні органи, які разом із відповідними нормативно-правовими засадами, організаційним та іншими видами забезпечення утворюють правоохоронну систему держави.

На думку А. Куліша, правоохоронна система - це багаторівнева соціальна система, яку складають правові засоби, методи та гарантії, що забезпечують охорону суспільних відносин від протиправних посягань, та державні органи, які виконують правоохоронні функції. Вона має наступні властивості: цілісність, структурність, взаємозалежність системи і середовища, ієрархічність [5, с. 19].

Структура правоохоронної системи - це стала єдність її елементів, які утворюють відповідні три основні підсистеми:

1) нормативну (регулятивну) - правові норми і принципи, що регулюють відносини між суб'єктами правоохорони, які знаходять свій вияв у правових актах, що регулюють правоохоронну діяльність;

2) інституційну, яку складають правоохоронні органи, для яких правоохоронна діяльність є основним завданням, а також об'єкти правоохоронного впливу;

3) функціональну, яка включає правоохоронну діяльність, взаємодію та координацію між правоохоронними органами [6, с. 10-11; 9, с. 108].

Неоднозначно та непослідовно поняття «правоохоронний орган» використовується і в законах України, які так чи інакше стосуються діяльності цих установ. Така ситуація негативно впливає на діяльність правоохоронних органів, оскільки безпосередньо стосується правового регулювання компетенції таких органів, правового і соціального статусу їх працівників [5, с. 47].

Інші пропонують розглядати це поняття у широкому (всі державні органи, які наділені певними повноваженнями в галузі контролю за додержанням законності і правопорядку) і вузькому (державні органи, спеціально створені для забезпечення законності і правопорядку, боротьби із злочинністю і яким з цією метою надані повноваження застосовувати передбачені законами заходи примусу та перевиховання правопорушників - суд, органи юстиції, прокуратури, внутрішніх справ, безпеки) розумінні [4, с. 53]. Правоохоронна діяльність виявляється в її основних функціях, які, у свою чергу, визначають функціональний розподіл відповідних спеціалізацій у системі правоохоронних органів [5, с. 49].

На відміну від інших систем державних органів, система правоохоронних органів не має традиційної організаційної побудови, як, наприклад, органи виконавчої влади, а є цілісною сукупністю, системоутворюючим чинником якої є не структурний, а функціональний критерій - правоохоронна діяльність, що визначено їх спільним функціональним призначенням, яке полягає, головним чином, в охороні і захисті права фізичних та юридичних осіб.

Система правоохоронних органів має певну ієрархічність, зумовлену функціональним характером і підпорядкованості різних видів правоохоронних органів. Система правоохоронних органів містить складові ланки, що мають відповідні завдання, повноваження і виконують правоохоронні функції для досягнення єдиної для всіх правоохоронних органів мети, а саме - охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Між правоохоронними органами існують субординаційні зв'язки, тобто правоохоронні органи одного виду будуються в ієрархічному порядку, у підпорядкуванні [5, с. 50].

Правоохоронні органи уособлюють монополію держави на застосування примусу, що є необхідною умовою забезпечення ефективної дії права. Правоохоронні органи покликані стримувати суспільство від вчинення злочинів, аморальних дій, злих намірів [8, с. 29].

У законодавстві відсутній єдиний підхід до розуміння термінів «правоохоронна діяльність», «правоохоронні органи держави», «правоохоронна система». У різних правових актах поняття правоохоронної діяльності та правоохоронних органів тлумачаться по-різному, а часто навіть суперечать одне одному, термін державна правоохоронна служба відсутній у чинному законодавстві зовсім. Це ускладнює розв'язання проблем реформування всієї правоохоронної системи, негативно впливає на нормативне регулювання компетенції правоохоронних органів, інституційну та функціональну складові правоохоронної системи України [9, с. 109]. Тож потреба при здійсненні реформування правоохоронної системи забезпечити належне нормативно-правове підґрунтя для цієї діяльності є першочерговою.

Аналіз чинного законодавства України свідчить про те, що правоохоронні органи не об'єднані в єдину систему, їх статус, завдання, функції не збалансовані, а залежать від різного ступеня врегулювання законом суспільних відносин у відповідній сфері. Відсутнє чітке визначення та розмежування їх компетенції. Як наслідок, кількість правоохоронних органів, та фінансові витрати на їх утримання збільшилися, водночас ефективність роботи знизилася, вони виконують багато зайвих функцій, а окремі їх повноваження дублюються [9, с. 110].

Основним завданням реформування правоохоронної системи держави є формування сучасної ефективної системи правоохоронних органів, запровадження нової ідеології їх діяльності, спрямованої на гарантування демократії та верховенства права, забезпечення реалізації прав і свобод громадян підвищення ефективності протидії зовнішнім і внутрішнім загрозам національній безпеці України, зокрема, злочинності та корупції. Для вирішення цього завдання потрібно розробити та впровадити сучасну нормативно-правову базу та, у першу чергу, розробити й ухвалити Закон України «Про правоохоронну діяльність, правоохоронні органи та державну правоохоронну службу в Україні», який повинен бути базовим, системоутворюючим у правовому забезпеченні функціонування правоохоронної системи в державі [9, с. 113].

Система правоохоронних органів становить органічну складову частину суспільства, продукт його діяльності, відтворення менталітету і рівня цивілізаційного розвитку. Запозичення позитивного досвіду організації і функціонування системи цих органів однієї держави в іншої (інших) здатне запобігти помилкам, прорахункам і негативним явищам, що особливо актуально для України на шляху розбудови демократії. А уніфікація стандартів правоохоронної діяльності також сприятиме підвищенню її ефективності, співпраці правоохоронних органів тощо. У будь-якому випадку, незмінною метою і завданням для відповідних суб'єктів є зміцнення правопорядку і законності, цілісності держави, захист прав і свобод людини та громадянина, особливо в сучасних умовах розвитку Української держави [4, с.71]. Адже у правовій державі влада має бути організована таким чином, щоб вона не пригнічувала особистість та її свободу, не втручалася у сферу її самовизначення, сприяла реалізації та забезпеченню прав і свобод громадян, водночас залишаючись організуючою і стримуючою силою для суспільства [10, с.64].

Таким чином, аналіз Конституції України та чинного законодавства свідчить про недосконалість сучасного правового забезпечення, відсутність системного уявлення і відповідного законодавчого забезпечення місця правоохоронних органів та правоохоронної діяльності в цілому, а відсутність «ідеальної» моделі правоохоронної системи загрожує втратою контролю над ростом злочинності, утворює реальну внутрішню загрозу національній безпеці України та загрожує утворенню неспроможності забезпечення гарантій держави щодо забезпечення безпеки її громадянам, що є найвищою соціальною цінністю в Україні.

Список використаних джерел

1. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений/ Под ред. проф. В.Г. Стрекозова. - М.: «Дабахов, Ткачев, Динов», 1995.

2. Авер`янов В.Б. Державний апарат // Юридична енциклопедія: В.6т. Редкоп.: Ю.С. Шемшученко та ін.- К.: Укр.енцикл., 1998.- т.1-А-Г.-с 126-127

3.Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник /Пер. з рос.- Харків: Консун, 2001

4. Білас А.І. Правоохоронна діяльність країн ЄС: порівняльно-правове дослідження [Текст]: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 - Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень / І.А. Білас; наук. кер. Камінська Н. В. - Київ. - 2016. -227 с.

5. Бородін Д.І. Правоохоронні органи України: поняття та функції [Електронний ресурс] / Д.І. Бородін // Юридичний вісник. Повітряне і космічне право. - 2015. - № 2. - С. 47-51.

6. Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР. Поточна редакція від 30.09.2016 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

7. Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: навч. по-сіб. / М.В. Кравчук. - [3-тє вид., змінене й доповн.]. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 247 с.

8. Хамула П. Особливості становлення та розвитку правоохоронних органів на території України: історичний аспект / П. Хамула // Віче. - 2015. - №4. -С. 28-31.

9. Янчук А.О. Шляхи формування основ нормативно-правового забезпечення реформування правоохоронної системи України: до постановки проблеми / А.О. Янчук // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2016. - № 1. - С. 107-116.

10. Кравчук В.М. Значення громадянського суспільства та демократії у становленні взаємодії судової влади і громадськості / В.М. Кравчук, П.І. Каблак // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки». Випуск 2. Том 3. - 2015. - С. 161-166.

Размещено на Allbest.ru