Основні концепції держави

Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет будівництва та архітектури

Кафедра політичних наук

Реферат на тему:

Основні концепції держави

Виконав: ст. Арх 41-б

Шпортій Я.С.

Перевірив: вик. Мамонтов І. О.

Київ 2016-2017



Зміст

Вступ

Концепції держави

Тоталітарні концепції держави

Концепції демократичної держави

Елітарні концепції держави

Теорія конвергенції

Концепції соціальної держави

Держава загального благоденства

Висновок

Джерела



Вступ

З самих давніх часів люди жили в групах і потребували суспільного устрою, який би забезпечив їм спільне виживання в складних природніх умовах. Люди взаємодіяли між собою по певним негласним правилам, які спочатку були хаотичними, але з появою чітких структурованих общин на чолі з шаманами, жрецями і вождями взаємовідносини стали урегульовані волею і віруваннями управлінців цієї общини. З природніх умов виник ієрархічний устрій суспільства з владними структурами. За об'єктивних умов, збільшення населення, роди об'єднувалися в племена, а племена в ''держави''. Виходячи з цього держава виникла природньо, як обов'язковий об'єкт існування людей. Мислителі людства на протязі всього часу міркували якою ж повинна бути держава, який соціальний устрій найкращий. Розуміння держави в історії державно-правової думки можна пов'язувати з поглядами софістів, Сократа, Платона, Аристотеля, Цицерона, Гроція, Канта, Гегеля та інших філософів. Розрізняють два покоління софістів у Стародавній Греції: старші (Протагор, Горгій) і молодші (Фрасимах, Калікл).

Наприклад, Протагор вважав, що демократичний устрій суспільства є правомірним і справедливим, визнавав принцип рівності всіх людей. Закликав усіх державних діячів бути справедливими, розсудливими та благочестивими. Фрасимах першим сформулював три дуже важливих висновки: про роль насилля в діяльності держави; стосовно авторитарного характеру політики і законів; щодо панування у сфері моралі уявлення тих, у кого сила і державна влада. Сократ був принциповим критиком софістів. Він відкидав суб'єктивізм софістів, їхню апеляцію до звільненої від моральних засад сили; умотивовував об'єктивний характер моральних оцінок природи, держави і права; розрізняв природне і позитивне право; обґрунтовував тезу, що керувати суспільством повинні професіонали; критикував тиранію; намагався сформулювати моральні засади сутності держави.

Платон, Аристотель і Цицерон обстоювали правову державність. Для періоду буржуазної науки про державу і право характерні думки й погляди на державу голландського правознавця Гуго Гроція, який розглядав співвідношення війни і права, виступав проти права сили; розглядав державу як досконалий союз вільних людей, які уклали угоду заради додержання права та загальної користі; вперше із прогресивних позицій розробив положення про міжнародне спілкування; запропонував два основних напрями пізнання державності: розумово-споглядальний і досвідний.

Подальші погляди на державу розвивались у працях Ш. Л. Монтескьє, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локка, О. М. Радищева, Б. Констана, І. Бентама та ін.

Представником буржуазного лібералізму в поглядах на державу був І. Кант. Його вчення зводиться до таких постулатів:

- людина це абсолютна цінність;

- право має гарантувати соціальний простір моралі, бути загальнообов'язковим і забезпеченим силою держави.

Походження держави філософ виводив із суспільного договору. Він розрізняв три гілки влади законодавчу, виконавчу, судову і три форми правління автократію або абсолютизм, аристократію, демократію; виступав проти повстання й застосування сили, обґрунтовував пасивний опір владі через вимоги реформ. Німецький мислитель-діалектик Г. Гегель розрізняв громадянське суспільство і правову державу (причому перше передбачає наявність другої); державу бачив як конституційну монархію із принципом поділу влади; вважав, що держава повинна мати ідеальний суверенітет.

Отже, державу розглядають під різним кутом. І це важливе питання для людства, тому що від устрою держави залежить життя кожної окремої людини, і людства в цілому, чи буде розвиток чи занепад.

державний суспільний капіталізм соціалізм



Концепції держави

Основою будь-якого суспільного розвитку є спосіб виробництва матеріальних благ. Саме він визначає політичні, соціальні, духовні, моральні та інші процеси життя в суспільстві.

Економічна структура суспільства є його реальним економічним базисом, а політичні, ідеологічні та юридичні явища -- надбудовою. До політичної надбудови належить і держава.

Держава найчастіше прямує за рухом виробництва, за розвитком економіки. Вона визначає форму власності (державну, колективну та індивідуальну: особисту і приватну), регулює розподіл матеріальних благ, охороняє та захищає існуючий правопорядок.

Проте держава не завжди автоматично йде за економікою. Вона може активно протидіяти економічному базису. Значною мірою це залежить від впливу на державу різних чинників, що характеризуються співвідношенням різних соціальних прошарків, суспільної свідомості мас, діяльності політичних партій, інших громадських формувань і рухів, національних традицій, рівня загальнолюдської та правової культури, активності трудових колективів тощо. Тож, держава може як випереджати економічний розвиток, так і відставати від нього.

Термін "держава" в політології та іншій науковій літературі тлумачать по-різному. Його розглядають у субстанціональному, атрибутивному, інституційному та міжнародному значеннях.

У субстанціональному значенні держава - це організоване в певні корпорації населення, що функціонує в просторі й часі.

В атрибутивному значенні - це устрій певних суспільних відносин, офіційний устрій певного суспільства, його оформлення.

В інституційному значенні - це апарат публічної влади, державно-правові органи, що здійснюють державну владу.

У міжнародному значенні державу розглядають як суб'єкт міжнародних відносин, як єдність території, населення і суспільної влади.

Отже, держава - це суверенна політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов'язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво та управління загальносуспільними справами.

Перед розглядом концепцій держави, потрібно зрозуміти форму організації держави, три основні її складові. Виходячи з них вже розглядати основні концепції і теорії.

Форма держави (лат. formal -- структура, система організації) -- це поєднання способу організації і здійснення державної влади, методів її здійснення та форм зворотного зв'язку органів держави із населенням. Тобто форма держави -- специфічна політична організація суспільства.

Форма держави є юридичною конструкцією, яка складається з таких взаємопов'язаних елементів як:

Форма державного правління -- спосіб, або порядок організації та взаємодії вищих органів державної влади;

Форма державного устрою -- порядок організації територіального устрою, тобто поділу держави на певні складові частини, та співвідношення держави, як цілого, з її складовими частинами;

Форма державного режиму -- порядок здійснення державної влади певними способами і методами.]

Протягом історичного періоду розвитку різних типів держав, виникали нові теорії держави які були спрямовані на покращення життя суспільства. На сьогодні у теорії держави існують різні класифікації концепцій про державу.

Розглядають концепції, що пояснюють виникнення держави, її сутність і соціальне призначення. Можна розглядати ці аспекти в концепціях соціологічного, юридичного спрямування, у теоріях анархізму, етатизму тощо. До основних сучасних концепцій соціологічного спрямування належать теорії, що виникли в ХІХ - ХХ ст.

Тоталітарні концепції держави

Перші тоталітарні погляди в історії політичних учень сягають далекого минулого. Так, тоталітарними вважаються теорія давньогрецького філософа Геракліта про необхідність загальної регуляції суспільства, політичні погляди, які висловив у моделі ідеальної держави Платон. Деякі тоталітарні моменти наявні в політичних доктринах А. Сен-Сімона, Г.В.Ф. Геґеля, Ж.-Ж. Руссо.

Поняття "тоталітарний" почали вживати критики Муссоліні на початку 20-х років 20 ст., коли в Італії формувалася фашистська система. Але Муссоліні сам підхопив це поняття й проголосив своєю метою створення тоталітарної держави яка являє собою «третій шлях», який заперечує як лібералізм так і комунізм.

Передумови виникнення й розвитку тоталітаризму в політичній практиці пов'язують з індустріальною стадією розвитку суспільства, з наявністю засобів масової інформації, колективістського світогляду, могутнього державного апарату. Причому засоби масової інформації є необхідним моментом для існування тоталітаризму взагалі. Завдяки їм проводяться ідеологічне оброблення населення.

Класичними тоталітарними державами вважають гітлерівську Німеччину і СРСР. Причому політичний режим у колишньому Радянському Союзі мав такі етапи: період воєнного комунізму 1917-1921 pp. (тоталітарно-авторитарний тип політичного режиму); 1921-1929 pp. (авторитарний режим); 1929-1956 pp. (тоталітарний режим); 1956-1985 pp. (зникли ознаки класичного тоталітаризму, але в основному режим залишався тоталітарним).

В праці Айн Ренд «Походження тоталітаризму», автор бачить основу тоталітаризму, в любій його формі, в концепції колективізму: «всі вони засновані на державній підтримці певних колективних інтересів на шкоду інтересам, цілям і свободам окремого громадянина. Це можуть бути інтереси нації -- нацизм, держави-корпорації -- фашизм або інтереси «трудящих мас» -- комунізм. Інакше кажучи, з точки зору сучасного лібералізму, і фашизм і нацизм, і комунізм є лише крайні форми колективізму.»

Критерієм тоталітаризму є поглинання державою сфери громадянського суспільства, відсутність плюралізму.

Ознаки тоталітарного режиму:

- Диктатура однієї партії

- Зрощення партій і держави

- Панування партійної та державної еліти

- Непомірне звеличення (культ) особи вождя

- Контроль партії і держави над економікою

- Політичний контроль

- Втручання в приватне життя громадян

- Репресії і переслідування

Виходячи з ознак тоталітарного режиму формуємо визначення держави. Тоталітарна держава -- форма авторитарних держав, що характеризується повним (тотальним) контролем держави над усіма сферами життя суспільства. Тоталітарним державам і режимам властиві одержавлення всіх легальних організацій, дискреційні (законом не обмежені) повноваження влади, заборона демократичних організацій, ліквідація конституційних прав і свобод, мілітаризація суспільного життя, репресії відносно прогресивних сил і інакодумців взагалі. Ними були комуністичний Радянський Союз, націонал-соціалістична Німеччина й фашистська Італія.



Концепції демократичної держави

Головні концепції демократії можна поділити на три групи:

1) колективістські (соціалістичні);

2) індивідуалістські (ліберальні);

3) плюралістичні (теорії груп).

Антична форма демократії тяжіла до колективістської моделі. Для неї характерні фактичне ототожнення народу з більшістю населення, а також необмежена влада більшості над меншістю. Ця демократія мала тенденцію переродитися в охлократію і зрештою -- в деспотію.

Колективістські погляди на демократію детально відпрацьовані у Жана-Жака Руссо. Його теорія демократії ґрунтується на тезі про незалежність влади народу. Саме народ має загальну волю, неподільний суверенітет.

Колективістські теорії демократії мають ряд загальних рис: заперечення автономії особи; первинність народу в здійсненні влади; гомогенність, однорідність народу за своїм складом; необмеженість, абсолютність влади більшості над меншістю.

Така концепція приводить держави до тоталітарних режимів, прикладами є СРСР, Північна Корея та інші соціалістичні країни.

До другої групи належать ліберальні концепції демократії, які, на відміну від колективістських, вирізняють особу із суспільства й держави («особа важливіша за державу»). Їхні найхарактерніші риси: визнання особи первинним, головним джерелом влади, пріоритет прав особи над правами держави; забезпечення групової та індивідуальної свободи; невтручання держави у сферу громадянського суспільства; поділ функцій влади, механізм стримувань і противаг як умова ефективного контролю громадян над державою.

Ліберальна держава - в принципі не дає жодних орієнтирів, не ставить цілей, нікому не вказує, що саме йому слід робити. Як тільки вона починає ставити якісь цілі і вказувати, кому куди треба йти - вона перестає бути ліберальною.

Що таке ліберальна держава добре пояснив Ф.фон Хайєк в есе «Дорога до рабства». Держава - це ніби регулювальник на дорозі. Вона нікому не вказує, куди їхати, - кожен вирішує це сам. Але вона створює правила руху, щоб їздці не передавили один одного. У цьому і полягає роль ліберальної держави.

Держава встановлює суспільно прийнятні правила (закони) і забезпечує їх виконання через відповідні механізми - поліція, судова система. Держава не втручається безпосередньо в цю боротьбу і не підтримує нікого з її учасників. Тобто, держава просто забезпечує для всіх рівні умови.

До ліберально-демократичних політичних систем відносять такі різні за культурою країни як Фінляндія, Іспанія, Естонія, Словенія, Кіпр, Канада, Уругвай або Тайвань. Яскравим прикладам ліберальної держави є США 19ст..

Третя група -- плюралістичні теорії демократії виходять із того, що ні народ, ні особа не можуть бути головною рушійною силою політики в демократичній державі. Саме в групі формуються інтереси, ціннісні орієнтири та мотиви політичної діяльності індивіда. Завдяки групі особа отримує можливість політичного вираження своїх інтересів.

Теорія «плюралістичної демократії» була найвпливовішою у 60--70 роках XX ст. (Р. Аллен, Р. Даль). Відповідно до цієї теорії класи у сучасному буржуазному суспільстві зникли. Сучасне буржуазне суспільство складається з різних взаємодіючих «страт» -- прошарків. Вони виникають у результаті спільності тих або інших інтересів (професійних, вікових, матеріальних, духовних, релігійних).

Для відображення спеціальних інтересів створюються відповідні зацікавлені групи -- «групи тиску». Це професійні спілки, асоціації підприємців, релігійні, спортивні та культурні об'єднання. Кожна «група тиску» діє у власних інтересах, а не керується загальною метою.

Ця теорія спирається на положення і висновки соціології, але використовується не сфера економічної та соціальної діяльності держави, а її політична система

Держави при плюралістичній демократії: держава є лише знаряддя узгодження інтересів різних груп, нейтральний арбітр між конкуруючими політичними групами, покликаний не допустити переваги одних над іншими, тобто охороняти умови вільної політичної конкуренції. При цьому діяльність «зацікавлених груп» зображується як не пов'язана з державою: переговори з іншими групами, укладення угод -- колективних договорів профспілок із підприємцями -- це різні форми тиску на інші групи.

Отже, соціальні групи і прошарки беруть участь у здійсненні політичної влади, а держава координує та узгоджує можливості всіх об'єднань громадян у реалізації державної влади.

Як і всяка теорія, ця має слабкі місця. Вони стосуються демократії як влади більшості. В теорії перебільшується значення участі громадян в «групах інтересів».

Активне залучення до групової діяльності практично означає, що всі політичні рішення будуть прийматися лідерами «груп тиску», партій, участь пересічних громадян в таких умовах стає проблематичною. Ігнорується не рівний вплив соціальних груп (зокрема, пріоритетного впливу бізнесу, бюрократії, профспілок) на владу. Механізми, запропоновані авторами концепції, можуть призвести до закріплення привілеїв і пільг для певних соціальних груп, що порушує індивідуальну рівність громадян перед законом.

Наприкінці 80 років XX ст., у зв'язку із занепадом популярності теорії «плюралістичної демократії», деякі її давні прихильники (Г.Парсонс, Р.Даль) перейшли на позиції теорії елітарної демократії.



Елітарні концепції держави

Теорія еліт створена італійськими політологами Г. Моска та В. Паретто в 20-30-х роках XX ст. і ґрунтується на ідеї нездатності основної маси населення управляти державою.

За цією теорією політика - це сфера боротьби двох протилежних груп: пануючої меншості (еліти), що оволоділа державою, та підпорядкованої їй «сірої маси», що охоплює решту населення держави. При цьому демократія розглядається як утопія, міраж, у гонитві за яким маси населення стають інструментом в руках диктаторів.

« На мою думку конкуренція в елітарній державі відбувається не більшості з меншістю, а конкурують групи еліти між собою, яких підтримує якась частина населення, або група використовує цю частину населення з цілю отримання влади.»

Саме тому Г. Моска пов'язував свободу людства не з демократією, а з компетентною правлячою елітою.

Другий засновник цієї теорії - В. Паретто - вважав, що державою, суспільством завжди править і повинна правити еліта. Правляча еліта утворюється у трьох головних сферах суспільних відносин - політичній, економічній та інтелектуальній - шляхом висування індивідів, які досягай в своїй справі найбільших успіхів. Кожен, хто має належний рівень освіти і досяг успіхів у своїй професійній діяльності, може увійти до складу еліти.

Пануюча еліта добровільно не віддає владу. Тому зміна еліт проходить, як правило, шляхом насильства, переворотів і революцій, хоча можлива зміна еліт і мирним, еволюційним шляхом.

Засновники цієї теорії вважали, що в цілому для суспільства кориснішою є насильницька зміна еліт, що забезпечує швидкий прихід до влади нової, прогресивної еліти, а отже, і швидке втілення в суспільне життя нових досягнень науки і техніки тощо.

Однією з течій теорії еліт є доктрина технократії, за якою із зростанням впливу науки, техніки на всі сфери суспільного життя вчені, технічні спеціалісти об'єктивно змушені зосереджувати у своїх руках не тільки виробничі та науково-дослідницькі функції, а й політичну владу.

Тому, враховуючи значення впливу науково-технічної революції на життя суспільства, керівництво державою має здійснюватися кращими представниками науково-технічної інтелігенції, що приводить до виникнення нової суспільно-політичної системи --технократії. Представниками цієї теорії були Т. Веблен, Г. Скот, Ф. Тейлор, Г. Саймон, Д. Бел, Б. Беквіт, Ж. Бжезінський та ін.

Одну з гілок технократії очолює Жак Фреско, проект «Венера». Він вважає, що в майбутньому будуть міста держави які повністю автономні в економічному плані, в соціальному всі люди мають рівні можливості, та можуть користуватися всіма матеріальними благами, які виробляє людство, в цьому є схожість з комунізмом.

Економіка і виробництво зосереджуватимуться на ефективності і необхідності тих продуктів які створюють. Важлива економія ресурсів планети, тому що капіталізм, на його думку, знищує планету використовуючи ресурси не раціонально, не думаючи про майбутнє, про всю екосистему, а тільки про тимчасову вигоду.

Керуватиме містом-державою штучний інтелект (головний комп'ютер міста) і науковці. Люди будуть займатися наукою і сферою послуг, а машини виробництвом (об'єктивно, все до цього й йде). Всі міста-держави будуть об'єднані глобальною системою зв'язку і глобальні проблеми вирішуватимуть разом.

Як би не змінювали політичний устрій, закони, концепції управління, головне це ресурси які підтримують життя конкретної групи людей, за них ведеться постійна боротьба та не раціональне їх використання. Політика, життя не покращує, його покращують технології, вона не видобуває не виробляє, вона регулює, кому більше кому менше. Тому проект «Венера» і пропонує зосередитися на науці і технологіях. Бачить це єдиним виходом з глобальної кризи ресурсів, яка назріває.

Теорія конвергенції

Сутність цієї теорії зводиться до існування у світі двох протилежних систем: капіталізму і соціалізму. Вони поступово зближуються, втрачають відмінності між собою і на певному етапі розвитку зливаються в постіндустріальне суспільство. Ця теорія виникла в 50-60-х роках XX ст.; її основоположниками були р. Арон, Д. Гелбрейт, П. Сорокін, Я. Тінберген та ін. Теорія втілюється в життя, зокрема в незалежних державах колишнього Радянського Союзу. Прикладом є Білорусія з соціалістично-капіталістичним устроєм.

Концепції соціальної держави

Поняття «соціальної держави» було висунуто у 1929 р. німецьким державознавцем Г. Геллером і згодом поширилося в Європі. У США ідея соціальної держави була сприйнята пізніше, ніж у країнах Європи, оскільки тип свідомості американського суспільства був орієнтований на принцип індивідуалізму.

Після Другої світової війни концепція соціальної держави одержала закріплення в конституціях ряду країн Західної Європи (ФРН, Іспанія та ін.). Стаття 1 Конституції Іспанії 1978 р. зазначає, що Іспанія є соціальною, правовою та демократичною державою, вищими цінностями якої є свобода, справедливість, рівність і політичний плюралізм. Стаття 20 Конституції ФРН 1949 р. говорить про те, що ФРН є демократичною і соціальною федеративною державою. У Конституції Франції записано, що вона є демократичною і соціальною республікою.

Соціальна держава - це держава, у якій: а) громадянам забезпечується гідне людини життя і соціальний захист у цілому; б) громадянам гарантується особиста свобода; в) у суспільстві культивується і забезпечується цивілізованими засобами соціальна злагода, мирне вирішення суперечностей, які виникають чи можуть виникнути.

Головний постулат, це визнання людини найвищою соціальною цінністю.

Соціальна держава: зобов'язує індивіда брати участь у вирішенні загальних завдань; є регулятором суспільного життя; здійснює контроль над діяльністю приватного власника та приватного капіталу; досягає дедалі більших успіхів у сфері соціального забезпечення свого народу; стверджує та розширює діяльність вільних профспілок і промислової демократії; здійснює чимало інших демократичних перетворень.

Кінцевою метою соціальної держави є: а) досягнення соціальної демократії, що полягає в реалізації влади народу і забезпеченні людині та громадянинові всіх прав, свобод і законних інтересів та виконання всіма суб'єктами права їхніх обов'язків; б) ліквідація всіх форм гноблення, дискримінації, расизму, експлуатації людини людиною; в) гарантування всім людям рівних умов вільного розвитку і розвитку кожної окремої особистості; г) досягнення цих та інших цілей у мирний спосіб, політичними методами; ґ) модернізація виробництва і поступовий перехід до ринкових відносин.

В світі не існує єдиного бачення моделі соціальної держави, є її різне бачення, питання про її зміст відкривається для вільної політичної дискусії. Існує значна кількість класифікацій соціальних держави.

В. Намчук виділяє патерналістську, корпоративістську та етатистську моделі соціальної держави.

Для патерналістської моделі характерне намагання досягти ефективності, використовуючи фонди на забезпечення тих членів суспільств, які найбільше потребують допомоги. Вона відрізняється низьким рівнем участі держави у вирішенні соціальних проблем. Основними умовами функціонування моделі є мінімальне втручання держави в ринкові відносини.

Корпоративістській моделі притаманна законодавчо закріплена співучасть державних і громадських структур у вирішенні проблем індивіда, групи, общини.

Етатистська модель орієнтована на централізовану, дорогу систему соціального забезпечення, значну державну участь у соціальному обслуговуванні. Контроль за реалізацією державної соціальної політики здійснюється місцевими органами влади, підзвітними центральному уряду.

Т. Тілтон, Н. Ферніс у 1977 р. виділили три моделі соціальної держави:

«Позитивна держава соціального захисту» (англо-американська й англо-саксонська моделі) -- орієнтована на зрівняння шансів на добробут усіх громадян, забезпечення та гарантування «рівних можливостей». Соціальне забезпечення базується на індивідуалізмі та захисті корпоративних інтересів. Соціальна політика тут є лише засобом контролю, «амортизатором» соціальних конфліктів, а на соціальні потреби припадає доволі незначна частка держбюджету. Розвинута система соціального законодавства відсутня. Тобто це класична неоліберальна, «залишкова» модель.

«Держава соціальної безпеки» («держава соціальної захищеності»)-- на додаток до забезпечення рівних шансів громадян створює умови повної зайнятості та гарантує всім громадянам без винятку отримання доходів не нижче прожиткового мінімуму. Вона досягає мети ліквідації бідності та знедоленості шляхом соціального страхування. Це гуманізований тип ліберальної держави.

«Соціальна держава загального добробуту» («держава загального добробуту»») -- забезпечує повну зайнятість, згладжує різницю в доходах усього населення, створює численні постійні державні та громадські соціальні служби. Соціальна політика спрямована на створення рівних життєвих умов для всіх членів суспільства.

Незалежно від специфіки тієї чи іншої національної моделі соціальної держави для неї характерні такі спільні ознаки:

· соціальна держава є закономірним продуктом еволюції громадянського суспільства в напрямку до громадянського суспільства соціальної демократії;

· вона завжди визнається якісною характеристикою правової держави;

· проголошення держави соціальною є важливою конституційною гарантією забезпечення і захисту соціальних прав людини;

· оскільки як мета діяльності соціальної держави, так і сама ця діяльність (соціальна політика) визначаються правовими рішеннями, то її функціонування передбачає наявність розвинутого соціального законодавства;

· соціальна держава слугує забезпеченню громадянського миру і злагоди в суспільстві;

· утвердження соціальної державності сприяє трансформації ринкової економіки на соціальну ринкову, служінню власності інтересам як власника, так і суспільства.

Україна є соціальною державою більш схожою на модель «держави загального добробуту», в якій гарантується мінімальна зарплатня по прожитковому мінімуму, де значна частина бюджету йде на соціальні програми (виплати), і держава бере на себе багато соц. гарантій.

Держава загального благоденства

В основі цієї теорії лежать ідеї та висновки соціології. Розробив теорію англійський економіст Дж. Кейнс (1883-1946) у праці "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей". Головний зміст теорії зводиться до того, що: а) сучасна демократична держава втратила класовий характер і діє в інтересах усіх членів суспільства. Вона використовує такі економічні важелі, як політика цін, податки, інвестиції, державне замовлення, кредити, регулювання експорту та імпорту і цим впливає на приватний сектор, пристосовує його для блага всіх; б) держава, реалізуючи функцію соціальних послуг (матеріальна допомога, поліпшення умов праці, підвищення заробітної платні та пенсій, покращення житлових умов, охорони здоров'я, освіти), забезпечує вищий рівень життя населення всієї країни; в) поступово відмирає репресивно-каральна функція держави, звужується сфера державного примусу.

Відповідно, розвиток змішаної економіки, активізація функції соціальних послуг, відмирання репресивно-каральної функції держави перетворює її із класово-антагоністичної на державу загального благоденства.

Україна по висловлюванням політиків теж рухається в напрямку загального благоденства де «всім буде доборе». Політики намагаються розділяти і розподіляти ресурси між групами населення, але поки що, це не вдається, вдається тільки розподіляти ресурси між собою.



Висновок

Розглядаючи різні концепції держави я прийшов до висновку що в різних регіонах в різних культурах і в різний час доречна свою концепція держави. Універсальної теорії не існує, та є більш раціональні, соціально направлені, та протилежні. Вивчаючи це питання можна побачити основні принципи з яких виходять усі концепції держав. Перше, держава орієнтована на особистість чи на соціальні групи. Друге, наскільки держава має право вмішуватися в діяльність та життя людей, мається на увазі освіта медицина підприємництво, податки, правила закони (якого кола питань вони торкаються) контроль громадят і тд.. Третє які потреби людей вона забезпечує. Я в своїх вподобаннях коливаюся між технократичною та лібертеріанською концепціями держави. Обидві прагнуть створити умови як найкращі для людини, тільки розуміння людських проблем та їх кореня різні.

Технократія по Жаку Фреско мені подобається за своєї дійсно раціональної позиції розумного використання ресурсів і технологій тільки в практичних цілях для забезпечення людей всім необхідним і відмовою від лишнього. Сприйняття планети як єдиного цілого організму. Підходу до проблем людей з сторони науки психології. Доступу всіх людей до всієї інформації на планеті, що забезпечить кращий моніторинг проблем і швидше їх вирішення, тому що одна голова добре, а мільярд краще. Розуміння, що головне це ресурси, всі війни і проблеми виникають за «ресурсів», або помилкових концепцій реальності пов'язаної з ресурсами. Тому перш за все, кожну людину на планеті треба забезпечити основними базовими речами: здоровою їжею, домівкою, одягом, знаннями, та можливістю реалізувати свої здібності. Кожна людина має, по мірі можливостей, привнести свій вклад в цю справу. Очолюють державу науковці практики, кожен матиме доступ до знань якими володіють вони. Основне завдання людей буде покращення за допомогою технологій і науки життя на планеті і в кожному місті-державі. Головне завдання держави-створення умов, де людям не має потреби робити проступки, злочини, турбуватися чи зможуть вони задовольнити базові потреби. При створені цих умов судова система, та каральна стає не потрібна. Точка зору така: злочинець стає злочинцем із-за умов в яких зростає, за не достатку, за психологічних травм які отримує на протязі життя від інших людей, від неправильного світосприйняття. Коли ці проблеми вирішуються половина сучасних функцій держав стає не потрібна. Дивитись треба в корінь. Підходити науково, а не створювати поверхневі теорії, які не розкривають фундаментальні філософські принципи, з яких виводяться.

Кожна концепція держави моє своє бачення людини та суспільства, витоки з конкретних систем сприйняття. Технократія по Фреско спирається на те, що різні умови життя створюють різних людей. Тому наука повинна стати не інструментом в руках політиків (які нічого не розуміють, не маючи необхідних знань і мислення), а вказівником правильного шляху розвитку людства.

Концепція лібертеріанської держави є однією гілкою лібералізму. Основана на філософії, що людське життя належить тільки їй, вона має повне право розпоряджатися ним як завгодно; обов'язково повинна мати приватну власність та розпоряджатися нею як завгодно; людина повністю відповідальна за своє життя та вчинки, людина керується своїм розумом. Концепція індивідуалізму. Держава виступає як сервісний центр: регулює відносини (суд), гарантує реалізацію своїх прав не порушуючи права інших; захищає право кожного на приватну власність, життя (поліція); виконує оборонну функцію, від зовнішніх ворогів (армія). На цьому її повноваження закінчуються. Соціальної підтримки вона не надає тому, що це порушує право інших людей на повне володіння своїми фінансами. Податки мінімальні, на підтримання трьох функцій перечислених вище. Головний постулат, держава не вказує і не вмішується в життя людей крім її сфери обов'язків, тоді суспільство, а точніше індивід, буде розвиватися краще і швидше, що призведе до загального розвитку соціуму .

На мою думку, всі соціальні проекти і спроби створити соціальну державу в Україні є повністю провальними. Чому? За всю історію незалежності кожна привладне групування тільки наживалося на соціальних проектах і викачувало гроші з держбюджету на свої потреби, за допомогою різних махінацій. Тому українцям не слід дивитися на приклади Європейських соціальних країн. Дуже багато об'єктивних факторів не дозволяло і не дозволить створити державу по їх зразку( наприклад: населення України в своїй більшості бідне, як ці люди можуть відстоювати свої права, чи жити по чесним правилам, якщо її на їжу не вистачає, їх легко купити). В Україні не має адекватної еліти яка б бачила себе і народ одним цілим. Які б реформи не проводились. Нічого не зміниться , і не змінювалося на протязі 25 років. Революції без конкретних базових концептуальних змін нікуди не приводять, тільки до більшої обмеженості населення та узурпації влади. Я бачу єдиний вихід для Української держави це лібералізм, в крайній формі, тобто лібертеріанство. Для початку людям потрібно стати багатими, щоб далі щось будувати. Державу максимально обмежити та скоротити. Сучасна держава як ракова пухлина витягує з усього життя-фінанси, які не йдуть в правильне русло.

Прикладом по якому потрібно організувати державу може слугувати Америка 19 ст.. Потрібні зміни в свідомості людей, які можуть відбутися при зняті багатьох обмежень, зміні правил гри та фінансовому благополуччю. Основою будь-якого суспільного розвитку є спосіб виробництва матеріальних благ. Саме він визначає політичні, соціальні, духовні, моральні та інші процеси життя в суспільстві. Економічна структура суспільства-ось корінь змін. Звільнення підприємництва від гніту держави і є той найважливіший крок з якого почнеться побудова нової держави.



Джерела

1. http://pidruchniki.com/17190512/pravo/osnovni_suchasni_kontseptsiyi_derzhavi

2. http://studies.in.ua/shpora-ippu/703-eltarn-koncepcyi-derzhavi.html

3. http://uristinfo.net/2010-12-16-20-00-40/133-kg-volinka-teorija-derzhavi-i-prava/3675-rozdil-10-suchasni-kontseptsiyi-derzhavi-sotsialno-pravova-derzhava.html

4. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0_%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B0

Размещено на Allbest.ru

...