Актуальні проблеми доступу до інформації про стан здоров’я особи у кримінальному провадженні
Витребування - процесуальний порядок звернення з вимогою про добровільне надання речей, документів, відомостей, які мають значення для розгляду кримінального провадження. Правовий аналіз основних норм Закону України "Про захист персональних даних".
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 15.05.2018 |
| Размер файла | 21,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru
Размещено на http://www.allbest.ru
Статтею 32 Конституції України передбачено одне з фундаментальних прав людини право на невтручання в особисте і сімейне життя, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Винятком є випадки, визначені законом, за умови, що така діяльність здійснюється в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини [1]. Зазначене право є міжнародним стандартом, що зумовлює необхідність забезпечення його дотримання низкою гарантій, передбачених міжнародним і національним законодавством. Указана теза підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).
Забезпечення права особи на невтручання у приватне життя набуває особливого значення під час кримінальної процесуальної та оперативно-розшукової діяльності, адже при їх здійсненні допускається істотне обмеження конституційних прав і свобод людини з боку держави. Через це Кримінальний процесуальний кодекс України (далі КПК України) до системи засад кримінального провадження включає й «невтручання у приватне життя». Зокрема, у ст. 15 КПК України зауважено, що під час кримінального провадження кожному гарантується невтручання у приватне (особисте і сімейне) життя. Ніхто не може збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію про приватне життя особи без її згоди, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Разом із цим законодавець наголосив, що будь-яка інформація про приватне життя особи, отримана в порядку, передбаченому КПК України, не може бути використана інакше як для виконання завдань кримінального провадження, а кожен, кому наданий доступ до такої інформації, зобов'язаний запобігати її розголошенню [2]. Таким чином, законодавцем запроваджено гарантії забезпечення права невтручання у приватне життя особи у кримінальному процесі України.
Водночас у правозастосовній практиці поширеними є ситуації, коли у співробітників оперативних підрозділів та органів досудового розслідування виникає необхідність отримати інформацію про стан здоров'я особи або відомості, що становлять лікарську таємницю, які власне й охоплюються поняттям «приватне життя особи». Враховуючи, що в такий спосіб здійснюється втручання у сферу прав людини, особливого значення набуває дотримання порядку отримання відповідних відомостей. У зв'язку з цим необхідно зазначити, що чинне законодавство неоднозначно врегульовує це питання, що обумовлює актуальність його наукового аналізу. Нині в науці кримінального процесу відсутній єдиний підхід щодо процесуального порядку доступу до вказаної інформації. Це негативно позначається й на правозастосовній практиці, адже призводить до її неоднаковості та в окремих випадках до порушення прав і законних інтересів особи. Так, результати узагальнення матеріалів 210 кримінальних проваджень, відкритих щодо злочинів, передбачених статтями 115, 116, 121, 123, 152, 185, 186, 187 КК України, які були розглянуті судами України за 2008-2014 рр. демонструють, що як за часів КПК України 1960 р., так і за чинним КПК України, кримінальні провадження містять довідку про перебування особи на психіатричному обліку. Разом із цим спосіб отримання таких довідок та підстави їх долучення до матеріалів кримінального провадження не завжди можливо встановити. Проте при аналізі цього питання і здійсненні узагальнення практики його вирішення під час дії КПК 1960 р. та за чинним КПК потрібно виходити з того, що законодавець істотно змінив механізми доступу до інформації з обмеженим доступом, запровадивши як гарантію дотримання конституційних прав людини попередній судовий контроль.
З огляду на вказане, актуальним вбачається дослідження науково-практичної проблеми процесуального порядку доступу до інформації про стан здоров'я особи у кримінальному провадженні та під час здійснення оперативно-розшукової діяльності. Вирішення такого завдання пов'язане з визначенням співвідношення та чітким розмежуванням окремих способів збирання доказів, зокрема, витребування та отримання речей, документів і відомостей від окремих суб'єктів та тимчасового доступу до таких об'єктів як заходу забезпечення кримінального провадження. Висвітлення цих проблемних питань і пропонування шляхів їх розв'язання й стали метою написання цієї статті.
Системне тлумачення положень КПК України, присвячених порядку отримання фактичних даних, що мають значення для кримінального провадження та містяться, зокрема, у речах і документах, дозволяє стверджувати, що як для сторони захисту, так і для сторони обвинувачення вітчизняним законодавцем передбачено два способи доступу до таких об'єктів: по-перше, шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів або їх копій, відомостей, а також висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій (ч. 2, ч. 3 ст. 93 КПК України); по-друге, шляхом надання особою, у володінні якої знаходяться речі та документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку). Фактично мова йде про два процесуальні порядки та різні підстави отримання речей, документів і відомостей у кримінальному провадженні: 1) у формі запиту щодо надання певних речей, відомостей або документів; 2) у формі ухвали слідчого судді, суду про надання тимчасового доступу до речей і документів. У зв'язку з цим у літературі слушно зауважується, що наука кримінального процесу та практика застосування норм КПК України потребує розмежування цих процесуальних дій з тим, щоб уникнути їх підміни чи конкуренції [4, с. 136].
Процесуальний порядок тимчасового доступу до речей і документів, як заходу забезпечення кримінального провадження, детально врегульовано у статтях 159-166 гл. 15 КПК України. На відміну від нього витребування та отримання від певних суб'єктів речей, документів і відомостей у порядку ст. 93 КПК України законодавцем не деталізовано, чим і пояснюються численні наукові дискусії з приводу співвідношення цих способів збирання доказів та розбіжності у правозастосовній практиці.
У статті 93 КПК України лише передбачено право сторін кримінального провадження збирати докази шляхом витребування та отримання від певних суб'єктів речей, документів, їх копій і відомостей, однак про процесуальну форму таких дій не згадується. У науковій літературі вказується, що витребування й отримання окремі та рівноцінні способи збирання доказів [4, с. 136]. Витребуванням є звернення з вимогою про добровільне надання речей, документів, відомостей, які мають значення для кримінального провадження. Отримання ж доказів це прийняття добровільно наданих речей, документів і відомостей. Через те, що вказані способи збирання доказів не мають чіткої процесуальної форми, практика виробила власні типові форми звернення з вимогою про надання речей, документів або відомостей для слідчого та прокурора постанова, звернення, доручення, клопотання, запит; для сторони захисту заява, клопотання, адвокатський запит [5, с. 197].
Широкого поширення у правозастосовній практиці набула така процесуальна форма витребування речей, відомостей і документів, як запит. Зокрема, останній активно використовується правоохоронними органами під час витребування даних про перебування особи на психіатричному обліку. Проте вбачається, що шляхом запиту може бути отримана інформація, яка за своїм правовим режимом є відкритою, тому її розголошення не призведе до порушення прав і свобод особи та не зашкодить державним і суспільним інтересам. Підтвердження такого висновку знаходимо у п. 18 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі ВСС) «Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження». Так, у ньому вказується, що сторона кримінального провадження може витребувати й отримувати речі, документи та відомості у порядку ч. 2 і ч. 3 ст. 93 КПК України за умови їх добровільного надання володільцем, а також коли відсутні підстави вважати, що ця особа, по-перше, не здійснить передачу добровільно після отримання запиту та, по-друге, намагатиметься змінити або знищити речі, документи або відомості. Разом із цим ВСС наголосив та тому, що процедура витребування певних речей і документів може бути застосована лише у разі, якщо такі об'єкти не містять охоронювану законом таємницю, відповідно до ст. 162 КПК України [6]. Така точка зору поділяється й вченими-процесуалістами [4, с. 138], адже вибір конкретного способу збирання доказів у кримінальному провадженні залежить не лише від категорії розслідуваного злочину, а й від сфери реалізації та об'єктів впливу відповідної процесуальної дії, зокрема, правового режиму інформації, витребування якої необхідне з огляду на вирішення завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК України).
На відміну від запиту, тимчасовий доступ до речей і документів як захід забезпечення кримінального провадження має застосовуватися у тих випадках, коли йдеться про необхідність отримання інформації з обмеженим доступом, адже цей порядок, як зазначалося вище, містить додаткову гарантію у вигляді судового контролю. Так, тимчасовий доступ до речей і документів є способом збирання доказів як для сторони обвинувачення, так і для сторони захисту. Такий доступ полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та у разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, судом вилучити їх (здійснити їх виїмку). Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду (ст. 159 КПК України).
Разом із цим у ст. 162 КПК України вказується, що до охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах, належать, зокрема, відомості, які можуть становити лікарську таємницю, а також персональні дані особи, що знаходяться у її особистому володінні або в базі персональних даних, яка знаходиться у володільця персональних даних (пп. 2, 8 ч. 1 цієї статті). Зауважимо, що застосовувати аналізовану кримінальну процесуальну норму необхідно з певною обережністю, адже змістом останньої охоплюється не лише таємна, а й конфіденційна інформація (пп. 4 і 8 цієї статті), хоча юридично мова йде лише про «охоронювану законом таємницю». Це прямо суперечить чинному інформаційному законодавству України.
З огляду на наведене закономірною видається ситуація, що нині утворилася у правозастосуванні та стосується порядку доступу до інформації про перебування особи на психіатричному обліку. Як свідчить аналіз практики, мають місце два різні шляхи отримання вказаної інформації: 1) запит правоохоронного органу; 2) ухвала слідчого судді, суду про надання тимчасового доступу до документів. Причинами таких розбіжностей стали не лише прогалини у кримінальному процесуальному законодавстві України, про які вже йшлося, а й численні колізії, що мають місце у сфері інформаційного та медичного законодавства України. Зауважимо, що з'ясування єдиного законного способу отримання інформації про перебування особи на психіатричному обліку можливе лише шляхом кваліфікації запитуваної інформації як відкритої або з обмеженим доступом.
Відповідно до цивільного та медичного законодавства України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я. Зокрема, у ст. 391 Основ законодавства України про охорону здоров'я закріплено, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, про відомості, одержані при медичному обстеженні [8]. Подібна норма міститься у ст. 286 Цивільного кодексу України (далі ЦК України). Разом із цим у ЦК України також вказано, що будь-яка фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення такої інформації, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел [9]. Такому праву особи кореспондує обов'язок збереження лікарської таємниці та недоторканності приватного життя особи. Зокрема, медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, зобов'язані не розголошувати лікарську таємницю, крім передбачених законодавчими актами випадків (ст. 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я) [8]. За порушення недоторканності приватного життя, зокрема, незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконну зміну такої інформації передбачена кримінальна відповідальність (ст. 182 КК України). Така відповідальність може настати й за умисне незаконне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв'язку з виконанням професійних чи службових обов'язків (ст. 145 КК України) [10].
Надаючи офіційне тлумачення ст. 32 Конституції України, Конституційний Суд України у Рішенні від 20.01.2012 р. № 2-рп/2012 зауважив, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) це будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов'язані з особою та членами її сім'ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Мова йде про будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована, зокрема: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я тощо. Вказана інформація про особу є конфіденційною, а збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Перелік даних про особу, які належать до конфіденційної інформації, не є вичерпним [11]. У Рішенні № 5-зп від 30.10.1997 р. Конституційний Суд України вказав, що до конфіденційної інформації належать і дані про стан здоров'я особи [12].
У цьому контексті суперечливо виглядає норма ст. 6 Закону України «Про психіатричну допомогу» «Конфіденційність відомостей про стан психічного здоров'я особи та надання психіатричної допомоги», адже вказано, що «медичні працівники, інші фахівці, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, та особи, яким у зв'язку з навчанням або виконанням професійних, службових, громадських чи інших обов'язків стало відомо про наявність у особи психічного розладу, про факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному закладі чи перебування в психоневрологічних закладах для соціального захисту або спеціального навчання, а також інші відомості про стан психічного здоров'я особи, її приватне життя, не можуть розголошувати ці відомості, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті» [15]. Зокрема, переважно, йдеться про таємну інформацію, яка утворює предмет лікарської таємниці, однак назва самої статті відносить таку інформацію до конфіденційної, що не відповідає положенням ст. 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я [8].
Отже, відомості про стан здоров'я особи відповідно до законодавства належать до такого виду інформації з обмеженим доступом, як конфіденційна. Натомість, предмет лікарської таємниці утворює таємна інформація.
В обох випадках мова йде про певні персональні дані, які охороняються різними правовими режимами.
Відповідно, у п. 2 ч. 4 ст. 6 Закону України «Про психіатричну допомогу» допускається передача відомостей про стан психічного здоров'я особи та надання їй психіатричної допомоги без її згоди або без згоди її законного представника для провадження досудового розслідування, складання досудової доповіді щодо обвинувачених або судового розгляду за письмовим запитом слідчого, прокурора, суду та представника уповноваженого органу з питань пробації. Забороняється вимагати відомості про стан психічного здоров'я особи, про факт надання їй психіатричної допомоги, за винятком випадків, передбачених цим Законом та іншими законами. Вилучення оригіналів документів, що містять відомості про стан психічного здоров'я особи та надання їй психіатричної допомоги, їх копіювання може здійснюватися лише у випадках, встановлених законом [15].
Відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, є персональними даними. Такі дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою (ч. 2 ст. 5 Закону). Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 6 ст. 6 Закону).
Деякі положення Закону України «Про психіатричну допомогу» [15] суперечать положенням Закону України «Про захист персональних даних» [14], зокрема, у частині визначення випадків передачі відомостей про стан психічного здоров'я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника. Так, відповідно до ст. 7 останнього Закону забороняється обробка персональних даних, які стосуються здоров'я особи. Втім така імперативна заборона не поширюється на обробку таких даних, які стосуються вироків суду, виконання завдань оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, боротьби з тероризмом та здійснюється державним органом в межах його повноважень, визначених законом. Згідно зі ст. 16 цього ж Закону порядок доступу до персональних даних третіх осіб визначається умовами згоди суб'єкта персональних даних, наданої володільцю таких даних на обробку цих даних, або відповідно до вимог закону. Суб'єкт відносин, пов'язаних з персональними даними, подає запит щодо доступу до персональних даних володільцю таких даних, зміст і порядок розгляду якого передбачено названим Законом [14].
Таким чином, порівняльно-правовий аналіз норм п. 2 ч. 4 ст. 6 Закону України «Про психіатричну допомогу» та п. 7 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про захист персональних даних» дозволяє дійти висновку, що ці норми по-різному вирішують питання щодо підстав законного розголошення відомостей, які стосуються здоров'я особи. Зокрема, у першому Законі взагалі не вказується на проведення оперативно-розшукової діяльності як на окрему підставу передачі відомостей про стан психічного здоров'я особи та надання їй психіатричної допомоги. Мова йде виключно про кримінальне провадження. Натомість, другий дозволяє обробку персональних даних про здоров'я особи у випадках, які стосуються вироків суду, виконання завдань оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, боротьби з тероризмом та здійснюється державним органом у межах його повноважень, визначених законом.
Відносно порядку доступу до інформації про перебування особи на психіатричному обліку у межах оперативно-розшукової діяльності зазначимо, що Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» передбачає додаткову гарантію захисту конфіденційної інформації. Так, у п. 4 ч. 1 ст. 8 Закону до прав підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, належать і право з дозволу слідчого судді в порядку, передбаченому КПК України, витребовувати документи та дані, що характеризують спосіб життя осіб, підозрюваних у підготовці або вчиненні злочину, із залишенням копій таких документів та опису вилучених документів особам, в яких вони витребувані, та забезпеченням їх збереження і повернення в установленому порядку [16]. З цього приводу ВСС у п. 4 розд. 2.5 Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження звернув увагу на те, що одним із механізмів витребування документів і даних, передбачених КПК України, є процедура тимчасового доступу до речей і документів, тому оперативні підрозділи мають право звертатися до слідчих суддів суду першої інстанції з клопотанням про тимчасовий доступ до таких документів згідно з правилами, встановленими статтями 159-166 КПК України, та з урахуванням специфіки суб'єктів оперативно-розшукової діяльності, а також мети її здійснення. Документи і дані, які не характеризують, зокрема, спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці або вчиненні злочину, чи джерела і розмір їх доходів, витребовуватися оперативними підрозділами не можуть. Одночасно ВСС зауважив, що оскільки Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» і КПК України не регламентують процедуру ініціювання відповідного клопотання, вирішувати це питання доцільно з урахуванням вимог ч. 6 ст. 9 КПК України, при цьому вбачається правильним подання таких клопотань керівником відповідного оперативного підрозділу або його заступником за погодженням із прокурором [17].
Водночас застосування процесуального порядку тимчасового доступу до речей і документів з метою отримання інформації про перебування особи на психіатричному обліку у кримінальному провадженні та у межах оперативно-розшукової діяльності, викликає низку практичних питань, а саме: строки розгляду таких клопотань слідчими суддями, судами (нині такі строки законодавцем не передбачені) та процесуальний порядок його розгляду. Так, на необхідності законодавчого врегулювання строків розгляду клопотань про отримання тимчасового доступу до речей і документів наголошується й у науковій літературі [18, с. 294]. Частково погоджуємося з позицією П.М. Маланчука, який зазначає, що якщо стороною, яка звернулась із клопотанням, доведено наявність достатніх підстав уважати, що існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, слідчий суддя має розглядати клопотання невідкладно [19, с. 166]. У випадку ж, коли відсутня загроза зміни або знищення документів, але отримання інформації про факт перебування особи на обліку є необхідним у межах встановленого законом строку (наприклад, 24 години для повідомлення про підозру затриманій особі), вважаємо за можливе, за умови обґрунтування стороною, яка звертається із клопотанням, наявності такої необхідності, розгляд слідчим суддею, судом такого клопотання у день його надходження. У цьому контексті заслуговує на увагу позиція ВСС, який надав рекомендацію щодо застосування ч. 1 ст. 114 КПК України, відповідно до якої для забезпечення виконання сторонами кримінального провадження вимог розумного строку слідчий суддя, суд мають право встановлювати процесуальні строки у межах граничного строку, передбаченого цим Кодексом, з урахуванням обставин, встановлених під час відповідного кримінального провадження (п. 2.5 Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження) [17].
Щодо процесуального порядку розгляду клопотання зазначимо, що відповідно до положень ст. 163 КПК України після отримання клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя, суд здійснює судовий виклик особи, у володінні якої знаходяться такі речі і документи. При цьому законодавець встановлює виняток із цього правила, а саме, якщо сторона кримінального провадження, яка звернулася з клопотанням, доведе наявність достатніх підстав вважати, що існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, клопотання може бути розглянуто слідчим суддею, судом без виклику особи, у володінні якої вони знаходяться. Водночас, у випадку, коли йдеться про необхідність отримання інформації щодо факту перебування особи на психіатричному обліку, важко уявити ситуацію, у якій представник психіатричного закладу матиме можливість з'являтися до слідчого судді, суду для розгляду питання щодо надання доступу до таких відомостей, особливо, коли існує необхідність отримання такої інформації у чітко встановлені строки (наприклад, протягом 24 годин для повідомлення про підозру затриманій особі). Що ж стосується передбаченого законодавцем винятку, то на нашу думку, формулювання такого положення суттєво обмежує коло випадків, у яких воно може бути застосоване. Адже, у наведеній нами ситуації інформація не є такою, щодо якої існує «реальна загроза зміни або знищення», а тому зазначене положення потребує удосконалення. На окреслену проблему також звертають увагу й інші вчені-процесуалісти. Так, О.Ю. Татаров справедливо наголошує на тому, що можливість доведення наявності такої загрози є не завжди [20, с. 184].
Наостанок зауважимо, що отримання інформації про стан здоров'я особи, у тому числі даних про її перебування на психіатричному обліку, саме на підставі ухвали про надання тимчасового доступу до документів слідчого судді, суду важлива гарантія забезпечення загальновизнаного права особи на невтручання у приватне життя, необхідність наявності якої у національному законодавстві кожної з держав-учасниць, неодноразово згадувалась у практиці ЄСПЛ. Так, у своєму рішенні у справі «М.С. проти Швеції» від 1997 р. ЄСПЛ зазначив, що «охорона даних особистого характеру, й особливо медичних даних, має основоположне значення для здійснення права на повагу до приватного та сімейного життя. Дотримання конфіденційності відомостей про здоров'я становить основний принцип правової системи всіх держав учасниць Конвенції. Він є важливим не лише для захисту приватного життя хворих, а й для збереження їхньої довіри до працівників медичних закладів і системи охорони здоров'я. Національне законодавство має забезпечувати відповідні гарантії, щоб унеможливити будь-яке повідомлення чи розголошення даних особистого характеру стосовно здоров'я, якщо це не відповідає гарантіям, передбаченим ст. 8 Конвенції» [21]. Крім цього, у своєму рішенні у справі «Авілкіна та інші проти Росії» від 6 червня 2013 р. ЄСПЛ вказав на те, що медичні дані, які на законних підставах обробляють медичні працівники, не можуть передаватися правоохоронним органам, якщо тільки не надано «достатні гарантії для запобігання розкриттю, несумісному з повагою до приватного життя, гарантованою статтею 8 Європейської конвенції» [22].
Проведене дослідження зазначеної проблематики та з'ясування особливостей правозастосовної практики, що склалася на цей час стосовно отримання відомостей, які утворюють зміст інформації з обмеженим доступом, дозволяє дійти таких висновків.
Інформація про перебування особи на психіатричному обліку у психіатричному медичному закладі за своєю природою є інформацією, що прямо або опосередковано вказує на факт звернення особи за психіатричною допомогою або надання їй такої допомоги, що, відповідно до законодавства України належить до категорії «інформація про стан здоров'я особи» та охороняється правовим режимом конфіденційної інформації. Разом із цим, відомості про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, відповідно до чинного законодавства, утворюють зміст лікарської таємниці, тому охороняються правовим режимом таємної інформації. кримінальний провадження витребування
Отримання таємної та конфіденційної інформації, у тому числі даних про факт перебування особи на обліку у психіатричному закладі, під час кримінального провадження або проведення оперативно-розшукової діяльності, на наше переконання, має відбуватися у порядку, встановленому статтями 159-166 КПК України, тобто шляхом тимчасового доступу до речей і документів. Розголошення вказаної інформації може завдати істотної шкоди законним інтересам особи, тому доступ до неї має здійснюватися за попереднім судовим контролем.
Література
1. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. Дата оновлення: 30.09.2016.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 № 4651-VI. Дата оновлення: 14.04.2017.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України: Закон України від 28.12.1960 № 1001-05. Втратив чинність: 19.11.2012.
4. Азаров Ю.І., Хабло О.Ю., Конюшенко Я.Ю. Окремі питання збирання доказів у кримінальному провадженні. Юрид. наука. 2015. № 5. С. 135-141.
5. Кримінальний процес: підручник / за ред. В.Я. Тація, Ю.М. Грошевого, О.В. Капліної, О.Г. Шило. Харків: Право. 2013. 824 с.
6. Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження: Лист ВССУ від 05.04.2013 №223-559/0/4-13.
7. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 № 2657-XII. Дата оновлення: 01.01.2017.
8. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19.11.1992 № 2801-XII. Дата оновлення: 01.01.2016.
9. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 435-IV. Дата оновлення: 19.07.2017.
10. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05.04.2001 № 2341-III.
11. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України від 20.01.2012 № 2-рп/2012.
12. Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України «Про інформацію» та статті 12 Закону України «Про прокуратуру» (справа К.Г. Устименка) від 30.10.1997 № 5-зп.
13. Про доступ до публічної інформації: Закон України від 13.01.2011 № 2939-VI. Дата оновлення: 01.05.2015.
14. Про захист персональних даних: Закон України від 01.06.2010 № 2297-VI. Дата оновлення: 01.012017.
15. Про психіатричну допомогу: Закон України від 22.02.2000 № 1489-III.
16. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992 № 2135-XII. Дата оновлення: 12.04.2017.
17. Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження: витяг Узагальнення судової практики ВССУ від 07.02.2014.
18. Гловюк І.В., Андрусенко С.В. Тимчасовий доступ до речей і документів як захід забезпечення кримінального провадження, спрямований на збирання та перевірку доказів. Порівн.-аналіт. право. 2013. № 3-2. С. 293-296.
19. Маланчук П.М. Практичні аспекти застосування тимчасового доступу до речей і документів як заходу забезпечення кримінального провадження. Прав. вісн. Укр. акад. банк. справи. 2014. № 2 (11). С. 65-68.
20. Татаров О.Ю. Застосування деяких положень нового КПК України потребує унормування. Митна справа. 2013. № 4(88). Ч. 2. Кн. 1. С. 182-187.
21. Сенюта И.Я. Роль решений Европейского суда по правам человека в защите прав пациентов. Развитие медицинского права в странах Восточной Европы: материалы междунар. круглого стола. Прага, 2008. С. 41-42.
22. Дело «Авилкина и другие против России» (жалоба № 1585/09) [Avilkina and Others v. Russia]: решение Европ. Суда по правам человека от 06.06.2013.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Документування слідчих і судових дій; форми реалізації права учасників процесу подавати докази у кримінальному судочинстві. Порядок витребування предметів і документів, застосування експертно-криміналістичних засобів і методів в розслідуванні злочинів.
реферат [54,3 K], добавлен 12.05.2011Розглядаються питання визначення суб’єктів, які здійснюють функцію захисту у кримінальному провадженні. Досліджуються проблеми встановлення початкового моменту появи таких суб’єктів у провадженні та моменту припинення здійснення ними функції захисту.
статья [24,9 K], добавлен 19.09.2017Дослідження категорії "адміністративне провадження", її поняття, значення й роль в адміністративному процесуальному праві України. Аналіз низки наукових підходів щодо визначення обсягу категорії "адміністративне провадження", її правова природа.
статья [19,9 K], добавлен 14.08.2017Характеристика моделей медіації у кримінальному процесуальному праві. Підстави для поділу медіації на моделі. Аналіз значення моделей медіації у кримінальному провадженні, положень, присвячених її розвитку в Україні, її види (звичайна, класична, ін.).
статья [24,3 K], добавлен 11.09.2017Кримінально-процесуальний закон: територіальна дія, ознаки, форма, завдання. Чинність закону в часі, просторі і щодо осіб. Стадії кримінального процесу. Сучасні проблеми застосування кримінально-процесуального законодавства, основні шляхи їх розв'язання.
реферат [34,0 K], добавлен 29.11.2013Класифікація та загальна характеристика суб’єктів кримінального процесу. Особи, які ведуть кримінально-процесуальне провадження. Особи, які мають та відстоюють у кримінальному процесі свої інтереси. Учасники процесу, які відстоюють інтереси інших осіб.
курсовая работа [48,0 K], добавлен 24.07.2009Представництво сторін у виконавчому провадженні. Характерні ознаки законного представництва. Звернення стягнення на майно юридичної особи. Накладення арешту на кошти боржника. Поняття і значення гарантій прав й інтересів учасників виконавчого провадження.
контрольная работа [25,9 K], добавлен 30.01.2010Характеристика учасників змагального кримінального провадження та їх поділу відповідно до виконуваної функції, згідно з кримінально-процесуальним кодексом України. Розгляд позитивних і негативних тенденцій законодавчого регулювання суб'єктів захисту.
статья [24,5 K], добавлен 17.08.2017Визначення категорії "засади кримінального провадження", їх значення. Класифікації кримінально-правових принципів. Характеристика міжгалузевих засад. Особливості їх реалізації на досудовому розслідуванні і судових стадіях кримінального провадження.
курсовая работа [32,5 K], добавлен 13.04.2014Визначення теоретичних засад дослідження суті касаційного провадження. Особливості видів цивільного судочинства. Аналіз основних елементів касаційного провадження. Порядок розгляду справи судом касаційної інстанції. Порушення касаційного провадження.
курсовая работа [38,3 K], добавлен 05.10.2012Поняття, структура та правові основи функціонування судової системи України. Завдання, склад та повноваження Конституційного Суду України, а також форми звернення до нього та порядок здійснення провадження. Правовий статус суддів Конституційного Суду.
курсовая работа [27,1 K], добавлен 14.11.2010Система юридичних документів як засобу правового регулювання в кримінально-процесуальному праві. Значення процесуальних документів в кримінальному процесі. Значення процесуальної форми в кримінальному судочинстві. Класифікація процесуальних документів.
контрольная работа [54,0 K], добавлен 11.12.2013Проблеми теоретичного тлумачення кримінального провадження в кримінальному процесі зарубіжних країн та України. Процес гармонізації вітчизняного та європейського законодавства. Охорона прав, свобод та законних інтересів людини, її родичів і членів сім’ї.
курсовая работа [43,3 K], добавлен 13.07.2014Теоретичні і практичні проблеми заявлення і вирішення клопотань про доручення до матеріалів кримінального провадження нових доказів у підготовчій частині судового розгляду. Порядок розгляду клопотань про виклик свідків, експертів, проведення слідчих дій.
статья [24,9 K], добавлен 18.08.2017Суть і значення окремого провадження та встановлення юридичних фактів. Класифікація фактів, що мають юридичне значення. Порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення.
дипломная работа [73,0 K], добавлен 25.05.2006Посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження. Особи, які мають та обстоюють у кримінальному процесі свої інтереси. Особи, які захищають та представляють інтереси інших осіб.
реферат [50,5 K], добавлен 27.07.2007Проблема процесуального статусу осіб, яким було висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, що є предметом судового розгляду. Дослідження співучасників, кримінальне провадження щодо яких закрито, які є виправданими або засудженими.
статья [25,3 K], добавлен 17.08.2017Поняття та процесуальний порядок відкриття виконавчого провадження, участь у ньому перекладача. Арешт майна боржника та порядок його скасування. Захист прав суб’єктів при вчиненні виконавчих дій. Особливості звернення стягнення на заставлене майно.
контрольная работа [33,0 K], добавлен 01.05.2009Поняття речей і правовий режим їх, цивільно-правового обігу. Класифікація речей та її правове значення. Захист майнових прав на речі та специфіка цих засобів стосовно нерухомого майна. Чітке уявлення про природу речей, їх цивільно-правовий обіг, класифіка
курсовая работа [29,9 K], добавлен 12.05.2004Підходи до визначення поняття кримінально-процесуальної форми. Диференціювання кримінально-процесуальної діяльності на загальний порядок та різні особливі порядки. Порядок створення слідчо-оперативної групи. Особливості проведення досудового провадження.
контрольная работа [45,3 K], добавлен 19.09.2013
