Управління охороною здоров’я населення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Організаційно-правові засади управління охороною здоров'я населення та правові аспекти її фінансування

2. Система органів управління охороною здоров'я населення

3. Місцеве самоврядування і охорона здоров'я населення

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Охорона здоров'я - це система заходів, спрямованих на забезпечення збереження й розвиток фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.

Стан здоров'я нації оцінюється за демографічними показниками (народжуваність, смертність, природний приріст тощо) та показниками медичної статистики (захворюваність, хворобливість, тимчасова та тривала втрата працездатності, інвалідність, смертність тощо). Тобто, стан громадського здоров'я є важливим фактором соціально-економічного розвитку держави.

Дослідження проблем, які пов'язані із забезпеченням права на фізичне й психічне здоров'я, набуває актуальності в сучасному світі в зв'язку з прискореним ритмом життя, нестабільністю, збільшенням стресових ситуацій і зростанням розладів фізичних та психічних, з одного боку, і розбудовою правових засад державотворення та формуванням громадянського правового суспільства - з другого.

Становлення України як незалежної держави супроводжується значними труднощами. Розпочаті глибокі політичні та соціально орієнтовані економічні ринкові перетворення здійснюються водночас з перебудовою державного апарату, в тому числі й управлінського, та демократизацією суспільства. В цих умовах здоров'я людини розглядається як соціально-економічна цінність.

1. Організаційно-правові засади управління охороною здоров'я населення та правові аспекти її фінансування

У ст. З першого розділу Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Ці гарантії закріплені і в Основах законодавства України про охорону здоров'я - кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство й держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, вони повинні забезпечувати пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшувати умови праці, навчання, побуту й відпочинку населення, розв'язувати екологічні проблеми, удосконалювати медичну допомогу й запроваджувати здоровий спосіб життя.

У ст. 49 Держава гарантує кожному її громадянину право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного й доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безкоштовно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Держава дбає про розвиток фізичної культури й спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Основними принципами охорони здоров'я в Україні згідно з Основами та іншими нормативно-правовими актами законодавства про охорону здоров'я є:

* визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства й держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

* дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;

* гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш уразливих верств населення;

* рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я;

* відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна та фінансова забезпеченість;

* орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у галузі охорони здоров'я;

* нопереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я;

* багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;

* децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі.

Держава зобов'язана забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населенню, надавати допомогу хворим, інвалідам та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності.

Держава формує політику охорони здоров'я в Україні та забезпечує її реалізацію. Основу державної політики охорони здоров'я формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров'я, визначення її мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних програм охорони здоров'я.

Для вирішення питань формування державної політики охорони здоров'я при Верховній Раді України створені дорадчі та експертні органи з провідних фахівців та представників громадськості. Порядок створення та діяльності цих органів визначається Верховною Радою України.

Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає:

* життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування й забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини;

* безпечне для життя та здоров'я навколишнє природне середовище;

* санітарно-епідемічне благополуччя території та населеного пункту, де він проживає;

* безпечні й здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

* кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я;

* достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я й здоров'я населення, включаючи існуючі й можливі фактори ризику та їх ступінь;

* участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров'я;

* участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;

* можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;

* правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;

* відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;

* оскарження неправомірних рішень і дій працівників закладів та органів охорони здоров'я;

* можливість проведення незалежної медичної експертизи в разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина[8, c. 161-164].

В інтересах збереження генофонду народу України законодавство запобігає демографічній кризі, забезпечує здоров'я майбутніх поколінь і профілактику спадкових захворювань, здійснює комплекс заходів, спрямованих на усунення факторів, що шкідливо впливають на генетичний апарат людини, а також створює систему державного генетичного моніторингу, організує медико-генетичну допомогу населенню, сприяє збагаченню й поширенню наукових знань у галузі генетики і демографії.

Держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.

Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, підлягають медичному нагляду та лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Президент України відповідно до законів України може запроваджувати особливі умови та режими праці, навчання, пересування й перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.

З метою охорони здоров'я населення організуються профілактичні медичні огляди неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій зі шкідливими й небезпечними умовами праці, військовослужбовців.

На жаль держава не виділяє достатньо коштів на утвердження здорового способу життя, з питань охорони здоров'я, організації медичного, екологічного й фізичного виховання, здійснення заходів, спрямованих на підвищення гігієнічної культури населення, створення необхідних умов, у тому числі медичного контролю, для заняття фізкультурою, спортом і туризмом, розвитку мережі лікувально-фізкультурних закладів, профілакторіїв, баз відпочинку та інших оздоровчих закладів, на боротьбу із шкідливими для здоров'я людини звичками, встановлення системи соціально-економічного стимулювання осіб, які ведуть здоровий спосіб життя

2. Система органів управління охороною здоров'я населення

До системи органів державного управління охорони здоров'я входять Кабінет Міністрів України, Міністерство охорони здоров'я України, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації (управління охорони здоров'я обласних державних адміністрацій, відділи охорони здоров'я районних державних адміністрацій).

Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення комплексних і цільових програм; створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність у галузі охорони здоров'я; укладає міжурядові угоди та координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я, а також у межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи виконавчої влади у галузі охорони здоров я.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я є Міністерство охорони здоров'я України (далі -- МОЗ України), компетенція якого визначається Положенням, затвердженим Указом Президента України. Основними завданнями Міністерство охорони здоров'я України є:

розробка пріоритетних напрямів діяльності національної служби охорони здоров'я, забезпечення гарантованого рівня кваліфікованої медичної допомоги населенню закладами охорони здоров'я усіх форм власності;

здійснення заходів, спрямованих на розвиток профілактичного напряму в охороні здоров'я населення, формування здорового способу життя;

забезпечення надання державними закладами охорони здоров'я загальнодоступної, переважно безплатної, висококваліфікованої медичної допомоги населенню;

сертифікація рівня медичних послуг, що надаються населенню закладами охорони здоров'я незалежно від форм власності та особами, які займаються індивідуальною медичною діяльністю;

розробка прогнозів і показників розвитку національної служби охорони здоров'я, пов'язаних із змінами форм власності;

охорона материнства і дитинства;

розробка і координація заходів щодо забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення;

здійснення медичного контролю і видача дозволів на застосування ліків і методик, організацію промислового випуску або закупівлю лікарських засобів, бактерійних і вірусних препаратів, інших виробів медичного призначення, нагляд за їх постачанням населенню та закладам охорони здоров'я;

розвиток пріоритетних напрямів наукових досліджень у галузі медицини і забезпечення їх ефективності, впровадження в практику досягнень науки, техніки і передового досвіду;

організація підготовки медичних і фармацевтичних працівників, удосконалення їх знань і практичних навичок;

координація розвитку мережі закладів охорони здоров'я[5, c. 391-393].

Міністерство охорони здоров'я України відповідно до покладених на нього завдань:

* забезпечує реалізацію державної політики щодо охорони здоров'я, розробляє проекти відповідних державних програм на перспективу, вносить до Кабінету Міністрів України пропозиції про їх фінансове забезпечення;

* здійснює координацію діяльності закладів охорони здоров'я, науково-дослідних, інших підприємств і установ, що перебувають в його функціональному управлінні, з питань діагностики, лікування і профілактики захворювань, формування здорового способу життя, охорони території України від занесення і поширення карантинних та інших інфекційних захворювань і забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення;

* організує вивчення впливу навколишнього природного середовища на здоров'я людини, розробляє заходи, спрямовані на недопущення шкідливого впливу факторів навколишнього середовища на здоров'я людини, бере участь у визначенні напрямів та проведенні разом з іншими центральними органами державної виконавчої влади України, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними. Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями роботи з метою запобігання хворобам, зниження захворюваності, інвалідності та смертності;

* готує та подає до Уряду пропозиції про підписання міжурядових угод з питань охорони здоров'я;

* розробляє разом з Академією наук, іншими заінтересованими органами науково-технічні програми з охорони здоров'я та біології людини;

* розробляє і впроваджує у діяльність національної служби охорони здоров'я нові умови господарювання виходячи із законів ринкової економіки; затверджує типові програми обов'язкового та плани добровільного медичного страхування населення, технологічні стандарти медичних послуг і рекомендації щодо встановлення та зміни тарифів на медичні послуги (відповідно до зміни індексу цін);

* проводить в органах і закладах охорони здоров'я організаційно-методичну роботу по реалізації державної політики в галузі праці та заробітної плати;забезпечує державний санітарний нагляд за виконанням підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності та громадянами законодавства з питань санітарно-епідемічного благополуччя населення;

* установлює гранично допустимі показники і характеристики шкідливих факторів для здоров'я людини, проводить санітарно-гігієнічні дослідження на промислових підприємствах, організує охорону території України від занесення і поширення карантинних та інших інфекційних захворювань, здійснює санітарно-гігієнічну експертизу, бере участь у державній екологічній експертизі і дає оцінку повноти й обґрунтованості проведення заходів щодо охорони здоров'я населення та навколишнього природного середовища (в тому числі в закладах, що перебувають у його функціональному управлінні), розробляє, затверджує і вводить у дію відповідно до законодавства нормативи екологічної безпеки, санітарно-гігієнічні та протиепідемічні норми й правила, норми радіаційної безпеки, гігієнічні нормативи, встановлює стандарти якості лікарських засобів, імунологічних препаратів, питної води, медичних приладів;

* здійснює разом з відповідними органами державної виконавчої влади вибірковий контроль за рівнем радіаційного забруднення харчових продуктів, водоймищ і ґрунтів, бере участь у складанні експертних висновків щодо визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, а у разі перевищення нормативів вносить відповідні пропозиції до Кабінету Міністрів України;

* погоджує стандарти, технічні умови, іншу нормативно-технічну документацію на харчові продукти, питну воду, нові хімічні речовини, промислові вироби, полімерні і синтетичні матеріали, а також введення нових технологічних процесів, устаткування, приладів, які можуть шкідливо впливати на здоров'я; дає дозвіл на застосування нових хімічних речовин, засобів і методів для виробництва і обробки продуктів харчування, а також використання стимуляторів росту рослин і тварин, хімічних засобів захисту рослин

3. Місцеве самоврядування і охорона здоров'я населення

Органи місцевого самоврядування беруть активну участь у реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я населення. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначається, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у цій сфері входять: управління установами охорони здоров'я, які належать територіальним громадам або передані їм, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення; організація медичного обслуговування в закладах освіти, культури, фізкультури та спорту, оздоровчих установ, що належать територіальним громадам; забезпечення у межах наданих їм повноважень доступності та оплатності медичного обслуговування на відповідній території; забезпечення згідно з законом розвитку всіх видів медичного обслуговування, розвитку та вдосконалення мережі лікувальних закладів усіх форм власності, визначення потреб у підготовці спеціалістів для них, організація роботи по підвищенню кваліфікації кадрів; забезпечення відповідно до законодавства пільгових категорій населення ліками та виробами медичного призначення; реєстрація згідно з законодавством статутів (положень) розміщених на відповідній території установ охорони здоров'я незалежно від форм власності; внесення пропозицій у відповідні органи щодо ліцензування індивідуальної підприємницької діяльності у сфері охорони здоров'я.

Потребує свого вирішення і проблема юридичного закріплення принципів існування об'єднаної системи охорони здоров'я в єдиному медичному просторі, як механізму її діяльності. Зроблений аналіз дозволяє виділити в цьому принаймні два шляхи вирішення. Перший з них - виокремлення нормативно-правових актів з регулювання суспільних відносин при наданні медичних послуг в окрему галузь права, другий - адаптування до вітчизняних вимог придатних систем права національної медичної служби розвинутих країн (наприклад, Англії чи Канади).

Це вимагає, по-перше, систематизації нормативно-правових актів, які стосуються охорони здоров'я, особливо при функціонуванні останньої в єдиному медичному просторі. По-друге, доцільно використати законодавче поле, яке існувало й раніше, але привести його у відповідність із сучасними вимогами. По-третє - потрібно адаптувати національне законодавство в галузі охорони здоров'я з правовими стандартами Ради Європи та Європейського Союзу. При цьому слід зважити на особливості їх застосування в різних моделях фінансування - приватній або суспільній (колективній чи державній). Вирішення завдань щодо чіткої орієнтації України на набуття повноправного членства в Європейському Союзі вимагає від державних службовців у галузі охорони здоров'я оперування глибокими і всебічними знаннями щодо інтеграційних процесів, стандартів медичної допомоги в країнах Європейського Союзу, механізмів регулювання медикаментозного ринку, - тобто європеїзації державного управління охороною здоров'я[12, c. 182-185].

Відомо, що правові проблеми охорони здоров'я вносять свою специфіку і в галузь юридичної відповідальності, що пояснюється складністю відносин між сучасною медициною та правом. У таких умовах систему державного управління охороною здоров'я в єдиному медичному просторі слід розглядати не як окрему галузь права, а як структурне поняття на зразок цивільного чи фінансового права, а принцип виділення його - функціональний. Така система покликана об'єднати сукупність правових норм, що регулюють її діяльність, метою якої - збереження, зміцнення та відновлення здоров'я населення.

Висновки

Виконане дослідження свідчить, що важливим етапом у вивченні проблеми державного управління охороною здоров'я є прогнозування тенденцій та основних шляхів його розвитку, які залежать від умов соціально-економічного становища в Україні та тенденцій розвитку систем охорони здоров'я в інших країнах світу.

Верховній Раді України прискорити прийняття Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування” та змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р., в якому необхідно визначити механізми діяльності охорони здоров'я в єдиному медичному просторі України.

Міністерству охорони здоров'я України, Міністерству охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управлінням охорони здоров'я обласних та Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій необхідно створити у своїх структурах спеціальні організаційно-штатні підрозділи з координації діяльності усіх компонентів (підсистем) єдиного медичного простору та законодавчо забезпечити їх практичну діяльність.

Міністерству охорони здоров'я України доцільно створити на базі кафедри управління охороною здоров'я Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика факультет управління охороною здоров'я та запровадити магістерську програму з підготовки фахівців із менеджменту в охороні здоров'я.

охорона здоров'я управління

Список використаної літератури

1. Бочкаров М. Функціонування галузі охорони здоров'я в умовах ринкової економіки //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2003. - № 4. - C. 391-396

2. Долот В. Державна політика України в галузі охорони здоров"я: вступ до проблеми //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2005. - № 1. - C. 231-235

3. Жаліло Л. Наукові засади реформування охорони здоров'я в Україні/ //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2001. - № 3. - C. 205-209.

4. Карамишев Д. Проблеми і перспективи розробки та виконання галузевих програм з охорони здоров'я в Україні //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2006. - № 3. - C. 226-234

5. Кризина Н. Категорійно-понятійний апарат державної політики України в галузі охорони здоров'я //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2006. - № 2. - C. 391-397

6. Кризина Н. Основи державної політики України в галузі охорони здоров"я //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2006. - № 1. - C. 313-319

7. Осташко С. Охорона здоров'я України: стан та шляхи реформування //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2003. - № 2. - C. 213-217

8. Пліш Б. Державне управління охороною здоров'я в умовах реформування галузі: аналіз світового досвіду та шляхи використання в Україні //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2002. - № 1. - C. 161-168.

9. Радиш Я. Категорійно-понятійний апарат про державне управління системою охорони здоров'я України (огляд літератури та уточнення окремих дефініцій) //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2001. - № 1. - C. 195-202.

10. Радиш Я. Основи державної політики України в галузі охорони здоров'я/ Я. Радиш //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2001. - № 4. - C. 209-214.

11. Радиш Я. Проблема державного управління охороною здоров'я у вітчизняній і зарубіжній літературі/ Я. Радиш //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2003. - № 1. - C. 220-232

12. Радиш Я. Проблеми державного управління охороною здоров"я в Україні //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2004. - № 2. - C. 182-189

13. Радиш Я. Державне управління охороною здоров'я в Україні //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2004. - № 1. - C. 159-168.

14. Радиш Я. Державне управління охороною здоров'я в Україніа //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2003. - № 3. - C. 322-332.

15. Рожкова І. Демократизація розробки та впровадження державної політики з охорони суспільного здоров'я в Україні //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2007. - № 2. - C. 263-272

16. Рожкова І. Сучасні механізми управління якістю в системі охорони здоров'я //Управління сучасним містом. - 2005. - № 1-2. - C. 126-130.

Размещено на Allbest.ru