Зарубіжний досвід залучення громадськості у процесі прийняття рішень на місцевому рівні

Размещено на http://www.allbest.ru/

зарубіжний досвід залучення громадськості у процесі прийняття рішень на місцевому рівні

М.В. Канавець

Узагальнено та систематизовано зарубіжний досвід щодо залучення громадськості до участі у виробленні та реалізації місцевої політики, забезпечення дієвості механізмів зворотного зв'язку місцевих органів влади з громадськістю.

Ключові слова: зарубіжний досвід, місцеве самоврядування, публічна політика, питання місцевого значення, прийняття рішень, прозорість, відкритість, залучення громадян, консультації з громадськістю, громадська участь, громадські ради, місцева демократія.

Канавец М. В. Зарубежный опыт привлечения общественности в процессе принятия решений на местном уровне

Обобщен и систематизирован зарубежный опыт по привлечению общественности к участию в разработке и реализации местной политики, обеспечению действенности механизмов обратной связи местных органов власти с общественностью.

Ключевые слова: зарубежный опыт, местное самоуправление, публичная политика, вопросы местного значения, принятия решений, прозрачность, открытость, привлечение граждан, консультации с общественностью, общественное участие, общественные советы, местная демократия.

Kanavets Maryna. Foreign experience in public involvement in decisionmaking process at local level

This article summarized and systematized the international experience on public participation in the formulation and implementation of local policy, ensuring the effectiveness offeedback mechanisms of local authorities with the public.

Key words: international experience, local government, public policy, local issues, decision-making, transparency, openness, citizen participation, public consultation, public participation, community councils, local democracy.

Активне, впливове і розвинене громадянське суспільство є важливим елементом будь-якої демократичної держави та відіграє одну з ключових ролей у впровадженні нагальних суспільних змін і належного врядування, в управлінні державними справами і вирішенні питань місцевого значення, розробці і реалізації ефективної державної політики у різних сферах, утвердженні відповідальної перед людиною правової держави, розв'язанні політичних, соціально-економічних та гуманітарних проблем.

Питання взаємодії з громадськістю є одним із ключових в Угоді про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, Державній стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року, Стратегії реформування державної служби та служби в органах місцевого самоврядування в Україні на період до 2017 року та Національній стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016-2020 роки. Зокрема, передбачається запровадження європейських правил та підходів до таких відносин на основі принципів, закріплених в Угоді. Крім того, надзвичайно важливим є розвиток співпраці між організаціями громадянського суспільства України та держав - членів Європейського Союзу.

Питання відкритості влади досліджували такі зарубіжні та вітчизняні науковці, як: С. Маріарті, Л. Кортленд, І. Сендідж, В. Фрайбургер, В. Малиновський, В. Бебик, Є. Ромат, К. Мельникова, С. Рязанова, М. Свірі, Е. Афонін, О. Бабінова, І. Василенко, Ю. Габермас, Н. Гудима, Д. Гунін, І. Жаровська, В. Мельниченко, І. Ібрагімова, В. Комаровський, С. Телешун, Є. Тихомирова та ін.

Разом з тим, проголошений Україною курс на європейську інтеграцію висунув на порядок денний питання пошуку нових моделей співпраці органів державної влади та місцевого самоврядування з громадянами, вдосконалення механізмів зазначеної взаємодії саме на основі кращих сучасних світових практик.

Як показує досвід демократичних держав, розвиток громадянського суспільства за системної державної підтримки дає змогу залучати додаткові людські, організаційні, фінансові та технічні ресурси для надання соціальних та інших суспільно значущих послуг, сприяння процесу децентралізації державного управління і підвищенню його якості, а також скоротити державні видатки і запобігти корупційним ризикам.

Громадський контроль як інструмент громадської оцінки виконання органами влади та іншими підконтрольними об'єктами їхніх соціальних завдань є невід'ємною складовою системи публічного управління та незамінним чинником розвитку соціуму в умовах розбудови демократичної, соціальної, правової держави. Неабиякий інтерес для України на шляху до її європейської інтеграції становить європейська політика у сфері громадського контролю. Зокрема, Рада Європи як основний носій демократичних принципів приділяє достатньо уваги поширенню цієї форми участі громадян в управлінні. Так, відповідно до Рекомендації № R(97)7 Комітету міністрів Ради Європи «Про місцеві громадські служби і права користувачів їхніх послуг», усі важливі служби, що надають соціальні та адміністративні послуги, слід піддавати періодичному оцінюванню з погляду задоволення потреб користувачів з наступним публічним обговоренням підсумків цього оцінювання.

А Європейська хартія місцевого самоврядування, яку було ратифіковано Україною у липні 1997 року, від імені країн-членів Ради Європи встановлює, що право громадян на участь в управлінні державними справами є одним з демократичних принципів, які поділяються усіма країнами-членами Ради Європи. Останні ж переконані в тому, що це право найбезпосередніше може здійснюватися саме на місцевому рівні.

Принципи взаємодії органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства, затверджені у Кодексі кращих практик участі громадськості у процесі прийняття рішень, ухваленому на конференції міжнародних неурядових організацій Ради Європи 1 жовтня 2009 року та передбачають: соціальне партнерство; забезпечення рівних можливостей; взаємну відповідальність; відкритість і прозорість - забезпечення органами виконавчої влади доступу інститутів громадянського суспільства до інформації шляхом: розроблення і впровадження ефективного механізму налагодження комунікацій із громадськістю; надання у повному обсязі інформації про свою діяльність, за винятком тієї, що відповідно до законодавства становить державну таємницю; проведення роз'яснювальної роботи щодо доцільності розроблення проектів рішень та їх прийняття; сприяння висвітленню у засобах масової інформації проектів ефективного співробітництва органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства; участь інститутів громадянського суспільства у формуванні та реалізації державної політики; невтручання; визнання органами виконавчої влади різних видів діяльності інститутів громадянського суспільства; ефективність процесу взаємодії.

Стандарти Європейського Союзу у сфері державного управління та місцевого самоврядування чітко визначають потребу залучення громадських організацій, представників бізнесу та пересічних громадян до розробки та реалізації управлінських рішень, а також стратегічних і програмних документів на державному, регіональному та місцевому рівнях1.

Наприклад, привертає увагу сутність підходу, що був уперше апробований у Нідерландах і знайшов широке розповсюдження в країнах Західної Європи, так званий «підхід РОМ» (РОМ - голландська абревіатура, що позначає планування на територіях з особливим статусом) - впровадження системи планування за принципом «знизу- вгору» (від англ. bottom-up). Важливою рисою такого підходу є залучення до вирішення проблем на основі діалогу усіх заінтересованих сторін2. Незважаючи на той факт, що планування територіального розвитку було ініційовано центральним урядом, останній здійснює лише загальну координацію й фінансування, у той час як місцева та регіональна влада реально управляють відповідними проектами. Повний цикл підходу РОМ складається з трьох основних фаз: початкової, фази планування й фази реалізації проекту. На початковій стадії відбувається виявлення проблем, а також намічаються шляхи їх подолання. Обов'язкова умова - згода всіх сторін на участь у вирішенні проблеми. Попередня згода дає можливість більш детально обговорити програму дій, а також визначитись щодо методів. Початкова фаза закінчується підписанням угоди, яка знаменує початок етапу планування. Після узгодження плану сторони підписують заключну угоду, яка разом з іншими угодами формує пакет документів, що подаються на затвердження парламенту, асамблеї провінції, а також муніципалітету. В розгляді проекту беруть участь не лише депутати й чиновники, але й представники різних цільових груп (від промисловості, сільського господарства, транспорту тощо) і громадськості. Після процедури остаточного погодження проект переходить до заключної фази - реалізації3.

У Німеччині жителі та громадяни (жителі, що мають виборче право) мають право відвідувати відкриті засідання ради. Рада зі свого боку повинна проводити збори жителів, слухання, відводити час для запитань та відповідей на них, інформувати населення про найважливіші проблеми громади. Право на участь у прийнятті рішень жителі реалізують шляхом надання спеціальних заявок, а громадяни - шляхом подання громадянських вимог та рішень. Підписана 5% жителів заявка зобов'язує раду розглянути питання, що в ній уміщені, та прийняти відповідне рішення. Громадянську вимогу повинні підписати від 10 до 100 громадян. Вона передбачає, що громадяни мають намір замість ради самостійно вирішити питання4.

Водночас у Німеччині у практиці діяльності набули розвитку такі форми діалогу органів державної влади та місцевого самоврядування з громадськістю, як громадські ініціативи, коли громадяни об'єднуються для вирішення питань повсякденного життя місцевості та громадські законодавчі ініціативи як право населення винести питання на громадське обговорення. Причому слід зазначити, що статус рішень, які приймаються населенням шляхом використання зазначених форм, є обов'язковим для реагування місцевими органами влади.

Коли в країні відбулася реформа законодавства щодо участі громадян, то до всіх комунальних статутів було включено право законодавчої ініціативи, де визначалися тематика ініціатив, необхідна кількісна підтримка з боку громадян висунутих ініціатив, форми та механізм втілення прийнятих рішень місцевими органами самоуправління. Серед найбільш характерних проблем, які знайшли своє відображення у громадських законодавчих ініціативах, були розв'язання транспортних питань, розвиток об'єктів комунальної інфраструктури, перспективи забудови територій, захист навколишнього середовища тощо5.

Не зайве звернути увагу на міжнародний досвід громадського контролю у сфері охорони здоров'я. Наприклад, Громадські ради охорони здоров'я (Community Health Councils) у Великій Британії є самостійними, легітимними органами, створеними для репрезентації інтересів громадськості в діяльності системи охорони здоров'я на місцевому рівні. Членів рад висувають місцеві об'єднання й організації громадян. Ради, фактично інтегровані в усі структури охорони здоров'я на конкретній адміністративній території, можуть ретельно перевіряти всі організації й напрями системи охорони здоров'я, їх члени мають право відвідувати лікарняні палати, центри здоров'я та клініки, розмовляти з будь-якою особою в цих закладах6.

Різноманітні форми зворотного зв'язку з громадськістю, а саме: прямої участі населення у формуванні та реалізації місцевої політики набули свого розвитку також і у США, серед яких: громадські ради, волонтерська діяльність, наглядові ради тощо.

Так, громадські ради (комітети) і спеціалізовані комісії здійснюють свою діяльність на добровільних засадах. До складу комісії з планування, що функціонують при органах місцевого самоврядування, входять члени міського законодавчого органу, представники громадськості зі співробітників державних, комунальних установ, екологічних, фінансових та освітянських організацій, комітетів з питань нерухомості тощо, причому кількість яких перевищує кількість представників міської влади.

Головним їх завданням є розгляд пропозицій щодо поліпшення стану міського господарства і надання рекомендацій міській владі щодо запропонованих до реалізації проектів розвитку міста. Пропозиції, розглянуті й прийняті на рівні цих рад і комісій, є обов'язковими для розгляду на засіданнях міської ради, а засідання ради мають відкритий характер для всіх мешканців міста7.

Отже, існуюче у світі поширення тенденції врахування думки громадськості у процесах місцевого розвитку, розробки відповідних стратегій та програм свідчить про зацікавленість органів влади у підвищенні рівня участі населення під час вирішення питань місцевого значення. У цьому напрямі вкрай важливим є використання: оглядів та обговорень різних способів участі громадян в ухваленні рішень; опитувань громадської думки; дорадчих механізмів прийняття рішень з питань місцевого значення за допомогою діяльності громадських комітетів, комісій, партнерських рад; публічних зборів населення або певних груп; нових інформаційних та комунікативних технологій; можливостей громадян допомагати в ухваленні місцевих рішень на різних етапах. Адаптація цього позитивного зарубіжного досвіду стосовно заохочення безпосередньої участі громадян до ухвалення рішень на місцевому рівні в Україні має відбуватися за умови врахування вітчизняних реалій та традицій місцевого самоврядування.

Узагальнюючи, можна сказати, що темами подальших досліджень дотримання принципів прозорості та відкритості органами державної влади та місцевого самоврядування під час реалізації публічної політики можуть стати: розробка нових механізмів залучення громадян до прийняття рішень і критеріїв оцінки реалізації таких заходів відповідними органів державної влади та місцевого самоврядування в реалізації публічної політики в Україні, а також норм відповідальності за її невиконання або неналежне виконання.

громадянський суспільство місцевий влада

Література

1. Крупник А. С. Зарубіжний досвід громадського контролю: уроки для України [Електронне ресурс] / А. С. Крупник // Громадянське суспільство. - 2008. - № 5(7). - С. 1. - Режим доступу : http://www.ucipr.kiev.ua/publications/ 4488/1а^ЛаЬ0

2. Ковалевіч 1. П. Зарубіжний досвід залучення громадськості до формування та реалізації місцевої політики / 1. П. Ковалевіч // Теорія та практика державного управління. - 2009. - Вип. 2. - С. 2-4;

3. Муркович Л. Світова практика залучення громадян до участі в управлінні місцевими справами / Л. Муркович // Державне управління та місцеве самоврядування. - 2013. - Вип. 2. - С. 263-264, 266-267.

4. Рисин И. Е. Стратегическое планирование социально-экономического развития городов: зарубежный и российский опыт / И. Е. Рисин, Е. А. Шаталова // Вестник ВГУ, Серия: Экономика и управление. - 2007. - № 2. - С. 26-27.

5. Крупник А. С. Цит. праця; Ковалевіч 1. П. Цит. праця.- С. 2-4;

6. Муркович Л. Цит. праця. - С. 263-264, 266-267;

7. Рисин И. Е. Цит. работа. - С. 26-27

8. ЭлерсД. Местное самоуправление в Германии / Д. Элерс // Государство и право. - 2002. - № 3. - С. 72.

9. Глуховський В.В. Роль громадськості в реалізації прав громадян і пацієнтів у системі охорони здоров'я: міжнародний досвід створення системи громадської охорони здоров'я для України / В. В. Глуховський, Н. Г. Гойда // Охорона здоров'я України. - 2003. - № 4. - С. 27;

10. Лимонов Л. Э. Крупный город: регулирование территориального развития и инвестиционные стратегии / Лимонов Л.Э. - СПб. : Наука, 2004. - С. 98.

11. Ковалевіч І.П. Цит. праця.; Муркович Л. Цит. праця; Обушний О. Особливості реалізації повноважень органів місцевого самоврядування в США на рівні муніципалітетів / О. Обушний // Публіч. упр.: теорія та практика: зб. наук. пр. / редкол. : В. Мартиненко (голов. ред.) [та ін.]. - X. : ДокНаукДержУпр, 2011. - Вип. 4 (8). - С. 146.

Размещено на Allbest.ru