Соціальне право як важіль формування ефективної влади в державі

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Соціальне право як важіль формування ефективної влади в державі

Д. В. Кіріка

Обґрунтовується доцільність існування в правовій системі держави соціального права як механізму найбільш ефективного та реального обмеження державної влади. Розкрито сутність ідеї чистого соціального права, що виходить за рамки поділу його на приватне і публічне. Пропонуються шляхи подолання інституціальної кризи в Україні на основі визначення прагматичних, взаємно прийнятних цілей та завдань, які консолідують суспільство та виходять з тверезої оцінки його потреб та можливостей. влада соціальний право

Ключові слова: позитивне право, соціальне право, державна влада, громадянське суспільство, інституціальна криза, реформування, децентралізація.

Кирика Д.В. Социальное право как рычаг формирования эффективной власти в государстве

Обосновывается целесообразность существования в правовой системе государства социального права как механизма наиболее эффективного и реального ограничения государственной власти. Раскрыта сущность идеи чистого социального права, которая выходит за рамки разделения его на частное и публичное. Предлагаются пути преодоления институционального кризиса в Украине на основе определения прагматичных, взаимно приемлемых целей и задач, которые консолидируют общество и выходят из трезвой оценки его потребностей и возможностей.

Ключевые слова: позитивное право, социальное право, государственная власть, гражданское общество, институционально кризис, реформирование, децентрализация.

Kirika Diana. Social Law as a key means of formation of effective state power

This abstract aims to provide convincing evidence for the rationality of existence of social law in the legal system of the state as the most effective and realistic mechanism for the limitation of state power. Here the essence of the notion of pure social law which exceeds the limits of dividing it into private and public law is revealed. Then, ways of overcoming an institutional crisis in Ukraine by setting pragmatic and mutually acceptable goals and objectives, which consolidate society and come out as a result of the realistic analysis of its needs and potentialities, are proposed.

Key words: positive law, social law, state power, civil society, institutional crisis, reform, decentralization.

Історія становлення права, з його досить складною і багатоа- спектною природою, характеризується множинними трансформаціями, які потребують різних підходів до його дослідження. За спостереженнями американських істориків-правознавців те, що застаріле й архаїчне, з часом стає сучасним та досконалим. Доцільність визнання існування різних за своїм змістом видів права, зокрема - «соціального» та «юридичного», призводило до досить своєрідного висновку про те, що права людини є «неюридичними правами», а стають юридичними лише в разі визнання їх з боку державної влади. Виходячи з цього, спробуємо дослідити право як високоефективний соціальний регулятор та його складових, зокрема соціального права, з точки зору реалій сьогодення.

Складовою сучасної правової системи України є право соціального забезпечення, яке у розмовній мові часто називають «соціальним правом», хоча цей термін історично мав зовсім інше значення. Ідея чистого соціального права, в усіх своїх проявах, завжди була взаємопов'язана з ідеєю протистояння і рівноваги між суспільством і державою. Чисте і незалежне соціальне право повністю виходило за рамки його поділу на приватне і публічне, воно стверджувалося як механізм найбільш ефективного та реального обмеження держави та виступало по відношенню до неї як юридична противага.

Виходячи з такого тлумачення, «суспільство» і «соціальне право» - це поняття, що являють собою дві сторони одного і того ж явища. «Суспільство» може затвердити себе в якості реальної противаги державі лише в тій мірі, в якій воно породжує своє власне право об'єктивної інтеграції, своє власне чисте соціальне право, що забезпечує порядок і мир в тотальному феномені «суспільства». А чисте соціальне право, в свою чергу, в силу одного лише факту взаємозв'язку з суспільством, протистоїть державі, проявляючи всі свої приховані сили, акумулюючи ту історичну роль, яку воно здатне відіграти.

Основоположною галуззю права є конституційне право, яке називають «державне право» і яке визнане більшістю науковців як публічне право. Тому конституційне право в нашій правосвідомості переважно асоціюється не з поняттям «суспільство», а з поняттям «влада». Якщо ми проаналізуємо структуру Конституції України, то виявимо той факт, що лише 2 розділ Основного закону безпосередньо стосуються людини - її природних, соціальних, політичних та інших прав, що мають досить таки загальний, абстрактний характер. Проте, всі інші розділи детально визначають правовий статус, повноваження, компетенцію різних гілок влади та їх вплив на суспільство.

Виникає питання - чи може на одному рівні з «державним правом», яке виражає публічний інтерес, існувати «соціальне право», яке виражає приватний інтерес і створюється за ініціативою самої громадськості?

В чистому соціальному праві історично в силу його природи простежувалися наступні тенденції: звільнитися повністю або частково від опіки з боку держави; повстати проти насильницького включення в приватне право і затвердити себе як абсолютно незалежний порядок; здобути повну незалежність і отримати визнання своєї рівнозначності в разі колізії з державним правопорядком, стверджуючи себе не в якості партикулярного соціального права, а в якості загального соціального права, службовця не інтересам окремих егоїстично налаштованих угруповань, а спільному інтересу, в рамках якого вступають в конфлікт і знаходять примирення безліч протилежних інтересів1.

Суспільний порядок повинен визначити права та обов'язки кожного для досягнення загальної мети, задля якої вони і об'єдналися. Зокрема, у праві можна виділити дві сфери: приватну, або особисту, та публічну, або суспільну. Цьому не суперечить та обставина, що, з одного боку, кожне право має особисту причетність до людини, а з іншого - кожне право має своє суспільне призначення, свої суспільні рамки, в яких воно може існувати. З огляду на це в межах позитивного права теоретично виділяють право іп abstrakto і право іп копкгеїо, доводячи їхній соціальний зміст. Право іп abstrakto - це соціальне поняття права, що охоплює норми, якими керується суспільний лад у відносинах людей між собою, а друге право іп копкгеїо - належить кожному рядовому члену суспільства, яке він в

будь-якому разі може використати в своїх інтересах. Переважно це стосується цивільного права, де регулюються відносини по задоволенню потреб окремих громадян. Але все ж таки, яким конкретним не було б право, воно завжди буде захищатися державою, носити суспільне визнання і мати значення для держави.

Демократичні держави реалізують на практиці певний набір принципів: розподіл функцій влади, систему «стримувань і противаг», народний контроль над урядом, участь народу в управлінні тощо. Все це передбачає обмеження повноважень влади і високий ступінь передбачуваності того, як ця влада діятиме. Те, що ми маємо сьогодні в Україні, науковою мовою іменується “інституціальна криза”. На практиці ця криза виявляється у соціальній дезорієнтації, руйнуванні взаємної довіри, втраті ефективності звичних практик як державного управління, так і ділової активності, деформації правосвідомості, поширенні корупції та, на жаль, зневаги до закону. Для відновлення перспектив України необхідна термінова реінституціалізація суспільства на основі визначення прагматичних, взаємно прийнятних цілей та завдань, які консолідують суспільство та виходять з тверезої оцінки його потреб та можливостей.

В Україні відсутній чіткий механізм конституційно-правового регулювання діяльності як недержавних суб'єктів громадянського суспільства, так і їх взаємодії з органами державної влади, а саме: законодавчо чіткої та послідовної характеристики суб'єктного складу та інститутів громадянського суспільства; ефективної системи регулювання конституційно-правових відносин інститутів громадянського суспільства і державного апарату; стабільних і чітких юридичних інструментів і процедур взаємодії інститутів громадянського суспільства і держави, які забезпечують баланс їх інтересів. А ефективне функціонування інститутів громадянського суспільства, їх дієвість, стабільність і стійкість, спроможне забезпечити соціокультурне різноманіття можливостей взаємодії у відносинах держави, суспільства, особистості.

За цих умов, соціальне призначення права та функціонування правової системи зводиться виключно до регламентації суспільних відносин, що не залишає простору для автономного регулювання, ініціативної діяльності громадян та їх різноманітних об'єднань, врешті решт - для реалізації невід'ємних прав та свобод людини.

Зважаючи на те, що громадянське суспільство ще не досить розвинуте, головним важелем формування ефективної влади, яка також далека від досконалості, повинно стати саме соціальне право. Внаслідок цього виникає проблема: держава в особі владної еліти, відмежована від суспільства. Через це у громадян поняття “еліти” асоціюється здебільш з верхівкою виконавчої і законодавчої влади, з олігархами. Громадяни України досить песимістично характеризують нинішню, у великій мірі корумповану, політичну еліту та владні органи усіх рівнів. На сьогодні ресурси зміни існуючої моделі влади виявились вичерпаними. Зокрема, чинна система влади неспроможна забезпечити незворотний характер процесу демократичних трансформацій, виявляє свою обмеженість у здатності запобігати конфліктам, які розбалансовують політичну систему. Тому, оптимальним виходом з цієї ситуації видається курс на конституційну реформу, яка б чітко збалансувала роль і функції різних органів влади, і тим самим забезпечила б послідовну конституціо- налізацію соціальної та інших сфер життя соціуму.

Отже, як ми бачимо, існуючі в Україні і система права, і система законодавства все частіше демонструють свою недосконалість. Проголошені в країні реформи і прямо, і опосередковано суперечать чинному законодавству, чим викликають критику з боку науковців, політиків, громадських діячів, і навіть пересічних громадян. Наразі в світлі конституційної, адміністративної реформ актуальним є завдання по реформуванню національної правової системи на засадах верховенства права. При цьому потрібно рухатися не лише шляхом формального дотримання вимог закону, а у напрямку пошуку нових змістовних компонентів права, забезпечених кардинально новою законодавчою базою.

Натомість ігнорування багатофакторністю чинників соціального розвитку, самоврядного потенціалу громадянського суспільства призводить до штучного звуження сфери правового регулювання виключно до функціонування державного механізму, який безперечно є важливим за умов необхідності концентрації та централізації ресурсів, але не єдиним провідником нормативної енергії права у суспільні відносини. Результатом цього може стати відрив права від активних носіїв - індивідів, які наділені власними інтересами та свідомістю, що компенсується покладенням на владу неадекватних її призначенню у демократичній державі надзвичайних завдань, надмірною концентрацією силового впливу в руках органів державної влади, авторитарними та бюрократичними методами вирішення будь- яких питань життєдіяльності суспільства. Тому окремої уваги заслуговує пропозиція щодо необхідності врахування елементів творчої активності у праві, суб'єктом якої може бути лише людина, шляхом постановки в центр правової теорії поняття «правотворчість».

Громадянське суспільство є сферою, де протиріччя між одиничним і загальним виявляються і вирішуються: інтерес окремо взятого індивіда співіснує з інтересами суспільства, за допомогою інститутів якого здійснюється взаємодія з державою. Реалізація ідеї громадянського суспільства пов'язана з модернізацією соціальної організації людства шляхом повноцінного розвитку унікальності особистості у цілісному суспільстві завдяки використанню сучасних технологій соціальної організації.

Так, Г. Спенсер вважав, що соціальні інститути (інституції) є каркасом соціуму і виникають внаслідок процесу диференціації суспільства. Еволюцію регулятивної системи суспільства він поєднував з розумінням соціальних інститутів. Е. Дюркгейм пов'язував природу соціальних інститутів з визначенням суспільства як цілісності, тлумачив їх як “фабрики відтворення” соціальних відносин і зв'язків між людьми. Нині це поняття широко вживається у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі, вказуючи на те, що соціальні інститути є комплексом формальних і неформальних правил поведінки індивіда, які покликані вирішувати важливі для розвитку суспільства завдання.

Демократичний принцип намагається знайти баланс між вічним конфліктом, між напругою, які характеризують протистояння організованого і неорганізованого в рамках соціальної групи. Виходячи з цього, важливо усвідомлювати, що на рівні організованого соціального права суб'єктивні соціальні права проявляються з максимальною повнотою, тоді як на рівні неорганізованого (спонтанного) їх прояв мінімалізується. Існує безперечне переважання суб'єктивного соціального права в сфері організованого соціального права і настільки ж безперечне переважання об'єктивного права в сфері неорганізованого соціального права. Цей висновок не повинен нас бентежити, оскільки ми знаємо, що організоване соціальне право нерозривно пов'язане з неорганізованим соціальним правом, на якому воно і ґрунтується.

Досліджуючи поняття права, С. Дністрянський писав: «Право є соціальним інститутом тому, що для людини, яка є зовсім ізольованою від світу, право не існує, бо право існує у зв'язках між індивідами, тобто у соціальних зв'язках». Суспільний порядок, вважає С. Дністрянський, виникає з потреби суспільних відносин між людьми. Люди потребують допомоги один одному та охорони від інших. Цю допомогу та охорону вони дають собі взаємно, тобто цілий суспільний зв'язок утворює собою силу, яку сам повинен розподілити між своїми членами для того, щоб надати своїм членам те, що їм належиться, та з другого боку вимагати та очікувати, що кожна людина зробила від себе те, що треба для того, щоб усі мали спільну допомогу та спільну охорону. Отже, С. Дністрянський вважає, що, розкривши суть суспільних зв'язків та завдання, які виконує право в суспільстві, можна дійти висновку, що право є соціальним витвором суспільства, оскільки воно утворюється з моменту виникнення суспільства, повинно служити всім членам цього суспільства, визначаючи їхні права й обов'язки і забезпечуючи їхній внутрішній порядок та зовнішню охорону. Саме тому право є соціальним поняттям.

Цілком погоджуємося з думкою О. Петришина з приводу того, що ігнорування багатофакторністю чинників соціального розвитку, самоврядним потенціалом громадянського суспільства призводить до штучного звуження сфери правового регулювання, а саме виключно до функціонування державного механізму, який безперечно є важливим за умов необхідності концентрації та централізації ресурсів, але не єдиним провідником нормативної енергії права у суспільні відносини. Результатом цього може стати відрив права від активних носіїв - індивідів, які наділені власними інтересами та свідомістю, що компенсується покладенням на владу неадекватних її призначенню у демократичній державі надзвичайних завдань, надмірною концентрацією силового впливу в руках органів державної влади, авторитарними та бюрократичними методами вирішення будь-яких питань життєдіяльності суспільства.

Для того щоб оцінити всю значимість ідеї соціального права в наші дні і продемонструвати, що саме дана категорія покликана заповнити собою прірву між громадським життям і зведеними в ранг святині правовими концепціями, нам необхідно уточнити ту особливу роль, яку справжнє соціальне право відіграє сьогодні. Провідна тенденція полягає у підвищенні ролі громадянського суспільства та його впливу на політичну сферу і процес прийняття політичних рішень. Тільки при умові чіткого усвідомлення того, що громадянське суспільство може стати основою державності, а державна влада тим важелем управління, який служитиме самому суспільству, його потребам та інтересам, соціальне право буде здатне стати дійовим засобом обмеження свавілля державної влади, яка при сьогоднішньому збігу обставин може призвести до втрати державності.

Джерелом соціального права повинно стати громадянське суспільство, але не через існуючу систему представництва та державної влади, яка звикла існувати за схемою ототожнення суспільства і держави, а через нові, консолідуючі представницькі органи. Тоді соціальне право буде розглядатися у безпосередньому зв'язку з процесами соціалізації індивідів, децентралізації, з урахуванням особливостей менталітету, шляхом перш за все участі громадян в правотворчій діяльності (обговоренні проектів законів та інших нормативно-правових актів, внесенні пропозицій щодо їх змісту та реалізації окремих положень тощо).

І цей процес в українському суспільстві розпочався. Першоосновою формування нового соціального права можна вваж ати: Загальну декларацію прав людини, Європейську хартію місцевого самоврядування, Закон України «Про добровільне об'єднання територіальних громад (№157-УІІІ від 5.02.2015), Методику формування спроможних територіальних громад (постанова КМУ № 214 від 08.04.2015), які базуються на: громадській ініціативі; взаємодії учасників суспільних відносин, їх правових та соціальних оцінках; взаємності визнання суб'єктивних прав і юридичних обов'язків тощо.

12 січня 2016 року відбулась всеукраїнська установча конференція «Конгресу громадських об'єднань України», одними із засад створення якого стало акумулювання потужних сил пробудженого національного самоусвідомлення; єднанні зусиль для прозорого якісного контролю всіх гілок влади на основі незалежної високо- професійної експертної оцінки, що унеможливлює фальсифікації; підвищення рівня просвітництва, інтелектуалізації суспільної свідомості. Саме тому метою діяльності громадської організації «Конгрес громадських об'єднань України» було визнано захист прав і свобод, задоволення суспільних інтересів, а також об'єднання зусиль, інтелекту та професіоналізму для всебічного розвитку українського етносу, розбудови державності, відновлення авторитету в світі, забезпечення прав громадян усіх національностей, віросповідань та партійностей, самоврядних громад, які мають бути носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні.

Таке ускладнення правової реальності спонукає до розширення меж соціального простору, шляхом визнання множинності джерел права (з огляду на пропозиції прийняття Закону України «Про нормативно-правові акти»).

Таким чином, децентралізація неможлива без свідомого сприйняття та дієвої реалізації її самим суспільством. Саме тут виникає найскладніше питання - чи спроможні будуть новостворені територіальні одиниці найближчим часом реально, самостійно вирішувати складні питання, які раніше мали централізований характер?

За таких умов, що наразі склалися в Україні, у соціального права є можливості стати так званим «провідником» системних імперативів у сферу «життєвого світу» пересічних людей (Гуссерль), що часто-густо знаходить своє відображення у новому для сучасного суспільства феномені надмірної «юридифікації» соціальних відносин, а й сприймати соціальний вплив у зворотному напрямку від безпосередніх життєвих потреб і інтересів учасників суспільних відносин до держави, що, безперечно, є актуальним за умов становлення самоврядних інститутів громадянського суспільства, формування засад демократичної та правової державності.

Рух у цьому напрямі має забезпечити наближення не лише до розуміння юридичної царини як необхідної складової вирішення соціальних проблем, але й наблизити її до соціально-антропологічних критеріїв шляхом покладення в основу соціальної та правової системи прав та основоположних свобод людини як соціалізованого індивіда, що поєднує у своїй активності власну суб'єктивність та об'єктивність соціального світу. Лише за умов чіткого усвідомлення соціальної зумовленості правової реальності, право може стати дійовим засобом обмеження свавілля державної влади, розглядатися у контексті забезпечення та захисту прав і свобод людини та громадянина.

Модернізація в Україні нормативно-правової бази, яка визначає правові засади створення, права та гарантії діяльності громадськості в умовах децентралізації та реформування, є надзвичайно актуальною, оскільки тільки пряма демократична участь громадян в управлінні на національному, регіональному та місцевому рівнях, реалізація народом своєї суверенної влади сприятимуть повноцінній взаємодії влади і суспільства. Сьогодні несформованим є нормативно-правове забезпечення безпосередньої участі громадян в управління державою. На нашу думку, існування «державного права» і «соціального права» повинні стати діалогом між владою і суспільством, а не боротьбою протилежностей. Їх формування і функціонування повинні бути взаємоузгодженими, взаємодоповнюючими, взаємостримуючими, тобто такими, що спрямовані на імплементацію єдиних демократичних європейських цінностей у правову систему України.

Література

1. Гурвич Г. Д. Філософія і соціологія права: Вибрані твори / пер. М. В. Антонова, Л. В. Вороніної. - СПб. : Видавничий Дім С.- Петерб. держ. ун-ту, Вид-во юрид. фак.-ту С.-Петерб. держ. ун-та, 2004. - C. 135.

2. Лотюк О. С. Конституційно-правовий механізм формування та підтримки інститутів громадянського суспільства / О. С. Лотюк // Публічне право. - № 2 (10). - 2013. - С. 39.

3. Петришин О.В. Право як соціальне явище: особливості юридичного підходу / О. В. Петришин // Проблеми філософії права. - 2007. - Том 4-5. - С.74.

4. Подорожна Т. С. Теоретико-прикладні засади консти- туціоналізації правової системи та модернізації Конституції України : монографія / Подорожна Т.С.; за ред. і передм. Н. М. Пархоменко. - Львів : ПАІС, 2014. - С. 266-267.

5. Петришин О.В. Цит. праця. - С. 76.

6. Лотюк О. С. Конституційно-правовий механізм формування та підтримки інститутів громадянського суспільства / О. С. Лотюк // Публічне право. - №2 (10). - 2013. - С. 40.

7. Соціальні інститути суспільства і соціальні організації [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.aUrefs.net/c12/3yso8/pn/

8. Гурвич ГД. Цит. праця. - C. 13.

9. Дністрянський С. С. Звичаєве право та соціальні зв'язки / Дністрянський С.С. - Львів, 1902. - С. 7.

10. Бусова Н. А. Модернизация, рациональность и право / Бусова Н.А. - Х. : Изд-во «Прометей. - Пресс», 2004. - С. 352. 12. Петришин О.В. Цит. праця. - С. 81.

Размещено на Allbest.ru