Порівняльний аналіз правового забезпечення та організації охорони здоров’я у зарубіжних країнах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Порівняльний аналіз правового забезпечення та організації охорони здоров'я у зарубіжних країнах

Дічко Г.О., аспірант кафедри історії і теорії держави та права Запорізького національного університету

Анотація

Стаття присвячена дослідженню правового забезпечення та організації охорони здоров'я у країнах, де управління медичною галуззю знаходиться на високому рівні, а також у пострадянських державах, які зуміли налагодити дієву систему охорони здоров'я після здобуття незалежності. Наводиться класифікація моделей фінансування медичної галузі. Аналізується статистика Всесвітньої організації охорони здоров'я, присвячена питанням витрат на медицину цих країнах.

Ключові слова: охорона здоров'я, правове забезпечення охорони здоров'я, організація охорони здоров'я, реформування охорони здоров'я, модель фінансування медичної галузі, витрати на охорону здоров'я, ВООЗ.

Аннотация

Статья посвящена исследованию правового обеспечения и организации здравоохранения в странах, где управление медицинской отраслью находится на высоком уровне, а также в постсоветских государствах, сумевших наладить действенную систему здравоохранения после обретения независимости. Приводится классификация моделей финансирования медицинской отрасли. Анализируется статистика Всемирной организации здравоохранения, посвященная вопросам расходов на медицину в этих странах.

Ключевые слова: здравоохранение, правовое обеспечение здравоохранения, организация здравоохранения, реформирование здравоохранения, модель финансирования медицинской отрасли, расходы на здравоохранение, ВОЗ.

Abstract

The article is devoted to the study of legal provision and health care in countries where the management of the medical sector is at a high level, as well as in the post-Soviet countries, which managed to establish an effective health care system after gaining the independence. The classification of financing models for the medical sector is presented. The statistics of the World Health Organization are devoted to the cost of medicine in these countries is given.

Key words: health care, legal protection of health care, health care management, health care reform, health financing model, health care expenditure, WHO.

охорона здоров'я медичний фінансування

Постановка проблеми. Право на охорону здоров'я входить до переліку основних прав людини, невіддільних та непорушних у демократичному суспільстві. Проголошене у Загальній декларації прав людини, Конвенції ООН про права дитини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, інших міжнародних документах, воно закріплене на конституційному рівні у більшості цивілізованих країн світу. Кожна соціальна держава, що вважає своїм покликанням досягнення найвищого можливого рівня життя для своїх мешканців, опікується створенням та регламентацією правових, організаційних, економічних та соціальних засад досконалої системи охорони здоров'я, що забезпечує потреби її громадян щодо лікування, реабілітації та профілактики захворювань. Проте, справа це зовсім не проста, оскільки попри закріплення всього обсягу прав у основних законах країн, реалізувати їх на практиці у повному обсязі не вдається. Нерідко для соціально вразливих верст населення найвищий досяжний рівень здоров'я є недоступним. Навіть у розвинених країнах іноді трапляються кризи, пов'язані з медичним забезпеченням громадян, що породжують необхідність реформаційних процесів даної галузі. У світлі реформування медицини в Україні важливим є дослідження позитивного досвіду цих процесів у країнах, де організація охорони здоров'я знаходиться на високому рівні, з метою нормативного закріплення найбільш вдалих положень у рамках українського законодавства. Цінним є також досвід пострадянських держав, які зуміли налагодити дієву систему охорони здоров'я після здобуття незалежності.

Стан опрацювання проблеми. Дослідженням нормативного регулювання сфери охорони здоров'я у державах світу займалися такі учені: О.В. Анталовці, Я. Вовк, В.В. Воробйов, А.П. Гук, О.В. Длугопольський, O.O. Коваленко, Н.П. Кризина, С.А. Рудий, О. Солдатенко, В.Ю. Стеценко та ін. Поєднання дослідження охороноздоровчих систем із даними статистики Всесвітньої організації охорони здоров'я наглядно продемонструє ефективність їх реалізації на практиці.

Метою статті є аналіз правового забезпечення та організації охорони здоров'я у країнах, де управління медичною галуззю знаходиться на високому рівні, а також у пострадянських державах, які зуміли налагодити дієву систему охорони здоров'я після здобуття незалежності задля нормативного закріплення найбільш вдалих положень у рамках українського законодавства.

Виклад основного матеріалу. Спершу проаналізуємо охорону здоров'я в Японії, яка відома в усьому світі високими показниками тривалості життя та стандартами надання медичних послуг У цій країні історично розвинений профілактичний напрямок охорони здоров'я, що дозволяє знизити виграти на лікування. Існує розгалужена система законодавства з питань охорони здоров'я - медичне обслуговування здійснюється відповідно до законів: про охорону життєвих прав (медична допомога), про соціальне забезпечення калік та інвалідів (реабілітаційна допомога), про соціальне забезпечення дітей, про заходи надзвичайної допомоги пораненим на війні. Наявна комбінована система оплати медичних послуг - за рахунок внесків роботодавців та працівників, іноді держави [1, с. 64]. У Японії також високий рівень організації управління охорони здоров'я, державне визначення оплати праці лікарів, медичних послуг і цін на ліки. До негативних рис належать: професійна перевантаженість лікарів, прагнення надавати більш дорогі медичні послуги та дуже короткий час прийому пацієнтів.

На увагу заслуговує і досвід США у царині охорони здоров'я. Медична галузь регулюється Законом про захист пацієнтів та доступний догляд і представлена незалежними службами сімейної медицини, госпітальної допомоги і суспільної охорони здоров'я. Медицина у США переважно перебуває у приватному секторі економіки. Оплата медичних послуг забезпечена різними видами приватного медичного страхування та державними програмами: Medicare, Medicade та ін. Негативною рисою американської системи охорони здоров'я є відсутність гарантованого загальнодоступного мінімуму медичної допомоги для кожної людини [2, с. 35]. Фактично йдеться про відсутність у практиці охорони здоров'я США обов'язкового (загального) медичного страхування після останньої проведеної реформи.

Система охорони здоров'я Федеральної Республіки Німеччини вирізняється збалансованістю та ефективністю. Вона складається з парламенту, який розробляє законодавчу базу, та уряду і адміністрацій земель, що здійснюють виконавчі функції. Федеральне міністерство охорони здоров'я є основною установою на федеральному рівні, а на місцевому рівні функціонують загальні місцеві лікарняні каси, лікарняні каси компаній та спеціальні каси для окремих професійних груп населення. Вони є незалежними самоврядними організаціями, контроль за діяльністю яких здійснює урядове агентство. Амбулаторне лікування забезпечують лікарі-практики і приватні фахівці, а стаціонарне - стаціонари швидкої медичної допомоги та лікувальні установи для хронічно хворих, які перебувають під управлінням держави, некомерційних і недержавних організацій. Учасники державної програми охорони здоров'я зобов'язані мати дозвіл фондів медичного страхування. У Німеччині одночасно функціонують державні та недержавні страхові установи [3, с. 55].

В Англії діє Національна система охорони здоров'я (NHS) Сполученого Королівства, для якої існують окремі NHS для складових частин країни: Англії, Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії. Останніми трьома системами керують з автономних парламентів Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії, a NHS в Англії контролює уряд Великої Британії через міністерство охорони здоров'я. Уряд повністю контролює всі охороноздоровчі процеси; правові відносини у сфері охорони здоров'я підлягають чіткій правовій регламентації [4, с. 37]. У 2012 р парламентом Великобританії прийнятий закон щодо реформування державної системи охорони здоров'я, покликаний знизити рівень бюрократизації у системі охорони здоров'я і підвищити якість обслуговування пацієнтів, а також скоротити витрати. Національна система охорони здоров'я Великої Британії фінансується платниками податків (90%) і надає безкоштовно більшість медичних послуг тим, хто легально живе у країні. Додаткові джерела фінансування представлені добровільними пожертвами, державним страхуванням та комерційною діяльністю установ. Служба охорони здоров'я надає широкий спектр медичних послуг безкоштовно для жителів Великої Британії. Останнім часом набуває популярності недержавне медичне страхування, яким користується 8% населення.

Спираючись на досвід розвинених держав у медичній галузі, доцільно також проаналізувати постсоціалістичні та пострадянські країни. Однією з них є Польща, яка спираючись на радянські традиції бюджетної системи охорони здоров'я в її класичному розумінні, з кінця 90-х років запровадила страхову централізовану систему (одна публічна страхова загальна система охорони здоров'я) [7]. Головним органом у структурі медицини є Міністерство охорони здоров'я, яке скеровує департаменти та їх підрозділи, наглядає за роботою Національного фонду здоров'я, відшкодовує витрати на ліки, медичні продукти, проводить нагляд та аудит надавачів послуг, опікується якістю виконання медичних дій, розробляє та впроваджує програми, забезпечує організацію та нагляд за Національною системою невідкладної медичної допомоги, виконує завдання щодо санаторного лікування. Фінансування видатків медицині здійснюється з національного бюджету. Лікувальна діяльність здійснюється цілодобовими лікарнями, хоспісними центрами та відділеннями сестринського догляду. Також медична допомога надається амбулаторними закладами первинної чи спеціалізованої допомоги [6, с. 95].

Естонія протягом останніх 20 років спромоглася впровадити у себе обов'язкове медичне страхування, суттєво підвищити якість та кількість медичних послуг, суттєво поліпшити соціально-демографічні показники, такі як тривалість життя, дитяча смертність [5, с. 4]. Правову базу реформування відобразили закон про медичне страхування 1991 року та закон про організацію надання медичних послуг 1994 року. У країні добре розвинена страхова медицина, представлена Фондом медичного страхування Естонії, та сімейна медицина.

У 1990-х роках Литва прийняла основне законодавство щодо охорони здоров'я. Серед них: Закон про систему охорони здоров'я (1994), Закон про організації із надання послуг охорони здоров'я (1996). Литва змінила систему фінансування з переважно центрального чи місцевого бюджету на змішану. У цій системі переважає національний фонд страхування здоров'я, який передбачає обов'язкову участь у ньому всіх громадян [6, с. 94]. Відповідно до закону про страхування здоров'я у 1997 р. запроваджено обов'язкове медичне страхування всього населення. За цим законом медичні послуги оплачуються за договорами лікарняних кас і лікувальних установ за невисокими цінами Міністерства охорони здоров'я Литви. Приватні лікувальні установи надають медичну допомогу за цінами не більше 60% державних. Невідкладна і швидка медична допомога безоплатна для всіх громадян. Враховуючи, що державна допомога недостатньо фінансується, число приватних медичних установ зростає.

У Латвії нормативне регулювання медичного обслуговування представлене законом «Про медицину». Медична допомога надається державними, муніципальними, приватними установами, лікарями приватної практики та сімейними лікарями. Реформа охорони здоров'я у Латвії передбачає повернення обов'язкового страхування здоров'я. Згідно із затвердженою латвійським урядом моделлю фінансування медицини безкоштовні послуги можуть бути доступними тільки жителям Латвії, які платять податки у бюджет.

На підставі наявних систем організації охорони здоров'я у різних державах світу, виділяють три основні моделі фінансування медичної галузі:

1. Державна (її ще називають моделлю Беверіджа). Відповідно до неї, більша частина витрат на охорону здоров'я фінансується державою. Прикладами країн, де діє така система, можуть бути Великобританія, Швеція, Іспанія. Бюджетне фінансування дозволяє охопити всі верстви населення медичною допомогою, проте така модель прийнятна лише для багатих країн.

2. Приватна. Головною метою цієї моделі є створення конкуренції на ринку медичних послуг Вона реалізується у США та Японії. Еоловною проблемою платної медицини є її недоступність для малозабезпечених громадян [7, с. 278]. Тому головною задачею держави з такою моделлю є створення механізмів, які б підгримували соціально вразливі верстви населення, забезпечуючи їм гідний рівень охорони здоров'я.

3. Страхова (змішана) модель (інакше - модель Бісмар- ка). Охорона здоров'я фінансується з трьох джерел - внески роботодавців, застрахованих громадян та державна підтримка. Така модель дозволяє збільшити обсяг фінансування у 1,5-2 рази [8, с. 140]. Прикладами впровадження цієї системи можуть бути Франція, Німеччина, Австрія.

Для аналізу успішності реформаційних процесів у згаданих країнах проаналізуємо статистику Всесвітньої організації охорони здоров'я за 2012 - 2014 рр. [9]. Вона досліджує три важливі критерії у рамках фінансування медицини:

- поточні витрати за рахунок державних коштів та обов'язкових медичних програм - як відсоток від загальної кількості коштів, що витрачаються у країні на охорону здоров'я;

- особисті витрати громадян на охорону здоров'я - як відсоток від поточних витрат на охорону здоров'я;

- загальна сума поточних витрат на охорону здоров'я як відсоток валового внутрішнього продукту.

Таблиця 1 Поточні витрати за рахунок державних коштів та обов'язкових медичних програм у відсотках від загальної кількості коштів, що витрачаються у країні на охорону здоров'я

Рис. 1 Поточні виграти за рахунок державних коштів та обов'язкових медичних програмі у відсотках від загальної кількості коштів, що витрачаються в країні на охорону здоров'я

Аналізуючи показники поточних витрат за рахунок державних коштів та обов'язкових медичних програм у відсотках від загальної кількості коштів, що витрачаються у низці країн на охорону здоров'я, можна зробити висновок про те, що найбільше фінансування медицини з державних коштів спостерігається у США, Німеччині та Японії. Також існує тенденція до збільшення відсотка надходжень з бюджетів та за рахунок державних програм у структурі загального фінансування охорони здоров'я. Україна знаходиться на одному з передостанніх місць у цій виборці, також графік свідчить про зниження грошових надходжень на медицину з державних джерел.

Таблиця 2 Особисті витрати громадян на охорону здоров'я у відсотках від загальної кількості коштів

Рис. 2 Особисті витрати громадян у відсотках від загальної кількості коштів, що витрачаються в країні на охорону здоров'я

Завдяки критерію особистих витрат громадян на охорону здоров'я як відсотка від поточних витрат на охорону здоров'я ми можемо визначити, скільки витрачають споживачі медичних послуг на охорону здоров'я з власної кишені. Тут впевнене лідерство займає Україна. Враховуючи низький прожитковий мінімум та невисокі доходи населення у цілому, навряд чи це можна вважати хорошою тенденцією. Така ситуація призводить до того, що громадяни будуть відмовлятися від звернення до лікаря або розпочинати лікування на більш пізніх стадіях. Це свідчить про низьку забезпеченість медичною допомогою та утруднений доступ до медичних послуг у масштабах цілої країни. Найменше витрачають з власної кишені на лікування у Великій Британії, США та Німеччині. Оскільки Україна вибрала своїм зовнішньополітичним кредо євроінтеграцію, необхідно прагнути досягнення таких показників, на державному рівні підтримуючи медицину та впроваджуючи програми з медичного страхування і піклування про незабезпечені верстви населення.

Таблиця 3 Загальна сума поточних витрат на охорону здоров'я як відсоток валового внутрішнього продукту

Рис. 3 Загальна сума поточних витрат на охорону здоров'я як відсоток валового внутрішнього продукту

Останній критерій демонструє залежність витрат на охорону здоров'я від валового внутрішнього продукту (ВВП) держави. Це один із найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності у сфері матеріального і нематеріального виробництва і вимірюється вартістю товарів та послуг. Лідерство тут впевнено посідає США з великим відривом від інших країн. На другому місці - Німеччина, на третьому - Японія. Показники України не найнижчі, це свідчить про те, що у медичній сфері надається значна кількість послуг і залучено багато працівників.

Підсумовуючи зазначене, слід зауважити, що нормативне регулювання та організація охороноздоровчої сфери - непросте завдання для законодавчої та виконавчої влади у державі. Кожна з країн, що аналізуються, знайшла власний шлях, і кожна система медичного забезпечення населення має як переваги, так і недоліки. Зараз, під час медичної реформи в Україні, коли показники доступності медичного обслуговування для населення не найкращі, перед нашою державою стоїть завдання створення власної дієвої, ефективної та доступної системи. Для цього необхідно використовувати позитивний досвід розвинених країн та наших сусідів, пострадянських країн, впроваджувати їх досягнення із врахуванням національних та історичних особливостей.

охорона здоров'я медичний

Список використаних джерел

1. Анталовці О.В. Правовий аспект японської системи медичного страхування / О.В. Анталовці II Науковий вісник Ужгородського національного університету: Серія: Право / гол. ред. Ю.М. Бисага. - Ужгород: Гельветика, 2014. - Вип. 28. Т. 1.-С. 62-64.

2. Стеценко В.Ю. Організаційно-правове забезпечення медичного страхування у США / В.Ю. Стеценко II Публічне право. - 2013. - № 4. - С. 28-37.

3. Солдатенко О. Організація забезпечення реалізації права громадян на охорону здоров'я в Україні та країнах Центральної Європи / О. Солдатенко II Вісник Академії правових наук України. - 2009. -№4,- С. 50-59.

4. Анталовці О.В. Правова реформа системи охорони здоров'я Великобританії / О.В. Анталовці II Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. - 2014. - Вип. 10-1(2). - С. 35-37.

5. Кризина Н.П. Державна політика розвитку системи охорони здоров'я в Україні та пострадянських країнах / Н.П. Кризина, О.О. Коваленко II Теорія та практика державного управління і місцевого самоврядування. - 2016. -№2.-С.1-11

6. Рудий С.А. Порівняння структурних елементів управління систем охорони здоров'я окремих країн Європи та України / С.А. Рудий, А.П. Гук II Економіка і право охорони здоров'я. - 2016. -№2. - С. 89-99.

7. Вовк Я. Реформа системи охорони здоров'я: Україна пішла шляхом Польщі / Я. Вовк// Українська правда. Економічна правда. - 2011

8. Воробйов В.В. Досвід провідних країн світу в управлінні сферою охорони здоров'я / В.В. Воробйов II Форум права. - 2011. - №2,- С. 139-146.

9. Длугопольський О.В. Теорія економіки державного сектора: [навчальний посібник] / О.В. Длугопольський . - Тернопіль : Економічна думка, 2007. - 488 с.

10. World Health Organization. Global Health Observatory data repository. Health systems.

Размещено на Allbest.ru