Рамкова конвенція ООН про зміну клімату та її міжнародно-правовий розвиток

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Київський національний торговельно-економічний університет

Факультет міжнародної торгівлі

Рамкова конвенція ООН про зміну клімату та її міжнародно-правовий розвиток

Кулик Д.Є., студент

Анотація

Стаття звертає увагу на причини та форми міжнародного співробітництва в галузі зміни клімату. На основі існуючих міжнародно-правових актів зазначено основні юридичні тенденції співробітництва держав, існуюча проблематика та основні домовленості. У сукупності, розглянуто актуальний правовий стан у галузі зміни клімату, яка є частим предметом наукових дискусій.

Ключові слова: ООН, зміна клімату, Паризька угода, Кіотський протокол.

Статья обращает внимание на причины и формы международного сотрудничества в области изменения климата. На основе существующих международно-правовых актов указаны основные юридические тенденции сотрудничества государств, существующая проблематика и основные договоренности. В совокупности, рассмотрено актуальное правовое положение в области изменения климата, которая является частым предметом научных дискуссий.

Ключевые слова: ООН, изменение климата, Парижское соглашение, Киотский протокол.

United nations framework convention on climate change and its legal development

The article draws attention to the causes and forms of international cooperation in the field of climate change. On the basis of existing international legal acts, the main legal tendencies of cooperation of the states, the existing problems and the main agreements are indicated. Taken together, the current legal status in the field of climate change, which is a frequent subject of scientific discussion, is considered.

Key words: UN, climate change, Paris Agreement, Kyoto Protocol.

Постановка проблеми

У просторі галузі міжнародного екологічного права особливе місце мають конференції та саміти, які за своїм масштабом та результативністю посідають одне з найважливіших місць серед уваги міжнародно-правового співробітництва. Так, відомо, що кожний історичний етап людства закінчувався в певній мірі переговорами, конференціями, де найвпливовіші та ключові персоналії приймали доленосні рішення, ці рішення в галузі міжнародного права безумовно приймаються відповідно до загальних принципів міжнародного права, що становлять правовий фундамент міжнародно-правової кооперації, але яким чином можемо дефініювати такий особливий інститут міжнародного екологічного права як зміна клімату, або, як на даний момент його називають, «сталий розвиток»? Крім того, що є тут правовою основою? Яким чином розвивається міжнародно-правове співробітництво в галузі зміни клімату? Відповідь на ці та інші питання дає можливість поглиблено зрозуміти той етап міжнародно-правового співробітництва, а саме: де ми знаходимось та подальші дії, що може бути застосовано міжнародною спільнотою у цій галузі.

Стан опрацювання цієї проблематики. Дослідження проводилися на основі англомовних джерел та декількох україномовних джерел. Звертаючи увагу на те, що галузь міжнародного екологічного права більшою мірою має англомовні джерела (міжнародно-правові акти, статті, звіти), то результати досліджень є достатніми для розуміння реального стану речей у підгалузі «зміни клімату», що актуально не тільки для України (в регіональному масштабі), айв універсальному масштабі

Мета статті. Метою статті є виявлення, осмислення та аналіз сучасного стану міжнародних відносин та норм міжнародного права у підгалузі міжнародного екологічного права - «зміни клімату». Ця підгалузь наразі має широке обговорення як у суспільстві, так і серед спеціалістів міжнародного права, тому роз'яснення проблематики «зміни клімату» є дуже важливим, зважаючи на швидкість процесів у сучасному міжнародному праві, коли створюються держави, створюються або розпадаються союзи, відбувається швидка модернізація всіх країн, що не може не мати впливу на навколишнє середовище.

Виклад основного матеріалу

У 2009 р. Генеральним секретарем ООН було оголошено рік зміни клімату та було відкрито «Глобальний зелений новий курс». Таке рішення супроводжувалося системністю та всеохопленістю, тобто цей «курс», незважаючи на рівень розвитку країн, передбачав інвестиції в економіки держав, створення робочих місць, поліпшення соціально-економічної ситуації. Тоді було залучено велику кількість спеціалістів з різних сфер діяльності, а вже в 2012 р., на конференції зі сталого розвитку в Ріо-де-Жанейро, ситуація була піднята на новий рівень обговорення, результати якого стали поштовхом для підписання майбутніх міжнародно-правових договорів. Втім, варто повернутись до 1992 р., коли був скликаний Саміт Землі у тому ж Ріо-де-Жанейро, який називався United Nations Conference on Environment and Development (UNCED).

Відомо, що і раніше в галузі охорони довкілля були вчинені важливі міжнародно-правові договори, до яких відносять Віденську конвенцію про охорону озонового шару 1985 р., Монреальський протокол про речовини, які руйнують озоновий шар 1987 р., та інші. З іншого боку, як бачимо, до 1992 р. міжнародна спільнота звертала увагу на актуальність цієї проблеми і тут, безумовно, існує декілька причин, до яких відносять індустріалізацію держав, випробування нових видів зброї, появу людства на територіях вічнозелених лісів. Проте в 1992 р. на Саміті Землі учасниками були 172 держави, які представляли 116 голів держав або голів урядів [1], учасниками були також представники недержавних організацій у кількості 2400 осіб.

На порядку денному Саміту Землі були висунуті такі питання, як: систематичне вивчення закономірностей виробництва, зокрема, щодо виробництва токсичних компонентів, таких як свинець в бензині або отруйних відходів, зокрема радіоактивних хімічних речовин; альтернативні джерела енергії; нова залежність від систем громадського транспорту з метою скорочення викидів автотранспортних засобів, заторів у містах і проблеми зі здоров'ям, викликаних забрудненим повітрям і димом; зростаюче використання і обмежений запас води. Ще однією угодою було «не здійснювати будь-яку діяльність на землях корінних народів, які можуть викликати погіршення стану навколишнього середовища або, що було б недоречно в культурному відношенні». Конвенція про біологічне різноманіття була відкрита для підписання на Саміті Землі, вона дала «зелене світло» у бік переосмислення заходів, які за своєю суттю не заохочують руйнування природних екорегіонів і так званого неекономічним зростання. Хоча президент Джордж Буш підписав вищезазначену Конвенцію, його ЕРА (Environmental Protection Agency) Адміністратор Вільям Рейлі визнає, що цілі США на Конференції було важко співвіднести з переговорами і міжнародні результати агентства були неоднозначними, а саме: йшлося про кінцеву відмову США підписати запропоновану Конвенцію про біологічне різноманіття [2].

Дванадцять міст світу були також удостоєні премії місцевого самоврядування про «відмінність інноваційних місцевих екологічних програм». Серед них: Садбері в Канаді, Остін в Сполучених Штатах та Кітакюсю в Японії за інкорпорацію міжнародної освіти і навчального компонента у свою муніципальну програму боротьби із забрудненням. Загалом, Конференція ООН зі зміни клімату проходить щорічно. Вона слугує як офіційна нарада Сторін для оцінки прогресу в боротьбі зі зміною клімату і, починаючи з середини 1990-х років, після вчинення Кіотського протоколу для встановлення юридично зобов'язань для розвинених країн про скорочення своїх викидів парникових газів [8].

З 2005 року Конференції також слугували як наради Сторін Кіотського протоколу. Також учасники Конвенції, які не є учасниками Протоколу, можуть брати участь у пов'язаному з Протоколом засіданні як спостерігачі. Перша конференція була проведена 1995 року в Берліні. Третя конференція була проведена в Кіото і привела до Кіотського протоколу, який був змінений в ході конференції в Досі 2012.

Остання конференція була проведена в Парижі, і в результаті було вчинено Паризьку угоду. Переговори Паризької угоди відбулися в Марракеші, Марокко. Двадцять третя конференція буде проводитися в Бонні, Німеччина.

Звертаючи увагу на Рамкову конвенцію зі зміни клімату ООН (UNFCCC) (далі - РКЗК), 12 червня 1992 року 154 країни підписали РКЗК ООН та зобов'язали свої уряди скоротити атмосферні концентрації парникових газів з метою «запобігання небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему Землі». Це зобов'язання вимагає значного скорочення викидів парникових газів. Стаття 3 (1) Конвенції [3] зазначає, що Сторони повинні вжити заходів для захисту кліматичної системи на основі «загальної, але диференційованої відповідальності», і що Сторони, які є розвинутими країнами, повинні «взяти на себе ініціативу» у вирішенні проблеми зміни клімату. Відповідно до статті 4, всі учасники виконують загальні зобов'язання щодо вирішення проблеми зміни клімату шляхом, наприклад, пом'якшення наслідків зміни клімату та адаптації до остаточних наслідків зміни клімату [4]. міжнародний екологічний конвенція клімат

Стаття 4 (7) вказує [5]: Ступінь, в якій Сторони, які є країнами, що розвиваються, будуть ефективно виконувати свої зобов'язання щодо Конвенції буде залежати від ефективного здійснення розвиненими країнами - Сторонами, своїх зобов'язань щодо Конвенції, пов'язаних з фінансовими ресурсами і передачею технології і повного мірою враховувати, що економічний і соціальний розвиток і подолання зубожіння є першими і найважливішими пріоритетами Сторін, які є країнами, що розвиваються. Рамкова конвенція визначає мету розвинутих (Додаток І) країн, стабілізуючи викиди парникових газів (двоокису вуглецю та інших антропогенних парникових газів, які не регулюються в рамках Монреальського протоколу) на рівні 1990 років, до 2000 року

Кінцева мета РКЗК ООН полягає в запобіганні «небезпечного» антропогенного (тобто, викликаного людиною) втручання до кліматичної системи [7].

Як зазначено в статті 2 Конвенції, це вимагає концентрації парникових газів та стабілізації їх в атмосфері на рівні, де екосистеми можуть адаптуватися природним чином до зміни клімату, виробництву продуктів харчування нічого не загрожує, а економічний розвиток може протікати в стійкій формі. Зазначивши мету, варто виокремити важливий склад сторін (рис. 1).

Рис. 1

Сторонами РКЗК, а саме: Додатку 1 та 2, є сторони, зображені на попередній сторінці зеленим, Додатку 1 - синім, жовтим визначено держави, що не приєднались до Додатку, а Ватикан має статус наглядача. Таким чином, є важливим підкреслити політичну та економічну складову, що суттєво диверсифікувала розвинуті країни від країн, що розвиваються. Склад сторін має отримувати суттєву увагу через те, що в подальшому, з прийняттям Додатків 1 та 2, багато держав мали свої зауваження, деякі з них (США та Канада) не ратифікували та денонсували Кіотський протокол.

Повертаючись до Кіотського протоколу, принагідно нагадаємо, що сторони вирішили, що вищезазначена мета про стабілізацію викидів на рівні 1990-х років до 2000 року буде «не адекватною» ситуації [9], таким чином, дискусія сторін привела до вчинення Кіотського протоколу. Кіотський протокол встановлює цільові показники викидів для розвинених країн, які є обов'язковими відповідно до норм міжнародного права. Кіотський протокол має два періоди дії зобов'язань: перша з яких тривала з 2008-2012. Другий один працює від 2013-2020 і ґрунтується на поправку, прийняту в Досі, Катар, до Протоколу, який не набув чинності. Кіотський протокол був ратифікований всіма Сторонами Додатку 1. Всі, зазначені у Додатку І Сторони, за винятком США, взяли участь у 1-у періоді зобов'язань за Кіотським протоколом. 37 країн, зазначених у Додатку І і ЄС домовилися про другий «раунд» цілорічних цілей Кіотського протоколу. Це Австралія, всі члени Європейського союзу, Білорусь, Хорватія, Ісландія, Казахстан, Норвегія, Швейцарія і Україна [10].

Білорусь, Казахстан і Україна заявили, що вони можуть вийти з Протоколу або не ратифікувати поправки з другого «раунду» [11]. Японія, Нова Зеландія та Росія взяли участь у першому раунді Кіото, але не взяли на себе нові цілі в другому періоді дії зобов'язань. Інші розвинуті країни, які не мають другого кола цілей, є Канада [12] і США.

Логічним правовим продовженням Кіотського протоколу стала Паризька угода, вчинена в рамках Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (ЛБССС). На завершення 21-ї Конференції зі зміни клімату 12 грудня 2015 року остаточний текст Паризької угоди був погоджений консенсусом всіх 195 країн-підписантів Рамкової конвенції та Європейського Союзу[13] з метою зменшення викидів як частини зусиль зі зменшення незв'язаних обсягів парникових газів. На 12-ти сторінках Угоди учасники пообіцяли зменшити свої викиди вуглецю «якомога швидше» та докласти максимальних зусиль для обмеження глобального потепління на рівні «значно нижче +2°С». Не є офіційною частиною Паризької угоди, а отже, юридично не зобов'язуюча [14], домовленість про наміри надавати щорічно 100 мільярдів доларів країнам, що розвиваються, для впровадження нових процедур для мінімізації зміни клімату. Угода набрала чинності 4 листопада 2016 року. На відміну від Кіотського протоколу, Паризька угода передбачила зобов'язання зі скорочення шкідливих викидів в атмосферу для держав, незалежно від ступеня економічного розвитку. Україна підписала Угоду 22 квітня 2016 року у м. Нью-Йорк. Верховна Рада України її ратифікувала 14 липня 2016 року [15].

Президент України Петро Порошенко підписав закон «Про ратифікацію Паризькоїугоди» 1 серпня 2016 року. Угода набрала чинності 4 листопада 2016 року після того, як 5 жовтня до неї приєдналися Канада, Болівія, Непал, Європейський Союз і низка країн ЄС. Умовою для вступу угоди в силу була ратифікація 55 країнами [16].

Метою Угоди є наступне - «підсилення впровадження» Рамкової конвенції про зміну клімату шляхом [17]:

а) утримання зростання середньої світової температури на рівні значно нижче +2°С від доіндустріальних рівнів та спрямовувати зусилля на обмеження зростання температури до +1,5°С від доіндустріальних рівнів, оскільки це значно зменшить ризики зміни клімату та впливи на них;

б) збільшення здатності адаптуватися до негативних впливів зміни клімату, підтримка протидій змінам клімату, розвиток з низькими викидами парникових газів у спосіб, що не загрожує виробництву продуктів харчування;

в) гармонізація фінансових потоків зі шляхом розвитку з протидіями змінам клімату та з низькими викидами парникових газів».

Виконання Угоди всіма підписантами оцінюється кожні 5 років, перша така оцінка буде у 2023 році. Результати оцінок будуть використовуватись для встановлення нової участі Сторін на наступний період [18]. Глобальна перевірка буде аналізом, що було глобально досягнуто і що слід ще зробити.

В тім, одночасно міжнародна спільнота отримала і численні коментарі щодо юридичної дієздатності Паризької угоди та сумнівів у силі документа як такого, що не має точних термінологічних показників. Зокрема, відповідно до UNEP підвищення температури буде до 3°С, що вище доіндустріального рівня, що значно вище 2°С відповідно положень Паризької угоди [19]. Джеймс Хансен, колишній вчений НАСА і експерт з питань зміни клімату, висловив гнів, що велика частина угоди складається зі «слів» або цілей, а не твердих зобов'язання. Всесвітня пенсійна рада (WPC) також зазначила, що заявлені цілі Паризької угоди неявно «ґрунтуються». [78]

Крім того, відповідно до заяви чинного президента США Дональда Трампа від 28 травня 2017 року США мають намір вийти з Паризької угоди. Трамп погодив цю заяву з главою ЕРА, а напередодні лідери саміту G7 не змогли просунутися вперед і подолати розбіжності в питанні боротьби зі змінами клімату через позицію США, які не приєдналися до консенсусу щодо Паризької угоди.

Висновок

Підсумовуючи вищезазначене, бачимо, що міжнародне екологічне право має безпосереднє відношення до боротьби зі зміною клімату. Всесвітня індустріалізація та незмінне збільшення населення Землі прямо пропорційно створює великі завдання для міжнародної спільноти, багато з них вирішуються, інші ж залишаються і будуть актуальні і для майбутнього. Незважаючи на різноманіття думок, без основного наріжного каменю міжнародного права - ООН, зазначена статтею проблема не мала б широкого обговорення, тому залишається лише консолідуватися, вивчати суть проблеми та відсторонювати її від політичного життя, адже життя на Землі є найвищою цінністю людини.

Список використаних джерел

1. Taib, Fauziah (1997). Malaysia and UNCED. London: Kluwer Law International, p. 1. ISBN 90 411 0683 9.

2. EPA Alumni Association: EPA Administrator William K. Reilly discusses his efforts at the Rio conference, including successes and failures. Reflections on US Environmental Policy: An Interview with William K. Reilly.

3. UNFCCC Article 3: Principles, in United Nations 1992.

4. UNFCCC Article 4: Commitments, archived from the original on 24 January 2011, in United Nations 1992.

5. UNFCCC Article 4: Commitments, paragraph 7, archived from the original on 24 January 2011, in United Nations 1992.

6. UNFCCC Article 4: Commitments: 2a, b, archived from the original on 24 January 2011, in United Nations 1992.

7. Article 2 The United Nations Framework Convention on Climate Change. Retrieved 23 May 2016.

8. What is the UNFCCC & the COP. Climate Leaders. Lead India. 2009. Retrieved 5 December 2009.

9. Depledge, J. (25 November 2000), United Nations Framework Convention on Climate Change (UNFCCC) Technical paper: Tracing the Origins ofthe Kyoto Protocol: An Article-by-Article Textual History.

10. Figueres, C. (15 December 2012), Environmental issues: Time to abandon blame-games and become proactive - Economic Times, The Economic Times / lndiatimes.com, Times Internet, retrieved 2012-12-18.

11. Andrew Allan&Marton Kruppa (10 December 2012), Belarus negotiator hints at Kyoto exit, says others could follow, REUTERS, Reuters, retrieved 2012-12-18.

12. Status of Ratification of the Kyoto Protocol: (withdrawal of Canada), UNFCCC, 18 January 2012.

13. Sutter, John D.; Berlinger, Joshua (12 December 2015). Final draft of climate deal formally accepted in Paris.

14. Davenport, Coral (12 December2015). Nations Approve Landmark Climate Accord in Paris. New York Times. New York Times.

15. Рада ратифікувала Паризьку угоду щодо клімату IIУНІАН. - 14.07.2016.

16. Паризька кліматична угода вступила в силу. - Україна молода. -.2016. -11,- 04. FCCC/CP/2015/L.9/Rev.1. UNFCCC.

17. Article 14 Framework Convention on Climate Change. United Nations FCCC Int. United Nations. 12 December2015.

18. Harvey, Fiona (3 November 2016). «World on track for 3°С of warming undercurrent global climate pledges, warns UN». The Guardian. Retrieved 4 November 2016.

19. M. Nicolas J. Firzli (25 January 2016). «Investment Governance: The Real Fight against Emissions is Being Waged by Markets». Dow Jones Financial News.

Размещено на Allbest.ru