Історія кримінально-правової охорони водних ресурсів до початку XIX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія кримінально-правової охорони водних ресурсів до початку XIX століття

Берднік І.В., кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри кримінального права та правосуддя юридичного факультету Чернігівського національного технологічного університету

У статті проводиться дослідження історичного аспекту розвитку кримінального законодавства про охорону водних ресурсів до початку XIX ст. Здійснюється аналіз нормативно-правових актів до початку XIX ст. у сфері кримінально-правової охорони водних ресурсів. Дається характеристика складів злочинів у галузі водних ресурсів у законодавстві до початку XIX ст.

Ключові слова: кримінальне законодавство, вода, водні ресурси, водні об'єкти, кримінально-правова охорона.

кримінальний законодавство водний злочин

В статье проводится исследование исторического аспекта развития уголовного законодательства об охране водных ресурсов до начала XIX ст Осуществляется анализ нормативно-правовых актов до начала XIX ст в области уголовно-правовой охраны водных ресурсов. Дается характеристика составов преступлений в области водных ресурсов в законодательстве до начала XIX ст.

Ключевые слова: уголовное законодательство, вода, водные ресурсы, водные объекты, уголовно-правовая охрана.

The article studies the historical aspect of the development of criminal legislation on the protection of water resources before the beginning of the XIX century. The analysis of normative legal acts in the field of criminal legal protection of water resources is being carried out. The characteristics of the composition of crimes in the field of water resources in the legislation of the beginning of the XIX century are given.

Key words: criminal legislation, water, water resources, water objects, criminal legal protection.

Постановка проблеми. З самого початку існування людства людина завжди була тісно пов'язана з навколишнім природним середовищем. Взаємодія людини та природи розпочалася 20-30 тисяч років тому. Звичайно, жодного правового регулювання цих відносин не було, оскільки на той час не існувало ні держави, ні права. Навіть з виникненням державно-правових інститутів можна стверджувати про відсутність правових норм, які б встановлювали відповідальність за порушення правил та норм використання природних ресурсів, у тому числі водних ресурсів. Це пояснюється достатністю природних ресурсів на той час. З виникненням нових видів діяльності людини, що потребують використання об'єктів природного світу у великих кількостях, виникає і недостача природних ресурсів. Щоб запобігти цьому необхідно додержуватися правил охорони природи. Проте такі правила і норми порушувалися великою кількістю людей, що призвело до необхідності закріплення відповідальності за діяння, що мають несприятливі наслідки для природи.

Стан опрацювання. Особливості розвитку кримінального законодавства про охорону водних ресурсів до початку ХХ століття були предметом дослідження у роботах таких учених, як О.В. Буцко, С.Б. Гавриш, С.Є. Кальонов, В.П. Кашепов, В.К. Мат- війчук, В.М. Присяжний та інші.

Метою цієї статті є аналіз нормативно-правових актів у сфері кримінально-правової охорони водних ресурсів до початку ХХ століття.

Виклад основного матеріалу. Найдавніші відомі писані пам'ятки права, які діяли на українських землях, містили окремі положення щодо охорони природних ресурсів, у тому числі вод. Проте, кримінальна відповідальність за порушення правил охорони водних ресурсів не встановлювалась. Так, у період від 20-30 тис. років тому назад до завершення періоду Київської Русі кримінальна відповідальність за забруднення та засмічення водних об'єктів не встановлювалась. Водні ресурси підлягали охороні тільки як об'єкти власності.

У дохристиянські часи Київської Русі вода мала надважливе значення, оскільки вона використовувалась не тільки у побутових цілях, а й для відправляння релігійних обрядів язичників. Найвидатнішою писаною пам'яткою періоду Київської Русі є «Руська правда». Цей звід законів містить окремі положення щодо правової охорони природних ресурсів, у тому числі вод. Так, існувало положення про заборону рибальства у період нересту. Також досить детально врегульовувалися відносини з охорони бобрів. Стаття 69 Руської правди передбачала кримінальну відповідальність за крадіжку бобрів: Аже кто оукрадеть бобръ то 12 гривень [1]. Стаття 70 Руської правди закріплювала положення, відповідно до якого у разі виявлення слідів руйнування поселення бобрів і за відсутності свідків цього злочину, відповідальність несла уся селянська община: Аже будеть росЪчена земля или знаменьє им же ловлено или сЪть то по верви искати вь собЪтатя любо платити продажю [1]. Проте, кримінальна відповідальність за забруднення та засмічення водних ресурсів не встановлювалась.

Аналізуючи положення «Руської правди», можна визначити, що у той час водні ресурси охоронялись виключно як власність. Так, на той час вже існували млини, які могли перебувати у приватній власності. В обов'язок власника млина входило запобігання збиткам, які можуть бути завдані водою, що протікає до млина, а якщо їм не можна запобігти - припинення роботи млина [2, с. 36-37]. Власник земельної ділянки з розташованими на нею водними ресурсами мав право обмежити право користування ними іншими особами або взагалі заборонити таке користування. За порушення цих обмежень та заборон встановлювалась кримінальна відповідальність у вигляді штрафу. Враховуючи, що водний об'єкт був приналежністю земельної ділянки, а власник таких ділянок мав право на обмеження прав інших користувачів, вважається, що саме у цей період починається формування так званого «берегового права» [3, с. 12]. Це означає, що у період Київської Русі право власності на водні ресурси належало власнику земельної ділянки, на якій вони розташовувались.

На українських землях діяли положення «Саксонського зерцала» (близько 1220 р.). Ця збірка правових норм містила положення щодо використання водних ресурсів для громадських потреб та приватних інтересів. «Саксонське зерцало» також охороняло водні ресурси як власність. За порушення правил рибальства існувала кримінальна відповідальність: встановлювалася пеня у 3 шилінги тому, хто буде ловити рибу у природному водоймищі, що належить іншому, і пеня у 30 шилінгів тому, хто буде ловити рибу у чужому, штучно виритому ставку [3, с. 13]. Кримінальної відповідальності за забруднення та засмічення водних ресурсів у «Саксонському зерцалі» не закріплювалось.

Окремі норми щодо правової охорони водних ресурсів містились в індивідуальних актах, які видавались князями. Так, підтверджуючи статутну грамоту митрополита Купріяна Константиновському монастирю від 1391 р., великий князь Василь Дмитрович заборонив своїм рибалкам ловити рибу у монастирських озерах: «Рыболове мои великого князя не наезжают в монастырские озера» [4, с. 22] За охоронної грамоти Івана III від 1484 р. Спасо- Ефимієву монастирю жителям Суздаля заборонялося ловити рибу у монастирському озері Кам'яниці під загрозою штрафу у 2 руб. [5, с. 42].

Судебник Казимира 1468 року, Судебник 1497 року та Судебник 1550 року не містили положень про кримінальну відповідальність за порушення правил користування водними ресурсами. Більшість положень Судебників присвячено суто процесуальним питанням розгляду спорів у судах.

Окремі положення щодо охорони навколишнього природного середовища, у тому числі кримінально-правової охорони водних ресурсів, містяться у Литовських статутах. Так, у Першому Литовському статуті 1529 року міститься Розділ 9 «О ловы, о пущу, о бортное дерево и озера, о боброве гоны, о соколие гнезда и о хмелища». Правовій охороні водних ресурсів присвячені такі статті цього розділу: ст. 3 О борти и озера, о сеножати, хто мает в чужой пущи, яко ся мают в том справовати, ст. 5 Хто чужие озера в пущы своей половиш и сеножати покосит, што мает платити, ст. 8 Хто бы кому озеро або сажовку, або став зволочил. Так, відповідно до ст. 5 хто чужое озеро в пущи своей поволочит, тогды мает тому, чие озеро будет, ґвалт платити, а господарю противня и за рыбу, на чом тот смети кметь присягнути, што ему шкоды в рыбе станет [6].

Питання використання та охорони водних ресурсів регулювалися також у Другому Литовському статуті 1566 року. Особливостям використання та охорони природних ресурсів у цілому присвячений Розділ 10 «О ловы, о пущу и о дерево бортное». Важливе значення для теми дослідження мають артиклі 3 та 7 цього Розділу. Так, артикль 7 встановлює відповідальність за неправомірне використання озера у вигляді штрафу, який складає дванадцять рублів, та обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду. Тежь уставемь, естли бы хто кому озеро або сажовку або ставь зволочиль, або млынъ зжогь, Ъзъ порубаль; таковый оному маеть платити кгвалть дванадцать рублевь, а шкоду предсе оправити [7].

Третій Литовський статут 1588 року також містив положення, які регулювали вищезазначені питання. Порядку використання та охорони навколишнього природного середовища присвячено 10 Розділ статуту «О пущу, о ловы, о дерево бортное, о озера и сеножати», який містив 18 артикулів. В артикулі 3 «О борти, о озера и сеножати, хто маеть в чыей пущы» закріплено положення, відповідно до якого тежь уставуемь: которые мають борти свои в пущы нашо[й], г[о]с[по]д[а]рской, або тежь князской, пань- ской и земяньской которымь обычаемь мають бортей своихь ужывати, а то тымь обычаем: хто маеть борти свои або озера, або сеножати, або при сеножатехь лазни у чыей пущы, тогды к озеру з неводомь ехати волно, а собаки ему не брати, ани рогатины, ани жадное стрелбы, чым бы мель в зверу шкоду учынити [8]. Цей артикуль також закріплював положення, відповідно до якого власник пущі, на території якої розташоване озеро, не має права перешкоджати входу у цю пущу. Артикул 4 «Хто бы чужые озера у своей пущы поволочыль» закріплює наступне положення: хто бы чюжие озера у своей пущи поволочиль, тогды мает тому, чие озеро будет, кгвалть платити и за рыбу, на чом тот пань смети будет присягу вчинити, што ему в рыбе шкоды станет, досыть уделати [8]. Артикул 7 «Хто бы кому озеро албо ставъ, або сажовъку зволочилъ, або млынъ зжогъ» встановлював відповідальність за забруднення озера у вигляді штрафу, який складав 12 рублів.

У козацько-гетьманську добу не було прийнято державних правових актів, які б торкалися питання кримінально-правової охорони водних ресурсів. У той час на території України діяли акти періоду Київської Русі та Литовсько-польської доби, а також норми звичаєвого права.

Важливе значення для кримінально-правової охорони водних ресурсів мало Соборне уложення 1649 року - звід законів, який врегульовував кримінальні та цивільні правовідносини. Як і за часів Київської Русі, люди будували греблі, змінювали русла рік, збільшували або знижували рівень води у водних об'єктах тощо, у зв'язку з чим законодавством встановлювалась відповідальність за шкоду, спричинену діями людини у процесі використання вод [3, с. 15]. У цьому правовому акті містились норми, які закріплювали заборону використання водних об'єктів та рибальства, а також передбачали відповідальність за порушення таких заборон. Так, пункт 8 Розділу 3 містив таке положення - «а кому лучится стояти в государевых в дворцовых селех, и тем в государевых прудех и в озерах рыбы на себя не ловити. А будет кто без государева повеления в дворцовых селех учнет в государевых прудех и в озерах рыбу ловити, и на том взяти на государя пеня, или ему наказание учинити, что государь укажет» [9, с. 77]. Отже, Соборне уложення містило норми, які безпосередньо встановлювали кримінальну відповідальність за забруднення та засмічення водних ресурсів.

Важливе значення для кримінально-правової охорони вод мали царські укази, які стосувались, як правило, конкретно визначеного об'єкта. Так, наприклад, у 1676 році було прийнято царський указ про порядок лову риби у Плещеєві озері, в якому пропонувалося ловити тільки великого оселедця. За ловлю дрібного оселедця «старості і рибних ловцям бути смертної кари» [10, с. 98].

Пожвавлення у галузі кримінально-правової охорони водних ресурсів прослідковується з переходом українських земель під владу Російської імперії. В Артикулі військовому (1709 р.) у ст. 90 було встановлено покарання за забруднення джерел питної води у вигляді обов'язку винного «вичистити» забруднення і визначено санкції: «жорстоко наказаним бути» [4, с. 5]. У 1718-1819 рр. були видані акти, що забороняли вивозити сміття у річки, канали, протоки, обробляти колоди й дошки на берегах річок, викидати баласт у гаванях, річках і на рейдах. За порушення цих указів передбачалось покарання - заслання на каторгу [11, с. 12]. Отже, вперше на законодавчому рівні було встановлено кримінальну відповідальність за засмічення водних ресурсів. Це дає підстави вважати, що кримінально-правова охорона водних ресурсів бере свій початок з XVIII століття. Першим злочином у цій сфері, за який на офіційному рівні було передбачено притягнення до кримінальної відповідальності, було засмічення водних об'єктів [12, с. 22].

Досить детально кримінально-правова охорона водних ресурсів розглядалась у збірці норм феодального права Лівобережної України «Права, за якими судиться малоросійський народ» (1743 р.). Питанням використання та охорони водних ресурсів присвячений Розділ 18 Прав. Так, наприклад, у пункті 2 Артикулі 2 встановлювалась кримінальна відповідальність за неправомірне використання водних ресурсів, розташованих на чужій земельній ділянці, що спричинило шкоду власнику таких водних ресурсів. Відповідальність встановлювалась у виді покладання на винного обов'язку у натурі усунути заподіяну шкоду та відшкодувати завдані збитки: обидимому насилля дванадцять рублей денегъ заплатить, такъ какъ би межу спортилъ, и за всЪ убитки, которие челобитчикъ тоею рЪкою или другимъ теченыемъ воднимъ некористуясь понестъ, награжденіе по разсмотренію суда учинить долженъ [13, с. 530]. Також встановлювалась кримінальна відповідальність за пошкодження або знищення мель- ниць та плотин. Відповідно до п. 1 Артикля 1 кто же би мельницу чию спортилъ или зжегъ, или плотину роскопалъ, таковий обиженному уплатить за насиліе дванадцять рублей и за убитки въ останокЪ млива и протчие [13, с. 536]. Також встановлювалась кримінальна відповідальність за порушення правил зайняття рибним промислом. Відповідно до п. 2 Артикля 5 кто бъ чие озеро, ставъ, езъ, сажавку виловилъ, сажъ или гать порубилъ, либо разметалъ, таковий имеЪт обиженному за насиліе дванадцять рублей денегъ заплатить и убитки наградить по доказательству [13, с. 537]. Також було встановлено заборону на лов риби у «чужому ставу» без дозволу відповідних господарів [14, с. 37].

Висновки

Отже, до початку XVI століття кримінально-правової охорони водних ресурсів взагалі не існувало. Водні ресурси у той час охоронялись виключно як власність. Від часів Київської Русі досить детально регулюються правила рибальства. Перші положення, які містили кримінальну відповідальність за порушення правил користування водними ресурсами були закріплені у Литовських статутах (1529, 1566, 1588 рр.). Така відповідальність встановлювалась переважно у вигляді штрафу та покладення на винну особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду та завдані збитки. Пожвавлення у галузі кримінально-правової охорони водних ресурсів прослідковується з переходом українських земель під владу Російської імперії. Збірник «Права, за якими судиться малоросійський народ» був першим нормативним актом, який детально описував злочини у сфері охорони водних ресурсів та встановлював за кожний злочин вид та міру кримінального покарання.

Список використаних джерел

1. Марусенко РІ. Правові аспекти земельних сервітутів в Україні: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.06 / Роман Ігорович Марусенко. - К.: КНУ ім. Тараса Шевченка, 2005. - 211 с.

2. Дроваль О.М. Правовий режим земель водного фонду України: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.06 / Ольга Миколаївна Дроваль. - Х.: НЮУ ім. Ярослава Мудрого, 2016. - 226 с.

3. Булгаков М.Б. Российское природоохранное законодательство ХІ-ХХ вв. М.Б. Булгаков, А.А. Ялбуганов. - М.: ЛЕГАТ, 1997. - 83 с.

4. Буцко О.В. Витоки, історія кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння землями водного фонду в особливо великих розмірах / О.В. Буцко // Юридична наука. - 2014. - № 11. - С. 39-49.

5. Епифанов П.П. Соборное уложение 1649 года / П.П. Епифанов, М.Н. Тихомиров. - М.: Издательство МГУ, 1961. - 431 с.

6. Бринчук М.М. Экологическое право (право окружающей среды): [учебник для студ. вузов, обуч. по спец. «Юриспруденция»] / М.М. Бринчук. - М.: Юристъ, 1998. - 688 с.

7. Мунтян В.Л. Правова охорона природи УРСР / В.Л. Мунтян. - К.: Вища школа, 1973. - 232 с.

8. Матвійчук В.К. Забруднення, засмічення та виснаження водних об'єктів: відповідальність, досудове і судове слідство та запобігання: Монографія / В.К. Матвійчук, В.М. Присяжний. - К.: КНТ, 2007. - 272 с.

9. Кистяковский А.Ф. Права, по которымъ судится малороссійскій народъ А.Ф. Кистяковский. - Кювъ: Университетская типографія (І.І. Завадскаго), 1879. - 1065 с.

10. Тішкова Н. Державне управління охороною навколишнього середовища на українських землях: ретроспективний аналіз / Н. Тішкова // Державне управління та місцеве самоврядування. - 2006. - Вип. 3(30). - С. 34-42.

11. Солоха М.Т. Формування правового механізму державного регулювання використання водно-ресурсного потенціалу України: історичний аспект / М.Т. Солоха // Актуальні проблеми державного управління. - 2014. - Вип. 2(46). - С. 171-182.

12. Голиченков А.К. Экологический контроль: теория и практика правового регулирования / А.К. Голиченков. - М.: Изд-во МГУ, 1992. - 75 с.

Размещено на Allbest.ur