Джерела інформаційного права України
Правова природа, зміст та сутність джерел інформаційного права країни. Вивчення національного та міжнародного рівнів цієї системи. Сучасні проблеми розвитку українського інформаційного законодавства. Обґрунтування можливих напрямів його реформування.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.06.2018 |
| Размер файла | 61,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
УДК 34:002(043.3)
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право
КОРЕЙБА ЮЛІЯ ВІКТОРІВНА
Київ - 2015
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Національному авіаційному університеті.
Науковий керівник:
Сопілко Ірина Миколаївна, доктор юридичних наук, доцент, Національний авіаційний університет, професор кафедри конституційного і адміністративного права Юридичного інституту.
Офіційні опоненти:
Олійник Олег Вікторович, доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, Київський національний торговельно-економічний університет, професор кафедри правознавства;
Красноступ Ганна Миколаївна, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, заступник директора Департаменту інформаційної політики - начальник відділу законопроектної роботи.
Захист відбудеться "29" квітня 2015 р. о "12" годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.062.16 у Національному авіаційному університеті за адресою: 03058, м. Київ, пр. Космонавта Комарова, 1.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Національного авіаційного університету за адресою: 03058, м. Київ, пр. Космонавта Комарова, 1.
Автореферат розісланий "27" березня 2015 р.
В.о. ученого секретаря спеціалізованої вченої ради В.М. Вишновецький.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми зумовлена необхідністю доктринального визначення джерел інформаційного права України.
Зміни міжнародного правопорядку та світові глобалізаційні процеси зумовлюють необхідність перегляду концепції панування та верховенства права, оновлення усталеного погляду на джерела права, визнання множинності джерел інформаційного права та їх розгляд як системно-пов'язаних елементів. Дані питання мають не лише теоретичне, а й суто практичне значення, адже від того, як розуміються джерела інформаційного права, як вони співвідносяться з іншими явищами та поняттями (включаючи, передусім, форму права), які юридично значущі феномени визнаються джерелами інформаційного права, а які ні, безпосередньо залежить соціальна важливість та ефективність правового регулювання інформаційного простору нашої держави.
Потребують системного аналізу зміни в системі джерел інформаційного права України з метою встановлення їх відповідності потребам інформаційного суспільства, а також визначення подальших шляхів розвитку національної системи джерел інформаційного права. Водночас аналіз структурних змін у системі джерел вітчизняного інформаційного права України уможливить визначити їх вплив на правозастосовний механізм та виявити основні тенденції останнього.
Утім, питання джерел інформаційного права України досі не знайшло свого системного висвітлення у науковій площині. Здебільшого воно досліджувалось лише через висвітлення окремих її аспектів українськими та зарубіжними фахівцями адміністративного та інформаційного права, національної безпеки, теорії держави та права, управління, міжнародного права тощо.
У вітчизняній правовій думці окремі питання джерел права розглядали такі правознавці: І.І. Балаклицький, Є.В. Білозьоров, О.П. Васильченко, Ю.А. Ведєрніков, Р.О. Гаврилюк, Є.О. Гіда, Н.А. Гураленко, О.О. Дмитрик, А.М. Завальний, А.П. Заєць, А.В. Зінчук, С.С. Зміївська, Б.О. Кістяківський, М.М. Ковалевський, В.О. Котюк, О.В. Кравчук, В.І. Кушерець, М.В. Мазур, Л.Г. Матвєєва, О.Г. Мурашин, В.Ф. Нестерович, Н.М. Оніщенко, М.П. Орзіх, М.І. Палієнко, Н.М. Пархоменко, О.В. Петришин, Л.В. Петрова, П.М. Рабінович, В.М. Селіванов, О.Ф. Скакун, Є.В. Спекторський, Ф.В. Тарановський, Р.Б. Тополевський, В.А. Устименко, А.М. Фатєєв, В.Л. Федоренко, В.І. Цоклан, Ю.С. Шемчушенко, О.М. Ярошенко та інші.
Не менш важливого значення мають наукові розвідки фахівців інформаційного права, зокрема: І.В. Арістова, В.Ю. Баскаков, В.І. Гурковський, С.Ф. Джерджа, В.А. Залізняк, Р.А. Калюжний, Б.А. Кормич, О.В. Кохановська, І.Ю. Крегул, Г.М. Красноступ, В.А. Ліпкан, Ю.Є. Максименко, А.І. Марущак, П.Є. Матвієнко, Н.Б. Новицька, А.М. Новицький, О.В. Олійник, В.Д. Павловський, О.П. Світличний, І.М. Сопілко, В.Ю. Степанов, К.Г. Татарникова, В.С. Цимбалюк, М.Я. Швець, О.В. Шепета тощо.
Однак попри багатоманітність наукових джерел, поза науковим обігом залишилося комплексне, системне дослідження джерел інформаційного права.
Зазначене вище зумовлює актуальність та невідкладність дослідження джерел інформаційного права як основи інформаційного права.
Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Проведене дослідження виконано відповідно до основних положень законів України "Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки", "Про інформацію", Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 травня 2013 року № 386-р, Концепції розвитку електронного урядування в Україні, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2010 року № 2250-р, Концепції створення та функціонування інформаційної системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2012 року № 634-р, Указу Президента України № 398/2014 "Про інформаційно-аналітичний центр" від 12 квітня 2014 року, Указу Президента України № 449/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2014 року "Про заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України"" від 1 травня 2014 року, Переліку індикаторів розвитку інформаційного суспільства, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 листопада 2012 року № 1134, Рекомендацій парламентських слухань на тему: "Законодавче забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні", схвалених Постановою Верховної Ради України від 3 липня 2014 року № 1565-VII.
Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає у з'ясуванні правової природи, змісту та сутності джерел інформаційного права України, розгляд їх як системи, вивчення національного та міжнародного рівнів цієї системи, визначення сучасних проблем розвитку інформаційного законодавства, а також обґрунтування можливих напрямів його реформування.
Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких задач:
- проаналізувати історико-правові передумови формування джерел інформаційного права;
- сформулювати поняття та особливості джерел інформаційного права на сучасному етапі;
- з'ясувати ознаки та класифікацію джерел інформаційного права;
- обґрунтувати існування джерел інформаційного права як системи;
- здійснити теоретико-правовий аналіз національного рівня системи джерел інформаційного права України;
- визначити міжнародний рівень системи джерел інформаційного права України;
- дослідити сучасні форми і тенденції систематизації інформаційного законодавства;
- сформулювати основні напрями реформування інформаційного законодавства.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що пов'язані з формуванням і зовнішньою формою вираження норм інформаційного права України.
Предметом дослідження є джерела інформаційного права України.
Методи дослідження та методологічна основа визначаються загальнотеоретичним і спеціально-галузевими підходами, способами, засобами, а також загальними та спеціальними методами права.
Завдяки діалектичному та історичному підходам, методам синхронного та діахронного аналізів було сформовано теоретико-правові положення щодо періодизації історії формування джерел інформаційного права (підрозділ 1.1). Метод порівняльного правового аналізу, юридико-догматичного підходу та прикладного системного аналізу застосовано при формуванні теоретико-правових основ джерел інформаційного права (розділ 1) та визначенні поняття "принципи міжнародного права в інформаційній сфері" (підрозділ 2.3). Філософський та методи аналізу й синтезу уможливили розкрити в дослідженні зміст та форму джерела інформаційного права (підрозділ 1.2), констатувати відсутність у науковій літературі чітко визначеного переліку джерел інформаційного права та у поєднанні з компаративним аналізом сформувати власний їх перелік (підрозділ 1.3), а також виокремити національний (підрозділ 2.2) та міжнародний (підрозділ 2.3) рівні правової моделі джерел інформаційного права. Аксіологічний метод було застосовано для з'ясування співвідношення джерел інформаційного права із іншими джерелами права та встановлення корелятивного зв'язку між пріоритетами реалізації національних інформаційних інтересів і розвитком системи джерел в інформаційній сфері (підрозділи 1.2, 1.3, 2.1, 2.2). Методологія системного підходу, а також системний аналіз були покладені в основу наукових пошуків щодо системи джерел інформаційного права та її структурування (розділ 2). Герменевтичний метод також надав можливість здійснити тлумачення базових концептів інформаційного законодавства України (підрозділ 2.2.2). Застосування хронологічного критерію у поєднанні з методом структурного аналізу уможливило виокремлення груп основних міжнародних правових актів, що знаходять своє втілення чи відображення у національній системі джерел інформаційного права (підрозділ 2.3). Прогностичний аналіз, що передбачав виявлення тенденцій і правових закономірностей розвитку системи джерел інформаційного права в сучасних умовах, здійснювався на підставі використання методів прогнозування, а саме методу екстраполяції, методу аналогії (розділ 3). Метод евристики було використано при визначенні шляхів удосконалення інформаційного законодавства у сфері державної інформаційної політики (розділ 3).
Нормативною базою дисертації є Конституція України, закони України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, міжнародні нормативно-правові акти та нормативно-правові акти окремих країн світу, які регулюють правовідносини в інформаційній сфері.
Емпіричну базу дисертації становлять: політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали, а також індекси та індикатори стосовно розвитку окремих складових суспільних інформаційних відносин та експертні оцінки.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше у вітчизняній юридичній науці на дисертаційному рівні на основі узагальнення теорії і практики інформаційної діяльності здійснено вивчення джерел інформаційного права України, внесені пропозиції щодо вдосконалення інформаційного законодавства. Проведені дослідження дали змогу сформувати та аргументувати основні положення, що відображають складові рівні наукових розвідок:
уперше:
- подано авторське визначення поняття "джерело інформаційного права" як акт волевиявлення суб'єктів правотворчості в інформаційній сфері, що містить положення правових норм у письмовій формі або неписані нормативні факти, на основі яких виникають, змінюються та припиняються права та обов'язки суб'єктів інформаційних правовідносин;
- у вітчизняній інформаційно-правовій науці виокремлено загальні та спеціальні ознаки джерел інформаційного права;
- запропоновано класифікацію джерел інформаційного права: 1) за способом формування правових норм в інформаційній сфері: формальні та соціальні джерела інформаційного права; 2) за соціальною значущістю: первинні та вторинні джерела інформаційного права; 3) за ступенем впливу на суспільні відносини в інформаційній сфері: базові, похідні та допоміжні джерела інформаційного права; 4) за силою, що охороняє відповідні приписи: джерела інформаційного права, що охороняються: державою - нормативний акт; сторонами - договір, автономії; авторитетом утворюючої сили (доктрина, щорічне послання Президента України); 5) за кількістю суб'єктів створення: одноособові, колективні джерела інформаційного права та джерела, автори яких численні, або їхню кількість встановити складно, або це не має значення; 6) за юридичною силою: обов'язкові та факультативні джерела інформаційного права; 7) за територією поширення: внутрішньодержавні та міжнародні джерела інформаційного права; 8) за ієрархією в системі джерел інформаційного права: конституційні інформаційно-правові норми; нормативно-правові акти галузі інформаційного законодавства; інформаційно-правові норми у складі інших галузей законодавства; 9) за ознаками конфіденційності інформації, що міститься у джерелі інформаційного права: конфіденційні джерела інформаційного права; таємні джерела інформаційного права; службові джерела інформаційного права; 10) за предметом правового регулювання: закони та інші нормативні акти про окремі види інформації; нормативні акти про засоби масової інформації, правовий статус журналістів; акти з врегулювання відносин, пов'язаних з правовим режимом доступу до інформаційних ресурсів, створенням інформаційних продуктів, наданням інформаційних послуг; акти про захист інформації, інформаційних ресурсів (інформаційну безпеку); нормативно-правові акти, що встановлюють правовий статус органів державної влади і управління в інформаційній сфері тощо; 11) за формою існування у державно-правовому просторі: правові акти-джерела інформаційного права та неправові джерела інформаційного права;
- науково обґрунтовано позицію щодо існування джерел інформаційного права як системи у правовому просторі України;
- подано авторське визначення поняття "система джерел інформаційного права" у широкому та вузькому розумінні: а) у широкому розумінні система джерел інформаційного права - це множина всіх форм юридичного закріплення і організаційного забезпечення інформації щодо загальнообов'язкових правил поведінки (юридичних норм) у сукупності їх взаємозв'язків (генетичних, структурних і функціональних), через які об'єктивуються нормативні приписи галузі інформаційного права, реалізується державна інформаційна політика та забезпечується міжнародний правопорядок в інформаційній сфері з метою забезпечення державної інформаційної ідентичності; б) у вузькому розумінні система джерел інформаційного права - це логічна послідовність нормативно-правових актів та міжнародно-правових угод України в інформаційній сфері, які об'єднані на основі предмета правового регулювання (інформаційних правовідносин) для вирішення цілей та завдань державної інформаційної політики шляхом забезпечення національних інформаційних інтересів;
- запропоновано правову модель системи джерел інформаційного права, яка містить національний та міжнародний рівень;
- сформовано міжнародний рівень системи джерел інформаційного права, який складається з: а) принципів міжнародного права в інформаційній сфері; б) міжнародно-правових стандартів в інформаційній сфері; в) міжнародних правових актів, що знаходять своє втілення чи відображення у національній системі джерел інформаційного права (конвенції та угоди Ради Європи, резолюції ООН, доповіді й записки представників ООН, "soft law" в інформаційній сфері); г) судових рішень міжнародних судів (в т.ч. рішень Європейського Суду з прав людини);
- науково обґрунтовано позицію, що удосконалення інформаційного законодавства передбачає використання двох рівнів можливостей: теоретичного - через застосування правової доктрини в інформаційній сфері; та практичного - через здійснення моніторингу інформаційного законодавства з метою його подальшої систематизації;
удосконалено:
- підходи до розкриття змісту поняття "джерело інформаційного права": а) універсальні підходи - властиві не лише джерелам інформаційного права, а й багатьом правовим наукам: історичний, ідеологічний, матеріальний і формально-юридичний; б) методологічні підходи - властиві саме джерелам інформаційного права: феноменологічний, герменевтичний, аксіологічний, онтологічний, епістемологічний, антропологічний, гносеологічний та цивілізаційний;
- наукові підходи до трактування та інтерпретації поняття "джерело права" та "форма права": тотожний підхід - за даного підходу відбувається повне ототожнення даних понять; дезінтеграційний підхід - за даного підходу дослідники порівнюють аналізовані поняття, відокремлюючи їх одне від одного; інтегративний підхід - за даного підходу відбувається намагання урівноважити позиції представників тотожного та дезінтеграційного підходів;
- аргументацію щодо верховенства Конституції у національному рівні джерел інформаційного права України та подано обґрунтування можливості реалізації оновлених або таких, що мають потенціал для цього, конституційних основ в інформаційному законодавстві як складних процесів забезпечення: 1) інформаційної законності - відповідності Конституції України дій або бездіяльності суб'єктів інформаційного права, нормативно-правових актів та актів правозастосування в інформаційній сфері; 2) належної інформаційної свідомості - знання в інформаційній сфері, наука інформаційного права, інформаційна ідеологія, психологія, інформаційна культура); 3) інформаційно-правового конструювання - інформаційно-правова інженерія - сюди ми відносимо, передусім, заходи щодо систематизації інформаційного законодавства та правотворчості в інформаційній сфері; 4) стійкої юридичної практики в інформаційній сфері тощо;
- визначення поняття "принципи міжнародного права в інформаційній сфері" як системи основоположних правил міжнародного інформаційного права, які регулюють інформаційні відносини і є критерієм правомірності міжнародного правотворчого та правозастосовного процесів в інформаційній сфері, а також чинності інших інформаційних міжнародно-правових норм;
дістали подальшого розвитку:
- методологічні положення щодо структури компонентів системи джерел інформаційного права: 1) фундаментальний - ті джерела права, які є основними для інформаційної сфери та конституюють, визначають дане правове утворення; 2) похідний - об'єднує ті юридичні джерела права, які розвивають, конкретизують елементи первинного компонента; 3) субсидіарний - може включати акти, документи, доктрини тощо, які хоча і не є обов'язковими, однак значно впливають на інші джерела інформаційного права, опосередковуючись через правотворчі органи (зокрема "smart law") і формуючи подальший розвиток системи джерел інформаційного права і тлумачення певних правових норм в інформаційній сфері;
- аргументація стосовно того, що система джерел інформаційного права має властивості складноорганізованої системи оскільки вона: складається з багатьох різнорідних частин - підсистем джерел інформаційного права - системи нормативно-правових актів, системи нормативно-правових договорів тощо, які взаємодіють завдяки системним зв'язкам; 2) здатна до змін внаслідок впливу як з боку інших підсистем правової системи, так і новоутворених джерел права; 3) у процесі розвитку переходить з рівня на рівень - від звичаєвого неписаного права до писаного права, від фрагментарних нормативних сукупностей через кодифікацію - до складної динамічної системи; 4) у процесі функціонування завдяки системним зв'язкам виявляються нові принципи, правоположення, приписи, існування яких не передбачалося у процесі її формування, які прямо не закріплені в джерелах інформаційного права; 5) містить різнорівневу та розгалужену структуру; 6) має невичерпні системоутворювальні чинники (до яких ми відносимо: національну інформаційну ідентичність, національні інформаційні інтереси, інформаційну культуру, інформаційний та геоправовий простір, сукупність інформаційних правовідносин, що виникають при реалізації конституційного права на інформацію, інформаційну діяльність учасників інформаційних відносин тощо); 7) утворення нової якості, що проявляється у можливості комплексного впливу на інформаційні відносини та інформаційний простір.
- пропозиції щодо напрямів інтеграції України до Європейського Союзу в інформаційній сфері, якими є: 1) адаптація системи джерел інформаційного права України до положень та стандартів системи джерел інформаційного права ЄС, яка в межах міжнародного рівня системи джерел інформаційного права полягає в: а) уніфікації на законодавчому рівні основних понять, яка за своєю сутністю є реалізацією кодифікаційної техніки в інформаційній сфері); б) розробленні кодексу поведінки держав у міжнародному інформаційному просторі; в) опрацюванні організаційно-практичних та змістовних аспектів проблем міжнародної інформаційної безпеки, обмеження використання інформаційних озброєнь, координації діяльності правоохоронних органів з попередження інформаційної агресії, допомога державам-жертвам інформаційної агресії, притягнення до відповідальності держав, котрі ведуть інформаційну війну, пропаганду, що суперечить національним інтересам держави-жертви інформаційної агресії (наприклад, дії Російської Федерації щодо України у 2013-2015 р.р.) тощо; г) затвердженні заходів щодо попередження розробки, виробництва, використання та поширення інформаційних озброєнь у рамках глобального режиму міжнародної інформаційної безпеки; 2) співробітництво у галузі формування, розроблення, застосування загальноєвропейської системи джерел інформаційного права;
- методологічні положення щодо взаємозв'язку джерел інформаційного права і державної інформаційної функції.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що рекомендації та пропозиції, сформульовані автором, можуть бути використані у таких сферах:
- у науково-дослідній діяльності - для проведення подальших досліджень проблем розвитку системи джерел інформаційного права України;
- у правотворчій діяльності - під час розроблення та удосконалення проектів нормативних актів, що регулюють суспільні відносини в інформаційній сфері (Концепція державної інформаційної політики України, Концепція електронного урядування, Концепція інформаційної взаємодії, Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні, Стратегія кібернетичної безпеки тощо);
- у правозастосовній діяльності - при реалізації правових норм, що регулюють суспільні відносини в інформаційній сфері;
- у навчально-методичному процесі - при підготовці підручників, навчальних посібників із таких дисциплін, як: "Інформаційне право", "Інформаційна політика", "Правове регулювання інформаційної діяльності", "Інформаційне право окремих країн", "Інформаційна безпека України" та при викладанні вказаних дисциплін, а також для підвищення рівня інформаційної освіти населення.
Особистий внесок здобувача. Дисертацію виконано самостійно. Сформульовані положення і висновки є результатом особистих досліджень автора. Для аргументації окремих положень роботи використовувалися праці інших вчених, на які обов'язково зроблено посилання.
Апробація результатів дисертації. Висновки і положення дисертації обговорювалися на засіданні кафедри конституційного та адміністративного права Юридичного інституту Національного авіаційного університету.
Підсумки розроблення проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення та висновки оприлюднені дисертантом на науково-практичних конференціях: "Правові проблеми сучасності" (м. Запоріжжя, 26 лютого 2013 р.) та "Сучасні наукові дослідження представників юридичної науки Ї прогрес законодавства України майбутнього (м. Дніпропетровськ, 7-8 лютого 2014 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки відображено у семи наукових публікаціях, з яких чотири статті - у наукових фахових виданнях, затверджених МОН України, одна стаття - у зарубіжному юридичному виданні, дві тези - у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (282 найменування) на 28 сторінках. Повний обсяг дисертації становить 217 сторінок, з них загальний обсяг тексту 174 сторінки.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, висвітлено зв'язок роботи з науковими та державними програмами, планами, темами; визначено мету і завдання, об'єкт і предмет дослідження; його методологічну основу; розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення, апробацію та опублікування одноосібних результатів дослідження, його структуру та обсяг. За розділами структура дослідження викладена наступним чином.
Розділ 1 "Доктринальні аспекти джерел інформаційного права" складається із трьох підрозділів і присвячений теоретико-правовому аналізу історико-правових передумов формування джерел інформаційного права, з'ясуванню поняття та особливостей джерел інформаційного права, а також визначенню ознак та класифікації джерел інформаційного права.
У підрозділі 1.1. "Історико-правові передумови формування джерел інформаційного права" здійснено аналіз історико-правових передумов формування джерел інформаційного права. Еволюція виокремлення джерел інформаційного права, так само як і еволюція означеної галузі права, відбувалася впродовж тривалого часу. Водночас, незважаючи на значну кількість інформаційно-правових досліджень, проблеми безпосередньо передумов формування джерел інформаційного права комплексно та системно досі не розглядалися.
Обравши критерієм черговість виникнення передумов до формування джерел інформаційного права та власне їх виникнення, здійснено періодизацію передісторії та історії формування джерел інформаційного права, яка складається з чотирьох періодів: 1) доба доінформаційних відносин, коли виникали перші зародки існування інформаційних відносин; 2) період умовно-інформаційних відносин, за якого відбувалось становлення загальної державно-правової думки, що передувала виникненню джерелам інформаційного права та в подальшому слугувала його фундаментом; 3) часи нейтральних інформаційних відносин характеризувались призупиненням розвитку усіх джерел права, що в подальшому сприяло активному поштовху у їх утворенні; 4) період активного становлення інформаційного суспільства та бурхливого розвитку джерел інформаційного права, коли відбувається поспішне утворення й подеколи непослідовність розвитку джерел інформаційного права України, обумовлена, передусім, тернистим шляхом розвитку автохтонної української нації.
У підрозділі 1.2 "Поняття та особливості джерел інформаційного права" додатково обґрунтовано актуальність розгляду теорії джерел інформаційного права, визначено особливості, запропоновано визначення поняття, а також надано підходи до визначення.
Актуальність звернення до теоретичного розгляду джерел інформаційного права обумовлена відсутністю експлікованого визначення поняття "джерело інформаційного права", яке фактично є однією з основних категорій інформаційного права, однак до сьогодні в юридичній науці розглядалося науковцями лише побіжно, без з'ясування онтогенетичних особливостей і виявлення системи корелюючих детермінант.
Окремо було розглянуто джерела інформаційного права під кутом зору вимог до їх форми, змісту та сутності, що є тим необхідним та універсальним підходом, який наддасть можливість поглянути крізь нього на всю систему джерел інформаційного права. Це, своєю чергою, уможливить виявлення прогалин та помилок українського законодавця в інформаційній сфері й розроблення єдиних підходів до їх усунення.
Висновується, що аксіологічний, феноменологічний, герменевтичний, онтологічний, гносеологічний, антропологічний, епістемологічний та цивілізаційний підходи до розуміння джерел інформаційного права є константними передумовами формування системи джерел інформаційного права як соціокультурного феномена загалом, а також передумовами формування нової вітчизняної парадигми інформаційних відносин, в межах якої необхідним є удосконалення системи джерел інформаційного права.
Сформульовано власний варіант визначення поняття "джерело інформаційного права" з позицій філософії права, як акт публічного, приватного чи публічно-приватного волевиявлення, міцно "вмонтований" у певні правові, інформаційні та облікові механізми, внаслідок чого відбувається взаємний вплив і регламентація форми, змісту та сутності джерела інформаційного права, що є важливим для їх інформаційно-правового регулювання.
У підрозділі 1.3. "Ознаки та класифікація джерел інформаційного права" констатовано відсутність у науковій літературі чітко визначеного переліку джерел інформаційного права. Здійснено власний перелік ознак джерел інформаційного права, які угруповано на загальні та спеціальні ознаки.
До загальних ознак джерел інформаційного права віднесено те, що: а) кожне джерело інформаційного права має особливий порядок виникнення і закріплення; б) джерело інформаційного права є офіційною формою вираження і закріплення волі суб'єктів правотворчості в інформаційній сфері; в) джерелам інформаційного права притаманна державна обов'язковість і державна гарантованість; г) джерелам інформаційного права властива формальна визначеність; д) усі джерела інформаційного права наділені юридичною силою; е) джерелам інформаційного права властива множинність; є) ієрархічність є також важливою ознакою джерел інформаційного права; ж) джерелам інформаційного права притаманна системність змісту; з) джерелам інформаційного права властива динамічність розвитку.
До спеціальних ознак джерел інформаційного права віднесено те, що: 1) за своєю сутністю джерела інформаційного права України виражають волю та інформаційні інтереси Українського народу, Української держави, територіальних громад, а також інших суб'єктів правотворчості в інформаційній сфері, опосередковуючи інформаційні відносини у суспільстві та державі; 2) за своїм змістом джерела інформаційного права реалізують інформаційну функцію та відображають інформаційну політику, які, своєю чергою, формуються для реалізації національних інформаційних інтересів; 3) джерела інформаційного права формують матрицю загроз інформаційній безпеці та шляхів їх уникнення або припинення; 4) джерела інформаційного права є доволі різноманітними і можуть класифікуватися за багатьма критеріями, однак у своїй взаємодії утворюють певну органічну систему - систему джерел інформаційного права, складові елементи якої пов'язані онтогенетичними, історичними, креативними, функціональними, структурними та іншими зв'язками.
Науково обґрунтовано позицію щодо того, що особливості джерел інформаційного права України розкриваються саме у спеціальних ознаках цих джерел, оскільки вони вказують на ті правові особливості, що властиві винятково джерелам інформаційного права або найбільш рельєфно проявляються саме у них.
Здійснено класифікацію джерел інформаційного права. Критеріями класифікації обрано: 1) спосіб формування правових норм в інформаційній сфері (або розподіл за суб'єктами виникнення); 2) соціальну значущість; 3) ступінь впливу на суспільні відносини в інформаційній сфері; 4) силу, що охороняє відповідні приписи; 5) кількість суб'єктів створення; 6) юридичну силу; 7) територію поширення; 8) ієрархію в системі джерел інформаційного права; 9) ознаки конфіденційності інформації, що міститься у джерелі інформаційного права; 10) предмет правового регулювання; 11) форма існування у державно-правовому просторі.
Розділ 2 "Система джерел інформаційного права України" складається із трьох підрозділів і присвячений обґрунтуванню джерел інформаційного права як системи, теоретико-правовому аналізу національного та міжнародного рівнів системи джерел інформаційного права України.
У підрозділі 2.1. "Джерела інформаційного права як система" здійснено розгляд множини джерел інформаційного права як системи, яку запропоновано розуміти у широкому та вузькому розумінні: а) у широкому розумінні система джерел інформаційного права - це множина всіх форм юридичного закріплення і організаційного забезпечення інформації щодо загальнообов'язкових правил поведінки (юридичних норм) у сукупності їх взаємозв'язків (генетичних, структурних і функціональних), через які об'єктивуються нормативні приписи галузі інформаційного права, реалізується державна інформаційна політика та забезпечується міжнародний правопорядок в інформаційній сфері, з метою забезпечення державної інформаційної ідентичності; б) у вузькому розумінні система джерел інформаційного права - це логічна послідовність нормативно-правових актів та міжнародно-правових угод України в інформаційній сфері, які об'єднані на основі предмета правового регулювання (інформаційних правовідносин) для вирішення цілей та завдань державної інформаційної політики, шляхом забезпечення національних інформаційних інтересів.
Систему джерел інформаційного права охарактеризовано як складно організовану комплексну, багаторівневу, динамічну й відкриту систему, елементи якої об'єднані структурними зв'язками. Кожний елемент цієї системи є самостійним і може бути досліджений окремо.
З метою забезпечення стабільності системи джерел інформаційного права запропоновано здійснення низки заходів, до яких віднесено: 1) загальні - проведення продуманої державної інформаційної політики, що отримає підтримку громадськості й стане основою для формування розвиненого та високоефективного інформаційного суспільства; забезпечення принципу розподілу державної влади з метою підвищення її ефективності та ефективна взаємодія її суб'єктів з метою реалізації національних інформаційних інтересів; 2) процесуальні - врахування об'єктивної потреби виникнення джерела інформаційного права, суспільної думки та інтересів, з'ясування системних зв'язків між джерелами інформаційного права та іншими соціальними регуляторами; наукова та безпекова експертиза проектів, закріплення відповідальності суб'єктів правотворчості в інформаційній сфері; систематизація інформаційного законодавства; удосконалення планування правотворчості в інформаційній сфері; розроблення фінансових, організаційних та правових аспектів реалізації законодавства в інформаційній сфері.
Запропоновано правову модель системи джерел інформаційного права, яка містить національний та міжнародний рівень.
У підрозділі 2.2. "Національний рівень системи джерел інформаційного права України" визначено, що даний рівень складається з Конституції України й нормативно-правових актів галузі інформаційного законодавства та інформаційно-правових норм у складі інших галузей законодавства.
Сформовано позицію, що ядром національного рівня системи джерел інформаційного права є Конституція України. Вплив концепції верховенства Конституції на джерела інформаційного права - це доволі складний, об'єктивний, багатовимірний та динамічний процес приведення у відповідність із Конституцією не тільки тексту, а й сенсу норм, принципів інформаційного законодавства, правозастосовного тлумачення. Це, своєю чергою, забезпечить єдність правового регулювання, ефективність державної інформаційної політики та забезпечення належного правопорядку в інформаційній сфері. Визначено основні особливості Конституції України як визначального джерела інформаційного права: 1) є актом найвищої юридичної сили в інформаційній сфері; 2) становить базу для поточного інформаційного законодавства; 3) містить норми прямої дії, які відповідають основним стандартам сучасного міжнародного права і не потребують будь-яких додаткових законів і постанов для їх застосування; 4) конституційні норми мають вищий ступінь нормативної концентрації та ціннісної орієнтації, ніж суміщена дія конституційних і норм інформаційного законодавства. Конституційні норми не розчиняються в комплексі останніх, а мають визначальне значення в нормативній регламентації інформаційних відносин; 5) має складний дворівневий механізм власної реалізації: 1) рівень реалізації конституції в цілому у інформаційному просторі; 2) рівень реалізації її конкретних норм у правовому та інформаційному просторі.
Сформульовано розуміння поняття інформаційного законодавства як основного джерела інформаційного права - це зовнішня форма виразу правового регулювання інформаційних правовідносин, яка виступає головним засобом реалізації інформаційної функції держави і визначає правові засади підтримки та розвитку цивілізованих інформаційних відносин, захисту законних інформаційних прав, налагодженню дієвої інформаційної взаємодії, поширенню інформаційної культури і забезпеченню інформаційної безпеки.
До інформаційного законодавства віднесено: а) норми Конституції України, що закріплюють інформаційні права, свободи людини і громадянина; обмеження поширення інформації в державі та суспільстві та інші Конституційні приписи; б) норми міжнародно-правових актів, які встановлюють основоположні права людини, в т.ч. право на інформацію, інформаційно-правові норми міжнародних актів, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України; в) закони України, цілковито присвячені регулюванню інформаційних відносин; г) підзаконні акти з регулювання інформаційних відносин, постанови Кабінету Міністрів України, інші нормативно-правові акти органів державної влади і управління; д) рішення Конституційного Суду України щодо тлумачення норм інформаційного законодавства; е) акти органів місцевого самоврядування тощо.
Враховуючи стрімкий розвиток інформаційних відносин, до перспективних джерел інформаційного права зараховано нормативно-правовий договір, який виступає більш гнучким засобом регулювання цього різновиду суспільних відносин.
У підрозділі 2.3. "Міжнародний рівень системи джерел інформаційного права України" виокремлено та угруповано елементи, що входять до цього рівня системи джерел інформаційного права. Запропоновано власний підхід до класифікації принципів міжнародного права в інформаційній сфері, який базується на критеріях, що віддзеркалюють рівень нормативного узагальнення, спосіб міжнародно-правового регулювання міжнародних інформаційних відносин, їх цільову спрямованість, сферу дії та обсяг регулятивних властивостей, спосіб правового закріплення, коло суб'єктів, що беруть участь у формуванні цих принципів.
Сформовано поняття та виділено загальні й спеціальні принципи міжнародного права в інформаційній сфері. Акцентовано увагу на тому, що загальні принципи міжнародного права в інформаційній сфері збігаються із загальними принципами міжнародного права. До спеціальних принципів міжнародного права в інформаційній сфері, обравши за критерій розподілу їх місце та роль у сфері правового регулювання міжнародних відносин в інформаційній сфері, віднесено: 1) принцип невід'ємного інформаційного суверенітету держав; 2) принцип поваги інформаційних прав та свобод людини, наявність в неї обов'язків та законних інформаційних інтересів; 3) принцип свободи вибору форм організації інформаційних зв'язків; 4) принцип співробітництва у сфері міжнародних інформаційних та комунікаційно-технічних відносин; 5) принцип права на інноваційний розвиток; 6) принцип забезпечення безпеки міжнародної інформаційної сфери тощо.
Висновується, що міжнародно-правовий стандарт в інформаційній сфері є окремою категорією, у якій визначено принцип, основу якого становить метод порівняння умов в інформаційній сфері, що визначаються суб'єктами міжнародного інформаційного права на договірній основі і застосовуються для встановлення відповідного правового режиму, який відповідає конкретним потребам сторін.
Розділ 3 "Проблеми розвитку інформаційного законодавства України" складається із двох підрозділів, в яких розглянуто форми і тенденції систематизації інформаційного законодавства та основні напрями реформування інформаційного законодавства.
У підрозділі 3.1. "Форми і тенденції систематизації інформаційного законодавства" на підставі здійсненого аналізу висновується, що питання модернізації вчення про джерела інформаційного права в Україні виходять за межі академічних підходів до цього вчення та є складовою модернізації правової системи України.
Суттєвою проблемою правового регулювання в інформаційній сфері є визначення змісту поняття "систематизація", адже у вітчизняному законодавстві воно відсутнє, а на підзаконному рівні по-різному подається його зміст. Для розв'язання даної проблеми у подальшому необхідним є законодавче виокремлення змісту систематизації. На доктринальному рівні систематизація інформаційного законодавства розглядається як процес, що здійснюється у три етапи: інкорпорацію, консолідацію та кодифікацію.
Сформовано наукові підходи до трактування та інтерпретації поняття "кодифікація інформаційного законодавства" у широкому та вузькому розумінні. джерело інформаційне право українське
Широке розуміння кодифікації інформаційного законодавства полягає в тому, що вона виступає безперервним процесом, спрямованим на подальше законодавче упорядкування суспільних інформаційних правовідносин як у структурі зазначеного Кодексу, так і в структурах інших кодифікованих галузей вітчизняного законодавства, передусім Кодексу України про адміністративні правопорушення, Цивільного кодексу України, Кримінального кодексу України відповідно до норм Конституції України.
У вузькому розумінні кодифікація інформаційного законодавства розглядається як етапу у систематизації законодавчих актів, пов'язаних із інформаційною сферою суспільства, що спрямований на розроблення такого законодавчого акта, як Кодекс України про інформацію.
Запропоновано позицію щодо того, що кодифікація інформаційного законодавства обов'язково має розглядатись не лише як етап систематизації, а також як особливий різновид правозастосування в інформаційній сфері, якому передують інкорпорація та консолідація законодавства.
Основним інструментом кодифікації інформаційного законодавства, що забезпечує її наукоємність, визначається кодифікаційна техніка, яка розглядається як особливий вид нормотворчої техніки, яка реалізується через застосування прийомів, методів, способів й засобів здійснення уповноваженими на те органами державної влади діяльності, спрямованої на впорядкування й об'єднання в єдиному кодифікаційному документі усіх наявних правових приписів в інформаційній сфері.
У підрозділі 3.2. "Основні напрями реформування інформаційного законодавства" сформовано напрями удосконалення інформаційного законодавства через: 1) застосування правової доктрини в інформаційній сфері; та 2) здійснення моніторингу інформаційного законодавства з метою його подальшої систематизації.
Правова доктрина в інформаційній сфері визначається як система ідей, офіційно визнаних в якості обов'язкових державою або юридичною практикою в силу їхнього авторитету і загальновизнаності, що виражають легітимовані національні інформаційні інтереси і визначають зміст і функціонування інформаційної взаємодії суб'єктів інформаційних правовідносин і безпосередньо впливають на їх волю, свідомість, культуру, ідеологію. Формами виразу правової доктрини в інформаційній сфері визначено: а) принципи інформаційного права; б) доктринальне (наукове) тлумачення інформаційно-правових норм; в) дефініції інформаційно-правових понять й категорій; г) юридичні конструкції; д) юридична техніка чи правила та прийоми підготовки та оформлення правових актів в інформаційній сфері; е) інформаційно-правові догми; є) інформаційно-правові позиції; ж) інформаційно-правові преюдиції;
Моніторингом інформаційного законодавства визначено систему інформаційних спостережень, яка уможливлює аналізувати та оцінювати: 1) результати законопроектної діяльності (правотворчий процес); 2) якість чинного інформаційного законодавства та окремих його норм; 3) ефективність практичного застосування, реалізації (правозастосовний процес); 4) можливості офіційного тлумачення правових норм в інформаційній сфері (інтерпретаційний процес) з метою підвищення загальної ефективності інформаційного законодавства України;
Запропоновано провести класифікацію моніторингу нормативних правових актів в інформаційній сфері за такими критеріями: 1) за суб'єктним складом (державний; громадський); 2) за рівнем та видами нормотворчої діяльності (загальнодержавний, обласний та локальний); 3) за юридичною силою нормативних правових актів (моніторинг норм Конституції України; законів України в інформаційній сфері; нормативних правових актів Президента України, постанов та інших нормативних правових актів Уряду, Верховної Ради України, відомчих нормативних правових актів, моніторинг нормативних правових актів органів місцевого самоврядування тощо); 4) за спрямованістю результатів (внутрішній; зовнішній); 5) за характером реалізації результатів моніторингу (обов'язковий; рекомендований); 6) за часом дії нормативних правових актів (ретроспективний; поточний; прогнозний); 6) за тривалістю проведення (постійний; тимчасовий; одноразовий); 7) за ступенем необхідності (оперативний; плановий); 8) за стадіями проведення правового моніторингу (процесуальний; виробничий; системно-структурний; контент-креативний).
ВИСНОВКИ
У результаті проведення наукового дослідження автором запропоновано нове вирішення наукового завдання, що полягає у виокремленні джерел інформаційного права як самостійно організованої системи і наданні обґрунтованих пропозицій щодо основних напрямів реформування інформаційного законодавства. Сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання.
1. Проведене дослідження стосовно історико-правових передумов формування джерел інформаційного права дозволило сформувати періодизацію формування джерел інформаційного права та уможливило висновувати, що під час кожного з виокремлених періодів усе правотворення в інформаційній сфері зводилось до фактологічної фіксації окремих інформаційних правовідносин, без глибокого фахового дослідження усіх елементів системи джерел інформаційного права.
2. Сформульовано поняття "джерело інформаційного права" як акт волевиявлення суб'єктів правотворчості в інформаційній сфері, що містить положення правових норм у письмовій формі або неписані нормативні факти, на основі яких виникають, змінюються та припиняються права та обов'язки суб'єктів інформаційних правовідносин. Визначення особливостей джерел інформаційного права уможливило висновувати щодо того, що будучи органічно пов'язаними з сутністю, функціями, змістом і формами права джерела інформаційного права безпосередньо впливають на всі процеси правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері.
3. З'ясовано та науково обґрунтовано ознаки джерел інформаційного права, які виконують інтеграційні функції у інформаційно-правовому просторі нашої держави: вони з'єднують усі норми інформаційного права в одне цілісне утворення, визначають їх найсуттєвіші структурні та функціональні характеристики, напрями вдосконалення й розвитку. Здійснення класифікації джерел інформаційного права дозволило висновувати щодо складності системи джерел інформаційного права, яка полягає зокрема у тому, що елементи, які її становлять, об'єднуються як природнім, так і штучним шляхом; як за об'єктивними, закономірними, так і за суб'єктивними, довільними зв'язками; як за якісними, так і за кількісними ознаками; як за змістовними, так і за формальними критеріями.
4. Науково обґрунтовано існування джерел інформаційного права як системи, що заклало основу для формування та подальшого розроблення синтетичної теорії системи джерел інформаційного права. Запропоновано правову модель системи джерел інформаційного права, яка містить національний та міжнародний рівень. Підкреслено, що система джерел інформаційного права є інтегруючим та консолідуючим елементом державної інформаційної політики, який завдяки системним зв'язкам забезпечує як взаємодію між національними інформаційними інтересами та юридичною практикою, так і з іншими підсистемами суспільства - економічною, політичною, воєнною, правовою, соціально-культурною тощо.
5. Здійснено теоретико-правовий аналіз національного рівня системи джерел інформаційного права України, центральною категорією якого є інформаційне законодавство України, яке як основне джерело інформаційного права полягає у зовнішній об'єктивації правового регулювання інформаційних правовідносин, що є головним засобом реалізації інформаційної функції держави і визначає правові засади підтримки та розвитку цивілізованих інформаційних відносин, захисту законних інформаційних прав, налагодженню дієвої інформаційної взаємодії, поширенню інформаційної культури і забезпеченню інформаційної безпеки.
6. Визначено міжнародний рівень системи джерел інформаційного права України та сформульовано позицію щодо того, що система джерел інформаційного права України через її міжнародний рівень є частиною глобального інформаційно-правового простору, і має розвиватись і змінюватись у відповідності до нього, з одночасним збереженням власної національної та інформаційної ідентичності.
7. З'ясування сучасних форм і тенденцій систематизації інформаційного законодавства, уможливило виокремлення можливих напрямів його удосконалення. Визначено, що суттєвою проблемою правового регулювання в інформаційній сфері є відсутність визначення змісту поняття "систематизація" у вітчизняному законодавстві та різне викладення його змісту на підзаконному рівні. Підкреслено нагальну необхідність законодавчого визначення змісту систематизації.
...Подобные документы
Особливості співвідношення Конституції України й міжнародно-правових норм. Еволюція взаємодії міжнародного й національного права в українському законодавстві. Тенденції взаємодії міжнародного й національного права України в поглядах вітчизняних учених.
статья [24,4 K], добавлен 06.09.2017Історія формування інформаційного права: коментар нормативних установлень про діяльність єгипетських правителів, виступи давньогрецького оратора Демосфена проти царя Філіпа. Створення правового простору в інформаційній діяльності у сучасній Україні.
реферат [30,0 K], добавлен 22.05.2009Сутність, структура та значення сучасної системи міжнародного права, головні етапі її становлення та закономірності розвитку. Проблеми визначення поняття та класифікація джерел міжнародного права. Основні принципи та норми цього правового інституту.
курсовая работа [47,3 K], добавлен 15.01.2013Джерело права як форма існування правових норм. Сутність та зміст системи сучасних джерел конституційного права України, виявлення чинників, які впливають на її розвиток. Характерні юридичні ознаки (кваліфікації) джерел конституційного права, їх види.
реферат [43,5 K], добавлен 11.02.2013Аналіз цивілізаційних аспектів взаємовпливу соціальної держави та інформаційного суспільства. Осмислення європейської тенденції синтезу інноваційних підходів з державними традиціями добробуту. Напрямки розвитку України в умовах теоретичної рефлексії.
реферат [25,6 K], добавлен 20.09.2010Історичні передумови виникнення вітчизняної системи охорони авторського права. Зміст та реформування законодавства України про інтелектуальну власність та авторське майно. Поняття та джерела авторського права, його об’єкти й суб’єкти, етапи еволюції.
реферат [27,6 K], добавлен 28.11.2010Аналіз права на інформацію як фундаментального та домінуючого права інформаційного суспільства. Узагальнення існуючих основоположних та ключових компонентів змісту права на інформацію. Місце права на інформацію в системі основоположних прав людини.
статья [26,4 K], добавлен 19.09.2017Роль та місце інформаційної безпеки в понятійно-категорійному апараті інформаційного права. Поняття, зміст та розвиток інформаційної безпеки. Характеристика становища інформаційної безпеки України та механізм правового регулювання управління нею.
дипломная работа [151,1 K], добавлен 15.10.2013Порівняльний аналіз законодавства, робіт вітчизняних та зарубіжних вчених. Вивчення моделі дослідження міжнародного договору як джерела міжнародного права. Розробка пропозицій і рекомендацій, спрямованих на підвищення міжнародної правової діяльності.
статья [138,8 K], добавлен 05.10.2017Теоретичні засади дослідження інформаційного обміну. Аналіз складових елементів інформаційно-аналітичної підтримки інституту президента, їх основних переваг та недоліків. Аналіз ефективності системи інформаційного забезпечення Президента України.
курсовая работа [214,8 K], добавлен 26.02.2012Основна мета системи інформаційного забезпечення: сучасні засоби, види. Загальна характеристика оперативно-розшукової інформації: зміст, класифікація, джерела, використання і роль в процесі доказування. Діяльність підрозділів інформаційних технологій.
реферат [34,7 K], добавлен 03.03.2011Ознаки джерел права, їх види в різних правових системах. Особливості та види джерел Конституційного права України, їх динаміка. Конституція УНР 1918 р. - перший документ конституційного права України. Конституційні закони як джерела конституційного права.
курсовая работа [71,1 K], добавлен 14.06.2011Ознаки, система та структура закону про кримінальну відповідальність як джерела кримінального права. Основні етапи формування та розвитку кримінального законодавства України. Порівняльний аналіз норм міжнародного та українського кримінального права.
реферат [35,4 K], добавлен 12.11.2010Міжнародні економічні відносини, їх зміст і значення. Поняття та класифікація норм міжнародного права. Механізм міжнародно-правового регулювання. Поняття та система джерел міжнародного економічного права. Прийняття резолюцій міжнародних організацій.
контрольная работа [34,3 K], добавлен 08.11.2013Розгляд приватного права як системи юридичної децентралізації, його відмінності від принципів публічних правовідносин. Основні проблеми розвитку українського цивільного законодавства. Тенденції розвитку інститутів речових та зобов'язальних прав.
реферат [26,8 K], добавлен 03.11.2010Поняття, сутність та ознаки права. Підходи до розуміння правових відносин. Основні аспекти визначення сутності державного законодавства. Принципи, функції, цінність і зміст права. Особливості проблеми правопоніманія в контексті категорії правових шкіл.
курсовая работа [44,7 K], добавлен 31.12.2008Історія розвитку законодавства України про працю. Сутність і поняття джерел трудового права, їх класифікація і характеристика: Конституція України, міжнародні правові акти, кодекс законів, підзаконні акти, локальні правові норми та угоди у сфері праці.
курсовая работа [51,0 K], добавлен 21.03.2013Поняття і характерні риси кодифікації, її види та особливості. Форми та ознаки кодифікаційних актів. Аналіз законодавчої діяльності Верховної Ради України, проблеми упорядкування національного законодавства. Основні напрями кодифікації міжнародного права.
курсовая работа [36,1 K], добавлен 21.11.2013Типи і групи правових систем світу. Класифікація правової системи України, її юридичні ознаки, відповідність романо-германському типу, проблеми реформування. Вплив європейського, візантійського та римського права на сучасну правову систему країни.
курсовая работа [42,7 K], добавлен 26.10.2010Поняття власності як економічної категорії, зміст та особливості відповідного права, засоби та принципи його реалізації. Форми та види права власності в Україні: державної, комунальної, приватної, проблеми і шляхи їх вирішення, законодавче обґрунтування.
курсовая работа [51,3 K], добавлен 24.07.2014
