Право громадян України, які працюють за кордоном, на захист у системі соціального страхування на випадок безробіття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Право громадян України, які працюють за кордоном, на захист у системі соціального страхування на випадок безробіття

Г.А. Трунова

Анотація

Стаття присвячена дослідженню права на захист від безробіття громадян України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття в країні, в якій вони перебувають. Висвітлено суб'єктний склад осіб, які згідно з діючим законодавством мають право брати участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Проаналізовано колізійність чинних нормативно-правових актів щодо можливості громадян, які працюють за кордоном, на добровільних засадах брати участь у системі соціального страхування на випадок безробіття та зроблено відповідні висновки. право безробіття соціальний

Ключові слова: безробіття, соціальне страхування, громадянин, праця за кордоном, колізія, добровільна участь, норма.

Постановка проблеми. Питання соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном, на даний час постало особливо гостро. За різними експертними оцінками, даними фірм-посередників із працевлаштування за кордоном, соціологічними опитуваннями, обсяги трудових міграцій громадян нашої країни постійно зростають. Проте достовірних даних щодо чисельності трудових мігрантів з України немає. Відповідно до даних дослідження, проведеного в рамках проекту Міжнародної організації міграції у 2014-2015 рр., за кордоном перебувають для здійснення трудової діяльності близько 700 тис. громадян України [1], за експертними ж оцінками, ця цифра в рази більша і становить від 1,5 до 7 млн осіб [2, с. 95]. Крім того, дослідження також свідчать, що 60% довгострокових трудових мігрантів мають чіткий намір повернутися на Батьківщину [3].

Конституція України, норми якої мають найвищу юридичну силу, закріплює право на захист від безробіття для всіх громадян в якості конституційного права. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Актуальність обраної теми зумовлена наявністю колізійних правових норм, які діаметрально протилежно регулюють право громадян, які працюють за кордоном, на добровільних засадах брати участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Аналіз останніх досліджень. Питання забезпечення права на захист від безробіття громадян, які працюють за кордоном, не були предметом окремої наукової роботи. При підготовці даної публікації використані матеріали наукових досліджень, дотичні до даної проблематики, а саме наукові розробки в питаннях правового регулювання соціального страхування на випадок безробіття таких авторів: О.В. Басая, М.І. Боднарука, Н.Б. Болотіної, І.О. Гуменюк, М.І. Іншина, Р.І. Шабанова, В.В. Юровської.

Мета статті спрямована на дослідження правової ситуації, яка склалася у сфері можливості реалізації права громадян України, які працюють за кордоном і не застраховані в країні перебування, на захист від безробіття, виходячи з цього, на вирішення проблеми забезпечення конституційного права на захист від безробіття громадян, які працюють за кордоном.

Виклад основного матеріалу. За загальним правилом, право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття мають застраховані особи. Особа набуває статусу застрахованої з дня укладення трудового договору (контракту) або цивільно-правового договору. Із цього дня починається сплата страхових внесків [4, с. 32-33].

Закон також надає право на забезпечення й неза- страхованим особам [5, с. 39]. Так, право на забезпечення та соціальні послуги, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р. [6], має також молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і яка потребує сприяння у працевлаштуванні на перше робоче місце у разі реєстрації в установленому порядку відповідних осіб як безробітних. Працюючі пенсіонери у разі звернення до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні мають право на соціальні послуги щодо пошуку підходящої роботи, перенавчання та підвищення кваліфікації, а також на інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням профілактичні заходи відповідно до Закону.

Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи - підприємці.

Крім того, в п. 3 ст. 6 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" зазначено, що члени особистого селянського та фермерського господарства, якщо вони не є найманими працівниками, громадяни України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за цим Законом за умови сплати страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України [6].

Водночас Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24 грудня 2015 р. [7] були внесені зміни до ст. 10 Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 р. і відповідно встановлено, що платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, є: члени фермерського господарства, особистого селянського господарства. Що ж до осіб, які досягли 16-річного віку, не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями та не належать до платників єдиного внеску, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, мають право на добровільну участь тільки в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування [8].

Разом з тим норми п. 3 ст. 6 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", що визначають право громадян України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття країни, в якій вони перебувають, брати участь в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування на добровільних засадах, продовжують діяти і їх ніхто не відміняв. Проте і реалізувати своє право на захист від безробіття громадяни, які працюють за кордоном, не можуть. Державна фіскальна служба, яка здійснює адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування [9], у своїй діяльності керується перш за все нормативно-правовими актами, які визначають порядок справляння платежів, у даному випадку нормами Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Так, листом Державної фіскальної служби України "Щодо добровільної участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 17 лютого 2016 р. визначено, що громадяни України, які працюють за межами України, до 1 січня 2016 р. мали право на добровільну участь за такими видами соціального страхування: 1) пенсійне страхування - 34,3 %; 2) страхування на випадок безробіття - 0,5 %; 3) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності - 1,7%; 4) пенсійне страхування, страхування на випадок безробіття - 34,8%; 5) пенсійне страхування, страхування на випадок безробіття, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності - 36,5%. З 1 січня 2016 р. зазначені громадяни мають право на добровільну сплату єдиного внеску виключно на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. З огляду на викладене Договори, строк дії яких закінчується у 2016 р., укладені з громадянами України, які працюють за межами України, органами доходів і зборів в односторонньому порядку достроково розриваються з обов'язковим повідомленням платника єдиного внеску про підстави дострокового розірвання такого Договору. Причина розірвання Договору - розірвано контролюючим органом у зв'язку із виникненням обставин, що не відповідають визначеним Законом "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" вимогам до осіб, які мають право брати добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування [10].

У даному випадку існує певна колізія правових норм п. 3 ст. 6 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та норм ст. 10 Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Для подолання існуючої колізії перш за все необхідно з'ясувати сутність та сферу правового регулювання законів, які містять зазначені колізійні правові норми. Закон "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку [8]. Виходячи з призначення та суті даного нормативно-правового акта, він жодним чином не встановлює чи визначає права громадян на захист від соціальних ризиків, таких, наприклад, як безробіття.

Водночас Закон "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття [6].

Разом з тим Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні, також передбачають, що громадяни України, які працюють за межами території України та не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням в Україні за умови сплати страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України [11].

Таким чином, Закон "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" є спеціальним нормативно-правовим актом у сфері соціального страхування на випадок безробіття. Метою спеціальної норми є підвищений захист осіб, тому не можна скористатися темпоральним правилом подолання колізій норм права (коли кожний наступний акт скасовує дію попереднього з того ж питання) [12, с. 168]. У даному випадку при конкуренції темпорального та змістовного правила подолання колізій норм права пріоритет повинен надаватися змістовному правилу подолання колізій норм права: "більш пізня загальна норма не скасовує дію раніше прийнятої спеціальної норми" [13, с. 93]. Тобто норми ст. 10 Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не скасовують норми п. 3 ст. 6 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Іншими словами, нормами законів "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" та "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не можна скасувати конституційне право на захист від безробіття громадян, які працюють за кордоном.

Як відзначається в літературі, виникнення правової колізії неминуче є перешкодою на шляху вирішення не тільки суто юридичних завдань правового регулювання (впорядкування поведінки суб'єктів), а й досягнення соціальних цілей, що становлять основу системи соціального забезпечення, тобто породжує соціальні наслідки, в яких переважає негативний вплив. Деякі правові колізії здатні безпосередньо вплинути на суспільні інститути, сприяти виникненню соціальної напруги окремих груп населення, викликати значний суспільний резонанс. Вплив правових колізій може мати і менш відкритий характер, коли їх наслідки, як правило, обмежені межами конкретних правовідносин [14, с. 34].

Слід відмітити, що соціальне страхування поділяється на два види: добровільне та обов'язкове. У 1993 р. з прийняттям Концепції соціального забезпечення населення було передбачено створення в перспективі систем добровільного та обов'язкового соціального страхування [15]. На жаль, до цього часу не прийнято жодного нормативно-правового акта, який би запровадив і врегулював питання добровільного соціального страхування [16, с.70]. Досліджуючи проблеми правового забезпечення соціального страхування, І. Гуменюк відзначає загальноприйняту тенденцію, у відповідності до якої вважається, що питання добровільного соціального страхування врегульоване шляхом надання можливості взяти участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування на добровільних засадах осіб, які йому не підлягають в обов'язковому порядку [17].

Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" одним з основних принципів системи соціального страхування на випадок безробіття називає принцип обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, за цивільно-правовим договором, військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби), осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - підприємців, а також добровільності такого страхування громадянами України, які працюють за межами України, членами особистого селянського та фермерського господарства, якщо вони не є найманими працівниками.

На нашу думку, збалансованість державного бюджету жодним чином не повинна залежати від витрат на забезпечення за соціальним страхуванням на випадок безробіття. І якщо розмір внесків за договорами добровільного страхування є недостатнім, вони повинні бути підвищені до економічно обґрунтованих та рентабельних. Розміри страхових внесків визначаються, виходячи з того, що вони повинні забезпечувати і обраховуватися за відповідною методикою розрахунку страхових тарифів. Більше того, вважаємо, що громадяни, які працюють за кордоном та не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття країни, в якій вони перебувають, повинні бути всебічно залучені до системи добровільного соціального страхування на випадок безробіття, яка, у свою чергу, повинна визначати чіткі стимули та переваги для приєднання до неї з метою налагодження стабільності в країні та уникнення негативних наслідків безробіття.

Висновки. З огляду на вищезазначене можемо зробити висновок, що з метою забезпечення конституційного права особи на захист від безробіття громадяни, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття країни, в якій вони перебувають, мають право на добровільних засадах брати участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Для забезпечення цього права необхідно усунути існуючу колізію між нормами п. 3 ст. 6 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та нормами ст. 10 Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" на користь норм спеціального нормативно-правового акта у сфері соціального страхування на випадок безробіття. Необхідно скасувати норми Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", якими громадяни, які працюють за кордоном, були виключені з переліку осіб, які мають право за ст. 10 Закону "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" на добровільну сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Література