Правова відповідальність у системі соціальної відповідальності засобів масової інформації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правова відповідальність у системі соціальної відповідальності засобів масової інформації

Л.І. Данча

Правова відповідальність як вид соціальної відповідальності ЗМІ відображає соціально-комунікативні виміри медіаправа й засадничі аспекти взаємодії масмедіа, держави, суспільства.

Попри формування в 1990-2010-х рр. наукової традиції вивчення медіаправової проблематики, репрезентованої працями К. Афанасьєвої, О. Вознесенської, Ю. Гавдьо, З. Галаджун, В. Гвоздєва, Ю. Дмитерко, І. Домбровського, І. Зайцевої-Калаур, Т. Збирака, В. Здоровеги, В. Іванова, О. Каплій, І. Коваленко, С. Костилєвої, Г. Красноступ, О. Кузнецової, З. Кукіної, В. Лизанчука, А. Марущак, М. Місьо, А. Москаленка, Ю. Нестеряк, В. Павликівського, Н. Петрової, О. Письменницького, Б. Потятиника, Т. Приступепко, В. Середюк, А. Токарської, В. Цимбалюка та ін., і розгорнуте дослідження соціальної відповідальності, ґрунтовні журналістикознавчі розвідки, присвячені правовій відповідальності в структурі соціальної відповідальності ЗМІ, досі відсутні.

Постановка завдання

Метою статті є розгляд сутності, умов, засад, мети правової відповідальності як виду соціальної відповідальності ЗМІ, заснований на досвіді журналістикознавчого та правознавчого вивчення проблеми.

Результати

Проблема соціально-правової відповідальності відображає сутнісні параметри функціонування масмедіа в системі соціальних комунікацій й формує перспективний вектор журналістикознавчих дискусій останніх десятиліть.

Якнайповніше зміст масмедійної соціально-правової відповідальності можна розкрити у її взаємозв'язку зі свободою ЗМІ. Показово, що вже у вербальній формі понять та їх філософському обґрунтуванні зафіксовано присутність двох (або кількох) суб'єктів, суб'єкта та контексту в їх емансипованості й взаємовпливі. Так, спільним елементом розмаїтих філософських визначень свободи є визнання вільного вибору, обмеженого усвідомленою необхідністю (Б. Спіноза, Г. Гегель), визначеною певним (природним, історичним, соціальним) зовнішнім чинником. У суспільній площині свобода корелятивна врахуванню інтересів Іншого: колективного чи індивідуального соціального суб'єкта, зв'язок із яким вміщує елементи обов'язку. Кореспондентність свободи та обов'язку відображено у філософсько-правовому визначенні свободи як визнаної державою свободи особистості, заснованої на принципі: «Дозволено все, що не заборонено в законі», котрий є кодифікованим, концентрованим виразом базових, тобто необхідних потреб суспільства.

Взаємозв'язок свободи та необхідності, свободи й обов'язку обґрунтовує взаємозалежність свободи та відповідальності, яка в діаді «свобода від» (негативна свобода) та «свобода для» (позитивна свобода) співвідноситься з останньою. Взаємозумовленість свободи та відповідальності зафіксовано в явищі та понятті соціальної відповідальності, котра вказує на відповідь на певний соціальний «запит»; відповідність соціальним очікуванням і вимогам, відображену в суспільно значущих діях; обов'язок та здатність відповідати за них (перед державою, суспільством тощо).

Закорінені в необхідності соціальна відповідальність та свобода перебувають у складному діалектичному зв'язку. Щодо соціальної відповідальності свобода є її передумовою та наслідком, позаяк відповідальність є вибором, здісненням «найраціональнішого способу дії в умовах свободи» [2, с. 33]. У свою чергу, відповідальність постає мірою свободи [11, с. 13], свідомим підпорядкуванням необхідності. Щодо взаємодії індивіда та суспільства, суспільства й соціальних груп, соціальна відповідальність є універсальним регуляторним чинником, умовою ефективної соціальної взаємодії.

Вагомою видається диференціація двох аспектів соціальної відповідальності: здатності індивідуального чи колективного суб'єкта бути відповідальним, усвідомлення ним своїх зобов'язань перед суспільством, готовність прийняти соціальний контроль та зовнішньої суспільної вимоги до учасників соціально-комунікативних процесів і стягнень за порушення соціальних норм. У низці соціологічних, етико-філософських, філософсько-правових і правознавчих праць означені різновиди розглядаються як внутрішня, позитивна та зовнішня, негативна соціальна відповідальність (А. Черменіна); відповідальність за виконання обов'язку й відповідальність за його порушення (Д. Бернштейн) [2, с. 36], добровільна та примусова відповідальність (Є. Родіонова) [11, с. 43]. Попри термінологічні розбіжності, у наведених класифікаціях ланками позитивної відповідальності постають: вимоги, зафіксовані в соціальних нормах; їх осмислення та прийняття суб'єктом, усвідомлення обов'язку діяти згідно з ними; побудовані на нормативних приписах поведінкові програми; зворотна схвальна реакція суспільства. Відповідно, складниками негативної відповідальності є передбачений соціальною нормою обов'язок зазнати санкцій з боку суспільства у випадку її порушення; суспільний осуд; примус до нормативної поведінки [11, с. 43].

У деяких концепціях (О. Ореховського, С. Карпухіна, С. Равінга, Х. Ленка, К. Мітча та ін.) структурними елементами соціальної відповідальності визначено: суб'єкта відповідальності, тобто підзвітного суб'єкта діяльності (індивіда, соціальну групу), дії якого мають відповідальнісний зміст щодо об'єкта діяльності й засновані на знанні про нього; її об'єкт (предмет), тобто те, за що відповідає суб'єкт, предмет його свідомих цілеспрямованих зусиль, та інстанцію - формальну чи неформальну соціальну спільноту вищого рівня, ніж та, до котрої належить суб'єкт, уповноважену оцінювати його дії та покладати на нього санкції залежно від провини чи заслуги [11, с. 48]. Окремі дослідники виділяють суб'єктний компонент соціальної відповідальності, атрибутами якого є не лише відповідальні дії, а і їх ціннісно-цільова мотивація, що виникає в процесі інтеріоризації зовнішніх соціальних вимог (О. Плахотний [10, с. 64]).

Прикметою наукового дискурсу останніх десятиліть стало акцентування на значенні позитивної соціальної відповідальності, яка має «ініціативний характер, тобто мотивована не загрозою санкцій, а суб'єктивною волею, відчуттям співпереживання й совістю того, хто бере на себе відповідальність», спонукає до суспільно корисних дій [1, с. 8]. Сформульоване стосовно індивідуального суб'єкта, визначення актуальне й щодо відповідальності соціальних інститутів, зокрема ЗМІ. Розвиваючи тезу, зазначимо, що в межах позитивної соціальної відповідальності присутні два рівні: «мінімальний» (репродукуючий), пов'язаний із підтриманням існуючої суспільної рівноваги та незавданням шкоди, і «максимальний» (креативний), відображений в досягненні суспільно значущих цілей, сприянні суспільному благу, підвищенні структурно-функціональної організації суспільства.

Конституювальним елементом соціальної відповідальності є соціальні норми (моральні, правові, політичні тощо), які, утворюючи системну цілісність, постають дієвим чинником регуляції поведінки індивідів та соціальних груп.

Отже, узагальнюючи усталені в науковій традиції погляди й апелюючи до принципів системного підходу, під соціальною відповідальністю розуміємо взаємодію соціальних інститутів, колективних та індивідуальних суб'єктів і суспільства, орієнтовану на підвищення структурно- функціональної організації, ефективне функціонування та поступальний розвиток останнього; засновану на усвідомленні цінності соціальних норм, їх інтеріоризації та трансформації в ціннісно-мотиваційну сферу індивідуальної чи колективної свідомості, їх поведінковому дотриманні та готовності в разі їх порушення нести покарання за посередництвом санкцій, покладених формальними чи неформальними суспільними інстанціями.

Звернемося до розкриття взаємозв'язку соціальної та правової відповідальності та їх конкретизації щодо ЗМІ.

Згідно з усталеним визначенням, поняття соціальної відповідальності охоплює моральну, економічну, правову відповідальність, особливості кожної з яких визначаються особливостями відповідних соціальних норм (етичних, економічних, правових тощо) [2, с. 37]. Спільними ознаками норм є заснованість на узагальненні попереднього досвіду, здатність виконувати регуляторну функцію, слугувати критерієм оцінювання поведінкових явищ, моделлю для майбутніх дій, однак специфічна природа кожного з їх видів визначає особливості змісту та механізмів реалізації того чи іншого виду соціальної відповідальності. Відтак, із соціальною відповідальністю правова співвідноситься як часткове із цілим, як вид із родом [2, с. 22], як особливе із загальним [11, с. 16]. У видовій якості вона володіє всіма ознаками соціальної відповідальності, ізоморфна їй за структурою (суб'єкт, предмет, інстанція) та здійсненням (позитивна, негативна), проте має специфічні риси, визначені «видовими відмінностями правових норм від інших соціальних норм» [2, с. 37], обов'язком їх дотримання, слідування їм, вибором у їх межах найраціональнішого варіанта поведінки [2, с. 37; 227, с. 23].

За походженням правові норми відрізняються від усіх інших соціальних норм тим, що встановлюються або ж санкціонуються державою як регулятором суспільних відносин у суворо встановленому порядку, з дотриманням певної процедури розробки, обговорення, прийняття, набуття чинності, її зміни або скасування; за формою та змістом - однозначністю й визначеністю, фіксованістю в законах та інших письмових джерелах права; за функціонуванням - загальнообов'язковістю, загальністю стосовно всіх суб'єктів правових відносин поза залежністю від сприйняття чи розуміння ними змісту норми, контролем за їх дотриманням з боку держави всіма заходами державного впливу, аж до примусу, потенційним зв'язком з юридичною відповідальністю в разі їх порушення. З-поміж інших специфічних ознак правових норм вкажемо на: розмежованість і закріпленість окремо прав та обов'язків, що становлять зміст норми; системність та ієрархічне взаємопідпорядкування; поширеність на чітко окреслену сферу суспільних відносин; визначеність структури (гіпотеза, диспозиція, санкція); реалізацію в чітко встановлених формах (дотримання, виконання, використання, застосування), заснованість на визначених принципах.

Регуляторний вплив правової норми на суспільні відносини здійснюється через механізм правового регулювання, що «забезпечує трансформацію загальних правил поведінки в конкретні юридичні права і обов'язки конкретних суб'єктів» [11, с. 55-56]. Визначеністю позначений і процес покладання юридичної відповідальності за порушення норми, здійснюваний за процесуальними правилами.

Відтак, закономірно, що специфічними видовими рисами правової відповідальності є формальна визначеність, загальнообов'язковість, зв'язок із процесуальними формами здійснення, гарантування державним примусом [15, с. 23].

Як і загалом соціальна відповідальність, правова диференціюється на відповідальність за виконання правових норм і за їх порушення, тобто на позитивну відповідальність, що здійснюється в правомірній поведінці, та негативну юридичну відповідальність за правопорушення, що реалізується в застосуванні заходів державного примусу (О. Іванова) [4, с. 7]. Окремі вчені розрізняють дві стадії позитивної юридичної відповідальності: статичну (обов'язок) та динамічну (правомірна поведінка) [7, с. 45; 15, с. 16].

Зв'язок позитивної та негативної юридичної відповідальності обернено пропорційний: чим вищий рівень першої, тим менше підстав для другої [4, с. 18]. Водночас саме існування механізмів негативної відповідальності спонукає відповідальність позитивну [6, с. 299].

Основою позитивної юридичної, як і загалом соціальної відповідальності, є свобода вибору - між правомірною та протиправною поведінкою, «свобода волі суб'єктів юридичної відповідальності» [4, с. 8].

Юридична відповідальність пов'язана з правовідносинами відповідальності - відносинами «двох суб'єктів права, юридичний обов'язок одного з яких існує лише у зв'язку з правочинністю іншого» [15, с. 21].

Щодо суспільства правова відповідальність покликана забезпечувати його цілісність, поступальний розвиток, впорядкованість та врегульованість суспільних відносин; слугувати механізмом використання громадянами своїх прав і дотримання обов'язків, превенцією правопорушень, засобом зміцнення законності та правопорядку [15, с. 6].

Меті правової відповідальності відповідають її функції (регуляторна, превентивна, правовідновлювальна, каральна, виховна [15, с. 8]) - основні напрями «впливу норм юридичної відповідальності на суспільні відносини, через які досягаються її цілі і виявляється призначення», конкретний вияв загальних функцій права (висхідна система) та функцій елементів юридичної відповідальності (низхідна система) [15, с. 26, 28, 38]. Усім функціям юридичної відповідальності притаманні спільні риси: соціальна зумовленість, цільове призначення, самостійність кожної з них та їх взаємодія, взаємозв'язок з функціями права, які надають функціям юридичної відповідальності певного спрямування, взаємозв'язок функцій юридичної відповідальності з функціями її елементів, прояв через функції юридичної відповідальності її призначення [15, с. 35-36].

Елементами функцій юридичної відповідальності є: суб'єкти, об'єкт впливу, способи та засоби здійснення, фактичні й формальні підстави, загальносоціальні та юридичні наслідки (результати), правовідносини, норми юридичної відповідальності [15, с. 31]. Суб'єктами юридичної відповідальності є деліктоздатні суб'єкти та суб'єкти, що забезпечують реалізацію механізму юридичної відповідальності (компетентні органи, посадові особи). Об'єктом - суспільні відносини. Початок функціонуванню юридичної відповідальності покладають її фактичні й формальні передумови, тоді як правовідносини є втіленням юридичної відповідальності [15, с. 31].

Як вид соціальної відповідальності, правова пов'язана з нею субординаційно й за низкою змістових, функціональних і цільових ознак. Аналіз співвідношення соціальної та правової відповідальності засвідчує, що перша є передумовою другої (у позитивній частині правової відповідальності). Вагомий і зворотний зв'язок, позаяк право «визначає коло тих можливих і потрібних варіантів поведінки, котрі відповідають інтересам суспільства, соціальним нормам» [11, с. 66]. Як і соціальна відповідальність, правова орієнтована на підтримання оптимального рівня структурно-функціональної організації суспільства та забезпечення його розвитку. Першочергового значення в зближенні соціальної й правової відповідальності набуває соціальний зміст функцій правової відповідальності, передусім, виховної, закоріненої в загальнолюдських цінностях і духовних потребах суспільства. Родовою (у межах соціальної відповідальності) ознакою мети правової відповідальності є її об'єктивно-суб'єктивна природа, визначена, з одного боку, об'єктивними умовами суспільного життя, перфекціоністською моделлю соціальних стосунків, з іншого - інтересами членів соціуму та їх цілями.

Підсумовуючи, з-поміж численних дефініцій правової відповідальності виокремимо ті, що якнайповніше відображають її зміст, зв'язок із соціальною відповідальністю й здатні слугувати конкретизації правової відповідальності ЗМІ. Так, на думку Д. Бернштейна, правову відповідальність можна визначити як обов'язок усіх осіб та організацій діяти виключно згідно з правовими нормами, обирати в їх межах оптимальний, найраціональніший варіант поведінки, завжди бути напоготові відзвітувати за виконання правових обов'язків перед державними чи суспільними інстанціями, а в разі їх невиконання (порушення) зазнати передбачених правом заходів державного примусу, або інших заходів державного чи суспільного впливу, застосованих з метою перевиховання, упередження подібних правопорушень і компенсації завданої шкоди [2, с. 47]. За визначенням О. Іванової, під правовою (юридичною) відповідальністю треба розуміти «юридичний обов'язок суб'єктів правовідносин дотримуватися й виконувати приписи права, не зловживати суб'єктивними правами, а у випадках правопорушення або зловживання правом - обов'язок правопорушника зазнати заходів державного примусу» [4, с. 7]. За переконанням В. Маліновської, юридичну відповідальність можна охарактеризувати як «усвідомлення суб'єктом права своїх дій у процесі реалізації наданих прав і покладених на нього обов'язків, вольове рішення діяти згідно з вимогами закону (позитивна відповідальність) та як можливість зазнання певних обтяжень (обмежень, «покарань») у випадку порушення норм права (ретроспективна відповідальність)» [9, с. 7].

Звернемося до аналізу специфіки соціальної та правової відповідальності ЗМІ.

На нашу думку, у розгляді питання першочерговим є те, що поняття соціальної відповідальності фіксує змістовий і динамічний аспекти взаємодії масмедіа та суспільства як інституцій- них утворень, складноорганізованих, здатних до саморегуляції й саморозвитку соціокультурних систем. Визнання інституційної природи масмедіа обґрунтовує твердження, що їх соціальна відповідальність - «не добровільний прояв, а обов'язковий», від наявності котрого «залежать перспективи розвитку суспільства» [14, с. 137].

Іншою характеристикою соціальної відповідальності ЗМІ є її специфікованість щодо певної професійної спільноти, тому їй притаманні риси професійної відповідальності, за визначенням О. Плахотного, - «творчого здійснення своєї специфічно професійної ролі у відповідності з практичними потребами суспільства», з високим відчуттям обов'язку, піклуванням про професійну честь і збереження кращих професійних традицій, постійне вдосконалення у своїй професії, «прагнення виховати у інших повагу до неї» [10, с. 81]. Провідного значення в конституюванні соціальної відповідальності ЗМІ набуває інтенсивність їх взаємодії із суспільством, здатність чинити на останнє всеохопний дієвий вплив.

Зауважимо, що проблема масмедійної соціальної відповідальності неодноразово поставала в центрі дискусій й набула відображення в деклараціях та низці нині класичних наукових праць.

Чи не найповніше розуміння її сутності репрезентовано в доповіді «Вільна та відповідальна преса» (1946, США), що обґрунтувала нову концепцію ЗМІ [12, с. 86] і посприяла введенню в журналістикознавчий обіг виразу «вільна та відповідальна преса». Аналізуючи діалектичне співвідношення свободи і відповідальності ЗМІ, автори документа підкреслювали, що «свобода преси <...> може бути лише підзвітною свободою. Моральне право преси буде зумовлено (обґрунтовано) тим, що вона покладе на себе певну відповідальність» [12, с. 48] щодо «всезагального блага» [12, с. 54]. Важливим для розуміння сутності соціальної відповідальності ЗМІ у переломні періоди історії є зауваження, що «свобода преси - не постійна й безумовна цінність, однакова в будь-якому суспільстві й в усі часи <...>. Вона буде різною в мирний час і під час кризи; <...> залежно від суспільних настроїв та установок» [12, с. 54]. Не менш вагома думка, що неточність і безвідповідальність преси завдають шкоди репутації країни на міжнародній арені [12, с. 59].

Утвердження відповідальності масмедіа перед суспільством є наскрізним у класичній праці Ф. Сіберта, У. Шрамма та Т. Пітерсона «Чотири теорії преси».

За переконанням відомого американського теоретика Д. Мак-Квейла, під соціальною відповідальністю масмедіа треба розуміти «всі зумисні та невмисні процеси, якими медії прямо чи опосередковано звітують перед суспільством за якість і наслідки публікацій, зважаючи на за- гальногромадський добробут» [8, с. 182], а головними вимогами до ЗМІ є виконання суспільного обов'язку, дотримання високих стандартів професійної діяльності, саморегулювання в межах закону, репрезентація різних поглядів, підзвітність суспільству, уникнення інформації та засобів, що провокують злочини, насилля, призводять до образ.

Різноманітні аспекти соціальної відповідальності ЗМІ висвітлено у вітчизняних журналістикознавчих публікаціях (З. Галаджун, В. Здоровеги, О. Кузнецової, Т. Приступенко та ін.), спільною рисою яких є визнання зв'язку масмедійної соціальної відповідальності з інтересами суспільства та формуванням громадської думки.

Звернемося до обґрунтування необхідності правової відповідальності в системі соціальної відповідальності ЗМІ.

З поширеного в зарубіжному та українському журналістикознавстві судження про супідрядність діяльності масмедіа інтересам суспільства можемо зробити висновок, що розгорнута в часі, здійснювана в різних соціополітичних контекстах взаємодія ЗМІ, суспільства та держави потребує різнорівневих регулятивних механізмів, кожен із яких формується на перетині системних характеристик масмедіа, суспільства в аспекті його потреб та запитів щодо інформації, й іманентних структурно-функціональних характеристик системи відносин суспільства та ЗМІ.

Найпершим і базовим механізмом регуляції означеного комунікативного співвідношення є саморегуляція та самоорганізація супідрядного суб'єкта взаємодії, тобто ЗМІ. Варто зазначити, що подібну ситуацію ми розглядаємо, відштовхуючись від перфекціоністської моделі масмедіа та їх потенційної здатності до структурно-функціонального удосконалення як різновиду саморегульованих систем. У діяльності засобів масової інформації останнє відображається в рефлексії щодо завдань професійної діяльності, кодексах журналістської етики й дотриманні певних моделей поведінки. Водночас варто враховувати, що практика функціонування ЗМІ осмислюється та узагальнюється не лише представниками медіаспільноти, а й суспільством і державою, конвенційні вимоги яких можуть не збігатися зі сформульованими медіа. Крім того, діяльність ЗМІ не завжди буває неупередженою, економічно й корпоративно незаангажованою, достатньо компетентною та організованою й суттєво відрізняється від ідеальної моделі. Тому поряд із саморегуляцією та нормами професійної етики необхідні додаткові, сформовані на об'єктивній основі, з урахуванням багаторічного українського й міжнародного досвіду, механізми регуляції взаємодії суспільства та ЗМІ.

Одним із них постає медіаправо, що фіксує гарантії діяльності масмедіа (доступ до джерел інформації, правові гарантії свободи слова, правовий захист журналістів тощо), правові вимоги до них, забезпечує захист суспільства від шкідливої інформації тощо.

Відтак, маємо підстави стверджувати, що соціальна та юридична відповідальність масмедіа співвідносяться як ціле із частковим, а видова специфіка останньої визначається місцем і функціями медіаправа в соціально-комунікативній системі «масмедіа - суспільство - держава» та особливістю юридичних норм, що її регулюють.

Зазначене вимагає аналізу медіаправа та його функцій, які, за аналогією із загальними функціями права, можуть бути визначені як упорядкування й закріплення інформаційних суспільних відносин (регулятивно-статична функція), сприяння їх розвитку (регулятивно-динамічна функція), витіснення відносин, що не відповідають цінностям суспільства (охоронна функція). Відповідно, медіаправову відповідальність можна розглядати як вияв та реалізацію функцій медіаправа.

Первинним елементом інформаційного (медіа)права та інформаційної (медіа)правової відповідальності є інформаційно-правові норми, визначені особливістю об'єкта правового регулювання - інформаційних відносин.

У правознавстві існує усталена класифікація правових норм, які за методом правового регулювання диференціюються на імперативні та диспозитивні; за призначенням у механізмі правового регулювання - матеріальні та процесуальні; за формою вираження диспозиції норми - уповноважуючі, зобов'язальні й заборонні; за характером впливу - заохочувальні та рекомендаційні; за суб'єктами правотворчості - норми органів представницької влади, глави держави, органів виконавчої влади тощо; за усталеністю - постійні й тимчасові; за поширеністю (обсягом) дії - загальні, спеціальні, виняткові.

За твердженням О. Каплій, юридична відповідальність у сфері ЗМІ, під якою треба розуміти «специфічну форму суспільних відносин, учасниками яких, з одного боку, є індивідуальні та колективні суб'єкти, що вчинили порушення норм законодавства, яке регулює організацію та діяльність ЗМІ, а з іншого - уповноважені особи, які реагують на протиправні діяння перших і за допомогою правових норм й інших юридичних засобів забезпечують добровільне чи примусове виконання винними особами вимог законодавства про ЗМІ за допущене інформаційне правопорушення» [5, с. 128], характеризується наявністю низки власних ознак. Так, вона «настає за скоєння особливого виду правопорушень, які в юридичній літературі називають інформаційними правопорушеннями» [5, с. 127]. Об'єктом посягання інформаційних правопорушень у сфері ЗМІ є «суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності суб'єктів щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту масової інформації» [5, с. 127]. Подібної думки дотримується О. Вознесенська, за зауваженням якої предметом інформаційних правопорушень у галузі ЗМІ є власне діяльність учасників інформаційних відносин, а також встановлений законодавством про ЗМІ порядок її здійснення [3, с. 142].

Як зазначалось раніше, суб'єктами юридичної відповідальності за інформаційні правопорушення є фізичні та юридичні особи (колективні й індивідуальні суб'єкти). Зважаючи на комплексність юридичної відповідальності ЗМІ, котра охоплює конституційно-правову, кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність, науковці зазначають, що суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення є виключно фізичні особи, конституційного, цивільного - як фізичні, так і юридичні особи, адміністративного - здебільшого фізичні особи [5, с. 128]. Суб'єктивною стороною інформаційного правопорушення у сфері діяльності ЗМІ «є вина фізичної (творчий працівник, журналіст) або юридичної особи (аудіовізуальний ЗМІ, друкований ЗМІ), яка може бути як навмисною, так і через необережність» [5, с. 128]. Як зазначає О. Каплій, «настання кожного виду відповідальності за порушення норм законодавства про ЗМІ відрізняється підставами, санкціями, суб'єктним складом і процесуальною формою реалізації та є ефективною нормативно-правовою гарантією прав громадян на інформацію» [5, с. 128].

Важливим є й те, що медіаправова відповідальність охоплює не лише обов'язки масмедіа перед суспільством, захист суспільства від шкідливої інформації, упередження випадків заподіяння шкоди честі та гідності особи, а й відповідальність держави за перешкоджання діяльності ЗМІ.

Зауважимо, що в українському правознавстві предметом уваги науковців поставала, передусім, негативна юридична відповідальність ЗМІ. Тим вагомішою видається журналістикознавча концептуалізація проблеми позитивної правової відповідальності масмедіа, заснованої на усвідомленні громадянського обов'язку та зв'язку масмедійної діяльності із загальнолюдськими цінностями й поступальним суспільним розвитком.

Отже, медіаправу належить важлива роль у реалізації соціальної відповідальності та перфекціоністських цілей ЗМІ. Різновидом соціальної відповідальності, що відображає дію медіаправа, є правова відповідальність масмедіа, котра співвідноситься із соціальною як часткове із цілим, вид із родом і в цій якості наділена її загальними характеристиками. Водночас специфічними видовими ознаками правової відповідальності ЗМІ, зумовленими особливостями норм, що її регулюють, треба вважати формальну визначеність, загальнообов'язковість, гарантування державним примусом, процесуальну форму здійснення й зорієнтованість на законодавчі норми щодо інформаційних суспільних відносин. Як і загалом юридична відповідальність, правова відповідальність масмедіа виконує регуляторну, превентивну, правовідновлювальну, каральну, виховну функції, котрі є конкретним виявом загальних функцій права. Таким чином, розгляд медіаправа як елементу соціальної відповідальності дає змогу охарактеризувати напрями та призначення його суспільного функціонування й слугує визначенню прикладних медіаправових характеристик у журналістикознавчій площині.

Список використаної літератури

правовий відповідальність соціальний журналістикознавчий

1. Белов А.В. Социальная ответственность: содержание и механизм реализации: автореф. дис. ... канд. филос. наук: 09.00.11 / А.В. Белов. - Волгоград, 2011. - 24 с.

2. Бернштейн Д.И. Правовая ответственность как вид социальной ответственности и пути ее обеспечения / Д.И. Бернштейн. - Ташкент: Фан, 1989. - 148 с.

3. Вознесенська О.А. Правові засади державного регулювання в галузі аудіовізуальних засобів масової інформації: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / О.А. Вознесенська. - Київ: НАПН укр. НДІ інформатики і права, 2012. - 215 с.

4. Иванова О.М. Основания, цели и задачи юридической ответственности: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.01 / О.М. Иванова. - Тамбов, 2009. - 21 с.

5. Каплій О.В. Конституційний аспект юридичної відповідальності засобів масової інформації / О.В. Каплій // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - 2013. - С. 127-132.

6. Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответственность / В.Н. Кудрявцев. - Москва: Наука, 1986. - 448 с.

7. Липинский Д.А. Формы реализации юридической ответственности / Д.А. Липинский. - Тольятти: Волжский ун-т им. В.Н. Татищева, 1999. - 144 с.

8. Мак-Квейл Д. Теорія масової комунікації / Д. Мак-Квейл; [пер. з англ. О. Возьна, Г. Сташків]. - Львів: Літопис, 2010. - 538 с.

9. Маліновська В.М. Юридична відповідальність як різновид соціальної відповідальності [Електронний ресурс] / В.М. Маліновська. - Режим доступу: http://www.vru.gov.ua/Docs/ a150710.pdf.

10. Плахотный А.Ф. Свобода и ответственность / А.Ф. Плахотный. - Харьков, 1972. - 159 с.

11. Родионова E.B. Юридическая ответственность как разновидность социальной ответственности: современные проблемы: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Е.В. Родионова. - Москва, 2007. - 185 с.

12. Свободная и ответственная пресса: общий доклад о средствах массовой коммуникации / Комиссия по вопросам свободы прессы в США; [пер. с англ. Н. Евдокимовой; науч. ред. М. Макеенко]. - Москва: ВК, 2005. - 132 с.

13. Трегуб К.С. Мас-медіа як суб'єкт соціальної відповідальності / К.С. Трегуб // Актуальні проблеми філософії і соціології. - 2015. - С. 136-140.

14. Трофимова М.П. Функции юридической ответственности: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / М.П. Трофимова. - Саратов, 2000. - 186 с.

Размещено на Allbest.ru