Зарубіжний досвід державного регулювання соціально-економічного регіонального розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 351.82

Харківська міська рада

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Катерина ПАСТУХ

Розглядається нерівномірність соціального й економічного регіонального розвитку, що свідчить про необхідність вдосконалення державного регулювання соціально-економічного регіонального розвитку в Україні. Досліджуються інструменти державного регулювання соціально- економічного регіонального розвитку за кордоном. Висвітлюються основні закордонні підходи до державного регулювання соціально-економічного регіонального розвитку. Розглядаються особливості державного регулювання соціально-економічного регіонального розвитку у Словаччині, Німеччині, Канаді, Італії, Японії та інших країнах. Визначаються напрями вдосконалення державного регулювання соціально-економічного регіонального розвитку в Україні.

Ключові слова: державне регулювання соціально-економічного регіонального розвитку, регіональний розвиток, інструменти, програми, проекти.

державне регулювання економічний регіональний

Kateryna Pastukh. Foreign experience of the State regulation of socio-economic regional development

Inconsistency of the social and economic regional development explains the need to pay attention to improve the state regulation for social and economic regional development in Ukraine. The instruments of state regulation for social and economic regional development abroad are investigated. The main foreign approaches to state regulation for social and economic regional development are generalized. The features of state regulation for social and economic regional development in Slovakia, Germany, Canada, Italy, Japan and other countries are considered. The ways for improving the state regulation for social and economic regional development in Ukraine are determined.

Key words: the state regulation for social and economic regional development, regional development, instruments, programs, projects.

Забезпечення належних умов функціонування економіки регіонів потребує постійного вдосконалення державного регулювання соціально-економічного регіонального розвитку. В умовах сучасної економіки постає необхідність оновлення інструментів державного регулювання соціально-економічного регіонального розвитку. Особливо актуальним є дослідження державного регулювання соціально- економічного регіонального розвитку за кордоном, що сприятиме визначенню напрямів його вдосконалення в Україні.

Дослідженню державного регулювання соціально-економічного регіонального розвитку за кордоном присвячено роботи Ф. Базило, 3. С. Варналія, В. Є. Воротіна, Т. Костелеки, М. А. Латиніна, Л. Л. Прокопенко, О. В. Раєвневої, А. Родригез-Роз, Т. В. Стройко, Д. Ж. Палма, В. І. Чужиковата ін.

Незважаючи на наявність наукових розробок, додаткового дослідження потребують закордонні підходи та інструменти державного регулювання соціально- економічного регіонального розвитку.

Мета статті - розглянути основні закордонні підходи та інструменти державного регулювання соціально-економічного регіонального розвитку задля визначення напрямів його вдосконалення в Україні.

Нерівномірність розвитку територій, зростання міжрегіональних соціально- економічних диспропорцій, несприятлива екологічна ситуація в регіонах України та інші проблеми регіонального розвитку потребують як координації спільних дій місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, підприємств, організацій та установ, так і вдосконалення державного регулювання соціально- економічного регіонального розвитку. Корисним може бути розгляд основних підходів та інструментів державного регулювання соціально-економічного регіонального розвитку за кордоном.

Як відомо, у 30-х рр. XX ст. в країнах із розвиненою ринковою економікою почали застосовуватися сучасні інструменти державного регулювання в соціально- економічній сфері. Так, у США створено управління з національного планування. Основною метою цього управління була ліквідація різниці в економічному розвитку штатів, основними напрямами діяльності - поліпшення навколишнього природного середовища, сприяння будівництву системи гідротехнічних споруд, виробництву й розподілу електроенергії, розвитку сільського господарства, освоєння рекреаційних ресурсів. Важливим напрямом діяльності був також розвиток міст і населених пунктів. Тоді ж розроблено перший регіональний проект "Програма долини річки Теннессі" [1].

У 50 - 60-х рр. XX ст. створювалися адміністрації у сфері регіонального розвитку та спеціальні комісії, надавалася державна підтримка депресивним територіям, реалізовувалися програми стимулювання розвитку економіки цих територій. Прийнято закон про розвиток Аппалачів; створено Аппалацьку регіональну комісію; фінансувалися заходи регіону федеральними, штатними та місцевими органами влади; прийнято закон про суспільні роботи й економічний розвиток; створено адміністрацію економічного розвитку; надано фінансову допомогу агломераціям і округам.

У 60-х рр. XX ст. при міністерстві торгівлі в США створено адміністрацію регіонального відновлення. До найбільш вживаних фінансово-економічних інструментів слід віднести позики органам влади депресивних територій та розташованим у них приватним фірмам, а також програми стимуляційного та заохочувального характеру.

Найефективнішим заходом у США було бюджетне фінансування окремих секторів економіки в "проблемних" регіонах, основна частина якого спрямовувалася на субсидіювання та кредитування заходів щодо розвитку промисловості та сфери послуг у регіонах, де поширена практика державних замовлень, приватного сектору, надання податкових та амортизаційних пільг, раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища [1, с. 46].

У 30-х рр. XX ст. у Великобританії був прийнятий закон про спеціальні території, що потребували адресної допомоги. Особлива увага приділялася вирівнюванню якості життя людей на відповідній території, найголовнішим завданням було зниження рівня безробіття. На той час організаційне забезпечення здійснювала комісія, до складу якої входили представники спеціальних територій, що потребували адресної допомоги. Найдієвішими інструментами були податкові пільги підприємцям, фінансова допомога приватним промисловим підприємствам. У 40 - 50 рр. XX ст. важливими інструментами були: державне замовлення підприємствам, що працювали у відсталих регіонах, та створення сприятливих умов для нових підприємств; гранти на реалізацію проектів; дозволи на будівництво найбільш значущих об'єктів промисловості й інфраструктури.

У сфері планування та програмування територіального розвитку цікавим є досвід Франції. У цій країні розроблено більше ніж десять національних планів, що містили і регіональний поділ. Зокрема, один із таких планів передбачав фінансову підтримку сільського господарства та "відсталих" галузей промисловості, розвиток окремих територій Франції шляхом залучення прямих інвестицій у промисловість до периферійних районів. На початку 80-х рр. XX ст. реалізовувалися проекти щодо поліпшення інфраструктури транспорту в окремих регіонах Франції, зокрема в центральному гірському регіоні "Горяний Масив". У межах фінансової підтримки промисловості деяким підприємствам була надана половина державних субсидій [1, с. 47 - 48].

В умовах євроінтеграційних прагнень України особливо актуальним є досвід Європейського Союзу (ЄС). У другій половині 70-х - на початку 90-х рр. XX ст. надавалася допомога найбільш відсталим (депресивним) регіонам; приділялася увага посиленню економічного та соціального єднання країн-членів; скороченню диспропорцій між регіонами та ліквідуванню відсталості регіонів. Зазначене здійснювалося завдяки квотам спільного фінансування регіональних політик країн- членів, створенню Європейського фонду регіонального розвитку (European Regional Development Fund (ERDF)), фінансуванню ЄС заходів щодо регіонального розвитку, що визначалися урядами держав, а також фінансуванню програм. ЄС та його країни- члени приділяють особливу увагу проблемним регіонам, тобто територіям (або країнам), які за певною ознакою віднесено до таких, що вимагають додаткової, зокрема фінансової, допомоги з боку суб'єкта регіональної політики.

У ЄС, де нерівномірність регіонального розвитку залишається гострою проблемою, створено вагому нормативно-правову базу підтримки депресивних територій. Законодавство ЄС спрямоване на зменшення розриву між соціально- економічними показниками розвитку різних країн та їхніх регіонів, насамперед на підтримку та стимулювання депресивних територій. Фіскально-кредитна допомога базується на застосуванні низки економічних інструментів задля поліпшення стану депресивних територій. Основним показником диференціації регіонів ЄС є рівень безробіття (Франція, Німеччина, Велика Британія, Скандинавські держави) та ВВП у розрахунку на душу населення (Португалія, Іспанія) [10].

У 90-х рр. XX ст. реалізація цілей відбувалася завдяки цільовим асигнуванням на проведення політики ЄС у сфері регіонального розвитку за чітко встановленими критеріями; фінансуванню регіональної політики; субсидіям та наданню фінансової підтримки сільському господарству; допомозі регіонам із найнижчою густотою населення; створенню Фонду згуртування (Cohesion Funds), передбаченому Маастрихтським договором; створенню Фінансового інструменту підтримки рибальства (Financial Instrument for Fisheries Guidance - FIFG).

XXI ст. пов'язане зі створенням "Порядку денного 2000", Плану розвитку регіонів, Фонду солідарності ЄС (EUSF). Упродовж 2000 - 2006 рр. в ЄС через його структурні фонди перерозподілено значні кошти, основну частину яких використано безпосередньо чи опосередковано на стимулювання регіонального розвитку різного ієрархічного рівня. Основними інструментами були: податкові пільги; податкова знижка на амортизацію; інвестиційний грант, що передбачав механізм співфінансування того чи іншого проекту із залученням коштів структурних фондів ЄС та Фонду згуртування, місцевих та державних бюджетів; субсидіювання відсоткових ставок; субсидії, пов'язані з використанням робочої сили; транспортні пільги [1, с. 642]. З кінця 2010 р. у ЄС значна увага приділялася сталому розвитку, створенню умов для сталого зростання; розробленню мережевої інфраструктури; підтримці підприємств; інвестиціям в освіту, дослідну та інноваційну діяльності, у програми з охорони навколишнього середовища [7].

Більшість європейських країн ставили перед собою завдання оптимізувати внесок регіональних ресурсів у загальнонаціональне економічне зростання шляхом підвищення конкурентоспроможності регіону, зокрема і в межах міжнародного поділу праці. Одним з основних пріоритетів країн ЄС є вимога ефективніше використовувати вже наявні ресурси і можливості регіонів.

До основних завдань європейської стратегічної програми політики зближення на 2007-2013 рр. слід віднести: конвергенцію, регіональну

конкурентоспроможність, зайнятість, європейське територіальне співробітництво. На конвергенцію приділялося 78 % загального бюджету, що розподілялося через структурні фонди для фінансування проектів на регіональний розвиток, у яких ВВП на душу населення становило менше ніж 75 % від середнього в ЄС. У межах виконання другого завдання щодо регіональної конкурентоспроможності й зайнятості основну увагу приділяли підтримці й проведенню економічних і соціальних реформ, а також упровадженню інновацій і розвитку соціальної сфери для підвищення економічної привабливості регіонів. Європейське територіальне співробітництво спрямовувалося на посилення транскордонного й міжрегіонального співробітництва, економічних зв'язків і мереж компаній малого й середнього бізнесу, а також розвиток загальної інфраструктури. Таке співробітництво базувалося на програмі INTERREG [4].

Привертає увагу те, що ЄС розробив ефективну систему багаторівневого врядування, де національні, регіональні та місцеві партнери залучаються до розроблення політики з перших кроків, а також беруть участь у реалізації, моніторингу та оцінюванні ефективності. Це стало можливим завдяки створенню численних мереж, що об'єднують урядовців, експертів та практиків з усього ЄС, а також проведенню регулярних заходів і консультацій. Не менш цікавим є те, що Європейська Комісія розробила чіткий регламент щодо підготовки проектів та їхньої реалізації, що стимулює створення відповідних інституцій та стратегій у країнах - членах.

Для багатьох країн ЄС характерною залишається тенденція надавати пріоритети міжрегіональній справедливості в період економічного зростання і загальнонаціональній ефективності - у період стагнації та економічного спаду, що сприяє підтягуванню до середнього рівня промислових, сільських, периферійних або гірських регіонів.

Що стосується стимулювання економічного розвитку, то надається перевага інвестиціям у створення інфраструктури, поліпшення знань і навичок робочої сили та стимулювання зростання інноваційності суспільного виробництва [11, с. 3].

У Стратегії "Європа - 2020" визначено такі основні фактори зміцнення економіки: розумне, стійке та всеохопне зростання [8].

Серед основних сучасних європейських підходів до управління розвитком регіонів виокремлюють:

1. Управління з огляду на ідеологію (визначення системи позиціонування регіону на міжнародному та національному рівнях, яку підтримує населення; створення умов для прояву приватної ініціативи за напрямами, що є пріоритетними).

2. Суспільно-приватне партнерство (стимулювання вкладення приватних організаційних, фінансових ресурсів у пріоритетні території, сфери, проекти; застосування принципів спільного фінансування, регіонального і муніципального контракту, грантів, форм підтримки з поверненням коштів, нефінансового стимулювання).

3. Більше за більше (влада вкладає більше фінансових, організаційних ресурсів у ті проекти, у які більше ресурсів вкладає приватний партнер).

4. Проектний підхід (перехід від освоєння бюджетних коштів до управління, орієнтованого на результат, шляхом реалізації конкретних проектів із прив'язкою до конкретного місця; створення регіональних агентств, що беруть на себе координувальну та посередницьку роль під час реалізації проектів, орієнтуються на пошук індивідуальних рішень).

5. Неполітичний принцип розподілу коштів (принципи розподілу коштів підтримки проектів розвитку регіонів повинні бути зрозумілими і прозорими, ґрунтуватися на даних моніторингу, стратегічному баченні перспектив).

6. Управління, а не правління (учасники місцевих процесів - групи, законні інтереси яких можуть не збігатися або навіть суперечити один одному; влада забезпечує громадський діалог і компроміс, а в разі необхідності залучає міжнародне експертне співтовариство).

7. Соціальний прагматизм (економічний і соціальний вектори розвитку покликані відповідально посилювати один одного; справедлива участь бізнесу у здійсненні ефективної місцевої соціальної політики).

8. Інтегрований стійкий розвиток (розвиток різних сфер, що є умовою розвитку кожної іншої сфери; гармонійний та збалансований розвиток усіх сфер, що забезпечуватиме стійке зростання; розроблення інтегрованих програм).

9. Ефективність економічних пільг (місцеві пільги з податків і зборів застосовуються для розвитку пріоритетних галузей, створення нових та підвищення якості наявних робочих місць, модернізації підприємств, підвищення екологічних стандартів їхньої роботи).

10. Участь у підприємництві (розширення сфери неподаткових надходжень до бюджету за рахунок отримання прибутку від участі у підприємницькій діяльності через мережу комунальних та суспільно-приватних підприємств, операцій з фінансами на ринку нерухомості в інтересах громади) [5, с. 9].

Згідно з бюджетом на 2014 - 2020 рр., політика згуртування отримає 325 млрд евро в цінах 2011 р. (366,8 млрд евро в поточних цінах). Ці кошти будуть спрямовані на підвищення економічного зростання і створення нових робочих місць, боротьбу з енергетичною залежністю, зі зміною клімату, соціальними проблемами. Інвестиції розміщуватимуть в усіх регіонах ЄС, але з урахуванням рівня регіонального розвитку [6].

Саме на цей період Європейська комісія розробила Програму з конкурентоспроможності малих і середніх підприємств (COSME - EU programme for the Competitiveness of Enterprises and Small and Medium-sized Enterprises), а також Програму розвитку досліджень, світових інновацій, наукових відкриттів (HORIZON 2020). Слід зазначити, що програми ЄС систематично оцінюються ex ante (до події, на основі очікуваних результатів), mid term (середньостроково) та ex post (після події, на основі фактичних результатів). Оцінювання політики згуртування здійснюється на основі партнерства: країни ЄС відповідають за оцінювання ex ante та mid term а Європейська Комісія - за оцінювання тематичне та ex post. При цьому важливим завданням комісії є управління процесом оцінювання та сприяння обміну досвідом між державами-членами [3, с. 40].

В умовах сьогодення для України корисним може стати досвід Німеччини, зокрема: практика контролю монополій та поведінки на ринку, поліпшення процесу виробництва, продажу допустимої кількості відходів, надання сертифікатів на викид речовин, перекладання видатків на довкілля на витрати підприємців. Основними інструментами є: податки на емісії; прогресивний податок на дохід (45 % - найбільша величина); державне страхування на випадок безробіття, старіння, хвороби; стандарти на продукти, що не можуть завдати шкоди людині; субвенції на продукти, спрямовані конкретно громадянам; штрафи за змову підприємців. Слід також звернути увагу на те, що завдяки прозорості функціонування влади, чіткому розподілу функцій держави та економіки отримуються найважливіші для країни результати.

Засобами підтримки депресивних територій у Німеччині є державні субсидії, за допомогою яких заохочується інвестування різних галузей економіки в такі території; пільгове оподаткування; у Канаді та Італії - пільгове оподаткування; у Японії - субсидії центрального уряду місцевій владі, що спрямовуються на побудову об'єктів інфраструктури; податкові пільги й спеціальні норми амортизації промисловим фірмам, що здійснюють інвестиції в території, які є депресивними. Також до засобів підтримки депресивних територій в Японії слід віднести позики державних фінансових закладів.

Основою організаційного та економічного забезпечення у Фінляндії є збалансування регіонального розвитку, створення робочих місць, у Норвегії - підтримка наявної структури населених пунктів і забезпечення рівності умов їхнього розвитку. Шляхом сприяння національній єдності й солідарності, забезпечення рівних можливостей на території всієї країни в досягненні збалансованого національного розвитку це втілюється й у Франції. У Швеції створюються регіони, рівні в економічному, екологічному, промисловому і соціальному відношеннях [9].

Основним способом подолання депресивності територій та стимулювання соціально-економічного розвитку у Франції є розроблення спеціальної нормативно- законодавчої бази. Засобами підтримки депресивних територій у цій країні є бюджетні субсидії у вигляді премій (промислового розвитку й адаптації); позики громадських фондів; податкові пільги [1].

В умовах сьогодення в Польщі для розвитку регіонів використовуються фонди ЄС. За соціально-економічний розвиток, використання зазначених фондів, міську політику просторового розвитку відповідає міністерство розвитку. Контроль за дотриманням законодавства органами влади, а також органами місцевого самоврядування в Польщі здійснює представник уряду в регіоні (воєводстві). Столицям регіонів приділяється особлива увага як головним центрам розвитку, що забезпечують конкурентоспроможність воєводства та позитивно впливають на його територію. Також надається перевага розвитку потенціалу сільських територій щодо залучення інвестицій, стимулювання локального розвитку, підвищення рівня зайнятості, а також розвитку транспортної інфраструктури [2].

Цікавим є досвід Словаччини. У цій країні слід відзначити практику делегування повноважень на муніципальний рівень, а також на регіональний рівень самоврядування, що надало можливість громадянам вирішувати питання повсякденного життя. В основному це стосувалося доріг, освітлення, шкіл, медичних закладів, будинків для людей похилого віку, вивезення відходів тощо.

Основна увага приділялася децентралізації, реструктуризації підприємств, скороченню чисельності державних службовців (на 40 %), їхній перекваліфікації, вивченню ними іноземних мов, їх стимулюванню та підвищенню їм заробітної плати, а також проведенню більш прозорого конкурсу з прийняття на державну службу. Найголовнішими заходами стали: макроекономічна стабілізація (фіскальна), реструктуризація боргу, відновлення банківського сектору (12 % ВНП на його підтримку), стабілізація грошей, податкова та пенсійна реформи, приватизація.

Виокремлення закордонних підходів до державного регулювання соціально- економічного регіонального розвитку доводить актуальність приділення значної уваги стимулюванню економічного розвитку регіонів та міст, підвищенню рівня конкурентоспроможності регіонів, розвитку основних галузей промисловості завдяки впровадженню новітніх технологій, підтримці та модернізації підприємств, пільговому оподаткуванню, залученню інвестицій у різні сфери життєдіяльності, раціональному використанню наявних ресурсів і можливостей, підвищенню якості робочих місць та створенню нових, поліпшенню інфраструктури транспорту, охороні навколишнього природного середовища.

Багатий зарубіжний еволюційний досвід державного регулювання соціально- економічного регіонального розвитку свідчить про необхідність насамперед стимулювання інвестиційних процесів на регіональному рівні, що може стати подальшим науковим здобутком.

Список використаних джерел / List of references

1. Державна регіональна політика України: особливості та стратегічні пріоритети : монографія / [3. С. Варналій, В. Є. Воротін, В. С. Куйбіда та ін.] ; за ред. 3. С. Варналія. - Київ : НІСД, 2007. - 768 с. [Derzhavna rehionalna polityka Ukrainy: osoblyvosti ta stratehichni priorytety : monohrafiia / [Z. S. Varnalii, V. Ye. Vorotin, V S. Kuibida ta in.] ; za red. Z. S. Varnaliia. - Kyiv : NISD, 2007. - 768 s.].

2. Латинін M. А. Концептуальні підходи до державного регулювання стратегічного розвитку регіону за кордоном / М. А. Латинін, О. О. Лукашов // Інтернаука. - 2017. - № 9. -

3. Режим доступу: http://www.inter-nauka.eom/issues/2017/9/2692 [Latynin M. A. Kontseptualni pidkhody do derzhavnoho rehuliuvannia stratehichnoho rozvytku rehionu za kordonom / M. A. Latynin, O. O. Lukashov // Internauka. - 2017. - № 9. - Rezhym dostupu : http://www.inter-nauka.com/ issues/2017/9/2692].

4. Прокопенко Л. Л. Розвиток регіонального співробітництва України в контексті європейської інтеграції : монографія / Л. Л. Прокопенко, О. М. Рудік, І. Д. Шумляєва ; за заг. ред. Л. Л. Прокопенка. - Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2008. - 132 с. [Prokopenko L. L. Rozvytok rehionalnoho spivrobitnytstva Ukrainy v konteksti yevropeiskoi intehratsii : monohrafiia / L. L. Prokopenko, O. M. Rudik, I. D. Shumliaieva ; za zah. red. L. L. Prokopenka. - Dnipropetrovsk: DRIDU NADU, 2008. - 132 s.].

5. Раєвнєва О. В. Диспропорційність соціально-економічного розвитку регіонів України: інструментарій оцінювання та регулювання : монографія / О. В. Раєвнєва, О. Ю. Бобкова. - Харків : ІНЖЕК, 2014. - 264 с. [Raievnieva O. V. Dysproportsiinist sotsialno-ekonomiehnoho rozvytku rehioniv Ukrainy: instrumentarii otsiniuvannia ta rehuliuvannia : monohrafiia / O. V. Raievneva, O. Yu. Bobkova. - Kharkiv : INZhEK, 2014. - 264 s.].

6. Стратегія розвитку Харківської області на період до 2020 р. - Режим доступу : http:// www.kharkivoda.gov.ua [Stratehiia rozvytku Kharkivskoi oblasti na period do 2020 r. - Rezhym dostupu : http://www.kharkivoda.gov.ua].

7. Стройко T. В. Стратегічні напрями функціонування фінансових інструментів регіональної політики ЄС / Т. В. Стройко, Т. Ф. Гордеєва, О. О. Євдоченко // Глобальні та національні проблеми економіки. - 2014. - № 1. - Режим доступу : http://global-national.in.ua/ issue-1-2014 [Stroiko T. V Stratehiehni napriamy funktsionuvannia finansovykh instrumentiv rehionalnoi politykyYeS / T. V. Stroiko, T. F. Hordeieva, O. O. Yevdochenko // Hlobalni ta natsionalni problemy ekonomiky. - 2014. - № 1. - Rezhym dostupu : http://global-national.in.ua/issue-1-2014].

8. Busillo F. Measuring the effects of European Regional Policy on economic growth: a regression discontinuity approach / F. Busillo, T. Muccigrosso, G. Pellegrini, O. Tarola, F. Terribile.

9. Access mode : http://www.dps.tesoro.it/ documentazione/uval/materiali_uval/ european_regional_policy_Muval20 .pdf.

10. Europe 2020: A European strategy for smart, sustainable and inclusive growth. - Access mode : http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=COM:2010:2020:FIN:EN:PDF .

11. Kostelecky T. Public Administration, Regional Policy, and the Committee of the Regions.

12. Interaction of Regional, National and European Influences in the Pre-accession Czech Republic / T. Kostelecky // NISPAcee. Occasional papers in Public Administration and Public Policy (YI). - 2005. - № 1. - P. 14 - 34.

13. Palma D. G. Parliament, Consolidation, Institualisation: a Minimalist View / D. G. Palma // Parliament and Democratic Consolidation in Southern Europe. - London ; New York, 1990. - P 31 - 52.

Размещено на Allbest.ru