Екологічна політика держави в контексті переходу від інформаційного до постінформаційного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 35

Національна академія державного управління при Президентові України

Дніпропетровський регіональний інститут державного управління

ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ В КОНТЕКСТІ ПЕРЕХОДУ ВІД ІНФОРМАЦІЙНОГО ДО ПОСТІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

Костянтин МАШНЕНКОВ

Аналізуються підходи до визначення концепту "постінформаційне суспільство". Обґрунтовується доцільність виокремлення постінформаційного суспільства за критерієм трудової зайнятості. Доводиться, що постінформаційне суспільство настає тоді, коли сплеск зайнятості в інформаційному секторі змінюється швидким витісненням з нього людини за рахунок роботизації та розвою штучного інтелекту, створюючи протиприродну для людського виду ситуацію дефіциту фізичної та розумової активності на тлі загального інформаційного перевантаження, що ставить перед державою питання охорони не лише видового різноманіття, але й самої людини, її природної ідентичності.

Ключові слова: екологічна політика держави, інформаційне суспільство, постінформаційне суспільство, охорона природи людського виду.

постінформаційний суспільство трудовий зайнятість

Kostiantyn Mashnenkov. Environmental policy of the state in the context transition from informational to post-informational society

The approaches to definition of the post-informational society concept are analyzed. The expediency of isolating the post-informational society according to criterion of labor employment is substantiated. It is shown that post-informational society occurs when the surge of employment in the information sector is replaced by the rapid displacement of him from the person at the expense of rozization and development of artificial intelligence, creating an unnatural for a human kind of a situation of a deficit of physical and mental activity in the background of general information overload, which raises questions before the state not only the protection of species diversity, but also the person himself, his natural identity.

Key words: ecological policy of the state, information society, post-informational society, protection of nature of human species.

Концепт "інформаційне суспільство" на сьогодні вже став не тільки повсякденним науковим терміном, але й улюбленим концептом політиків, бізнесменів, журналістів друкованих і електронних мас-медіа тощо. Більше того, зазначене поняття проникло в чинний нормативно-правовий дискурс на рівні як глобальної, так і національної політики, у тому числі на теренах українського державотворення. Зокрема, у нашій державі вже десять років як набув чинності закон про розвиток інформаційного суспільства в Україні [11], який, у свою чергу, розроблявся як реалізація міжнародних постанов щодо розвитку інформаційного суспільства в планетарному масштабі.

Здавалося б, завдяки такому широкому вжитку поняття термінологічна чіткість у зазначеній сфері повинна зрости, але, як це не парадоксально, поки що маємо протилежний процес. Унаслідок популярності відбулася значна дифузія змістовного поля поняття "інформаційне суспільство", його вживання стало супроводжуватися суперечностями та невизначеностями. Тому замість систематизації та руху до загальновизнаних положень термінологічна ентропія лише посилюється. При цьому початкові теорії доповнюються не лише новоствореними концепціями інформаційного суспільства, але й концептуалізаціями феномену "постінформаційного суспільства".

Останнім часом у мережі Інтернет та в деяких літературних джерелах акцентується увага на тому, що інформаційно-комунікативні технології настільки глибоко проникли в життя людей і зумовили настільки значні світоглядні зміни, що слід уже говорити про те, що на зміну інформаційному йде ера якісно іншого типу суспільства, яке і пропонується описувати терміном постінформаційного суспільства. Цю тенденцію директор українського Інституту постінформаційного суспільства Дмитро Золотухін називає контрабандою постінформаційних підходів в інформаційне суспільство [6]. Зазначений рух сягнув того, що у червні 2016 р. на конференції Міністерства інформаційної політики України обговорювалося питання розбудови інформаційного і народження постінформаційного суспільства. В Україні це був перший офіційний захід, організований державним органом, на якому обговорювалися перспективи розбудови нового типу соціуму [6].

Підсумовуючи результати конференції, Дмитро Золотухін констатував, що попри те що концепцію постінформаційного суспільства обговорюють уже не перший рік, серед авторів немає спільного погляду на те, яким чином воно може виглядати. Тим не менше він вважає, що динаміка змін, які створюють передумови для народження постінформаційного формату людських відносин, вражає. Велике значення має те, що лобісти галузей новітніх технологій з різних країн швидко об'єднуються для просування своїх інтересів у всьому світі й концепт постінформаційного суспільства їм припав до вподоби. При цьому віртуальна наближеність новаторів один до одного і практичне стирання кордонів завдяки інформаційному простору полегшують та інтенсифікують цей процес, надаючи йому статус чергової технологічної революції.

У попередніх своїх публікаціях ми вже зазначали, що перехід від індустріального до інформаційного суспільства призводить до кардинальної зміни екологічної політики держави. Тому у зв'язку з появою поняття "постінформаційне суспільство" ми вважаємо за доцільне з'ясувати реальну змістовність цього концепту і, якщо в ній дійсно відображається не актуальна, потенційна реальність, проаналізувати, як такі реалії взяти до уваги в контексті розробки стратегії державної екологічної політики. При цьому аналіз наукової літератури, у якій розглядалася проблематика як державної екологічної політики [2; 5], так і інформаційного та постінформаційного суспільства [3; 4; 6 - 10; 12; 13], показав, що окреслені питання ще не перебували в центрі уваги дослідників.

Мета статті полягає в аналітичних розвідках сутності концепту "постінформаційне суспільство", порівнянні його з нині широковживаним поняттям "інформаційне суспільство" і з'ясуванні можливих напрямів удосконалення державної екологічної політики в контексті переходу від інформаційного до постінформаційного суспільства, якщо за концептуалізацією цього терміна дійсно стоїть потенційно нова реальність, а не стара сутність у новій термінологічній "упаковці".

Аналіз наукової літератури свідчить, що використання префікса "пост" останнім часом стало своєрідним трендом концептуально-термінологічних розвідок у суспільних науках. Зокрема, уже існують такі терміни, як: "посткапіталістичне суспільство", "постекономічне суспільство", "постіндустріальне суспільство" тощо. Останній термін більшість науковців вважає близьким, а то й тотожним поняттю "інформаційне суспільство". Зазвичай констатується, що інформаційні й постіндустріальні концепції описують єдину реальність, яка являє собою суспільство, орієнтоване на знання та інформацію як основний виробничий ресурс і предмет споживання. В інших концепціях акцентується на домінуванні в індустріальному суспільстві не виробництва, а сфери послуг, а інформаційне суспільство тлумачиться як вища стадія розвитку постіндустріального тощо.

Загалом же за всього різноманіття визначень інформаційного суспільства можна виокремити лінію, яка, напевно, йде від М. Кастельс, коли за критерій береться рівень опосередкованості виробничих, адміністративних процесів інформаційно- комунікаційними технологіями. Поняття "інформаційне суспільство", на його думку, "вказує на атрибут специфічної форми соціальної організації, у якій завдяки новим технологічним умовам, що виникають у цей історичний період, генерування, обробка і передача інформації стали фундаментальними джерелами продуктивності і влади" [7, с. 43] (тут і далі переклад наш. - К. М.). Друга лінія йде, напевно, відЕ. Тоффлера, який, як уже йшлося раніше, суспільство називав інформаційним тоді, коли трудова зайнятість громадян в інформаційному секторі перевершує 50 % [14].

Незважаючи на те що пізніше різні дослідники пропонували ширший набір як кількісних, так і якісних критеріїв ідентифікації суспільства як інформаційного, сутність дискусії не змінилася. Так, британський соціолог Ф. Уебстер виокремлює п'ять критеріїв: технологічний, який полягає в появі електронних пристроїв; економічний, коли технології на базі зазначених електронних пристроїв забезпечують найвищу ефективність порівняно з усіма іншими галузями економіки; переміщення основної частки трудової зайнятості у сферу інформаційно- комунікаційних технологій; упровадження мережевих технологій та мережі Інтернет; поява у населення інформаційної культури [15, с. 25].

Перелік пропозицій щодо якісних критеріїв визначення суспільства як інформаційного можна було б продовжувати. Але в цьому немає необхідності, оскільки з уже наведених добре видно, що сутнісно зазначені підходи аналогічні одне одному й відрізняються переважно розстановкою акцентів. В одному випадку акцентується на самій інформації, а в іншому - на технічних засобах її обробки. Більше того, для домінування зайнятості в інформаційному секторі потрібна достатня механізованість аграрного виробництва та автоматизованість промислового. Тому першими з'являються аграрні суспільства, які в результаті механізації скорочують зайнятість у сільському господарстві, переміщуючи її в індустріальний сектор. У свою чергу індустріальний сектор унаслідок автоматизації та комп'ютеризації досить швидко зменшує потребу в кількості людських ресурсів, водночас збільшуючи вимоги до професійних якостей. Отже, схоже, що переміщення зайнятості в інформаційний сектор є також історично тимчасовим явищем.

Чимало дослідників констатують, що в умовах розгортання постіндустріального суспільства тільки-но створені місця в інформаційному секторі стали зникати ще з більшою швидкістю, ніж це було в сільському господарстві та промисловості. у 60 - 70-х рр. XX ст., коли постіндустріальне або інформаційне суспільство тільки-но починало набирати оберти, Дж. Гелбрейт попереджав, що сподівання на те, що втрачені в промисловості місця будуть компенсовані іншими, є марними. Він наголошував, що вдосконалення виробничих процесів майже завжди має результатом заміщення праці капіталом. Ціни на машини й обладнання більш прогнозовані, ніж на заробітну плату, оскільки машини страйків не влаштовують. Тому витрати на них є більш стабільними, ніж на робочу силу [4].

Таким чином, технічний прогрес і супутнє йому витіснення праці капіталом підвищують надійність фірми. Більше того, навіть тоді, коли витрати на машини перевищують витрати на робочу силу, мотивація щодо їх придбання не зменшується, адже заміна праці капіталом підвищує безпечність техноструктури та зміцнює її владу. Тоді як люди, на відміну від абсолютно поступливих машин, відстоюють власні права, а інколи й активно борються за них. Відомий американський футуролог Дж. Ріфкін публікує книгу під промовистою назвою "Кінець праці", де констатує, що технології будуть все більшою мірою наближати цивілізацію до стану, коли майже повністю зникнуть працівники [17].

Якщо в доіндустріальних суспільствах, орієнтованих на відтворення усталених зразків, способи праці передавалися традиційно з покоління в покоління, інновації виникали випадково і тому продуктивність праці зростала відносно повільно, то в індустріальному суспільстві продуктивність праці завдяки інноваціям підвищується систематично. Завдяки науково-технічному прогресу все більша кількість людей озброєна досконалою технікою та технологіями, які спроможні виробляти все більше товарів та послуг, що неухильно зменшує потребу в робочій силі. Сільське господарство швидко скоротило зайнятість до 2 - 3 % населення в розвинутих країнах і стоїть на порозі біотехнологічної революції, яка може зробити цей показник ще меншим. За прогнозами Дж. Ріфкіна, зайнятість у промисловості спочатку зменшиться до 12 %, а до 2020 р. може впасти до 2 %. Але жертвами технологій тепер починають ставати й типові інформаційні працівники, як-от: клерки, секретарі, касири тощо. Особливо це стосується банківської сфери внаслідок появи телебакінгу, торгівлі - внаслідок поширення інтернет-магазинів. Електронні системи скорочують потребу і в освіті, мистецтві тощо.

Отже, після історично короткого сплеску зайнятості в інформаційному секторі людина стає все менш погрібною в цій сфері, а внаслідок технічного прогресу робочих місць створюється значно менше, ніж ліквідується. До того ж поява одного високоефективного робочого місця скорочує десятки, а то й сотні старих. Більшість звільнених працівників із застарілими знаннями й навичками не в змозі швидко освоїти нові технології, вони опиняються за межами постіндустріальної економіки. Отже, уже усталена впродовж другої половини XX ст. політика повної занятості (коли в розвинутих країнах безробіття коливалося в межах 1 - 2 %), до якої звикли суспільства, опинилася під загрозою. Навіть у розвинутих країнах показник безробіття почав неухильно зростати.

Ситуація загострюється ще й тим, що скорочення робочих місць відбувається на тлі подальшого зростання населення планети. Дж. Ріфкін констатує, що "розходження між збільшенням населення й скороченням можливості отримати роботу буде ще довго визначати геополітику в умовах розвитку високотехнологічної глобальної економіки [17]. Ситуація загострюється ще й зростанням середньої тривалості життя, відповідно збільшується кількість людей передпенсійного та пенсійного віку, які цікавлять роботодавців менше, ніж молодь. Англійський соціолог

Ч. Хзнді зауважує: "Ми повинні звикати до думки про те, що в більшості сфер діяльності зайняті на повний робочий день керівники або висококваліфіковані працівники повністю будуть реалізовувати свій потенціал у віці 45 років" [16, с. 199]. Після цього їх трудове життя найімовірніше буде переміщуватися до периферійних посад, неповного робочого дня, дострокового виходу на пенсію тощо. Більше того, останнім часом науковці почали обговорювати феномен прекаріату, який приходить на зміну пролетаріату та когнітаріату. Прекаріат, на відміну від інших, має неповну або непостійну зайнятість.

Таким чином, епоха інформаційного суспільства, принаймні за одним з обов'язкових критеріїв його ідентифікації, починає добігати кінця через явне зменшення зайнятості в цьому секторі. При цьому зазначене вже має місце в другому десятилітті XXI ст., що починає дисонувати з тим оптимістичним проектом, який проголошувався в 90-х рр. XX ст. та в перші роки XXI ст. Виник дисонанс й щодо інших сподівань. Зокрема, чимало людей відчули, що вони внаслідок розвитку інформаційних технологій не стали більш поінформованими і розширили можливості щодо отримання якісних знань. Не виправдалися й очікування стосовно того, що інформаційне суспільство порівняно з індустріальним зменшить техногенний тиск на довкілля. Усе це спонукало до переосмислення феномену інформаційного суспільства і перевизначення концепту, яким воно описується. Активізувалися дискусії стосовно відповідності інформаційного суспільства задекларованим ідеалам, а якщо так, то якою мірою реалізована мета. Іншим полюсом полеміки стало введення нового концепту "постінформаційне суспільство", хоча стосовно інформаційного термінологічні дискусії не те що не згасли, а стали ще більш концептуально дифузними. Але як би не було термін "постінформаційне суспільство" вже розпочав жити власним досить насиченим і різноманітним життям. При цьому концептуальна неоднозначність і розмитість його тлумачень почала перевершувати поняття "інформаційне суспільство".

Один із варіантів тлумачення концепту "постінформаційне суспільство" пов'язаний з тим, що інформаційне суспільство, яким би воно не було в реальності, в основному побудоване, якщо не у всіх, то, принаймні, у багатьох країнах. Наразі стоїть завдання рухатися далі в постінформаційну епоху і які б переваги й ризики не несла епоха постінформаційного суспільства для громадян та держав, схоже, що рух до неї є невідворотним. Як зазначає Дмитро Золотухін, ті країни й уряди, які не підтримають "цивілізаційний вибір" високотехнологічного лобі, через деякий час будуть змушені відмовитися від свого суверенітету, бо наближаються часи, коли державний апарат не зможе застосовувати інструменти примусу до інструментів розвитку інформаційного простору. Пояснюється це тим, що внаслідок тотального покриття безпровідними мережами всієї земної кулі будь-які спроби з боку держави обмежити передавання даних або поширення контенту стануть майже неможливими [6].

За таких умов державна монополія на владу буде втрачатися, а потужними суб'єктами влади стануть фінансово-промислові групи, політичні утворення, громадські організації. Зросте також роль глобальної "надвлади". Це викличе до життя новий феномен - наявність змішаної, комплексної політики, а класична модель державної влади базується на примусі і в економічному, і в політичному вимірі, буде еволюціонувати у формат "м'якої влади" (soft power), яка перебуває в умовах постійних змін. Тому сучасна влада як загальний соціофеномен видозмінюється. Спостерігається відхід від прямолінійності тиску, але поширюються приховані інформаційні війни, основною метою яких є формування нових цінностей, що супроводжуватимуть людину в житті. Такі обставини змінюють розуміння природи влади. Влада набуває таких рис: відсутність сталої структури та впорядкованості, відсутність домінанти військової компоненти та інших владних атрибутів. Прямі накази як керівництво до дії змінить примус до певних стереотипів поведінки.

"М'яка влада" змінює цінності і пріоритети шляхом нав'язування штучних потреб і формування такого інформаційного простору, який формує орієнтири життя кожної окремої людини. Така концепція влади спрямована на знищення сталої системи цінностей та їх заміну симулякрами. Влада новітнього суспільства принципово змінює канали впливу з фізичного на інтелектуальний або ментальний. Це стає можливим завдяки застосуванню інформаційних технологій, серед яких глобальна мережа Інтернет, засоби масової інформації, технології зв'язків із громадськістю. Людина стає тотально залежною від описаних впливів.

Описаний вище варіант тлумачення концепту "постінформаційне суспільство", на наш погляд, можна означити як "суперінформаційне суспільство". Інші варіанти, про які піде мова нижче, можна назвати "псевдоінформаційне" й "дезінформаційне". На думку І. Я. Мацевич, саме поняття "постінформаційне суспільство" не є ефективним ні в дескриптивному, ні в операційному плані. Воно відображає перекіс у бік відмови акценту на інформації як провідній характеристиці сучасної соціальної реальності [8]. Але ця відмова від інформації бачиться кожним дослідником по- своєму. Так, В. Г. Горохов запропонував новий тип соціальної реальності назвати "суспільство незнання" і вважати його синонімом поняття "постінформаційне суспільство". Він говорить, що сподівання інформаційного суспільства на те, що завдяки благам комп'ютерної революції буде отримана можливість інформування краще, ніж раніше, зруйновані під навалою надлишкової, суперечливої і часто фальсифікованої інформації, яка робить особистість не поінформованою, а дезорієнтованою [3]. Людина в такому суспільстві не розвивається, а, навпаки, деградує. Індивід у таких процесах рухається від високого рівня особистості до низького соціального рівня, залишаючи собі лише вітальні та споживацькі функції, що підтримуються активними ЗМІ. Суспільство в цілому і кожна людина зокрема постають дезорієнтованими, втрачаються традиційні цінності, які замінюються симулякрами, знаками та символами, що не мають реального змісту. Усе це призводить до необхідності пошуку контрвпливів для суспільної свідомості.

Ще один дослідник В. В. Савчук, ставлячи питання про те, в якому значенні можна використовувати префікс "пост", схиляється до думки, що оскільки інформація в постінформаційному суспільстві буде, хоч і у фрагментарних формах та хаотичних потоках, "онтологічною умовою" існування суспільства, то поняття "постінформаційне суспільство" слід визначати через такі його характеристики: "реанімування повноти подій", "воскресіння контексту", "реінкарнація комунікації з іншим" тощо [13].

Такі підходи перегукуються з позицією Ж. Бодріяра, який вважав, що в інформаційному суспільстві виникає й швидко розгортається процес "зникнення інформації" в її класичному розумінні. Ж. Бодріяр у роботі "Симулякри і симуляції" доводить, що людина в інформаційному суспільстві, як це не дивно, втрачає потребу в отриманні інформації [1]. Це дуже істотно відрізняє її від людини епохи модерну, яка розглядала всі комунікаційні системи як джерело інформації. Вона вбачала в них спосіб об'єднання людей і засіб розширення власного простору і часу. Натомість людина стає залежною від технічних засобів, здатних заміняти реальність, симулюючи її так, що штучна реальність стає привабливішою, ніж дійсність об'єктивного світу. Те саме відбувається і у сфері знань. Ж. Бодіяр вважає, що знання в постмодерну епоху є лише блідою тінню, відлунням інформації. Інформаційні ж потоки позбавляють сенсу розмову про знання, мозаїчні фрагменти якого не перевершують рівня інформації, що породжується процесами тиражування систем знаків засобів масової інформації. Відбувається також нарощування сугестивного впливу тиражованих знаків, що підвищує дезорієнтацію в хаотичному інформаційному полі. Через це формуються безликі мовчазні маси, які вже неспроможні декодувати повідомлення, насолоджуючись видовищністю сукупності знаків. Це, на думку Ж. Бодріяра, спричиняє парадоксальний ефект, коли в сучасному суспільстві інформування анігілює інформацію і як наслідок "щезає інформація" в умовах експансії технічних засобів виробництва інформації, які він влучно називав "знаковим бомбардуванням". У цьому сенсі новий тип суспільства є не інформаційним, а постінформаційним. Отже, вважаємо, що таке бачення можна трактувати так: постінформаційне суспільство - це суспільство, в якому рівень брехні настільки зашкалює, що ти вже не віриш жодному джерелу інформації, крім себе і знайомих тобі людей.

Слід визнати, що передбачення, зроблене одним із найяскравіших дослідників інформаційного суспільства, починає справджуватися. Як зауважує Е. Тоффлер, міркуючи над тривалістю розгортання інформаційної хвилі і відповідно існування інформаційного типу суспільства, ця епоха промайне ще швидше, ніж перші дві, можливо навіть за кілька десятиліть. При цьому питання про те, що буде після інформаційного суспільства, він лишає відкритим, фокусуючи свою увагу на дослідженнях інформаційної хвилі. Але фактично він, хоч і не в прямій формі, вказує на те, що подібно до того як за індустріальним суспільством настає постіндустріальне або інформаційне, так за ним повинно настати інше. Продовжуючи логіку попереднього термінологічного конструювання, нову епоху слід назвати постінформаційною (чи постпостіндустріальною). Інша справа, що це окреслює певною мірою концептуальні контури поняття, зміст якого треба ще наповнювати.

Якщо продовжувати логіку використання згаданого вище критерію секторальної зайнятості, то, на наш погляд, можна припустити, що в постінформаційному суспільстві зникне домінування інформаційних працівників, як в індустріальному суспільстві, яке є постаграрним відносно аграрного, скоротилася питома вага сільгоспвиробників і як в інформаційному суспільстві, яке є постіндустріальним відносно індустріального, різко зменшилася частка працюючих у промисловості. У такому разі домінуюча зайнятість повинна переміститися або назад у зазначені сектори, що вкрай малоймовірно, або розосередитися між секторами відносно рівномірно, або ж переміститися в якийсь новий сектор. При цьому згортання зайнятості в інформаційному суспільстві вже увиразнилося, про що ми вже зазначали.

Відбулися і якісні зміни в самій інформації та знаннях, які є основою інформаційного суспільства, до такої міри, що інформація й знання певною мірою починають трансформуватися в антиподи. А головне, що в контексті нашого дослідження не виправдовуються достатньою мірою й надії, що в інформаційному суспільстві відбудеться пом'якшення екологічної кризи, загостреної на індустріальному етапі цивілізаційного розвитку.

Феномен інформаційного суспільства вже в цілому не тільки перетворився із прогнозів і проектів на реальність, але й дійшов такого етапу розвитку, коли став себе заперечувати за низкою параметрів, що дало підставу поставити на порядок денний виникнення феномену постінформаційного суспільства, у якому зайнятість в інформаційному секторі починає стрімко скорочуватися за рахунок роботизації та використання систем штучного інтелекту, а інформація починає все частіше перетворюватися на дезінформацію або псевдоінформацію, а головне, формується все більш природоневідповідна ситуація для екології людини, коли все більша частка людей стає інтелектуально і фізично пасивними. Розумова та фізична пасивність створює еволюційно та історично безпрецедентну протиприродну ситуацію для екології людини, яка загрожує глибокою деградацією для дуже значної частки громадян постінформаційного соціуму. Тому державна екологічна політика повинна охороняти не лише довкілля, але й природу людини. Останнє є перспективою наших подальших досліджень.

Список використаних джерел / List of references

Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція / Ж. Бодріяр. - Київ : Основи, 2004. - 230 с. [Bodriiar Zh. Symuliakry i symuliatsiia / Zh. Bodriiar. - Kyiv : Osnovy, 2004. - 230 s.].

Веклич О. О. Формування та реалізація національної екологічної політики України: монографія / О. О. Веклич, С. М. Волошин, Л. В. Жарова [та ін.] ; ред. С. О. Лизун. - Суми : Універсальна кн., 2012. - 335 c. [Veklych O. O. Formuvannia ta realizatsiia natsionalnoi ekolohichnoi polityky Ukrainy : monohrafiia / O. O. Veklych, S. M. Voloshyn, L. V Zharova [ta in.] ; red. S. O. Lyzun. - Sumy : Universalna kn., 2012. - 335 c.].

Горохов В. Г. Научно-техническая политика в обществе не-знания / Горохов В. Г. // Вопр. философии. - 2007. - № 12. - С. 65 - 80 [Gorohov V. G. Nauchno-tehnicheskaya politika v obschestve ne-znaniya / Gorohov V. G. // Vopr. filosofii. - 2007. - № 12. - S. 65 - 80].

Гэлбрейт Дж. Новое индустриальное общество : пер. с англ. / Дж. Гэлбрейт. - М. : Изд-во ACT : Транзиткнига ; СПб. : Terra Fantastica, 2004. - 602 с. [Gelbreyt Dzh. Novoe industrialnoe obschestvo : per. s angl. / Dzh. Gelbreyt. - M. : Izd-vo AST : Tranzitkniga ; SPb. : Terra Fantastica, 2004. - б02 s.].

Заржицький О. C. Актуальні проблеми правового забезпечення екологічної політики України (теоретичні аспекти) : монографія / О. С. Заржицький. - Дніпропетровськ : Нац. гірн. ун-т, 2012. - 199 c. [Zarzhytskyi O. S. Aktualni problemy pravovoho zabezpechennia ekolohichnoi polityky Ukrainy (teoretychni aspekty) : monohrafiia / O. S. Zarzhytskyi. - Dnipropetrovsk : Nats. hirn. un-t, 2012. - 199 c.].

Золотухін Д. Постінформаційне суспільство: сценарій MARVEL для України / Д. Золотухін. - Режим доступу : https://site.ua/dima.zolotukhin/4194 [Zolotukhin D. Postinformatsiine suspilstvo: stsenarii MARVEL dlia Ukrainy / D. Zolotukhin. - Rezhym dostupu : https://site.ua/dima.zolotukhin/4194].

Кастельс M. Информационная эпоха: экономика, общество и культура : пер. с англ. / М. Кастельс ; под науч. ред. О. И. Шкаратана. - М. : ГУ ВШЭ, 2000. - 608 с. [Kastels M. Informatsionnaya epoha: ekonomika, obschestvo i kultura : per. s angl. / M. Kastels ; pod nauch. red. O. I. Shkaratana. - M. : GU VShE, 2000. - 608 s.].

Мацевич И. Я. Феномен "постинформационного общества" как объект концептуализации / И. Я. Мацевич. - Режим доступа : http://www.intelros.ru/pdf/ mediafilosofia_2/14.pdf[Matsevich I. Ya. Fenomen "postinformatsionnogo obschestva" kak ob'ekt kontseptualizatsii / I. Ya. Matsevich. - Rezhim dostupa : http://www.intelros.ru/pdf7mediafilosotia_2/ 14.pdf].

Паршин С. А. Экология человека в информационном и постинформационном обществе / Паршин С. А., Ахлибининский Б. В. // Россия: прошлое, настоящее, будущее : материалы Всерос. науч.-практ. конф., Санкт-Петербург, 16 - 19 декабря 1996 г. / отв. ред. М. С. Уваров. - СПб. : Изд-во БГТУ, 1996. - 102 c. [Parshin S. A. Ekologiya cheloveka v informatsionnom i postinformatsionnom obschestve / Parshin S. A., Ahlibininskiy B. V // Rossiya: proshloe, nastoyaschee, buduschee : materialyi Vseros. nauch.-prakt. konf., Sankt-Peterburg, 16 - 19 dekabrya 1996 g. / otv. red. M. S. Uvarov. - SPb. : Izd-vo BGTU, 1996. - 102 c.].

Постинформационное общество. - Режим доступа : http://topru.org/36656/ postinformacionnoe-obshhestvo [Postinformatsionnoe obschestvo. - Rezhim dostupa : http:// topru.org/36656/postinformacionnoe-obshhestvo].

Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 - 2015 роки : Закон України від 9 січ. 2007 р. № 537-V // Відом. Верховної Ради України. - 2007. - № 12. - Ст. 102 [Pro Osnovni zasady rozvytku informacijnogho suspiljstva v Ukrajini na 2007 - 2015 roky : Zakon Ukrajiny vid 9 sich. 2007 r. № 537-V // Vidom. Verkhovnoji Rady Ukrajiny. - 2007. - № 12. - Ct. 102].

Ракитов А. И. Постинформационное общество / А. И. Ракитов // Философ. науки. - 2016. - № 12. - С. 7 - 19 [Rakitov A. I. Postinformatsionnoe obschestvo / A. I. Rakitov // Filosof. nauki. - 2016. - № 12. - S. 7 - 19].

Савчук В. В. Человекпостинформационногообщества / СавчукВ. В. // Вести. Санкт- Петербург. ун-та. Сер. 6. - 1998. - Вып. 3. - С. 18 - 23 [Savchuk V. V Chelovek postinformatsionnogo obschestva / Savchuk V! V! // Vestn. Sankt-Peterburg. un-ta. Ser. 6. - 1998. - Vyip. 3. - S. 18 - 23].

Тоффлер Э. Третья волна / Э. Тоффлер. - М. : ACT, 2002. - 776 с. [Toffler E. Tretya volna / E. Toffler. - M. : AST, 2002. - 776 s.].

Уэбстер Ф. Теории информационного общества / Фрэнк Уэбстер ; под ред. Е. Л. Вартановой ; пер. с англ. М. В. Арапова, Н. В. Малыхиной. - М. : Аспект Пресс, 2004. - 400 с. [Uebster F. Teorii informatsionnogo obschestva / Frenk Uebster ; pod red. E. L. Vartanovoy ; per. s angl. M. V. Arapova, N. V Malyihinoy. - M. : Aspekt Press, 2004. - 400 s.].

Handy C. The Future of Work. A Guide to a Changing Society / Charles Handy. - Oxford, 1984. - 201 p.

Rifkin J. The End of Work. The Decline of the Global Labor Force and the Dawn of the Post-Maket Era / Jeremy Rifkin. - New York, 1996. - 350 p.

Размещено на Allbest.ru