Деякі можливості використання слідів локомоції для встановлення особи невідомого злочинця

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Інститут права імені Володимира Сташиса

Класичного приватного університету

Деякі можливості використання слідів локомоції для встановлення особи невідомого злочинця

Калюга К.В., к. ю. н.,

заступник завідувача кафедри кримінального процесу та криміналістики

Статтю присвячено аналізу можливостей використання інформації про рухи (пересування) людини під час встановлення, розшуку та ототожнення особи невідомого злочинця. Критично проаналізовано застосування відомих методів і прийомів використання даних про рухові навички особи під час проведення окремих слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні. Сформульовано практичні рекомендації (пропозиції) з удосконалення застосування методів і прийомів роботи з «локомоційними» слідами. слідчий особа злочинець інформація

Ключові слова: локомоція, поведінкові рухи людини, навички особи злочинця, установлення особи невідомого злочинця.

Статья посвящена анализу возможностей использования информации о движениях (передвижениях) человека при установлении, розыске и отождествлении личности неизвестного преступника. Критически проанализировано применение известных методов и приемов использования данных о двигательных навыках лица при проведении отдельных следственных (розыскных) действий в уголовном производстве. Сформулированы практические рекомендации (предложения) по совершенствованию применения методов и приемов работы с «локомо- цийными» следами.

Ключевые слова: локомоция, поведенческие движения человека, навыки личности преступника, установление личности неизвестного преступника.

Kaliuha K.V SOME POSSIBILITIES OF USING OF TRACES OF LOCOMOTION TO ESTABLISH UNKNOWN OFFENDER

The article is devoted to the analysis of the possibilities of using information about the movements of a person during the identification, search and identification of an unknown criminal person. Critical analysis of the application of known methods and prima use of data on the motor skills of a person in the conduct of certain investigative (search) actions in criminal proceedings. Practical recommendations (suggestions) on improving the application of methods and prima work with “locomotion” traces are formulated.

Key words: locomotion, behavioral human movement, criminal S personality skills, identification of the unknown offender.

Постановка проблеми

Локомоція (фр. locomotion «пересування», з лат. loco motio «рух із місця») - переміщення тварин (у тому числі людини) у просторі (у водному середовищі, повітряному середовищі, твердою поверхнею, у щільному середовищі), зумовлене їх активними діями [1].

У фізіології людини локомоція - вид рухової діяльності, пов'язаний з активним переміщенням у просторі [2]. її результати - рухові акти.

Поряд із маніпулюванням локомоція - одна з двох категорій поведінки. Локомоція належить до інстинктивних рухів, тобто є функцією ригідної опорно-рухової системи організму, яка дозволяє лише мінімальну індивідуальну мінливість рухів, локомоторне рішення завдань (вибір правильного шляху в лабіринті під час проведення експерименту тощо). Вона може привести до формування складних навичок, стати елементом інтелектуальних дій тварин [3].

Відомо, що з давніх часів люди прагнули за зовнішнім виглядом і рухами людини визначати її характер, почуття та здібності. Однак проблема наукового обґрунтування можливостей використання інформації про рухи людини під час встановлення, розшуку й ототожнення особи невідомого злочинця залишається актуальною.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивчення спадщини науковців, які зробили певний внесок у вирішення цієї проблеми (В. Батуєва, О. Бернштейна, П. Гамбаряна, P. Гранит, Г. Орловського, Т. Павлової, І. Павлова, А. Суханова, О. Таірова та інших), дало змогу сформулювати власне бачення проблеми та позначити шляхи її вирішення.

Постановка завдання. Одна й та ж фраза, вимовлена з різною інтонацією та супроводжувана різними жестами, може набувати прямо протилежні значення. Є жести, які самі по собі є сигналами та не потребують слів.

В історії європейського мовознавства ще з античних часів відомий інтерес до жесту, коли проблема походження мови висунула теорію первісного виникнення жестової мови, на основі чого розвинулась звукова мова. Сьогодні вивчення жестової мови активізувалось завдяки дослідженням семіотики, соціолінгвістики та теорії комунікації [4]. Жест і міміка тісно пов'язані зі словом. Відомий режисер К. Станіславський постійно нагадував акторам, звертаючи увагу на роль жесту в спілкуванні: «Під час словесного спілкування говоріть не стільки вуху, скільки оку». Ще Цицерон писав: «Кожен рух душі має своє природне вираження в голосі, жесті, міміці. Рухи повинні відповідати діалогу та змісту слів» [5].

Яке це має значення на практиці? Як такі знання можна використати з метою встановлення, розшуку й ототожнення особи невідомого злочинця? Саме наданню відповідей на ці питання присвячено статтю.

Варто зауважити, що таку інформацію не можна буде розглядати як основний доказовий матеріал. Проте як додатковий чи доповнюючий він стане в нагоді. Наприклад, під час «зчитування» відео- інформації з камер спостереження, яку можна буде обробляти за допомогою дослідження та систематизації даних про характерні ознаки й властивості людини (особи невідомого злочинця) та індивідуальні особливості її виразних рухів.

Виклад основного матеріалу дослідження

Встановлено, що, спираючись на наявну інформацію про поведінкові рухи людини, можна ймовірно припустити країну мешкання особи, наявні переживання, усвідомлення своєї слабкості (відсутність упевненості в собі), наявність агресивних намірів, стан алкогольного чи наркотичного сп'яніння, фізіологічного або патологічного афекту, діагностувати особу з психологічними аномаліями, а також діагностувати людину, яка перебуває в передсуїци- дальному стані, наміри людини на цей час тощо [6].

Вираз обличчя підкаже, наприклад, що відчуває в конкретний момент інша людина, у якому становищі вона перебуває. Проте поведінка конкретної людини в тих чи інших обставинах залежить від її темпераменту та придбаних упродовж життя рис характеру. їх показниками є риси обличчя, форма голови, носа, вух, підборіддя, щік, бороди тощо [7, с. 5].

Усе це можна досліджувати за допомогою локомоції - різних рухів людини, пов'язаних із переміщенням її тіла в просторі, які є рефлекторними актами (навичками), що виникають у процесі навчання та під час накопичення життєвого досвіду. Напрацьовані локомоційні рухи стають навичковими моделями, що допускають їх координацію вищою нервовою системою.

Локомоційні рухи вже давно викликали увагу криміналістів, оскільки їхні сліди несуть певну інформацію про особисті властивості людини. їх не можна ототожнювати зі слідами ніг, які вивчаються трасологією та слідознавством та відображають форму, розмір і розміщення зовнішніх ознак слідоутворюючих об'єктів (боса нога, взуття). Локомоційні рухи матеріально не відображені в традиційних трасологічних слідах, оскільки вони динамічні та сприймаються лише в русі. Локомоційний слід - це відображення внутрішньої властивості людини, він існує тільки в процесі переміщення тіла в просторі (ходіння, біг, будь-яка діяльність), і саме тоді його можна спостерігати та зафіксувати.

Зараз у теорії криміналістики досліджують, а на практиці використовують лише сліди ходи, бігу людини, які залишаються на місці вчинення злочину. Механізм ходи досить складний, а його фундамент складають динамічні навички, зумовлені психічною діяльністю людини, її вищою нервовою системою та закономірностями механіки руху тіла. У спеціальній літературі під час розгляду механіки руху людини під час ходи розпізнають шість фаз. Проаналізуємо їх.

Перша фаза: стопа ноги викидається вперед та, опускаючись на п'ятку, стикається з опорою, на яку поступово переноситься центр ваги всього тіла. Потім стопа починає робити обертальні рухи від п'ятки до носка (перекатування стопи), останнє зберігається в двох наступних фазах. Оскільки центр ваги тіла поступово переноситься на п'ятку ноги, торкається опори, то в сліду п'ятки (каблук) утворюється більше поглиблення, ніж у проміжній частині.

Друга фаза: стопа, продовжуючи перекатування всією поверхнею, входить у контакт з опорою. Центр ваги тіла поступово переміщується в носок.

Третя фаза: під час перекатування й зміщення центру ваги до носка п'ятка поступово піднімається вверх і відділяється від опори. Оскільки тепер носок повністю ввійшов у контакт з опорою та вся вага тіла перемістилась на нього, а п'ятка припіднята, у цей момент виникає поштовх. Якщо опорою є м'який ґрунт (пісок, сніг), то в носку сліду утворюються зрушення ґрунту назад.

Четверта фаза: після поштовху стопа відділяється від опори та піднімається вверх. У цей час друга нога робить третю фазу руху та центр ваги тіла переноситься на неї, усе тіло зміщується в бік (наприклад, правої ноги, якщо рух почався з лівої).

П'ята фаза: піднята нога перебуває у вільному стані та робить маятникоподібні рухи, відповідно виносячи вперед корпус тіла, що схиляється й рухається вперед.

Шоста фаза: піднята нога, зробивши маятникоподібні рухи, опускається п'яткою стопи на опору, і цикл повторюється знову, тобто людина перемістила своє тіло на крок уперед.

Механізм локомоційних рухів під час ходи й слідоутворення пояснює появу поглиблення в п'ятці й носку сліду, зменшення довжини сліду внаслідок зрушення ґрунту в носочній частині, а також дає змогу відрізнити сліди людини, яка біжить, від спокійної ходи або руху з вантажем. З позиції механіки хода являє собою поштовхоподібний рух, що виконується поперемінно то правою, то лівою ногою. Тому корпус тіла розхитується з боку в бік, що складає одну з ознак ходи.

Локомоційні рухи, які виявляються під час ходьби, бігу та орієнтування в просторі, тобто збереження вертикального положення, мають навичкову природу. І. Павлов із цього приводу зазначав: «Ми знаємо, що стояння й ходьба та взагалі зрівноваження тіла в просторі - рефлекси». Сформований динамічний стереотип локомоційних рухів постає як варіативна модель (відносно стала), що контролюється свідомістю.

Для вивчення локомоційних рухів, які матеріалізовані в слідах ніг, необхідно знати їхні ознаки.

Відображені в слідах ніг ознаки утворюють поняття «ознаки ходи». Ходу та її ознаки можна вивчати органолептично або фіксувати технічними засобами в момент злочинної діяльності людини, а також за матеріальними слідами ніг, які залишаються на місці злочинної діяльності (місця події), шляхом застосування технічних вимірювальних засобів і методів.

Хода як механічний поштовхоподібний рух характеризується такими ознаками: а) розмахом руху ніг, тобто довжиною кроку правої й лівої ноги; б) поперечним положенням ніг, що відбивається в ширині кроку; в) поворотом стопи навколо вертикальної осі ноги, що відбивається у вигляді кута розвороту стопи. Метричні параметри цих рухів являють собою ознаки локомоційних рухів.

Для визначення метричних параметрів ознак ходи (локомоційних рухів) на місці події обирають доріжку слідів не менше 4-5 пар слідів і проводять вимірювання. Насамперед доріжка слідів повинна бути сфотографована способом лінійної панорами за вертикального положення фотоапарата з висоти не менше 1,5 м (на такому панорамному знімку найбільш точно можна буде виміряти всі ознаки ходи). У криміналістиці запропоновано два методи вимірювання локомоційних ознак - чеський і російський. Розглянемо кожний із них окремо.

Згідно з рекомендаціями чеських криміналістів насамперед необхідно накреслити дві лінії, які з'єднують внутрішні точки п'яток лівих і правих слідів. Відстань між цими лініями вимірюють та інтерпретують як ширину кроку, потім через нижні точки п'яток слідів проводять прямі лінії та по перпендикуляру до них визначають довжину правого й лівого кроку. Вісь сліду проводять по внутрішньому краю сліду та вимірюють кут правого й лівого розвороту ступні. У чеській системі вимірювань заведено визначати довжину подвійного кроку, яка являє собою відстань від п'ятки до п'ятки двох однакових кроків.

Російська система вимірювань локомоційних ознак більш проста. Для вимірювання через центри п'яток однойменних слідів креслять орієнтуючі лінії, а на місці події натягують шпагат. Потім центри п'яток поєднують прямими. Відстань між орієнтуючими лініями вимірюють і вважають за ширину кроку. Відстань по прямій від лівого сліду до правого є довжиною правого кроку, а відстань від правого до лівого - довжиною лівого кроку. Для вимірювання розвороту ступні правої й лівої ноги через середину сліду проводять вісь і вимірюють у градусах кут розвороту правої стопи та кут розвороту лівої стопи. У російській системі вимірювань доцільно через середину між орієнтуючими пунктирними лініями проводити лінію спрямування руху, а ломану лінію, що з'єднує п'ятки слідів, прийнято іменувати лінією ходи. Ламаність лінії ходи свідчить про численні особливості локомоційних рухів під час ходьби.

Розглянута система визначення метричних величин ознак локомоційних рухів використовується в практиці та наводиться в навчальній літературі з криміналістики [8]. За аналогією можна проводити вимірювання також інших локомоційних ознак.

Висновки

На сьогодні локомоційні процеси вивчаються здебільшого в психології, медицині, зоології тощо [9]. Вважаємо, що залучення отриманих у цих галузях здобутків у криміналістику сприятиме подальшому вдосконаленню криміналістичних прийомів і методів отримання інформації, що дасть можливість розшукати злочинця та в подальшому викрити його у вчиненні злочину, щодо якого провадиться кримінальне провадження.

Література

Биологический энциклопедический словарь / [редкол. : А. Бабаев, Г. Винберг, Г. Заварзин и др.] ; гл. ред. М. Гиляров. - 2-е изд., испр. - М. : Советская энциклопедия, 1986. - 831 с.

Локомоция // Большая советская энциклопедия [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://bse.sci- lib.com/artide071187.html.

Локомоция // Психологический словарь [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://psychology. net.m/dictionaries/psy.html?word=476.

Акишина А. Жесты и мимика в русской речи: лингвострановедческий словарь / А. Акишина, Х. Кано, Т. Акишина. - М. : Русский язык, 1991. - 144 с.

Щекин Г. Визуальная психодиагностика: познание людей по их внешности и поведению : [учеб.-ме- тод. пособие] / Г. Щекин. - 4-е изд., стереотип. - К. : МАУП, 2011. - 616 с.

Шапарь В. Как читать человека по лицу, почерку, позе, мимике, жестам / В. Шапарь. - Х. : Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга» ; Белгород : ООО «Книжный клуб «Клуб семейного досуга», 2009. - 336 с.

Шапарь В. Как читать человека по лицу. Легкий способ / В. Шапарь. - Х. : Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга» ; Белгород : ООО «Книжный клуб «Клуб семейного досуга», 2011. - 384 с.

Біленчук П. Криміналістика : [підручник] / П. Біленчук, О. Дубовий, П. Тимошенко, М. Салтевський. - К. : Нац. академія внутр. справ України, 1997. - 232 с.

Спінальні механізми генерації локомоторних рухів. Спінальний генератор [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://medbib.in.ua/spinalnyie- mehanizmyi-generatsii-lokomotomyih.html.

Размещено на Allbest.ru