Непроцесуальні форми взаємодії при розслідуванні кримінальних правопорушень, пов’язаних з рейдерськими захопленнями

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 343.98

Університету державної фіскальної служби України

НЕПРОЦЕСУАЛЬНІ ФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПОВ'ЯЗАНИХ З РЕЙДЕРСЬКИМИ ЗАХОПЛЕННЯМИ

М.А. Федорчук,

Уся діяльність взаємодіючих сторін повинна бути підпорядкована загальній меті - установленню істини у справі, яка може вважатися встановленою лише тоді, коли вона підтверджена даними, отриманими процесуальним шляхом [10, с. 105-115].

Метою взаємодії у зазначених випадках є «об'єднання» інтелектуальних, фізичних можливостей усіх правоохоронних органів та інформаційних ресурсів у боротьбі зі злочинністю взагалі і злочинів, пов'язаних з рейдерськими захопленнями, зокрема [23].

Окремі автори в юридичній літературі форми взаємодії поділяють на процесуальні та організаційні (непроцесуальні). Зокрема, Ю. А. Кукушкін зазначає, що «необхідно розрізняти взаємодію процесуальну й організаційну. Перша регламентована законом, друга - відомчими нормативними актами» [13, с. 47]. Про корисність такого розмежування висловлювався і А.А. Чувільов [19, с. 38]. Подібний розподіл має пізнавальну і практичну цінність, дозволяє правильно визначити значення результатів взаємодії.

З цього приводу А. В. Дулов зазначав, що взаємодія здійснюється на двох рівнях: процесуальному - при проведенні окремих слідчих дій, і адміністративному поєднанні адміністративно-правової діяльності (проведення інспекцій, ревізій тощо) з елементами процесуальної. При цьому він зазначає, що складність взаємодії у другому випадку визначається тим, що не завжди він прямо і чітко регламентований кримінально-процесуальним законодавством [4, с. 26].

До організаційної (непроцесуальної) форми взаємодії відносять: сповіщення оперативним працівником слідчого, який обслуговує територію, де скоєно злочин, чи спеціалізується у розслідуванні кримінальних проваджень цієї категорії, про розпочате розслідування такого злочину; направлення слідчому для вирішення питання про відкриття кримінального провадження матеріалів перевірки за даними, що отримані оперативно-розшуковим шляхом; ознайомлення його з оперативними матеріалами, що мають відношення до кримінального провадження, яке розслідується слідчим; спільне й узгоджене планування слідчих (розшукових) дій та оперативно-розшукових заходів; спільне обговорення зібраних за кримінальним провадженням слідчих і оперативно-розшукових даних; створення слідчих оперативних груп для виїзду на місце події; створення слідчих оперативних груп для розкриття складних та великих за обсягом злочинів, а також злочинів минулих років; взаємне інформування про відомості (дані), що являють собою інтерес для досудового розслідування чи оперативно- розшукової діяльності; здійснення організаційного керівництва взаємодією з боку керівництва правоохоронного органу тощо [17, с. 157-158].

Слід розрізняти зовнішню та внутрішню взаємодію при розслідуванні кримінальних правопорушень, пов'язаних з рейдерським захопленням.

Необхідність внутрішньої взаємодії особливо гостро проявляється у відповідних умовах відсутністю поглибленої спеціалізації щодо розкриття та розслідування злочинів, пов'язаних з рейдерськими захопленнями.

Найбільш розповсюдженими формами такої взаємодії є: спільне обговорення інформації, зібраної у ході розслідування кримінального провадження, висунення версій, визначення способів їхньої перевірки процесуальним та оперативним шляхом; створення спеціальних груп співробітників спеціальних служб для вирішення поставлених завдань; спільне виконання окремих заходів; надання сприяння службам та їхнім підрозділам шляхом безперешкодного інформаційного забезпечення, надання технічних засобів для якісного виконання поставлених завдань; обмін інформацією між службами і підрозділами [14, с. 179].

На думку окремих авторів, резерви щодо розширення й удосконалення форм взаємодії існують реально, до них можна віднести: створення постійно діючих координаційних груп із представників правоохоронних органів для виявлення найбільш перспективних напрямів роботи, планування широкомасштабних заходів, розробка рекомендацій щодо удосконалення досвіду, підготовка аналітичних оглядів практики по лінії злочинів на рівні зацікавлених відомств вирішити питання про безперешкодний обмін інформацією [20, с. 31].

Як ефективні форми взаємодії, пропонують: взаємний обмін інформацією; розробку спільних методичних рекомендацій, вказівок; прийняття спільних заходів щодо одноманітного застосування чинного законодавства [5, с. 58].

При цьому організація взаємодії різних органів включає в себе: оцінку ступеня складності криміногенної ситуації в регіоні; кримінологічне прогнозування розвитку злочинності в регіоні та планування щодо протидії і отримання її негативних тенденцій; формування мети і завдань діяльності всіх суб'єктів-учасників цієї діяльності, а також конкретних заходів, направлених на вирішення цих завдань; правове, організаційне та інформаційне забезпечення їхньої діяльності; ресурсне забезпечення нормального функціонування всіх суб'єктів системи [9, с. 37].

Використання цієї чи іншої форми взаємодії визначається специфікою завдання, оперативною обстановкою, особливостями функцій суб'єктів взаємодії тощо.

Форми взаємодії при розслідуванні кримінальних правопорушень, пов'язаних з рейдерським захопленням, можна об'єднати в три групи. До першої групи належать вчені, які стверджують, що взаємодія може здійснюватися у двох основних формах: узгодження планування заходів та спільна розробка і виконання запланованих заходів [3].

Про дві форми взаємодії згадує і В. М. Шванков, але при цьому називає їх: формою спільної праці; формою прямого співробітництва або формою інформаційного обміну [22].

Друга група науковців відстоює ідею багатоманітності форм взаємодії. Так, Г Г. Іваншвілі стверджує, що вони можуть реалізовуватися у таких формах, як спільне планування, обмін інформацією, встановлення особистого контакту між керівниками й організаціями тощо [7]. До цієї групи авторів приєднується і багато інших науковців, але різноманітність форм вони тільки виділяють, але не називають і ніяк не класифікують [15].

До третьої групи авторів належать науковці, які намагалися розкрити багатоманітність організаційних форм взаємодії. Так, В. А. Лукашов зазначає, що всю різноманітність організаційних форм потрібно класифікувати залежно від рівня завдань, які вирішуються на організаційному та оперативно-тактичному рівнях [12].

Виходячи із цієї позиції можна виділити такі загальноорганізаційні форми взаємодії, як: спільні усна і письмова інформація про підготовлені і вчинені злочини, підозрюваних осіб, прикмети злочинця, викрадені речі, цінності, транспортні засоби або інші злочини тощо; спільне планування щодо розкриття злочинів; узагальнення і розповсюдження передового досвіду щодо взаємодії; спільна підготовка і проведення службових, тематичних нарад і семінарів з питань удосконалення взаємодії у розкритті злочинів [20, с. 37]. правоохоронний злочинність рейдерський захоплення

Свого часу А. В. Хіреін зазначав, що успішне розслідування злочинів взагалі і злочинів, пов'язаних з рейдерськими захопленнями зокрема, може бути досягнуте лише за умови тісної взаємодії слідчого й оперативного працівника, яка може здійснюватися як у межах слідчої оперативної групи, так і поза цими межами.

При цьому взаємодія слідчого з оперативними працівниками в межах слідчої оперативної групи містить у собі: спільне планування розслідування й оперативно-розшукової діяльності, у тому числі розробку версій та заходів щодо їхньої перевірки; взаємний обмін інформацією, яка надходить, та її колективний аналіз; вивчення інших аналогічних злочинів за способом вчинення й інших обставин злочинів з метою встановлення їхнього зв'язку з кримінальним провадженням, що розслідується [18, с. 11].

Найважливішою гарантією ефективності спільних зусиль слідчого та оперативного працівника є неухильне виконання та дотримання «букви і духу закону», причому вона повинна бути єдиною і загальнообов'язковою для всіх суб'єктів правозастосовної діяльності [17, с. 153].

Серед причин недостатнього рівня розслідування злочинів, пов'язаних з рейдерськими захопленнями, із використанням оперативно-розшукових сил і засобів учені та практики здебільшого констатують незадовільність існуючого стану та його наслідки, але не повною мірою враховують причини такого стану, а саме відповідність реальних умов до їхніх фактичних проблем.

Успіх діяльності з виявлення, розкриття та розслідування злочину багато в чому визначається використанням найбільш ефективних у конкретних умовах організаційних принципів у роботі органів розслідування, оперативних підрозділів та інших учасників взаємодії.

Своєрідною формою розкриття і розслідування злочинів на стадії досудового розслідування є реалізація матеріалів (даних), отриманих при здійсненні оперативно-розшукової діяльності.

Матеріали оперативно-розшукової діяльності нерідко дозволяють слідчому прийняти обґрунтоване рішення про внесення даних до ЄРДР щодо відкриття кримінального провадження і проведення по ньому розслідування, особливо тоді, коли протиправна діяльність розроблюваних осіб достатньою мірою визначена й оперативно задокументована.

Таку оперативно-розшукову інформацію поділяють на інформацію: а) що вказує місцезнаходження джерел доказів, орієнтуючого характеру; б) за відповідних умов легалізації безпосередньо доказового призначення [10, с. 246].

Успішне використання оперативно-розшукової інформації в розслідуванні злочинів значною мірою залежить від того, як слідчий або особа, яка проводить розслідування, оволоділи прийомами та методами збирання і тактичними прийомами використання оперативної інформації в кримінальному процесі.

Від того, наскільки правильно та вміло взаємодіють між собою оперативний співробітник і слідчий, залежить успіх швидкого та повного розкриття злочину.

По-перше, слідчий здійснює свою діяльність засобами і методами, передбаченими кримінальним процесуальним законом, вони носять процесуальний характер. Оперативний працівник здійснює свою діяльність, хоча і регламентовану Законом України «Про оперативно- розшукову діяльність» і внутрішньовідомчими актами, які передбачають їхнє використання для боротьби зі злочинністю спеціальних, у тому числі і негласних, методів і засобів, але вони не є процесуальними.

По-друге, це різні права слідчого й оперативного працівника в застосуванні процесуальних і непроцесуальних засобів та методів. Слідчий ні за яких обставин не може користуватися засобами і методами, які використовуються оперативним працівником, оскільки він, згідно зі ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», не є суб'єктом цієї діяльності. Він має право використовувати лише передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України слідчі (розшукові) дії [6].

По-третє, це різні межі застосування слідчим та оперативним працівником процесуальних і непроцесуальних засобів і методів. Якщо слідчі (розшукові) дії (за винятком огляду місця події) можуть проводитися тільки після відкриття кримінального провадження і до закінчення досудового розслідування, то оперативно-розшукові заходи застосовуються як до відкриття кримінального провадження у ході досудового розслідування, так іноді і після закриття кримінального провадження. Таким чином, успіх розслідування значно залежить від якості проведення слідчих (розшукових) дій і ефективності оперативно-розшукових заходів щодо виявлення та закріплення слідів скоєного злочину.

По-четверте, це різні безпосередні результати діяльності оперативного працівника і слідчого. Унаслідок дій слідчого можуть бути отримані судові докази, тоді як унаслідок оперативно-розшукових дій оперативного працівника можуть бути отримані лише дані про факти, джерела цих фактів, з яких докази виходять не інакше, ніж шляхом провадження слідчих (розшукових) дій [10, с. 246-247].

Діалектика зв'язку оперативно-розшукової діяльності і досудового слідства в боротьбі зі злочинністю полягає у тому, що вони мають загальний об'єкт дослідження - злочин, спираються на загальний світогляд і методологічну основу.

В.М. Биков взаємодію між її учасниками ділить на чотири етапи.

На першому етапі починається попереднє ознайомлення майбутніх учасників взаємодії один з одним (від колег по роботі; інформація з наказів чи оглядів, оцінка особи з боку керівництва тощо).

На другому етапі встановлюються перші контакти між слідчим та оперативним працівником (при виїздах на місця подій, обміні інформацією, спільному плануванні розслідування тощо).

На третьому етапі формуються більш повні, об'єктивні і тому більш правильні уявлення про морально-ділові якості взаємодіючих сторін.

На четвертому етапі продовжується співпраця і спільна діяльність щодо розслідування злочинів, відбувається розподіл ролей (повноважень) і визначення організуючої ролі слідчого (наприклад, керівництво слідчими слідчих оперативних груп) [1, с. 13-16].

За дослідженням, проведеним Є. П. Іщенко щодо якісних показників взаємодії слідчого з оперативними підрозділами, були отримані такі результати: взаємодія налагоджена добре - 27,4 %; взаємодія налагоджена задовільно - 63,8 %; взаємодія не налагоджена - 8,8 % [8, с. 157].

Разом з тим О. А. Волобуєва свого часу провела наукове дослідження щодо наявності причин, які негативно впливають на якість взаємодії. Результати були такими: 1) недостатній рівень законодавчої регламентації взаємодії у стадії досудового розслідування; 2) відсутність чітких відомчих інструкцій і відповідних нормативних актів, що регулюють усі аспекти слідчої діяльності щодо залучення до процесу розслідування фахівців; 3) недостатня поінформованість слідчого про сучасні професійні можливості й технічне оснащення експертних установ і підрозділів тощо [2, с. 8].

Від того, наскільки налагоджена та організована взаємодія, залежить ефективність діяльності правоохоронних органів у виявленні, розкритті та розслідуванні злочинів, пов'язаних з рейдерськими захопленнями.

Взаємодія між спеціальними підрозділами набуває епізодичного і найчастіше безсистемного характеру. Тому, на думку окремих авторів, назріла необхідність в організації взаємодії на якісно новому системному рівні [16, с. 76].

Таким чином, правильно організована взаємодія оперативного працівника зі слідчими та іншими працівниками при реалізації оперативної інформації забезпечує: оптимальне використання можливостей суб'єктів взаємодії (працівників оперативно-розшукових підрозділів, слідчих, спеціалістів, експертів, інших співробітників, керівників); поєднання гласних (процесуальних і непроцесуальних) методів викриття, розслідування, попередження та припинення злочинів із негласними (оперативно-розшуковими, науково-технічними) засобами і методами; вирішення завдань, попередження і розкриття злочинів, розшук злочинців, застосування до них передбачених законом заходів державного примусу; виявлення й усунення причин і умов, що сприяють скоєнню злочинів; зашифровку джерел отримання оперативної інформації; забезпечення безпеки осіб учасників кримінального судочинства тощо; забезпечення максимального відшкодування нанесених злочином збитків державі [21, с. 373].

За результатами проведеного наукового дослідження, були встановлені основні недоліки організації взаємодії слідчих і оперативних працівників ОВС.

До них належать: несвоєчасне та неякісне виконання доручень слідчого (87 %); недостатня інформованість слідчих про спрямованість та зміст оперативно-розшукових заходів (38 %); формальний підхід до виконання обов'язків щодо виявлення та розкриття злочинів (43 %); відомчий підхід до розпорядження інформаційними ресурсами (56 %); формальна участь співробітників оперативних підрозділів у діяльності слідчо-оперативних груп (94 %) [20, с. 223].

Аналіз організації взаємодії правоохоронних органів при розкритті та розслідуванні кримінальних правопорушень, пов'язаних з рейдерськими захопленнями, свідчить про певні труднощі.

За результатами проведеного наукового дослідження, вдалося виділити фактори, які негативно впливають на ефективність такої взаємодії. До них належать: наявність різних інтересів та показників оцінки діяльності підрозділів, що беруть участь у спільних діях; корумпованість окремих співробітників правоохоронних органів; різні критерії оцінки діяльності взаємодіючих підрозділів; відсутність зацікавленості у кінцевому результаті діяльності; відомчі інтереси та нерозкриття певної наявної інформації (більшою мірою оперативно-розшукової); низький рівень нормативно-правової регламентації взаємодії; відсутність належного методичного забезпечення організації та здійснення взаємодії у ході розслідування злочинів; неналежний рівень професійної підготовки співробітників, які беруть участь у спільних діях; складність виявлення та розслідування злочинів, застосування правопорушниками заходів протидії правоохоронним органам тощо [11, с. 71].

На зазначені фактори впливають як об'єктивні, так і суб'єктивні чинники. До об'єктивних чинників належать: складність дій, які виконуються під час взаємодії; заходи щодо приховування слідів злочинцями; низький рівень технічного забезпечення органів, що беруть участь у спільних (розшукових) діях тощо. До чинників суб'єктивного характеру відносять: можливості керівного складу підрозділів ОВС організувати діяльність співробітників різних підрозділів чи правоохоронних органів; відсутність належної підготовки та досвіду спільної діяльності; формальне ставлення до результатів спільних операцій. Окремі дослідження свідчать, що майже у 67 % випадків виконання спільних (розшукових) дій носило формальний характер [11, с. 71-72].

Разом з тим взаємодія потребує вдосконалення не лише в організаційному та правовому напрямах, але, в першу чергу, в інформаційному, оскільки сучасний рівень розвитку інформаційних технологій це дозволяє зробити. Цю думку підтримують і інші автори [5, с. 61].

Список використаних джерел

1. Быков В. М. Психологические аспекты взаимодействия следователя и органа дознания : лекция / В. М. Быков. - Омск, 1976. - 542 с.

2. Волобуєва О. А. Взаємодія слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / О. А. Волобуєва. - К., 2006. - 20 с.

3. Громов Н. А. Доказательства, доказывание и использование результатов оперативнорозыскной деятельности : учебное пособие / Н. А. Громов. - М. : Приор, 2001. - 208 с.

4. Дулов А. В. Тактические операции при расследовании преступлений / А. В. Дулов. - Минск, 1979. - 128 с.

5. Дзуганов А. А. К вопросу о взаимодействии органов внутренних дел при раскрытии и расследовании преступлений против собственности с палатами по государственной регистрации прав на недвижимость и сделок с ними / А. А. Дзуганов // Известия Тульского государственного университета. - 2001. - Вып. 5. - С. 56-61.

6. Про оперативно-розшукову діяльність : Закон України : від 18 лютого 1992 року № 2135-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 22. - Ст. 303.

7. Иваншвили Г. Г. Взаимодействие оперативных аппаратов ИТУ и уголовного розыска в раскрытии преступлений, совершенных до ареста и оставшихся не раскрытыми : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / Г. Г. Иваншвили. - М., 1985. -11 с.

8. Ищенко Е. П. Проблемы первоначального этапа расследования преступлений / Е. П. Ищенко. - Красноярск, 1987. - 167 с.

9. Кобзарь И. А. Взаимодействие правоохранительных органов - субъектов противодействия преступности несовершеннолетних / И. А. Кобзарь // Известия Тульского государственного университета. - Тула, 2002. - Вып. 6. - С. 36-41.

10. Ковашерис А. К. Тактические положения взаимодействия следственных и оперативных органов / А. К. Ковашерис // Совершенствование уголовного и уголовно-процессуального законодательства. - Рига, 1982. - С. 105-115.

11. Лисенко В. В. Досвід підрозділів податкової міліції Російської Федерації щодо взаємодії з іншими правоохоронними та контролюючими органами / В. В. Лисенко // Збірник наукових праць Академії ДПС України. - 2001. - № 4 (14). - С. 131-140.

12. Лукашев В. А. Организация взаимодействия оперативно-розыскных аппаратов ОВД / А. Лукашев. - Омск, 1982. - С. 18.

13. Организация работы следственного отдела (управления) УВД, МВД / под. ред. В. Мурашова. - М. : НИИ МВД СССР, 1977. - 169 с.

14. Организационная деятельность ОВД по предупреждению преступлений : учебник для слушателей / под ред. В. Д. Малкова, А. Ф. Токарева. - М. : Академия управления МВД России, 2000. - 322 с.

15. Потоцкий Н. К. Совершенствование деятельности оперативных аппаратов следственных изоляторов в борьбе с преступностью : дисс. ... канд. юрид. наук /Потоцкий Н. К. - М., 1984. - С. 182-193.

16. Січкар В. О. Проблеми боротьби з податковою злочинністю та шляхи їх розв'язання / В. О. Січкар // Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Запоріжжя, 2002. - Ч. І. - С. 70-76.

17. Усатий Г. Проблеми здійснення взаємодії слідчих та оперативних працівників при розслідуванні податкових злочинів / Г. Усатий // Науковий вісник академії ДПС України. - 2002. -№ 1(15). - С. 149-158.

18. Хірсін А. В. Криміналістичне забезпечення розслідування корисливо-насильницької організованої злочинної діяльності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / А. В. Хірсін. - К., 2006. - 18 с.

19. Чувилев А. А. Взаимодействие следователя органов внутренних дел с милицией : учебное пособие / А. А. Чувилев; МВД СССР; Моск. высш. школа милиции. - М., 1981. - 80 с.

20. Цимбал Г П. Взаємодія податкової міліції з правоохоронними та державними органами при виявленні і розслідуванні злочинів у сфері оподаткування : монографія / Г. П. Цимбал. - Ірпінь : Національна академія ДПС України, 2007. - 160 с.

21. Центров Е. Е. Информационно-организационные аспекты криминалистического обеспечения борьбы с организованной преступностью / Е. Е. Центров // Актуальные проблемы теории и практики борьбы с организованной преступностью в России. - М. : НИ и РИО Московского института МВД России, 1994. - Вып. 1. - С. 157-161.

22. Шевчук В. М. Профілактична профілактика злочинів та її роль у побудові методики розслідування: дискусійні проблеми / В. М. Шевчук // Вісник Академії правових наук України. - 2002. - J№ 2 (29). - С. 175-180.

23. Цимбал П. В. Необхідність взаємодії оперативних працівників, слідчих та фахівців при виявленні, розкритті т розслідуванні податкових злочинів / П. В. Цимбал // Південноукраїнський правничий часопис. - Одеса, 2007. - N° 2. - С. 210-215.

Анотація

Ключові слова: форми взаємодії, кримінальні правопорушення, рейдерські захоплення, розслідування, правоохоронні органи.

Статья посвящена непроцессуальным формам взаимодействия правоохранительных органов при расследовании уголовных преступлений, связанных с рейдерскими захватами, а также рассмотрены проблемы недостаточного уровня расследования данного вида преступлений.

Ключевые слова: формы взаимодействия, уголовные преступления, рейдерские захваты, расследование, правоохранительные органы.

Key words: forms of interaction, criminal offenses, raider hijacking, investigation, law enforcement agencies.