Взаємодія слідчого та прокурора при розслідуванні кримінальних правопорушень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Взаємодія слідчого та прокурора при розслідуванні кримінальних правопорушень

В Україні тривають масштабні реформи правоохоронних органів у світлі Європейських стандартів. Змінено правові засади організації та діяльності, оптимізовано структуру цих органів. Водночас відсутність ефективної взаємодії між слідчим і прокурором у конкретному кримінальному провадженні залишається причиною недостатнього рівня розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, відновлення прав потерпілих від злочину осіб. Означені проблеми потребують наукового дослідження та подальшого практичного вирішення [9].

Окремі аспекти взаємодії суб'єктів кримінально-процесуальних відносин, які реалізують функцію обвинувачення, досліджували такі вчені, як: О.М. Бандурка, В.П. Бахін, В.Д. Берназ, Р.С. Бєлкін, Г.П. Власова, А.Ф. Волобуєв, В.В. Голубєв, Ю.М. Грошевий, І.М. Гуткін, В.С. Зеленецький, В.В. Іванов, Д.О. Компанієць, А.М. Ларін, В.Б. Мазан, В.В. Пивоваров, М.О. Погорецький, Г.П. Середа, С.В. Слинько, С.М. Стахівський, В.М. Федченко, Л.І. Щербина та ін.

Незважаючи на постійне приділення уваги предмету взаємодії між різними суб'єктами кримінального переслідування з боку як науковців, так і практиків, детальні питання взаємодії між слідчим і прокурором у рамках Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), прийнятого 13 квітня 2012 року [3], коли майже кожний прокурор є процесуальним керівником у кримінальному провадженні та спрямовує подальший рух розслідування, науковцями не розглядалися.

Метою статті є дослідження особливостей спільної діяльності слідчого та прокурора під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, визначення правової природи, ролі та специфіки такої взаємодії, виявлення способів підвищення її ефективності, а також формулювання обґрунтованих пропозицій з удосконалення чинного законодавства.

Швидке і кваліфіковане розслідування кримінальних правопорушень вимагає узгодженої взаємодії слідчого та прокурора як основних суб'єктів кримінального переслідування.

Об'єднання їхніх спільних зусиль є важливою запорукою успішного виконання завдань, визначених ст. 2 КПК України, щодо захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Чинний КПК України не містить визначення терміна «взаємодія».

В юридичній літературі під взаємодією розуміють ділову співпрацю суб'єктів правовідносин, здійснення якої необхідно для досягнення їхньої спільної мети [2, с. 276].

Взаємодією називають спільну, погоджену діяльність відповідних суб'єктів при розслідуванні кримінальних справ, що спрямована на використання методів і засобів, властивих цим суб'єктам, при чіткому розподілі повноважень між ними [5, с. 5].

Особливості взаємодії прокурора і слідчого визначаються їхнім процесуальним статусом та основними завданням діяльності на стадії досудового розслідування [1, с. 95].

Відповідно до ч. 5 ст. 40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.З положень ст. 37 КПК України вбачається, що реалізація повноважень прокурора під час розслідування кримінального правопорушення починається після призначення його як процесуального керівника у конкретному кримінальному провадженні. У ч. 2 цієї статті закріплений принцип «незмінності прокурора» - прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення.

При цьому прокурор у кримінальному провадженні, як і слідчий, реалізує визначені законом повноваження самостійно, а органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора (ч. 1 ст. 36 КПК України).

Для успішного виконання передбачених у ст. 2 КПК України завдань кримінального провадження, відповідно до ч. 2 ст. 9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Крім наявної спільної мети, обумовленою вирішенням сумісних завдань, для досягнення відчутних результатів взаємодії слідчого та прокурора необхідне ефективне використання повноважень, форм та методів роботи, які властиві кожному із зазначених суб'єктів, у супроводі із взаємоінформуванням про їхні результати.

Повноваження слідчого передбачені у ч. 2 ст. 40 КПК України, перелік яких не є вичерпним. У ч. 2 ст. 36 КПК України визначені основні повноваження прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням.

Процесуальне керівництво прокурора - організація процесу досудового розслідування, визначення напрямів розслідування, координація процесуальних дій, сприяння створенню умов для нормального функціонування слідчих, забезпечення додержання у процесі розслідування вимог законів України [4, с. 120].

Вказане визначення «процесуального керівництва прокурора» містить основні 4 елементи взаємодії прокурора зі слідчим у рамках одного кримінального провадження: 1) організація процесу досудового розслідування; 2) визначення напрямів розслідування; 3) координація процесуальних дій; 4) забезпечення додержання законів. Це означає, що саме прокурор визначає ті завдання, які необхідно буде виконати слідчому під час розслідування конкретного кримінального правопорушення, та забезпечує належні умови для їхнього виконання. Таким чином, по суті, прокурор здійснює певний контроль над взаємодією між ним та слідчим. І в цьому проявляється його керівна роль.

Умовно весь процес взаємодії між слідчим та прокурором можна поділити на 2 види: процесуальний (будується на вимогах чинного законодавства) та організаційний (повсякденні службові контакти слідчого та прокурора). Ці два види взаємодії є пов'язаними між собою та взаємообумовленими.

Організаційна взаємодія між прокурором та слідчим проявляється у вирішенні нагальних питань щодо розслідування кримінальних проваджень - узгодженні черговості слідчих(розшукових) дій, обміну оперативно-значимою інформацією, а також під час спільного аналізу здобутих доказів та визначення подальшого напряму руху.

При цьому організаційні питання взаємодії прокурора та слідчого можуть, і в своїй більшості повинні, регулюватися відомчими нормативними актами. Саме шляхом видання спільних наказів, розпоряджень, вказівок спрямовується діяльність прокурора і слідчого на більш ефективну реалізацію повноважень, створюється алгоритм дій того чи іншого взаємодіючого суб'єкта - що робити, яким чином та коли, досягається узгодженість їхніх дій та кінцевий бажаний результат.

Аналіз закріплених у КПК України повноважень прокурора та слідчого дозволяє виділити такі форми процесуальної взаємодії. Так, прокурор уповноважений доручити слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їхнього проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом (п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК України).

У п. 2 ч. 2 ст. 40 КПК України закріплені зворотні повноваження слідчого проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим Кодексом. А в ч. 4 цієї статті міститься обов'язок слідчого виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі, та застереження про передбачену законом відповідальність за невиконання слідчим законних вказівок і доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому цим Кодексом.

При цьому у ст. 25 чинного Закону України «Про прокуратуру» [6] акцентовано увагу на те, що вказівки прокурора підлягають виконанню у разі надання їх у межах повноважень, а видання прокурором розпоряджень поза межами його повноважень тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Слідчий також уповноважений звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій; повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру; за результатами розслідування, складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження; приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, у тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених ст. 284 цього Кодексу (пп. 4-8 ч. 2 ст. 40 КПК України).

На прокурора покладено обов'язок скасовувати незаконні та необгрунтовані постанови слідчих (п. 7 ч. 2 ст. 36 КПК України), а також з прийняття кінцевого рішення за результатами проведеного розслідування кримінального правопорушення: закрити кримінальне провадження (ч. 1 ст. 284 КПК України); звернутися до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 286 КПК України); звернутися до суду з обвинувальним актом (ст. 291 КПК України); звернутися до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру (ст. 292 КПК України).

Прокурор має право ініціювати перед керівником органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу, або увипадку неефективного досудового розслідування (п. 8 ч. 2 ст. 36 КПК України). У свою чергу, у випадках відмови прокурора у погодженні клопотання слідчого до слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право звернутися до керівника органу досудового розслідування, який після вивчення клопотання за необхідності ініціює розгляд питань, порушених у ньому, перед прокурором вищого рівня, який протягом трьох днів погоджує відповідне клопотання або відмовляє у його погодженні (ч. 3 ст. 40 КПК України).

Водночас прокурор повинен ретельно перевіряти надані слідчим документи на відповідність їх вимогам законодавства та визначати їхній подальший рух, у противному випадку це породжує негативні наслідки, обумовлені неефективною діловою співпрацею.

Як приклад неналежної взаємодії слідчого та прокурора, можна навести факти, викладені в ухвалі слідчого судді Деснянського районного суду міста Чернігова від 25 грудня 2015 року. Так, за результатами розгляду слідчим суддею клопотання слідчого Чернігівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про тимчасовий доступ до речей і документів у кримінальному провадженні, погодженого з прокурором прокуратури м. Чернігова, встановлено, що «слідчим під час звернення до суду грубо порушені всі норми процесуального закону, які стосуються вирішення питань, пов'язаних із заходами забезпечення кримінального провадження (стст. 2, 9, 40, 160 КПК України), зазначеного вище, таке клопотання є незаконним, безпідставним та немотивованим, а в діяннях прокурора, який погодив це клопотання, однак повинен був здійснювати нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування та виявляти такі порушення, суд вбачає невиконання прокурором своїх обов'язків відповідно до вимог ст. 36 КПК України, що в цілому призводить до порушення строків досудового розслідування, прав учасників кримінального провадження та нераціонального використання робочого часу працівниками слідства, прокуратури та суду» [8].

Вказаний випадок вказує на практичні недоліки професійних взаємовідносин слідчого та прокурора, а також на їхні наслідки. І виходячи з цього для попередження негативних результатів слідчий повинен якісно готувати процесуальні документи (що є передумовою для результативної взаємодії), а прокурору під час здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва необхідно також виконувати роль своєрідного шлагбаума або світлофора та не допускати направлення до суду процесуальних документів, що не відповідають вимогам чинного законодавства, за відсутністю передбачених КПК України підстав не погоджувати повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення тощо.

Таким чином, кожний із взаємодіючих суб'єктів повинен відповідально та професійно виконувати процесуальні повноваження для досягнення позитивного результату, що сприятиме налагодженню ефективних взаємовідносин під час розслідування кримінальних правопорушень.

До основних факторів, які сприяють відсутності ефективної процесуальної співпраці між слідчим і прокурором та є наслідками неналежної організаційної взаємодії в цілому, належать брак часу, неякісна професійна підготовка та психологічна неготовність до здійснення ефективної взаємодії. Так, дефіцит часу утворюється як через невміння правильно планувати та організовувати робочий день, так і через сильну завантаженість роботою.

При цьому «крадуть» досить цінний час виконання приписів самих же норм КПК України. Наприклад, для того щоб обрати найбільш часто застосовуваний запобіжний захід - особисте зобов'язання слідчому, необхідно звернутися з відповідним клопотанням до прокурора, та у разі погодження його прокурором разом з останнім і підозрюваним прийти до слідчого судді. Така «взаємодія» не є виправданою, оскільки призводить до нераціонального використання робочого часу та є зайвою тяганиною. Тому з урахуванням процесуального впливу запобіжних заходів цих видів на права і свободи підозрюваного, з метою більш продуктивного використання та вивільнення часу, пропонуємо внести зміни до ст. 176 КПК України щодо порядку обрання запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання шляхом надання можливості обрання таких запобіжних заходів слідчим або прокурором з правом оскарження його обрання до слідчого судді, чим у такий спосіб також зберігаються процесуальні гарантії додержання прав людини у кримінальному провадженні.

Крім того, погоджуємося з позицією В.В. Топчія, який вважає, що найбільш проблемні питання для спільної чи погодженої роботи взаємодіючих суб'єктів мають бути враховані саме керівниками відповідних органів, які є відповідальними за належне забезпечення взаємодії.

Так, на його думку, для підвищення рівня ефективної взаємодії керівникам необхідно:

- по-перше, забезпечити дієвий контроль за діяльністю співробітників тих підрозділів, які мають більш низьку зацікавленість у взаємодії на кожному з етапів розкриття і розслідування;

- по-друге, вживати заходів до нейтралізації вузько корпоративної зацікавленості, яка, по суті, є однобокою зацікавленістю, спрямованої на одержання допомоги в інтересах своєї служби за рахунок інтересів інших;

- по-третє, у процесі повсякденного виховного впливу на взаємодіючих формувати у них психологічну готовність до взаємодії, що сприятиме скороченню конфліктів між ними;

- по-четверте, постійно працювати над удосконаленням як статистичної, так і динамічної структури взаємодії;

- по-п'яте, підвищувати рівень професійної підготовки та забезпеченість взаємодіючих оперативно-технічними засобами та транспортом [7, с. 150].

У рамках цієї статті через обмеження відповідними стандартами висвітили лише окремі аспекти точок дотику діяльності слідчого та прокурора у кримінальному провадженні. Робота в цьому напрямі буде продовжена нами в інших дослідженнях.

Підсумовуючи викладене, слід відмітити, що з набуттям чинності новим КПК України у слідчого та прокурора з'явився обов'язок володіти певною кількістю процесуальних інструментів, якими вони раніше не володіли. Вміле використання окреслених у законі повноважень як прокурором - процесуальним керівником, так і слідчим є запорукою ефективної та раціональної взаємодії між ними у кримінальному провадженні і, як наслідок, успішне розслідування кримінальних правопорушень. За таких умов швидше встановлюватиметься істина у кримінальному провадженні, а порушені права і свободи громадян, інтереси суспільства та держави будуть відновлені значно раніше.

1. Бортун М. Взаємодія прокурора зі слідчим, слідчим суддею на стадії досудового розслідування / М. Бортун // Вісник Національної академії прокуратури України. - 2013. - №4. - С. 95-100.

2. Криміналістика: підручник / П.Д. Біленчук, В.К. Лисиченко, Н. І. Клименко та ін.; за ред. П.Д. Біленчука. - 2-ге вид. - К.: Атіка, 2001. - 544 с.

3. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України: від 13 квітня 2012 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17.

4. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2-х т. / О.М. Бандурка, Є. М. Блажівський, Є. П. Бурдоль та ін. - Т 1. - Х.: Право, 2012. - 768 с.

5. Пивоваров В.В. Взаємодія органів досудового слідства та дізнання при розслідуванні кримінальних справ: монографія / В.В. Пивоваров, Л. І. Щербина. - Х.: Право, 2006. - 176 с.

6. Про прокуратуру: Закон України: від 14 жовтня 2014 року №1697-18 // Відомості Верховної Ради України. - 2015. - №2-3. - Ст. 12.

7. Ухвала слідчого судді Деснянського районного суду міста Чернігова: від 25 грудня 2015 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// reyestr.court.gov.ua/Review/54577641.

8. Цимбал П.В. Процесуальні та непроцесуальні форми взаємодії при виявленні та розслідуванні податкових злочинів / П.В. Цимбал // Науковий вісник Національного університету ДПС України. - 2009. - №2 (45). - С. 226-232.

Размещено на Allbest.ru