Реалізація засади змагальності на стадії досудового розслідування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реалізація засади змагальності на стадії досудового розслідування

На сучасному етапі розвитку наша держава прагне удосконалити національне законодавство відповідно до стандартів європейської спільноти. Такий процес характеризується впровадженням різних демократичних інституцій.

Особливої уваги заслуговує засада змагальності в кримінальному процесі, оскільки саме під час змагальної форми кримінального процесу можемо говорити про найбільш ефективний захист прав і законних інтересів людини.

Дослідженню різних аспектів засади змагальності у кримінальному процесі в різні періоди його функціонування присвятили праці як українські, так і зарубіжні учені, зокрема:

© Фрідман-Козаченко М.М., Петрівська А.В., 2017Т. М. Добровольська, М.М. Ковтун, Л.М. Лобойко, В.Т. Маляренко, М.А. Маркуш, М.М. Михеєнко, О.О. Мохонько, В.Т. Нор, М.А. Погорецький, М.С. Строгович, В.М. Тертишника, І. Я. Фойницький, М. Є. Шумило та інші науковці.

Однак питання про те, яким чином забезпечити реальну змагальність сторін під час проведення досудового розслідування, продовжує бути досить дискусійним та недостатньо врегульованим.

Метою статті є визначення та розкриття впливу засади змагальності на стадії досудового розслідування.

З прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) однією із реформ є забезпечення засади змагальності сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їхньої переконливості.

Проблемами реалізації змагальних засад у кримінальному судочинстві в різні часи займались видатні науковці та практики. Водночас досі відсутній єдиний погляд на співвідношення змагальності з іншими принципами кримінального процесу, сутнісне наповнення цього принципу, правові умови реалізації змагальних засад у кримінальному процесі України [13].

Будь-який конфлікт - це спосіб виявлення та розв'язання протиріч. Конфлікт сторін у процесуальному сенсі - не тільки неминуче, але й необхідне явище, прямо запрограмоване законодавцем. Конфліктна поведінка об'єктивно складається з протилежно спрямованих дій учасників [3, с. 3]. Термін «змагальність» походить від слова «змагання». Змагання - це боротьба, суперництво за досягнення переваги, кращого результату у вирішенні конфлікту.

На думку М.С. Строговича, якого вважають одним з основоположників вчення про змагальність сторін у кримінальному процесі, принципом змагальності є така побудова судового розгляду, в якій обвинувачення відділено від суду, який вирішує справу; обвинувачення і захист здійснюються сторонами, наділеними рівними правами для відстоювання своїх позицій і спростування позицій протилежної сторони, причому обвинувачений (підсудний) є стороною, яка користується правом на захист; суду належить управління процесом, активне дослідження обставин і вирішення самої справи [10, с. 189].

Змагальність загалом як одна з форм кримінального процесу визначає положення суб'єктів у системі цього процесу, їхні права, обов'язки і взаємини один з одним, а принцип змагальності є механізмом для її забезпечення [8, с. 15-16]. Як зазначає Л.М. Лобойко, принцип змагальності сторін у кримінальному процесі - це правове положення, згідно з яким двом рівноправним сторонам (обвинувачення і захисту) забезпечується можливість брати активну участь у дослідженні обставин кримінальної справи перед незалежним арбітром - судом, який не може здійснювати інших функцій, крім функції правосуддя [6, с. 49]. А на думку В.В. Городовенка, змагальність у кримінальному процесі проявляється у трьох аспектах. Це пояснюється тим, що вона обумовлює побудову кримінального судочинства (форма), характеризує основні якісні особливості галузі кримінально-процесуального права, що гарантують реалізацію елементів змісту змагальності у сфері правового регулювання кримінально-процесуальних правовідносин (принцип) і виражаються в нормативно передбачених гарантіях вчинення дій, які нею охоплюються (метод) [2, с. 38].

Отже, змагальність функціонує в різних проявах, сукупність яких дозволяє стверджувати про існування змагального судочинства.

- Зокрема, Г В. Соловей, розкриваючи зміст змагальності, називає такі ознаки: розподіл основних кримінально-процесуальних функцій - обвинувачення, захисту й вирішення справи;

- процесуальна рівність, яка полягає у тому, що кожен із учасників кримінального процесу наділений рівними правами й несе обов'язки, які відповідають їхньому процесуальному становищу;

- суд не втручається в процес доказування [9, с. 885].

На нашу думку, слід погодитись з вищевказаною думкою, адже суд, досліджуючи всі матеріали справи, не може брати на себе жодної з функцій захисту чи обвинувачення та зобов'язаний діяти в таких процесуальних рамках, які б засвідчили його об'єктивність та неупередженість.

Цікавою є думка М.А. Маркуш про те, що у структуру змагальності слід обов'язково включити ще й такі елементи, як свобода оскарження всіх рішень до суду та доступ до правосуддя, тому що саме це надає змогу більш повно захистити права учасників і розширити дію принципу змагальності як на досудових, так і в судових стадіях кримінального процесу [7, с. 24].

Таким чином, учені не мають єдиного підходу до визначення змагальності, виділяють її окремі елементи, зосереджуючи визначення на структурному поділі учасників процесуальних відносин, розмежуванні їхніх функцій або переліченні прав сторін, виокремлення повноважень суду.

Наразі також точиться дискусія про наявність засади змагальності під час досудового розслідування. Думки вчених розділилися. Такі вчені, як В. Божьев, М. Маркуш, вважають, що на стадії досудового розслідування є наявні окремі елементи змагальності, однак Р. Рахунов заперечував таку позицію, зазначаючи, що на цій стадії відсутній поділ процесуальних функцій.

На наше переконання, варто підтримати позицію тих вчених, які вважають за доцільне говорити про реалізацію засади змагальності на стадії досудового розслідування.

Справа в тому, що розподіл законодавцем кримінально-процесуальних функцій між сторонами процесу (обвинуваченням, захистом) і судом, який передбачений КПК України, безумовно, є ознакою того, що національне кримінальне процесуальне законодавство має майже усі засоби для змагального кримінального процесу [5].

Прогресивним є законодавче закріплення змагальності сторін саме під час досудового розслідування, тобто самостійне відстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту своїх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України, та введення додаткових гарантій її реалізації, зокрема гарантування сторонам рівних прав щодо збирання речей, документів, інших доказів (ст. 22 КПК України) [4].

У свою чергу, Л.Д. Удалова наголошує, що сторони захисту та обвинувачення на вказаних етапах процесу мають різний обсяг процесуальних прав, а отже, й кримінально-процесуальних ресурсів щодо збирання доказів під час розслідування кримінальних правопорушень [11, с. 8]. Рівність прав сторін не може означати їхньої однаковості.

Слід зазначити, що будь-які права сторін мають бути рівними саме в розумінні їхньої відповідності, адекватності процесуальному статусу особи. З огляду на різні засоби, які використовують сторони обвинувачення та захисту в процесі збирання доказів, можна говорити про рівні, але неоднакові права сторін. Проте права сторін повинні надавати кожній з них можливість повноцінно представити та захистити перед судом свою правову позицію. Основними змістовними ознаками змагальності в досудовому провадженні є процесуальна рівність сторін та наявність незалежного та неупередженого слідчого судді.

Аналізуючи кримінально-процесуальне законодавство та практику його застосування, сторони кримінального судочинства процесуально нерівні перед судом у праві на збирання доказів. Основним аргументом на користь цієї позиції є те, що у суді одна сторона обвинувачення в особі прокурора використовує докази, зібрані на стадії досудового розслідування потужними державними структурами - слідчими та оперативними підрозділами, тоді як інша сторона захисту, яку представляє обвинувачений (підсудний), його захисник (у кращому випадку), може покладатися тільки на свої можливості, які є значно скромнішими порівняно з протилежною стороною.

Варто зазначити, що Європейський суд з прав людини визначає окремим принципом саме рівність процесуальних можливостей сторін у доказуванні, який разом із принципом змагальності виступає складовим елементом більш широкого поняття справедливого судового розгляду.

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (ч. 2 ст. 61 КПК України). У досудовому провадженні фактично здійснюється накопичення сторонами доказової інформації для вирішення кримінального процесуального конфлікту, що виник між сторонами процесу з приводу кримінального правового спору в межах кримінальних процесуальних правовідносин. Наявність цього конфлікту зумовлена розслідуванням кримінального правопорушення та передбаченою різницею процесуальних функцій, що здійснюють представники сторін обвинувачення та захисту в досудовому провадженні.

Дійсно, можемо говорити про розмежування функцій обвинувачення, захисту та правосуддя.

Отже, обвинувачення здійснюють прокурор, слідчий, потерпілий та його представник. Функцію захисту здійснюють підозрюваний, обвинувачений, законний представник, захисник. Що ж стосується останньої функції правосуддя, то на стадії досудового розслідування саме слідчий суддя здійснює функцію судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні щодо: застосування заходів забезпечення кримінального провадження; розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора; надання дозволу на проведення окремих слідчих (розшукових) дій та інше.

Так, згідно з положеннями ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування й отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових і фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій. Сторона захисту, потерпілий, здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів [4].Тобто якщо детально проаналізувати положення цієї статті Кримінального процесуального кодексу України, то сторона обвинувачення має право проводити слідчі (розшукові) дії, а сторона захисту може лише ініціювати їхнє проведення перед слідчим, прокурором шляхом подання клопотання. Якщо сторона захисту отримує відмову в задоволенні клопотання, то вона може звернутися до слідчого судді для оскарження такого рішення. Тобто у такому випадку говорити про рівність прав сторін складно.

Однак цікавою видається позиція І. О. Шиби, яка пропонує закріпити обов'язок слідчого задовольняти клопотання про проведення слідчих дій тільки у випадку, коли вони направлені на встановлення обставин, які ще не було встановлено, проте мають значення для справи [12, с. 3]. На нашу думку, така пропозиція видається обґрунтованою і логічною. Це також можна розглядати як один з важливих кроків у забезпеченні реалізації засади змагальності на стадії досудового розслідування.

Також варто зазначити, що для реалізації принципу змагальності повинні говорити про рівність потерпілого та підозрюваного.

Права підозрюваного розширені, а потерпілого лише у частині, і це не сприяє рівноправності сторін. Так, Кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає інституту обов'язкової участі представника потерпілого; інституту надання потерпілому безкоштовної правової допомоги; права жертви злочину занадто звужені; потерпілий не має права брати участь під час вирішення питання про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу та оскаржувати відповідну ухвалу тощо. Так, дотримується юридична можливість мати потерпілому адвоката, але на безоплатну допомогу адвоката потерпілий претендувати не може, і якщо самостійно оплатити послуги адвоката не має змоги, це проблеми самого потерпілого [1].

Також порушується принцип змагальності щодо показань. Серед усіх джерел доказів найбільш поширеними вважаються показання. Останні можуть бути отримані лише в результаті допиту свідків, який під час досудового розслідування має право здійснювати лише сторона обвинувачення.

Узагальнюючи зазначене вище, варто акцентувати увагу на тому, що для справедливого вирішення справи недостатньо поділу функцій обвинувачення і захисту, необхідно, щоб сторона захисту мала рівнозначну можливість протистояти стороні обвинувачення.

На нашу думку, недопустимість того, що одна із сторін мала будь-які процесуальні переваги, - це один із стрижней змагальності та рівноправності сторін на стадії досудового розслідування.

Також необхідно наголосити на тому, що положення чинного КПК України щодо реалізації засади змагальності на стадії досудового розслідування потребують подальшого вдосконалення та доопрацювання з урахуванням принципів міжнародних правових стандартів.

Отже, хочемо підкреслити, що значним кроком для кримінального процесу України було б розширення сфери застосування цієї засади правосуддя.

Список використаних джерел

кримінальний розслідування законодавчий досудовий

1. Городовенко В.В. Принципи судової влади: монографія / В.В. Городовенко. - X.: Право, 2012. - 448 с.

2. Кириллова Н.П. Конфликтология и состязательность судебного разбирательства [Электронный ресурс] / Н.П. Кириллова. - Режим доступа: http://www.spho.ru/media/pdf/ _original/1/17_kirillova_myisl6pdf.pdf.

3. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України: від 13 квітня 2012 року №4651-VI [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651 - 17/page

4. Левендаренко О.О. Сторони обвинувачення та захисту в контексті реалізації принципу змагальності у стадії досудового розслідування / О.О. Левендаренко // Правничий часопис Донецького університету. - 2012. - №1.

5. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: курс лекцій: навч. посібник / Л.М. Лобойко. - К.: Істина, 2005. - 456 с.

6. Маркуш М.А. Принцип змагальності в кримінальному процесі України: дис…. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 / Маркуш М.А. - Х., 2005. - 210 с.

7. Маркуш М.А. Принцип змагальності в кримінальному процесі України: монографія / М.А. Маркуш. - Харків: СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2007. - 208 с.

8. Соловей Г.В. Теоретичні аспекти принципу змагальності в кримінальному процесі [Електронний ресурс] / Г.В. Соловей // Форум права. - 2012. - №1. - С. 883-887. - Режим доступу: //www.nbuv.gov.ua/e-journals/ 2012-1/12cgvvkp.pdf.

9. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса: в 2-х т. / М.С. Строгович. - М.: Наука, 1968-1970. - Т І. - 1968. - 468 с.

10. Удалова Л.Д. Деякі проблемні питання правозастосування кримінального процесуального законодавства / Л.Д. Удалова // Актуальні питання кримінального процесуального законодавства України (Київ, 26 квітня 2013 року): збірник матеріалів міжвузівської наукової конференції / Національна академія прокуратури України. - К.: Алерта, 2013. - С. 8-12.

11. Шиба І. О. Принцип змагальності за КПК України / І. О. Шиба // Часопис Академії адвокатури України. - 2013. - №19 (2). - С. 1-6.

12. Цимбал П.В. Значення предмета доказування при розслідуванні кримінальних справ в Україні / П.В. Цимбал, Т.М. Барабаш // Вісник Закарпатського юридичного інституту МВС України. - Запоріжжя, 2004. - №3 (28). - С. 209-218.

Размещено на Allbest.ru