Умови перейняття кримінального провадження від іноземної держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Умови перейняття кримінального провадження від іноземної держави

О.М. Ляшук

О.В. Прокопенко

Сучасні міжнародні інтеграційні та інформаційні процеси закономірно мають наслідком великі міграційні рухи та технічні здобутки, що, з одного боку, спрощують порядок переміщення осіб через державні кордони та покращують рівень життя людини, а з іншого - підвищують можливість скоєння злочинів, не залишаючи для цього своєї оселі або переховуючись від правосуддя на території іншої юрисдикції. Такий стан справ спонукає держави до вжиття ефективних інструментів міжнародної співпраці, спільної протидії та розслідування злочинних посягань [8].

Одним із дієвих інструментів зазначеної взаємодії та засобом реалізації принципу невідворотності покарання є інститут перейняття кримінального переслідування. Прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) та набрання ним чинності 19.11.2012 істотно змінило правові засади здійснення цієї форми міжнародного співробітництва, наблизивши їх до передових світових стандартів та конституційних положень демократичної, соціальної, правової держави.

Поряд з цим сучасному стану розвитку цього інституту правової допомоги у міжнародній практиці держави повинен відповідати рівень розробки цих питань у науковій доктрині, проте у вітчизняній теорії кримінального процесу проблеми кримінального провадження в порядку перейняття не були предметом самостійного комплексного дослідження із сучасних, співзвучних часові методологічних позицій та з урахуванням рівня розвитку законодавства. П'ятирічна практика застосування норм нового КПК України засвідчила, що останні не повністю відповідають вимогам сучасності, а науковці та практики привертають увагу до істотної кількості колізій і прогалин на кожній стадії кримінального провадження, у т.ч. здійснюваного у порядку перейняття.

Теоретико-правові проблеми перейняття кримінального провадження досліджували такі вітчизняні вчені, як: А.Б. Антонюк, Н.М. Ахтирська, К.П. Задоя, В.В. Зуєв, О.М. Калачова, М.П. Красноборова, І.В. Лєшукова, А.Г. Маланюк, А.Г. Мурзановська, А.А. Омаров, А.В. Підгородинська, Ю.М. Чорноус, К.В. Юртаєва. Однак вітчизняна доктрина кримінального процесу побудована на положеннях КПК України від 28.12.1960, тому пріоритетним напрямом є проведення досліджень на основі положень КПК України від 13.04.2012, о скільки відповідні наукові розвідки є поодинокими, а специфіка кримінального провадження у порядку перейняття вченими практично не розглядається.

Аналіз запропонованих у науковій літературі поглядів з питань вивчення цієї тематики свідчить, що здебільшого, оперуючи категоріями перейняття кримінального провадження, науковці залишають поза увагою умови, наявність яких надає підстави для такого перейняття, попри те, що останні є наріжним каменем цього інституту кримінального процесу і їхнє неправильне розуміння чи взагалі відсутність може поставити під загрозу допустимість доказів та законність кримінального переслідування в цілому. Так, наявна статистична інформація показників міжнародно-правового співробітництва у кримінальних провадженнях, розміщена на сайті Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ) [7], демонструє динаміку роботи за зверненнями про перейняття кримінального провадження (у 2013 р. отримано 93 клопотань; у 2014 р. - 105; у 2015 р. - 167; у 2016 р. - 266; за І півріччя 2017 р. - 76), відтак дослідження умов перейняття кримінальних проваджень мають не лише теоретичне значення, а й прикладне, оскільки формулювання поняття, видів та сутності останніх сприяє правильному розумінню їхньої сутності та підвищує рівень правозастосовної практики.

У зв'язку з цим мета статті полягає в тому, щоб на підставі аналізу норм чинних міжнародного та національного законодавств охарактеризувати умови перейняття кримінального провадження від іноземної держави, надати їм визначення та навести класифікацією.

За загальними правилами, перейняття кримінального переслідування може здійснюватись лише за виняткових обставин, зокрема: 1) вчинене особою діяння визнається злочином за кримінальним законом обох держав, що співпрацюють у цій сфері; 2) особа, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні злочину, підпадає під юрисдикцію держави, що переймає кримінальне переслідування; 3) злочин вчинений на території держави, що ініціює передачу кримінальної справи [5, с. 15].

Дослідниця М.П. Красноборова, заступник начальника управління - начальник відділу міжнародного співробітництва управління міжнародно-правового співробітництва та європейської інтеграції Генеральної прокуратури України, звертає увагу на те, що порядок і умови передання кримінального провадження компетентному органу іншої держави визначено у ст. 599 КПК України, у якій вказується: незакінчене кримінальне провадження може бути передане іншій державі за умови, що видача особи, яка підлягає притягненню до кримінальної відповідальності, неможлива або у видачі такої особи Україні відмовлено. Водночас у КПК України чітко не визначено обов'язковість і підстави передання кримінального переслідування. Відтак, постає запитання: «Як визначити, коли і за яких умов може бути передане переслідування у кримінальному провадженні?» [4, с. 134-135].

У зв'язку з цим необхідно розглянути, яким чином це питання регламентують міжнародні договори, ратифіковані Україною. Так, основні міжнародно-правові акти щодо співпраці стосовно передачі кримінального переслідування - це Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 1972 року і Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року [2; 3].

У ст. 6 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах 1972 року визначено: якщо особа підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого законодавством Договірної Держави, ця держава може звернутись до іншої Договірної Держави із клопотанням про порушення кримінального переслідування у випадках та на умовах, передбачених цією Конвенцією [2]. Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року (ст. 72) передбачає, що кожна Договірна Сторона зобов'язується за дорученням іншої Договірної Сторони здійснювати, відповідно до свого законодавства, кримінальне переслідування стосовно власних громадян, підозрюваних у тому, що вони вчинили на території запитуваної Договірної Сторони злочин [3].

З викладеного вбачається, що для перейняття кримінального переслідування необхідними є такі умови, як: 1) клопотання запитуючої сторони та 2) визначення особи, яка підозрюється у вчиненні злочину. Таким чином, після визначення особи, яка ймовірно вчинила злочин, вручення їй повідомлення про підозру, встановлення її перебування на території запитуваної держави чи наявності у неї громадянства цієї держави, за умови, що видача особи, яка підлягає притягненню до кримінальної відповідальності, неможлива або у видачі такої особи Україні відмовлено, у слідчого чи прокурора з'являються правові підстави для підготовки клопотання про передання кримінального провадження компетентному органу іноземної держави [4, с. 134-135].

Варто зазначити, що вчена А.М. Підгородинська, досліджуючи проблематику визнання та виконання рішень іноземних судів і міжнародних судових органів при перейнятті кримінального провадження, оперує поняттям приводу. Так, вчена зазначає, що приводом до перейняття кримінального провадження є клопотання компетентних органів іноземних держав про перейняття Україною кримінального провадження. На її думку, при розгляді останнього має бути встановлено, чи є обставини, за яких кримінальне провадження, в якому судовими органами іноземної держави не було ухвалено вирок, може бути перейняте Україною [6, с. 192]. На нашу думку, у цьому контексті поняття приводу та умов є, по суті, синонімами і немає потреби додатково вводити у науковий обіг зайвих термінів.

Відмітимо, що КПК України передбачає чотири умови перейняття (ч. 2 ст. 595), а Європейська конвенція про передачу провадження в кримінальних справах 1972 р. - вісім (ч. 1 ст. 8). Так, згідно з ч. 2 ст. 595 КПК України кримінальне провадження, в якому судовими органами іноземної держави не було ухвалено вирок, може бути перейняте Україною за таких умов: 1) особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, є громадянином України і перебуває на її території; 2) особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, є іноземцем або особою без громадянства і перебуває на території України, а її видача, згідно із цим Кодексом або міжнародним договором України, неможлива або у видачі відмовлено; 3) запитуюча держава надала гарантії, що у разі ухвалення вироку в Україні особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, не піддаватиметься у запитуючій державі державному обвинуваченню за те ж кримінальне правопорушення; 4) діяння, якого стосується запит, є кримінальним правопорушенням за законом України про кримінальну відповідальність.

Натомість, згідно з ч. 1 ст. 8 Європейської конвенції про передачу провадження в кримінальних справах 1972 року, Договірна Держава може звернутися до іншої Договірної Держави із клопотанням про порушення кримінального переслідування в одному або декількох таких випадках: а) якщо підозрювана особа має постійне помешкання в запитуваній державі; b) якщо підозрювана особа є громадянином запитуваної держави або якщо ця держава є країною його походження; c) якщо підозрювана особа відбуває або має відбувати в запитуваній державі покарання, яке передбачає позбавлення волі; d) якщо в запитуваній державі за той самий злочин або за інші злочини проти підозрюваної особи порушено кримінальне переслідування; e) якщо вона вважає, що передача провадження виправдана інтересами встановлення істини і, зокрема, що найбільш суттєві докази знаходяться в запитуваній державі; f) якщо вона вважає, що виконання в запитуваній державі вироку у разі винесення такого може збільшити можливість соціальної реабілітації засудженого; g) якщо вона вважає, що присутність на судовому засіданні підозрюваної особи не може бути забезпечена в запитуючій державі, водночас як її присутність на судовому засіданні може бути забезпечена в запитуваній державі; h) якщо вважає, що вона не може сама виконати вирок у разі винесення такого навіть з використанням екстрадиції, водночас як запитувана держава спроможна це зробити.

Крім того, має бути встановлена відсутність обставин, за яких неможливе перейняття кримінального провадження (ст. 11 Європейської конвенції про передачу провадження в кримінальних справах 1972 р., ст. 596 КПК України) [6, с. 192].

Відмінність у кількості та змісті умов для передачі кримінального переслідування, що визначені у КПК України та Європейській конвенції про передачу провадження в кримінальних справах 1972 року, на нашу думку, для правозастосовної практики проблем не мають викликати. Аналіз умов, закріплених у КПК України, свідчить про перелік лише основних, найпоширеніших умов, а у Конвенції вони виписані деталізовано і розгорнуто. Той факт, що український КПК України не містить деяких з умов Конвенції, не є перешкодою для перейняття кримінального провадження, оскільки в силу припису п. 4 ст. 9 цього Кодексу: у разі якщо норми КПК України суперечать міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України.

Необхідно звернути увагу на те, що у міжнародних договорах України про правову допомогу у кримінальних справах не розмежовуються умови та підстави перейняття кримінального переслідування, не сприяє цьому і чинний КПК України. Водночас деякі вчені зауважують, що чітко визначені підстави є критеріями обґрунтованості ініціювання цієї форми міжнародної правової допомоги [5, с. 16]. У цій дискусії звертаємо увагу, що під підставами слід розуміти причину, достатній привід, який виправдовує що-небудь. На відміну від підстави умова позначає обставини, від яких будь-що залежить; обстановку, в якій відбуваються, проходять різні події [1, с. 302].

Узагальнюючи викладене, на нашу думку, доцільно умови перейняття кримінального провадження класифікувати на дві групи: загальні та спеціальні. Загальні - це встановлені кримінально-процесуальним законодавством або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, обставини, що дозволяють прийняти рішення про перейняття кримінального провадження. Такими є: діяння, щодо якого здійснюється розслідування, криміналізоване в запитуючій та запитуваній державах; підозрюваний знаходиться під юрисдикцією запитуваної держави й не підлягає видачі іноземній державі; злочин вчинено на території запитуючої держави; порушено кримінальне переслідування; відсутні обставини, що виключають перейняття кримінального переслідування; неможливість провадження у кримінальній справі за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, який перебуває поза межами запитуваної держави; невизнання чи відмова іноземної держави виконати вирок, винесений у запитуваній державі та ін.

Натомість спеціальні умови - це такі фактичні дані, які дозволяють забезпечити як законність перейняття кримінального провадження, так і його подальше здійснення. Такими умовами є: письмове клопотання встановленого змісту запитуючої сторони з оригіналом чи копією кримінальної справи та інших документів; ідентифікації та встановлення місця знаходження особи, яка підозрюється у вчиненні злочину; інформування підозрюваної особи про отримання клопотання про порушення кримінального переслідування; письмова згода запитуваної держави на перейняття кримінального переслідування; надання такої згоди у встановлені строки тощо.

Викладене вище дозволяє зробити висновок, що підставою для перейняття кримінального переслідування є відповідний запит компетентних органів іноземної держави, а умовами - передбачена кримінально-процесуальним законодавством або міжнародним договором згода, на обов'язковість якої надана Верховною Радою України сукупність вимог та обставин, що визначають можливість такого перейняття і забезпечують законність, обґрунтованість та вмотивованість як перейняття кримінального провадження, так і його подальше здійснення.

Список використаних джерел

кримінальний провадження перейняття правовий

1. Дідюк І.Л. Особливості обґрунтування підстав та умов обрання домашнього арешту / І.Л. Дідюк // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). - 2013. - № 3. - С. 301-311. - (Спец. вип.).

2. Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах: міжнародний документ: від 15.05.1972 № ETS № 73 / ВР України // База даних «Законодавство України» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_008.

3. Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах: міжнародний документ: від 22.01.1993 / ВР України // База даних «Законодавство України» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/997_009.

4. Красноборова М. Передання кримінального провадження компетентному органу іноземної держави у разі унеможливлення екстрадиції / М. Красноборова, Н. Рибалка, В. Фриз // Вісник Національної академії прокуратури України. - 2014. - № 1. - С. 132-137.

5. Маланюк А.Г. Провадження у кримінальних справах, пов'язане з міжнародними відносинами, за законодавством України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 / А.Г. Маланюк. - К., 2004. - 20 с.

6. Підгородинська А.В. Визнання та виконання іноземних судових рішень як спосіб міжнародного співробітництва в кримінальному процесі / А.В. Підгородинська // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. пр.; МОНмолодьспорт України, НУ «ОЮА». - Одеса: Юрид. л-ра, 2012. - Вип. 66. - С. 483-488.

7. Статистична інформація / База даних Генеральної прокуратури України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.gp.gov.ua/ua/stat.html.

8. Початковий етап досудового провадження у кримінальних справах про ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) / Цимбал П.В., Мілевський О.П., Власова Г.П., Фрідман-Козаченко М.М. - Ірпінь, 2012. - 238 с.

Размещено на Allbest.ru