Кримінально-процесуальний аспект забезпечення безпеки окремої категорії осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінально-процесуальний аспект забезпечення безпеки окремої категорії осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві

О.А. Калганова

Т.О. Таранюк

Україна, відповідно до ст. 1 Конституції України, є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою, що передбачає створення належних гарантій безпеки у сфері боротьби зі злочинністю для осіб, які є громадянами України чи знаходяться на її території, а особливо для тих, хто бере участь у кримінальному судочинстві. Питання захисту осіб, які, відповідно до Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» (ст. 2), мають право на забезпечення безпеки від протиправних посягань на них, набуло гострого характеру і стало однією із головних перешкод для здійснення правосуддя [12]. Погрози та насильство щодо осіб, які співпрацюють зі слідством, беруть участь у кримінальному провадженні, є одним із основних способів перешкоджання діяльності правоохоронних органів. Оскільки саме під страхом застосування до них, їхніх близьких родичів насильства чи інших засобів протиправного впливу, особи не повідомляють відповідні органи про вчинення злочинів, ухиляються від покладених на них кримінально-процесуальних обов'язків, чим підривають діяльність правоохоронних і судових органів. У результаті це призводить до нерозкриття злочинів, неможливості притягнення до відповідальності осіб, які їх вчинили, і надає їм змогу продовжувати свою злочинну діяльність. Тому питання про забезпечення процесуальної безпеки осіб у кримінальному судочинстві України є досить актуальним, оскільки вирішення цієї проблеми допоможе знизити рівень злочинності в державі.

Кримінально-процесуальні аспекти забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства або осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, вивчалися такими вченими: В.Н. Андрєєвим, В.П. Бахіним, Л.В. Брусніціним, Г.П. Власовою, В.І. Галаганом, О.А. Калгановою, Т.В. Куровською, Н.І. Клименко, Б.М. Качмаром, С.Ю. Лукашевичем, П.В. Серебрянським, С.М. Смоковим, Л.Д. Удаловою, П.В. Цимбалом, М.В. Шепітько та ін.

Метою статті є вивчення та дослідження інституту забезпечення безпеки учасників кримінально-процесуального судочинства, аналіз поняття «забезпечення безпеки в кримінальному судочинстві», що закріплено у вітчизняному законодавстві, дослідження інституту захисту свідків та визначення необхідності його впровадження в Україні.

У Загальній декларації прав людини, затвердженій Генеральною Асамблеєю ООН, закріплене положення про те, що права і свободи людини та громадянина, його честь і гідність є найвищою цінністю суспільства і держави [3]. У багатьох розвинених країнах накопичений досвід створення та функціонування системи інститутів і механізмів, спрямованих на захист прав і законних інтересів особи, причому не тільки підозрюваної, а й обвинуваченої. Україна не є виключенням. У Конституції України (ст. 3) закріплено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави [5].

Захисний механізм держава повинна включати не лише щодо громадян країни, а й щодо інших осіб, які потрапили в орбіту кримінального судочинства. Адже шкода кримінальним правопорушенням заподіюється насамперед суспільним інтересам, державним цінностям та устоям, а тому мають використовуватися усі законні засоби та особи для розкриття кримінального правопорушення, притягнення винного до відповідальності, встановленої законом [4, с. 246].

Відповідно до чинного законодавства забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, тобто у виявленні, попередженні, припиненні, розкритті або розслідуванні кримінальних правопорушень, а також у судовому розгляді кримінальних проваджень, - це здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, житла, здоров'я та майна цих осіб від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя [7].

Законодавець у Законі України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» (ст. 2) надає вичерпний перелік осіб, які мають право на забезпечення безпеки в межах кримінального провадження, до яких належать:

особа, яка заявила до правоохоронного органу про кримінальне правопорушення або в іншій формі брала участь чи сприяла виявленню, попередженню, припиненню або розкриттю кримінальних правопорушень;

потерпілий та його представник кримінальному провадженні; підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники;

цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники у справі про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження;

персонал органу пробації;

свідок; експерт, спеціаліст, перекладач і понятий; члени сімей та близькі родичі зазначених вище осіб [7].

Як слушно зазначає Л.В. Брусніцин, обов'язок держави захистити особу, яка сприяє правосуддю, не припиняється одночасно із закінченням кримінального процесу, зокрема й у момент припинення кримінально-процесуальних правовідносин, які закінчуються з набранням вироком законної сили [1, с. 76].

Для виконання покладених на неї обов'язків у сфері забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві, держава використовує ряд засобів, що зазначені у ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві»:

особиста охорона, охорона житла і майна;

видача спеціальних засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку;

використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;

зміна документів та зміна зовнішності;

зміна місця роботи або навчання;

переселення в інше місце проживання;

поміщення до дошкільної виховної установи або установи органів соціального захисту населення;

забезпечення конфіденційності відомостей про особу;

закритий судовий розгляд [7].

Заходи забезпечення безпеки поділяються на:

правові - встановлення відповідальності за посягання на життя, здоров'я та майно осіб, яких захищають, та процесуальні - додержання процедури отримання інформації від проінформованих осіб;

соціально-економічні - надання можливості змінити біографічні дані, місце проживання та місце роботи;

фізичні - надання охорони, технічний захист житлових та службових приміщень тощо [2, с. 152].

Законодавством передбачені й інші заходи забезпечення безпеки, які застосовуються до особливих категорій громадян, наприклад до військових, ув'язнених, затриманих. Ефективність усіх перерахованих вище заходів залежить від правильності та доцільності їхнього застосування.

На обрання заходів забезпечення безпеки впливає ряд факторів, зокрема: ситуація, що склалася навколо певної особи (криміногенна ситуація за місцем проживання, характер погроз, склад сім'ї, вид роботи та ін.), вимоги та побажання особи, стосовно якої виникла загроза тощо [11, с. 118].

Забезпечення безпеки осіб, які є учасниками кримінального провадження, на перший погляд, врегульовано та детально зазначено в законодавстві. Проте у законодавстві нашої держави відсутній такий правовий інститут як програма захисту свідків.

З цього приводу великий і унікальний досвід мають США. Починаючи з 1971 року, там діє спеціальна Федеральна програма захисту свідків, які виступають у судах з показаннями проти небезпечних злочинців. Зазначена програма надає правоохоронним органам широкі повноваження зі створення свідкові особливих умов для забезпечення його безпеки. Програма захисту здійснюється, якщо свідок надає всю наявну інформацію органам правосуддя або свідок і члени його родини, які беруть участь у кримінальному процесі, ризикують життям [11, с. 119].

Питання, що стосується захисту свідків, успішно вирішується та розвивається не лише в США, а й в інших країнах світу, зокрема країнах-членах Європейського Союзу. Для функціонування цього інституту міжнародні організації видають міжнародно-правові акти, які закріплюють загальні принципи, якими керуються під час застосування заходів із захисту свідків.

Так, Рекомендація РЄ (97) 13 та Рекомендація РЄ (2005) 9 містить такі принципи:

необхідні законодавчі та практичні заходи мають бути прийняті для забезпечення добровільного надання свідчень і захисту свідків від будь-яких посягань;

за акти залякування свідків і близьких до них людей має передбачатися покарання як за окремий кримінальний злочин або як складова частина злочину щодо використання незаконних погроз;

необхідно заохочувати свідків повідомляти компетентним органам будь-яку інформацію, що стосується кримінальних злочинів, а потім надавати свідчення у суді;

працівники системи кримінального правосуддя повинні мати належну підготовку для випадків, коли свідки потребуватимуть заходів захисту, а також нормативні документи, якими слід керуватися;

усі етапи процедур, що стосуються прийняття, здійснення, зміни та скасування заходів захисту, повинні зберігатися в таємниці; за несанкціоноване розкриття цієї інформації має передбачатися кримінальна відповідальність;

під час здійснення заходів захисту слід також брати до уваги необхідність забезпечення належного балансу з принципом захисту прав очікувань потерпілих [8].

У світовій практиці щодо забезпечення захисту свідків розрізняють процесуальні та непроцесуальні заходи захисту. Процесуальні - це спеціальні правила ведення допиту свідків у межах кримінального провадження, а також процесуальний захист вразливої категорії свідків з метою запобігання їхньої віктимізації. Як правило, процесуальні заходи визначено в кримінально-процесуальному законодавстві. Непроцесуальні заходи - це захист свідка через забезпечення його основних прав і свобод шляхом застосування програми захисту свідків.

Якщо процесуальні засоби захисту частково визначено в Кримінальному процесуальному кодексі України (далі - КПК України) та часто використовуються на практиці, то із застосуванням непроцесуальних засобів виникають труднощі. Програма захисту свідків як інститут в Україні не застосовується, фактично у національному законодавстві та практиці захисту свідків використовуються тільки окремі її елементи, незважаючи на практику її впровадження у більшості країн Європи у зв'язку зі зростанням впливу організованої злочинності і терористичних груп [10, с. 123].

В Україні рішення про застосування заходів безпеки приймається слідчим, прокурором, судом, у провадженні яких знаходяться кримінальні провадження щодо кримінальних правопорушень, у розслідуванні чи судовому розгляді яких брали або беруть участь особи, зазначені у ст. 2 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», а також органом (підрозділом), що здійснює оперативно- розшукову діяльність, щодо осіб, які брали участь або сприяли виявленню, попередженню, припиненню злочинів. Також рішення про застосування заходів безпеки може бути прийнято слідчим суддею у випадках, передбачених ст. 206 КПК України [6].

Розкриваючи важливу для слідства інформацію, свідок ставить під загрозу своє життя та здоров'я, життя та здоров'я близьких родичів, своє майно. Крім того, під час кримінального провадження свідок зазнає значного психологічного навантаження, тому в разі необхідності йому повинна бути надана психологічна допомога. І саме для забезпечення нормального духовного та фізичного стану свідка повинні застосовуватися програми захисту свідків, які б включали в себе комплекс необхідних дій для забезпечення нормальної життєдіяльності свідка.

Отже, наявність та функціонування в кримінально-процесуальному праві такого інституту, як забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві, має вагоме практичне значення для зниження рівня злочинності в державі та демократизації суспільства. Проте для повного забезпечення прав, свобод та законних інтересів громадян необхідно деталізувати способи захисту забезпечення безпеки для кожного суб'єкта кримінального провадження. Саме тому налагоджені системи засобів захисту свідків, які беруть участь у кримінальному судочинстві зарубіжних країн (зокрема, США), повинні бути запозичені Україною для подальшого ефективного, повного, всебічного розслідування злочинів та здійснення правосуддя.

Список використаних джерел

захист свідок кримінальний провадження

1. Брусницын Л.В. Теоретико-правовые основы и мировой опыт обеспечения безопасности лиц, содействующих уголовному правосудию: дисс. ... докт. юрид. наук: спец. 12.00.09 / Брусницын Л.В.; НИИ проблем укрепления законности и правопорядка при Генеральной прокуратуре РФ. - М., 2002. - 520 с.

2. Емірський В.В. Забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства / В.В. Емірський // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2000. - N° 2. - С. 152-155.

3. Загальна декларація прав людини: від 10 грудня 1948 року // Офіційний вісник України. - 2008. - № 93. - Ст. 3103.

4. Качмар Б.М. Щодо дефініції «забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» / Б.М. Качмар // Прикарпатський юридичний вісник. - 2016. - Вип. 1. - С. 246-248.

5. Конституція України: чинне законодавство зі змінами та допов.: станом на 1 верес. 2015 р. (офіц. текст). - К.: Паливода А. В., 2015. - 64 с.

6. Кримінальний процесуальний кодекс України: від 13 квітня 2012 року № 4651VI / ВР України // База даних «Законодавство України» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua.

7. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України: від 23 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 11. - Ст. 51.

8. Рекомендація № R (97) 13 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо залякування свідків і прав сторони захисту [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/7442A47EB0B374B9C2257D8700495F8B.

9. Рекомендація № Rec (2005) 9 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо захисту свідків та осіб, які співпрацюють з правосуддям [Електронний ресурс]. - Режим доступу: аhttp://scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/7442A47EB0B374B9C2257D8700495F8B.

10. Семків Т. Удосконалення забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні / Т. Семків // Науковий часопис Національної академії прокуратури України. - 2017. - № 3(15). - С. 119-128.

11. Серебрянський П.В. Правовий аналіз забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у кримінальному процесі / П.В. Серебрянський // Науковий вісник Херсонського державного університету. - 2015. - Випуск 6, том 3. - С. 117-119.

12. Цимбал П.В. Проблеми забезпечення підозрюваному, обвинуваченому та підсудному права на захист / П.В. Цимбал, Т.М. Барабаш // Науковий вісник: збірник наукових праць УФЕІ. - 1999. - № 3(6). - С. 146-148.

Размещено на Allbest.ru