Режим як засіб впливу на осіб, які відбувають покарання за злісну непокору вимогам адміністрації установи виконання покарань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Режим як засіб впливу на осіб, які відбувають покарання за злісну непокору вимогам адміністрації установи виконання покарань

К.В. Бондарева

У статті проаналізовано режим як засіб впливу на осіб, які відбувають покарання за злісну непокору вимогам адміністрації установи виконання покарань. Доведено, що його удосконалення створить умови запобігання вчинення засудженими цього кримінального правопорушення та надасть змогу підвищити ефективність роботи із засудженими персоналу місць позбавлення волі. режим покарання засуджений кримінальний

Ключові слова: режим, покарання, злісна непокора, адміністрація, установа, персонал, засуджений, кримінальне правопорушення.

В статье проанализировано режим как способ воздействия на лицо, которое отбывает наказание за злостное неповиновение требованиям администрации учреждения исполнения наказания. Доказано, что его усовершенствование создаст условия предупреждения совершения осужденным данного уголовного преступления и предоставит возможности эффективной работы с осужденными персоналу мест исполнения наказаний.

Ключевые слова: режим, наказание, злостное неповиновение, администрация, учреждение, персонал, осужденный, уголовное преступление.

In article analyzes the regime as a means of influencing people who are serving punishment for malicious disobedience to the requirements of the administration of the penitentiary institution. It is proved that its improvement will create conditions for preventing the commission of the convicts of this criminal offense and will make it possible to increase the efficiency ofwork with the convicted staff ofplaces of deprivation of liberty.

Key words: regime, punishment, malicious disobedience, administration, institution, personnel, convicted, criminal offense.

Досліджуючи режим як засіб впливу на осіб, які відбувають покарання за злісну непокору вимогам адміністрації установи виконання покарань, незважаючи на полярні думки, варто наголосити, що ст. 391 КК України виконує суттєву роль в охороні соціальних відносин у сфері правосуддя та має широке застосування на практиці.

Водночас вона є дієвим запобіжним засобом, який сприяє підтриманню належного правопорядку в установах виконання покарань і відіграє важливу роль в організації застосування основних засобів виправлення та ресоціалізації до засуджених і запобігання вчинення рецидиву.

Поряд з тим допущення засудженими під час відбування покарання злісної непокори вимогам адміністрації установи виконання покарань свідчить про те, що в них, на жаль, режим і засоби його забезпечення не утворюють достатніх умов застосування або запобігання їх вчинення та не сприяють підвищенню відповідальності засуджених за їхню поведінку, що призводить до неефективності призначеного покарання.

Водночас недостатня розробленість окремих дискусійних питань щодо кримінально- правової та кримінально-виконавчої характеристики злісної непокори вимогам адміністрації установи виконання покарань у доктрині кримінального і кримінально-виконавчого права ставлять перед наукою та правозастосовною практикою на порядок денний питання поглибленого їхнього дослідження.

За даними А. І. Богатирьова, щороку у структурі пенітенціарної злочинності злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань становить найбільшу частку, а саме: у 2011 року - їх було вчинено 245 (питома вага - 46 %), що пояснюється криміногенною ситуацією в країні та зміною пріоритетів з боку держави щодо місць позбавлення волі. У подальшому цей показник у 2012 році становив 186 (44 %); 2013 - 177 (44 %); 2014 - 82 (24 %); 2015 - 112 (35 %). Без врахування вчинення злочину, передбаченого ст. 391 КК України, в установах виконання покарань у Луганській і Донецькій областях, які тимчасово перебувають на непідконтрольній Україні території [1, с. 118].

Науково-теоретичною базою дослідження окресленої нами проблеми стали роботи відомих вітчизняних і зарубіжних вчених у галузі кримінального та кримінально-виконавчого права, зокрема: М. І. Бажанова, Ю. В. Бауліна, І. Г Богатирьова, П. А. Вороб'я, В. К. Грищука,

І. А. Гельфанда, А. П. Гетьмана, О. М. Джужі, Т. А. Денисової, В. П. Ємельянова, З. В. Журавської, О. О. Книженко, В. А. Кирилюк, О. Г. Колба, І. М. Копотуна, Л. Г. Крахмальника, М. І. Мельника, П. П. Михайленка, С. С. Мірошниченка, В. О. Навроцького, В. І. Осадчого, Ю. В. Орла, М. І. Панова, О. І. Плужнік, М. С. Пузирьова, В. К. Сауляка, А. В. Савченка, В. В. Сташиса, Є. Л. Стрельцова, В. П. Тихого, В. М. Трубникова, П. Л. Фріса, В. Б. Харченка, Ю. С. Шемшученка, І. С. Яковець, Н. М. Ярмиш, С. С. Яценка та ін.

Наукові здобутки цих та деяких інших фахівців містять ряд системних положень і висновків, які прямо або опосередковано стосуються інституту кримінальної відповідальності за злісну непокору вимогам адміністрації установи виконання покарань і створюють методологічні передумови для ефективного його дослідження у реаліях сьогодення.

Однак проблемам застосування режиму як засобу впливу на осіб, які відбувають покарання за злісну непокору вимогам адміністрації' установи виконання покарань, в існуючих дослідженнях приділено недостатню увагу, а це не сприяє усуненню прогалин у теоретичних і правових підвалинах цього інституту в кримінальному та кримінально-виконавчому праві України, що і підтверджує актуальність цієї статті.

Отже, зазначена проблема не може бути вирішена повною мірою, якщо адміністрація установи виконання покарань, її персонал не повним обсягом застосовуватиме засоби виправлення і ресоціалізації засуджених.

Ці засоби чітко визначені в статті 6 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) і застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання [2].

До таких засобів впливу на осіб, які відбувають покарання за злісну непокору вимогам адміністрації установи виконання покарань, виділяємо: встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим); суспільно корисну працю; соціально-виховну роботу; загальноосвітнє і професійно-технічне навчання; громадський вплив щодо пробаційного нагляду, він стосується переважно засуджених до покарань, не пов'язаних із позбавленням волі.

Варто зазначити, що законодавче закріплення засобів впливу на осіб, які відбувають покарання за злісну непокору вимогам адміністрації установи виконання покарань, є правомірним процесом, який грунтується на кінцевій меті покарання і результатах суспільної практики виконання покарання у світі в цілому.

Надамо змістовну характеристику режиму як засобу впливу на осіб, які відбувають покарання за злісну непокору вимогам адміністрації установи виконання покарань. Доведено, що саме режим є одним із найважливіших у кримінально-виконавчому праві. На цьому наголошує і вітчизняний вчений О. В. Щербина.

Т ак, досліджуючи режим, вчений вказує на те, що сплеск досліджень питань забезпечення встановленого порядку виконання і відбування покарання (режиму) припав на другу половину ХХ століття. Крім того, після прийняття Виправно-трудового кодексу України режим посів пріоритетне місце в місцях позбавлення волі, сконцентрувавши у главі 5 основні вимоги та особливості режиму.

Таким чином, як зауважує О. В. Щербина, законодавець, врегулювавши режим у місцях позбавлення волі, зробив поштовх у розвитку тогочасної науки виправно-трудового права у цілому і зокрема у напрямі дослідження питань встановленого порядку виконання і відбування засудженими кримінального покарання уже після прийняття Верховною Радою України у 2003 році нового КВК України [3, с. 10].

Водночас наголошуємо на тому, що серед вчених пенітенціарістів точиться дискусія з приводу умов режиму і його вимог до засуджених у місцях позбавлення волі. Розподіл законодавцем установ виконання покарань за рівнем безпеки визначив, що умови і вимоги до режиму відбування засудженими кримінального покарання не можна вважати однаковими, тому, що в них різні рівні охорони засуджених, різна конфігурація об'єкта установи виконання покарань, ступеня обладнання інженерними та технічними засобами охорони і нагляду, суворі та полегшені умови тощо.

Це пов'язано з тим, що саме режим регламентує життєдіяльність органів, які виконують кримінальне покарання, та забезпечує їхнє належне виконання. До речі, вивчення нами режиму як засіб впливу на осіб, які відбувають покарання за злісну непокору вимогам адміністрації установи виконання покарань, показує, що у спеціальній літературі відсутня єдність щодо його визначення.

Взагалі переважна більшість учених дає таке визначення режиму виконання покарань: це встановлений нормами кримінально-виконавчого права порядок виконання і відбування засудженими покарання, завдання якого забезпечити належні умови виправлення і ресоціалізацію засудженого.

Таким чином, умови режиму в установах виконання покарань суттєво можуть впливати на вчинення засудженими в місцях позбавлення волі нового кримінального правопорушення.

Наведене судження ґрунтується також і на результатах здійсненого нами опитування співробітників установ виконання покарань, відповідно до якого 86,7 % респондентів відповіли, що умови режиму дійсно впливають на вчинення злочину, передбаченого ст. 391 КК України, а 13,3 % відповіли, що ні.

Отже, режим як засіб впливу на осіб, які відбувають покарання за злісну непокору вимогам адміністрації установи виконання покарань, характеризується специфікою діяльності установ виконання покарань (за рівнем безпеки), поведінкою засудженого, його ставленням до вимог режиму, ступенем обладнання установи виконання покарань інженерними і технічними засобами охорони та нагляду, терміну відбутого покарання тощо.

Поділяємо позицію зарубіжного вченого О. П. Дєткова, який зазначає, що суттєвою стороною режиму в місцях позбавлення волі є напрям його основних вимог на забезпечення життєдіяльності та керованості установ виконання покарань як такого, що є складним соціальним утворенням, яке функціонує в екстремальних умовах [4, с. 106].

Як зазначають І. Г. Богатирьов і О. В. Лісіцков, режим в установах виконання покарань має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в місцях позбавлення волі і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку й усвідомленню людської гідності. Режим створює умови для застосування інших засобів впливу на осіб, які відбувають покарання за злісну непокору вимогам адміністрації установи виконання покарань.

Так, в установах виконання покарань засуджені носять одяг єдиного зразка. Засуджені, їхні речі, одяг, а також приміщення та території установи виконання покарань підлягають обшуку й огляду. Особистий обшук проводиться особами однієї статі із засудженими. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Перелік і кількість предметів та речей, які засуджені можуть мати при собі, визначається також нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України. Зберігання засудженими при собі грошей, цінних паперів і речей, а також предметів, які заборонено використовувати в колоніях, не допускається. Виявлені в засуджених гроші, цінні папери і речі вилучаються і реалізовуються в порядку, встановленому частиною четвертою ст. 59 КВК України.

Крім того, вчені вважають, що адміністрація установи виконання покарань має право, за наявністю підстав, проводити огляд громадян, їхніх речей, транспортних засобів, які знаходяться на території колонії, а також вилучати заборонені речі й документи. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Предмети, які заборонені для зберігання і використання в колоніях, вилучаються і здаються на зберігання до звільнення засудженого або знищуються, про що складається відповідний акт. Зберігання цінних паперів, які засуджені придбали в установленому порядку, забезпечується адміністрацією колонії [5, с. 83].

До засобів забезпечення режиму в установах виконання покарань слід віднести й технічні засоби нагляду і контролю, які адміністрація установи виконання покарань має право використовувати (аудіовізуальні, електронні й інші технічні засоби для попередження втеч та інших злочинів, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених).

Важливо, щоб про застосування до засуджених технічних засобів нагляду і контролю адміністрація установи виконання покарань своєчасно їх повідомила. На жаль, як показує практика службових перевірок застосування технічних засобів нагляду і контролю до засуджених, адміністрація не завжди повідомляє про це засуджених, хоча, відповідно до чинного законодавств, зобов'язана це робити.

Враховуючи той факт, що перелік технічних засобів нагляду і контролю за засудженими та порядок їх використання визначаються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України, засуджені мають право знати про те, що до них адміністрація установи виконання покарань може застосувати такі засоби.

Щодо оперативно-розшукової діяльності, то вона, за визначенням вітчизняного вченого І. Г Богатирьова, здійснюється оперативними підрозділами, установами виконання покарань відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Основним завданням такої діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп з метою:

- забезпечення безпеки засуджених, персоналу установи виконання покарань та інших осіб;

- виявлення, попередження і розкриття злочинів, вчинених в установах виконання покарань, а також порушень встановленого порядку відбування покарання;

- вивчення причин і умов, що сприяють вчиненню в установах виконання покарань нових правопорушень та інших правопорушень;

- надання правоохоронним органам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, допомоги в розкритті, припиненні та попередженні злочинів [5, с. 84].

Крім того, стаття 105 КВК України передбачає в установах виконання покарань режим особливих умов. Цей режим слід розглядати не тільки у випадках стихійного лиха, епідемій, аварій важливих для життєзабезпечення систем, масових заворушень, виникнення реальної загрози збройного нападу на колонію чи у зв'язку з введенням надзвичайного або воєнного стану в районі розташування колонії [2], а також і злісної непокори вимогам адміністрації установи виконання покарань.

Такі дії вимагають від адміністрації установи виконання покарань посилення охорони, нагляду за засудженими та застосування інших додаткових режимних заходів. Для припинення групових протиправних дій засуджених та ліквідації їхніх наслідків за рішенням міністра юстиції України, начальника Міжрегіонального управління використовуються сили і засоби колонії, органів і установ виконання покарань.

Підставу застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлених волі на певний строк, вітчизняний законодавець передбачив у ст. 106 КВК України, а саме: вчинення ними фізичного опору персоналу установи виконання покарань, злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань, участь у масових заворушеннях, захоплення заручників або вчинення інших насильницьких дій, а також втеча з-під варти [2].

З метою припинення вказаних протиправних дій, а також запобігання заподіянню цими особами шкоди оточенню або самим собі персоналом установи виконання покарань може бути застосована фізична сила, спеціальні засоби, гамівна сорочка та зброя.

Застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї має передувати попередження про намір використати вказані заходи і засоби, якщо дозволяють обставини. Без попередження вказані заходи, засоби і зброя можуть застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю персоналу установи виконання покарань чи інших осіб.

Якщо застосування заходів фізичного впливу уникнути неможливо, вони не повинні перевищувати міру, необхідну для виконання покладених на адміністрацію колонії обов'язків, і мають зводитися до завдання найменшої шкоди здоров'ю правопорушників. У разі необхідності адміністрація установи виконання покарань зобов'язана негайно надати допомогу потерпілим.

Варто підтримати тих вчених пенітенціарістів, які вважають, що режим як засіб впливу на осіб, які відбувають покарання за злісну непокору вимогам адміністрації установи виконання покарань, можна використовувати через програми диференційованого виховного впливу на засуджених. Саме застосування персоналом у місцях позбавлення волі таких програм дозволить усебічно враховувати можливості виховної функції режиму відбування покарання, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, заходів соціально-виховної роботи у виді заохочення і стягнення, з метою їх адаптації до умов відбування покарання і підготовки до звільнення.

Проведений аналіз режиму як засобу впливу на осіб, які відбувають покарання за злісну непокору вимогам адміністрації установи виконання покарань, довів, що його удосконалення створить умови запобігання вчинення засудженими цього кримінального правопорушення та надасть змогу підвищити ефективність роботи із засудженими персоналу місць позбавлення волі.

Список використаних джерел

1. Богатирьов А. І. Динаміка пенітенціарної злочинності в Україні / А. І. Богатирьов // Вісник прокуратури. - 2015. - № 12 (174). - С. 116-119.

2. Кримінально-виконавчий кодекс України : від 11 лип. 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 3-4. - Ст. 21 / База даних «Законодавство України» / ВР України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/ print1389941640486839

3. Богатирьов І. Г. Режим у виправних колоніях Державної пенітенціарної служби України (теорія і практика) : моног. / І. Г. Богатирьов, О. В. Щербина. - К. : Дакор, 2015. - 164 с.

4. Детков А. П. Сверхдлительные сроки свободы: уголовные и уголовно исполнительные аспекты / А. П. Детков // Уголовное право. - 2014. - № 2. - С. 105-107.

5. Богатирьов І. Г. Кримінальне право України : модульно-рейтинговий курс для студентів, курсантів та слухачів вищ. юрид. навч. закл. III-IV рівнів акредитації / І. Г. Богатирьов, О. В. Лісіцков. - 2-ге видання. - К. : ВД «Дакор», 2014. - 376 с.

Размещено на Allbest.ru