Експлуатація дітей за кримінальним кодексом України - позитивні риси та недоліки статті 150 КК України

У статті детально досліджено положення Кримінального кодексу України, яке стосується експлуатації дітей. Визначено позитивні риси, а також недоліки з метою їх усунення та удосконалення кримінального законодавства про експлуатацію дітей. Запропоновані власні варіанти удосконалення статті 150 Кримінального кодексу України.

Ключові слова: дитина, експлуатація, злочин, кримінальна відповідальність, кримінальний кодекс, покарання.

В статье подробно исследовано положение Уголовного кодекса Украины, которое касается эксплуатации детей. Определены положительные черты, а также недостатки с целью их устранения и совершенствования уголовного законодательства об эксплуатации детей. Предложены собственные варианты усовершенствования статьи 150 Уголовного кодекса Украины. кримінальний кодекс експлуатація дитина

Ключевые слова: ребенок, эксплуатация, преступление, уголовная ответственность, уголовный кодекс, наказание.

Key words: child, exploitation, crime, criminal liability, The Criminal Code, punishment.

«Материнство і дитинство мають право на особливу турботу і допомогу. Усі діти, незалежно від того, чи вони народилися в шлюбі або поза ним, повинні користуватися однаковим соціальним захистом», - так зазначається у статті 25 Загальної декларації прав людини і з цим положенням неможливо не погодитись чи суперечити йому [2].

Згідно з Декларацією прав дитини, беручи до уваги, що дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, зокрема належного правового захисту, до і після народження, а також дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості. Цей нормативний акт став одним з перших, які поклали початок проблемі експлуатації дітей, яка на сьогодні набрала чималих обертів [1].

У Законі України «Про охорону дитинства» передбачений захист дитини з боку держави від усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатація, включають сексуальні зловживання, у тому числі батьків або осіб, які їх замінюють.

У цьому ж законі забороняється залучення дітей до найгірших форм дитячої праці, участі у важких роботах і роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах та до праці понад встановлений законодавством скорочений робочий час. До найгірших форм дитячої праці належать:

• усі форми рабства або практика, подібна до рабства, зокрема продаж дітей та торгівля ними, боргова залежність, а також примусова чи обов'язкова праця, включаючи примусове чи обов'язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах;

• використання, вербування або пропонування дитини для зайняття проституцією, виробництва порнографічної продукції чи порнографічних вистав;

• використання, вербування або пропонування дитини для незаконної діяльності;

• робота, яка за своїм характером чи умовами, в яких вона виконується, може завдати шкоди фізичному або психічному здоров'ю дитини [6].

Деякі види праці дітей завдають не тільки фізичної, а й психічної шкоди, наприклад: торгівля (робота за прилавками магазинів, у підсобних приміщеннях, на вуличних лотках та базарах, перенесення вантажів); послуги (миття посуду та підсобні кухонні роботи в закладах харчування, прибирання приміщень, миття машин, підсобні роботи на станціях технічного обслуговування). Ці види діяльності небезпечні для психічного здоров'я надмірною інтенсивністю та тривалістю праці, так само, як і робота в галузі організації дозвілля (артистичні виступи) або модельного бізнесу, що включає в себе виступи неповнолітніх артистів у барах, ресторанах, театрах, участь їх у показах та зйомках, поєднаних із тривалими та виснажливими годинами роботи, нічною роботою, нерегулярним харчуванням, сексуальним та моральним зловживанням стосовно них, схилянням до вживання наркотиків.

Кодекс законів про працю України забороняє залучати працівників молодше вісімнадцяти років до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні. Ні згода працівника, ні будь-які інші умови не можуть бути підставою для залучення неповнолітніх до нічних і надурочних робіт та робіт у вихідні дні. Під нічними роботами маються на увазі роботи, які здійснюються з 22 години до 6 години ранку за місцевим часом. Заборона залучення до надурочних робіт не поширюється на роботи, що виконуються після закінчення робочого часу у зв'язку з режимом ненормованого робочого дня, оскільки такі роботи не кваліфікуються як надурочні. Робота у вихідні дні означає роботу в дні, які є для неповнолітнього вихідними за належно затвердженим графіком, а не загальні вихідні дні (неділя - частина друга ст. 67 КЗпП України) і не вихідні дні підприємства [3].

В Україні офіційне працевлаштування дитини, враховуючи певні обставини та вимоги, дозволене з 14 років (ст. 188 КЗпП України). Якщо ж не будуть дотримані законні вимоги стосовно праці дитини, то потрібно зазначити про те, що людина, яка використовує дитячу працю, тобто експлуатує її, вчиняє злочин, передбачений статтею 150 Кримінального кодексу України [3].

У національному кримінальному законодавстві, Кримінальному кодексі України визначено, що експлуатація дитини, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання її праці - карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років [4].

Також визначені кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі обставини складу злочину:

ті самі дії (тобто експлуатація, використання праці дитини), вчинені щодо кількох дітей або якщо вони спричинили істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві;

експлуатація дитини, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання її праці, вчинені щодо кількох дітей або якщо вони спричинили істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві, вчинені організованою групою.

Обов'язковою ознакою складу злочину є потерпілий. Ним може бути тільки дитина, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування. Відповідно до законодавства України допускається прийняття на роботу осіб, які досягли шістнадцяти років, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, - п'ятнадцяти, а за сукупністю інших, крім такої згоди, умов (щодо учнів певних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час) - чотирнадцяти років [3].

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного початку роботи дитиною, праця якої використовується суб'єктом злочину, тобто це злочин з формальним складом.

Чинне законодавство також визначає, що під експлуатацією дітей вказується лише про експлуатацію дитячої праці та використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом. Стосовно інших форм дитячої експлуатації у Кримінальному кодексі України існують відповідні статті або частини статей. Наприклад, сексуальна експлуатація (сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією - ч. 3. ст. 303 КК України), використання в порнобізнесі (ч. 4 ст. 301 КК України), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК України), усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, навіть використання у збройних конфліктах тощо. Необхідно відмежовувати склад злочину експлуатацію дитини від суміжних складів злочинів, зазначених вище. Від правильності кваліфікації дій злочинця стосовно дитини і визначатиметься міра покарання за той чи інший злочин.

У Кримінальному кодексі України 1960 року, який на сьогодні втратив чинність, не було визначено ні поняття експлуатації дітей, ні передбачено відповідальності. Чинний Кримінальний кодекс України зробив крок уперед, виділивши експлуатацію дітей в окрему статтю розділу, який стосується злочинів проти волі, честі та гідності особи.

Крім того, до позитивних змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо злочинів проти волі, честі та гідності особи», у першу чергу, слід віднести те, що з диспозиції ч. 1 ст. 150 КК України виключено вказівку на обов'язкову мету вчинення цих злочинів - мету отримання прибутку. Правильність такого рішення пояснюється тим, що суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст. 150 КК України, визначається не корисливим мотивом або метою отримання прибутку, а характером та інтенсивністю виконуваної дитиною роботи. Між тим, цілком можлива ситуація, коли використання праці дитини на таких роботах учинятиметься особою не з корисливих мотивів та мети, а для того, щоб встигнути виробити необхідну кількість продукції, виконати умови договору, зберегти гарний авторитет на ринку цих товарів або послуг, уникнути судових позовів, свідомо несучи при цьому збитки. Очевидно, що й суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст. 150-1 КК України, пов'язана не стільки з метою чи мотивом вчинюваного діяння, скільки з тими об'єктивними умовами, в яких відбувається використання праці малолітньої чи неповнолітньої дитини.

Існування мети отримання прибутку як обов'язкової ознаки складу злочину, передбаченого раніше чинною редакцією статті 150 КК України, створювало й певні складнощі у правозастосовній практиці, адже під час кримінального судочинства мало бути доведено, що використовуючи працю дитини, винний мав на меті отримання саме прибутку як грошової суми, що становить різницю між доходами та витратами (або мав намір отримати будь-який дохід, не несучи при цьому жодних витрат). Утім, встановлення та доведення такої мети у випадках, коли винний фактично не отримав прибутку, виявлялось досить проблематичним.

У зв'язку з цим потрібно зазначити, що виключення з диспозиції ч. 1 ст. 150 КК України вказівок на обов'язкову мету вчинення цих злочинів є цілком доречним кроком українського законодавця, адже корисливий мотив та мета отримання прибутку у складі злочину, передбаченого раніше чинною редакцією статті 150 КК України, по-перше, практично не впливали на ступінь та характер суспільної небезпечності описуваних діянь, а по-друге, їхня наявність призводила до необґрунтованого звуження сфери застосування відповідних положень кримінального закону та створювала проблеми у правозастосовній практиці.

Позитивним також є заміна в диспозиції ч. 1 ст. 150 КК України слова «дітей» словом «дитини», адже за раніше чинної редакції цієї статті виходило, ніби за ч. 1 ст. 150 КК України кримінальній відповідальності підлягали лише особи, які здійснювали експлуатацію одразу декількох дітей. Проте такий висновок суперечив змісту ч. 2 ст. 150 КК України, яка передбачала підвищену кримінальну відповідальність за «ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей» [5].

Крім того, з цієї статті стає зрозумілим, що цей злочин вважається закінченим з моменту фактичного початку роботи дитиною, праця якої використовується суб'єктом злочину, тобто це злочин з формальним складом. Розуміння цього явища означає те, що законодавець, формулюючи цю статтю, дотримався принципу однозначності, тобто цю статтю слід розуміти всіма особами однаково.

Але крім зазначених позитивних рис, тут є певні недоліки. На нашу думку, одним з істотних недоліків є те, що у цій статті відсутнє положення про те, що експлуатувати дітей можуть не тільки сторонні особи, але й безпосередньо батьки або особи, які їх замінюють. Про подібні факти нерідко повідомляють засоби масової інформації. Виснажлива і надмірно тривала праця сільських дітей у домашньому господарстві взагалі визнається однією з найпоширеніших сфер застосування дитячої праці в Україні.

Негативним є також і те, що ч. 1 ст. 150 КК України не містить конструктивних ознак щодо співучасті у вчиненні експлуатації дітей, ч. 2 ст. 150 КК України не містить і кваліфікуючих ознак, які б стосувалися співучасті у вчиненні цього злочину, а ч. 3 ст. 150 КК України вже передбачає найсуворішу кримінальну відповідальність за вчинення експлуатації дітей організованою групою.

Тобто якщо, наприклад, за експлуатацію однієї дитини групою осіб за попередньою змовою суд на свій вибір може призначити винним основне покарання або у виді арешту на строк до 6 місяців, або у виді обмеження волі на строк до 3 років, то за експлуатацію цієї ж дитини організованою групою суд має призначити винним основне покарання виключно у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років [5].

Крім того, не можна не згадати про те, що навіть при тому, що наше законодавство не ідеальне, проблема є і в правосвідомості громадян. Цією проблемою є і те, що самі батьки не завжди до кінця розуміють навантаження на дітей тих обов'язків, які вони на них покладають. Особливо це стосується людей, які проживають у сільських місцевостях, де майже завжди є певна робота по господарству, яку виконують саме діти. Такі батьки, опікуни або особи, які відповідають за виховання дітей, не вважають за експлуатацію дитини її допомогу по господарству, яка не відповідає тим фізичним навантаженням, які дозволяються дітям. Крім того, під час виконання фізичної роботи, діти виснажуються і вже менше уваги приділять навчанню, що також є негативним явищем.

При порушенні трудових прав дитини надзвичайно важко довести, що неповнолітній працював саме в того чи іншого працедавця і, відповідно, важко притягнути останнього до відповідальності.

Звичайно, контроль за дотриманням прав дитини, не лише трудових, має бути покладено не тільки на батьків або осіб, які їх замінюють, але й на уповноважені органи державної влади.

Одним із заходів захисту дітей від експлуатації є вдосконалення заходів протидії найгіршим формам дитячої праці, проституції та порнографії. Захист дітей від сексуальної експлуатації, сексуального насильства та торгівлі людьми. Також планується розвиток системи правосуддя, дружнього до дитини. Впровадження ювенальної юстиції. Тобто неповнолітні особи, звісно, повинні нести відповідальність за вчинення тих чи інших протиправних дій, але не на такому ж рівні та не за тими самими правилами, що і дорослі. Таке положення надасть змогу створеним судам докладніше розбиратися з діями дітей, краще розумітися на психології дітей та виносити щодо них справедливі рішення.

Підсумовуючи вищезазначене, відмітимо, що українське законодавство рухається вперед, постійно оновлюючись та удосконалюючись, відповідаючи всім потребам суспільства. Існують у ньому і певні недоліки, які також можна усунути, але в загальному держава на законодавчому рівні робить усе можливе, щоб захистити своїх громадян, а особливо дітей від протиправних посягань. Але крім законодавства, потрібно і самим громадянам змінюватися на краще.

Список використаних джерел