Порівняльно-правовий аналіз захисту прав і свобод громадян за Конституціями УРСР 1937 та 1978 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 340.132:341

Порівняльно-правовий аналіз захисту прав і свобод громадян за конституціями УРСР 1937 та 1978 рр.

А. Є. Шевченко,

доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри теорії, історії права і держави та конституційного права,

О.О. Очова, здобувач вищої освіти Університету державної фіскальної служби України

У статті визначено особливості конституційного закріплення свободи в таких нормативних актах, як Конституції УРСР 1937 та 1978рр. Також проаналізовано основні відмінності регулювання свободи на кожному відповідному історичному етапі. Здійснено порівняльний аналіз закріплення обсягу свободи в Конституціях УРСР 1937 і 1978 років.

Ключові слова: свобода, народовладдя, народ, Конституція УРСР 1937 року, Конституція Української РСР 1978 року.

В статье определены особенности конституционного закрепления свободы в таких нормативных актах, как Конституции УССР 1937 и 1978 гг. Также проанализированы главные отличия регулирования свободы на каждом соответствующем историческом этапе. Произведен сравнительный анализ за-крепления объема свободы в Конституциях УССР 1937 и 1978 годов.

Ключевые слова: свобода, народовластие, народ, Конституция УССР 1937 года, Конституция Украинской ССР 1978 года.

The article outlines the peculiarities of the constitutional consolidation of freedom in such normative acts as the Constitution of the Ukrainian SSR in 1937, 1978. The main differences in the regulation of freedom at each relevant historical stage are also analyzed. A comparative analysis of the consolidation offreedom in the constitutions of the Ukrainian SSR in 1937 and 1978 was carried out.

Key words: freedom, people's power, people, Constitution of the Ukrainian SSR in 1937, Constitution of the RSFSR of the year.

Український народ завжди прагнув до свободи й протягом усього свого існування боровся за неї. Історія нашої держави є тому яскравим підтвердженням.

Сучасні державотворчі процеси, що пов'язані з проведенням у країні конституційної та адміністративної реформ, вимагають дослідження прав, свобод та законних інтересів громадян на різних історичних етапах розвитку українського конституціоналізму. Конституція як основний Закон будь-якої держави відіграє важливу роль у її функціонуванні на всіх етапах розвитку. Відтак, особливості проведення в Україні на сучасному етапі конституційної реформи викликають підвищений інтерес серед науковців. І важливим аспектом при цьому має бути проведення історичного порівняльно-правового аналізу з метою недопущення виникнення колізій у законодавстві держави.

Серед авторів, які здійснювали дослідження процесу становлення українського конституціоналізму, слід зазначити: В. Д. Гончаренка, Д. В. Журавльова, В. П. Єрмоліна, І.Б. Коліушко, B. C. Калиновського, Г В. Лаврик, Н. Р. Нижник, В. М. Шаповала, В. А. Яцюка та інші сучасних вітчизняних вчених.

Також суттєвий вплив на з'ясування проблем, що стосувались аналізу суб'єктного складу учасників податкових правовідносин, мали дослідження О. М. Бандурки, Я. О. Берназюк, А. В. Бризгаліна, Д. В. Вінницького, М. П. Кучерявенка, О. Ф. Мазурик, О. П. Орлюк, М. О. Перепелиці та інших вчених.

Проте з урахуванням наукових праць вищевказаних вчених ключовим залишається проведення детального порівняльно-правового аналізу становлення та розвитку українського конституціоналізму саме за радянських часів, оскільки саме в цей період спостерігається явне втручання держави у приватну сферу життя громадян.

У цій статті спробуємо за допомогою історичного методу здійснити порівняльно-правовий аналіз механізму захисту прав і свобод громадян за Конституціями УРСР 1937 та 1978 рр.

Метою статті є визначення рівня конституційного захисту прав, свобод та законних інтересів громадян УРСР за Конституціями 1937 та 1978 рр.

Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки 1937 р. (далі - Конституція УРСР 1937 року) ухвалена Надзвичайним XIV Українським з'їздом. Вона закріпила свободу слова, преси, зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій. Ці права можна було здійснити виключно в інтересах трудящих, з метою укріплення соціалістичного ладу, що дозволяло переслідувати будь-кого, звинувативши в нелояльності. Конституція гарантувала свободу релігійних відправлень та антирелігійної пропаганди. Вперше свобода згадується лише в Х розділі "Основні права й обов'язки громадян" у ст. 123: "З метою забезпечення за громадянами свободи совісті церкву в УРСР відокремлено від держави і школу від церкви. Свобода відправлення релігійних культів і свобода антирелігійної пропаганди визнається за всіма громадянами" [1, с. 76].

Крім того, в ст. 124 Конституції УРСР 1937 року закріплювалося: "Відповідно до інтересів трудящих і з метою зміцнення соціалістичного ладу громадянам УРСР гарантується законом: а) свобода слова, б) свобода друку, в) свобода зборів і мітингів, г) свобода вуличних походів і демонстрацій" [1, с. 77].

На нашу думку, досить цікавим є той факт, що вже навіть у назві розділу Конституції УРСР 1937 року не вказується на свободи людини, а лише на права й обов'язки. У ст. 126 Конституції УРСР 1937 року закріплюється недоторканність особи, проте там зовсім нічого не сказано про особисту свободу, що характеризує суспільний лад того часу як не зовсім вільний.

Особливістю Конституції 1937 р. є й те, що за цим документом не визнається приватна власність, а лише суспільна, соціалістична власність.

Разом з тим у Конституції 1937 р. зовсім не зазначається про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, про вільний розвиток особистості. Закріпивши свободу слова, законодавець також не визначив про свободу думки. Не визнавалася за часів чинності Конституції 1937 р. і свобода об'єднання в політичні партії, оскільки партія була лише одна, тобто політичної свободи взагалі не було. Право громадян на об'єднання в громадські організації мало гарантувати їхню політичну активність. Комуністичну партію було названо передовим загоном трудящих у боротьбі за зміцнення соціалістичного ладу. Мала місце й повна відсутність свободи літературної, художньої, наукової та технічної творчості. Хоча Конституція передбачала надання політичного притулку іноземцям, які переслідувалися за захист інтересів трудящих, наукову діяльність або національно-визвольну боротьбу. Як бачимо, Конституція УРСР 1937 р. закріплювала досить вузький обсяг свободи, а той, що навіть був закріплений на рівні Конституції, жорстко контролювався.

А. Г Слюсаренко підкреслює, що в центрі уваги всієї Конституції' УРСР 1937 р. є суспільний устрій, тобто питання економічної та політичної основи, а також класової структури суспільства, оскільки вони визначають природу державної влади [1, с. 78].

На нашу думку, однією з основних особливостей Конституції 1937 р. було положення про введення нової виборчої системи, заснованої на загальному виборчому праві, прямих виборах і таємному голосуванні.

Взагалі більшість положень Конституції мала демагогічний характер. Яскравим підтвердженням цьому є трагічна загибель Левка Лук'яненка, який був засуджений до страти за те, що лише хотів скористатися Конституцією СРСР та реалізувати передбачене нею право УРСР вийти зі складу СРСР.

На зміну Конституції УРСР 1937 р. було прийнято Конституцію України 1978 р. (далі - Конституція України 1978 р.), яка підтвердила формальну приналежність влади українському народу [4, с. 24].

Конституція розширювала компетенцію органів Радянського Союзу й тим самим унеможливлювала здійснення державного суверенітету України. Рада Міністрів УРСР виступала у ролі уряду [1, с. 75]. Так само, як у всіх попередніх конституціях, в останній обсяг свободи був не досить широким.

Так, у ст. 9 Конституції України 1978 року йдеться про одну з форм прояву свободи, а саме про свободу слова. Глава 6 закріплює перелік не тільки прав та обов'язків, а й свобод, зокрема, ст. 37 декларує, що громадяни України мають усю повноту соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод. У ст. 45 Конституції України 1978 року зазначено, що громадянам України гарантується свобода наукової, технічної і художньої творчості. Досить цікавим є виклад ст. 48 Конституції України 1978 року: "Відповідно до інтересів народу і з метою зміцнення та розвитку конституційного ладу громадянам України гарантуються свободи: слова, друку, зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій. Здійснення цих політичних свобод забезпечується наданням трудящим та їх організаціям громадських будинків, вулиць і площ, широким розповсюдженням інформації, можливістю використання преси, телебачення і радіо" [3, с. 204].

Уважно проаналізувавши цю статтю, бачимо, що перелік свобод, закріплений у першій частині статті, вже в другій частині буде охарактеризований як політичний. Але з таким узагальненням досить важко погодитись, адже, наприклад, свободу слова не можна ототожнювати лише з політичною сферою, бо, наприклад, свобода слова в науковій, творчій чи технічній сферах є досить важливою. На нашу думку, така ознака політичності цього переліку свобод є передчасною і недоцільною. Вважаємо, що така ознака політичності була б більш доцільною для наступної статті, в якій закріплена свобода об'єднань у політичні партії.

Свобода совісті також гарантувалася Основним Законом 1978 р., як і Конституцією УРСР 1937 р., але на відміну від останньої, не передбачається свобода проведення антирелігійної пропаганди. Цікавим є і той факт, що в Конституціях 1917 і 1918 років свобода совісті не була закріплена зовсім.

Досить незвичним юридичним прийомом закріплена особиста свобода громадян у Конституції 1978 р., а саме використано спосіб не просто формулювання "кожен має право на свободу", а гарантується судовий захист від посягань на особисту свободу громадян.

Основний Закон 1978 р. закріплював принцип демократичного централізму, за яким керівництво комуністичної партії поєднувалося з творчою ініціативою мас. Формально Конституція містила гарантії прав і свобод, закріплювала принцип соціалістичної законності, проте зовсім ігнорувала етнокультурну, історичну і політичну самобутність Української держави, волелюбність українського народу, його прагнення до незалежності та свободи [2, с. 19].

На нашу думку, досить важливим документом на шляху розвитку українського конституціоналізму став так званий Конституційний Договір 1995 р. між Верховною Радою України та Президентом України. Вперше ним було закріплено приватну власність, політичну, ідеологічну та економічну багатоманітність, пріоритетність прав і свобод громадян. Проте в цьому документі не було розділу, присвяченого правам та свободам громадян, а лише норми, спрямовані на регулювання організації й діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування.

Отже, проаналізувавши документи конституційного рівня з 1937 р. до моменту розробки й прийняття Конституції України 1996 р., можна зробити висновок, що свобода багатогранна, й деякі найважливіші для суспільства аспекти були закріплені нормами Основного Закону зовсім по-різному на кожному етапі розвитку української державності. Мабуть, найпершою була закріплена свобода слова, що можна досить чітко прослідкувати у всіх Конституціях України. Свобода совісті та сповідування релігії також одні з перших, що знайшли своє місце серед норм найвищого рівня. Що ж стосується свободи політичної діяльності, свободи вільного пересування та вибору місця проживання, вільного розвитку особистості, то ці елементи свободи стали частиною Основного Закону нещодавно, що свідчить про впевнений розвиток цих аспектів свободи й перспективність їхнього вдосконалення. Їхня розробка й закріплення законодавцем відбувалися вже в 90-х роках минулого століття.

Отже, проаналізувавши конституційні документи українського державотворення радянських часів, можна дійти висновку, що Конституції Радянської України перш за все були політичними документами, спрямованими на задоволення інтересів правлячої партії, а потім уже інтересів кожного громадянина. Аналіз Конституцій радянського періоду надає змогу прослідкувати не лише розвиток конституційного права взагалі, а й тенденції закріплення та розвитку свободи в Україні. Адже саме характеристика спрямованості конституційних актів, їхніх основних цінностей та пріоритетів надає змогу зробити висновок, що хоча свобода й була прописана в Основних Законах періоду Радянського Союзу, але її реалізація фактично була неможливою.

конституційний державотворення свобода конституція

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Гончаренко В. Д. Конституція Української PCP 1937 р. / В. Д. Гончаренко // Вісник Академії правових наук України : збірник наукових праць. - 2012. - N° 2. - С. 75-83.

Історія українського конституціоналізму (в документах) : матер. до Міжнародного юридичного форуму "Нова Конституція України - шлях до утвердження української державності" (Україна, Богородчанський р-н Івано-Франківської обл., 11-13 січня 1996 р.). - Івано-Франківськ : Б. в., 1996. - С. 24.

Конституція (Основний Закон) України (1978 p.). II Хрестоматія з історії держави права Украни. - Том 2. Лютий. - 1997 р. : навч. посіб. для юрид. вищих навч. закладів і факульт. : у 2 т. / В. Д. Гончаренко, А. Й. Рогожин, О. Д. Святоцький; за ред. члена-кореспондента Академії правових наук України В. Д. Гончаренка. - К. : Ін Юре, 1997. - 800 с.

Речицький В. В. Конституціоналізм. Коротка версія. Читанка з конституціоналізму для зацікавлених / В. В. Речицький. - Х. : Харк. правозах. група; Права людини, 2014. - 264 с.

Размещено на Allbest.ru