Тероризм і боротьба з ним у контексті прав людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародне право

УДК 341.1/8

ТЕРОРИЗМ І БОРОТЬБА З НИМ У КОНТЕКСТІ ПРАВ ЛЮДИНИ

О.С. Калмикова,

кандидат юридичних наук, асистент кафедри міжнародного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Стаття присвячена висвітленню проблеми тероризму, яка, безумовно, досить реально і безпосередньо відбивається на правах людини, позбавляючи людей можливості користуватися правом на життя, свободу і фізичну недоторканність. Також доводиться, що, крім цих людських втрат, тероризм може дестабілізувати уряди, підривати функціонування громадянського суспільства, створювати загрозу миру, безпеки і соціально- економічного розвитку. Усе це не може не відбиватися на можливостях реалізації прав людини.

Ключові слова: тероризм, права людини, ООН, боротьба із тероризмом.

Статья посвящена освещению проблемы терроризма, которая, безусловно, очень реально и непосредственно отражается на правах человека, лишая людей возможности пользоваться правом на жизнь, свободу и физическую неприкосновенность. Также доказывается, что, кроме этих человеческих потерь, терроризм может дестабилизировать правительства, подрывать функционирование гражданского общества, создавать угрозу миру, безопасности и социально-экономическому развитию. Все это не может не отражаться на возможностях реализации прав человека.

Ключевые слова: терроризм, права человека, ООН, борьба с терроризмом.

The article is devoted to the coverage of the problem of terrorism, which undoubtedly, very realistically and directly affects human rights, depriving people of the right to life, liberty and physical integrity. It is also proved that in addition to these human losses, terrorism can destabilize governments, undermine the functioning of civil society, create a threat to peace, security and socio-economic development. All thisaffect the possibilities of realizing human rights.

Key words: terrorism, human rights, UN, fight against terrorism.

Немає такого куточка на планеті, де б люди не гинули від тероризму. Тероризм, безумовно, досить реально і безпосередньо відображається на правах людини, позбавляючи людей можливості користуватися правом на життя, свободу і фізичну недоторканність. Крім цих людських втрат, тероризм може дестабілізувати уряди, підривати функціонування громадянського суспільства, створювати загрозу миру, безпеки і соціально-економічному розвитку. Усе це не може не відбиватися на можливостях реалізації прав людини.

На сьогодні не існує загальновизнаного визначення тероризму. Не існує на універсальному рівні й угоди загального характеру, спрямованої на боротьбу з тероризмом. Нині здійснюється розробка проекту всеосяжної конвенції про міжнародний тероризм. Проте в рамках ООН було прийнято ряд конвенцій і протоколів до них, присвячених окремим питанням боротьби з тероризмом.

У проекті всеосяжної конвенції про тероризм, який нині розглядається ООН, робиться спроба надати визначення того, що таке терористичне діяння. Визначення тероризму в існуючому на сьогодні проекті конвенції неоднозначне. У статті 2 проекту йдеться: "Будь-яка особа вчиняє злочин відповідно до змісту цієї конвенції, якщо вона будь-яким чином незаконно та умисно заподіює: a) смерть або тяжке тілесне ушкодження будь-якій особі; або b) серйозної шкоди державній або приватній власності, в тому числі місцям громадського використання, державній чи урядовій будівлі, системі громадського транспорту, об'єкту інфраструктури або навколишньому середовищу; або с) шкоди власності, місцям, об'єктам або системам, згаданим у пункті 1 (b) цієї статті, який спричиняє або може спричинити за собою великі економічні збитки, коли мета такого діяння в силу його характеру чи контексту полягає в тому, щоб залякати населення або змусити уряд чи міжнародну організацію вчинити будь-яку дію чи утриматися від скоєння будь-якої дії" [8].

Це широке визначення, що піддалося критиці за неточність. Згідно з ним тероризм означає дію, яка не тільки заподіює смерть або серйозні тілесні ушкодження, а й "серйозної шкоди державній або приватній власності" і будь-який (а не тільки серйозний) збиток, який може спричинити за собою "великі економічні збитки" [9]. Останнє обмежується тією умовою, що мета повинна полягати або в залякуванні населення, або в тому, щоб "примусити уряд або міжнародну організацію вчинити будь-яку дію чи утриматися від вчинення будь-які дії". Погроза вчинення будь-якого із зазначених злочинів, якщо вона "правдоподібна або серйозна", теж є злочином, так само як і спроба здійснення терористичного діяння або сприяння вчиненню злочину тероризму.

Деякі стверджують, що в разі збройних конфліктів проект конвенції також недостатньо захищає тих, хто веде законну визвольну боротьбу, але при цьому надає правовий захист тим, хто незаконно застосовує силу.

Згідно з проектом конвенції, держави зобов'язані:

• внести діяння, які підпадають під визначення, в розряд протизаконних;

• переслідувати або екстрадувати;

• співпрацювати в галузі запобігання та розслідування злочинів.

Відповідно до проекту конвенції держави також зобов'язані відмовляти в наданні притулку (згідно з міжнародним законодавством у сфері прав людини) особам, щодо яких є "серйозні підстави вважати", що вони причетні до діяльності, що підпадає під визначення тероризму, закріплене в конвенції.

Що стосується визначення тероризму як такого, то однією з причин, за якими досі виявилося неможливим прийти до універсально визнаного визначення тероризму, є релятивістський підхід до тероризму. Той, хто є терористом для одних, водночас може бути борцем за свободу для інших. Оскільки мотив тероризму носить політичний характер, на практиці в багатьох випадках кваліфікація тих чи інших дій як тероризм залежить від політичних і (або) ідеологічних установок того, хто надає таку кваліфікацію.

Таким чином, важливо відмежувати акти тероризму від насильства, що здійснюється у ході збройного конфлікту міжнародного і неміжнародного характеру. Слід також зазначити, що для того щоб встановити, чи стосується та чи інша ситуація до збройного конфлікту або до тероризму, немає необхідності в конкретизації типу збройного конфлікту (міжнародного чи неміжнародного характеру). Вирішення цього питання необхідно для того, щоб встановити, які норми гуманітарного права повинні застосовуватися в цьому збройному конфлікті, однак це питання не належать до проблеми тероризму.

Насильницькі дії, що порушують норми міжнародного гуманітарного права, є протиправними, проте вони повинні кваліфікуватися як порушення законів і звичаїв війни. У зв'язку з цим Л. А. Моджорян вказує на те, що "відступи від правил ведення військових дій не повинні ні за яких обставин залишатися безкарними, але їх слід кваліфікувати не як акти міжнародного тероризму, а як порушення норм ведення воєн" [5].

При виникненні збройного конфлікту стосовно ситуації, що склалася, автоматично стають застосовними норми гуманітарного права. При цьому "згідно з нормами права, що застосовуються до збройних конфліктів, акти війни не кваліфікуються як злочинні чи терористичні", а порушення норм гуманітарного права є використання заборонених засобів і методів ведення війни, а не тероризм. Як вказує Ш. Бассіуні, "порушення законів збройних конфліктів не є предметом міжнародного права світу" [7]. При цьому саме міжнародне право світу регулює питання боротьби із сучасним тероризмом.

Тероризм завжди є загрозою державі. Деякі держави, посилаючись на серйозність цієї загрози, обґрунтовують необхідність зняття обмежень на застосування досить жорстких заходів. Уряди можуть бути схильними об'єднати правоохоронну діяльність з підтримання військової безпеки і застосувати свою військову машину з метою підтримки порядку, накладаючи на збройні сили при цьому менше обмежень, ніж ті, якими керується поліція при виконанні тих же завдань.

У цій ситуації функцією міжнародного права прав людини повинно бути перешкоджання введенню законів і практики, які вторгаються у сферу прав людини під приводом боротьби з тероризмом.

У ряді випадків держави вказували на те, що акти державного тероризму є фундаментальним порушенням міжнародного права, що, в свою чергу, знімає з них обов'язок дотримуватися його норм, оскільки їхнім призначенням є регулювання відносин між цивілізованими націями, кожна з яких пов'язана тими ж стандартами поведінки. У результаті виходить замкнуте коло, коли кожна із сторін виявляється порушником міжнародного права.

Як зазначає К. Уорбрік, застосування міжнародних стандартів у галузі прав людини у ході боротьби з тероризмом є одним з найбільш важких випробувань для ідеї прав людини [6]. Демонізація терористів призводить до виправдання в очах людей менш поважного поводження з ними порівняно з особами, які вчинили "звичайні" злочини. Це виправдання може ґрунтуватися на тому, що самі терористи заперечують стандарти прав людини, верховенство права і демократію. Влада може стверджувати, що суворе дотримання прав людини при боротьбі з тероризмом може наразити на небезпеку права людини в майбутньому, якщо терористи досягнуть своєї кінцевої мети. Міжнародне право допускає в деяких випадках обмеження або тимчасове призупинення деяких прав людини. При цьому про ці обмеження повинно бути офіційно оголошено, їхнє введення можливо тільки в тому випадку, якщо вони є необхідними в ситуації, що склалася. Вони повинні бути тимчасовими і відповідати критерію пропорційності. Ряд прав не може бути обмеженим за жодних умов. На практиці права людини сприяють тому, щоб контртероризм не вийшов з-під контролю.

Не підлягає сумніву теза, що держави зобов'язані вживати заходи, спрямовані на боротьбу з тероризмом, оскільки тероризм тягне порушення прав людини, він дестабілізує ситуацію в державі в цілому і підриває громадянське суспільство. Важливим, однак, є те, щоб методи, які використовуються в боротьбі з тероризмом, не порушували міжнародні стандарти у сфері прав людини.

Міжнародне право прав людини створює умови для ефективної боротьби з тероризмом. Міжнародно-правові акти у галузі прав людини (ст. 4 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права людини, а також аналогічні положення регіональних документів) передбачають, що в деяких ситуаціях права і свободи можуть бути обмежені. В окремих випадках тероризм може призвести до такої ситуації. Таке обмеження допускається тільки у випадках і порядку, передбачених у цих документах. Згідно з п. 1 ст. 4 "Під час надзвичайного стану в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, що беруть участь у (...) Пакті, можуть вживати заходи на відступ від своїх зобов'язань за (...) Пактом тільки такою мірою, якою це потрібно гостротою становища, за умови, що такі заходи не є несумісними з їхніми іншими зобов'язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи соціального походження". При цьому п. 2 ст. 4 Пакту містить перелік статей, відступ від яких не допускається. У цих статтях закріплені такі положення:

1) право на життя (ст. 6);

2) заборона тортур або жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (ст. 7), заборона рабства і работоргівлі, утримання в підневільному стані (пп. 1 і 2 ст. 8);

3) заборона позбавлення волі на тій лише підставі, що особа не в змозі виконати якесь договірне зобов'язання (ст. 11);

4) заборона надання кримінальному закону зворотної сили, крім випадків пом'якшення кримінального покарання (ст. 15);

5) право кожної людини на визнання її правосуб'єктності (ст. 16);

6) право на свободу думки, совісті і релігії (ст. 18).

Оскільки п. 1 ст. 4 Пакту містить положення, згідно з яким держави можуть вживати заходи щодо відступу від своїх зобов'язань за Пактом "за умови, що такі заходи не є несумісними з їхніми іншими зобов'язаннями за міжнародним правом", Комітет з прав людини, проаналізувавши ці та інші зобов'язання, склав список елементів прав, закріплених в інших статтях Пакту (не перерахованих у п. 2 ст. 4), відступ від яких не допускається на підставі п. 1 ст. 4 Пакту. До них Комітет відносить такі елементи положень Пакту:

1) право осіб, позбавлених волі, на гуманне поводження і повагу гідності людської особистості;

2) заборона взяття в заручники, викрадень, а також таємних затримань;

3) деякі елементи прав меншин; заборона депортації або насильницького переміщення населення в порушення міжнародного права;

4) заборона пропаганди війни і підбурювання до національної, расової або релігійної дискримінації, ворожнечі або насильства.

Державам при реалізації контртерористичних заходів не слід виходити за рамки, встановлені міжнародним правом прав людини, ще й тому, що в такому випадку особи, які здійснюють насильницькі дії, яких держава розглядає як терористів, зможуть з більшими підставами стверджувати, що вони є не терористами, а діють у рамках збройного конфлікту.

Право на життя, що захищається міжнародними та регіональними договорами у сфері прав людини, вимагає, зокрема, від держави вживати всіх необхідних і адекватних заходів для захисту життя тих, хто перебуває під її юрисдикцією. Для виконання цього зобов'язання держави повинні створювати ефективні системи кримінального правосуддя і правозастосування, приймаючи в тому числі заходи для попередження і розслідування правопорушень; залучаючи до відповідальності осіб, підозрюваних у скоєнні кримінальних злочинів; надаючи жертвам дієві засоби правового захисту; роблячи інші необхідні кроки для недопущення рецидиву порушень. Крім того, в міжнародному і регіональному праві прав людини визнається, що за конкретних обставин держави несуть позитивний обов'язок вживати превентивних дієвих заходів для захисту одного або декількох осіб, якщо, згідно з наявними відомостями або підозрами, їхньому життю загрожують злочинні дії іншої особи, до числа яких, безперечно, належить і тероризм. Важливо також згадати зобов'язання держав забезпечувати особисту безпеку осіб, які перебувають під їхньою юрисдикцією, коли є підстави говорити про існування для них небезпеки або підозрювати її. Безумовно, йдеться і про терористичні загрози.

Тероризм ставить за мету просто ліквідувати права людини, демократію та законність. Він завдає удар по цінностях, які лежать в основі Статуту Організації Об'єднаних Націй та інших міжнародних договорів: повага прав людини; верховенство права; терпимість між народами і країнами; мирне врегулювання конфліктів. Тероризм безпосередньо відбивається на можливості здійснення деяких прав людини, зокрема права на життя, свободу і фізичну недоторканність. Терористичні акти можуть дестабілізувати уряди, руйнувати громадянське суспільство, підривати мир і безпеку, ставити під загрозу процес соціально-економічного розвитку та надавати особливо сильний негативний вплив на деякі групи населення. Усе це безпосередньо позначається на здійсненні основних прав людини. Згубний вплив тероризму на права людини і безпеку було визнано на найвищому рівні Організації Об'єднаних Націй, у тому числі на рівні Ради Безпеки, Генеральної Асамблеї, колишній Комісії з прав людини і нової Ради з прав людини.

тероризм держава злочин боротьба

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Терроризм и права человека. Предварительный доклад, подготовленный Специальным докладчиком г-жой К. К. Куфой. П. 18. Док. ООН E/CN.4/Sub.2/1999/27.

Robertson K. G. Intelligence, Terrorism and Civil Liberties II Contemporary Research on Terrorism / Edited by Wilkinson P. and Stewart A.M. - Aberdeen : Aberdeen University Press, 1987. - P. 550. Wilkinson P. Maintaining the Democratic Process and Public Support II Clutterbuck R. The Future of Political Violence: Destabilization, Disorder and Terrorism. - London : The Macmillan Press Ltd., 1986. - P 177-178.

Wardlaw G. Political Terrorism: Theory, Tactics, and Counter-measures. - Cambridge : Cambridge University Press, 1982. - P 14.

Моджорян Л. А. К вопросу о сотрудничестве государств в борьбе с международным терроризмом / Л. А. Моджорян //Советское государство и право. - 1990. - N° 3. - С. 121.

Warbrick С. Terrorism and Human Rights II Human Rights: New Dimensions and Challenges I Edited by Symonides J. - Aldershot : Dartmouth Publishing Company, 1998. - P. 224.

Bassiouni СИ. International Control of Terrorism: Some Policy Proposals II International Review of CriminalPolicy. - 1981. - No. 37. - P 44.

Генеральная Ассамблея ООН, Доклад Специального комитета, учрежденного резолюцией 51/210 Генеральной Ассамблеи : от 17 декабря 1996 г. на своей 6-й сессии (28 января - 1 февраля 2002 г.), документ A/57/37.

Andreu-Guzmбn F. Terrorism and Human Rights No. 2: New Challenges and Old Dangers. In: International Commission of Jurists Occasional Papers, No. 3. Geneva, 2003. - P 34.

Размещено на Allbest.ru