Захист честі та гідності за законодавством країн континентальної Європи

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

У будь-якій цивілізованій державі честь і гідність людини визнаються найвищими соціальними цінностями. Особисті немайнові права в тому числі -- право на життя, здоров'я, фізичну недоторканність, честь і гідність, займають одне з центральних місць в системі прав і свобод громадянина. Водночас, декриміналізація законодавства зумовила і певну невизначеність із ключових питань механізму правового захисту честі, гідності, ділової репутації особи в сучасних умовах і неоднозначність правозастосовної практики.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Дослідженню честі і гідності, їх поняттю, місці в системі особистих немайнових прав були присвячені праці таких відомих вітчизняних і зарубіжних цивілістів, як О.В. Кохановська, Р.О. Стефанчук, З.В. Ромовська, Л.О. Красавчикова, М.М. Малєіна та інших.

Метою і завданням дослідження є аналіз стану охорони та захисту честі і гідності фізичних осіб в законодавстві країн континентальної Європи, формулювання теоретичних положень і практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання цього інституту вітчизняного законодавства.

Низькому стану загальнолюдської моралі в суспільстві сприяють не тільки прогалини сімейного та шкільного виховання, правова необізнаність, а й пасивна позиція держави, яка зумовлює появу різного роду аморальних за своїм змістом і ганебних за характером різноманітних шоу та конкурсів.

На жаль, завжди знаходяться охочі за грошову винагороду в прямому телевізійному ефірі вилити собі на голову кетчуп або сісти в кошик з яйцями під схвальні вигуки присутніх роззяв. Поняття «честь» і «гідність» в українському суспільстві поступово нівелюється. Заради отримання останньої моделі телефону «iPhone 7» п'ятеро українців відмовились від родинних прізвищ і батьківських імен та поміняли їх в паспорті на «Айфон Сім».

У доктрині цивільного права під честю традиційно розуміють суспільну оцінку соціальних і духовних якостей особи. Гідність же передбачає суб'єктивну самооцінку особи, усвідомлення свого місця в суспільстві. Громадська оцінка діяльності особи може останній і не подобатися, вона може розглядати її заниженою, такою, що не відповідає її уявленням про себе, тим не менш, з таким суспільним судженням доводиться миритися, оскільки не можна змусити навколишніх думати так, як це повинно комусь подобатися. Гідність існує як суб'єктивне благо і ґрунтується на внутрішньому переконанні особи. Розуміння гідності змінюється із зміною статусу особи в колективі, в сім'ї, в суспільстві в цілому. Поняття честі і гідності взаємопов'язані, але не тотожні. У законодавстві України право фізичних осіб на повагу до їх честі та гідності закріплено в ст. 297 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

В останні роки зусиллями певного кола осіб, в тому числі і публічних політиків, зростає кількість судових позовів, пов'язаних із захистом честі та гідності. Опоненти в якості аргументів нерідко використовують образливі і лайливі слова, що принижують честь і гідність особи, або дається непристойна оцінка особистих якостей або поведінки потерпілого в формі, що суперечить правилам поведінки, прийнятим в суспільстві.

Досить звичним явищем для суспільства стає публічна образа співрозмовника. Великий сумнів викликає правомірність твердження керівника одного з силових відомств, який публічно назвав колишнього високопоставленого чиновника «покидьком», пояснивши він «вжив цензурне, мало того, адекватне слово, тому нікого не образив». Аналогічно, не можна схвалити і обрану ним форму оцінки адвоката одного з народних депутатів, якого він по закінченню роботи регламентного комітету Верховної Ради України публічно в присутності журналістів назвав «с*ка ментовська, с*ка конченая» [13]. Такою ж лексикою можуть похвалитися і окремі народні депутати під час публічних дебатів не тільки під час телевізійних дебатів, а і виступів у залі парламенту.

Від образливих висловлювань слід відмежовувати описові висловлювання і оціночні судження. Описові висловлювання містять відомості про факти і події та підлягають перевірці на відповідність дійсності. Описові висловлювання можуть бути образливими, але їх можна спростувати, якщо вони не відповідають дійсності. Оціночні судження характеризують об'єкт. Вони можуть бути негативно-оціночним і позитивно-оціночними.

Згідно ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема, з урахуванням характеру використання мовно-стилістичних засобів (використання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості [7].

У той же час, якщо суб'єктивна оцінка висловлена в принизливій чи непристойній формі, що принижує честь, гідність чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином або в такий спосіб висловила свою думку або оцінку може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду. Таким чином, оціночні висловлювання неприпустимі, якщо в них міститься лайлива, так звана, обсценна лексика, яка прямо характеризує конкретну фізичну особу.

У судовій практиці традиційно виділяють наступні категорії слів і виразів, адресованих конкретній особі, які, як правило, є образливими:

• нецензурні слова і вирази, якими характеризують особистість;

• слова і вирази, що позначають антигромадську, протиправну соціально негативну діяльність - зрадник, повія, злодій;

• слова, які негативно оцінюють особисті якості людини в цілому - мерзотник, негідник,

стерво;

• зоосемантічні метафори, що відсилають до назв тварин, птахів, ссавців, плазунів і підкреслюють негативні риси характеру, зовнішності або поведінки особи - осел, свинюка, пацюк, гієна;

• неологізми негативного характеру: «прихватизатори», «ментяри», «сепари»;

• слова, які містять специфічний, образливий зміст - «готельна дівчинка», «хлопчик за викликом»;

• порівняння з одіозними, відомими своїми негативними властивостями особами -- Іудою, Чикатило, Берія;

• назви деяких професій, які можуть вживатися в переносному значенні: «м'ясник», «бухгалтер», «дресирувальник»;

• дієслова з засуджуючим значенням або прямою негативною оцінкою -- «нагріб», «загарбав», «нахапав» та ін.

Український законодавець відмовився від кримінального переслідування за образу. Проте суб'єктивне цивільне право передбачає його захист способами, визначеними в законі. Основним способом захисту честі і гідності фізичних осіб є звернення до суду з позовом у порядку цивільного провадження. До складу механізму здійснення цивільних прав і виконання обов'язків в якості його структурних елементів входять і гарантії здійснення прав [1, с. 272].

І такою гарантією виступає невідворотність відповідальності за скоєне правопорушення і можливість ефективного відновлення порушених прав. Способи захисту повинні відповідати змісту порушеного права, характеру дій правопорушника, і тих наслідків, які наступили для потерпілого. Притягнення кривдника до цивільно-правової відповідальності за дифамацію можливо при наявності наступних умов: інформація стосується позивача, є такою, що його порочить і набула поширення.

У багатьох країнах континентальної Європи передбачена кримінальна відповідальність за образу. У Кримінальному кодексі (далі КК) Франції під поняття «образа» підпадають слова, погрози, жести або зображення будь-якого роду, або відправка будь-яких предметів, адресованих особі, яка виконує обов'язки по державній службі, які можуть завдати шкоди гідності або повазі, яке належить надавати особі в зв'язку з її посадою. За ст. 433-5 КК публічна неповага становить кваліфікований склад злочину за яке передбачено рік тюремного ув'язнення або штраф у розмірі 100 000 франків [6]. гідність закон протиправний кримінальний

За ст. 229 КК Іспанії образою визнаються дії або словесні вирази, які заподіяли шкоду гідності, репутації або самолюбству особи. У той же час, зазначено, що злочинним визнаються тільки такі образи, які за своїм характером, наслідками або обставинами вважаються серйозними у суспільній уяві. За серйозні образи, які заподіяні публічно, передбачений штраф в розмірі від шести до чотирнадцяти місячних заробітних плат, в інших випадках - від трьох до семи місячних заробітних плат. Образа вважається публічною, якщо вона була поширена шляхом друку, радіомовленням або іншим засобом подібної дії. У цьому випадку на фізичну або юридичну особу, якій належить засіб інформації за допомогою якого була заподіяна образа, покладається цивільна відповідальність.

Разом з тим, у ст. 221 КК передбачені обставини, за наявності яких можна уникнути покарання за образу. Так особа, яку звинувачують в образі, звільняється від відповідальності, якщо доведе правдивість своїх звинувачень, які були спрямовані проти посадової особи і стосувалися виконання ним своїх обов'язків або вчинення кримінальних проступків, або адміністративних правопорушень. Якщо звинувачений визнає перед судом неправомірність своїх дій і відмовиться від них суд може призначити йому більш м'яке покарання, ніж передбачено [9].

За КК Федеративної республіки Німеччини образа також є кримінальним правопорушенням і відповідно до § 185 КК ФРН карається позбавленням волі на строк до одного року або грошовим штрафом, а якщо образа скоєна діями, то покаранням є позбавлення волі на строк до двох років або штраф [11]. Ця норма захищає честь і гідність будь-якого громадянина Німеччини, в тому числі і поліцейського під час виконання ним своїх службових обов'язків. Покарання за образу поліцейського не носить формальний характер. Як свідчить судова практика звернення до поліцейського на «ти» (du) може коштувати грубіяну 600 євро. Вислови на кшталт «ідіот, психлікарня по тобі плаче» (Idioten, ihr gehort in die Nervenheilanstalt) вартують 1500 €. Порівняння поліцейського з відходами життєдіяльності організму може обійтися дотепнику в 2500 євро. Висунути язика можна за 150-300 €, покрутити пальцем біля скроні коштує 750 €. Ну а демонстрацію поліцейському середнього пальця (Stinkefinger) суди оцінюють від 800 до 4000 євро [2].

Кримінальна відповідальність за образу передбачена у законодавстві і окремих пострадянських республік. Зокрема, ст. 155 КК Литовської республіки передбачає покарання за образу у вигляді громадських робіт, штрафу або арешту. Якщо образа нанесена публічно, то відповідальність настає у вигляді арешту або навіть позбавлення волі на строк до одного року [10]. У ст. 91 КК Латвійської Республіки передбачено покарання у вигляді до трьох років позбавлення волі за поширення «завідомо неправдивих відомостей про кандидата в депутати».

Гнучкі і толерантні передумови застосування заходів кримінального примусу містяться у білоруському законодавстві. Умовою притягнення особи до кримінальної відповідальності за образу (умисне приниження честі і гідності особи в непристойній формі) є вчинення протягом року аналогічного діяння, за яке на особу накладалися адміністративні заходи стягнення [12].

Повага до людини, до її честі та гідності, в тому числі і до особи, яка виконує свої посадові обов'язки, є важливою ознакою правової держави і будь-якого суспільства, яке вважає себе цивілізованим. Образа не виключається і тоді, коли суб'єктивна негативна думка, висловлена в брутальній, принизливій, образливій лексиці, відповідає дійсності.

Поширеним способом захисту особистих немайнових прав у Франції є публікація судового рішення у справах про захист від поширення неправдивої інформації або порушення презумпції невинуватості.

У ст. 217 КК Іспанії міститься положення, що у справах, пов'язаних з наклепом й образами, відшкодування шкоди потерпілому включає також публікацію обвинувального вироку за рахунок засудженого протягом певного часу і в формі, які Суд або Трибунал вважатиме найбільш підходящим. Тому не підлягає сумніву висловлена в літературі теза про необхідність збагачення вітчизняної науки цивільного права за рахунок концепцій, сформульованих на базі інших правових систем, [5, с. 387].

Необхідно згадати, що російське дореволюційне законодавство не містило норм, які б передбачали можливість відшкодування моральної шкоди. Г.Ф. Шершеневич наголошував: «Хіба будь-яка порядна людина дозволить собі ... ціною власної гідності отримати винагороду?» І далі: «... особисту образу можна переслідувати тільки в кримінальному порядку, вимагаючи покарання винного» [14, с. 522].

До загальних способів захисту, які характеризуються універсальністю застосування і встановлені у ст.16 ЦК України, зокрема, відносяться: визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди. Проте захист честі та гідності цивільно-правовим засобами не завжди може задовольнити позивача і належно захистити його законні права і інтереси.

Прикрим прикладом цієї тези є звернення одного з вітчизняних генералів до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди (близько 4000 дол. США) з народного депутата П. Останній на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань запобігання та протидії корупції в процесі словесної суперечки про те, хто більше зробив для України, підійшов до літньої людини і вдарив її ногою (!) в голову, що «смачно» і продемонстрували більшість вітчизняних телеканалів [8]. Публічне приниження генерал оцінив у 100000 гривень (близько 4 000 дол. США)...

Захист суб'єктивних цивільних прав є реакцією на порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного цивільного права та реалізується на стадії примусового застосування права [3, с. 257]. І це реакція не лише особи, права, якої порушені, а перш за все, законодавця, який визначає форми і способи захисту порушеного права залежно від характеру порушення, виду об'єкту посягання і особи потерпілого.

Повага до кожної людини як до особи повинно стати нормою повсякденного життя в Україні, а людина повинна стати єдиною абсолютною цінністю первинного порядку, відносно якого визначаються всі інші цінності [4, с. 284-285].

Цінність особистих немайнових прав полягає не тільки в можливості їх реального здійснення, айв належній правовій охороні і ефективному захисту. Самозахист порушених особистих немайнових прав не завжди є ефективним способом особливо у випадку певного громадського чи соціального статусу порушника (державного чиновника високого рангу, представника правоохоронних органів, народного депутата і т.д.), і переводити захист в площину приватноправових правовідносин означає отримати завідомо негативний результат для потерпілого.

Кримінальне законодавство країн континентальної Європи свідчить про необґрунтованість тенденції, що намітилися в законодавстві окремих країн СНД щодо обмеження права приватної особи вибирати на свій розсуд матеріально-правові способи захисту порушеного права. З урахуванням особливостей сучасного етапу розвитку відносин із захисту цивільних прав і свобод неприпустимо обмежувати захист особистих немайнових прав тільки цивільно-правовими засобами. За сучасних політико-економічних змін в країні, формуванні нової національної ментальності українців декриміналізація правових норм, що дозволяють захищати честь і гідність фізичної особи в порядку кримінального провадження є передчасною.

Право на захист честі і гідності - це надана законом можливість особи на свій розсуд захищати своє суб'єктивне право від будь-яких протиправних посягань інших осіб. Ця можливість гарантована встановленою системою способів і засобів захисту для охорони і захисту порушеного права та правом отримати справедливо компенсацію при заподіянні їм шкоди. Гарантіями належного функціонування механізму захисту особистих немайнових прав повинна стати системність правових норм, які регламентують підстави, порядок і процедуру захисту порушених особистих немайнових прав, органічне поєднання принципу захисту приватних інтересів, свободи слова і права на інформацію, рівність суб'єктів правовідносин, дієвість обраних способів захисту.

Найефективнішим способом захисту порушених особистих немайнових прав стане надання потерпілому права притягнути порушника до кримінальної відповідальності, а загроза реального кримінального покарання виступатиме і профілактичним засобом по запобіганню такого роду правопорушень.

Література

1. Вавилин Е.В. Механизм осуществления гражданских прав и исполнения обязанностей // Гражданское общество и развитие гражданского права: сб. статей к юбилею д-ра юрид. наук, проф. Н.С. Кузнецовой / Отв. ред. Р.А. Майданик и Е.В. Кохановская. - К.: ЧАО «Юрид. Практика», 2014. - C. 259-293.

2. Заіка Ю.О. Захист особистих немайнових прав в країнах континентальної Європи // Стан дотримання прав людини в умовах сучасності: теоретичні та практичні аспекти: матеріали УІІ Всеукр. наук.-практ. конф. (Київ, 8 груд. 2016 р.) / [В.В. Чернєй, С.Д. Гусарєв, С.С. Чернявський та ін.]. - Київ: Нац. акад. внутр. справ, 2016. - С.158-161.

3. Кот О.О. Здійснення та захист суб'єктивних цивільних прав: проблеми теорії та судової практики: монографія / О.О. Кот. - К.: Алерта, 2017. - 497 с.

4. Кузнецова Н.С. Гражданское общество и личные неимущественные права // Вибрані праці / Н.С. Кузнєцова. - К.: ПрАТ «Юрид. практ.», 2014. - С. 273-288.

5. Майданик Р.А. Методологія науки цивільного права // Методологія в праві: монографія / [І. Безклубий, І. Гриценко, М. Козюбра та ін.]; за заг. ред. І. Безклубого. - К.: Грамота, 2017. - С. 382390.

6. Новый Уголовный кодекс Франции / Науч. ред.: Н.Ф. Кузнецова, Э.Ф. Побегайло: Пер.: М.В. Гарф, Н.Е. Крылова., М.Ф. Щорс. - М.: Юрид. колледж МГУ, 1993. - 212 с.

7. Об информации: Закон Украины от 2 октября 1992 г.

8. Уголовный кодекс Испании / Пер. с исп. В.П. Зыряновой, Л.Г. Шнайдер. - М.: Зерцало, 1998. - 218 с.

9. Уголовный кодекс Литовской республики / Науч. ред. В. Павилони, предис. Н.И. Мацнев, вступление. В. Павилонис, А. Абрамавичюс, А. Дракшене, пер. с лит. В.П. Казанскене. - СПб: Юр. центр пресс, 2003. - 470 с.

10. Уголовное уложение (Уголовный кодекс) Федеративной Республики Германия: научно-практ. комм. и перев. текста закона П.В. Головненков. - 2-е изд. - М.: Проспект, 2015. - 312 с.

11. Уголовный кодекс Республики Беларусь: с изм. и доп. - Минск: Нац. центр прав. информации Респ. Беларусь, 2016. - 318 с.

12. Шершеневич Г.Ф. Курс русского гражданского права / Г.Ф. Шершеневич. - Тула: Автограф, 2001. - 720 с.

13. Anterion K. The protection of personality rights against invasions by mass media in France / Karine Anterion, Oliver Moreteau (Eds.). - Vienna and New York Springer, 2005. - Pp. 117-135.

14. Kriminallikums / Sastaditajs Alfreds Voronko. - Izdota: Novembris, 2016. - 896 p.

Размещено на Allbest.ru