Дихотомія букви і духу закону

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

В правовій державі теоретично і на практиці закони мають відповідати духу права. Відомий історик В.Ю. Ємельянов говорить про те, що таке поєднання понять як «дух і буква закону», відомі давно і вони обговорюються правознавцями [1]. В.М. Черниш та І.П. Лихолат погоджуються з В.Ю. Ємельяновим і уточнюють, що єдність та боротьба, нерівнозначність та нестабільність у співвідношенні букви і духу законів цікавить людство вже майже три століття. Співвідношення та змістовне наповнення понять «дух законів» та «буква законів» протягом століть неодноразово змінювалося [2, с. 17].

Окремо категорії «буква закону» та «дух закону» не вимагають будь-якого надто складного пояснення і розуміння. Однак під час створення закону законодавець повинен дотримуватися духу закону, а це поєднання в своїй суті набагато складніше та й не тільки не завжди виконується, але й не завжди є зрозумілим. Уже згадані В.М. Черниш та І.П. Лихолат стверджують, що якщо зміст «букви закону» є більш-менш зрозумілим - це сукупність законодавчих та підзаконних актів, тобто система законодавства, то поняття «дух закону» наштовхує на думку про метафізичне його наповнення [2, с. 17]. Це змушує глибше розглянути саме метафізичну сторону дуалістичного поняття закону - його «дух».

Як зазначає М.Д. Савенко, дух у філософії розглядається як нематеріальне начало, тобто таке, що не має матеріальної субстанції, на відміну від матеріального природного начала. І хоча Ф. Енгельс розглядав дух «як вищий цвіт матерії» [3, с. 363], однак матеріального прояву цей «цвіт», на відміну від цвіту природного походження, не має. М.Д. Савенко наголошує на тому, що в ідеалістичній філософії дух визнавали абсолютним і розглядали його як нематеріальне начало, що лежить в основі всіх речей і явищ та є первинним щодо матерії [4, с. 13].

В.Ю. Емельянов переконаний, що «дух» - поняття більш осяжне, ніж «буква». Закони, виражені словом і записані на папері, лише частково виявляються доцільними. Іноді виконання букви закону може не збігатися з «духом», з тими цілями, досягнення яких очікувалося від його виконання [1].

На думку В.Д. Савенко за відсутності у дусі матеріальної субстанції зафіксувати його у відповідній правовій формі й оформити чи втілити у вигляді конкретної норми права практично неможливо. Таким чином, за формального підходу до букви і духу предметом тлумачення може бути тільки буква норми правова, за допомогою якої вона дістала словесно-документальне оформлення. Дух за відсутності у нього матеріальної субстанції не може бути жодним чином матеріалізований, утілений у конкретну правову норму, тому він ніколи не може бути предметом інтерпретації [4, с. 14]. Ми з таким твердженням не зовсім згідні, тому приведемо кілька думок правознавців, які глибше розкривають поняття духу закону та букви закону.

За В.Ю. Ємельяновим правова духовність виражається не тільки в законі, а й в етиці, в моральних принципах, в моральних нормах, закріплених в культурі. Відповідність «букви» закону його духу має стати імперативом духовності, обов'язковим для законодавчих органів держави. Дух закону - вища доцільність, що виявляється в тій чи іншій області життя [1].

За переконаннями Д.М. Михайловича, аналіз історичного розвитку юриспруденції показує, що ставлення до даної проблеми постійно змінювалось. У найдавніші часи, завдяки надприродній вірі людей у силу слова, спостерігалося суворе слідування буквальному розумінню звичаєвих положень [5, с. 10].

В.Ю. Емельянов наголошує, що ще римський юрист Павло говорив буквально наступне: «Чинить проти закону той, хто робить заборонене законом; чинить в обхід закону той, хто, зберігаючи слова закону, обходить його сенс». За кожним законом повинна стояти вироблена століттями народна духовність - уявлення народу про справедливість [1].

Д.М. Михайлович додає, що згодом юридична наука та практика перейшла до вільного тлумачення нормативних приписів, маючи за мету розкриття їх внутрішнього змісту, прихованого у тексті [5, с. 10].

В.Г. Бужор розглядає історичні віхи зародження правового закону і дотримання його букви. Тому він наголошує, що буржуазні ідеологи періоду сходження буржуазії до влади (Ш.Л. Монтеск'є, Ч. Беккаріа, Ж.П. Марат) вимагали точної відповідності букві закону, заперечували тлумачення закону судами. Це була своєрідна реакція на сваволю феодального суду. Прийшовши до влади, буржуазія наділяє суд правом тлумачити закон відповідно до його «духу» і «розуму». Це право було зафіксовано уже в Кодексі Наполеона [6, с. 176-177].

В.М. Черниш та І.П. Лихолат, аналізуючи теоретичні проблеми права і закону, вказують, що Шарль-Луї Монтеск'є, автор філософського трактату «Про дух законів», ввів поняття духу законів та наповнив його конкретним змістом. Так, дух законів детермінується, на його думку, конкретними чинниками, а саме: природного (клімато-географічного), соціально-історичного, господарсько-економічного, морально-політичного характеру. Саме ці чинники, на думку дослідників, справляють сукупний причинний вплив на практику юридичної нормотворчості, на особливості законодавства. Видатний філософ відзначив величезну роль у формуванні права та законодавства зовнішніх по відношенню до них самих факторів, а саме - різноманітних сфер суспільного життя та навіть чинників природного (клімато-географічного) характеру. Завдяки такій характеристиці духу закону, це поняття позбавилося нальоту містики, але не певної таємничості [2, с. 17]. законодавство правовий духовність моральний

В.Ю. Емельянов наголошує, що у роботі Гегеля «Філософія права» природне право виступає об'єктивною дійсністю. Якщо норма позитивного права суперечить природному праву, то вона є неправом, а природне право створює в середовищі юридичних відносин нішу норми права з пріоритетом над неправом. Цей ефект позначений як «Код Гегеля» [1].

Д.М. Михайлович зазначає, що з часом це призвело до спроб абсолютно довільної інтерпретації змісту законів, до багатьох помилок і зловживань, що, в свою чергу, викликало відповідну реакцію у ХУІП-ХІХ століттях - законодавство більшості країн вимагало застосовувати закони виключно за їх буквальним значенням. У ХХ ст. виникають численні школи і концепції праворозуміння, які вбачають у праві дещо більше, ніж текст нормативно-правового акту [5, c. 10].

В дослідженні В.В. Дорошкова буквою закону автор вважає законність, а духом - справедливість в правовій системі [7, с. 90].

О.Ф. Скакун наголошує, що правовий закон - це законодавчий акт, що створений на основі принципу верховенства права і має на меті своїм регулюванням забезпечити розвиток людини, громадянського суспільства і держави в правових межах. Інакше кажучи, правовий закон - це право, що набуло офіційного, формального вираження, конкретизації і забезпечення, тобто набуло легалізованої, законної сили завдяки суспільному визнанню [8].

Відомий теоретик права В.Т. Нор стосовно духу закону та його букви говорить так: «...Звичайно, який би не був ідеальний закон, а ідеальних законів, як ми знаємо зі своєї суспільно-політичної практики, не буває, але який би не був досконалий закон, він буде застосовуватись людьми. Він буде застосовуватись слідчим, прокурором, судом, ... і від того, як вони будуть розуміти цей закон, як вони будуть його тлумачити, як вони будуть ретельно дотримуватись букви і духу закону - від цього залежатиме і формування того суспільства, яке ми сьогодні називаємо громадянським суспільством, від того залежатиме, в якій мірі будуть захищені права і законні інтереси нас, громадян... Від того буде залежати, як діятиме у нас така засада, яку ми іменуємо «Верховенство права» [9].

О.Ф. Скакун з цього приводу додає, що загальним правилом є таке: будь-який закон - правовий чи неправовий, належним чином ухвалений, підлягає виконанню, поки він не скасований. Перш ніж народ усвідомить необхідність правового закону, його виникнення може стимулювати правова доктрина, наукова думка в нормотворчості. Тому самої лише ознаки правового закону як вираження інтересів народу недостатньо. Принциповою ознакою закону, на думку дослідниці, є його відповідність принципу верховенства права, коли права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави. Звідси неправовим є закон, що не відображає природних прав людини, які дані їй від народження; не відповідає міжнародним нормам і принципам у галузі прав людини; ухвалений нелегітимним органом держави або з порушенням законодавчої процедури та ін., отже, не відповідає принципу верховенства права [8].

Д.М. Михайлович висловлює думку, що до зазначеної проблеми треба підходити помірковано. З одного боку, право не можна звести виключно до тексту закону, оскільки закон може й недостатньо правильно відображати в собі право і навіть бути неправовим. З іншого боку, сказане не припускає необхідність розглядати закон лише як «порожній посуд», який суб'єкт правозастосування може заповнити чим завгодно. У процесі інтерпретації закону суб'єкт тлумачення повинен з'ясовувати його дійсний зміст, використовуючи ті чи інші загальні прийоми та засоби інтерпретації нормативно-правових приписів, але одночасно обов'язково зосередивши свою увагу на їх відповідності принципам права, які є концентрованим вираженням духу законів [5, с. 10].

В.Ю. Емельянов переконує нас, що коли «дух закону» недостатньо ясний, може відбуватися зловживання «буквою закону». У цьому випадку «букві закону» починають протистояти не тільки маргінальні особистості, а й інтелігенція [1].

Дилема духу та букви закону пов'язана з тим, що ніколи сума окремих складових, якими є сукупність норм законодавчих актів, не дорівнюватиме закону, системі законодавства і, тим більше, праву. На це вказують В. М. Черниш, І.П. Лихолат [2, с. 17].

Отже, в сучасній правозастосовній практиці буква та дух закону поєднуються не на певних метафізичних базових поняттях суспільного устрою, а на реальному тлумаченні норм права відповідно до філософсько-правових, етичних норм, які мають бути закріплені в реально існуючих саме правових нормах.

На переконання М.Д. Савенко, для тлумачення норм правова має значення матеріальний аспект дихотомії букви і духу закону. В інтерпретаційній діяльності буква і дух у матеріальному їх значенні можуть використовуватись як окремо, так і в поєднанні. Тому правознавець наполягає на необхідності встановлення сутності, значення кожного з них, тобто визначенні як буква і дух впливають на тлумачення правових норм, а також на досягнення мети і виконання завдань інтерпретаційної діяльності [4, с. 14].

А. Черданцев і Р. Дворкін визнають використання духу в тлумаченні. Встановлення істинного смислу означає розкриття дійсного, правдивого, такого, що відповідає істині, змісту правової норми. Істиною визнається моральний ідеал, справедливість [10, с. 313]. М.Д. Савенко вказує, що правове регулювання завжди здійснюється з певною метою, і у правовому акті закладаються певні ідеї, правовий ідеал, на досягнення якого він спрямований [4, с. 15].

Н.Я. Лепіш вказує, що тлумачення норм права посідає надзвичайно важливе місце у складних процесах впливу права на життя, взаємодії закону з реальними відносинами, із вчинками людей [11, с. 13]. А.В. Старостюк підкреслює, що воно є однією із центральних ланок у процесі застосування права - у процесі аналізу юридичних норм, правової кваліфікації і винесення рішення. Із цих позицій, кожний акт застосування права є й результатом тлумачення норм права. Щоб застосувати ту чи іншу норму права, треба з' ясувати її зміст, а в деяких випадках потрібні і роз'яснення [12, с. 54].

І як доречно зауважує М.Д. Савенко, тлумачення норм права здійснюється з метою їх однозначного і правильного розуміння, встановлення їх справжнього смислу. Мета тлумачення, на нашу думку, полягає не тільки в розкритті дійсного смислу норми права, а й у переведенні його (смислу) на більш доступну і зрозумілу мову, розкритті, розвитку її змісту в більш детальних положеннях, настільки наближених до конкретних обставин, щоб вони не викликали сумніву щодо врегулювання спірних життєвих ситуацій відповідною нормою права і забезпечували її правильне розуміння та реалізацію. Смисл норми права встановлюється не заради суто академічних цілей, а пізнання його для правильного вирішення на її основі конкретних життєвих ситуацій, з приводу яких виникають спірні правові питання [4, с. 15].

М.Д. Савенко наголошує, що буква і дух у тлумаченні використовуються нерівномірно. Безперечно, пріоритет у тлумаченні належить букві. Остання відтворена у словах, з яких складається правова норма, і вона є першоджерелом пізнання смислу норми права. Процес інтерпретації завжди розпочинається з букви, з'ясування значення слів [4, с. 15].

Якщо слова дозволяють розкрити смисл правової норми, тоді дух не буде використовуватися. Слова не завжди можуть точно передати той смисл, який законодавець намагався вкласти у відповідну норму. Окремі слова можуть мати кілька значень, або у нормі права вжиті слова, яким у літературі або житті надається інше значення, ніж передбачав законодавець. Тому в усіх випадках, коли за допомогою букви не можна розкрити смисл норми права, інтерпретатор обов'язково, на думку М.Д. Савенко, має використати дух. Саме дух дозволяє повніше і точніше розкрити смисл норми права, і йому необхідно віддавати перевагу в з'ясуванні смислу цієї норми. Тобто, якщо слова не дозволяють точно з'ясувати смисл норми або виникають змістовні розбіжності в розумінні її смислу за буквою і духом, то смисл норми має визначатися за духом. Досягненню правильного результату тлумачення сприятиме використання дихотомії букви і духу у взаємозв'язку [4, с. 16].

Отже, дух закону має відповідати життєвим ситуаціям, які виникають в ході правозастосування, а буква закону - мати можливість використати нормативний акт з його тлумаченням в практичній життєвій ситуації, вирішити справу і виконати закладену в норму мету, наблизити до ідеалу суспільні відносини і тим самим досягти блага від використання норми права.

1. Емельянов В.Ю. Дух и буква закона / В. Ю. Емельянов // Вся правда. - 15.03.2012.

2. Черниш В.М. Дух та буква сучасного українського нотаріату. Частина 2. Раціональне та позараціональне в принципах сучасного українського нотаріату / В.М. Черниш, І.П. Лихолат // Нотаріат України. - 2011. - № 5. - С. 16-21.

3. Маркс К. Сочинения / К. Маркс, Ф. Энгельс. - Т. 20. - С. 363.

4. Савенко М.Д. Буква і дух у тлумаченні правових норм / М.Д. Савенко // Наукові записки. - Том 77. Юридичні науки. - 2008. - С. 13-16.

5. Михайлович Д.М. Офіційне тлумачення закону: автореф. дис.. / Д.М. Михайлович. - Харків, 2003. - 17 с.

6. Бужор В.Г. Общая теория права и государства: курс лекций / В.Г. Бужор. Измаил: б. и, 2008. - 254 с.

7. В.В. Дорошков Проблемы законности и справедливости как проблемы буквы и духа закона / В.В. Дорошков // Nota Bene. - 2014. - № 1. - C. 89-92.

8. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Навч. посіб / О.Ф. Скакун. - К.: Альма-матер, 2011. - 854 с.

9. Нор В.Т. Загальні засади кримінального провадження та деякі дискусійні аспекти нового кримінально-процесуального закону.

10. Dworkm R. Law' s empwe / R. Dworkm. - London, 1986. - 613 р.

11. Лепіш Н.Я. Наукове розуміння тлумачення норм права / Н.Я. Лепіш // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. - 2015. - № 4. - С. 12-24.

12. Старостюк А.В. Застосування норм права: навч. посібник / А.В. Старостюк. - Ірпінь: Нац. акад. ДПС України, 2007. - 138 с.